Суржик: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
м Відкинуто редагування 176.38.111.23 (обговорення) до зробленого Shynkar
Мітка: Відкіт
Рядок 1: Рядок 1:
{{Українці}}
{{Українці}}
'''Кубарской''' (у питомому значенні&nbsp;— «суміш різних зерен з житом»; від {{lang-x-slav|*sǫ}}&nbsp;— «зі» + ''*rъžь''&nbsp;— «[[Жито посівне|жито]]»)<ref name="СУМ">{{СУМ-11|Суржик}}</ref><ref>{{ЕСУМ5}}</ref><ref>{{книга|автор=М. Р. Фасмер |заголовок=Этимологический словарь русского языка |посилання=http://enc-dic.com/fasmer/Surzhanka-13061.html |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво=Прогресс |рік=1964—1973 |том= |сторінок= |сторінки= |isbn=|ref =}}</ref>&nbsp;— елементи двох або кількох [[мова|мов]], об'єднані штучно, без дотримання [[Мовна норма|норм літературної мови]]<ref name="СУМ"/>. Близький до понять ''[[Арґо|арго]], [[жаргон]], [[креольська мова|креол]], [[лінгва франка]]''. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.
'''Су́ржик''' (у питомому значенні&nbsp;— «суміш різних зерен з житом»; від {{lang-x-slav|*sǫ}}&nbsp;— «зі» + ''*rъžь''&nbsp;— «[[Жито посівне|жито]]»)<ref name="СУМ">{{СУМ-11|Суржик}}</ref><ref>{{ЕСУМ5}}</ref><ref>{{книга|автор=М. Р. Фасмер |заголовок=Этимологический словарь русского языка |посилання=http://enc-dic.com/fasmer/Surzhanka-13061.html |відповідальний= |місце={{М.}} |видавництво=Прогресс |рік=1964—1973 |том= |сторінок= |сторінки= |isbn=|ref =}}</ref>&nbsp;— елементи двох або кількох [[мова|мов]], об'єднані штучно, без дотримання [[Мовна норма|норм літературної мови]]<ref name="СУМ"/>. Близький до понять ''[[Арґо|арго]], [[жаргон]], [[креольська мова|креол]], [[лінгва франка]]''. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.


Переважно це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання [[Мовні норми|норм]] [[Літературна мова|літературної мови]]. Походить від слова, яке позначає буквально&nbsp;— «Суміш зерна [[пшениця|пшениці]] й [[жито|жита]], жита й [[ячмінь|ячменю]], ячменю й [[овес|вівса]] і т. ін.; [[борошно]] з такої суміші»<ref>[http://www.lingvo.ua/uk/Search/uk-uk/%F1%F3%F0%E6%E8%EA Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>&nbsp;
Переважно це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання [[Мовні норми|норм]] [[Літературна мова|літературної мови]]. Походить від слова, яке позначає буквально&nbsp;— «Суміш зерна [[пшениця|пшениці]] й [[жито|жита]], жита й [[ячмінь|ячменю]], ячменю й [[овес|вівса]] і т. ін.; [[борошно]] з такої суміші»<ref>[http://www.lingvo.ua/uk/Search/uk-uk/%F1%F3%F0%E6%E8%EA Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>&nbsp;

Версія за 20:57, 25 січня 2020

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
  Портал «Україна»

Су́ржик (у питомому значенні — «суміш різних зерен з житом»; від прасл. *sǫ — «зі» + *rъžь — «жито»)[1][2][3] — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови[1]. Близький до понять арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

Переважно це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»[4] 

Аналогічні явища в інших мовах

Подібне явище існує в багатьох мовах в багатьох країнах світу. В білоруській мові воно отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови — «жуаль» (фр. joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки — патва. У Ніґерії є «ніґерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мов йоруба й іґбо). У США подібне мовне явище — суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки — називають «спангліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English). У німецькій цей феномен, коли має місце вживання англійських іменників та дієслів замість німецьких, іменується «денґлішем» (Denglish, утворене від Deutsch і English).

