Латвія

	Латвійська Республіка; Latvijas Republika
Прапор	Герб
	Девіз: "Tēvzemei un Brīvībai"; (Батьківщині та Волі)
	Гімн: «Боже, благослови Латвію!»
	Розташування Латвії
Столиця; (та найбільше місто)	Рига
Офіційні мови	Латиська
Етнос	62.5% Латиші; 24.7% Росіяни; 3.1% Білоруси; 2.3% Українці; 2.0% Поляки; 1.1% Литовці
Форма правління	унітарна конституційна парламентська республіка
- Президент	Егілс Левітс
- Прем'єр-міністр	Кріш'яніс Каріньш
Незалежність	від Росії
- Проголошено	18 листопада 1918
- Конституція	15 лютого 1922
- Радянська окупація	1940–1990
- Відновлено	21 серпня 1991
Площа
- Загалом	64,589 тис. км² (122)
- Внутр. води	1,5% %
Населення
- оцінка 2020	1,907,675 (151)
- Густота	32,0 чол./км² (?)
ВВП (ПКС)	2011 р., оцінка
- Повний	$34 921 млрд. (102)
- На душу населення	$15 662 (59)
ВВП (ном.)	2011 рік, оцінка
- Повний	$28 252 млрд. (90)
- На душу населення	$12 671 (55)
Валюта	Євро (EUR)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
- Літній час	EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166	LV / LVA
Домен	.lv
Телефонний код	+371
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Латвія

Ла́твія (латис. Latvija, лів. Leţmō) — держава в Північній Європі. Офіційна назва — Латві́йська Респу́бліка (латис. Latvijas Republika, лів. Leţmō Vabāmō). Розташована на сході Балтійського моря, на північному сході Європейського союзу. Межує із Естонією, Литвою, Білоруссю і Росією. Займає більшу частину історичної Лівонії, що була заселена балтськими племенами і підкорена німецькими колоністами. У середньовіччі й ранньому часі перебувала під владою Лівонського ордену, Речі Посполитої, Швеції, Курляндського герцогства та Російської імперії. 18 листопада 1918 року проголосила незалежність, відокремившись від Росії. 17 червня 1940 окупована Радянським союзом; 5 серпня того ж року ввійшла до його складу як Латвійська РСР. 21 серпня 1991 року, внаслідок розвалу СРСР, відновила власну незалежність. Столиця — Рига, найбільше місто східної Балтики. Основний закон — Конституція 1922 року. Демократична президентсько-парламентська республіка. Більшість населення — латиші. Панівна конфесія — євангелісти-лютерани. Державна мова — латиська. Провідними галузями економіки є сільське господарство, автомобілебудування, туризм. Член ООН (з 1991), Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду (з 1992), Ради Європи, НАТО і ЄС (2004).

Назва

Назва Latvija походить від назви давніх латгальців, одного з чотирьох індоєвропейських балтійських племен (поряд із куршами, селонами та земгалами), які складали етнічне ядро сучасних латвійців разом із фінськими лівами.^[4] Генріх Латвійський придумав латинізацію назв країни Lettigallia та Lethia. Терміни надихали варіації назви країни в романських мовах від Летонії та в декількох германських мовах від Летландії.^[5]

Географія

Докладніше: Географія Латвії, Геологія Латвії, Гідрогеологія Латвії, Німецькі назви латвійських топонімів та Список ссавців Латвії

Латвія розташована на крайньому заході Східної-Європейської рівнини. Більша частина території Латвії — моренна горбиста рівнина з висотами 200—300 м над р.м. Рельєф країни — це лісиста низина, болота, озера; 472 км берегової лінії. Найвища точка — гора Гайзінькалнс (у Ліфляндії) має висоту 312 м над р.м.

На півночі межує з Естонією (загальний кордон — 339 км), на сході — з Росією (217 км), на півдні — з Білоруссю (141 км) і Литвою (453 км). На заході омивається Балтійським морем.

Великі річки — Даугава, Лієлупе, Вента, Гауя. Загалом на території Латвії понад 700 річок; всі вони належать до басейну Балтійського моря. Головна річка — Даугава (в Росії — Західна Двіна), протягом 357 км тече по території Латвії; її довжина від джерела в Росії (Тверська область) до гирла в Ризькій затоці становить 1020 км. Озера охоплюють 1,5 % тер., найбільші — Лубанас, Резнас і Буртнієку.

