Українська православна церква (Московський патріархат)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Українська православна церква (Московського патріархату))
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська православна церква
Московського Патріархату

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра
Успенський собор Києво-Печерської лаври — адміністративний центр УПЦ МП
Засновники Російська православна церква
Дата заснування з 27 жовтня 1990 (самоврядна у складі РПЦ);
з 15 грудня 2018
статус невизначений
Перший предстоятель Філарет (Денисенко)
Чинний предстоятель Онуфрій (Березовський)
Центр Київ, Україна
Кафедральний собор Трапезний храм Києво-Печерської Лаври (тимчасово)
Собор Воскресіння Христового (будується)
Основна юрисдикція Україна Україна
Юрисдикція для діаспори немає
Літургічна мова церковнослов'янська (офіційна)[1]
Музична традиція Український наспів
Церковний календар Юліанський
Єпископів 83 (51 правлячий, 22 вікарні, 10 на спокої)[2]
Єпархій 53[2]
Навчальних закладів 19 (1 духовна академія,
1 богословська академія,
1 богословський університет,
1 богословський інститут,
7 духовних семінарій,
8 духовних училищ)[2]
Монастирів 219[2]
Парафій 10 393[2]
Священиків 10 963 (10 187 священиків, 776 дияконів)[2]
Ченців і черниць 3632 (1320 монахів, 2312 монахинь)[2]
Вірних ~14,5 % українців. (2019)[3]
Офіційний сайт orthodox.org.ua

Українська православна церква (Московський патріархат)[a] (Російська православна церква в Україні, офіційна назва за реєстром — Київська митрополія Української православної церкви) — релігійна організація, яка є самоврядною частиною Російської православної церкви в Україні.

Після Об'єднавчого собору українських православних церков 15 грудня 2018 року відколи єдиною канонічною православною церквою у євхаристичному спілкуванні з Вселенським православ'ям стала Православна церква України канонічний статус УПЦ (МП) залишається нез'ясованим.[4][5] За канонами Вселенського православ'я, після того як Україна отримала Томос від Константинопольського патріархату 6 січня 2019 року, Московський патріархат в Україні перестав існувати та втратив канонічність.[6][7]

За своїм статутом УПЦ (МП) — самостійна в управлінні, самоврядна православна церква з особливим статусом, але у підпорядкуванні РПЦ[8][9] і правами широкої автономії[10], є частиною Російської православної церкви[11][12] на території України.

Рішення Помісного та Архієрейського Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ (МП), а Суд Архієрейського Собору РПЦ є найвищим церковним судом для Українського екзархату.[10] Згідно статутів цієї релігійної громади, її предстоятелем є Блаженніший митрополит Київський і всієї України; з 17 серпня 2014 року ним є Онуфрій (Березовський). Предстоятель обирається єпископатом Українського екзархату та благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі. Архієреї обираються її Синодом.[10] Ім'я предстоятеля митрополита Онуфрія поминається в усіх храмах Українського екзархату після імені патріарха Московського Кирила[13][14]

Починаючи з кінця 2018 року, УПЦ (МП) було перервано зв'язок з так званою Вселенською православною церквою, перервавши євхаристичне спілкування[b] з усіма помісними православними церквами світу через Російську Православну Церкву[c].[15][16][17][16][18][17][18] Український екзархат, разом із РПЦ, пішов на схизму за результатами Синоду РПЦ в Мінську 15 жовтня 2018 р., у відповідь на рішення синоду КПЦ 9-11 вересня 2018 р.: підтвердження рішення щодо Надання автокефалії Православній церкві України та через відкликання Константинопольським патріархатом 11 жовтня 2018 року Синодального листа 1686 року, який тимчасово передавав право хіротонії Київського митрополита патріарху Московському.[19] Те саме УПЦ (МП) повторила і 13 листопада 2018 року хоч згідно її уставу вона з'єднана з іншими Помісними Православними Церквами «через Російську Православну Церкву..»[20], тому розрив з КПЦ стався ще тоді коли почалася Московсько-Константинопольська схизма[21][22].

Українська православна церква Московського патріархату, нарівні з Православною церквою України та Українською греко-католицькою церквою, вважає себе прямою спадкоємницею Київської митрополії X століття.[23] За даними центру Разумкова станом на квітень 2018 рік до Московського патріархату себе відносили 19,1 % усіх православних України.[24]

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

У державних органах церква зареєстрована як «Українська православна церква». Проте, з метою розрізнення з іншими українськими церквами, передовсім Українською православною церквою — Київським патріархатом, у засобах масової інформації церкву часто називають «Українська православна церква (Московського патріархату)» або «УПЦ (МП)» чи «УПЦ МП».

Сама церква наполягає винятково на назві «Українська православна церква»:

« «УПЦ МП» не існує. Є «Українська Православна Церква». І з цим статутним ім’ям вона зареєстрована у відповідних державних установах. Додаток «Московський Патріархат» виник значно пізніше з метою розрізнення від «УПЦ-КП», яка, без приставки «КП» існувати не може, оскільки є новою організацією, що запозичила частину назви від УПЦ »
Предстоятель УПЦ (МП), митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) в інтерв'ю Associated Press

Втім, незважаючи на офіційну позицію, назву «УПЦ (МП)», «Московський Патріархат» та похідні час від часу використовують навіть церковні ієрархи самої УПЦ (МП)[25], її можна побачити в документах церкви[26], на вивісках[26][27] тощо.

20 грудня 2018 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», яким зобов'язала змінити назву церкви[28]. 22 квітня 2019 року, окружний адміністративний суд Києва призупинив процес перейменування Української православної церкви (Московського патріархату)[29].[30]

Історія[ред. | ред. код]

Утворення Російської православної церкви у 1448 році[ред. | ред. код]

Християнство загалом та православна релігія як підтечія християнства прийшли в Україні ще у 918 році після Хрещення Русі та утворення Київської митрополії у складі Константинопольського патріархату. Через низку історичних подій згодом з Київської митрополії утворилося дві церкви: Православна церква в Україні (яка підпорядковюєтсья Константинопольського патріархату, відомого як «вселенське православ'я») та Українська греко-католицька церква (яка підпорядковюєтсья Римському патріархату, відомого як «вселенське католицтво»). Сьогодні саме ці дві церкви є правонаступниками Київської митрополії.

Російська православна церква в Україні, як невід'ємна частина Російської православної церкви, бере свої витоки від 1448 року коли Російська православна церква відокремилася від Київської митрополії. Згодом РПЦ отримала визнання Константинопольського патріархату у 1589 році.

Митрополія і єпархії російської православної церкви в Україні (1678—1918)[ред. | ред. код]

Наприкінці XVII століття РПЦ звернулася до Константинопольського патріархату з проханням дозволити підпорядкувати їм Київську митрополію і Константинополь у 1687 році це погодив. Ця подія вважається надзвичайно суперечливою, оскільки виходило що церкву-матір, з якої походить сама РПЦ, примусово підпорядкували церкві-дочці. Попри суперечності цього акту, протягом трьох століть Константинопольський патріархат визнавав його легітимним і визнав його нелегітивність лише у 2018 році. У 2008 році у зверненні Вселенського Патріарха Варфоломія І до української нації він пояснив рішення Константинопольського патріархату у 1687 році дозволити РПЦ поглинути Київську метрополію тим, що того вимагали тогочасні історичні обставини. Зокрема Варфоломій I наголосив, що те рішення було зроблене під тиском тогочасного правителя Росії Петром І і було викликане бажанням Константинополя «не примножувати бід побожного українського народу» після анексії України Росією.[31][32]

Зважаючи на історичний хід подій, Київська митрополія так і не змогла набути адміністративної самостійності від Російської православної церкви. У 1770 році вона, фактично, втратила статус митрополії й залишилась просто сукупністю єпархій Російської православної церкви на території України.

Напередодні революції Російська православна церква мала на нинішній території України наступні єпархії:

  • Київська і Галицька єпархія
  • Волинська і Житомирська єпархія (1281 парафія у 1909 році)[33]
  • Катеринославська і Маріупольська єпархія
  • Подільська єпархія
  • Херсонська і Одеська єпархія
  • Полтавська і Переяславська єпархія
  • Таврійська і Сімферопольська єпархія
  • Харківська і Охтирська
  • Чернігівська і Ніжинська

Українська автономна православна церква (1918—1919)[ред. | ред. код]

7 січня 1918 року у Києві за благословенням Патріарха Московського і Всеросійського Тихона (Беллавіна) скликано Всеукраїнський церковний собор під головуванням єпископа Пимена (Пегова). Більшістю голосів (150 проти 60) відкидається ідея автокефалії православної церкви в Україні[34].

25 січня вбито Київського митрополита Володимира (Богоявленського).

Від 2 січня до 7 квітня 1918 року у Москві проходила друга сесія Всеросійського помісного собору, де, зокрема, приймається «Положення про тимчасове Вище Церковне Управління Православної Церкви в Україні». У зв'язку з громадянською війною положення надавало колишнім єпархіям Російської православної церкви на території України статусу автономного церковного округу на чолі з Київським митрополитом[34].

9 липня Всеукраїнський церковний собор визнав положення Всеросійського собору й створив автономну Українську православну церкву, яку очолив тодішній митрополит Київський Антоній (Храповицький). З 1919 року митрополит Антоній був в еміграції (висланий урядом Директорії), а тимчасово керуючим Київською єпархією був Назарій (Блінов), єпископ Черкаський[34].

Український екзархат Російської православної церкви (1921—1989)[ред. | ред. код]

У 1921 році Патріарх Московський ліквідував автономію Української церкви й установив для неї статус екзархату. Екзархом призначається Михаїл (Єрмаков), згодом митрополит Київський

Українська православна церква (Московського патріархату) (1989—2018)[ред. | ред. код]

6-9 червня 1989 року на Помісному соборі у Москві прийнято новий устав, що підтверджував статус Українського екзархату та надавав йому право називатися «Українська православна церква».

27 жовтня 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви, що проходив 25-27 жовтня, скасував Український екзархат і знову заснував самоврядну і з правами широкої автономії Українську православну церкву.

Ухваленням Архієрейського Собору Російської православної церкви 2527 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату Російської православної церкви, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові Київському у 1990 році), Українській православній церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії (що не є тотожним канонічному статусу автономії, яким володіє, наприклад, Церква Фінляндії чи Японії). Такого канонічного утворення як «Церква з правами широкої автономії» в православному канонічному праві взагалі не існує. Свого часу було вигадано таку перехідну форму, котрою хотіли заспокоїти тих людей, які бажали автокефалії. Це утворення не є ані автокефальною Церквою, ані навіть автономною. З точки зору помісних автокефальних Церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна.[35]

У 1992 році митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор УПЦ (МП) (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія). Філарет не визнав цього рішення і утворив Українську православну церкву — Київський патріархат. 1997 року за поданням єпископату УПЦ (МП), Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему).

