Історія Полтави

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історія Полтави — історичний розвиток міста Полтави, адміністративного центру Полтавської області України, від часу заснування (наприкінці IX століття) і дотепер.

Доісторичний період[ред.ред. код]

Освоєння земель сучасної Полтави первісною людиною припадає на кам'яну добу — пізнього палеоліту (35 — 11 тис. р. до н. е.). Саме цим часом датуються рештки виявленого 1919 року на південній окраїні Полтави, на місці колишнього Щемилівського глиняного кар'єру, короткочасного стійбища первісних мисливців пізньомадленської доби.

На межі енеоліту і доби ранньої бронзи (XXII—XIX ст. до н. е.) лісостепові простори Поворскля заселили індо-арійські племена ямної культурно-історичної спільноти. Саме вони були будівниками перших величних земляних гробниць на території Полтави — курганів, які насипали, відправляючи у подорож до потойбічного світу своїх співплемінників. Недовготривалі поселення та стійбища населення ямного часу знаходилися по сучасній вулиці Південній, на березі Кобищанського струмка. В межах міста знаходиться і ряд поховальних пам'яток ямної культури — група курганів на захід від села Зінці, кургани біля села Івашки. Знайдено і чимало окремих знахідок цієї доби — кам'яні свердлені сокири-молоти з мікрорайонів Алмазний, Сади та сіл Рибці, Жуки, Супрунівка.

Майже тисячолітній період бронзової доби (XIX—IX ст. до н. е.) представлений на території міста досить нерівномірно. На західній межі міста, біля села Михайлики, досліджено унікальний «довгий» курган з насипом фалічної в плані форми та похованнями культури багатоваликової кераміки (XVII ст. до н. е.) і зрубної культури (XVI ст. до н. е.). В одному з перших знайдені рідкісні намистини, виготовлені з давньоєгипетського фаянсу, що свідчить про усталеність зв'язків давнього населення доби бронзи Дніпровського Лівобережжя з центрами світової цивілізації більше 3, 5 тисячі років тому.

Найбільшим поселенням скіфської доби на території Полтави було селище VII—VI століття до нашої ери площею понад 10 гектарів, що займало значну частину Іванової гори. Збереглися й курганні некрополі населення: три кургани біля пам'ятника «Шведам від шведів» у Побиванці, десять — по вулиці Нагірній в Дальніх Яківцях, серед яких є насипи висотою понад 3 метри, більше десятка курганів між селом Патлаївка та Верхніми Яківцями, до 20 курганів нараховувалося в 1920-х роках біля села Гора.

Перша згадка та походження назви міста[ред.ред. код]

Перша літописна згадка міститься у Іпатіївському літописі:

«Игорь же слышавъ то поѣха противу Половцемь и переѣха Въросколъ оу Лтавы кь Пеӕславлю»[1]

Оригінальний текст (укр.)

«Того ж року, на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за Ворскол і стрів половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що [хани] Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло Лтави, [йдучи] до Переяславля[2]

Щодо походження назви міста Полтава існує кілька версій, кожна з котрих має своє обґрунтування та не є беззаперечною.

Слов'янська[ред.ред. код]

Перша літописна згадка у давньоруському Іпатіївському літописі згадує місто під назвою «Лтава». Тож переважна група вчених вважає, що назва Полтави походить від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли, (й згодом похідне «По-Лтава» себто По Лтаві) що текла Мазурівським яром на Поділ. Тож назві приписують слов'янське походження. Як іменник на -ава — Лтава досить поширений у балто-слов'янсько-германській гідронімії[3].

Сарматська[ред.ред. код]

За іншим припущенням, Лтава, Олтава скіфсько-сарматського іраномовного походження. Так вважав Микола Арандаренко. У східних народів слова «ол», «ул» означають «місто», «поселення». Слово ж «таві» в грузинській та осетинській мовах (а осетини є нащадками скіфів та сарматів) означає «виток річки». Тож, у перекладі на українську мову ця назва може означати «поселення біля витоку річки», «місто на горі». Подібні назви зустрічаються на шляху слідування скіфів та сарматів, які під час Великого переселення народів йшли на Захід, у Центральну та Західну Європу[4].

