Географія Фінляндії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія Фінляндії M:
Географічне положення Фінляндії
Географічне положення Фінляндії
Географічне положення
Континент Європа
Регіон Північна Європа
Координати 64°00′ пн. ш. 26°00′ сх. д. / 64.000° пн. ш. 26.000° сх. д. / 64.000; 26.000
Територія
Площа 338,1 тис. км² (65-те)
 • суходіл 89,9 %
 • води 10,1 %
Морське узбережжя 1250 км
Державний кордон 2563 км
Рельєф
Тип горбисто-рівнинний
Найвища точка гора Халті (1328 м)
Найнижча точка Балтійське море (0 м)
Клімат
Тип помірний,
субполярний
Внутрішні води
Найдовша річка Кемійокі (550 км)
Найбільше озеро Саймаа (4370 км²)
Інше
Природні ресурси деревина, залізні руди, руди кольорових металів, золото, срібло, вапняки
Стихійні лиха морози, заметілі
Екологічні проблеми забруднення повітря, кислотні дощі, забруднення вод

Фінляндія — європейська країна, що знаходиться на півночі Європи. Загальна площа країни 338 145 км² (65-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 303 815 км², а на поверхню внутрішніх вод — 34 330 км²[1]. Площа країни майже вполовину менша за площу території України. Природа Фінляндії відрізняється від природи решти країн Фенноскандії. Разом із Норвегією та Ісландією, Фінляндія найпівнічніша країна на європейському континенті. Майже чверть площі країни розташована за полярним колом.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва країни — Республіка Фінляндія, скорочено Фінляндія (фін. Suomen tasavalta, Suomi; швед. Republiken Finland, Finland). Назва країни походить з германських мов і означає fin — фіни, land — земля, країна, тобто «Земля фінів»[2]. Сам етнонім «фіни», ймовірно, походить від германського «фінтан» (нім. finthan) — мандрівник, бродник, і спершу відносилося до мисливців-збирачів, культурними нащадками яких можна вважати саамів. Термін «фін» стали вживати після призначення у XV столітті єпископа до Споконвічної Фінляндії, південно-західної провінції країни. Відтак церковна влада, що об'єднала цю географічну область, породила у місцевих мешканців відчуття єдності. Фінський топонім Суомі (фін. Suomi) уперше зафіксовано у давньоруських літописах як сумь. Існує кілька версій походження цього терміну. За однією топонім походить від фінського слова на означення риб'ячої луски і вказує на те, що стародавні жителі шили собі одяг з риб'ячої шкіри. Згідно з іншою, ім'я Суомі носив один данський вельможа, який уклав мир з Карлом Великим. Але найбільш вирогідною є версія, яка виводить етимологію топоніму від естонської назви місцевості Соомаа (ест. Soomaa), де «соо» — болото, маа — земля, тобто «Земля боліт». Переселенці з цієї області перенесли назву своєї батьківщини і на південно-західну Фінляндію, яка теж стала називатися Суомі[2]. Аналогічна версія виводить топонім напряму від слова земе (ест. *zeme) — земля. Існує версія, що вважає топонім Суомі спотвореним етнонімом саамів, народу, який жив тут до приходу фіно-угорських племен[3].

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Файл:Un-Finland.svg
Карта Фінляндії від ООН (англ.)

Фінляндія — північноєвропейська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — з Норвегією (спільний кордон — 709 км), на північному заході — зі Швецією (545 км), на сході — з Російською Федерацією (1309 км). Загальна довжина державного кордону — 2563 км[1]. Найбільша відстань з півночі на південь 1160 км, максимальна ширина — 540 км[4].

Фінляндія омивається водами Ботнічної на заході та Фінської затоки Балтійського моря Атлантичного океану на півдні. Загальна довжина морського узбережжя 1250 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км) (у Фінській затоці — 3 морські милі). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 14 морських миль (25,9 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна рибальська зона встановлена на відстань 12 морських миль (22,2 км) і поширюється до кордонів континентального шельфу Швеції, Естонії і Росії. Континентальний шельф — 200 морських миль від узбережжя[1].

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Докладніше: Час у Фінляндії

Час у Фінляндії: UTC+2 (той самий час, що й у Києві)[6]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія[ред. | ред. код]

У геологічному відношенні Фінляндія розташована в межах Балтійського кристалічного щита. У льодовикову епоху її території піддавалася покривному заледенінню. Льодовики згладили пагорби і заповнили більшість улоговин своїми відкладеннями. Під вагою льоду відбулося прогинання території, а після деградації заледеніння утворилося Іолдійове море, попередник сучасної Балтики. Незважаючи на підняття суходолу зі швидкістю 1 см на рік, багато улоговин дотепер зайняті озерами і болотами.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Фінляндії багаті на ряд корисних копалин: залізну руду, мідь, свинець, цинк, хроміти, нікель, золото, срібло, вапняк.