Сільськогосподарські земельні угіддя чергуються з заболоченими місцевостями, озерами (особливо в Латгале) і змішаними (біля морського узбережжя — сосновими) лісами. Клімат країни перехідний від морського до континентального.

Історія

Докладніше: Історія Латвії

Середньовіччя

Докладніше: Ризьке єпископство, Орден мечоносців, Лівонський орден та Лівонська конфедерація

853: перші згадки про балтське «Королівство куршів» (лат. Regnum Cori) на теритоії сучасної Латвії. Крім них існували протодержавні племінні об'єднання інших балтських племен, на основі яких сформувалася латиська нація — латгалів, семигалів, селонів, а також угро-фінського племені лівів. Племена дали назви історичним областям Латвії — Курляндії, Латгалії, Семигалії, Селії та Лівонії.
1184–1186: початок німецької колонізації і християнізації Латвії. Майнгард Зегеберзький став першим лівонським єпископом Католицької церкви.
1201: лівонський єпископ Альберт фон Буксгевден заснував Ригу як центр християнізації та німецької колонізації краю. Ризькі єпископи починають підкорення латвійських земель (Лівонії), що тривало до 1290 року.
1204: Ризькі єпископи засновують на основі свого війська чернечий орден лицарів-хрестоносців — так званий «Орден меченосців» й надають йому частину єпископських земель як феод.
1207: Ризькі єпископи починають використовувати титулатуру «князь Лівонський» (нім. Fürst von Livland) й 1 грудня 1225 року проголошують Лівонію частиною Священної Римської імперії.
1237, 12 травня: Орден меченостів увійшов до складу Тевтонського ордену на правах самоврядної організації й став називатися «Лівонським орденом». Ним керували магістри Лівонського ордену, що носили титул «крайових магістрів Тевтонського ордену в Лівонії».
1242, 5 квітня: лівонські лицарі зазнали поразки на Чудському озері від новгородців.
1253: німецький архієпископ Лівонії, Пруссії та Естонії, що не мав окремої кафедри стає єпископом Риги. Обидві посади було об'єднано 20 січня 1255 року, що дало початок Ризькому архієпископству.
1282: Рига стала членом торговельно-військового Ганзейського союзу, що об'єднав міста Балтійського моря. До союзу згодом приєдналися 7 інших німецьких міст на території сучасної Латвії — Венден (Цесіс), Лемзаль (Лімбажі), Кокенгузен (Кокнесе), Вольмар (Валмієра), Гольдінген (Кулдіга), Віндау (Вентспілс) та Рооп (Страупе).
1366, 7 травня: формально скасовано номінальни сюзеренітет Ризького архієпископа над володіннями Лівонського ордену.
1413: лицарі Лівонського ордену отримали право обирати свого крайового магістра й здобули фактичну незалежність від Тевтонського ордену.
1420: на землях сучасних Латвії та Естонії створено Лівонську конфедерацію у складі Ризького архієпископства, Дерптського єпископства, Курляндського єпископства, Езельського єпископства, Лівонського ордену, їхніх васалів, а також вільних міст — Риги, Дерпта іРевеля (Таллінна). У XII—XVII століттях землі цих державних утворень називалися збірною назвою «Лівонія».

Новий час

Докладніше: Герцогство Курляндії і Семигалії, Лівонське герцогство, Курляндська губернія та Ліфляндська губернія