Булгарська[ред.ред. код]

Назва Полтава може бути українізованою формою давньобулгарської назви Балтавар. В часи існування на українських землях багатоплемінного державно-політичного об'єднання під назвою Велика Булгарія, на місці Полтави уже було поселення в VII столітті. Найбільшого розквіту Велика Булгарія набула за хана Кубрата. Кубрат переніс столицю із Приазов'я у Подніпров'я, а місцем відпочинку після боїв стала його резиденція, яка знаходилась у поселенні Балтавар на території сучасної Полтави. Назва «Балтавар» у перекладі з давньобулгарської мови тюрків означає «володар».

Інші[ред.ред. код]

Полтавський історик Лев Падалка спершу висував теорію походження сучасної назви міста від слів «плот», «плести», «плетінь», що означало укріплення, обплетене тином, але пізніше дійшов до висновку, що його теорія хибна.

Сучасна назва міста зафіксована в часи Великого князівства Литовського. Як свідчать литовсько-руські документи, у 1430 році великий князь литовський Вітовт подарував Полтаву, Глинськ та Глиницю (Опішню) своєму васалові — татарському мурзі Лександі Мансурксановичу[5].

Середньовіччя[ред.ред. код]

Пам'ятник князю Ігорю, Новгород-Сіверський

Засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації (Соборний майдан, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Тож нині офіційним часом заснування Полтави вважається 899 рік.

Свого розквіту поселення досягло на межі X—XI століть. Наймовірніше, сіверянами й була надана назва поселенню — Лтава. Фінальний етап існування сіверянського поселення припадає на перші десятиріччя XI століття, а його загибель, можливо, пов'язана з одним із походів на сіверян дружин князя Бориса Володимировича 1015 року чи боротьбою за великокнязівський престол Мстислава і Ярослава Володимировичів між 1019 і 1024 роками. Про придушення повстання сіверських міст князем Борисом йдеться і в «Житіях Бориса і Гліба», де: "Блаженный же Борис… умирил грады вся.. "

Починаючи з XII століття переяславські князі Русі створюють систему глибоко ешелонованої оборони проти половців, включаючи до неї й простори межиріччя Псла і Ворскли, на південь від добре обжитого Посулля. Одним з крайніх авангардних південних рубежів Переяславської землі стає річка Ворскла, вздовж якої будуються городища і ділянки «змійових» валів — ескарпів оборонної лінії. У Нижньому Поворсклі ключові позиції починає відігравати колишня сіверянська Лтава, вали якої поновлюються, а посад заселяється вихідцями з Правобережжя і Посулля. Вигідне стратегічне й торгово-економічне розташування поселення на межі зі степом, на перехресті торованих шляхів від Половецької землі до столиці Переяславського князівства і головних центрів Посульської волості, від Переволочинської переправи через Дніпро до Верхнього Поворскля, наявність твердого броду і значної ширини заболоченої заплави ріки виводять невелике укріплення в ряд значних форпостів півдня Переяславської землі.

Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатіївського літопису 1174 року: «на Петров день» (12 липня), Ігор Святославич, переслідуючи орди половецьких ханів Кобяка і Кончака, «переїхав Въросколь оу Лтави» і рушив у напрямку Переяслава, де дружина Ігоря завдала поразки половцям[6]. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтаві. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літопису. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.

Під час монголо-татарської навали у 1240 р. Полтава була практично повністю зруйнована, втім життя на території городища продовжувалося й у XIII—XIV століттях, що підтверджується численними знахідками кружальної кераміки вказаного часу, бронзовим та шиферним натільними хрестиками, виявленими при розкопках на Соборному майдані. Вірогідно, що в цей час площа посаду Лтави значно скоротилася і поселення існувало тільки на Івановій горі. Остаточно полтавське поселення було знищене 1399 року, коли у пониззі Ворскли відбулася битва військ великого князя литовського Вітовта із золотоординцями Тімур-Кутлука. Втім ненадовго.