У 2000 році на Архієрейському Соборі Російської православної церкви уточнено статус УПЦ і скасовано дію окремих положень статуту РПЦ стосовно УПЦ. Але статусу автономії Українська церква так і не отримала. Можливо тому, що чинним залишається прохання про надання автокефалії, подане у 1991 році, на яке Російська церква зобов'язана дати відповідь на Помісному Соборі.

У 20072008 роках керівництво УПЦ здійснило ряд кроків спрямованих на закріплення та розширення самостійності від Російської православної церкви, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління Церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині Церкви.

У липні 2011 року на супротив надання більшої автономії УПЦ виступив головний її спонсор донецький мільярдер Віктор Нусенкіс, заявивши, що згортає фінансову підтримку церкві. Натомість, він має намір посилити фінансування організацій, що виступають проти автокефалії УПЦ (МП)[36] Після важкої хвороби митрополит Володимир фактично був усунений від управління церквою, управління церковними справами перейняв Синод УПЦ на чолі із митрополитом Агафангелом, який є противником автономії УПЦ-МП та відзначається шовіністичними поглядами.[37]

Навесні 2012 митрополит Володимир одужав і почалися активні зміни. З важливих посад усунено деяких учасників зимової спроби «перевороту», почалися активні кадрові ротації в єпископаті, відбулося багато нових архієрейських свячень та після значної перерви продовжилося подальше подрібнення єпархій[38].

У грудні 2017 року стало відомо, що СБУ зняла гриф «цілком таємно» з документів НКДБ про створення Московської Патріархії. В них, зокрема стверджується, що всі делегати т.з. Помісного Собору РПЦ МП 1945 року були завербовані чекістами.

Важливо забезпечити, щоб в числі намічених кандидатів переважали агенти НКДБ, здатні провести на Соборі потрібну нам лінію

лист, направлений у вересні 1944 року на місця за підписом начальника 2-го управління НКДБ СРСР Федотова і керівника п'ятого відділу 2-го управління Карпова[39]

З розсекречених документів випливає, що НКДБ СРСР і його підрозділи в союзних і автономних республіках, краях і областях займалися підбором кандидатів для участі в соборі з представників духовництва й мирян. З цією метою потрібно було намітити «осіб, що мають релігійний авторитет серед духовенства і віруючих і в той же час перевірених на агентурній або патріотичній роботі».

Російська православна церква в Україні (2018-донині)[ред. | ред. код]

Після надання ПЦУ томосу про Автокефалію пришвидшився процес переходу парафій від РПЦ в Україні до ПЦУ. Станом на 19 березня 2019 року здійснено близько півтисячі переходів до ПЦУ.[40][41]

Критика[ред. | ред. код]

  • Хресна хода УПЦ МП з «іконами» царя Миколи ІІ 2018 року
  • Хресний хід мп 2018.jpg
  • Хресний хід мп 2018 ікона царя.jpg
  • Хресний хід мп 2018 царственні мученики.jpg
  • Хресний хід мп 2018 ікона царя1.jpg
  • Деяких представників УПЦ МП критикують за яскраво виражену антиукраїнську позицію, якої вони на найвищому рівні продовжують притримуватись, зокрема, протягом всієї російської війни проти України.

    • У листопаді 2008 року Онуфрій публічно заявив, що Голодомор 1930-х років український народ «заслужив» сам: «Голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни»[42]. 30 листопада 2014 року на молебні перед Михайлівським Собором Патріарх Філарет виклав відому (тотожну) позицію УПЦ КП: «У Біблії написано, що без волі Божої волос не впаде з голови людини. Отже, якщо Бог попустив в Україні Голодомори, чи зараз війну на Сході, то це Він вразумляє нас, щоб ми усвідомили свої гріхи та позбавилися їх».
    • Незважаючи на те що РПЦ наклала анафему на гетьмана Івана Мазепу в багатьох соборах і церквах які збудовані коштом гетьмана Івана Мазепи служать клірики РПЦвУ, наприклад у Чернігівському Святотроїцькому соборі служить єпископ Амвросій (Полікопа).[43]
    • Керівник церкви митрополит Онуфрій називає донецьких терористів «ополченцями»[44]
    • Представники церкви активно співпрацюють з колишніми членами Партії регіонів і разом беруть участь в офіційних подіях[45]
    • Предстоятель УПЦ (МП) митр. Онуфрій публічно не підтримує вшанування пам'яті бійців АТО, наприклад, відмовився вставати разом з іншими присутніми у ВРУ, щоб згадати загиблих українських бійців хвилиною мовчання. Сам священик пояснив це «бажанням підкреслити необхідність якомога скоріше припинити вогонь»[46][47].
    • Одну з церков УПЦ (МП) в Полтаві було «прикрашено» гербом Російської імперії, двоголовим орлом, і зображенням Петра I, який нищить синьо-жовтий прапор Швеції.[48].
    • Учасники хресної ходи УПЦ (МП) в Києві брали участь з імперськими прапорами і георгіївськими стрічками[49].
    • Священики УПЦ (МП) неодноразово підтверджували свій зв'язок з терористами «ЛДНР» конкретними діями, зокрема нещодавно два священики УПЦ (МП) в Кадіївці благословили полк «козаків ЛНР» на війну з Україною[50].
    • Обурення у суспільстві викликала відмова представника Московського патріархату відспівувати трагічно загиблого хлопчика у Запоріжжі, якого вбив своїм падінням сусід-самогубець вистрибнувши з вікна. Священик відмовив, дізнавшись від батьків що дитину хрестили у церкві Київського патріархату, сказавши, що ця церква не канонічна, а дитина вважається нехрещеною.[51][52]
    • Митрополит УПЦ Сімферопольський і Кримський Лазар (Швець) відслужив молебень для російських військ, визнавши Росію «нашою Вітчизною» і «великою морською державою»[53].
    • в Криму відзначили «День возз'єднання Криму з Росією». Від імені УПЦ (МП) в урочистостях взяв участь благочинний Севастопольського округу Кримської єпархії протоієрей Сергій Халюта. Таким чином він підтвердив що Крим не є Українським[54].
    • Кримська єпархія УПЦ відкрито підтримує сепаратизм, регулярно публікуючи на своєму офіційному сайті матеріали відповідного змісту. 29 січня 2016 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення призначити на півострів єпископом архімандрита Каллініка (Чернишова), який також відкрито підтримує сепаратизм[55].
    • У травні 2015 року співробітники Служби безпеки України провели обшук в одному з місць відпочинку Одеси, де відзначав своє 25-річчя один із працівників єпархії УПЦ (МП) однієї з православних церков Дмитро П., який також працює журналістом на одеському телеканалі і є помічником одного з народних депутатів. На вечірку громадянин запросив своїх колег з єпархії МП: семінаристів ОДС і КДАіС і священнослужителів УПЦ (МП). Гості подарували винуватцю торжества великий торт із зображенням герба і прапора терористичної організації «ДНР», а також прапора Росії. У відповідь чоловік накрив стіл з дорогими імпортними напоями і запросив на свято десяток дівчат, які надають інтимні послуги, які були переселенці з окупованого Донбасу. Під час обшуку співробітники СБУ вилучили у одного з гостей пістолет і патрони калібру 5,45[56][57][58]
    • Міністерство внутрішніх справ України заборонило залучати священиків УПЦ (МП) до капеланської служби в Національній гвардії. Представники нацгвардії зазначають: «У нас це заборонено[59]. Вони хочуть, але у нас так не можна. Це була не тільки наша думка, а й думка Міністерства культури, Міністерства юстиції»[60]. Це узгоджується відповідно до наказу в якому говориться «не допускаються священики, духовні центри яких знаходяться на території країни-агресора»[60].
    • Священнослужителі Рівненської єпархії УПЦ (МП) влаштували величезний дитячий хоровий фестиваль недільних шкіл. Цим заходом отці разом з дітками «вшанували пам'ять» Царя Миколая ІІ[61]. Це викликало критику в громадськості. Юрій Чорноморець, релігієзнавець: «Люди з УПЦ (МП) зовсім не відчувають у якій країні вони живуть, з якою країною йде 4 рік війна. Колись, 10 років тому, мене спитали, хто Вам Микола Романов. Я відповів, не думаючи: голова ворожої нам держави, який до нас не має ніякого відношення. Тут треба чітко провести межу: якщо єпископи УПЦ, які тут є на фотках бажають святкувати 100 річчя пам'яті Царської родини, то нехай це роблять на великих просторах Росії, а не у нас в Україні, і тим більше — не на Рівненщині, де і так УПЦ „на птичих правах“. Євстратій (Зоря), речник УПЦ КП: „Мы — не МП, мы — не русский мир“… Монастир на Рівненщині (!) з гордістю поширює таку інформацію, ще й російською — хоч і ламаною — мовою. „Онышковцы“, „участь“. А потім офіційні речники МПвУ знову скажуть, що викриття пропаганди їхньою конфесією ідей „русского мира“ — „наклеп“.»[62]
    • Президент України Петро Порошенко на Параді до Дня Незалежності України заявив: "Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив'язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо — теж російське[63].
    • У кінці вересня 2018 року предстоятель УПЦ (МП) Онуфрій був внесений в базу сайту Миротворець як «агент впливу РПЦ» і «противник створення незалежної помісної Церкви в Україні». Також в розділ «Чистилище» потрапили інші клірики УПЦ (МП) архієпископи Новокаховський і Генічевскій Філарет, Львівський і Галицький Філарет, Криворізький і Нікопольський Єфрем, Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор, єпископи Хустської, Виноградівської та Донецької єпархій. На це відреагував глава прес-служби УПЦ Василь Анісімов: «Наша демократична, страшенно європейська країна реанімує у себе найбридкіші та найзлочинніші діяння тоталітаризму»[64].
    • у жовтні 2018 року Олександр (Драбинко) заявив, що священики УПЦ (МП) не повинні щоразу поминати очільника РПЦ Кирила, оскільки за правилами належить поминати безпосередньо свого правлячого архиєрея, а ось цей правлячий архиєрей повинен поминати Предстоятеля своєї Церкви: «У нас якось склалося так, що у всіх служебниках під час Божественної Літургії було прописано в обов'язковому порядку, навіть кожному пересічному сільському священику, поминати Патріарха Московського. Але це не зовсім правильна практика, бо ніде в помісних Церквах такого немає. Завжди священик певної єпархії поминає свого єпархіального архиєрея. Єпархіальний архиєрей повинен поминати митрополита Київського, а вже митрополит Київський повинен поминати того, хто є першим: або Патріарха Московського, або іншого Патріарха, у веденні якого знаходиться його Церква». Він додав, що цю практику використали священики УПЦ (МП), коли почалася війна в Донбасі.[65]
    • Патріарх Філарет: «Якби в Україні була одна церква, війни б не було, тому що Путін не мав би підтримки в Україні. Зараз вона у нього є — це Московський патріархат. Не просто словами, а діями допомагають, духовенство і віруючі Московського патріархату, сепаратистам і агресорам»[66].
    • У Кривому Розі декілька десятків активістів пікетували резиденцію митрополита Криворізького і Нікопольського УПЦ (МП) Єфрема (Кицая) . У них були плакати: «Ми за Томос. Єфрем — ти з нами?», «Нам потрібна наша Церква, а не Путінська», «Кривому Рогу Українська церква», «Іди від Москви, повернися в Україну, Єфреме». Поліцейські які прибули на місце не стали нікого затримувати. На воротах резиденції митрополита активісти почепили плакати із закликами переходити до нової Церкви[67][68][69].
    • В 27 лютого 2019 року Правоохоронці провели обшуки у приміщеннях групи охоронних компаній «Служба безпеки Стелс», співзасновником яких є Вячеслав Павлів — диякон храму на честь Іосафа Бєлгородського УПЦ (МП). У ході обшуків виявлено літературу антиукраїнського змісту (книга Проект Росія), яка закликає до міжрелігійної ворожнечі, вогнепальну зброю і набої до неї. Також встановлено зв'язок вказаного священнослужителя УПЦ (МП) з російськими парамілітарними структурами[70].
    • Журналіст Родіон Шовкошитний вважає, що більша частина відповідальності за початок війни між Україною й Росією лежить на УПЦ (московського патріархату) і саме вона була головним інструментом у підготовці російської агресії ще задовго до подій 2014 року[71].
    • У травні 2019 року Патріарх КПЦ Варфоломій І сказав «Шокуючі політичні події, через які були сформовані нові, зовсім інші геополітичні умови, зробили присутність Московського патріархату небажаною, і такою, що завдає шкоди інтересам української нації і єдності українського народу. З цієї причини цілком зрозуміло, чому велика частина українського народу бажає церковного звільнення від церкви, яка допомагає або навіть служить інтересам держави, яка перебуває в конфлікті з Україною».[72]