1526, 24 грудня: імператор Священної Римської імперії дарував магістру Лівонського ордену титул «князя Лівонського», який одночасно використовували Ризький архієпископ і король Польщі. До 1557 року магістри не використовували цього титулу офіційно.
1561, 28 листопада: у ході неуспішної Лівонської війни проти Московії останній магістр Лівонського ордену Готтгард Кеттлер і Ризький архієпископ уклали Віленську унію із Сигізмундом ІІ Августом, за якою Лівонія стала леном Великого князівства Литовського (з 1569 року — Речі Посполитої). На території Лівонії було утворено світські лютеранські країни — герцогство Курляндії і Семигалії (південна Латвія) й Лівонське герцогство (центральна і північна Латвія). Перше було володінням німецької династії Кеттлерів, друге керувалося литовськими воєводами. Обом герцогствам була надана широка національно-релігійна й політична автономія. Офіційний союз Лівонії з Литвою набув чинності з 5 листопада 1562 року. Лівонська конфедерація припинила існування.
1621, 26 вересня: в ході польсько-шведської війни шведські війська окупували Лівонію, здобули Ригу й повністю захопили Лівонське герцогство.
1629, 26 вересня: війська Речі-Посполитою відвоювали Ригу та західну частину Лівонського герцогства.
1635, 12 вересня: Швеція і Річ Посполита уклали мир, за яким перша отримала Естонію, північну і центральну Латвію (так звану Шведську Лівонію). Герцогство Курляндії і Семигалії лишалося васалом польського короля. Остаточний мир було укладено 3 травня 1660 року.
1701–1709: у ході Великої Північної війни герцогство Курляндії і Семигалії позмінно було окуповане шведськими і російськими військами.
1710, 15 липня: Рига здалася російським завойовникам, внаслідок чого Російська імперія закінчила Шведську Лівонію.
1721, 10 вересня: Швеція визнала за Росією право на Шведську Лівонію за умовами Ніштадського договору. На її території була створена Ліфляндська (Лівонська) губернія.
1773, 30 вересня: в ході 2-го поділу Речі Посполитої Росія анексувала Латгалію.
1795, 26 квітня: в ході 3-го поділу Речі Посполитої Росія анексувала герцогство Курляндії й Семигалії. На його території була створена Курляндська губернія.
1812, 20 липня — 12 грудня: в ході французько-російської війни Курляндська губернія перебувала під окупацією французів.
1889: Російська імперія остаточно приєднала усі залишки Курляндії та Лівонії.

Новітній період

Файл:4.maija svinīgā ziedu nolikšana pie Brīvības pieminekļa (5687321480).jpg

Монумент Свободи в Ризі (1935)

Докладніше: герцогство Курляндії і Семигалії (1918), Об'єднане Балтійське герцогство, Латвійська війна за незалежність, Латвійська Соціалістична Радянська Республіка, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка та Латвійські національні партизани