Українсько-російський суржик

Використання суржику в регіонах України. За даними Київського міжнародного інституту соціології станом на 2003 рік.
Карта українських наріч і говорів (2005)

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення — на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність подібної «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5 % (Західний регіон) до 21,7 % (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12 %.[5] Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними. Окрім того в західному регіоні, на відміну від східного, поширеніший польсько-український чи мадяро-український суржик, рівно як і значніша різноманітність крайових діалектів аналогів котрим не існує в інших областях, що не відображено в цьому дослідженні.[джерело?]

Слід також звернути увагу, про існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між діалектами староруської мови, які склали основу сучасної літературної української і діалектами, які склали основу сучасної літературної російської мов.

Суржик і політика

На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів — наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту[6] тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя[7]. Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) — у ролі «нижчої» (за іншою термінологією,[8] мов відповідно «високої культури» та «низької культури»). В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі.

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування». Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови в їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями[9].

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською:[10] «За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»;[11] як продукт «засмічення» чистої української мови росіянізмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів»[12]. Згідно з альтернативною точкою зору деяких московських непрофесійних філологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами»[13].

У сучасних умовах може діяти і «зворотний» механізм утворення суржику як своєрідної інтермови, проміжного етапу засвоєння російськомовними міськими жителями української мови.[14] У зв'язку з цим, у публіцистичних статтях висловлюється і точка зору, що боротьба з суржиком є шкідливою, «бо вона зменшує коло наших союзників, замість того, щоби завойовувати нових», і що боротися треба не з суржиком, а за перехід російськомовних «спочатку хоча б на суржик»[15].

Характерні риси

Проня Прокоповна і Свирид Голохвастов, найвідоміші літературні персонажі — носії суржику

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови»,[16][17] а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15 % до 25 %).[18][3]

Треба розуміти, що в кожного носія суржику він неповторний і не вписується ні в які межі кодифікації, часто діалектні риси, які перегукуються з особливостями російської та інших мов, називають суржиком, що геть неправильно. Суржикові елементи, як в принципі і діалектні, можуть бути на всіх мовних рівнях: у фонетиці, акцентуації, морфології, синтаксисі, словотворі, а не тільки в лексиці. Отже, неправильно називати суржиком лемк. сын «син», закарп. быв «був», поліс. мешок «мішок», закарп. та лемк. видіти/відіти «бачити», середньонаддніпр., слобож. піти за хлібом «піти по хліб». Тут треба бути дуже уважним, бо те, що в одній говірці давня діалектна мова (видіти), уже в мовленні носія іншої говірки може бути й суржиком, наприклад, сє́мдесят (рос. семдесят) «сімдесят» на Полтавщині буде незаперечним суржиком, однак уже форма родового відмінка множини коров (від корова) замість корів може бути й діалектизмом[19]. Узагалі суржик накладається, по-перше, не на літературну, а на діалектну, народно-розмовну мову, саме їй він і загрожує, бо вона, найчастіше, так само, як і суржик, не має чіткої кодифікації[джерело?].

Суржик у мистецтві

Використання суржику в художній мові

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»).[20] Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли б суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Суржик у інших видах мистецтва

У музиці, суржик використовують деякі популярні українські виконавці (зокрема, Вєрка Сердючка, ТіК, DZIDZIO, Latexfauna, Курган і Agregat), а також виконавці фолк-напрямку (зокрема, ДахаБраха та Сонцекльош).

У образотворчому мистецтві, суржик фігурує, зокрема, у картинах Івана Семесюка, який працює у напрямку жлоб-арт, а також у коміксах Надії Кушнір про Гуся.

У кіно, суржик вживає головний персонаж серіалу «Віталька».