    Кримська Єпархія Російської Православної Церкви в Україні[ред. | ред. код]

    18 серпня 2014 року прес-секретар УПЦ (МП) протоієрей Георгій Коваленко в рамках прес-конференції заявив, що Українська православна церква Московського патріархату розглядає анексований Російською Федерацією Крим в березні цього року як територію України і виступає за повернення півострова під контроль Києва, при цьому священнослужителі раді, що єпархії УПЦ (МП) залишаються в Криму і підкоряються Київської митрополії[73].

    Ці заяви суперечать позиції РПЦ: в березні 2014 року глава синодального відділу із взаємин Церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін закликав українців не протестувати з приводу втрати півострова і висловив надію, що місія російських воїнів із захисту свободи і самобутності цих людей і самого їхнього життя не зустріне запеклого опору. Сам патріарх Кирило не зміг бути присутнім в Георгіївському залі Кремлівського палацу, де 18 березня президент Російської Федерації Володимир Путін зачитував своє звернення про приєднання Криму[73], висловивши спільно зі Священним синодом Російської православної церкви 19 березня 2014 року наведену позицію: для світу серед віруючих Церква знаходиться поза політичними взаєминами.

    Канонічний статус[ред. | ред. код]

    Докладніше: Самоврядна церква

    Українська Православна Церква Московського Патріархату є у статусі «Церкви з правами широкої автономії». Проте в православному канонічному праві такого статусу взагалі не існує. Таку перехідну форму, було введено в 1990-х роках під час загострення автокефальних настроїв серед православних вірян та духівництва. На думку прот. Андрія Дудченка такою гібридною формою хотіли заспокоїти тих людей, які бажали автокефалії, але сама УПЦ (МП) не є ані автокефальною Церквою, ані навіть автономною[74].

    Окремими автокефальними Церквами, які залежні від Москви, розпізнається як автономна на рівні з Фінляндською чи Японською[75].

    З точки зору помісних автокефальних Церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна а її предстоятель Онуфрій — один із митрополитів РПЦ. Так наприклад ім'я Онуфрія митрополита Київського і всієї України (МП) не згадують при літургічному поминанні всіх предстоятелів Церков, бо його немає у Диптиху. Проте ім'я митрополита Київського і всієї України Епіфанія поминають за богослужінням в Константинопольській ПЦ.[76][77][78][79]

    Митрополит Онуфрій на думку материнської Константинопольської ПЦ втратив свій титул — Митрополита Київського і всієї України і більше не може так називатися.[80]

    Згідно статуту  — вона є «самоврядною з правами широкої автономії» самокерованою частиною Російської православної церкви. УПЦ (МП) керується у своєму устрої та діяльності грамотою Патріарха Московського 1990 року та Статутом УПЦ (МП) який містить пункти що вказують на автокефальний статус церкви проте заперечуються іншими пунктами статуту[81]

    « 1. УПЦ МП є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої.
    2. Найвищими органами церковної влади та управління є Собор, Собор єпископів та Священний Синод на чолі з Митрополитом Київським і всієї України.
    3. Українська Православна Церква з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву.
    [...]
    5. Українська Православна Церква ... є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.
    »


    Залежність від РПЦ[ред. | ред. код]

    1. УПЦ (МП) об'єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є «самокерованою частиною РПЦ».
    2. Рішення Помісного і Архієрейського Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ (МП)[82].
    3. Суд Архієрейського Собору РПЦ є найвищим церковним судом для УПЦ (МП)[82].
    4. Предстоятель УПЦ (МП) обирається єпископатом УПЦ (МП) та благословляється Патріархом Московським і всієї Русі[82]
    5. Новообраний предстоятель УПЦ (МП) має прибути до Патріарха московського і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти.
    6. Ім'я предстоятеля УПЦ (МП) (митрополита Київського) поминається в усіх храмах церкви після імені святійшого патріарха Московського[13][14]
    7. Церковне святе миро отримує від Патріарха Московського і всієї Русі[82].
    8. «УПЦ (МП) з'єднана з Помісними Православними Церквами через Російську Православну Церкву..» — тобто вона не безпосередньо, напряму спілкується з Помісними Церквами, а через РПЦ[20].
    9. Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в УПЦ (МП), і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом з подальшим затвердженням Архієрейським Собором РПЦ[82].

    Обрання і поминання предстоятеля[ред. | ред. код]

    « Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля УПЦ МП Місцеблюститель і Священний Синод УПЦ МП скликають Собор єпископів УПЦ МП для обрання її Предстоятеля — Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти. »

    — Розділ 5 пункт 16 статуту УПЦ МП, [83]

    « Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях УПЦ МП після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі. »

    — Розділ 5 пункт 5 статуту УПЦ МП, [83]

    Питання про здобуття автокефалії[ред. | ред. код]

    Українська православна церква володіє усіма правами і канонічним статусом, що наближає її до рівня Автокефальної Церкви. Однак, такою не є. На шляху до набуття повної автокефалії стоять дакілька перешкод, зокрема:

    • Протидія Московського Патріархату здобуттю автокефалії.
    • Складна міжконфесійна ситуація в Україні, зокрема наявність іншої православної церкви.
    • Різні погляди на автокефалію серед архієреїв та парафіян.
    • Побоювання відокремлення проросійських архієреїв з єпархіями — у разі здобуття незалежності від Московського патріархату — в окрему церковну організацію, з подальшим приєднанням до РПЦ.
    • Побоювання, що Константинопольський Патріархат не визнає автокефальної УПЦ (МП), а спробує включити її до свого складу (тобто повернути той статус, який вона мала за часів Русі). Визнання Константинополя є необхідною умовою набуття автокефалії.

    Однак, існує думка, що останнє побоювання не має історичних підстав — скажімо, у 1448 році Російська православна церква здобула автокефалію без згоди на те Константинопольським Патріархом (і отримала визнання Константинопольської Церкви лише через 141 рік, у 1589 році); аж до самого підпорядкування Української (тоді Руської) Православної Церкви Російській Церкві (до речі, саме із таким підпорядкуванням досі не погоджується Константинопольський Патріархат[84]) Українська Церква мала статут фактичної автономії тощо. Але є й історичні підстави — невизнання Константинопольською Церквою автокефалії Православної Церкви Америки, що була надана Російською Церквою більш як півстоліття тому, а також невизнання автономій Японської і Китайської Православних Церков.

    Після 2004 року Українська православна церква почала здійснювати реформи, що ще більше унезалежнили її від впливу РПЦ — була створена відмінна від російської система адміністративного поділу (багато дрібних єпархій), створений власний церковний суд (який є церковним судом вищої інстанції на території України), засуджене «політичне православ'я», відправлений за штат один з реакційних єпископів (Іполит (Хилько)), почали видаватися богослужбові («Києво-Печерський молитвослов») та богословські перекладні (Христос Яннарас, Йоан Зізіулас, Калліст Уер, Іларіон (Алфеєв)) та вітчизняні (прот. Петро Кожушний) книги українською мовою. Усе це було увінчано інавгураційною промовою митрополита Володимира у Варшавській академії, де він обережно зазначив про можливість «удосконалення канонічного статусу» заради подолання розколу в українському Православ'ї. Там же було вкотре чітко виражено офіційну позицію Церкви про статус:

    « Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви, а її статус відповідає статусу, який вона мала за часів святителя Петра Могили. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля. »
    Блаженнійший Володимир, митрополит Київський і всієї України. «Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи»[85]

    Багатьма це стало сприйматися як прихований поступ до повної автокефалії і викликало відповідну агресивну реакцію у проросійському середовищі, як у Росії, так і всередині УПЦ (МП). З обранням нового патріарха Московського Кирила цей рух до самостійності та україноцентричності якщо й не припинився, то став більш прихованим.

    Згідно з «Уставом» РПЦ МП (розділ і, пункт 4), РПЦ МП (і, відповідно, УПЦ (МП), як її частина), не має спадкоємства з ПРЦ[86][87].

