Лапін Ігор Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лапін Ігор Олександрович
Zola.aidar.jpg
Прізвисько Зола
Народження 28 травня 1969(1969-05-28) (49 років)
смт Іваничі, Волинська область
Приналежність Україна Україна
Рід військ Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg ЗС України
Освіта Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Партія Народний фронт[1]
Звання UA-OF2-CPT-GSB-H(2015).png Капітан
Формування
Aidar battalion patch.png
 «Айдар»
Командування Рота «Захід»
Війни / битви Антитерористична операція на Луганщині: Бої за Щастя, Лутугино, Успенку, Георгіївку, Новосвітлівку, Хрящувате
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Лапін Ігор Олександрович у Вікісховищі?
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Народний депутат України Україна
8-го скликання
Народний фронт 27 листопада 2014

Лапін Ігор Олександрович на сайті Верховної Ради України

І́гор Олекса́ндрович Ла́пін (28 травня 1969, смт.Іваничі Волинської обл.) — український юрист, депутат Верховної Ради України VIII скликання, військовик. В період війни на сході України командував 2-ю штурмовою ротою «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» ЗСУ, сформованої переважно з добровольців Волині. До війни працював адвокатом, був членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 28 травня 1969 року в смт Іваничі, Волинської області, Україна. У 1986 році закінчив середню школу № 1 м. Ковель. У тому ж році вступив на історичний факультет Луцького педінституту, провчившись рік, пішов служити в армію.

1988—1992 роки — Курганське вище військово-політичне авіаційне училище[ru] (КВВПАУ), офіцер з вищою військовою спеціальністю «соціальний педагог». Отримав диплом з відзнакою.

У 1992 році склав присягу народу України.

1992—1996 р. — проходив службу у складі аеродромної експлуатаційної роти військового аеродрому міста Луцька (в/ч 42198, був заступником командира аеродромної експлуатаційної роти). Отримав звання старшого лейтенанта. Звільнився в запас, за станом здоров'я.

1993—1997 рр. навчався у Львівському державному університеті ім. Івана Франка (спеціальність — правознавство, отримав кваліфікацію — юрист).

1997—2014 рр. працював адвокатом Волинської обласної колегії адвокатів, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області.

Із грудня 2013 року брав активну участь в Революції Гідності, був рядовим бійцем 12 сотні Самооборони Майдану.

У червні 2014 р. — прийнятий на службу в ЗСУ (доброволець).

2017 р. — отримав звання капітан.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

З червня 2014 р. — учасник АТО, обраний бійцями командиром 2-ї штурмової роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» (в/ч ПП В 0624), який підпорядкований ЗСУ. Більш відомий під псевдонімом «Зола», у звязку із цим, в подальшому, роту називали «золушки».

За час проведення АТО відзначився як професійний та відповідальний командир. Користується авторитетом у своїх бійців. Під його керівництвом було звільнено 8 населених пунктів в Луганській області, зокрема Щастя, Георгіївка, Лутугине, Успенка, Новосвітлівка та Хрящувате, та інші стратегічно важливі об'єкти.

Штурмовий підрозділ «Золи» брав участь у звільненні Красного Яру, а під час операції зі звільнення Вергунського роз'їзду біля Луганська знищив бійців групи спецпідрозділу по боротьбі з тероризмом РФ «Гюрза» та частину групи підрозділу «Бетмена».[2]

Операція зі звільнення населеного пункту Георгіївка, під керівництвом «Золи» відзначається, як прорив блокади Луганського аеропорту.

Після бою за Хрящувате перебував на лікуванні у військовому госпіталі. Потім повернувся в зону проведення АТО, перебував на Луганській ТЕЦ, брав участь в обороні Щастя.

Після обрання народним депутатом України їздить в зону АТО допомагає бійцям, передає навички та досвід ведення військових операцій.

Громадська та полiтична дiяльнiсть[ред. | ред. код]

У 2010 році Ігор Лапін балотувався на посаду Ковельського міського голови за підтримки «Селянської партії».

Із грудня 2013 року перебував на Майдані, був активним учасником революційних подій зими 2013—2014 року, був членом Громадського формування із охорони громадського порядку «Самооборона»[3].

З 14 серпня 2014 року — член Військової Ради Політичної Партії «Народний фронт»[4].

На жовтневих парламентських позачергових виборах у 2014 роцi балотувався у Верховну Раду України за підтримки «Народного фронту» по одномандатному мажоритарному округу № 22 м. Луцьк.

Безпартійний. Член фракції «Народний Фронт». Член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя. Перший заступник голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації.

Виступає за патріотичне та військове виховання, за створення територіальних оборонних загонів і резервної армії. Відстоює інтереси держави в питаннях приватизації ключових об'єктів. Виступає за визнання Росії держави-агресором та факту війни на території України.

Співавтор таких законопроектів як: «Про денонсацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки», «Про денонсацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних регіонів України та Російської Федерації», «Про внесення змін до Закону України „Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України“ щодо удосконалення законодавства про тимчасово окуповані території», «Про територіальну оборону України», «Про припинення дипломатичних відносин з Російською Федерацією», тощо.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (26 грудня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).[6]
  • Відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За сприяння воєнній розвідці України» І ступеня.
  • Відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня.
  • Відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Євген Березняк».
  • Нагороджений вогнепальною зброєю від Міністравнутрішніх справ України.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]