Географія Болівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Болівії

Географія Болівії унікальна серед країн Південної Америки. Болівія є однією з двох країн континенту, що не має виходу до моря, та країною з найбільшими середніми висотами. Головним географічним регіоном Болівії є велике високогірне андійське плато Пуна, зокрема його північна частина, Альтіплано. На території цього плато, на кордоні з Перу, знаходиться озеро Тітікака, набільше озеро Південної Америки і найвище судноплавне озеро у світі.

Болівія займає площу в 1 098 580 км², з яких 14 190 км² води, та є 28-мою за розміром країною у світі. Вона розташована у центрально-західній частині Південної Америки. Болівія межує з п'ятьма іншими країнами та має загальну довжину кордонів 6 743 км, з яких 3 400 км приходиться на Бразилію. Також 900 км кордонів приходиться на Перу, зокрема з нею поділене озеро Тітікака. Менші ділянки кордону з Чилі (861 км), Аргентиною (832 км) і Парагваєм (750 км).

Клімат[ред.ред. код]

Не зважаючи на те, що Болівія лежить повністю в межах тропічних широт кліматичні умови змінюються в широких межах, від тропічного клімату в низовинах до холодного високогірного клімату в найвищих частинах Анд. Температури залежать перш за все від висоти над рівнем моря і проявляють невеликі сезонні зміни. В більшості районів опади найчастіші протягом літа південної півкулі, а щорічна кількості опадів зменшується з півночі на південь. Зазвичай літо вологе, а зима дуже посушлива.

Північні низовинні області мають тропічний клімат з високими температурами протягом всього року з високою вологістю та сильними зливами. Денний максимум в більшості районів усередньому досягає більш ніж 30 °C протягом всього року. Вологі північно-східні ветри з районів Амазонської низовини приносять істотні кількості опадів, які зазвичай випадають у вигляді коротких гріз, що іноді супроводжуються сильними вітрами і градом.

Центральні низовинні області мають волигий або сухих тропічний клімат. Від жовтня до квітня, північно-східні вітри переважають, а погода тепла, волога, і багата на опади. Від травня до вересня, проте, переважають сухі південно-східні вітри, і опади мінімальні. Протягом цього сезону ясних днів і безхмарних ночей досягають найвищі щоденні максимуми температур та нижчі нічні мінімуми, ніж протягом дощового сезону. Випадкові вторгнення сильних вітрів з півдня, так звані сурасо, можуть досягати цього регіону протягом зими і приносять прохолодні температури для протягом кількох днів.

Супутниковий знімок Болівії в червні 2002 року

Райони Гран-Чако на заході країни мають субтропічний, напівзасушливий клімат. Північно-східні вітри приносять дощі та теплу вологу погоду тільки від січня до березня; інші місяці сухі з теплими днями і прохолодними ночами. Максимальна температура на території Болівії, 47 °C, була записана тут. Сурасо також впливають на Гран-Чако, їх підхід зазвичай означає грози.

Температури та кількості опадів в гірських районах значно змінюються. Юнга, де вологі північно-східні вітри наштовхуються на гори, найбільш хмарний, найвологіший район з максимальною кількістю опадів, отримуючи до 1520 мм опадів щорічно. Долини всієї Кордильєри-Орієнталь мають м'які температури і помірні кількості опадів, що складають в середньому від 640 до 760 мм щорічно. Температури, проте, знизуються з висотою. Снігопади можливі на висотах понад 2000 метрів, а лінія постійних снігів знаходиться на висоті 4600 м. Області понад 5500 м мають гірський полярний клімат, із районами, вкритими льодовиками. Кордильєра-Оксиденталь має холодний посушливий клімат, із незахищеними від вітру піками.

Альтіплано характеризується сильними холодними вітрами, має безводий, прохолодний клімат, з гострими відмінностями щоденної температури різким зменшенням кількості опадів з півночі на південь. Середній максимум протягом дня становить від 15 °C до 20 °C, але в улітку температури можуть перевищувати 27 °C. Після сутінків, проте, розіджене повітря зберігає небагато тепла, і температури швидко спадають майже до точки замерзання. Озеро Тітікака має стримуючий вплив на коливання температури, але навіть на його берегах морози відбуваються майже щомісяця, і сніг не є незвичайним навіть улітку.

Географічні райони[ред.ред. код]

Озеро Тітікака[ред.ред. код]

Найвидатніша особливість Альтіплано — велике озеро у його північній частині, Тітікака. Із висотою рівня води 3810 м над рівнем моря, це найвища судноплавна водойма у світі. Тітікака має площу 9064 км², що робить його найбільшим озером південної Америки. Це озеро досить глибоке, досягаючи глибин до 370 м та маючи середню глибину 215 м; його об'єм досить великий, щоб підтримувати постійну температуру у 10 °C. Озеро фактично стримує клімат на значній території навколо нього, роблячи можливим в цих районах вирощування кукурудзи і пшениці.

