Михайлівський Золотоверхий монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Михайлівський Золотоверхий монастир
Назва на честь: Архангел Михайло
Mihailovsky sobor panorama.jpg
Михайлівський Золотоверхий монастир:
дзвіниця (ліворуч) та собор (праворуч)

50°27′20″ пн. ш. 30°31′22″ сх. д. / 50.45556° пн. ш. 30.52278° сх. д. / 50.45556; 30.52278
Тип церква і церква східної традиції
Статус спадщини Пам'ятка архітектури національного значення
Країна

 Україна

Розташування Київ
Конфесія Православна церква України
Тип будівлі монастир, церква
Архітектурний стиль європейське бароко
Архітектор Григорович-Барський Іван Григорович
Засновник Святополк II Ізяславич
Засновано 12 століття
Закладено перший камінь 1108
Будівництво 1108 — 1113
Зруйновано 1937
Перебудова 19971998
Адреса Київ, вул. Трьохсвятительська, 8
Сайт archangel.kiev.ua
Михайлівський Золотоверхий монастир. Карта розташування: Київ
Михайлівський Золотоверхий монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир (Київ)

CMNS: Михайлівський Золотоверхий монастир на Вікісховищі

Михайлівський Золотоверхий монастир — діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України.

Оригінальний храм був споруджений у 11081113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм — семикупольний. В 30-х роках XX століття був зруйнований, та відтворений в 1997-1998 роках. Михайлівський Золотоверхий собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

На території монастиря знаходиться Київська православна богословська академія, церква святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, дзвіниця, а також Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, розташований у дзвіниці та корпусі Варваринських келій.

За Рейнольдом Гайденштайном, королева Анна Ягеллонка сприяла будівництву храму в Кракові, для якого взірцем був Михайлівський Золотоверхий собор Києва.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, який мав християнське ім'я Димитрій, збудував монастир св. Димитрія та церкву у верхньому Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050-х років.

Рака з мощами св. Варвари у Золотоверхому монастирі. 1872 рік.

Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував у 11081113 роках монастирську церкву (закладена 11 липня 1108, тут і похований її фундатор[2]), присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, однією з причин, що спонукала князя Святополка збудувати церкву, стала його недавня перемога над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів. У монастирі зберігалися мощі святої великомучениці Варвари, які у 1108 році до Києва привезла дружина князя Святополка Ізяславича, дочка візантійського імператора Олексія І Комнина Варвара. Монастир був місцем поховання київських князів у ХІІ столітті.

Під час монгольської навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. 1496 року монастир відроджено і перейменовано з монастиря св. Димитрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України.

Греко-католицька церква у 1612 році отримала королівський привілей на монастир. Намісник унійного митрополита Іпатія Потія о. Грекович Антоній у 1618 році спробував поширити свою владу на обитель, що викликало різку реакцію: козаки схопили його та втопили в ополонці навпроти Видубицького монастиря.[3]

За митрополита Йова Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби. У 1620 році він зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

17 грудня 1643 року король Владислав IV затверджує Філофея Кизаревича ігуменом Києво-Золотоверхого Михайлівського монастиря і закріплює за монастирем всі його володіння[4].

30 жовтня 1671 р.,у Львові Михайло Вишневецький підтверджує Києво-Михайлівському монастиреві права на володіння маєтками Глеваха, Юр’ївка, Вета, Березівка та ін[5].

1655 року за сприяння гетьмана Богдана Хмельницького покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря.[6]

За часів ігумена Іоаникія Сенютовича, у 1713—1715 роках, споруджено муровану трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді ж збудовано мурований льох. Для будівництва трапезному церкви Іоана Богослова використали цеглу з Симеонівської церкви, яка стояла на Кудрявці та згоріла в 1676 році. У 1827 році церкву Іоана Богослова капітально відремонтували, а 1837 року її інтер'єр оформили розписами[7][8].

У 18551856 роках збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях.

У середині XIX — на початку XX століття формується комплекс келій та корпусів для прочан: келії Михайлівського відділення (1849—1852), готель для прочан (1857—1897), келії півчих (1894), келії Варваринського відділення (1898—1899), 2 будівлі готелів для прочан (1902—1903 та 1907—1908).

Зруйнування[ред. | ред. код]

Румовища собору Михайлівського золотоверхого монастиря після підриву 14 серпня 1937 року.