Сейсмічність[ред. | ред. код]

За характером сейсмічності територія Фінляндії відноситься до пасивних континентальних окраїн[7]. Головну тектонічну роль відіграє Балтійський кристалічний щит, що має блокову будову і який охоплює велику площу Скандинавського і Кольського півостровів, Фінляндію і Карелію[8][9]. Він протистоїть руху літосферних плит на північ у результаті субдукції Африканської плити під Європейську[7]. По краях щита численні розломи, з якими пов'язані мілкофокусні землетруси. Епіцентри яких утворюють сейсмічний пояс уздовж північних берегів Скандинавського півострова[7]. Виділяється сейсмічна розломна зона вздовж північного берега Балтійського моря і Ботнічної затоки, з продовженням до Кандалакської губи Кольського півострова[7].

Всередині кристалічного щита сейсмічні розломи утворюють прямокутну мережу північно-східного північно-західного простягання [8][9][10]. Особливістю землетрусів є відносно великі площі (до 105 км²) розповсюдження сейсмічних коливань за відносно малих магнітуд; деякі з них сильно проявляються на поверхні землі[7]. Землетрус Пудас'ярві в Північній Фінляндії 24 грудня 1956 року при силі 3-4 бали мав епіцентральну еліптичну область розмірами 130 на 65 км. Площа ж, охоплена струсами, склала 75 тис. км² [11].

Значні землетруси Фінляндія:

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Фінляндії

Середні висоти — 164 м; найнижча точка — рівень вод Балтійського моря (0 м); найвища точка — гора Халті (Халтіатунтурі) (1328 м), знаходиться на крайньому північному заході, на кордоні з Норвегією. Фінляндія — горбисто-рівнинна країна. Абсолютні висоти звичайно не перевищують 300 м. Як спадок льодовикової епохи чітко виділяються на поверхні землі ланцюги озів — вузьких витягнутих гряд, складених водно-льодовиковими пісками і галечниками. Вони використовувалися для прокладання доріг через заболочені низовини, що займають більшу частину країни. Гряди льодовикових відкладень (морени) перетинають численні долини та підпирають річки, сприяють роз'єднаності стоку й утворенню безлічі порогів і водоспадів.

Узбережжя[ред. | ред. код]

Південне і південно-західне узбережжя досить сильно порізане фіордами, але не настільки глибокими як узбережжя Норвегії.

Острови[ред. | ред. код]

Докладніше: Острови Фінляндії

Біля берегів Фінляндії знаходиться близько 180 тис. різної площі островів. Аландський архіпелаг — найбільший архіпелаг, що лежить у гирлі Ботнічної затоки між Фінляндією і Швецією. Складається з понад 6,5 тис. скелястих рифів (шхер), і гранітних островів, з яких тільки 35 населені. Архіпелаг Турун (Турку), тягнеться з південного-заходу на захід, з'єднуючись із Аландськими островами.

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Фінляндії

Територія Фінляндії лежить у помірному кліматичному поясі перехідного від морського (на південному заході) до напівконтинентального типу (Лапландія)[12]. Крайня північ — на межі субарктичного. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[13]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, можливими штормами, значний сніговий покрив. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження надмірне, на південному узбережжі достатнє[13]. Влітку температура досить часто піднімається до +20 °C, часом сягає +30 °C у південних та східних частинах країни. Взимку в багатьох районах температура опускається до -20 °C. Середня температура в Гельсінкі в липні складає +17 °C, а в лютому -5,7 °C.

На далекій півночі сонце не заходить за обрій протягом близько 73 днів, створюючи ефект літніх білих ночей. У цьому регіоні зимою сонце залишається за обрієм 51 день. Лапландія незмінно демонструє найнижчі зимові температури.

Фінляндія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[14].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 110 км³[1].

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 690 км² зрошуваних земель[1].

Річки[ред. | ред. код]

Докладніше: Річки Фінляндії

Річки країни належать басейну Балтійського моря Атлантичного океану; на крайній півночі — басейну Баренцового моря Північного-Льодовитого океану.

Численні невеликі канал з'єднують річки й озера країни, іноді в обхід водоспадів. Найбільше значення має Сайменський канал, що зв'язує озеро Сайма з Фінською затокою біля Виборгу (частина каналу проходить територією Ленінградської області Росії і використовується Фінляндією згідно міжнародного договору.