Озеро стікає на південь через повільну, порослу очеретом річку Десаґуадеро до озера Поопо. На відміну від глибокого майже прісноводного озера Тітікака, озеро Поопо солоне і дрібне, з глибинами рідко більш ніж чотири метри. Оскільки озеро повністю залежить від сеонної кількості опадів та надлишку води в озері Тітікака, розмір озера Поопо значно варіює. Кілька разів протягом двадцятого століття озеро майже повністю висихало, а річка Десаґуадейро засмічувалася осадом. Протягом найбільш вологигх років, проте, озеро Поопо значно зюільшувалося на захід, затоплюючи Салар-де-Койпаса дрібною водою.

Гірські райони[ред.ред. код]

Топографічна мапа Болівії
Альтіплано

Розташована біля західного кордону Болівії Кордильєра-Оксиденталь — ланцюг сплячих вулканів і фумаролів, вулканічних отворів, що випускають сірчані гази. Тут розташована найвища вершина Болівії, вкрита снігом Невадо-Сахама (6 542 м). Цей хребет є цілком вулканічного походження і є продовженням вулканічного району південного Перу. Більша частина півночі цього хребта має висоту біля 4000 метрів; південна частина дещо нижче. Опади, хоча і невиликі на всіх території гірського масиву, більші в його південній половині, де земля покрита чагарниковою рослинністю. Південна область не отримує майже ніяких опадів, і ландшафт складається здебільшого з безплідних скель. Весь регіон Кордильєри-Оксиденталь слабо населений, а його південь фактично нежилий.

Альтіплано, високогірне плато між двома головними хребтами країни, охоплює чотири головні басейни, розділені невисокими хребтами, що проходять почередині плато. Уздовж східної сторони Альтіплано — безперервна плоска область, яка служила головним транспортним коридором Болівії з півночі на південь починаючи з колоніальних часів. Усе Альтіплано фуло сформоване як величезна рифтова долина між двома кордильєрами, що поступово наповнася пористими осадовими породами, вимитими з навколишніх гір. Ці осадове походження пояснює поступовий нахил від півночі на південь: більші опади на півночі відклали більшу кількість породи на плато.

Кількість опадів на Альтіплано знижується у південному напрямку, а низькоросла рослинність стає більш розрідженою, поступово переходячи у безплідні скелі та простори сухої червоної глини. На ція території знаходяться кілька солончаків, залишків висохлих стародавніх озер. Найбільший з них — усесвітнє відомий Салар-де-Уюні, що містить найбільші покладини солі у світі, площею понад 9 тис. км². Шар солі тут більш ніж п'ять метрів заглибшки в центрі цього району. Протягом сухому сезону, ліжко озера можуть перетинати важкі вантажівки, через відсутність добрих доріг ця територія давно використовується як транспортний коридор. Біля кордону з Аргентиною, Альтіпоано знову підвищується знову, містячи горби і вулкани, які охоплюють зачнають область біля Кордильєри-Оксиденталь.

Стародавній хребет Кордильєра-Орієнталь тягнеться від північного боку озера Тітікака на південний схід приблизно до 17 градусів південної широти, потім розширюється і тягнеться на південь до аргентинського кордону. Найбільш північна частина Кордильєри-Орієнталь, Кордильєра-Реаль, представляє собою ланцюг вражаючих засніжених гранітних гір. Деякі з цих вершин перевищують 6000 метрів, а дві — Іїмані (6462 м), біля міста Ла-Пас, та Іямпу (6424 м) — мають великі льодовики на верхніх схилах. На південь від 17 градусів південної широти вигляд хребта змінюється. Тут хребет відомий як Кордильєра-Сентраль та представляє собою великий блок земної кори, піднятий і нахилений у східному напрямку. Західний край цього блоку підвищується серією круч від Альтіплано. Основою Кордильєри є висока нарівне плато з висотами від 4200 до 4400 метрів, де нерегулярно розкидані високі вершини. Ця територія занадто висока для сільського господарства, а її рослинність характеризується кількома типами висогогірних лугів, разом відомими як Пуна.

Долини[ред.ред. код]

Північно-східні схили Кордильєри-Реаль відомі як Юнга, від слова мови аймара, що означає «теплі долини». Круті, майже недоступні схили гір цього переважно субтропічного району на північний схід від міста Ла-Пас створюють найбільш мальовничу ділянку території Болівії. Опади тут значні, а буйна рослинність вкриває стіни вузьких річкових долин. Грунти тут найбільш родючі в країні, але погана транспортна інфраструктура перешкоджує розвитку сільського господарства. Уряд спробував побудувати залізницю через Юнгу в 1917 році, з'єдуючи Ла-Пас зі східними низовинами. Проте, залізниця була покинута після завершення лише 150 кілометрів.