    Владика Олександр (Драбинко) жартома запропонував подати в суд на тих «хто не дозволяє створити помісну церкву… На Кирила, який каже, що в нас релігійна війна. Може, подамо до суду на наш священний синод УПЦ (МП), який називає київський патріархат розкольниками? Можливо, ще на князя Володимира подамо до суду за те, що він силоміць хрестив Русь? Або на Сталіна за те, що він у 43-му зібрав єпископів і створив Московський патріархат. Відбувається процес, і хтось має його педалювати. Усі чекають дарування томосу. Він як гумка, як ластик, який має стерти кордон між „оці канонічні“, а „оці неканонічні“. Люди чекають, думають: „Ми туди не йдемо через те, що нам сказали нібито в них таїнства недійсні“. Але незабаром я зможу піти служити до сусіднього храму. Вони можуть прийти до мене. Ми зможемо спілкуватися. Конфронтації, котру спровокував розкол, не буде…УПЦ, яка зареєстрована в Україні, має права широкої автономії, але для мирової спільноти це сукупність єпархій РПЦ на території України. Вона не сформована в якусь окрему канонічну структуру, яка б виступала самостійно. Така ось „гібридна“ незалежність українського православ'я»[88].

    Устрій[ред. | ред. код]

    Українська православна церква є незалежною в управлінні частиною Московського Патріархату з правами широкої автономії. «Права широкої автономії» (але не сам канонічний статус автономії з внесенням у диптих) було надано Архієрейським Собором Російської православної церкви у 1990 році у відповідь на звернення українського єпископату до Патріарха Московського та всієї Русі Алексія ІІ і всього єпископату Російської церкви.

    Українська православна церква визнає себе правонаступницею давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату (у межах України) та Українського Екзархату Російської православної церкви.

    Київський митрополит, предстоятель церкви, є постійним членом Священного Синоду Російської православної церкви, а український єпископат бере участь у Архієрейських та Помісних Соборах РПЦ, у виборах Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі. Натомість, вплив Московського патріархату на внутрішній устрій УПЦ обмежений, усі рішення приймає Архієрейський Собор УПЦ (МП). Митрополит Київський та всієї України підпорядковується лише Священному синоду та Соборам УПЦ (МП).

    Загальними органами управління в Українській православній церкві є Собор, Собор єпископів, Священний синод та синодальні установи (відділи, комісії, місії), управління справами. Низку важливих повноважень має Предстоятель. Українська православна церква поділяється на дрібніші місцеві церкви — єпархії, які мають своїх предстоятелів (єпархіальних архієреїв) органи управління (єпархіальні збори, єпархіальна рада, єпархіальне управління) та установи (благочиння, монастирі, парафії).

    Собори[ред. | ред. код]

    « Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської (російської) Православної Церкви, а також Соборів УПЦ МП. »

    — Розділ 3 пункт 5 статуту УПЦ МП, [83]

    Найвищим органом управління УПЦ (МП) є Собор, який діє в межах, що визначаються священними канонами Православної церкви, Статутом про управління УПЦ (МП), постанов Помісних і Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, а також Соборів УПЦ (МП)[12]. Іноді ці Собори називаються також помісними або всеукраїнськими. Собор наглядає за збереженням чистоти православного віровчення та норм християнської моралі, вирішує принципові богословські, канонічні, богослужбові та пастирські питання, що стосуються УПЦ (МП), наглядає за збереженням канонічної єдності зі Вселенським православ'ям, затверджує Статут УПЦ (МП).

    У період між Соборами Церкви скликаються Собори єпископів УПЦ (МП) (Архієрейські собори), які є другим органом управління УПЦ (МП). За Статутом Собор єпископів має скликатися щонайменше раз на рік, однак на практиці це відбувається рідше. Собор єпископів канонізує святих і ухвалює богослужбові чинопослідування, складені на їхню честь, він є церковним судом вищої інстанції, вносить зміни до Статуту (з подальшим його затвердженням Собором Церкви), а також обирає Митрополита Київського і всієї України й визначає процедуру його обрання.

    Чинний митрополит, Онуфрій, провів реформування ряду відділів церкви[89]. Так, 16.09.14 створено Митрополичу раду з питань культури, а також про реорганізацію (в тому числі ліквідації) деяких синодальних відділів і комітетів. Синод також утворив Синодальний просвітницький відділ, включивши його до складу Митрополичої ради з питань культури. Його очолив протоієрей Георгій Коваленко, якого звільнили з посади голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП).

    Одночасно відбувається реорганізація Синодального інформаційно-просвітницького відділу шляхом перетворення його в Синодальний інформаційний відділ. Його головою призначено єпископа Ірпінського Климента[89].

    Крім того, створено Синодальний відділ УПЦ (МП) з соціально-гуманітарних питань. Його очолив протоієрей Владислав Диханов. До новоствореному відділу приєднався відділ з благодійності та соціального служіння при Священному синоді[89].

    На засіданні також ліквідований комітет з біоетики та етичних питань при Священному синоді. Його функції відтепер відносяться до компетенції Синодального відділу з питань охорони здоров'я та пастирської опіки медичних закладів[89].

    Ліквідовано також Синодальний відділ у справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів. Цими питаннями тепер займатиметься Синодальний відділ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України[89].

    Священний синод[ред. | ред. код]

    Священний синод є третім органом управління УПЦ (МП), що діє у період між Соборами єпископів. Синод очолюється Митрополитом Київським і всієї України або Місцеблюстителем і складається з десяти, включаючи Митрополита Київського, єпархіальних архієреїв — семи постійних і трьох тимчасових членів. Постійними членами Священного синоду станом на квітень 2013 року є: Володимир (Сабодан), Агафангел (Саввін), Лазар (Швець),Іоанникій (Кобзєв), Онуфрій (Березовський), Марк (Петровцій), Митрофан (Юрчук). Тимчасові члени Священного синоду викликаються на сесію по черзі кожні півроку. Синод засновує і ліквідовує єпархії, обирає і поставляє єпархіальних та вікарних архієреїв, переводить їх на іншу кафедру, засновує і ліквідовує монастирі та вирішує низку дрібніших питань. При Священному синоді діє ряд синодальних установ: комісії, відділи, місії тощо.

    Єпархії[ред. | ред. код]

    Мапа єпархій УПЦ (МП) станом на січень 2019 року.

    Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в Українську Православну Церкву, і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом з подальшим затвердженням Архієрейським Собором РПЦ[13].

    За даними 2018 року УПЦ (МП) налічує 53 єпархії[90]. Усі єпархії розміщені на території України.

    Монастирі[ред. | ред. код]

    Найвідомішими монастирями УПЦ (МП) є три лаври — Свято-Успенська Києво-Печерська, Успенська Почаївська та Успенська Святогірська. Інші значні монастирі: Бахчисарайський Успенський печерний монастир, Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, Свято-Знаменський жіночий монастир, Свято-Климентівський Інкерманський чоловічий монастир,Свято-Троїцький чоловічий монастир (Китаївська Пустинь), Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, Спасо-Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир, Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, Софроніївський Мовчанський Різдва Богородиці Печерський монастир, Дерманський монастир, Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир.

    Станом на 2010 рік, згідно з даними Держкомнацрелігій, в Українській православній церкві налічувалося 179 монастирів та 4626 ченців і черниць.[91] Жодна інша православна конфесія в Україні не може зрівнятися з УПЦ за розвитком чернечого життя. Так, наприклад, Українська православна церква — Київський патріархат має лише 45 монастирів із 137 ченцями і черницями (тобто по 3 ченця на монастир), а Українська автокефальна православна церква взагалі 10 ченців у 9 монастирях[91].

    Навчальні заклади[ред. | ред. код]

    Українська православна церква має розгалужену систему духовної освіти — академії, семінарії, інститут, училища, ліцей, курси та недільні школи. Станом на 1 серпня 2011 року налічується 10 вищих духовних навчальних закладів: Київські духовні академія і семінарія, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія, Волинська духовна семінарія, Одеська духовна семінарія, Полтавська місіонерська духовна семінарія, Почаївська духовна семінарія, Таврійська духовна семінарія у Сімферополі, Харківська духовна семінарія, Чернівецький православний богословський інститут і Луганський богословський університет на честь Архістратига Михаїла. У 2015 році відкрито Сумську духовну семінарію.

    Діють також Регентські курси при Одеській семінарії та Регентське відділення у Кременці Почаївської духовної семінарії, Алчевське Духовне училище, Володимир-Волинське регентське Духовне училище, Городоцьке Духовне училище регентів-псаломників, Київське Духовне училище, Луганське Духовне училище, Миколаївське Духовне училище, Мукачівське Духовне училище, Корецьке регентсько-катехізаторське Духовне училище, Сверловське Духовне училище, Чернігівське духовне училище, Луганська православна класична гімназія імені святої великомучениці Тетяни та Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси.

    Єпископат[ред. | ред. код]

    Онуфрій (Березовський), Митрополит Київський і всієї України

    Предстоятелем УПЦ (МП) є Митрополит Київський і всієї України з титулом «Блаженніший». Його резиденція — Успенська Києво-Печерська Лавра. У 19922014 роках це був Володимир (Сабодан). З 2014 року Митрополитом Київським є Онуфрій (Березовський).

    « Як Предстоятель УПЦ МП, Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду Руської Православної Церкви. »

    — Розділ 5 пункт 8 статуту УПЦ МП, [83]

    Станом на 1 липня 2019 року УПЦ (МП) налічує 98 єпископів: 52 правлячі архієреї[92], 39 вікарних[93] та 7 архієреїв на спочинку[94]. З моменту надання прав автономії у 1991 році УПЦ (МП) покинули дев'ятеро архієреїв: троє — митрополит Філарет (Денисенко), єпископи Андрій (Горак) і Яків (Панчук) — перейшли до УПЦ КП, двоє — митрополити Симеон (Шостацький) і Олександр (Драбинко) — до ПЦУ, а четверо перейшли в інші юрисдикції Московського Патріархату. Ще 19 єпископів за цей період померли, майже половина з них несли архієрейське служіння ще з 19601970-х років. Загалом в УПЦ збереглася повна спадкоємність ієрархії з Українським екзархатом Московського патріархату (19181991), у якого, у свою чергу, була повна спадкоємність з ієрархією Російської православної церкви на території України (16201918).

    Найавторитетнішими архієреями церкви, окрім Предстоятеля, є митрополит Дніпропетровський Іриней (Середній), митрополит Одеський Агафангел (Саввин), митрополит Донецький Іларіон (Шукало), митрополит Тернопільський Сергій (Генсицький), архієпископ Львівський Августин (Маркевич), архієпископ Білоцерківський Митрофан (Юрчук).

    Митрополит Агафангел (Саввин) є своєрідним ідейним лідером проросійського крила УПЦ (МП). Активним прибічником автокефалії є митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук). Предстоятель і переважна більшість архієреїв займають нейтральні позиції, намагаючись протистояти проявам як українського, так і російського націоналізму в Церкві.