Полтава у складі Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої[ред.ред. код]

У середині XIV ст. Великий князь литовський Ольгерд приєднує до свого князівства на васальних правах Київське князівство, до складу якого входила Полтавщина.

у 1430 році вперше згадується Полтава, яка перебувала в цей час під владою литовського князя Вітовта. Вітовт передав її татарському князю Олександру Глинському. У 1482 на Полтаву напав хан Криму Менглі Гірей. Серед численних набігів татар цей був одним із найспустошливих.

З 1503-го Полтава належала маршалкові князю Михайлу Глинському. У 1508 року вона була в нього відібрана польським королем Сигізмундом I за участь в антипольському повстанні. Однак пізніше все ж таки була повернута родині Глинських. Першим, відомим згідно збережених документів, козаком містечка був Григір Масло[7]. У 1537 господарем Полтави стає зять Глинських — Байбуза. До 1569 р. Полтава перебувала у складі Великого князівства Литовського, з 1569 р. в складі Речі Посполитої.

У 1630 Полтава віддана на врядування королівському секретарю Бартоломію Обалковському. 28 лютого 1637-го, опісля смерті воєводи брацлавського Лукаша Жолкевського, його статки в Україні разом з містечком відійшли Станіславу Конєцпольському, який значно зміцнив оборону міста, розширивши та укріпивши існуючу фортецю. На той час поштовхом до заселення Полтави був факт її входження до промислового басейну з видобування селітри.

У другій половині XVI ст., на Полтавщині значилося близько 300 поселень, серед яких були міста, слободи, села: ці місця масово заселялися. У XVI—XVII полтавські землі перейшли під володіння польських магнатів.

У 1641 році, в історичному документі Полтава була названа містом. У 1646 році Полтаву захопили загони Яреми Вишневецького. На той момент, за офіційними документом у місті нараховувалося 812 господарств. Населення постійно збільшувалося за рахунок втікачів з Чернігівщини, що було єдною з причин сварок Вишневецьких з Мартином Калиновським.

Полтава у складі Гетьманщини[ред.ред. код]

Докладніше: Хмельниччина

У 1648 Полтава стала військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 по 1775 роки). Під час війни з Польщею, Полтава була одним з головних регіонів Лівобережжя, який став надійним тилом, звідки поповнювалися людські резерви і йшло постачання армії Богдана Хмельницького зброєю, порохом, продовольством. Чимало вихідців з цих місць проявили себе під час війни (Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Іван Іскра та багато інших). У 1650 році на честь перемоги над військами магнатів і шляхти, розбитими на річці Полтавці, з дозволу київського митрополита Сильвестра було засновано Хрестовоздвиженський монастир.

У січні 1654 року на Переяславській раді посланці Полтави присягають на вірність Росії. На початку лютого для приведення полтавчан до присяги у місто прибуває стольник А. І. Спасителев, посланий сюди В. В. Бутурліним, котрий очолював російське посольство на Переяславській раді. На вірність Росії в Полтаві присягнуло 1335 осіб — козаків, міщан, кравців і шевських майстрів[6].

У 1658 році Полтава стала центром повстання проти Івана Виговського, котрий зрештою разом з татарами спустошує та палить місто. З часом навколо Полтави були споруджені нові укріплення: місто було обнесене ровом і оточене валом. По периметру був зведений дубовий частокіл з п'ятьма вежами, десятьма бастіонами і 28 гарматами[8].

У 1695 році на Полтаву, як центр Полтавського полку, роблять набіг кримські татари, на чолі яких стояв гетьман Ханської України Петро Іваненко. Татари грабують околиці Полтави, спустошують Хрестовоздвиженський монастир.