Східні схили Кордильєри-Сентраль поступово спускаються серією складних гір та горбів, що тягнуться з півночі на південь. Річки, що стікають на схід, прорізали довгі вузькі долини; ці долини та озера між рядами — сприятливі райони для сільського господарсьва і населення. Родічі алювіальні грунти заповнюють низькі райони, але зведення лісів привело до значної ерозія в кількох місцях. Поверхи долин розташовуються на висоті від 2000 до 3000 метрів над рівнем моря, температури тут м'якіші, ніж на Альтіплано. В долинах цього району розташовані два важливих болівіййських міста, Сукре і Кочабамба.

Низовини[ред.ред. код]

Злиття річок Мадейра і Абунья, найпівнічніша точка Болівії

Низовини, що є частиною більшої Амазонської низовини, займають всю північну та східну частину Болівії та розташовани на схід від Анд. Попри те, що ці райони охоплюють дві третини території країни, вони слабо населені і до недавнього часу грали незначну роль в її економіці.

Зв відмінностями в топографії і кліматі низвинні райони Болівії поділяють на три географічні області. Плоска північна область, розташована на території департаментів Бені, Пандо і північної частини Кочабамба, вкрита тропічними лісами. Оскільки значана частина верхнього шару грунту складається з тонкого шару грунту, під яким знаходиться шар твердої глини, стік води обмежений, а значні кількості опадів перетворюють ці обширні райони на болота. Центральна область, що охоплює північну частину департамету Санта-Крус, містить похилі горби та має сухіший клімат, ніж північна. Тут ліси, що перемежаються саванами, а значна частина території очищена для потреб сільського господарства. Тут розташоване місто Санта-Крус, найбільше місто болівійських низовин, та містяться найбільші болівійські родовища нафти і природного газу. Південно-східна частина низовин — продовження аргентинського та парагвайського регіону Гран-Чако. Хоча посушливп протягом дев'яти місяців року, ця територія перетворюється на болотна протягом трьох вологих місяців року. Значні коливання у рівні опадів приводять до наявності виключно чагарникової рослинності, проте зручні для випасу хдоби, хоча нещодавне відкриття родивищ природного газу та нафти привернуло багато нових поселенців до регіону.

Більшість важливих річок Болівії протікають по багатій на опади північним частинам низовин, особливо в департаменту Бені, де грунти зручні для вирощування кави і какао. З північних низовин стікають повільні рівнинні річки, найбільші з яких, Маморе, Бені і Мадре-де-Дьойос, стікають на північ до річки Мадейра, притоки Амазонки. Річкові судна уздовж Бені та Маморе здатні перевозити як пасажирів, так і вантажі, хроте пороги на Маморе запобігають судноплавству далі до Бразилії. Біля кордону з Парагваєм дрібні піщані струмки несуть воду до річок Парагвай та Пілкомайо.

Статистика[ред.ред. код]

Координати:

17°00′ пд. ш. 65°00′ зх. д. / 17.000° пд. ш. 65.000° зх. д. / -17.000; -65.000

Сусіди:

Бразилія, Перу, Чилі, Аргентина

Клімат:

Змінюється з висотою, вологий тропічний до холодного напівпустельного

Рельєф:

Гірські вершини Андів, високогірне плато Альтіплано, горби, Амазонська низовина

Екстемельні точки:

Найнижча: Річка Парагвай, 90 м Найвища: Невадо-Сахама, 6 542 м

Природні ресурси:

Олово, природний газ, нафта, цинк, вольфрам, сурма, срібло, залізо, свинець, золото, лісоматеріали, гідроелектроенергія, сіль

Землевикористання (1993 рік):

Посівні землі: 2 %

Постійне землеробство: 0 %

Постійні пасовища: 24 %

Ліси та лісонасадження: 53 %

Інше: 21 %

Іригована територія:

1 750 км² (1993)

Природні загрози:

Холод, розріджене повітря високогірних плато, повені (березень-квітень)

Навколишнє середовище: Проблеми:

Знищення лісів для потреб сільського господарства та лісозаготовок, ерозія грунтів, зменшення біорізноманіття, промислове забруднення водних ресурсів

Навколишнє середовище: Ратифіковані договори:

Біорізноманіття, зміна клімату, Кіотський протокол, зведення лісів, види під загрозою, небезпечні викиди, морський закон, забруднення морів, заборона на ядерні випробування, забруднення суднами, тропічнна деревина 83, тропічна деревина 94, болота

Навколишнє середовище: Підписані договори:

Зміна навколишнього середовища, збереження морської природи, захист озонового шару

Примітки:

Немає виходу до моря, спільний з Перу контроль над озером Тітікака

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]