Географія Ірану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Географія Ірану M:
Географічне положення Ірану
Географічне положення Ірану
Географічне положення
Континент Азія
Регіон Південна Азія
Координати 32°00′ пн. ш. 53°00′ сх. д. / 32.000° пн. ш. 53.000° сх. д. / 32.000; 53.000
Територія
Площа 1 648 195 км² (18-те)
 • суходіл 99,3 %
 • води 0,7 %
Морське узбережжя 3170 км км
Державний кордон 5894 км
Рельєф
Тип гірський
Найвища точка гора Демавенд (5671 м)
Найнижча точка Каспійське море (-28 м)
Клімат
Тип субтропічний,
тропічний
Внутрішні води
Найдовша річка Карун (720 км)
Найбільше озеро Каспійське море (371 000 км²)
Інше
Природні ресурси вуглеводні, кам'яне вугілля, руди кольорових металів, залізні руди, сірка
Стихійні лиха посухи, повіді, пилові й піщані бурі, землетруси
Екологічні проблеми забруднення повітря, знеліснення, спустелювання

Іран — західноазійська країна, що знаходиться на південному заході континенту [⇨]. Загальна площа країни 1 648 195 км² (18-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 1 531 595 км², а на поверхню внутрішніх вод — 116,6 тис. км²[1]. Площа країни у 2,5 рази більша за площу України, трохи менша ніж площа Аляски.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Ісламська Республіка Іран, Іран (перс. ایران‎, جمهوری اسلامی ایران‎‎ — Джомгурі-йе Есламі-йє Іран)[2]. Назва країни походить через середньоперське Іран (Erān) від Айріана (авест. Airyāna), яке утворене від самоназви усіх давніх індоіранців — «арії» і перекладається як Країна аріїв, Країна шляхетних. У добу Ахеменідів (550327 років до н. е.) давньоіранське поняття Аріянам Дахуянам (Aryānam Dahyunam) трансформувалося у давньоперс. Aryānam Xšaθram — Держава аріїв, яке згодом дало назву державі Аршакидів (250 до н. е.224 н. е.) — Aryānšaθr/Aryānšahr. Самоназва іранців — «ірані». Колишня назва Ірану Персія походить від Персіс (лат. Persais), що, у свою чергу, — від давньоперсидського Паарса (Paarsa) — центральний район країни, сучасний Фарс. Часто топонім пов'язують із грецькою міфологією, тобто Персія земля давньогрецького героя Персея. В Українській мові вперше згадується в «Повісті временних літ» як Перъсида[3]. Топонім Персія в західному світі залишався загальноприйнятним майже два тисячоліття до 1935 року, коли Реза-шах Пехлеві не поставив вимогу називати його країну Іраном[4].

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Іран — західноазійська країна, що межує з сімома іншими країнами: на півночі — з Туркменістаном (спільний кордон — 1148 км), на сході — з Афганістаном (921 км) і Пакистаном (959 км), на заході — з Іраком (1599 км), на північному заході — з Туреччиною (534 км), Вірменією (44 км) і Азербайджаном (689 км). Загальна довжина державного кордону — 5894 км[1]. Іран на півночі омивається водами внутрішнього Каспійського моря замкненої безстічної області; на півдні водами Перської і Оманської заток Індійського океану[5]. Загальна довжина морського узбережжя 2440 км + 740 км додатково узбережжя внутрішнього Каспійського моря[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[6]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[6]. Виключна економічна зона встановлена до двосторонньоузгоджених і серединних ліній у Перській затоці. Континентальний шельф — до його природних меж[7][1].

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Докладніше: Час у Ірані

Час у Ірані: UTC+3,5 (+1,5 години різниці часу з Києвом)[8]. Літній час вводиться четвертого вівторка березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується четвертого четверга вересня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Геологія Ірану

Територія Ірану розташована в межах Середземноморського складчастого пояса. У центральній частині виділяється серединний епібайкальський масив з довендською складчастою основою і венд-фанерозойським осадовим чохлом. У накладених на епібайкальський масив западинах, розвинені червоноколірні лагунно-континентальні уламкові і соленосні товщі олігоцен-міоценового віку. На півночі розташовані Ельбурс-Біналудська, Копетдагська і Ельбурська системи мезозойсько-ранньопалеогенових геосинклінальних прогинів. Вздовж кордонів Афганістану і Пакистану розташована Східно-Іранська складчаста система — евгеосинклінальний прогин, заповнений офіолітовими і флішевими утвореннями крейди-еоцену.