Полтавська фортеця на карті Ґійома Левассера де Боплана (1650)

Полтавська битва під час Північної війни[ред.ред. код]

Докладніше: Полтавська битва

1 квітня 1709 року почалася облога Полтави військами короля Карла XII, вона тривала 4 місяці (до 27 червня 1709 року), російський гарнізон (три полки) у складі 4182 солдатів на чолі із комендантом міста Олексієм Келіним та озброєне ополчення затримало рух шведської армії на Москву через Харків і Бєлгород. Цим було створено передумови перемоги російської армії над шведами під Полтавою. 27 червня 1709 року відбулася вирішальна битва, коли до міста підійшла шістдесятитисячна російська армія на чолі з Петром I. У складі обох армій були козацькі полки, у російській армії — на чолі з Семеном Палієм, у шведській — на чолі з Іваном Мазепою. Результатом бою стала повна поразка Карла XII, що стало важливою історичною подією і мало величезне значення для шляхів історичного розвитку України.

Пьер-Деніс Мартін. «Полтавська битва» (1726)

Коротка історія Полтави до поділу України на губернії[ред.ред. код]

Соборна площа і Успенський собор на листівці поч. XX століття
Спаська церква з обеліском на честь перемоги у Полтавській баталії на листівці поч. ХХ століття
  • Наприкінці XVIII ст. Полтава була вже досить великим полковим містом: У 1770 р. почали роботу кілька цегельних заводів, які виготовляли цеглу для споруджування кам'яних церков, а протягом того ж 1770 року збиралося чотири ярмарки, в понеділок і п'ятницю проходили торги, на яких торгували хутром, залізними виробами, худобою, вівцями, смушками, шкірами, овечої вовною, коров'ячим маслом, сіллю, вином, дьогтем. В Полтаві був полковий лікар і аптека. Місто мало свій герб, а полкова канцелярія і магістрат — свої печатки.
  • Полтаву турбували і повстання селян та гайдамаків у середині-кінці XVIII ст.:

У 13 липня 1752 року полтавський полковник Андрій Горленко у рапорті гетьману Кирилу Розумовському повідомив про появу у Коломацькому лісі гайдамацьких загонів. У тому ж році Кирилом Розумовським місту затверджено Магдебурзьке право[9].

9 серпня 1774 р. командир Дніпровського пікінерного полку послав до Полтави команду з 100 чоловік для утримання караулів: бо були помічені повстанські (гайдамацькі) загони, які діяли в районі річок Коломака та Кагамлика.

Полтава у складі Російської Імперії[ред.ред. код]

Полтава у складі Новоросійської губернії[ред.ред. код]

  • 1779 Засновано Полтавське повітове училище — перший навчальний заклад світського типу.
  • 1782 Полтаву відвідав російський мандрівник Василь Зуєв, який дав її перший опис: Полтава — невелике містечко з тисячею дерев'яних, низьких, але чисто зовні вибілених будиночків, з яких лише два або три кам'яних.
  • 1797 Лікар Іван Тишевський побудував власним коштом першу міську лікарню на 50 ліжок. До 1803 він лікував у ній безкоштовно. Витративши всі свої заощадження, він звернувся до уряду з проханням прийняти лікарню на державне утримання або надати йому грошову допомогу. Але з Петербурга надійшов наказ продати його будинок з торгів під заклад.

Полтава як центр Полтавської губернії[ред.ред. код]

Перша половина XIX століття[ред.ред. код]

Монумент Слави на Круглій площі на листівці поч. ХХ століття
Олександрівська (Кругла) площа. робота Євграфа Крендовського 1830-ті рр

Спочатку в її складі було 10, потім 12, а з 1803 року — 15 повітів. При губернському правлінні у 18031805 роках було створено будівельну експедицію і губернську креслярську, які очолював Михайло Амвросимов. Під його керівництвом було розроблено проект забудови Полтави, за яким місто було поділено на квартали і межі його були відсунуті на захід. Новий центр міста отримав форму кола — сучасна Кругла площа  — діаметром 345 метрів, від якого радіально розходяться вісім вулиць.

