Перейти до вмісту

Кремінь Тарас Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тарас Кремінь
Тарас Кремінь
Тарас Кремінь
Уповноважений із захисту державної мови
Нині на посаді
На посаді з08.07.2020

Народився10 червня 1978(1978-06-10) (46 років)
смт Казанка, Миколаївська область
Відомий якполітик, шкільний учитель, викладач університету, депутат, омбудсмен
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materМиколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського (2000), Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України (2004) і УГСП (2013)
Політична партіяНародний Фронт
БатькоКремінь Дмитро Дмитрович
РідняКремінь Дмитро Дмитрович (батько)
Нагороди
Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти»
Тарас Кремінь на сайті Верховної Ради
Україна Депутат Миколаївської обласної ради
Політична Партія «Фронт Змін» 2010 2014

Картка на сайті Верховної Ради України

Тарас Кремінь, Лілія Гриневич, Олександр Співаковський. 2017.

Тара́с Дми́трович Кре́мінь (нар. 10 червня 1978(19780610), смт Казанка, Миколаївська область) — український політик, науковець, громадський діяч.

Голова Миколаївської обласної ради VI скликання (2014). Народний депутат України VIII скликання від Політичної партії «Народний Фронт».

З 8 липня 2020 року рішенням Уряду України затверджений Уповноваженим із захисту державної мови (мовним омбудсменом).[1]

Син українського поета, лауреата Шевченківської премії Дмитра Кременя[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Освіта

[ред. | ред. код]

По закінченню ЗОШ № 10 Миколаєва навчався в Миколаївському державному педагогічному університеті, одержав диплом з відзнакою, здобувши кваліфікацію вчителя української мови і літератури та англійської мови і зарубіжної літератури (19952000).

20012004 — аспірант відділу української літератури XX століття Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор Ю. І. Ковалів. 2005 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за темою: «Концептуалізація історіософського міфу в ліриці 1960—1980-х рр».

Закінчив докторантуру на кафедрі української та зарубіжної літератури і методики їх викладання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Тема дисертації — «Еволюція епосу та ліро-епосу в українській літературі X—XXI ст.».

Підвищення кваліфікації

[ред. | ред. код]
  • 2008 — програма «Swedish institute», навчання в Folkuniversitetet при Lund University за програмою «Life-long Learning».
  • 2018 — Українська школа законотворчості Інститут законодавства Верховної Ради України за напрямком «Міжнародне право».
  • 2019 — програма Американських рад з міжнародної освіти «Open World» «Rule of Law Program» (Leadership center).
  • 2019 —  програма «Відповідальне лідерство» в «The Aspen Institute Kyiv».

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

Протягом 20002010 рр. — викладач, старший викладач, доцент кафедри української літератури, заступник декана Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, керівник мистецької агенції «ЛАКМУС». Також викладав українську літературу в Миколаївській філії КНУКіМ (20012002), Чорноморський національний університет імені Петра Могили (2011—2012), був методистом Миколаївського територіального відділення НЦ «Мала академія наук України» (2004—2014), професором Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.

Нині — професор у Миколаївський національний аграрний університет (2014 і дотепер).

Почесний президент Миколаївського територіального відділення НЦ «Мала академія наук України».

Член Наглядової ради Київського університету імені Бориса Грінченка.[3]

З 2020 року і дотепер  — Уповноважений із захисту державної мови.

Публікації

[ред. | ред. код]

Друкується з 1993 року. Автор близько 100 наукових праць з історії української літератури Х—ХХІ ст., науково-методичних рекомендацій до навчальних курсів, статей до «Шевченківської енциклопедії», «Шевченківського словника Миколаївщини», «Енциклопедії сучасної України», публікацій та виступів в українських та зарубіжних медіа.

Видав низку книг з історичного краєзнавства. Серед них: «Потік води живої: до 100-ліття Миколаївського водопроводу», 2006; «Камінний хліб», 2007; «Прокуратура правової держави: до 70-ліття прокуратури Миколаївської області», 2007; «Міліція Миколаївщини: історія і сьогодення», 2008.

Упорядник книги спогадів про Народного художника України Андрія Антонюка «Сто слів про Андрія Антонюка» (2020), а також більшості поетичних збірок і книг вибраного батька поета Дмитра Кременя. Серед них: «Цілком особисто» (листи Віталія Коротича до Дмитра Кременя. Харків: Фоліо, 2011). Він автор інших видань: «Українська Атлантида Дмитра Кременя: дискурс творчості» (у співавт. з Л. В. Старовойт (Миколаїв: Іліон, 2020); «З днів шалених» (рання лірика та «закарпатський цикл» віршів Дмитра Кременя) (Миколаїв: Іліон, 2021) та ін.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Діяльність у Миколаївській обласній раді VI скликання

[ред. | ред. код]

З 2010 — депутат Миколаївської обласної ради від «Фронту Змін», член постійної комісії з питань культури, освіти та науки, сім'ї, молоді та спорту.

2013—2014 — в.о. голови Миколаївської обласної організації Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (вересень 2013 — березень 2014). Один із лідерів Євромайдану в Миколаєві. Організатор збору гуманітарної допомоги (теплі речі, медикаменти, продукти харчування, придбання квитків) для учасників столичного Євромайдану, акцій спротиву, мітингів на підтримку очищення влади.

З 2014 — перший в Україні переобраний після Революції Гідності та Свободи голова Миколаївської обласної ради ([25 лютого — 27 листопада 2014).

З початком російсько-української війни увійшов до складу Ради оборони Миколаївської області, брав активну участь у захисті органів державної влади, місцевого самоврядування, військових частин від захоплення в період «параду республік» (створення терористичних організацій ОРДЛО), проведення псевдореферендумів тощо.