1922 року Михайлівський монастир ліквідовано. В середині 1930-х років, після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва, було прийнято рішення про знесення собору і будівництво на його місці адміністративних будівель. Для цього в 1934 році вирішили провести конкурс на проект Урядового центру з місцем для парадів.[9] На всіх проектах поданих на конкурс, окрім одного, з розміщенням центру в районі площі Богдана Хмельницького, зносився Михайлівський Золотоверхий собор.[9] Єдиним з чотирьох проектів, у якому собор і пам'ятник Богдану Хмельницькому зберігалися, був проект Йосипа Каракіса.[9] У підсумку, в першому турі, затверджено проект архітектора Петра Юрченка.[10][11] Дане рішення, за словами архітектурознавця Б. Ерофалова: «в принципі повторює загальну схему Каракіса, але більш лобове, з ліквідацією Михайлівського собору. І якщо розташування основних обсягів у Каракіса асиметричне — в перспективному завершенні площі і по північному її фланзі, — то Юрченко вибудував обидва функціональні обсяги по краю схилу у вигляді суворо похилих паралелепіпедів, але зберігши Присутні місця».[10] У березні 1934 року вирішили відмовитися від минулого рішення й оголосили новий конкурс, на якому переміг проект архітектора Йосипа Лангбарда.[10] Тим часом з досліджень Олега Юнакова з опорою на архівні документи видно, що хоч в проектах І. Лангбарда і П. Юрченко собор відсутній, але не це є причиною знесення, оскільки рішення про знесення монастиря прийнято постановою Політбюро ЦК КП(б)У вже в лютому 1934 року, а демонтаж мозаїк почали проводити ще в 1933 році.[12]

Спроби ряду мистецтвознавців (зокрема, репресованих Миколи Макаренка, Дмитра Айналова) зберегти собор (хоча б домонгольську його частину) відкинуті владою, яка погодилася тільки на зняття зі стін будівлі давніх мозаїк і фресок.

Правда були й ті, хто відкрито висловлювалися за знесення собору. Наприклад, Олександр Довженко одним з перших у 1932 році заявляв, що «при вирішенні проблеми будівництва парку культури Михайлівський монастир попроситься „піти“, він віджив свій вік. Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я думаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект».[12][13][14]

У 19341936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частину інших споруд монастиря знесли у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз будівля міністерства закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано.

Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки перевезли до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Урядового центру на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.

В роки Другої світової війни деякі фрески вивезли до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді. В Софійському соборі зберігалися: «Євхаристія», «Стефан і Фаддей» — фрагменти постатей святих; фрески — сцени з «Благовіщення», постать святого Захарії та ін. Мозаїка «Дмитро Солунський» і верхня частина фрескової постаті Самуїла — в Третьяковській галереї і Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

Відновлення[ред. | ред. код]

Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому відкрито 17 травня 2011 року на будівлі собору[15].

Меморіальна дошка на честь Олеся Гончара

На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату розпочала збір коштів для відтворення собору. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, стало зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не відбудувати. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави про виділення фінансування на реставрацію. Нарешті, 9 грудня 1995 року Президент України Леонід Кучма видав указ, який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.

Влітку 1997 року на Економічній брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка.

Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первісному вигляді. Відкриття собору відбулося на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир. Також були присутні президент Леонід Кучма, голова уряду Валерій Пустовойтенко та мер міста Києва Олександр Омельченко. В соборі проходять богослужіння Української православної церкви Київського Патріархату, а поруч, як у давні часи, діє монастир.

У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, передали Україні. У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії, восени 2004 передачу фресок закінчили.

Головний архітектор проекту відтворення Михайлівського Золотоверхого собору — Юрій Лосицький[16]. У відновленні розписів інтер'єру брали участь такі українські митці: Олександр Бородай,…

Панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським в соборі монастиря

Євромайдан[ред. | ред. код]

Під час силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року[17][18] частина людей, які втекли від підрозділу міліції «Беркут», знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря[19]. Під час сутичок із «Беркутом» у соборі двічі (30 листопада 2013 і 19 лютого 2014[20][21]) переховувались мітингувальники та розгортали тимчасовий штаб. Семінаристи із КПБА допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду.

У храмі ап. Івана Богослова був облаштований імпровізований шпиталь[22]. У Михайлівському Соборі спали люди і стояли медичні препарати, крапельниці.[23]

« До 1 грудня ми залишались єдиним місцем для відпочинку та сну немісцевих учасників протесту. У неділю частина мітингувальників переїхала у будинок профспілок, КМДА, тепер вже і у Жовтневий палац. Відкрив свої двері римо-католицький храм, але все одно кожну ніч собор наш заповнений людьми. Ми зберегли нічне чергування студентів семінарії і церковнослужителі продовжують всю ніч відправляти богослужіння. »

Олександр Трофимлюк, [18]

У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох, до цього востаннє таке відбувалось у 1240 році, під час Монголо-татарської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу «Беркут» та військовослужбовцями Внутрішніх військ виявилася невдалою[24].

26 січня 2014 року в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря пройшла панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським.

Сучасність[ред. | ред. код]

У серпні 2015 року на мурах Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України[25][26]. 15 грудня 2018 року, після об'єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкві України. Наступного дня митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив першу літургію як предстоятель Православної Церкви України.

