Третьяков Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Третьяков Олександр Юрійович
Aleksandr Tretyakov.jpg
Народився 20 березня 1970(1970-03-20) (48 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Місце проживання Київ
Діяльність політик
Alma mater Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України
Партія безпартійний
У шлюбі з Алла Третьякова
Діти Дар'я, Єгор, Данііл
Нагороди Хрест командора Орден «За заслуги перед Литвою» [4]

Олександр Юрійович Третьяков (нар. 20 березня 1970, Київ, УРСР) — український політик, депутат ВРУ IV, V, VI, VIII скликань. Голова Комітету ВРУ в справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю (з кінця 2014 року). З червня 2015 року — заступник голови фракції «Блок Порошенка». Керівник Кабінету Президента України у 2005 р.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 березня 1970 року в Києві. Навчався спочатку у середній школі № 102, старші класи — у середній школі № 135. Вищу освіту здобув у Київському вищому інженерному радіотехнічному училищі ППО (1987—1992). З 1992 по 1994 рік служив у Збройних силах України. Закінчив службу у званні старшого лейтенанта.

Підприємницька діяльність[ред. | ред. код]

З 1995 по 2002 рік був президентом фірми АТЕК-95, однієї з найбільших нафтотрейдерних компаній України. У сферу бізнес-інтересів Третьякова також входять нерухомість та медіа. У 2006 році створює медіа-холдинг «Главред-медіа», до якого входить найвпливовіше українське інформаційне агентство УНІАН, журнал і сайт «Главред», журнали «Профіль», «Телесіті», газети «Новая», «Известия в Украине», сайт «Телекритика», телеканал «Сіті». Бізнес-партнером О. Третьякова по холдингу стає один з найбільших українських бізнесменів, співвласник групи «Приват» Ігор Коломойський. Офіційно про створення холдингу сторони оголосили в серпні 2007 року. На початку 2010 року, після перемоги В. Януковича на президентських виборах, Третьяков продає всі свої медіа-активи.

« Якщо говорити про сьогодні, то тиску на мій бізнес просто не існує, тому що всі свої активи я давно продав. Чудово розумію, що опозиціонер, у якого є свій бізнес, стає дуже вразливим, справжньою мішенню для адміністративного тиску. Це, до речі, одна з причин того, що я зосередився виключно на політиці. Зараз мені нічого бояться, у мене абсолютно розв'язані руки» (з відповідей на питання під час прямої лінії в «КП в Україні» 29 серпня 2012 року) »

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

У 2002 році починає активно займатися політикою. Депутат ВРУ 4-го скликання (04.2002 — 03.2005). Обирається за списком Народного руху України, фракції «Наша Україна» (41 номер партійного списку). Був членом партії НРУ.

Член Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (06 — 07.2002). Член фракції «Наша Україна» (з 05.2002), член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з 07.2002).

Стає однією з довірених осіб лідера опозиції Віктора Ющенка, тривалий час входить в найближче коло майбутнього президента, а потім глави держави. Був одним з фінансових спонсорів опозиційної фракції «Наша Україна».

« Вже понад 10 років я беру активну участь у політичному житті України. Досить довгий час я розбудовував і фінансував різні демократичні партії — „Народний рух“, „Нашу Україну“, „Народну Самооборону“, „Громадянську позицію“. Допомагав людям в наметовому містечку біля Печерського суду, коли судили Тимошенко, допомагав „Порі“, коли її активісти пікетували ЦВК. Загалом, я допомагав всім тим, кого вважаю представниками демократичних сил. І ніколи не боявся цього, а, навпаки, публічно про це заявляв, оскільки справно подаю декларацію про доходи і маю повне право допомагати політичним силам, напрямок дій яких співзвучний з моїми цінностями» (з інтерв’ю «КП в Україні» 13 серпня 2012 року) »

Влітку 2004 року, коли формується передвиборний штаб кандидата в Президенти Ющенка, Третьяков обіймає посаду заступника керівника штабу, відповідає за організаційні та фінансові питання. Під час Помаранчевої революції входить до складу Комітету Національного Порятунку. У багатьох медіа згадувався як один із спонсорів Помаранчевої революції.

Восени 2004 року після отруєння кандидата в Президенти Віктора Ющенка супроводжував Ющенка на лікування до Австрії. З вересня 2004 по січень 2005 року, до самої інавгурації Віктор Ющенко зі своєю родиною з метою безпеки жили в будинку Олександра Третьякова.