На півдні та заході — складчасті системи Загроса і Сенендедж-Сирджанська. Перша являє собою міогеосинклінальний прогин венду-палеогену, де в пізній крейді та міоцені розвинулась складчастість і орогенез. Друга — геосинклінальний прогин, виконаний карбонатно-теригенними і вулканогенними серіями юри-крейди.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Ірану багаті на ряд корисних копалин: нафту (станом на 2001 рік, 4-е місце у світі за доведеними запасами, 9 % світових), природний газ (станом на 2001 рік, 2-е місце у світі за доведеними запасами, 15 % світових), кам'яне вугілля, хром, мідь, залізну руду, свинець, марганець, цинк, сірку[9].

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Район Ірану високосейсмічний, тільки у ХХ столітті під час 22 найсильніших землетрусах (9 балів і вище) тут загинули 73 тис. осіб. У грудні 2003 року під час руйнівного землетрусу загинуло понад 70 тис. осіб.

Вулканізм[ред. | ред. код]

Див. також: Вулкани Ірану

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Ірану

Середні висоти — 1305 м; найнижча точка — рівень вод Каспійського моря (-28 м); найвища точка — гора Демавенд (5671 м). Понад 4/5 території держави займають гори і високі нагір'я. У центрі країни розташоване Іранське нагір'я (висоти 1200 м), по його периферії — Іранські гори, до яких примикає вузька смуга Південно-Каспійської низовини. На території Ірану знаходиться частина Кура-Араксинської низовини та Горганська рівнина. На заході підносяться гори Загрос, на сході — сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі — могутні дуги Ельбурса, на півдні — Макрана. Вздовж узбережжя Каспійського моря, Перської і Оманської заток витяглися вузькі смуги берегових низовин.

Основні гірські масиви Ірану:

  • Загрос — масивне складчасте підняття шириною 150—300 км, що тягнеться на 1600 км від північно-західних кордонів Ірану в південно-східному напрямі. Переважні висоти 2000-3000 м, найвища — гора Зердкух, 4548 м. На відстані 800 км, від прикордонного з Іраком району до порту Бушир на узбережжі Перської затоки, паралельно хребтам Загроса вздовж їх західного підніжжя простягається гряда височин висотою 300—600 м і шириною бл. 65 км. Тут на південь від 32° пн. ш. зосереджені найбільші в Ірані запаси нафти.
  • Макран (Мекран) — система складчастих гір на півдні Ірану шириною понад 200 км, що тягнеться в східному напрямі на 480 км. Середні висоти 600—1500 м, найвища точка — гора Кухран, 2260 м.
  • Східно-Іранські гори тягнуться на 1050 км уздовж східного кордону Ірану, між Ельбурсом і Макраном. Утворюють орографічний бар'єр на шляху з Ірану в Афганістан. Середня висота гір 1500 м, найвища точка — вулкан Тефтан (4042 м).
  • Ельбурс — гірська система на півночі Ірану протяжністю близько 1400 км, має форму букви S: обрамовуючи південно-західне і південне узбережжя Каспійського моря, закінчується на кордоні з Афганістаном. Тут знаходиться найвища точка усього Середнього Сходу — погаслий вулкан Демавенд (5604 м).

Узбережжя[ред. | ред. код]

Острови[ред. | ред. код]

Докладніше: Острови Ірану

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Ірану

Північ Ірану лежить у субтропічному кліматичному поясі, південь — у тропічному[10]. Влітку на півночі переважають тропічні повітряні маси зі спекотною посушливою погодою, взимку — помірні, що приносять прохолоду[11]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[11]. На заході більш вологий і м'який середземноморський підтип субтропічного клімату. Взимку переважають помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною погодою[11]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливий снігу[11]. На півдні та узбережжі увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри. У теплий сезон з морів та океанів можуть надходити шторми[11].

Іран має змінний клімат на більшій частині Ірану він субтропічний, континентальний, характеризується різкими коливаннями температур. На узбережжі Перської і Оманської заток клімат тропічний. Для всієї країни, за винятком каспійського узбережжя та прибережної низовини на півдні, типові суворі зими. Досить опадів отримують тільки високогірні райони Загроса та узбережжя Каспійського моря. На північному заході, холодна зима з сильними снігопадами та заморозками протягом грудня і січня. Весна і осінь відносно помірні, а літо сухе і жарке. На півдні зима м'яка, а на рівнині Хузестан, літня спека супроводжується підвищеною вологістю.

