Єфімов Максим Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Вікторович Єфімов
Народився 1 листопада 1974(1974-11-01) (45 років)
Петропавловськ, Казахська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик, металург
Alma mater Бернський університет, ДонНУ і ДВНЗ ДонНТУ
Посада Народний депутат України
Партія позапартійний
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня
Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014 29 серпня 2019
Україна Народний депутат України
9-го скликання
безпартійний 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Максим Вікторович Єфімов (нар. 1 листопада 1974(19741101), Петропавловськ, Північно-Казахстанська область) — український політик та промисловець, народний депутат України VIII, IX скликань. Віце-президент Української асоціації футболу, президент ГО «Федерація футболу Донецької області».

Життєпис[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Бернський університет, Донецький державний університет за спеціальністю «фінанси та кредит» та Донецький національний технічний університет за спеціальністю «металургія чорних металів».

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

У 1996 році Максим Єфімов починає працювати в Металургійно-машинобудівній компанії Краматорськ. Одразу займає посаду гендиректора.

19971998 — генеральний директор ТОВ «Краматорська багатогалузева маркетингова компанія».

19981999 — директор Краматорської школи повітроплавання.

1999 до 2006 року пройшов професійний шлях від заступника директора з комерційних питань до директора ВАТ «Енергомашспецсталь» (м. Краматорськ).

2007 — року призначений генеральним директором ПАТ «Енергомашспецсталь».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У 2007 році Максима Єфімова обрано депутатом міськради в Краматорську за списками Партії Регіонів. Виходить з Партії Регіонів 2 серпня 2014 року та приєднується до «Партії розвитку України»[1].

На парламентських виборах у 2014 році обирається у Верховну Раду VIII скликання як самовисуванець по виборчому округу № 48 (Донецька область). Впродовж каденції входив до складу фракції «Блок Петра Порошенка». Перший заступник голови Комітету з питань промислової політики та підприємництва. Під час роботи в парламенті підписав подання до Конституційного Суду України про скасування законів щодо декомунізації, але пізніше звернувся до КСУ з проханням не враховувати підпис, заявивши, що оскільки він це зробив помилково.

Переміг на позачергових виборах до Верховної Ради 2019 року в одномандатному окрузі № 48, який охоплює місто Краматорськ, отримавши 54,88 % голосів виборців[2][3]. Не приєднався до жодної з політичних фракцій, став членом Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член депутатської групи «Довіра».

Ініціатор та співавтор Закону України «Про внесення зміни до пункту 24 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України» щодо перерозподілу видатків місцевих бюджетів тимчасово окупованих територій" . Закон дозволив залучити кошти бюджетів населених пунктів, які розташовані на неконтрольованих територіях, для відновлення пошкоджених (зруйнованих) під час проведення АТО об'єктів інфраструктури Донецької та Луганської областей[4].

Голосував за проєкт постанови 0901-П «Про скасування рішення Верховної Ради України від 16.01.2020 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закону України проєкту Закону України „Про повну загальну середню освіту“»[5], закону, який не передбачає існування російськомовних шкіл.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Максим Єфімов перебуває у шлюбі. Виховує трьох дітей.

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

  • Диплом Донецької облдержадміністрації «Найкращий роботодавець 2006 року»
  • Міжнародний приз за видатні досягнення в управлінні підприємством (2006)
  • Почесна грамота Донецької ОДА «За вагомий внесок у розвиток Донеччини у зв'язку з 75-річчям» (2007)
  • Орден «За заслуги» 3 ступеня — за особливі досягнення в розвитку вітчизняної промисловості (2009)
  • Почесний знак ФПУ «За розвиток соціального партнерства» (2009)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]