Архітектурний ансамбль[ред. | ред. код]

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Гімн України. Карильйон дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору

Встановлено годинник-куранти, який награє нескладну мелодію. Механізм керування — електричний. Кількість дзвонів також дозволяє грати як на справжньому карильйоні.

Михайлівський Золотоверхий собор[ред. | ред. код]

Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, — 45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов'янською і давньоукраїнською мовами[27]. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити 1062 року з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини оздобив різьбяр Романом, оправу для Євангелія виконав київський золотар Самійло Ростовський.

Трапезна церква Іоана Богослова[ред. | ред. код]

Колись на цьому місті стояла дерев'яна церква, вибудована в 1613 році. Перебудована в цеглі на початку XVIII ст. Має той же архітектурний прототип, що і будівля старого академічного корпусу з конгрегаційною церквою Благовіщення колишнього Братського монастиря. На відміну від неї (перебудованої у 1732—1740 рр. на триповерховий корпус архітектором Шеделем) залишилась одноповерховою. Вибудована у регіональних формах українського бароко. Фасади прикрашені пілястрами та віконними отворами, деякі закладені та стали нішами. Зі сходу до трапезної прибудована церква з банею, восьмерик на четверику, після реставрації — баня крита ґонтом.

Наприкінці XVIII ст. зіпсовану негодою ґонтова покрівля замінили бляшаною. У 1827 році будівлю капітально відремонтовано з заміною конструкції даху, тинькуванням фасадів, наново викладеними печами, підлогою з цегли. У 1837 році відбувся ремонт інтер'єру з додачею стінописів. У 1904 році була пошкоджена пожежею.

Наукова реставрація будівлі відбулася в 1976—1981 роках (проект — арх. Шевченко В. П. , інтер'єри та меблі — архітектор Каракіс І. Й.) у формах, наближених до первісних, повернута покрівля, крита ґонтом[28]. Втрачені колись склепіння з міркувань протипожежної безпеки відтворені у залізобетоні і стилізовані під первісні.

Світлини[ред. | ред. код]

Рештки мистецького оздоблення[ред. | ред. код]

Михайлівський Золотоверхий у нумізматиці та філателістиці[ред. | ред. код]

Панорама[ред. | ред. код]

Велична панорама комплексу монастиря

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рейнольдъ Гейденштейнъ. 1596 / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 24.
  2. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 14
  3. Сас П. Грекович Антоній // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 190—191. — 518 с. : іл с. — ISBN ISBN 966-00-0405-2.
  4. Я. Р. Дашкевич , Л. А. Проценко , 3. С. Хомутецька (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії 1369-1899. (укр). Київ: Наукова думка. с. 50. 
  5. Я. Р. Дашкевич , Л. А. Проценко , 3. С. Хомутецька (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (укр). Київ: Наукова думка. с. 64, док.187. 
  6. Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей… — С. 44.
  7. Трапезна церква св. Іоана Богослова Михайлівського Золотоверхого монастиря (К). 1713 рік
  8. Трапезна з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова, 1713—15
  9. а б в Юнаков, 2016, с. 111
  10. а б в Юнаков, 2016, с. 112
  11. Юнаков, 2016, с. 416
  12. а б Юнаков, 2016, с. 113
  13. Ковалинский, 2002, с. 253
  14. Ковалинский, 2006, с. 308-319
  15. http://www.memory.gov.ua/publication/mikhailivskii-zolotoverkhii-monastir
  16. До 22-річчя незалежності України архітектор Юрій Лосицький та мистецтвознавець Юрій Коренюк прочитали лекцію в Софії Київській / [[Міністерство культури України]], 22 серпня 2013. Архів оригіналу за 11 лютий 2015. Процитовано 8 травень 2014. 
  17. На Михайлівській площі - тисячі невдоволених киян. 10 послів ЄС також на мітингу
  18. а б Рятівник з Михайлівського собору: Автобус з «беркутівцями» в 10 метрах від церкви сіяв паніку серед людей
  19. До Михайлівського собору, де ховаються євромайданери, підтягнувся «Беркут»
  20. http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/19/7014764/
  21. http://www.pravda.com.ua/archives/date_19022014/
  22. 5 канал (2014-02-19). Шпиталь у Михайлівському соборі. #Євромайдан. Процитовано 2019-02-21. 
  23. Розстріл Майдану: з'явилися унікальні кадри з пораненими. Кияни (uk). Процитовано 2019-02-21. 
  24. Церква засудила дії правоохоронців в ніч на середу на Майдані «Радіо Свобода» 11 грудня 2013
  25. Мур Михайлівського монастиря став. www.depo.ua (en). Процитовано 2019-01-07. 
  26. На мурах Михайлівського собору з'явилася стіна пам'яті загиблих на Донбасі захисників України. 5 канал (uk-UA). Процитовано 2019-01-07. 
  27. Мозаїчний напис у соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві 1108 - 1113 років // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 87.
  28. Юнаков, 2016, с. 40

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]