  • 1808 рік став дуже важливим для полтавців:

2 лютого було відкрито Полтавську чоловічу гімназію, А згідно з царським указом від 20 червня 1808 року для посилення в Росії виробництва сукна з Богемії, Моравії, Ельзасу, Саксонії та інших німецьких князівств було запрошено ремісників — «суконних фабрикантів». У Полтаві поселилися 54 сім'ї (249 чоловік)[11]. Для їх розміщення на околиці міста було побудовано близько 50 глиномазаних будинків — Німецька слобода, або Колонія (нині район вулиць Балакіна і Сковороди).

  • У 1810 році у Німецькій колонії (нині Театральний провулок) закінчено спорудження будівлі першого стаціонарного театру, збудованого на кошти міста.


Будинок Котляревського у Полтаві, робота Тараса Шевченка 1845 р.
Пам'ятник на місці відпочинку Петра I на листівці поч. ХХ століття
  • 1818 році відкрито Полтавський інститут шляхетних панн — середній навчальний заклад для дівчат дворянського походження. Його засновниця і попечительки — В. О. Рєпніна, дружина малоросійського генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна (рідного брата декабриста С. Г. Волконського). У різні роки тут працювали педагогами український поет і етнограф Л. І. Боровиковський, чеський та український музикознавець В. В. Єдличка і його брат музикознавець і композитор А. В. Єдличка, громадський і культурний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства Д. П . Пильчиков, письменник С. П. Стеблін-Каменський.
  • У 1836 році в 10 цехах міста (шевському, різницькому, ковальському, кравецькому, шапковому, ткацькому, кушнірський, шаповальському, бондарському, гончарному) налічувалось 359 ремісників, 26 підмайстрів, 446 учнів, 325 працівників[11].
  • В 1839 в Полтаві налічувалось 27 кам'яних будинків, дерев'яних — 1521, церков кам'яних сім, дерев'яних — шість, Інститут шляхетних дівчат, богоугодний заклад, чотири казенних училища, в тому числі чоловіча гімназія. Проживало 15090 чоловік.
  • Влітку 1845 року місто відвідав великий український поет-демократ Т. Г. Шевченко. Він зустрівся з художником Ф. Л. Ткаченком, з яким навчався в Петербурзі в Академії мистецтв, з людьми, які знали І. П. Котляревського, зробив замальовки його будинку і Хрестовоздвиженського монастиря. Пізніше поет зобразив образ Котляревського, описав місто і його історичні пам'ятки в повісті «Близнюки».
  • В описі Полтави 1848 року йдеться, що вода в місті здорова, береться з річки та 232 колодязів. Тут 83 вулиці та провулків, чотири площі, публічний сад, 630 приватних садів, 905 городів, 1770 будинків, в тому числі 46 кам'яних. Жителів 20 009 чоловік[11].

Друга половина XIX століття[ред.ред. код]

Діяльність «Громади»[ред.ред. код]
Єлизавета Милорадович

В 18551862 роках в чоловічій гімназії на посаді старшого вчителя історії працював викладач і громадський діяч О. І. Стронін — один із засновників і керівників полтавської «Громади» — організації ліберально-буржуазної інтелігенції, головним завданням якої була культурно-освітня робота. До складу «Громади» входили В. В. Лобода, Д. П. Пильчиков, М. В. Казімовскій, І. А. Криштоф, В. А. Щелкая, Є. І. Милорадович, О. Л. Боровиковський та інші, всього близько 60 осіб.