Після інавгурації новообраний Президент Віктор Ющенко одним з перших своїх указів 27 січня 2005 призначає Олександра Третьякова Першим помічником — Керівником Кабінету Президента України, після чого він складає депутатські повноваження. О. Третьяков займає цю посаду до грудня 2005 року, за цей час проводить структурну реформу Секретаріату Президента.

У березні 2005 року стає одним із творців партії «Наша Україна», активно займається партійним будівництвом, відповідає в партії за організаційні, медійні, фінансові питання. Вважає, що на парламентські вибори 2006 року «помаранчева команда» Ющенка — Тимошенко повинна йти одним списком. Був членом наглядової ради «Укрнафти», «Ощадбанку», «Укртелекому» у 2005—2006 рр.

У вересні 2005 року, під час політичної кризи в Україні, що вибухнула після публічних звинувачень найближчого оточення Президента Ющенка в корупції, Третьяков звернувся до Президента з проханням на час розслідування відсторонити його від займаної посади. Тоді ж Віктор Ющенко відправляє у відставку прем'єр-міністра Юлію Тимошенко і весь уряд, а також секретаря Ради Нацбезпеки та оборони Петра Порошенка. У вересні 2005 року Президент скасував посаду Першого помічника Президента, про що заявив, виступаючи з трибуни Верховної Ради в день голосування по затвердженню Юрія Єханурова на посаду Прем'єр-міністра.

Пізніше міжвідомча слідча комісія у вересні-жовтні 2005 року заявила про відсутність будь-яких фактів, що підтверджують звинувачення в корупції, і не знайшла жодних зловживань, також дві тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України (восени 2005 і в березні 2006) підтвердили безпідставність звинувачень.

О. Третьяков виграв суди всіх інстанцій про захист честі і гідності (25.11.2005 року Печерський районний суд Києва визнав безпідставними всі звинувачення в корупції. 10 липня 2006 року апеляційний суд Києва залишив без змін це рішення). У грудні 2005 року О. Третьяков стає позаштатним радником Президента України. О. Третьяков займав цю посаду до жовтня 2006 року, написав заяву про відставку у зв'язку з незгодою з кадровою політикою Президента.

« Якщо говорити про мої відносини з Ющенком, то я б їх розділив на особисті та суспільні. Майдан, помаранчева революція — завжди будуть для мене найтеплішими спогадами, оскільки я мав до цього безпосереднє відношення, будучи заступником начальника штабу. З іншого боку те, що відбулося в 2009–2010 роках, коли Ющенко вирішив знову йти в президенти, не могло в мене викликати нічого іншого, крім роздратування. Адже саме його дії призвели до перемоги Януковича на президентських виборах» (з інтерв'ю «Газеті київській» 23 серпня 2012 року) »

Депутат Верховної Ради 5-го скликання з 04.2006 від Блоку «Наша Україна», (41 номер списку). На час виборів: слухач Національної академії державного управління при Президентові України, член НСНУ. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони (з 07.2006), голова підкомітету з питань правового забезпечення інформаційної безпеки, член фракції Блоку «Наша Україна» (з 04.2006)

Навесні 2007 року в складі групи 150 депутатів пише заяву про дострокове припинення депутатських повноважень, що дає можливість Президенту Ющенку розпустити парламент і призначити позачергові вибори до Верховної Ради України.

У жовтні 2007 року на позачергових парламентських виборах втретє стає депутатом Верховної Ради України. Депутат Верховної Ради 6-го скликання з листопада 2007 від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» від партії «Наша Україна» (56 номер списку). У Верховній Раді України VI скликання обіймає посаду заступника керівника фракції НУ-НС. З 26 грудня 2007 — перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту і зв'язку.

Був активним прихильником демократичної коаліції, одним з ключових лобістів створення коаліції НУ-НС — БЮТ у грудні 2007 року і НУ-НС — БЮТ — Блок Литвина в листопаді 2008 року. У Верховній Раді України 4, 5 та 6 скликань брав участь у створенні Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України і Сейму Литовської Республіки і є її співголовою з української сторони.