1915, травень — жовтень: в ході Першої світової війни Курляндська губернія була окупована німецькими військами.
1917, 5 липня: Тимчасовий уряд Росії надав автономію Ліфляндській і Курляндській губерніям.
1917, 3 вересня: німецькі війська захопили Ригу.
1917, 9 — 20 листопада: більшовицькі війська захопили владу в Ліфляндській губернії.
1917, 30 листопада: представники латиських місцевих рад Лівонії, Курляндії і Латгалії створили Латвійську тимчасову національну раду.
1917, 29 грудня: проголошена Латвійська більшовицька рада в складі Радянської Росії.
1918, 30 січня: Латвійська національна рада проголосила в підпіллі, що Латвія «буде незалежною республікою»
1918, 18 — 22 лютого: німецькі війська окупували Лівонію та Латтгалію.
1918, 3 березня: за умовами Брест-Литовського миру Курляндська губернія і місто Рига виходять зі складу Росії.
1918, 8 березня: Курляндський ландтаг (крайова рада), створений з німецької аристократії, проголошує в Мітаві (Єлгава), історичній столиці герцогства Курляндії і Семигалії, нову державу — герцогство Курляндії і Семигалії, що перебуватиме в особистій унії з Пруссією. 15 березня Німецька імперія визнала незалежність цієї держави.
1918, 12 квітня: Об'єднана рада Лівонії, Естонії, Риги та Езеля, створена місцевою німецькою аристократією, проголосила створення незалежної Балтійської держави й запросила персональної унії з Німеччиною, а також титулу герцогства. 8 листопада нова держава приєднала до себе Куляндію і Семигалію.
1918, 1 серпня: німецькі адміністрації Лівонії, Естонії, Курляндії, Езеля та Риги були об'єднані в Німецьку військову адміністарцію на Балтиці, з центром в Ризі.
1918, 27 серпня: за умовами Берлінського договору більшовицька Росія поновлює претензії на Лівонію й Кройцбург (Крустпілс), але залишається контролювати лише Латгалію.
1918, 22 вересня: Німецька імперія визнала незалежність Балтійської держави.
1918, 8 листопада: регентська рада Балтійської держави реорганізує її у федерацію з 7 областей: Естонії, Курляндії, Латгалії Північної Лівонії, Езеля, Риги і Південної Лівонії. Її адміністрація діяла до 28 листопада.
1918, 11 листопада: після поразки Німеччини у Першій світовій війні держави Антанти визнають підпільну Латвійську національну раду фактичним урядом Латвії.
1918, 18 листопада: Латвійська національна рада проголосила незалежність Латвійської республіки.
1918, 25 листопада: Німеччина визнає де-факто незалежність Латвії.
1918–1919: німецька військова адміністрація на території Латвії заміщується адміністрацією країн Антанти.
1918, 17 грудня: Латвійська більшовицька рада проголосила Латвійську Соціалістичну Радянську Республіку (ЛСРР). Вона отримала визнання Росії 22 грудня.
1919, 3 січня: російські більшовицькі війська окупували Ригу.
1919, 22 травня: російські більшовики вибиті з Риги. ЛСРР була обмежена окупованою росіянами Латгалією.
1920, 13 січня: ЛСРР розпущено у вигнанні. Російські війська полишили територію Латвії 1 лютого 1920 року.
1920, 11 серпня: Росія визнала незалежність Латвії. Визнання набуло чинності з 4 жовтня.
1921, 26 січня: країни Антанти визнали латвійську незалежність де-юре.
1940, 17 червня: СРСР окупував Латвію за пактом Молотова-Рібентропа.
1940, 21 липня: Латвійська республіка перейменована на Латвійську РСР.
1940, 5 серпня: Латвійську РСР включено до складу СРСР, проте міжнародного визнання ця подія не отримала.
1941, 23 червня — 9 липня: на початку німецько-радянської війни німецькі війська окупували значну частину Латвії. Рига була здобута 1 липня.
1941, 28 червня: латвійські політики проголосили відновлення незалежності Латвії. До 7 липня нове латвійське керівництво діяло в німецькому тилу.
1941, 1 вересня: Латвія перетворена на Генеральний округ в складі рейхскомісаріату Остланд. Рига була перетворена на адміністративний центр рейхскомісаріату.
1944, липень — листопад: радянські війська повторно окупували Латвію, за винятком Курляндського півострова. Ригу здобули 13 жовтня.
1945, 19 березня: Німеччина проголосила створення автономної держави Латвія, німецького протекторату.
1945, 7 травня: латвійський уряд в Лієпаї проголосив незалежність Латвійської республіки й протримався до 8 травня, коли німецькі війська здалися у Курляндському котлі.
1989, 28 липня: Верховна рада Латвійської РСР проголосила декларацію про державний суверенітет.
1990, 4 травня: Верховна рада Латвійської РСР проголосила акт відновлення незалежності Латвійської республіки. Радянські десантники захопили ключові об'єкти в Ризі в 1991, але після протестів місцевого населення змушені були піти.
1991, 21 серпня: Верховна рада Латвії прийняла конституційний закон про статус незалежної держави після антигорбачовського путчу (ДКНС). 6 вересня латвійську незалежність визнав СРСР. Назва держави «Латвія» використовувалася як альтернативна до 6 липня 1993 року. Наприкінці 1991 року Латвія увійшла до складу ООН і ОБСЄ.

Державний устрій

Докладніше: Конституція Латвії

У Латвії діє Конституція 15 лютого 1922 року.

Президент Латвії — голова держави

Вище представництво здійснює президент держави, що обирається Сеймом строком на чотири роки.

Прем'єр-міністр Латвії — голова уряду
Кабінет міністрів Латвії

Виконавчий орган — кабінет міністрів, що складається з прем'єр-міністра і міністрів. Коаліційні партії Сейму Латвії пропонують президенту республіки кандидатуру прем'єр-міністра (президента міністрів). Затверджений прем'єр-міністр формує новий кабінет міністрів.

Сейм Латвії — законодавчий орган

Латвія — парламентська республіка. Законодавчий орган — Сейм (Saeima), що обирається повноправними громадянами Латвії, які досягли до дня виборів віку 18 років, терміном на чотири роки.

Латвія має багатопартійну систему, партії мають можливість формувати коаліційні уряди. Основні політичні партії та блоки:

Зовнішня політика

Членство у міжнародних організаціях: ЄС, ООН, НАТО, Рада Європи, ОБСЄ, МБРР, МВФ, Світовий банк, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФЧХіЧП). Латвія встановила дипломатичні відносини зі 160 країнами і підтримує посольства в 35 країнах світу. 37 країн мають посольства в столиці Латвії — Ризі. У першій половині 2015 року Латвія була Державою-головою Ради Європейського союзу.