Озера[ред. | ред. код]

Докладніше: Озера Фінляндії

У Фінляндії нараховується близько 190 тис. озер різного розміру, що сумарно займають 9 % площі країни. Найбільше відоме озеро Сайма на південному сході, що має важливе значення для сплаву лісу і транспортування вантажів у внутрішніх районах, не забезпечених залізничними й автомобільними дорогами. Озера Пяйянне на півдні, Нясиярві на південному заході й Оулуярві в центральній частині Фінляндії разом з річками теж відіграють важливу роль для водного сполучення. Усі озера мають залишкове льодовикове походження і утворилися після танення останнього плейстоценового заледеніння.

Болота[ред. | ред. код]

Докладніше: Болота Фінляндії

Третину території Фінляндії займають болота (включно із заболоченими лісами). Торф широко використовується як підстилка для худоби і набагато рідше як паливо. У ряді районів проведено меліорацію боліт.

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґрунти Фінляндії

Рослинність[ред. | ред. код]

Докладніше: Флора Фінляндії

Майже 2/3 території Фінляндії вкрито лісами, що поставляють цінну сировину для лісопереробної та целюлозно-паперової промисловості. У країні виростають північно- й південнотайгові ліси, а на крайньому південному заході — змішані хвойно-широколистяні. Клен, в'яз, ясен і ліщина проникають до 62° пн. ш., яблуня зустрічається на 64° пн. ш. Хвойні породи поширюються до 68° пн. ш. Північніше лежать лісотундра і тундра.

Земельні ресурси Фінляндії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 7,5 %,
    • орні землі — 7,4 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0,1 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 72,9 %;
  • інше — 19,6 %[1].

Фінляндія — країна великих лісів і численних озер. Ліси складають її основне багатство, їх називають «зеленим золотом Фінляндії».

Див. також: Ліси Фінляндії

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Фінляндії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Європейсько-Сибірської тайожної провінції Циркумбореальної підобласті Голарктичної області[13].

Тваринний світ Фінляндії досить бідний. Зазвичай в лісах живуть лось, білка, заєць, лисиця, видра, хохуля. Ведмідь, вовк і рись зустрічаються тільки в східних районах країни. Різноманітний світ птахів (до 250 видів, у тому числі тетерук, глухар, рябчик, куріпка). У річках і озерах водяться лосось, форель, сиг, окунь, судак, щука, ряпушка, а в Балтійському морі — салака.


Охорона природи[ред. | ред. код]

Фінляндія є учасником ряду міжнародних угод з охорони довкілля:

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: сильні морози й заметілі взимку[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Фінляндії відноситься до країни Фенноскандія, область невисоких плоскогір'їів та рівнин. Умовно виділяють 4 великі приодні підобласті, що відрізняються одна від одної рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

  • Кольський півострів займає крайню північ території країни. Морфоструктурно представляє собою високу піднесену рівнину з поодинокими острівними горами останцями. Тектонічне розчленування слабке. Помірний клімат з прохолодним літом. Ландшафти змінюють один одного з півночі на південь: приокеанічних лук і тундр високогір'їв, темнохвойної помірно континентальної тайги[15].
  • Манселькя займає більшу частину Лапландії і широку смугу уздовж російського кордону далеко на південь. Морфоструктурно представляє собою піднесену рівнину з поодинокими острівними горами останцями. Тектонічне розчленування слабке. Помірний клімат з прохолодним літом. Ландшафти темнохвойної помірно континентальної тайги[15].
  • Приботнічна підобласть розкинулась широким фронтом на заході й півдні країни. Морфоструктурно представляє собою заболочену низовину з високим рівнем ґрунтових вод. Тектонічне розчленування слабке. Помірний клімат з прохолодним літом. Ландшафти темнохвойної помірно континентальної тайги, північне узбережжя Фінської затоки — хвойно-широколистяних мішаних лісів[15].
  • Центрально-Озерна підобласть займає південно-східну заболочену частину країни. Морфоструктурно представляє собою низьку заболочену цокольну рівнину. Велика кількість озер. Тектонічне розчленування слабке. Помірний клімат з прохолодним літом. Ландшафти темнохвойної помірно континентальної тайги[15].


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Finland : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. а б Поспелов Е. М., 2001
  3. Котляков В. М., 2006
  4. Дубович І. А., 2008
  5. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 22 September. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  7. а б в г д Апродов В. А., 2010
  8. а б Соловьев С. Л., 1963
  9. а б Николаев Н. И., 1966
  10. Ананьин И. В., 1987
  11. Porkka M. T., Vesanen E. E., 1958
  12. Атлас. Географія материків і океані, 2014
  13. а б в ФГАМ, 1964
  14. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  15. а б в г ФГАМ, 1964, с. 96

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
  • Porkka M. T., Vesanen E. E. Earthquake in Ranua and Pudasjarvi 1956 // Geophysica General Geophysics. — 1958. — Vol. 5, no. 4. — P. 226—229.

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]