Перейти до вмісту

Марченко Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Марченко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Марченко Олександр.
Марченко Олександр Олександрович
Марченко у Верховній Раді
Ім'я при народженніОлександр Олександрович Марченко
Прізвисько«Каменяр»
Народився14 січня 1965(1965-01-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рибчинці, Українська РСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер6 березня 2022(2022-03-06) (57 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мощун, Київська область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБіла Церква Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, військовослужбовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМАУП Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникРосійсько-українська війна (з 2014), російське вторгнення в Україну (з 2022) і Битва за Київ (2022) Редагувати інформацію у Вікіданих
Посаданародний депутат України Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяВО «Свобода»
Нагороди
Відзнака «За оборону Авдіївки»
Відзнака «За оборону Авдіївки»
Україна Народний депутат України
8-го скликання
ВО «Свобода» 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Марченко Олександр Олександрович (14 січня 1965(1965-01-14) Редагувати інформацію у Вікіданих, Рибчинці, Українська РСР Редагувати інформацію у Вікіданих — 6 березня 2022(2022-03-06) Редагувати інформацію у Вікіданих, Мощун, Київська область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих) — український підприємець та політичний діяч, народний депутат України 8-го скликання.

Освіта вища. Був генеральним директором ТДВ «Білоцерківський кар'єр», членом політичної партії ВО «Свобода». Жив у місті Біла Церква, Київська область.

З 27 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року — народний депутат України, обраний по Виборчому округу № 90, Київська область. Був головою підкомітету з питань будівництва та архітектури Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

У політиці

[ред. | ред. код]

На виборах до Верховної Ради України 2012 року балотувався в окрузі № 90 (Біла Церква) від ВО «Свобода»[1]. За даними мокрих протоколів виборчих дільниць здобув перемогу на окрузі, випередивши провладного кандидата Віталія Чудновського, однак через фальсифікацію результатів на користь останнього окружною виборчою комісією так і не став депутатом попри судове оскарження фальсифікацій[2][3][4][5]. На доцільність визнання результатів виборів недійсними на окрузі № 90 у той час вказували зокрема заступниця голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна та місія спостерігачів Світового конґресу Українців[6][7].

На позачергових парламентських виборах в Україні 2014 року знову балотувався за округом № 90 від ВО «Свобода»[8], де здобув перемогу, отримавши 23,66 % голосів[9]. Другий результат після Олександра Марченка здобув чинний на час виборів голова Київської обласної ради Микола Бабенко, висунутий партією «Блок Петра Порошенка», який отримав 20,60 % голосів[9][10].

Був головою підкомітету з питань будівництва та архітектури Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

Був учасником комбатантського об'єднання «Легіон Свободи»[11]. У 2014 році був бійцем 72-ї бригади[12]. 10 серпня 2014 року внаслідок обстрілу українських позицій системою «Смерч» був поранений під Красним Лучем[13].

У травні 2015 року журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала випадково натрапив на Олександра Марченка у зоні АТО. Депутат працював на екскаваторі, облаштовуючи на передовій укріпрайон[13].

Політичні погляди

[ред. | ред. код]

Виступав за[14]:

  • скасування депутатської, суддівської та президентської недоторканності щодо кримінальних і економічних злочинів;
  • скорочення та перебудову правоохоронних органів за грузинським зразком;
  • спрощення податкової та дозвільної систем, зменшення бюрократії;
  • відродження українського виробництва;
  • встановлення візового режиму з Російською Федерацією та безвізового з Європейським Союзом.

Смерть

[ред. | ред. код]

З 2014 року Олександр Марченко захищав Україну у складі 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців. Отримав позивний «Каменяр». Загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ.[15] Згідно з повідомленнями, в цей день Олександр Марченко разом з іншими трьома бійцями прикривали відступ товаришів[16]. 3 квітня 2022 року похований у місті Біла Церква, на кладовищі «Сухий яр» на Алеї Героїв.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • 28 липня 2022 року у місті Біла Церква вулицю Чайковського перейменували на вулицю Олександра Марченка.
  • книга Миколи Дороша «Його позивний − „Каменяр“». — Вінниця: ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2023. — 104 с.[17]

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кандидати в депутати в одномандатному виборчому окрузі № 90 — Вибори народних депутатів України 28 жовтня 2012 року [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК. (Перевірено 30 жовтня 2014)
  2. ↑ Злата Угрин. Члени ОВК № 90 в Київській області вносили на сервер ЦВК неправдиві дані [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] — Gazeta.ua, 01.11.2012.
  3. ↑ Мілан Лєліч. 90-ий округ: результат виборів визначають «спортивні журналісти» та сліпі судді [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Український тиждень, 04.11.2012.
  4. ↑ Йов Йонний. Як засланий казачок вибори фальсифікував[недоступне посилання з червня 2019] — 06.11.2012.
  5. ↑ Київщина: Суд ухвалив рішення щодо позову Олександра Марченка [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.] — ОПОРА, 03.11.2012.
  6. ↑ ЦВК може ухвалити рішення про повторні вибори ще в чотирьох округах [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.] — Корреспондент.net, 05.11.2012.
  7. ↑ UWC Observer Mission identifies falsified results on CEC web site and expresses grave concern over disregard for rule of law during the election count [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Ukrainian World Congress, 05.11.2012. (англ.)
  8. ↑ Марченко Олександр Олександрович — Відомості про кандидата в народні депутати України — Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року [Архівовано 31 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК. (Перевірено 30 жовтня 2014)
  9. ↑ а б Результати голосування на виборчих дільницях округу № 90 — Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року [Архівовано 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК. (Перевірено 30 жовтня 2014)
  10. ↑ Бабенко Микола Вікторович — Відомості про кандидата в народні депутати України — Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року [Архівовано 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК. (Перевірено 30 жовтня 2014)
  11. ↑ Мир можливий лише після перемоги над російським агресором - Тягнибок. 25 серпня 2015. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 25 серпня 2015.
  12. ↑ а б Олександра Марченка відзначили медаллю «За оборону Авдіївки». Архів оригіналу за 1 липня 2019. Процитовано 1 липня 2019.
  13. ↑ а б Під час облаштування опорного пункту на лінії фронту журналіст випадково натрапив на нардепа (українською) . Архів оригіналу за 14 грудня 2021.
  14. ↑ Передвиборче інтерв'ю. Олександр Марченко [Архівовано 30 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // ПроБЦ, 22.10.2014.
  15. ↑ Революція гідності, АТО, Верховна Рада та велика війна. Згадаймо депутата Олександра Марченка. Главком (укр.). 16 лютого 2024. Процитовано 27 лютого 2024.
  16. ↑ З'явилися подробиці загибелі колишнього нардепа у війні проти окупанта[недоступне посилання]
  17. ↑ Знайомтеся: книга Миколи Дороша «Його позивний − «Каменяр»

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марченко_Олександр_Олександрович&oldid=43592650