Серед ініціаторів (2 березня 2014 року) 11-тисячного маршу за єдність України; ради волонтерів Миколаївщини зі збору гуманітарної допомоги військовослужбовцям, добровольчим підрозділам, переселенцям. Брав активну участь у розселенні військових частин, що прибували з Криму.

Організатор телемарафонів, масових акцій, звернень до керівництва інших регіонів зі збору гуманітарної допомоги на потреби ЗСУ.

За підтримки Ощадного банку України здійснено збір 1 млн грн. на виготовлення броньованої машини швидкої допомоги «Святий Миколай» для 79 десантно-штурмової бригади.

Ініціатор міжнародної гуманітарної допомоги родинам військових льотчиків за сприяння Надзвичайного і Повноважного Посла Латвійської Республіки в Україні п. Argita Daudze (серпень 2014 р.). Один з організаторів ліквідації наслідків вибуху багатоповерхівки в Миколаєві на вул. Лазурна, 40 та пошуку джерел для придбання житла родинам постраждалих.

Учасник Третього Загальноукраїнського круглого столу національної єдності (21 травня 2014 року) в Миколаєві за участі Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка, виїзного засідання Кабінету Міністрів України.

Діяльність у Верховній Раді VIII скликання

[ред. | ред. код]

У Верховній Раді України VIII скликання — голова підкомітету з питань дошкільної, загальної середньої, інклюзивної освіти, а також забезпечення реалізації права на освіту осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія, територія проведення антитерористичної операції та територія населених пунктів на лінії зіткнення Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Член колегії Міністерства освіти і науки України (2016—2019).

Голова Міжфракційного депутатського об'єднання «Миколаївщина», співголова Міжфракційного депутатського об'єднання «Південь України».

Член груп з міжпарламентських зв'язків з Латвійською Республікою, Аргентинською Республікою, Королівством Норвегія, Чеською Республікою, Об'єднаними Арабськими Еміратами, Румунією, Федеративною Республікою Бразилія, Королівством Швеція.

Автор та співавтор 180 законодавчих ініціатив, 44 з яких стали чинними актами.[джерело?]

Активність

[ред. | ред. код]

Засідання Верховної Ради України — 91 %, Комітету — 99 %[джерело?].

Виступів з місця під час пленарних засідань — 69, з трибуни — 14[джерело?].

Пріоритетні напрямки в депутатській діяльності: освіта, наука, інновації; мовна політика; доступ осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг; державна підтримка учасників бойових дій та членів їх родин; державна підтримка правоохоронних органів; оснащення армії та підвищення її боєздатності; відновлення державних житлових програм для молоді; медична реформа; відновлення доріг Миколаївщини.

Був одним з 59 депутатів, що підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального кодексу України про незаконне збагачення, що зобов'язувала держслужбовців давати пояснення про джерела їх доходів і доходів членів їх сімей. Кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в Україні запровадили у 2015 році. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов'язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом[4].

Парламентські вибори 2019 року

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2019 року був кандидатом від партії «Українська стратегія Гройсмана», № 28 у списку[5].

Державна службова діяльність

[ред. | ред. код]

8 липня 2020 року на засіданні Кабінету Міністрів України був обраний Уповноваженим із захисту державної мови.

Відповідно до частини п'ятої статті 49 Закону Уповноважений щороку готує і не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, подає Кабінету Міністрів України та представляє громадськості річний публічний звіт про свою діяльність і про стан дотримання цього Закону.

2021 року оприлюднено перший Річний звіт про стан дотримання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у 2020 році[6], 2022-го - другий [1], 2023-го - третій [7] , 2024-го - четвертий [8]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Стипендіат Міжнародного благодійного фонду «Смолоскип» (2000—2002). Лауреат премії Кабінету Міністрів України «За внесок молоді у розбудову держави» («за творчі досягнення»);

нагороджений нагрудними знаками Міністерства освіти і науки: України «Відмінник освіти», «Софія Русова», «За наукові та освітні досягнення», знаком Національна гвардія України «За співпрацю», медаллю НАПН України «Григорій Сковорода».

Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2020), Премії імені Дмитра Нитченка (2022).

Почесний доктор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди

Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Урядовий портал 08.07.2020. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 9 липня 2020.
  2. Пророча правда поетової сльози // [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] «Рідне Прибужжя», 10 жовтня 2014
  3. Склад Наглядової ради Університету - Кремінь Тарас Дмитрович. kubg.edu.ua. Процитовано 23 квітня 2023.
  4. Вадим Ребрина, Александра Шмыкова (26 лютого 2019). Кто требовал отменить статью за незаконное обогащение: список. liga.net (рос.). ЛІГА.net. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  5. Відомості про кандидата в народні депутати України: Кремінь Тарас Дмитрович. ІАС "Вибори Народних депутатів України": Позачергові вибори народних депутатів України 2019. Архів оригіналу за 23 червня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |5= (довідка)
  6. Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови, Андрій Вітренко, Олена Голюк, Ольга Зінченко, Юрій Зубко, Андрій Рибалко, Сергій Рябенко, Сергій Сиротенко, Юлія Сурганова, Аліна Шпак. (2021). РІЧНИЙ ЗВІТ ПРО СТАН ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ» У 2020 РОЦІ (PDF) (українська) . Архів оригіналу (PDF) за 8 липня 2021. Процитовано 2021.
  7. Уповноважений із захисту державної мови. https://mova-ombudsman.gov.ua/ (Українська) . 30.05.2023. Процитовано 25.11.2024.
  8. Уповноважений із захисту державної мови (PDF). https://mova-ombudsman.gov.ua/ (Українська) . 30.05.2024. Процитовано 25.11.2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]