Венедіктова Ірина Валентинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ірина Венедіктова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Валентинівна Венедіктова
Venediktova.jpg
Emblem of the Office of the Prosecutor General of Ukraine.svg Генеральний прокурор України
Нині на посаді
На посаді з 17 березня 2020
Президент Володимир Зеленський
Попередник Руслан Рябошапка
Віктор Чумак (в. о.)
Народилася 21 вересня 1978(1978-09-21) (43 роки)
Харків, Українська РСР, СРСР
Відома як політична діячка, Генеральний прокурор України
Місце роботи ХНУ імені В. Н. Каразіна
Країна Україна
Освіта Харківський національний університет внутрішніх справ
Політична партія Слуга народу
Професія юристка
Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 14 січня 2020

Ірина Валентинівна Венедіктова (нар. 21 вересня 1978, Харків, УРСР, СРСР) — українська державна діячка, юристка, науковиця, доктор юридичних наук (2013), професор (2014).

Народний депутат України від партії «Слуга народу» IX скликання (2019—2020), голова парламентського Комітету з питань правової політики (2019)[⇨]. Тимчасова виконувачка обов'язків Директора Державного бюро розслідувань (2019—2020). Генеральний прокурор України (з 17 березня 2020 року), перша жінка на цій посаді[⇨].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 21 вересня 1978 року в Харкові в сім'ї юристів.

Закінчила з відзнакою Харківський університет внутрішніх справ[1][2].

Викладацька діяльність[ред. | ред. код]

З 2000 до 2004 року викладала на кафедрі правознавства Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», у 2004 році працювала доцентом кафедри правосуддя Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна[3].

З 2005 до 2019 року завідувала кафедрою цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна[4]. Поєднувала науково-педагогічну роботу та практичну діяльність, зокрема: 2010—2019 роки — членкиня Фундації медичного права та біоетики України; 2016—2019 роки — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України[3].

Входила до складу науково-консультативної ради при Верховному Суді[5].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

2003 року в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні» (спеціальність 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право).

2013 року в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукна тему «Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві» (спеціальність 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право).

2014 року отримала вчене звання професора кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

У 2012—2015 рр. — провідна наукова співробітниця Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України.

До 2019 року була членом редакційних колегій наукових фахових видань та спеціалізованих вчених рад, зокрема, заступником голови редакційної колегії профільного видання «Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право», головою спеціалізованої вченої ради Д 64.051.28 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Здійснювала підготовку докторів філософії, була науковим консультантом дисертації доктора юридичних наук і науковим керівником десяти дисертацій кандидата юридичних наук[джерело?].

Авторкою понад 100 наукових і науково-методичних робіт[джерело?], опублікованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях, серед них 8 монографій, 80 наукових та 4 науково-методичних видання.

Основні наукові праці:[ред. | ред. код]

  1. Венедіктова І. В.  Договір довірчого управління майном в Україні: навч.-наук. посіб. Харків: Консум, 2004. 215 с.
  2. Сучасний словник цивільно-правових термінів / [упоряд. Венедіктова І. В.]. Харків: Страйд, 2005. 215 с. (Юридичний радник).
  3. Страницы Харьковской цивилистики : в 3 ч. / [под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. Н. Бервено]. Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. Ч. 1: История развития кафедры гражданско-правовых дисциплин ХНУ имени В. Н. Каразина; Ч. 2 ; Лучшие работы кафедры гражданско-правовых дисциплин за 2009/2010 учебный год / [сост.: И. В. Венедиктова, С. Н. Бервено], 2010. — 215 с.; Ч. 3: Доктора Харьковской цивилистической школы / [сост.: С. Н. Бервено и др.], 2010. — 359 с.
  4. Венедіктова І. В.  Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві. Харків: Нове слово, 2011. 259 с.
  5. Венедиктова И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве. Харьков: Точка, 2012. 507 с.
  6. Венедіктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 287 с.
  7. Корпоративное право: учеб. пособие: [специализация]: Экономическое право та альтернативное разрешение споров / И. Венедиктова [и др.]; под ред. У. Хелльманна, И. В. Венедиктовой. Хмельницкий: Хмельниц. ун-т упр. и права, 2015. 251 с. (Проект 543990-TEMPUS-1-2013-1-DE-TEMPUS-JPCR ”Обучение альтернативному урегулированию споров как подходу к обеспечению прав человека” — Навчання альтернативному врегулюванню спорів як способу забезпечення прав людини).
  8. Науково-практичний коментар. Цивільний процесуальний кодекс України / Голубєва Н. Ю., Андронов І. В., Венедіктова І. В. та ін.; за заг. ред. Н. Ю. Голубєвої. Київ: Юрінком Інтер, 2021. 840 с.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