Кліматична мапа Ірану за Кеппеном
   Прикаспійський м'який і вологий
   Прикаспійський м'який
   Середземноморський з весняними дощами
   Середземноморський
   Прохолодний гірський
   Дуже холодний гірський
   Прохолодний напівпустельний
   Жаркий напівпустельний
   Посушливий пустельний
   Жаркий посушливий пустельний
   Жаркий посушливий прибережний
   Посушливий прибережний

Літо повсюдно спекотне з середніми місячними температурами від +27°С до +32°С. Денні температури нерідко досягають 32-38°С, вночі вони знижуються до 16-21°С. Вище 1500 м над рівнем моря повітря прогрівається значно слабкіше. Найбільш виражені розходження в термічному режимі між північною і південною частинами країни взимку. На півночі, за винятком прикаспійської смуги, зими холодні і сніжні, на півдні вони м'які і теплі. Середні січневі температури становлять e Тегерані 2°С, Тебрізі 8°С, Ахваз 12°С, Ширазі 9°С, Джаске 19°С, Бехарі 19°С. Нічні заморозки відзначені на всій території Ірану на північ від 27° пн. ш. Абсолютний мінімум температури зафіксований e Тебрізі (-28°С). На півдні денні температури взимку змінюються від помірних до теплих, а вночі знижуються на 11-14°С.

Більша частина території Ірану відчуває недостатнє зволоження, як правило, влітку дощі не випадають протягом 2-3 місяців, а в окремі роки — і протягом 7 місяців поспіль. Виняток становлять високогірні райони Північного Загроса, навітряні схили Ельбурса і гір Іранського Азербайджану та узбережжя Каспійського моря, які отримують 650—1650 мм опадів на рік, причому їх сума різко скорочується на підвітряних схилах і в південно-східному напрямку. Річна норма опадів в Тегерані 250 мм, Мешхеді 280 мм, Ісфахані 130 мм, Джаске 130 мм, Захедане 100 мм, вони припадають переважно на холодний сезон — з листопада по березень. Взимку на півночі Ірану й у високогір'ях на півдні опади випадають переважно у вигляді снігу. У підніжжях Ельбурса і Загроса на висоті вище 1200 м над рівнем моря сніг лежить протягом 4-5 місяців, а в найбільш захищених місцях зберігається до червня. У Тегерані потужність снігового покриву, який тримається протягом 2-3 тижнів, становить близько 0,5 м. Сніг грає важливу роль в економічному житті країни, його повільне танення дозволяє поповнювати запаси води, необхідні для зрошення. У південній частині Ірану випадають головним чином рідкі опади, як правило у вигляді сильних злив, протягом 6-30 днів і також в зимовий період.

Іран є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[12].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Докладніше: Гідрографія Ірану

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 137 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 95,53 тис. км² зрошуваних земель[1]. Запаси поверхневих і підземних вод Ірану залежать від кількості атмосферних опадів і тому зосереджені перш за все у північній частині Загроса, в горах Ельбурса і Іранського Азербайджану. Для внутрішніх плоскогір'їв, південної частини Загроса, Макрана і Східно-Іранських гір типові нечисленні тимчасові водотоки. У напрямку до півдня країни підземні води стають солонуватими і непридатними для використання.

В Ірані небагато великих річок, здебільшого це малі річки і струмки, частина яких пересихає в літню пору року, або доволі сильно міліє. Єдина велика річка — Карун, довжиною 830 км, яка є судноплавною (на ділянці 180 км), правда, лише для малотоннажних-мілких човнів, якими можна доправитися з Хорремшехра в Ахваз. Інші дві великі річки; Хакех (довжиною 700 км), яка впадає в річку Тигр; Заяндег (300 км). Кілька інших постійних річок і потоків також впадають в Перську затоку, не менша кількість малих річок стікають з північно-західного Загросу та гір Ельбурса і впадають в Каспійське море. На Центральному плато, не так багато річок та струмків, більшість з яких в сухі місяці міліють, хоча протягом більшої частини року вони живляться від осінньо-зимових опадів та танення снігу в горах весною і деякі з них мають постійний водотік через поєднання з каналами від повноводніших річок, але в кінцевому підсумку, зливаються й попадають в соляні озера, які також, як вміст розсолу занадто високий для підтримки життєвих функцій організмів та риб.

Річки[ред. | ред. код]

Докладніше: Річки Ірану

Річки більшої частини території країни належать безстічним басейнам Центральної Азії і Каспійського моря; річки півдня — басейну Перської затоки Індійського океану.

Озера[ред. | ред. код]

Докладніше: Озера Ірану

Кілька характерних солоних озер вздовж ірано-афганського кордону у провінції Систан і Белуджистан.