Країна займає доволі високі місця в індексах громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління, якості життя та спокою. Латвія є членом Європейського Союзу, Єврозони, НАТО, Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй, Ради країн Балтійського моря, МВФ, ПІБ, ОЕСР, ОБСЄ та СОТ. Країна стала повноправним членом Єврозони почавши використовувати євро як свою валюту 1 січня 2014 року, замінивши латвійські лати.^[6]

Економіка

Докладніше: Економіка Латвії, Корисні копалини Латвії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Латвії та Гірнича промисловість Латвії

Латвія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: автомобілебудівна, сільськогосподарське машинобудування, радіоелектронна, фармацевтична, текстильна та ін. Транспорт — залізничний, автомобільний, річковий, морський. Головні порти — Рига, Вентспілс, Лієпая. Протяжність магістрального нафтопроводу 421 км, магістрального газопроводу 710 км (1984). Міжнародний аеропорт — м. Рига.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 5,7 млрд. Темп зростання ВВП — 3,6 %. ВВП на душу населення — $ 2328. Прямі закордонні інвестиції — $ 219 млн. Імпорт — $ 4,9 млрд (г.ч. Німеччина — 16,8 %, Росія — 11,8 %, Фінляндія — 9,5 %, Швеція — 7,2 %). Експорт — $ 4,2 млрд (г.ч. Німеччина — 15,6 %, Велика Британія — 13,5, Росія — 12,1 %, Швеція — 10,3 %).

У 2001 р ВВП Латвії зріс на 7,6 %. Банк Латвії передбачає зростання ВВП 4,5 %-5 % в 2002 [Mining Annual Review 2002].

Латвія — розвинена економіка з високим рівнем доходів і займає 39-е місце в індексі людського розвитку^[7].

Адміністративний устрій

Докладніше: Адміністративний поділ Латвії та Список міст Латвії

Латвія поділяється на 110 країв (латис. novadi, однина novads) і 9 республіканських міст (латис. republikas pilsētas, однина republikas pilsēta). Краї поділяються на 494 волості (латис. pagasts).

Крім того, Латвія історично, культурно й конституційно поділяється на чотири регіони: Латгале, Земгале, Курземе, і Відземе.

У Латвії до 2023 року буде продовжуватися адміністративно територіальна реформа, аналогічна українській реформі децентралізації влади, яка передбачає уже укрупнення розділених у 2009 році країв у більші адміністративно-територіальні одиниці. Це пов'язано з вимогою Європейського союзу, щоб ефективно розприділити повноваження у ппровінції, а також з проблемою відтоку населення у міста і зосередження основної маси населення у Ризькому столичному регіоні.

Населення

Докладніше: Населення Латвії

1989 — 2 681 000
2001 — 2 385 231
2007 — 2 281 200
2011 — 2 067 877
2018 — 2 109 742
2020 1 907 675

Етнічний склад населення Латвії в 1897—2020 роках

Етнос	Перепис 1897		Перепис 1925		Перепис 1935		Перепис 1959		Перепис 1970		Перепис 1979		Перепис 1989		Перепис 2000		Перепис 2011		Статистичні дані 2020^[9]
Етнос	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%
Латиші	1 318 617	68,34	1 354 126	73,4	1 472 612	75,5	1 297 881	62,0	1 341 805	56,8	1 344 105	53,7	1 387 757	52,0	1 370 703	57,7	1 284 194	62,1	1 192 333	62,5
Росіяни	154 561	8,0	193 648	10,5	206 499	10,6	556 448	26,6	704 599	29,8	821 464	32,8	905 515	34,0	703 243	29,6	556 422	26,9	471 206	24,7
Білоруси	79 541	4,12	38 010	2,1	26 867	1,4	61 587	2,9	94 898	4,0	111 505	4,5	119 702	4,5	97 150	4,1	68 174	3,3	60 097	3,1
Українці	987	0,05	512	0,0	1 844	0,1	29 440	1,4	53 461	2,3	66 703	2,7	92 101	3,5	63 644	2,7	45 699	2,2	42 929	2,3
Поляки	65 088	3,37	51 143	2,8	48 949	2,5	59 774	2,9	63 045	2,7	62 690	2,5	60 416	2,3	59 505	2,5	44 783	2,2	37 968	2,0
Литовці	25 888^[10]	1,34	23 192	1,3	22 913	1,2	32 383	1,6	40 589	1,7	37 818	1,5	34 630	1,3	33 430	1,4	24 426	1,2	21 938	1,1
Євреї	122 700	6,36	95 675	5,2	93 479	4,8	36 592	1,8	36 680	1,6	28 331	1,1	22 897	0,9	10 385	0,4	6 416	0,3	—
Цигани	1 942	0,1	2 870	0,2	3 839	0,2	4 301	0,2	5 427	0,2	6 134	0,3	7 044	0,3	8 205	0,3	6 452	0,3	4 891	0,3
Німці	137 312	7,12	70 964	3,8	62 144	3,2	1 609	0,1	5 413	0,2	3 299	0,1	3 783	0,1	3 465	0,1	3 023	0,1	2 476	0,1
Естонці	17 991	0,93	7 893	0,4	7 014	0,4	4 610	0,2	4 334	0,2	3 681	0,2	3 312	0,1	2 652	0,1	2 000	0,1	1 607	0,1
Ліви			1 268	0,1	944	0,0	185	0,0	48	0,0	107	0,0	135	0,0	177	0,0	—		—
Інші	4 823	0,25	5 504	0,3	3 398	0,2	8 648	0,4	13 828	0,6	16 979	0,7	29 275	1,1	24 824	1,1	26 298	1,3	72 230	3,8
Загалом	1 929 387		1 844 805		1 950 502		2 093 458		2 364 127		2 502 816		2 666 567		2 377 383		2 067 887		1 907 675