17 березня 2020 року ВРУ затвердила подання Зеленського щодо призначення Венедіктової генпрокурором України

У 2018 році Ірина Венедіктова стала радницею Володимира Зеленського з правових питань. Входила до передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Володимира Зеленського, була експертом з питань реформи судової системи[6].

21 липня 2019 року обрана народною депутаткою Верховної Ради України IX скликання за списком пропрезидентської партії «Слуга народу» (балотувалася під № 3 у партійному списку[7]).

29 серпня 2019 року Венедіктова стала Головою парламентського Комітету з питань правової політики.

Правоохоронна діяльність[ред. | ред. код]

27 грудня 2019 року, Указом президента України № 961/2019, призначена на посаду тимчасового виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань[8]. З 13 березня 2020 року — член Ради національної безпеки і оборони України[9].

20 січня 2020 року призначила першим заступником голови ДБР Олександра Бабікова, колишнього адвоката експрезидента-втікача Януковича. Це викликало критику низки громадських організацій, що звернулись до президента і голови ДБР із закликом не призначати Бабікова, аргументуючи це неможливістю розслідування ним справ Майдану[10].

20 лютого 2020 року Венедіктова заявила, що виступає за скасування Закону про амністію учасників Євромайдану (закон про недопущення переслідування учасників акцій протестів, що передбачає позбавлення як кримінальної, так і адміністративної відповідальності усіх затриманих під час акцій протестів)[11], посилаючись на звіт моніторингової місії ООН з прав людини в Україні 2020 року[12][13]. Генеральний прокурор Руслан Рябошапка розкритикував цю ідею, вказавши, що достатньо змінити певні норми закону[14].

17 березня 2020 року Ірина Венедіктова призначена Генеральним прокурором. Її кандидатуру підтримали 269 народних депутатів[2].

11 лютого 2021 року, за дорученням Ірини Венедіктової, вперше повідомлено про підозру народному депутатові України за «кнопкодавство»[15].

12 травня 2020 року, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ, критично схарактеризувала роботу Венедіктової на посаді прокурора, пояснивши, що вона згортає реформи органів прокуратури[16][17].

У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження через можливе незаконне втручання генпрокурора Ірини Венедіктової у справу заступника Офісу президента Олега Татарова, яке пов'язано із її рішенням змінити групу прокурорів у справі Татарова перед тим, як детективи НАБУ планували повідомити йому про підозру[18][19].

4 квітня 2020 року колишній заступник генпрокурора Віктор Трепак заявив, що Венедіктова вимагала оголосити підозру у злочині активісту Сергієві Стерненку (кримінальне провадження щодо нападу на Стерненка, коли один з нападників загинув). Трепак відмовив через відсутність підстав[20]. За кілька днів Венедіктова заявила, що «по Стерненку підозра буде в будь-якому разі»[21], через що адвокати Стерненка наполягали на упередженості прокурорів у справі[22].

Резонансні події[ред. | ред. код]

У 2020 році НАБУ порушило провадження щодо незадекларованого майна генпрокурорки[23]. Згодом у ДБР була відкрите кримінальне провадження проти Венедіктової за незаконне використання товарного знака та фірмового найменування[24].

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько — Валентин Семенович Венедіктов (Венедиктов) (нар. 20 жовтня 1953 р.), генерал-майор міліції, доктор юридичних наук (1994), професор (1995), Заслужений юрист України (18 грудня 1998 р.), заслужений юрист Автономної Республіки Крим (лютий 2002 р.), член-кореспондент Інженерної академії наук України (з квітня 2004 року)[25]. У 1978—1993 роках працював в Харківському юридичному інституті (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) (асистентом, старшим викладачем, доцентом, заступником декана), у 1993—2007 роках — у Харківському національному університеті внутрішніх справ (начальником слідчо-криміналістичного факультету, проректором з навчально-методичної роботи, проректором з навчальної роботи, проректором — начальником Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС України, першим проректором з наукової роботи)[4], потім — у Харківському економіко-правовому університеті (першим проректором та проректором з наукової роботи). Нині — професор кафедри приватного та соціального права юридичного факультету Сумського національного аграрного університету.

