Географія Анголи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія Анголи Picto infobox map.png
Географічне положення Анголи
Географічне положення Анголи
Географічне положення
Континент Африка
Регіон Центральна Африка
Територія
Площа 1 246 700 км² (23-тє)
 • суходіл 100 %
 • води 0 %
Морське узбережжя 1600 км
Державний кордон 5369 км
Рельєф
Тип височинний
Найвища точка гора Мока (2620 м)
Найнижча точка Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип тропічний,субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка Кванза (965 км)
Найбільше озеро [[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси вуглеводні, алмази, залізні руди, фосфати, руди кольорових металів, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди
Стихійні лиха повіді, посухи
Екологічні проблеми ерозія ґрунтів, спустелювання, знеліснення

Ангола — центральноафриканська країна, що розташовується на південно-західному узбережжі континенту. Загальна площа країни 1 246 700 км² (24-тє місце у світі), а поверхні внутрішніх вод — 0 км²[1]. Омивається водами Атлантичного океану. Берегова лінія завдовжки 1600 км. Має Виключну економічну зону площею 518 433 км². Межує з ДР Конго, Республікою Конго, Намібією, Замбією. Клімат переважно екваторіальний мусонний, крім прибережних районів із тропічним пасатним. Переважно територія Анголи вкрита плоскогір'ями. Найвища точка — г. Моко (2620 м). Багата на корисні копалини: нафту, алмази, залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди.[2] Флора представлена мангровими й олійними пальмами. Фауна — леви, леопарди, гепарди, слони, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, зебри, куду, декілька видів антилоп, дикі свині, страуси та крокодили. Найбільшим містом, а також культурним, промисловим і економічним центром, є столиця Анголи — Луанда.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Карта Анголи від ООН.

Ангола розташована в Центральній Африці. Загальна площа країни — 1 246 700 км², 24-тє місце у світі.[3] Невелика частина північно-західної Анголи, провінція Кабінда, відокремлена від іншої частини територією ДР Конго.[4] На заході омивається водами Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1600 км. Країна межує з чотирма іншими країнами: на півночі — з ДР Конго (спільний кордон — 2646 км, частково уздовж річок Конго і Кванго), і Республікою Конго (231 км), на півдні — з Намібією (1427 км), на сході — із Замбією (1065 км). Загальна довжина державного кордону — 5369 км.[1]

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено у 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя та згідно статті 33 необхідна для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів.[6] Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя та має загальну площу 518 433 км².[1]

Крайні точки[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Докладніше: Час в Анголі

Час в Анголі є західноафриканський час — UTC+1 (від київського відстає на -1 годину, за літнім — на -2 години).[7]

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Перші дослідження Анголи розпочалися в XV‒XVII століттях. Експедиція 1481 року португальського мореплавця Діогу Кау шукала новий шлях до Індії. До 1485 року вони відкрили й вивчили все узбережжя Анголи та гирло річки Конго. Найсуттєвіше дослідження країни відбулося під час експедицій Девіда Лівінгстона 1852—1856 роках.[8] Місіонер шукав шлях з Лін'янті до атлантичного узбережжя для торгівлі ресурсами та боротьбою з работоргівлею. Він разом з групою аборигенів макоколо[en] на човнах проплив річкою Квандо до її злиття із Замбезі. Потім Левінгстон продовжив плити проти її течії до гирла. Однак, через пороги та сезонні дощі група мандрівника лише в лютому 1854 року досягнула річки Шефумаге, лівої притоки Замбезі. Він також перетнув вододіл, за яким річки текли не в звичному південному напрямку, а у північному. Вони прямували на південний захід до міста Луанда через річки Касаї та її притоки, і Кванго. 31 травня 1854 року знесилений і хворий на малярію Лівінгстон дістався до назначеного пункту. Однак вже у вересні 1854 він продовжив подорож і повернувся до 11 березня 1855 року в Лін'янті.[9][10]