    Протягом 2007 року було рукоположено 13 архієреїв, майже стільки, як за попередні 10 років. Це пов'язано з адміністративною реформою, яка подрібнює єпархії для зручності управління за зразком Елладської Церкви. Це прохолодно сприймається Російською церквою, оскільки таким чином кількість українських єпископів може зрівнятися з кількістю єпископів самої РПЦ і на її Помісному Соборі (де матимуть право голосу всі українські єпископи) українські архієреї зможуть прийняти практично будь-яке вигідне для УПЦ (МП) рішення. Після обрання патріархом Московським Кирила (Гундяєва) адміністративна реформа була призупинена, у 2009 було рукоположено лише двоє архієреїв, жодна єпархія не розділена.

    Нагороди[ред. | ред. код]

    В УПЦ існує традиційна система нагород — форма заохочення духовенства та мирян за працю і заслуги перед Православ'ям — у пастирському служінні, богословській, науковій та адміністративній діяльності, відродженні духовності, відновленні храмів, місіонерській, благодійній, соціальній та просвітницькій праці. Нагороди існують двох видів: ієрархічні та загальноцерковні.

    Ієрархічні нагороди слугують для заохочення архієреїв і кліриків, засвідчують гідне проходження церковного служіння. До них вдіносяться: підвищення в сані (єпископа до архієпископа, ієрея до протоієрея і под., однак не хіротонія); елементи літургійного облачення, що несуть духовне значення; богослужебні відмінності (служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими вратами до Херувимської пісні або до «Отче наш»). Відповідно до своєї градації нагороди вручаються у строгій послідовності. Існують нагороди для єпископату, священства та дияконства. Покладання нагород для священства та дияконства здійснюється правлячим єпархіальним архієреєм, або, за його благословенням, вікарним архієреєм. При покладанні ієрархічних нагород архієрей виголошує «аксіос» (достойний). Нагороди кліриків у формі служебних відмінностей регулюють ієрархічне місце священнослужителя під час богослужіння при соборному служінні. При наявності однакових нагород перевага належить старшому за хіротонією.

    До загальноцерковних нагород УПЦ відносяться — ордени (Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Орден святого рівноапостольного князя Володимира, Орден преподобного Нестора Літописця тощо), медалі, ювілейні ордени та медалі. Загальноцерковними нагродами можуть бути нагороджені Предостоятелі Помісних Церков, єпископат, духовенство, миряни, державні діячі, військові, правоохоронці, журналісти, поети, письменники, працівники — культури, мистецтв, медицини, освіти та представники інших сфер діяльності, а також іноземні громадяни.

    Стосунки з іншими релігійними, урядовими та неурядовими організаціями[ред. | ред. код]

    Із здобуттям незалежності Українська православна церква Московського патріархату поступово втрачає позиції єдиної офіційно дозволеної церкви на території Україні, які мала в статусі Українського екзархату Російської православної церкви. Так, ще в 1989 виходить з-під заборони Українська греко-католицька церква, в 1990-му році — Українська автокефальна православна церква, а в 1992 році частина вірних та єпископату УПЦ (МП) на чолі із Митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенком) проголосили створення УПЦ Київського патріархату. Таким чином УПЦ (МП) стає однією із чотирьох церков, що вважають себе прямою спадкоємницею Київської митрополії і діють на території України.

    У часи президентства Леоніда Кравчука, стосунки церкви з державою стали напружені через активну підтримку владою інших православних церков та греко-католиків, тиск на Українську православну церкву, а також через втручання УПЦ в політичне життя України. За правління Леоніда Кучми Українська православна церква (Московського патріархату) отримала максимальне сприяння з боку влади. За Віктора Ющенка декларувалося рівне ставлення до усіх конфесій, проте оголошеного відділення церкви від держави не сталося. За часів Віктора Януковича московський патріархат знову користувався максимальним сприянням з боку влади.

    Стосунки УПЦ (МП) з ПЦУ та УГКЦ є напруженими й подекуди конфліктними.

    Українська православна церква стає об'єктом критики за її проросійську спрямованість та співпрацю з проросійськими політичними організаціями. Так, Іван Діяк розглядає діяльність УПЦ (МП) як «Церковно-політичну складову» п'ятої колони, спрямовану на підрив державного суверенітету України[95]. Участь УПЦ (МП) як проросійської політичної сили в Україні підтверджував завідувач відділом України в Інституті країн СНД К. Фролов[96], зокрема виступ УПЦ (МП) проти В. Ющенка на президентських виборах 2004 року.[97] Напередодні президентських виборів 2010 року Голова УПЦ (МП) Володимир (Сабодан) благословляв на вибори кандидата від Партії регіонів В. Януковича[98].

    2014 рік[ред. | ред. код]

    Позиція УПЦ (МП) щодо сепаратистських виступів в Україні та війни на сході України є неоднозначною. З одного боку — звернення із засудженням «діяльності московсько-диверсійно-сепаратистських угрупувань в Україні»[99], з іншого — існують свідчення про виступи УПЦ (МП) на боці сепаратистів 2014 року.[100]

    Журналісти та експерти в 2014 відзначають, що Церква Московського патріархату стала інструментом розпалювання ненависті між Сходом і Заходом України. Російські спецслужби інтенсивно поширюють через священнослужителів антиукраїнські настрої, і надалі священики УПЦ (МП) благословляють сепаратистів на вбивство воїнів української армії, обстріли житлових кварталів та інші бойові дії на сході України. За підтримки відомих українофобів митрополитів Іларіона і Агафангела, а також лояльних до них єпископів, московська патріархія намагається зробити предстоятелем УПЦ (МП) митрополита Антонія. Вибори призначені на 13 серпня 2014 року. В Україні справи Московського патріархату на даний час [коли?] курує Вадим Новинський — колишній громадянин Росії, і Сергій Льовочкін — колишній голова адміністрації Януковича. Існують повідомлення, що Новинський щедро жертвує єпископам, які будуть голосувати на синоді.[101]

    Священик Димитрій Шишкін, настоятель Покровського храму УПЦ (МП) в селищі Поштове Бахчисарайського району Криму, вступив в полеміку з єпископом Львівським і Галицьким Філаретом (Кучеровим), який 3 березня 2014 р. виступив з відкритою заявою до Володимира Путіна з пропозицією «стрімко вивести війська з території України» і почати двосторонні консультації між РФ і Україною[102]. Священик вважає, що разом з ним жителі Південного Сходу України також вважають: «якби російські війська не встали на захист народу України в Південно-Східних її областях, то війна почалася б уже кілька днів назад», оскільки "нинішня Київська влада неодмінно спробувала б встановити свою диктатуру, свої порядки і поняття ". На заяву єпископа про те, що «немає ніяких передумов до того, щоб російські солдати сьогодні контролювали суспільно-політичну чи іншу ситуацію життя нашої держави», священик заперечує: "А ми говоримо, що ці передумови є, і назріли вони в результаті двадцятирічної бездарної і односторонньої національної політики ". Отець Димитрій назвав Захід учасником повалення колишньої влади України, а «оскільки погромники, які дорвалися до влади, нас не чують — ми звернулися за допомогою до братнього народу Росії». За його словами, «жителі Південно-Східної України допомогу Росії, в тому числі силову, в абсолютній більшості сприймають саме як братню допомогу однодумців». Священик попросив у єпископа права «нам самим вирішувати, як ставитися до мирних російських солдатів на нашій, дійсно нашій кримській землі». В результаті дискусії з читачами отець Димитрій Шишкін повідомив, що не вважає київську владу легітимною, і звернувся до українського офіцера переходити під командування «головнокомандувача Криму» Сергія Аксьонова, легітимність якого читачі також поставили під сумнів[102].

    5 серпня 2014 тимчасовий глава УПЦ (МП), митрополит Онуфрій в інтерв'ю власній прес-службі виступив із засудженням антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, а також відмовився визнавати причетність керівництва Російської Федерації до дестабілізації ситуації на сході України. Російських терористів-найманців священнослужитель називає не інакше як «наші одновірці та брати», а проведення АТО — «братське кровопролиття». Українські військовослужбовці, за словами Онуфрія, не захищають свою Батьківщину, а діють в «інтересах Заходу»[103][104][105]

    13 серпня 2014 прес-служба УПЦ КП розкритикувала обрання митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія главою УПЦ (МП) та завила, що цей вибір демонструє залежність більшості єпископів цієї церкви від доктрини «русского мира», яка стала ідеологічним підґрунтям агресії Кремля проти України, та означає відмову від діалогу про створення єдиної Помісної Православної Церкви, оскільки саме Онуфрій свого часу блокував цей діалог[106]

    Група священиків УПЦ (МП) нагороджена медалями «За визволення Криму і Севастополя» від України. Ось їхні імена: — архімандрит Силуан (Макей Сергій Іванович), настоятель Свято-Успенського монастиря (м Бахчисарай); священик Георгій (Поляков Юрій Петрович), священик Свято-Нікольського храму (м. Севастополь); священик Олексій (Тупиков Олексій Леонідович), доглядач Володимирського храму — усипальниці адміралів (м. Севастополь); протоієрей Сергій (Халюта Сергій Михайлович), благочинний Севастопольського округу. Колесніченко Вадим Васильович, народний депутат України від Севастополя, керівник Всеукраїнської громадської організації «Російськомовна Україна», співголова міжфракційної депутатської групи «В підтримку канонічної Церкви», лідер Всеукраїнської Координаційної Ради організацій російських співвітчизників (ВКРОРС)[107]. Разом з тим в списку відсутні не менш відомі священнослужителі, які також вітали вторгнення російських військ в Україну, зокрема, настоятель Покровського храму УПЦ в селищі Поштове Бахчисарайського району священик Димитрій Шишкін, який ще 4 березня звернувся до українського офіцера переходити під командування «головнокомандувача Криму» Сергія Аксьонова; протоієрей Георгій Городенцев, кандидат богослов'я, викладач Одеської духовної семінарії УПЦ, який 1 березня висловив в ЗМІ надію, що російські війська займуть територію всієї України; секретар Одеської єпархії УПЦ протоієрей Андрій Новіков, учасник Асоціації православних експертів, яка виступила 4 березня з вимогою до Президента Росії В.Путіна «ввести обмежений миротворчий російський контингент на Україну для захисту Православ'я».

    Також російські священики, які зробили внесок у розвиток концепції поділу України — протоієрей Олег Стеняев, ігумен Сергій (Рибко), протоієрей Артемій Владимиров, а також лідер української рок-групи «Брати Карамазови» Олег Карамазов, який виступає з православними концертами в Росії і Україні, а в мережі Фейсбук активно підтримує російську політику щодо України[107].

    2015 рік[ред. | ред. код]

    8 травня 2015 на урочистому засіданні Верховної Ради керівництво УПЦ (МП) на чолі з предстоятелем церкви Онуфрієм не захотіло вставати під час вшанування в Раді бійців АТО, коли Президент Петро Порошенко зачитував імена Героїв України, які отримали це звання під час антитерористичної операції; при цьому піднялися навіть іноземці[108][109].