Мати — Валентина Михайлівна Венедіктова, кандидат юридичних наук (1999), поєднувала наукову та викладацьку діяльність, працювала в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого та Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Брат — Сергій Валентинович Венедіктов, доктор юридичних наук (2012), доцент, нині — професор кафедри трудового права та права соціального забезпечення Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Чоловік — Денис Юрійович Колесник, полковник поліції, заступник начальника департаменту кіберполіції у Нацполіції.

Має доньку Аделіну й сина Данила[26].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Хто така Ірина Венедиктова: що відомо про нового генпрокурора. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-03-17. 
  2. а б Генпрокурором України вперше стала жінка. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-03-28. 
  3. а б Венедіктова Ірина Валентинівна. https://lb.ua/. Процитовано 30 November 2021. 
  4. а б 10 фактів із життя нового генерального прокурора України Ірини Венедіктової «Еспресо»
  5. Склад Науково-консультативної ради supreme.court.gov.ua
  6. «Хто є ху» в «кадровому мішку» Зеленського Укрінформ
  7. На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  8. Зеленський призначив нову голову ДБР замість Труби. РБК-Україна. 27.12.2019. Процитовано 2019-12-27. 
  9. Указ Президента України від 13 березня 2020 року № 80/2020 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  10. Першим заступником Венедіктової у ДБР став колишній адвокат Януковича. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-01-21. 
  11. Ірина Венедіктова: «Не красти, не брехати, не відступати». Ось - завдання. Ми його й виконуємо». LB.ua. Процитовано 20 лютого 2020. 
  12. В ДБР кажуть, що скасування закону про амністію майданівцям хоче ООН. https://www.pravda.com.ua. Українська правда. 2 квітня 2020. Процитовано 16 квітня 2020. 
  13. Відповідальність за вбивства та насильницькі смерті під час протестів на Майдані. Представництво ООН в Україні. Процитовано 16 квітня 2020. 
  14. Рябошапка назвав безглуздою ідею Венедиктової про скасування амністії майданівцям. Українська правда (uk). Процитовано 2021-11-12. 
  15. Офіс Генерального прокурора, Офіс Генерального прокурора (12.02.2021). Вперше народному депутату України повідомлено про підозру у неособистому голосуванні – «кнопкодавстві» (українська). Процитовано 12.02.2021. 
  16. Enough already. Atlantic Council (en-US). 2020-05-11. Процитовано 2020-05-12. 
  17. Венедіктова згортає реформування прокуратури, - Atlantic Council. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-05-12. 
  18. САП: Антикорупційне бюро відкрило провадження щодо Венедіктової через втручання в справу Татарова. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-12-25. 
  19. НАБУ порушило справу через втручання Венедіктової у справу Татарова. hromadske.ua (uk). Процитовано 2020-12-25. 
  20. Віктор Трепак: Венедіктова була вкрай незадоволена моєю позицією у справі Стерненка. «Українська правда». Процитовано 4 квітня 2020. 
  21. Венедіктова: Підозра Стерненку буде у будь-якому разі. Українська правда (uk). Процитовано 2021-11-12. 
  22. “Умисне вбивство” нападника-“хулігана”. Публікуємо підозру для Стерненка. Українська правда (uk). Процитовано 2021-11-12. 
  23. НАБУ відкрило справу стосовно Венедиктової. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-05-04. 
  24. Проти Венедіктової відкрили кримінальну справу через годинник Hublot. Вона каже, це копія. LIGA (uk). 2021-02-02. Процитовано 2021-04-10. 
  25. Валентин Семенович Венедіктов:  біобібліогр. покажч. / уклад.: Е. М. Чаркіна, Ж. П. Корнєва, Т. І. Колесниченко [та ін.]; відп. ред. Т. В. Гальченко; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. екон.-прав. ун-т. — Х.:  Прометей-Прес,  2011. — С. 6.
  26. Перегляд декларації #76ffdef8-7031-45e3-b010-e775ccbd39cb | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua. Процитовано 2020-10-12. 

Посилання[ред. | ред. код]