У 1880-х роках Португальська національна комісія з дослідження Африки поставила за мету визнати статус Центрально-Південної Африки за проєктом рожевої мапи. Першу експедицію очолював Бріту Капеллу[en], у супроводі військово-морського офіцера Роберто Івенша[en] та майора армії Серпа Пінту. За указом 11 травня 1977 року вони повинні дослідити річку Кванго та її зв'язок із річкою Заїр (нині — Конго) і португальськими територіями західного узбережжя, басейни річок Замбезі, Кунене, Кванзи й Кванго. Під час експедиції група розділилася. Серпа Пінту вирушив униз за течією річки Кубанго і досліджував верхню Замбезі. Через напад туземців й втрату команди повернувся до Преторії, не досягнувши свої мети дійти до східного узбережжя. Капеллу й Івенша продовжили запланований шлях уздовж басейнів річок Заїр і Замбезі. Вони дослідили землі від Біє до Яка. 1 березня 1880 року Бріту Капеллу й Роберто Івенса тріумфально повернулися до Лісабону. Подорож вони занотували в книзі «De Benguela às Terras de Iaca».[11][12] 6 січня 1884 року вони вирушили вже в другу експедицією Африкою. Їх основною метою стала розвідка місцевості для створення торговельного шляху між Анголою й Мозамбіком. Вони вивчали атлантичне узбережжя, особливо плато Уїла. Мандрівники продовжили власні гідрографічні дослідження про закономірність течій річок та річкових систем. Крім того записували етнографічні й лінгвістичні спостереження. Експедиція тріумфально завершилась 20 вересня 1885 року. Свою працю опублікували у 2-х томах «De Angola Á Contra-Costa», де описали відкриття величезних території між Анголою та Мозамбіком.[13][14]

Геологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Геологія Анголи

Ангола розташована на заході Касаї-Ангольського щита Африканської платформи, складеного нижньодокембрійськими гранітоґнейсами, гнейсами і кристалічними сланцями, а також вулканогенно-осадовими товщами, прорваними великим масивом Кунене. Він перекритий верхньопротерозойськими карбонатно-теригенними відкладами потужністю до 10 км, з яким пов'язані залізні і марганцеві руди, поліметалічні родовища.[15]

У центральній і східній частині країни розвинений малопотужний чохол. Він сформований з континентальних відкладень кам'яновугільного, пермського і мезокайнозойського періодів. Є джерелом для алмазоносних розсипів. З осадовими відкладами мезокайнозойського періоду в прибережних западинах пов'язані родовища нафти і газу, фосфоритів, кам'яної солі, гіпсу і сірки. Через центр країни на північний-схід пролягає серія регіональних розломів з мідним і рідкіснометалічним оруденінням, апатитами, алмазоносними кімберлітовими дайками та трубками мезозою.[15]

Геологія західного узбережжя пов'язана з формування південної Атлантики, що розпочалося в ранньому крейдовому періоді й тривало до еоцена. Це відобразилося на місцевій викопній фауні.[16] Алмазне родовище Катока зберегла залишки вимерлих динозаврів, ссавців, крокодиломорфів, вік яких приблизно 128 млн років.[17]

Корисні копалини[ред. | ред. код]

У надрах Анголи найбільше нафти, а за оцінками її записи лише удвічі менші від нігерійських. Переважно родовища зосереджені в прибережній зоні, де виявлено також запаси природного газу, та на шельфах Атлантики.[18] На сході країни є родовища піщаника й піску, що багаті на алмазні розсипи. Крім цього Ангола багата на корисні копалини як залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди[19]

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Вулканізм[ред. | ред. код]

Див. також: Вулкани Анголи

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Анголи

Найбільша частина території Анголи займає не рівномірне Ангольське плато, зазвичай висотою від 1200 до 1800 м.[4] У центральній частині країни сформований масив Біє. Найвища точка в хребті Серра-де-Чела — гора Мока (2620 м). На захід плато різко обривається до вузької (50—200 км) приморської низовини. На південь знижується до западини Конго, на схід — до річкової долини Замбезі, на південний захід — до западини Калахарі. Південніше від Кванзи розташоване плато Лунда із середньою висотою 1000—1200 м. Разом з Мосамба утворюють нечіткий вододіл між річками Конго і Замбезі. А південніше знижується до 1000 м та поступово переходить на напівпустельну рівнину Калахарі.[18][20] У провінції Кабінда переважають тропічні низовини й пагорби.[4] Середня висота — 1112 м. Найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м).[1]