    Внаслідок політичних подій 2013—2015 рр. стосунки між віруючими УПЦ (МП) та інших церков погіршились, що призвело до переходу парафій до інших церков. За словами члена підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Віктора Єленського, 60-70 парафій УПЦ (МП) перейшли до УПЦ КП.[110]

    2016 рік[ред. | ред. код]

    18 березня 2016 року в Криму відзначили «День возз'єднання Криму з Росією». Від імені УПЦ (МП) в урочистостях взяв участь благочинний Севастопольського округу Кримської єпархії протоієрей Сергій Халюта[54].

    Кримська єпархія УПЦ (МП) відкрито підтримує сепаратизм, регулярно публікуючи на своєму офіційному сайті матеріали відповідного змісту. 29 січня 2016 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення призначити на півострів єпископом архімандрита Каллініка (Чернишова), який також відкрито підтримує сепаратизм[55].

    2018 рік[ред. | ред. код]

    На початку 2018 року священник УПЦ (МП) Євген Молчанов відмовився відспівувати загиблу однорічну дитину, яка була хрещена у церкві Київського патріархату, оскільки, за його словами, у такому разі дитина вважала нехрещеною.[111][112] Запорізький митрополит Лука підтримав свого підлеглого:

    « Згідно канонів нашої церкви ми не можемо здійснювати обряд стосовно прихожан інших конфесій. Священик зробив правильно, бо якби він нарушив канони, мусив би за це нести відповідальність перед Богом. Ні батьки, ні священик у ситуації, що склалася не винні, відповідальність несе ритуальна служба, яка звернулася не до тієї церкви.[113] »

    8 січня 2018 року на протест проти цього випадку Активісти громадської організації «С14» влаштували в Києві акцію протесту, заблокувавши в'їзд на територію Києво-Печерської Лаври.[114] До протестувальників вийшов настоятель УПЦ (МП) Павло (Лебідь) й в ході спілкування зробив купу провокативних заяв, які виликали неабияке обурення в громадян.[115][116] Активісти за'явили, що будуть продовжувати акції.[117]

    За фактом СБУ було відкрито розслідування.[118] Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування проти окремих представників Запорізької Єпархії УПЦ (МП) та організації "Союз православний «Радомир».[119]

    11 січня 2018 року СБУ провела обшуки у «бойового крила» Запорізької єпархії УПЦ (МП): ГО "Союз православний «Радомир», під час яких було вилучено незареєстровану автоматичну вогнепальну і холодну зброю, значну кількість набоїв, медалі «патріот Росії», проросійську символіку вказаної організації, роздруківки з текстами антиукраїнського змісту.[120]

    12 січня 2018 року, Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що в Святогірській лаврі клір УПЦ (МП) від самого початку російської збройної агресії переховував зброю й більше 100 терористів: чеченський загін спецназу та кадирівці.[121][122]

    13 січня російські окупаційні війська у Севастополі вивели зенітно-ракетні комплекси протиповітряної оборони С-400 «Тріумф» на бойове чергування, влаштувавши урочистий ритуал освячення, який провели клірики УПЦ(МП) в Криму у районі мису Фіолент.[123]

    28 червня 2018 року Митрополит УПЦ Сімферопольський і Кримський Лазар (Швець) відслужив молебень для російських військ, визнавши Росію «нашою Вітчизною» і «великою морською державою». На молебні були присутні прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв і інші високопоставлені чиновники РФ. Вони разом відзначали в Севастополі День хрещення Русі, а потім — День Військово-Морського флоту Росії[53].

    2019 рік[ред. | ред. код]

    В червні 2019 року десятки чоловіків, які прямували до Почаївської лаври з учасниками Хресної ходи УПЦ Московського Патріархату, всі були одягнені в чорні футболки, написи на яких закликають готуватись до війни були роздані паломникам організаторами – представники Кам'янець-Подільської єпархії УПЦ (МП).[124]

    27 липня УПЦ МП провела хресну ходу в Києві з нагоди 1031-річчя Хрещення Русі. Це сталось напередодні до запланованої 28 липня хресної ходи ПЦУ[125].

    28 липня 2019 року Синод вніс до церковного календаря УПЦ (МП) день пам’яті священномученика пресвітера Володимира Троєпольського, який був прославлений 1981 року Архієрейським Собором РПЗЦ, коли остання знаходилася в розколі з РПЦ. Судячи з обмеженої інформації про пресвітера Володимира Троєпольського, він був російським монархістом, "викривав революційні настрої, що насаджувалися в народі", і був убитий невідомими в 1905 році в Криму.[126]

    У серпні 2019 року з благословення митрополита Тернопільського та Кременецького Сергія на Тернопільщині організовуються туристично-паломницькі поїздки в окупований Крим. Священики РПЦвУ вирішили реанімувати туристичний бізнес в Криму, який занепав після російської окупації. Крім відвідування православних храмів та монастирів Криму, вірянам також пропонують відпочити біля моря. Відповідні рекламні оголошення про «паломнічество в Крим» розмістили біля храмів УПЦ МП на Тернопільщині.[127]

    8 вересня 2019 року у тимчасово окупованому Донецьку бойовики урочисто відкрили погруддя російському імператорові Миколі II в донецькому селищі Гірник на території поки недобудованого храму на честь Святих царствених мучеників. Установці бюста російському імператору також сприяв митрополит Донецький і Маріупольський УПЦ МП Іларіон.[128]

    10 вересня 2019 року Президент Чехії Мілош Земан прийняв у Празькому Граді делегацію із семи осіб, які, за їхніми словами, "представляють інтереси русинів, які домагаються автономії в складі України". Прийом був символічно приурочений до сторіччя підписання Сен-Жерменського договору: 10 вересня 1919 року цією міжнародною угодою підтверджувалося приєднання до Чехословаччини Підкарпатської Русі - нині території Закарпаття. У складі делегації був і священик УПЦ МП Дмитро Сидор, який раніше отримав умовний термін за посягання на територіальну цілісність України.[129]

    У жовтні 2019 року запорізький митрополит УПЦ МП Лука та нардеп Вадим Новинський проводили агітацію за “формулу Штайнмаєра”.[130]

    Кількість вірян[ред. | ред. код]

    Найбільшою кількість вірян цієї релігійної громади була в середині 2000-х років, але вже у 2010-х кількість вірян зменшилася. Так у 2010 році за даними Державного комітету України у справах національностей та релігій в них було вже 9,5 мільйона вірян в Україні.[3] У 2018 році за даними Центру Разумкова, кількість їх вірян в Україні впала до 5 мільйонів (19,1 % з усіх православних в Україні).[24].

    Зміни кількості служителів, парафій та інших інституцій[ред. | ред. код]

    Частка громад УПЦ (МП) на 1 січня 2010

    За винятком трьох областей Галичини і західного Поділля (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська), Українська православна церква (різних патріархатів) є домінантною конфесією на території країни за кількістю парафій (громад) та культових споруд у власності чи користуванні.

    Згідно з аналітичними матеріалами Центру Разумкова за 2011 рік, УПЦ зберігає регіональний характер мережі своїх інституцій. Організації УПЦ зосереджені переважно в Центральному і Східному регіонах країни. Тут знаходяться 64,6 % її громад (46 % — у Центральному регіоні). В цих регіонах громади УПЦ кількісно переважають лише в чотирьох з 13 областей: в Луганській — 50,4 %, Сумській — 52,6 %, Хмельницькій — 52,4 % і Чернігівській — 59,6 %. У Києві частка громад УПЦ становить 26,2 %. В порівнянні з 2000 р., відбулося зростання частки вірних УПЦ серед дорослого населення України з 9,2 % до 23,6 % (тобто у 2,6 раза). Це сталося переважно за рахунок зниження частки тих, хто вважає себе православним, але не відносить себе до жодної Церкви.[131]

    За даними Державного комітету України у справах національностей та релігій станом на січень 2008 року, релігійна мережа показувала найшвидше зростання серед усіх конфесій України (200—300 парафій та інших структур на рік[132]).

    За даними соцопитувань Центру Разумкова за 2010 рік, оприлюднених в 2011 році, була найбільша в Україні за чисельністю вірян[131]. Згідно з даними соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 22 листопада — 6 грудня 2011 року, є другою за кількістю вірян релігійною конфесією в Україні після УПЦ (МП)[133][134]. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» на початок 2015, є другим релігійним об'єднанням України за числом прихильників (20.9 % вірян).[135]

    Дата[136] Єпархій Парафій Монастирів Ченців і черниць Місій Братств Навч. закладів Слухачів в них Священнослужителів Недільних шкіл Періодичних видань
    01.01.1990 19
    01.01.1991 20
    01.01.1992 22 ≈5500 32 6
    01.01.1993 25
    01.01.1994 28
    01.01.1995 32
    01.01.1996 32
    01.01.1997 34 6882 75 2301 12 2498 5590 1552
    01.01.1998 34 7386 92 2509 2 13 13 2824 6044 1784
    01.01.1999 34 7996 105 2982 14 3070 6568 2108
    01.01.2000 35 8490 113 3396 15 3657 7122 2393
    01.01.2001 9049 122 3519 1 15 4024 7509 2593
    01.01.2002 9515 131 3727 3 15 4165 7995 3076
    01.01.2003 10044 144 4046 2 15 4592 8285 3245 116
    01.01.2004 10384 151 4095 5 15 4282 8620 3746 95
    01.01.2005 36 10689 158 4151 5 36 15 4413 8936 3879 106
    01.01.2006 36 10875 161 4083 5 37 16 4454 9072 4019 103
    01.01.2007 36 11085 167 4399 8 37 17 3627 9327 4133 105
    01.01.2008 40 11334 173 4485 10 34 18 3970 9217 4112 106
    01.01.2009 44 11539 177 4562 12 34 19 4211 9275 4158 106
    01.01.2010 45 11790 179 4626 13 34 20 4234 9518 4256 108
    01.01.2011 45 12043 186 4576 13 34 20 4568 9680 4344 112
    01.01.2012 46 12340 191 4625 14 34 20 4765 9922 4258 110
    01.01.2013 48 12574 203 4873 15 34 20 4727 10085 4288 108
    01.01.2014 55 12714 214 4867 14 35 20 4115 10456 4232 109
    01.01.2015 52 12241 207 4869 15 31 19 4806 10180 3978 105
    01.01.2016 52 12334 207 4847 16 31 19 4861 10169 3707 129
    01.01.2017 52 12328 208 4807 17 28 19 4788 10289 3987 135
    01.01.2018 52 12348 211 4721 17 28 18 4163 10424 4243 137
    01.01.2019[137] 52 12437 215 4684 17 34 18 4160 10419 4216 138