О. І. Стронін був особисто знайомий з О. І. Герценом, зустрічався з ним в 1858 році в Лондоні, звідки привіз «Колокол» і інші нелегальні видання. В тому ж році Стронін робить спробу відкрити при чоловічої гімназії першу недільну школу, викладачами якої стають і учні 6 — 7 класів. У вересні 1860 року в школу записалося 209 осіб. З червня 1860 року відкрилися недільні школи при приватних жіночих пансіонах Дейнеки в Лерцер, а з вересня 1861 року — при Маріїнської жіночої гімназії. На чолі цієї школи стояла ліберальна поміщиця Є. І. Милорадович, на кошти якої для учнів недільних шкіл були видані «Граматика» А. І. Стронина і «Українські прописи» О. Я. Кониського. На початку 1861 року Т. Г. Шевченко через свого товариша по Академії мистецтв, у той час вчителя малювання Полтавської чоловічої гімназії Ф. Л. Ткаченко, посилає для учнів недільних шкіл 1000 примірників свого «Букваря» («Букварь южнорусскій») за умови передачі виручених грошей в касу шкіл. У місті на 30 тисяч осіб — п'ять недільних і суботніх шкіл, щоденна школа, народна бібліотека, жіноча гімназія. Влаштовуються літературно-музичні ранки і вечори, публічні читання, ведеться велика просвітницька робота, за що Полтава отримує назву українських Афін[12].

6 травня 1861 року над дорогою в саду І. Н. Гуссона в пам'ять про Т. Г. Шевченка полтавською «Громадою» посаджений дуб — живий пам'ятник поетові.

На початку 60-х років полтавська «Громада» була розгромлена, частина її членів звільнена з роботи, частина заслана.

  • 22 червня 1875 року пройшов один з перших страйків в Полтаві[12]. 60 робочих, які будували приміщення Полтавської духовної семінарії та духовного училища, припинили роботу і оголосили страйк у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати. Адміністрація задовольнила їхні вимоги.
  • У 18771878 роках в місті працювали чотири заводи сальних свічок, два воскових, шість цегельних, два шкіряних, чотири пивоварних, горілчаний, миловарний, гончарний, селітряні в механічний заводи, а також три суконні фабрики, дві тютюнові, фабрика масляних фарб. Діяли навчальні заклади: інститут шляхетних дівчат, Петровська військова гімназія (так якийсь час називався Петровський Полтавський кадетський корпус), жіноча гімназія, реальне, повітове і парафіяльне училища[12].

Кінець XIX — початок ХХ століття[ред.ред. код]

  • У 1883 році відбувся один з перших великих страйків в Україні — виступ робітників Полтавських залізничних майстерень. На знак протесту проти затримки виплати заробітної плати вони припинили роботу. Налякана адміністрація тимчасово закрила майстерні, 50 робочих звільнено з роботи. До цих подій має безпосереднє відношення революційний народницький гурток робітників-залізничників.
  • 21 квітня 1884 року пройшов другий масовий страйк у залізничних майстернях, приводом до якого послужила несвоєчасна видача заробітної плати та грубе поводження адміністрації. Близько 600 робітників припинили роботу. Увечері в Полтаву прибув начальник залізниці. Хоча гроші робітникам були виплачені, страйк не припинився. 23 квітня страйкарі вимагали підвищення заробітної плати та звільнення з роботи начальника майстерень. Адміністрація викликала жандармів і солдат. За угодою з губернатором майстерні тимчасово закрилися, близько 40 осіб звільнено.
  • В 1891 році за ініціативою видатного російського вченого-ґрунтознавця професора В. В. Докучаєва заснований Полтавський природничо-історичний музей (нині краєзнавчий музей). У його основі колекції, зібрані в Полтавській губернії науковою експедицією на чолі з В. В. Докучаєвим з геології, ботаніки та ґрунтознавства.
  • У липні 1891 року знову спалахнув страйк у залізничних майстерень у зв'язку з введенням нових правил прийому на роботу, що погіршили умови праці та стан залізничних робітників.
  • За даними першого Всеросійського перепису населення 1897 року, в місті проживає 53 703 особи, в тому числі чоловіків — 28 390, жінок — 25313. У повіті проживає 227795 осіб, з них чоловіків — 114 167, жінок — 113 628. Грамотних в Полтаві 48,6 відсотка, в повіті — 21,3 відсотка[12].
  • 21 червня 1897 року в Полтаві народився Ю. В. Кондратюк (Олександр Гнатович Шаргей), видатний український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів, автор книги «Завоювання міжпланетних просторів».
  • Восени 1900 року на постійне проживання в Полтаву приїхав видатний російський і українській письменник, публіцист, прогресивний громадський діяч В. Г. Короленко (1853 — 1921). Тут він створив такі твори, як «Історія мого сучасника» (рос. «История моего современника»), другий цикл сибірських оповідань, «Сорочинська трагедія» (рос. «Сорочинская трагедия»), «Румунські нариси» (рос. «Румынские очерки»,), «Побутове явище» (рос. «Бытовое явление») та інші.
  • В 1903 році Полтава була поділена на три частини: Міську, Заполтавську і Подільську. Будинки в місті здебільшого були дерев'яні, без жодних прикрас, ретельно вимазані і вибілені, майже при кожному будинку був сад. Кам'яні будівлі були зосереджені в центрі міста, передмістя мали сільський вигляд і відрізнялися великою кількістю садів. У місті було дев'ять площ і 36 вулиць, вимощені бруківкою були тільки центральні[13].