Берегова лінія порізана слабо, гаваней мало. На півночі воно переважно гірське, на півдні — рівнинне, біля витоку річок Кванза й Конго й на півночі пустелі Наміб — плоске й піщане. Берегова лінія формується сильними потоками і прибоями холодної Бенгельської течії. Також у його утворені важливу роль грає алювій річок Конго та Кванзи.[18]

Острови[ред. | ред. код]

Докладніше: Острови Анголи

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Анголи

Територія Анголи лежить у субекваторіальному (центр і північний схід) і тропічному кліматичному поясах (південний захід і узбережжя)[21]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[22]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Найтепліші місяці — вересень-жовтень (+21-29°С), найхолодніші — червень-липень (+15-22°С).Зволоження достатнє, але вдалині від моря чітко виражені два сезони — вологий (жовтень-травень) і сухий (червень-вересень)[22]. За рік випадає від 600 до 1500 мм опадів. На узбережжі увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Середні температури найтеплішого місяця (березня) становлять +24-26 °C, найхолоднішого (липня) — +16-20 °C. Чітко простежуються пасатні вітри з високою відносною вологістю (часті тумани), проте опадів випадає мало, або й зовсім відсутні. Опади головним чином випадають у лютому-березні — від 50 до 500 мм за рік. У теплий сезон можуть відмічатись шторми[22].

Клімат Анголи
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 27,5 27,7 27,9 27,6 27,2 25,7 25,5 26,9 28,1 28,2 27,6 27,2 27,5
Середня температура, °C 22,5 22,5 22,6 22,1 20,5 18,2 17,8 19,4 21,3 21,3 22,3 22,2 20,9
Середній мінімум, °C 17,5 17,8 17,9 16,8 14,1 11,1 10,8 12,6 15,2 16,9 17,2 17,5 15,5
Норма опадів, мм 128.2 122.8 158.9 108 16.2 0.5 0.2 4.2 21.3 72.9 131.9 137.1 920
Джерело: Клімат Анголи

Ангола є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[23].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 148 км³[1].

Станом на 2012 рік в країні налічувалось 860 км² зрошуваних земель[1].

Річки[ред. | ред. код]

Докладніше: Річки Анголи

Річки країни належать басейну Атлантичного (північ) і Індійського океанів (схід), на півдні безстічні області басейну Окаванго. Густа річкова мережа, велика частина річок багата на пороги та водоспади. Рівень води у них коливається протягом року. Великі річки: Кванза, Квіто, Кубанго і Кунене. Судноплавні Кванза і Шилванго.

Озера[ред. | ред. код]

Докладніше: Озера Анголи

Болота[ред. | ред. код]

Докладніше: Болота Анголи

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґрунти Анголи

Флора[ред. | ред. код]

Докладніше: Флора Анголи

Близько 40 % території вкрито тропічними лісами (росте червоне і сандалове дерево, лімба, тола тощо) і листопадним рідколіссям. На морському узбережжі велика кількість пальм. На півночі, півдні, сході і у центральних областях — величезні савани (ростуть акації, баобаби, берлінії, брахістегії, пальми денде). На півночі провінції Кабінда — мангрові ліси. У пустелі Наміб (південь країни) зустрічається карликове дерево, вельвічія дивовижна.

Земельні ресурси Анголи (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 47,3 %,
    • орні землі — 3,8 %,
    • багаторічні насадження — 0,2 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 43,3 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 46,8 %;
  • інше — 5,9 %[1].

Загальна площа зрошуваних земель збільшилась з 750 км² 1998 року, до 800 км² 2003. Загальний обсяг поновлюваних водних ресурсів — 184 км³ (розрахунки 1987 року).