    Зауваження[ред. | ред. код]

    1. У статті також вживаються назви «УПЦ МП» та «Українська православна церква Московського патріархату», de jure назви цієї релігійної громади
    2. Євхаристійне спілкування. Можливість спільного причастя вірних та спільного служіння Літургії духовенства найкраще ілюструється безпосередньою практикою — у випадку УПЦ це візити предстоятелів та архієреїв усіх православних автокефальних Церков на церковні урочистості зі спільним служінням літургії (ювілей митрополита Володимира у 2005, візит Александрійського патріарха у 2008, річниця хрещення Русі у 2009 тощо).
    3. Пункт 3, розділу 1 в статуті УПЦ МП — http://orthodox.org.ua/page/statut-upts

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. офіційна літургічна мова РПЦ в Україні — церковнослов'янська, та на практиці переважна більшість священників цієї релігійної організації ведуть проповіді російською
    2. а б в г д е ж Станом на 31 жовтня 2014 року
    3. а б Російська та Українська православні церкви розпочали діалог про об'єднання
    4. УПЦ (МП) втратить право називатися українською після томосу Константинополя — Філарет — УНІАН, 22 червня 2018
    5. Московський Патріархат буде існувати в Росії, а в Україні буде екзархат Російської Церкви, — Патріарх Філарет — РІСУ, 27 квітня 2018
    6. Московського патріархату в Україні більше не існує // Gazeta.ua, 6 листопада 2018
    7. «Тричі неканонічна» УПЦ (МП). Томос для України кардинально змінив ситуацію // Радіо свобода, 6 січня 2019
    8. Статут РПЦ про УПЦ | УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА. orthodox.org.ua (uk). Процитовано 2018-09-25. 
    9. Українська православна церква МП отримала «особливий статус» у РПЦ
    10. а б в Глава X. Украинская Православная Церковь / Офіційні документи / Патріархія.ru. Патріархія.ru (uk). Процитовано 2018-09-25. 
    11. VIII. Самоуправляемые Церкви // Устав Русской Православной Церкви
    12. а б Статут УПЦ | УПЦ МП. orthodox.org.ua (uk). Процитовано 2018-08-23. 
    13. а б в Статут Російської Православної Церкви (Глава X. Українська Православна Церква). офіційний сайт РПЦ МП (Москва) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
    14. а б Статут Російської Православної Церкви (Глава X. Українська Православна Церква). архів інтернету (збережена сторінка офіційного сайту РПЦ МП) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
    15. РПЦ розірвала відносини з Константинополем. http://tyzhden.ua/. Український тиждень. 2018-10-15. Процитовано 15 жовтня 2018. 
    16. а б Українське Православ'я: старі проблеми у новому сторіччі // Дзеркало тижня
    17. а б Константинопольський Патріархат і українські церковні проблеми // Центр Разумкова
    18. а б Вселенське Православ'я про український розкол і Українську Православну Церкву[недоступне посилання з липень 2019]. Підбірка висловлювань ієрархів усіх православних автокефальних Церков, тобто Вселенського Православ'я.
    19. Віряни УПЦ МП перед вибором: схизма разом з РПЦ або єдність зі вселенським православ'ям, - Євстратій Зоря. https://ukr.lb.ua/. Лівий берег. 2018-10-15. Процитовано 15 жовтня 2018. 
    20. а б Статут РПЦ про УПЦ | УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА. orthodox.org.ua (uk). Процитовано 2018-11-13. 
    21. УПЦ МП розірвала зв’язок з Константинополем і відмовилася змінити свою назву. https://zaxid.net/. zaxid.net. 2018-11-13. Процитовано 13 листопада 2018. 
    22. УПЦ МП розірвала відносини з Константинополем: подробиці екстреного Собору. https://www.obozrevatel.com/. Обозреватель. 2018-11-13. Процитовано 13 листопада 2018. 
    23. Голова УПЦ: Коли Президент відвідує Лавру, заходить до мене на каву і молиться біля мощей — УНІАН, 19 грудня 2008
    24. а б Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначеня українських громадян: тенденції 2010-2018 рр. (pdf). Центр Разумкова. 26 квітня 2018. с. 17. 
    25. Патриарх Кирилл будет представлять Украину в Кремле и мирить наших раскольников. orthodox.org.ua. 2016-10-10. Процитовано 2019-07-07. 
    26. а б Фотографії опубліковані архієпископом Євстратієм, УПЦ КП
    27. В Крыму слово Московский важнее слова Украинская: Свято-Покровский собор (подворье Кизилташского мужского монастыря) УПЦ МП. sezamka.kiev.ua. Процитовано 2019-07-07. 
    28. Відбулося ранкове пленарне засідання Верховної Ради України // Верховна Рада України, 20 грудня 2018 року
    29. Суд призупинив перейменування УПЦ в російську церкву. BBC (uk). Процитовано 2019-07-07. 
    30. Що насправді відбувається з процесом перейменування УПЦ (МП)?. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-07-26. Процитовано 28 липня 2019. 
    31. Звернення Його Всесвятості Патріарха Константинопольського Варфоломія І до української нації, 26.07.2008 // Православіє в Україні. Архів оригіналу за 31.07.2008. Процитовано 28.07.2008. 
    32. Звернення Його Всесвятості Патріарха Константинопольського Варфоломія І до української нації, 26.07.2008 (Web archive)
    33. Памятная книжка Волынской губернии на 1909 год / Изд. Волын. Губерн. Стат. Ком. Житомир, 1908. VIII, 39, [1] с. С. 40. 192, [1], 193—231, [1], 3–202, 44 с.
    34. а б в Катунин Ю. А. Хронология важнейших событий новейшей истории русской православной церкви в Крыму, Украине и россии (1917—1997 годы)[недоступне посилання з травень 2019].
    35. Дудченко, протоієрей Андрій. 10 відповідей про автокефалію Православної Церкви України | Спасо-Преображенський собор (uk). Процитовано 2019-03-03. 
    36. УПЦ МП залишилася без фінансової підтримки
    37. Церковний переворот: проросійські сили беруть гору в УПЦ (МП)
    38. http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/17389-v-upc-kadrovye-peremeny-i-peredel-territorii.html В УПЦ — кадрові зміни та переділ території (рос.)
    39. Московський патріархат створювали агенти НКВС, - свідчать розсекречені СБУ документи. https://espreso.tv/. Еспресо TV. 2017-12-10. Процитовано 10 грудня 2017. 
    40. Перші півтисячі: до ПЦУ приєднались вже понад 500 парафій УПЦ МП. ТСН.ua (uk). 2019-03-17. Процитовано 2019-03-19. 
    41. Перші півтисячі: парафії РПЦ масово втікають у ПЦУ. Суспільство (uk). Процитовано 2019-03-19. 
    42. Митрополит Черновицкий и Буковинский Онуфрий: Голодомор - это было вр…. archive.is. 2015-11-30. Процитовано 2016-11-04. 
    43. Чи не сниться Амвросію Мазепа? - Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина". siver.com.ua. Процитовано 2019-03-25. 
    44. Митрополит Онуфрий: «Христос – это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие» | Україна Православна. pravoslavye.org.ua. Процитовано 2016-11-04. 
    45. День міста в Одесі святкували колишні "регіонали" та Московський патріархат. espreso.tv. Процитовано 2016-11-04. 
    46. В Московському патріархаті пояснили, чому не вшанували пам'ять бійців АТО. espreso.tv. Процитовано 2016-11-04. 
    47. Митрополит Онуфрій: Ми не встали у Раді, тому що ми проти війни. espreso.tv. Процитовано 2016-11-04. 
    48. У Полтаві церкву УПЦ МП прикрасили двоголовим орлом і Петром І, який нищить синьо-жовтий прапор. ТСН.ua. Процитовано 2016-11-04. 
    49. Хресна хода під імперськими прапорами у Києві. ТСН.ua. Процитовано 2016-11-04. 
    50. Два священики УПЦ МП в Кадіївці благословили полк “козаків ЛНР” на війну з Україною. ФОТО. Новинарня (uk-UA). 2017-10-19. Процитовано 2017-10-21. 
    51. Батьки благали на колінах: у Запоріжжі зчинився скандал через відмову священика УПЦ МП відспівати дитину (відео). unian.ua. 06.01.2017. 
    52. У Запоріжжі священники московського патріархату двічі відмовили у відспівуванні загиблого хлопчика. umoloda.kiev.ua. 
    53. а б Митрополит УПЦ отслужил молебен для российских войск, признав Россию "нашим Отечеством" и "великой морской державой" » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-08-02. 
    54. а б УПЦ отпраздновала «день воссоединения Крыма с Россией» » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-08-02. 
    55. а б Крымская епархия УПЦ открыто поддерживает сепаратистов, но не хочет, чтобы это мешало назначению епископа » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-08-02. 
    56. СМИ: СБУ нагрянула на вечеринку помощника Кивалова - нашли торт с флагом "ДНР" и оружие (фото). www.unian.net (ru). Процитовано 2019-02-20. 
    57. СБУ накрыла вечеринку сотрудника религиозной организации: нашли торт с флагом «ДНР», пистолет и беженок легкого поведения | Новости Одессы. dumskaya.net. Процитовано 2019-02-20. 
    58. ГО Оберіг (2015-06-04). Священнослужители празднуют с тортом "ДНР" и проститутками. Одесса 27.05.2015. Процитовано 2019-03-25. 
    59. тобто служба капеланами священиків УПЦ (МП)
    60. а б Аваков заборонив священикам УПЦ МП ставати капеланами - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-08-16. 
    61. Як на Рівненщині 600 дітей вшанували російського царя. Volyn UA (українською). 20 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018. 
    62. СОЦМЕРЕЖІ ОБУРИЛИСЯ, ЩО УПЦ (МП) ВТЯГНУЛА 600 ДІТЕЙ ДО ВШАНУВАННЯ РОСІЙСЬКОГО ЦАРЯ. РІСУ. 21 серпня 2018. 
    63. Українська армія – це армія миру. Виступ Порошенка на параді до Дня Незалежності. ТСН.ua (uk). 2018-08-24. Процитовано 2018-08-31. 
    64. Интерфакс-Религия: В Украинской православной церкви возмущены внесением митрополита Онуфрия в базу сайта "Миротворец". www.interfax-religion.ru. Процитовано 2018-10-02. 
    65. Священики УПЦ (МП) не зобов'язані поминати Патріарха Московського — митрополит Олександр (Драбинко)
    66. Якби не УПЦ МП, в Україні не було б війни — Філарет. Суспільство (uk). Процитовано 2019-03-20. 
    67. «Нам потрібна наша Церква, а не Путінська»: на Дніпропетровщині пікетували резиденцію митрополита УПЦ (МП). risu.org.ua (en). Процитовано 2018-11-19. 
    68. Имение митрополита УПЦ МП Ефрема пикетировали сторонники Томоса (ru). Процитовано 2018-11-19. 