Революція 1905—1907 років[ред.ред. код]

Докладніше: Революція 1905—1907

Полтаву як центр російської губернії не обминули і події Революції 19051907 років.

  • 2 лютого 1905 року в зв'язку з січневими подіями в Петербурзі в Полтаві почався страйк понад 900 робітників семи махоркових і тютюнових фабрик і фабрики аптекарських трав.
  • 2 травня близько 300 робочих депо Полтава-Сортувальна припинили роботу і направились в залізничні майстерні. На наступний день вони пред'явили політичні та економічні вимоги правлінню залізниці.
  • 30 травня, 2 червня і 4 вересня в Полтаві відбувались великі політичні антиурядові демонстрації, головною метою яких була руйнація самодержавства.
  • У жовтні 1905 року залізничники Полтави взяли участь у Всеросійському страйку: 10 жовтня припинено роботу. Незабаром до них приєднуються робітники інших підприємств та учні навчальних закладів. З 12 жовтня по 17 жовтня на вулицях Полтави проходили мітинги, демонстрації, на яких висувалися економічні та політичні вимоги. 18 жовтня робітники відкрили ворота місцевої тюрми і звільнили політичних в'язнів, але надіслані війська жорстоко розправились з демонстрантами.
  • 12 січня 1906 року у газеті «Полтавщина» Володимир Короленко опублікував «Відкритий лист до статського радника Філонова» (рос. «Открытое письмо статскому советнику Филонову»), в якому звинувачував представника царської влади в беззаконних катуваннях селян і вимагав притягнення його до судової відповідальності за скоєні злочини.

Між двома революціями[ред.ред. код]

Біла альтанка на старовинній світлині
  • В 1906 році лубенська поміщиця, громадська діячка Катерина Скаржинська передала в дар музею Полтавського губернського земства понад 20 тисяч цінних експонатів, архів рукописів і наукову бібліотеку.

За переписом населення 1910 року в Полтаві з кварталами за межами міста і передмістями налічувалось 11420 господарств, населення — 55986 осіб. У самому місті, без околиць і передмість, всіх господарств — 10 333, населення з найманими робітниками — 49 956 осіб. В Полтаві діяв чавуноливарний завод, махоркова, макаронна і ковбасна фабрики, паровий і сім вальцьових млинів, винокурний і пивоварний заводи, два заводи штучних мінеральних вод з механічними двигунами, три електричних ковбасних підприємства, очисний винний завод, дві слюсарно-механічні майстерні, дві чавуноливарні механічні майстерні, дві електричні друкарні[14].