У лютому 2010 року напередодні другого туру президентських виборів виходить з партії «Наша Україна» на знак протесту проти внесення змін до закону «Про вибори Президента України», коли за кілька днів до голосування були змінені правила формування комісій, що створювало умови для зловживань. Тоді частина депутатів фракції НУ-НС від партії «Наша Україна» проголосувала разом з Партією регіонів за цей закон, а Президент Ющенко підписав його.

Після перемоги В. Януковича на президентських виборах О. Третьяков переходить в опозицію.

Політична діяльність після 2012 року[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2012 року балотувався як безпартійний самовисуванець у народні депутати України по одному з одномандатних мажоритарних округів м. Києва(Святошинський район). За результатами голосування зайняв друге місце, отримавши 23 тис. голосів (25.77 %) та поступившись кандидату від «Батьківщини» В. І. Ар'єву[джерело?].

У 2013—2014 активно підтримує Революцію Гідності весь час перебуваючи на Майдані. Закуповує близько 500 бронежилетів, тисячі мішків для барикад, намети, спальники, одяг тощо. Офіс Олександра Третьякова на Подолі приймав протестувальників для обігріву та ночівлі, там перебували активісти «Правого сектору», міліціонери з Львівщини та інші активісти. З початком війни на Сході закуповує амуніцію для добровольчих батальйонів в зоні АТО, надає фінансову підтримку сім'ям учасників АТО Святошинського району міста Києва.

« На Майдані робив те саме, що й усі. Але на сцену не піднімався, як і 2004-го. Вважаю, що більше користі принесу поза сценою. Сьогодні допомагаю добровольчому батальйону «Азов», 72-й Білоцерківській бригаді, 128-й Мукачевській, 12-му Київському територіальному батальйону, «Правому сектору» (з інтерв’ю журналу «Країна» 9 жовтня 2014 року) »

На позачергових виборах до Верховної Ради України у 2014 році висувається по одномандатному округу № 219 (м. Київ, Святошинський район) від «Блоку Петра Порошенка», де здобуває впевнену перемогу — 44,91 % голосів. Для порівняння найближчий переслідувач, висуванець від БЮТ Володимир Бондаренко, набирає всього 28,11 % голосів.

У 2014 році Верховною Радою VIII скликання був обраний головою Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю. У своїх законодавчих ініціативах піднімає питання забезпечення належного соціального захисту учасників АТО, волонтерів, членів добровольчих формувань та інших захисників територіальної цілісності України, надання їм відповідних статусів учасників бойових дій, учасників війни, інвалідів війни.

Виступає за створення на Україні Міністерства у справах ветеранів, аналогічне чинним відомствам в США, Канаді, Австралії, Хорватії та інших країнах: «Необхідно терміново розробити дієвий механізм реалізації соцзахисту в цій сфері і створити один державний орган, який буде нести відповідальність за ефективну реалізацію державної стратегії соціального захисту ветеранів», вважає Третьяков[5].

У 2017 році електронна декларація Олександра Третьякова пройшла повну перевірку в Національному агентстві з питань запобігання корупції. В ході перевірки порушень не було виявлено[6].

Олександр Третьяков регулярно публікує звіти своєї роботи в парламенті[7][8].

У січні 2018 року громадська мережа «Опора» включила Олександра Третьякова в трійку найбільш ефективних глав Комітетів Верховної Ради. У Третьякова найвищий показник законодавчої ефективності — 22 прийнятих з 62 ініційованих законопроектів[9].

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Виступав проти участі Ющенка в президентських виборах 2010 року, підтримав Юлію Тимошенко. Виступає за заборону пам'ятників Сталіну та іншим причетним до організації Голодомору 1932—1933 рр. особам.

Є прихильником децентралізації влади, надання місцевим радам широких повноважень та обмеження кількості надходжень з обласних бюджетів до центральної скарбниці. Є автором законопроекту щодо повернення районних рад місту Києву, що сприятиме тіснішому зв'язку громади з депутатом.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Мати: Третьякова Людмила Іванівна (1946 р. н.). З 1991 року одружений з Третьяковою Аллою Феодосіївною (1969 р. н.). Виховує доньку Дар'ю (2003 р. н.) та двох синів — Єгора та Данііла (2008 р. н.). У сім'ї спілкуються з дітьми українською мовою, вважаючи, що тільки через сім'ю можна прищепити дитині любов, повагу до рідної мови, історії та культури[10].

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

  • Державний службовець 1 рангу (05.2005)
  • Хрест командора Орден «За заслуги перед Литвою» (06.2004)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]