    69. В Кривом Роге пикетировали резиденцию митрополита УПЦ МП. zik.ua (ru). Процитовано 2018-11-19. 
    70. Обшуки в охоронній фірмі диякона МП: гроші, зброя й антиукраїнська література. Українська правда (uk). Процитовано 2019-03-03. 
    71. Журналіст: величезна кількість попів УПЦ МП на Донбасі брала участь у катуванні полонених (uk). Процитовано 2018-11-28. 
    72. Вселенський патріарх: Присутність Московського патріархату шкодить інтересам української нації. glavcom.ua (uk). Процитовано 2019-05-31. 
    73. а б Украинская церковь московского патриархата потребовала вернуть Крым Архівовано 20 серпень 2014 у Wayback Machine.. Росбизнесконсалтинг, 18.8.2014.
    74. 10 відповідей про автокефалію Православної Церкви України. orthodoxy.org.ua (ru). Процитовано 2019-03-19. 
    75. (англ.) Перелік автокефальних і автономних Церков на офіційному сайті Американської православної церкви, однак це не диптих, бо у диптиху АПЦ (є на тому ж сайті) містяться лише автокефальні церкви.
    76. Епіфанія пом'янули у Константинополі, а він проігнорував Кирила (en-GB). 2018-12-16. Процитовано 2019-03-19. 
    77. Епіфанія згадали разом з іменами інших предстоятелів під час служби Вселенського патріарха (ВІДЕО). UATV. 2018-12-16. Процитовано 2019-03-19. 
    78. Епіфанія згадали разом з іменами інших предстоятелів під час служби Вселенського патріарха (ВІДЕО). UATV. 2018-12-16. Процитовано 2019-03-19. 
    79. Gazeta.ua (2018-12-17). Митрополита Епіфанія згадали на службі Вселенського патріарха. Gazeta.ua (uk). Процитовано 2019-03-19. 
    80. Патріарх Варфоломій направив митрополиту Онуфрію лист: з'явилися подробиці. ukr.segodnya.ua (uk). Процитовано 2019-03-19. 
    81. Статут УПЦ МП. Архів оригіналу за 12 серпень 2010. Процитовано 16 березень 2010. 
    82. а б в г д Глава X. Украинская Православная Церковь / Офіційні документи / Патріархія.ru. Патріархія.ru (uk). Процитовано 2018-09-25. 
    83. а б в г Статут УПЦ | УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА. orthodox.org.ua (uk). Процитовано 2018-08-23. 
    84. Вселенський патріарх заявив, що Україна не є канонічною територією РПЦ, Unn.com
    85. Блаженнійший Володимир, митрополит Київський і всієї України. Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи. Архів оригіналу за 4 грудень 2008. Процитовано 16 березень 2010. 
    86. Бабкін М. А. Статут Руської православної церкви: припустимо ототожнення РПЦ і ПРЦ? // Суспільні науки і сучасність. М., 2015. № 1. С. 108—114] (рос.)
    87. Статут Руської Православної Церкви (рос.)
    88. Абрамов, Владислав (8 Жовтня 2018). Митрополит Олександр (Драбинко): «У Росії про захоплення лаври знають більше, ніж я». krapka.club. Процитовано 8 Жовтня 2018. 
    89. а б в г д В УПЦ (МП) создан Митрополичий совет по вопросам культуры
    90. Єпархії Української православної церкви (Московського патріархату)
    91. а б Мережа церков і релігійних організацій в Україні станом на 1.01.2010 (Форма 1)[недоступне посилання з травень 2019]. Державний комітет України у справах національностей та релігій
    92. Правлячі архієреї - Українська Православна Церква. church.ua. Процитовано 2019-07-07. 
    93. Вікарні архієреї - Українська Православна Церква. church.ua. Процитовано 2019-07-07. 
    94. Архієреї на спокої - Українська Православна Церква. church.ua. Процитовано 2019-07-07. 
    95. «П'ята колона в Україні: загроза державності» Архівовано 22 лютий 2014 у Wayback Machine. Інтернет-версія книги
    96. Фролов К. Потенциал РПЦ не востребован Януковичем // Страны СНГ. Русские и русскоязычные в новом зарубежье. Бюллетень Института стран СНГ. — № 104. — 2004. — 15 августа.
    97. Митрополит Агафангел призывает россиян поддержать каноническую Церковь на Украине // Страны СНГ. Русские и русскоязычные в новом зарубежье. Бюллетень Института стран СНГ. — № 105. — 2004. — 1 сентября.
    98. Глава УПЦ МП благословил Януковича на участие в выборах. 
    99. Звернення організаційного комітету Всеукраїнського православного Братства «За єдину Православну Церкву в Україні» до представників кліру УПЦ МП та науковців. 
    100. Священники УПЦ поднимают боевой дух вооруженных повстанцев Славянска. 
    101. Церковний сепаратизм в Україні спонсорують роботодавці терористів Гіркіна та Бородая
    102. а б Крымский священник оспорил призыв епископа УПЦ вывести российские войска и высказался за переход украинских военных под командование "главнокомандующего Крыма" » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-08-02. 
    103. Временный глава УПЦ МП Онуфрий поддерживает пророссийских террористов и отрицает путинскую агрессию. Архів оригіналу за 12 серпень 2014. Процитовано 10 серпень 2014. 
    104. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие» , 05.08.2014
    105. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие» , копія сторінки
    106. У Київському патріархаті розкритикували обрання Онуфрія главою УПЦ (МП)
    107. а б Группа священников УПЦ (МП) награждена медалями «За освобождение Крыма и Севастополя» от Украины » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-08-02. 
    108. Попи Московського патріархату не захотіли вставати під час вшанування в Раді бійців АТО.
    109. Представники УПЦ МП не встали у Раді під час зачитування імен бійців АТО — героїв України
    110. За 2 роки в Україні Московський патріархат втратив до 70 парафій – Єленський. Радіо Свобода (Ukrainian). 2016-08-01. Процитовано 2016-01-09. 
    111. Священик УПЦ МП відмовився відспівувати малюка, якого вбив чоловік, скоївши суїцид // Канал «24», 05.01.2018.
    112. Moscow-led church in Ukraine refuses to bury boy from Kiev branch // The Guardian, 05.01.2018. (англ.)
    113. Владика Лука підтримав священика у відмові відспівувати малюка // Форпост, 04.01.2018.
    114. "ФСБ, геть із Лаври": у Києві заблокували монастир УПЦ МП. https://www.obozrevatel.com/. Обозреватель. 2018-01-08. Процитовано 12 січня 2018. 
    115. Намісник Києво-Печерської Лаври: Крим ніколи не був українським, а УПЦ МП – ніщо інше як РПЦ. https://zik.ua/. ZIK. 2018-01-09. Процитовано 12 січня 2018. 
    116. "Ваші банд*рівці вбивали українців": мережа в сказі від заяви намісника лаври. https://www.obozrevatel.com/. Обозреватель. 2018-01-09. Процитовано 12 січня 2018. 
    117. "Штаб русского мира": націоналісти оголосили про продовження блокади Києво-Печерської лаври. https://www.unian.ua/. УНІАН. 2018-01-09. Процитовано 12 січня 2018. 
    118. Стас Соколов (11 січня 2018). СБУ відкрила справу проти кліриків УПЦ МП через дискримінацію. http://www.dw.com/uk. Deutsche Welle. Процитовано 11 січня 2018. 
    119. ГПУ зацікавилася діяльністю організації "Союз православний "Радомир". https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2018-01-12. Процитовано 12 січня 2018. 
    120. Обшуки у "бойового крила" УПЦ МП Запоріжжя: СБУ знайшла проросійську символіку. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2018-01-12. Процитовано 12 січня 2018. 
    121. Святогірська лавра УПЦ (МП) переховувала бойовиків і зброю, - генерал-майор ЗСУ. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2018-01-15. Процитовано 15 січня 2018. 
    122. Генерал ЗСУ розповів про участь УПЦ МП у війні на Донбасі - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-11-19. 
    123. У Криму клірики УПЦ(МП) освятили черговий російський зенітно-ракетний комплекс ППО і поблагословили новобранців. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2018-01-15. Процитовано 15 січня 2018. 
    124. Футболки з написом «Приготуйтесь до війни» роздала єпархія УПЦ МП. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-06-27. Архів оригіналу за 2019-06-28. Процитовано 28 червня 2019. 
    125. Хресна хода УПЦ МП: в МВС закликали не піддаватися на провокації. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-07-27. 
    126. У Києві відбулися засідання владних органів ПЦУ, УПЦ (МП) і УПЦ КП. https://www.religion.in.ua/. Релігія в Україні. 2019-07-29. Процитовано 28 липня 2019. 
    127. УПЦ МП на Тернопільщині пропонує вірянам «паломнічество» до Криму. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-08-01. Процитовано 1 серпня 2019. 
    128. З ініціативи УПЦ МП у Донецьку встановили пам’ятник російському царю. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-09-10. Процитовано 10 вересня 2019. 
    129. Закарпатський священик-сепаратист просив підтримки у чеського президента. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-09-11. Процитовано 11 вересня 2019. 
    130. В УПЦ МП агітують за “формулу Штайнмаєра”. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-10-04. Процитовано 3 жовтня 2019. 
    131. а б До якої саме православної Церкви Ви себе відносите? // «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу на тему: "Державно-конфесійні відносини в Україні, їх особливості і тенденції розвитку, 8 лютого 2011 р. Київ, Центр Разумкова
    132. Дані державного комітету у справах національностей та релігій станом на 1 січня 2008 року[недоступне посилання з липень 2019] (Excel)
    133. Церковь Филарета стала популярнее УПЦ Московского патриархата
    134. В Україні — найбільше прихильників УПЦ КП?. Архів оригіналу за 14 липень 2014. Процитовано 10 жовтень 2012. 
    135. Публікації / Прес-релізи / Більшість населення України відносить себе переважно до Православної церкви Київського патріархату - Фонд «Демократичні ініціативи». dif.org.ua. Архів оригіналу за 2015-04-17. Процитовано 2015-10-17. 
    136. Офіційні дані Державного комітету (департаменту) України у справах релігій
    137. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2019 р.). risu.org.ua. Процитовано 2019-04-21. 

    Посилання[ред. | ред. код]

    Шаблон:Східно-християнські церкви в Україні і в українській діаспорі #invoke: Navbox