Культура

Докладніше: Культура Латвії

Державна мова — латиська.

Освіта

Латвійський університет

Наука

Музика

Докладніше: Музика Латвії

Кухня

Докладніше: Латиська кухня

Релігія

Більшість громадян Латвії лютеранами.

Латвійська євангельсько-лютеранська церква — найбільша християнська деномінація країни.
Католицька церква в Латвії — друга християнська деномінація країни.
Латвійська православна церква — колишня православна церква Константинопольського патріархату.
Латвійська православна церква — російська громадська організація в Латвії.
Латвійська православна автономна церква

Інше

Державне свято — 18 листопада — День проголошення Латвійської Республіки (1918 р.).

Державний гімн. Назва гімну Латвії: «Dievs, svēti Latviju!» («Боже, благослови Латвію!»). Автор гімну — латвійський композитор Карліс Бауманіс. Вперше гімн виконувався на Першому загальному Святі латвійської пісні і танцю наприкінці червня 1873 року в Ризі. З того моменту «Dievs, svētī Latviju!» стала піснею, яка пробуджувала національне самовизнання латвійського народу. Після проголошення незалежності у 1918 році «Dievs, svētī Latviju!» стала гімном Латвії.

Вуличка старої Риги
Біля міста Сабіле
Річка Айвієксте, Лубанський край

Див. також

Примітки

↑ IRG080. Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, republikas pilsētās, 21 attīstības centrā un novados gada sākumā. Statistikas datubāzes. Процитовано 25 лютого 2021.
↑ IRG080. Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, republikas pilsētās, 21 attīstības centrā un novados gada sākumā. Statistikas datubāzes. Процитовано 25 лютого 2021.
↑ ^а ^б ^в ^г Latvia. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 18 квітня 2012.
↑ Latvia in Brief (PDF) (англійською) . Latvian Institute. 2012. Архів оригіналу (PDF) за 8 листопада 2012. Процитовано 12 травня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
↑ Baltic Online (англійською) . The University of Texas at Austin. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 12 травня 2011.
↑ EU and euro (англійською) . Bank of Latvia. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 16 липня 2013.
↑ Latvia – Country Profile: Human Development Indicators. hdr.undp.org (англійською) . Організація Об'єднаних Націй. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 15 грудня 2015.
↑ http://www.pmlp.gov.lv/lv/assets/documents/1aaaa/ISVN_Latvija_pec_TTB_VPD.pdf - Key Indicators]
↑ IRG080. Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, republikas pilsētās, 21 attīstības centrā un novados gada sākumā. Statistikas datubāzes. Процитовано 25 лютого 2021.
↑ «Литовську» і «жмудську» мови пораховано разом.

Бібліографія

Винниченко І. І. Латвія, Латвійська Республіка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 46. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Arbusov L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
Muižnieks N. The geopolitics of history in Latvian-Russian relations. Academic Press of the University of Latvia, 2011.
Piirimäe K. Roosevelt, Churchill, and the Baltic Question. — Palgrave Macmillan US, 2014. — 256 p.
The Baltic States: The National Self-Determination of Estonia, Latvia and Lithuania. / [Ed. by G. Smith]. — L: Macmillan Press Ltd 1996. — 214 p.