Українська революція[ред.ред. код]

В цей час згідно опису Несвицького[15] у місті відбувалися наступні значимі події:

  • Після виступів та демонстрацій місцевої РРСіЧД до міста задля укріплення порядку ввели 4-й Житомирський резервний полк.[16]На ділі ж порядок допомогають підтримувати офіцери та юнкера евакуйованого до Полтави Віленського училища котрі заявляють про підтримку УЦР.
  • 22 та 27 серпня відповідно грабіжниками вбито племінницю Гоголя М. В. Рахубівську та командуючого Полтавської місцевої бригади ЦР генерала К. М. Ждановича.
  • 23 вересня полтавські залізничники підтримали загальнонаціональний страйк вимагаючи підвищення заробітньої платні.
  • 7 жовтня до Полтави прибула колекція Миколи Ярошенка котра була передана місцевій галереї згідно заповіту.
  • 12-14 листопада відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів.[17]
  • Увечері 15 грудня в готелі «Європейський» вбито командувача військами полтавського гарнізону Юрія Ластівченко. Після цього українці оточили будинок губернатора і застосувавши кулемети розігнали Раду робочих депутатів.
  • За добу 16 грудня в місті оголошено військовий стан.
  • 22 грудня головою Полтавської губернської земської управи обрано М. Д. Токарівського.
  • 24 грудня з Києва прибув наказ про розформування Кадетського корпусу.
  • 31 грудня поновив діяльність РРСіЧД.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 559-578.
  2. Літопис Руський. 29. VI 1171
  3. Топонімічний словник України/Полтава
  4. Історичний нарис про місто Полтава
  5. Походження назви Полтава
  6. а б Хроніка найважливіших подій (1173—1799 рр.)
  7. Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том І — Ч.: «Десна Поліграф», 2014 — С.5
  8. Історичний опис Полтави
  9. Чи було, чи не було Магдебурзьке право в Полтаві?
  10. На той час пам'ятник був єдиною прикрасою невеликого міста Полтави. Павло Сумароков 1802 року назвав його «єдиним у тутешніх місцях трофеєм». Князь Долгорукий І. М. після подорожі 1810 року писав: «… оскільки місто є славним (по історичних спогадах), остільки ж зле воно виглядає зовні. Баталії можуть уславити місце, надати йому бучної слави в дієписах, та зробити місто красивим, славнозвісним може одна торгівля, а якій же їй бути тут? Єдиною окрасою Полтави є пам'ятник на честь Полтавського бойовища, споруджений Руденком».— Рудинський М. Я. у книзі: Архітектурне обличчя Полтави.— Полтава, 1919.— С. 7. посилається на: Павловскій И. Ф. Полтава. Историческій очеркъ ея, какъ губернскаго города въ эпоху управленія генералъ-губернаторами. (1802—1856). По архивнымъ даннымъ, съ 80 рис. и планомъ города.— Полтава. Электрическая Типо-Литографія Т-ва быв. «И. А. Дохманъ», 1910.— С. XXIII.
  11. а б в г Хроніка найважливіших подій (1800—1849 рр.)
  12. а б в г д е Хроніка найважливіших подій (1850—1899 рр.)
  13. Хроніка найважливіших подій (1850—1899 рр.)
  14. Хроніка найважливіших подій (1910—1917 рр.)
  15. Щоденник О. О. Несвицького
  16. Ця формація вирізнялася цілковитою недисциплінованістю та мародерством. У Житомирі з нагоди його відходу служили молебень. Були відомості, що до цього резерного полку були зараховані до 600 осіб кримінальних, але амністованих.
  17. В м. Полтава найбільше голосів зібрали: блок Української партії соціалістів-революціонерів та партії соціалістів-революціонерів (всеросійської) — 20,4 %, Партія народної свободи (конституційні, демократи) — 17,2 %, більшовики — 16 %. В цілому по губернії переважна більшість виборців проголосувала за блок Української селянської спілки та Українських соціалістів-революціонерів.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]



Полтава Це незавершена стаття про Полтаву.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.