Див. також: Ліси Анголи

Фауна[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Анголи

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Східноафриканської підобласті Ефіопської області, на півночі — Західноафриканська, на південному узбережжі — Південноафриканська підобласть[22]. Багата фауна — бегемоти, білі й чорні носороги, бородавочники, буйволи, газелі, гепарди, гігантські чорні антилопи, гієни, жирафи, зебри, кафрські довгоноги (великі гризуни), крокодили, леопарди, леви, мавпи, панголіни (ящіроподібні ссавці), слони, трубкозуби і шакали.Різноманітна орнітофауна — дрохви, нектарниці, папуги, птахи-носороги, птахи-секретарі, ткачики, одуди та інш. Багато плазунів і комах, у тому числі муха цеце. Створено декілька національних парків. У прибережних водах багато риби, ракоподібних і молюсків, водяться чорні кити і морські черепахи.

Охорона природи[ред. | ред. код]

Ангола є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Анголи

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: містами сильні зливи призводять до періодичних повідей на плато[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Анголи можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Angola, Geography. Factbook
  2. Ангола // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  3. Country Comparison :: Area — The World Factbook - Central Intelligence Agency. www.cia.gov. Процитовано 8 травня 2020. 
  4. а б в http://elibrary.bsu.az/books_163/N_24.pdf.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Angola - Time Converter. www.timetemperature.com. Процитовано 8 травня 2020. (англ.)
  8. Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — С. 9-11. — ISBN 978-617-10-0374-3.
  9. Missionary Travels, chapter 12. thuto.org. Процитовано 2020-05-08. (англ.)
  10. Livingstone, David (1813–1873), explorer and missionary. Oxford Dictionary of National Biography. Процитовано 2020-05-08. (англ.)
  11. Sadlier, Darlene J. (2016-11-15). The Portuguese-Speaking Diaspora: Seven Centuries of Literature and the Arts (en). University of Texas Press. ISBN 978-1-4773-1148-6. 
  12. Mendes, H. Gabriel; Morales, T. A.; Sanchez, V. (1982). As origens da Comissão de Cartografia e a acção determinante de José Júlio Rodrigues, Luciano Cordeiro e Francisco António de Brito Limpo: a história política das explorações africanas de Hermenegildo Capelo, Roberto Ivens e Serpa Pinto. Junta de Investigações Científicas do Ultramar. с. 18–25. Процитовано 8 травня 2020. (порт.)
  13. Sociedade de Geografia de Lisboa, Roberto Ivens (1887). Regresso dos benemeritos exploradores Capello e Ivens da sua exploração geographica através da .... Imprensa Nacional. (порт.)
  14. Marques, António Henrique R. de Oliveira; Massa, Jean-Michel (1998). Histoire du Portugal et de son empire colonial. KARTHALA Editions. ISBN 978-2-86537-844-9. Процитовано 8 травня 2020. (фр.)
  15. а б ГЕС, 2004, с. 71
  16. Jacobs, L. L., Polcyn M. J., Mateus O., Schulp A. S., Gonçalves A. O., & Morais M. L. (2016). Post-Gondwana Africa and the vertebrate history of the Angolan Atlantic Coast. Memoirs of Museum Victoria. 74, 343—362.
  17. Mateus, O., Marzola, M., Schulp, A.S., Jacobs, L.L., Polcyn, M.J., Pervov, V., Gonçalves, A.O. and Morais, M.L., 2017. Angolan ichnosite in a diamond mine shows the presence of a large terrestrial mammaliamorph, a crocodylomorph, and sauropod dinosaurs in the Early Cretaceous of Africa. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology.
  18. а б в Хазанов А.М; Притворов А.В. (1979). Ангола. У карты мира. Москва: Мысль. с. 10–14.  (рос.)
  19. ГЕС, 2004, с. 71-73
  20. Ангола. bigenc.ru. Большая российская энциклопедия. Процитовано 8 травня 2020. 
  21. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  22. а б в г ФГАМ, 1964
  23. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]