Суржик у сучасному мережевому жаргоні

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блогах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду штучна «диглосія») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки[21].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Суржик // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. ↑ М. Р. Фасмер. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973.
  4. ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Хмелько В. Є. Лінгво-етнічна структура України: Регіональні особливості та тенденції змін за роки незалежності (Див. таблиця 13)
  6. ↑ Згідно з відомим афоризмом, що часто приписують лінгвісту Максу Вайнрайху, «Мова — це діалект, у якого є армія та флот».
  7. ↑ У другій половині XIX ст., сфера вжитку української мови обмежувалась також адміністративно: див. Валуєвський указ (1863) і Емський указ (1876)
  8. ↑ Ґелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм: Пер. з англ. — К.: Таксон, 2003.
  9. ↑ Ф. П. Филин. Русский язык. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, Советская энциклопедия, 1990.
  10. ↑ Стріха М. Суржик та літературна мова. «Нариси української популярної культури». Київ, 1998, с.637.
  11. ↑ Максим Стріха. Суржик. «Березіль», 1997, № 3-4. — C. 136/
  12. ↑ Лариса Масенко. Суржик як соціолінгвістичний феномен. «Ї» № 35, 2004.
  13. ↑ Елена Маргвелашвили. Украина бессовестно манипулирует историческими фактами. Новый Регион — Киев, 15.06.07. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 26 червень 2007.
  14. ↑ [Вахтин Н. и др., Новые языки новых государств…, 2003.]
  15. ↑ Олесь Доній. Хай живе суржик.
  16. ↑ Андрій Окара. Полтавський «суржик» та духовне плєбєйство // Слово і час, 2000, № 1. — С. 52-56.
  17. ↑ Flier, Michael. Surzhyk: The Rules of Engagement. Harvard Ukrainian studies 22.1-4 (1998):113-136.
  18. ↑ Віталій Радчук. Мова в Україні: стан, функції, перспективи. Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах, 2002, № 2, с. 2-5.
  19. ↑ АУМ, т. 1. К. 1984.
  20. ↑ див., наприклад, Богдан Жолдак. Макабреска (із циклу «Про ізвращоньців»)
  21. ↑ Галина Раймова. «Превед, медведъ!» [Архівовано 29 вересень 2007 у Wayback Machine.]

Література

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Суржик

Статті, монографії

  • Del Gaudio S. On the Nature of Suržyk: a Double Perspective. Wiener Slawistischer Almanach, Sonderband 75. München – Berlin – Wien 2010.
  • Дончик В. Мова не винна: Про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ // Слово і час. — 2001. — № 2. — С. 68–77.
  • Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. — Київ, 1965.
  • Козир Є. Суржик у законодавчих і нормативних документах // Стандартизація. Сертифікація. Якість. — 2008. — № 2. — С. 13–19.
  • Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і «язиком». — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2011. — 135 с. (2-ге вид. — 2019).
  • Окара А. Полтавський «суржик» та духовне плебейство // Слово і час. — 2000. — № 12. — С. 52–56.
  • Погрібний А. Випробування суржиком // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2006. — № 4/5. — С. 4–12.
  • Радчук В. Д. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. — 2002. — № 2/3. — С. 39–45.
  • Радчук В. Параметри і взаємодія мов // Дивослово. — 2005. — № 6. — С. 36–44.
  • Свердан Т. «Суржикізація» сучасних видань для дітей // Дивослово. — 2006. — № 2. — С. 40–43.
  • Ставицька Л. Блудний суржик: міф, мова, стиль // Мандрівець. — 2002. — № 1. — С. 18–27.
  • Ставицька Л. Українсько-російська двомовність: Соціопсихологічні та лексикографічні аспекти // Дивослово. — 2001. — № 11. — С. 13–16.
  • Стріха М., Гриценко О. Суржик // Нариси української популярної культури. — К. : УЦКД, 1998. — С. 629—643.
  • Тараненко О. О. Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 14–30.
  • Труб В. М. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мовознавство. — 2000. — № 1. — С. 46–57.
  • Фудерер Т. Суржик у контексті мовної освіти // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 4. — С. 41–47.
  • Фудерер Т. Термінологічно-поняттєва сутність суржику // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 6. — С. 114—118.
  • Шевчук О. Донецький суржик: причини появи і специфіка функціонування // Дивослово. — 2010. — № 6 . — С. 30–33.
  • Шумилов О. Мова, суржик, «язык»: єдність та боротьба протилежностей на межі тисячоліть // Сучасність. — 2000. — № 10. — С. 110—124.

У мережі

Посилання

Суржик

Правильно — неправильно

Західні:
Слов'янські держави
Східні:
Південні:
західні:
східні:
Інші:
† мертві, а також які розділились чи змінились.
§ вживаються місцеві різновиди мови — ізводи.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Суржик&oldid=27098692