Болота[ред. | ред. код]

Докладніше: Болота Ірану

Льодовики[ред. | ред. код]

Докладніше: Льодовики Ірану

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґрунти Ірану

Рослинність[ред. | ред. код]

Карта біотопів Ірану:
   лісостеп
   ліси
   напівпустелі
   тропічні пустелі западин
   степ
   солоні алювіальні марші
Докладніше: Флора Ірану

В аридних умовах Ірану розподіл рослинного покриву залежить від ступеня зволоження території та господарської діяльності людини, особливо, землеробства і випасу худоби. Північні, найбільш зволожені, схили Ельбурса до висоти 2500 м вкриті густими широколистяними лісами з перевагою дуба, граба, клена, бука, залізного дерева, в'яза, платана, ясена, волоського горіха, сливи. На узбережжі Каспійського моря місцями зустрічаються перевиті ліанами непрохідні субтропічні ліси. По долинах річок на південному заході країни поширені тугайна і болотна рослинність а на узбережжі Перської затоки місцями зустрічаються мангрові зарослі. Степова і пустельна рослинність характерна для багатьох невисоких гір, у степах переважають багаторічні та однорічні злаки, полину, астрагали. Нерідко степи чергуються з ділянками чагарникових заростей. У пустелях домінують саксаул, верблюжа колючка, солянки, аристида. Великі райони внутрішніх плоскогір'їв Ірану внаслідок нестачі вологи і ґрунтового засолення практично позбавлені рослинного покриву, безплідні також ділянки сипучих пісків.

Земельні ресурси Ірану (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 30,1 %,
    • орні землі — 10,8 %,
    • багаторічні насадження — 1,2 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 18,1 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 6,8 %;
  • інше — 63,1 %[1].

Загалом лісами вкрито більше 10 % території країни. На плато здебільшого зустрічаються чагарникові райони, а дубові порослі з'являються на краще обводнених гірських схилах. В цій місцевості місцеві жителі плекають свої сади і вирощуючи чинари, тополі, верби, горіха, бука, клена і шовковицю. Диких рослин і чагарники виростають з безплідної землі навесні і створюючи таким чином на короткий час умовні пасовища, але літнє сонце спалює їх. Північні і центральні райони Загроса, у недалекому минулому були зайняті дубовими лісами, в даний час в значній мірі знищені в ході інтенсивних безладних рубок і через непомірного випасу овець та кіз. Їх змінили рідколистяні чагарники зі значною участю дуба, роль якого поступово скорочується у міру просування на південь, де випадає менше опадів, тутешньою особливістю стають ксерофільні рідколісся з фісташки, аличі, мигдалю, а також степова і напівпустельна рослинність.

Основні типи лісів Ірану за класифікацією ФАО[13]:

  • Каспійські та мішані ліси Гірканії на півночі країни — 19 тис. км².
  • Вапнякові гірські лісові масиви в північно-східних районах (ялівцевий ліс) — 13 тис. км².
  • Фісташкові ліси в східних, південних та південно-східних районах — 26 тис. км².
  • Дубові ліси в центральних і західних районах — 35 тис. км².
  • Кущі й чагарники пустелі Деште-Кевір та центральної з північно-східною частинами країни — 10 тис. км².
  • Субтропічні ліси південного узбережжя, як ліси Гара — 5 тис. км².
Див. також: Ліси Ірану

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Ірану

У зоогеографічному відношенні більшість території країни відноситься до Ірано-Турецької провінції (гірські хребти заходу до Середземноморської провінції) Середземноморської підобласті Голарктичної області; південне узбережжя Каспійського моря — до Європейської лісової провінції Циркумбореальної підобласті[11].

Охорона природи[ред. | ред. код]

Іран є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо:

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

Докладніше: Екологія Ірану

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: періодичні посухи, повіді; пилові й піщані бурі; землетруси[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Ірану можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Iran, Geography. Factbook
  2. Котляков В. М., 2006
  3. Повість минулих літ.
  4. Поспелов Е. М., 2005
  5. Атлас світу, 2005
  6. а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  8. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 17 June. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  9. Іран // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  10. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  11. а б в г д е ФГАМ, 1964
  12. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  13. Technical meeting on forest grazing : [арх. 30 березня 2019 року] : [англ.] // fao.org. — Unasylva — Vol. 8, No. 2 — The work of FAO. — Дата звернення: 30 березня 2019 року.
  14. Ramsar Sites Information Service : [арх. 8 березня 2019 року] : [англ.] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]