Говори української мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Го́вір — варіант діалекту, що обіймає проміжне місце між найбільшою діалектною одиницею — наріччям і найменшою — говіркою. Кількість українських говорів, їх межі, глибина протиставності іншим говорам, а також їх внутрішне членування на групи говірок можуть бути наслідком як племінної диференціації з доісторичніх часів, так і пізніших різночасових політико-адмінистративних об'єднань і перегрупувань земель, наявності й зміни впродовж тривалого періоду розвитку адмінистративних, культурних, релігійних і освітніх центрів. Тому межі говору лише зрідка можуть бути надійно пов'язані з конкретними кордонами між державами, феодальними землями, племенами, що існували в минулому.

Географія українських говорів[ред. | ред. код]

Карта українських наріч і говорів (2005):

Притаманний говірний ареал поширення визначається шляхом лінгвістичного картографування. Зовнішні межі говору окреслюються пасмами ізоглос найважливіших у структурому відношенні явищ. У територіальному плані говір не є чітко відмежованим, замкнутим утворенням. Ізоглоси окреслюють ядро й периферію говору: у ядрі зосереджуються його основні структурні особливості; окраїнні говірки у своїй структурі можуть поєднувати риси сусідніх говірок, витворювати ознаки перехідного діалектичного типу. Риси, що визначають специфіку говору, можуть виявлятися лише в частині говірок, спричиняти його внутрішню диференціацію. Межі говору історично рухомі, їх зміна може зумовлюватися як зміщенням ізоглос визначальних рис у процесі міждіалектичної взаємодії (т. з. мовна експансія, наприклад, переміщення на північ меж поширення дифтонгів), так і колонізацією носіями говору нових територій (наприклад, поширення гуцульського говору на Мараморощині й Буковині в 17 — 19 ст.).

Південно-східне наріччя[ред. | ред. код]

До південно-східного наріччя належать середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий говори.

Охоплює говори південних районів Київської та Сумської областей, усієї території Харківської, Луганської, Донецької, Полтавської, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської та Одеської областей.

Південно-західне наріччя[ред. | ред. код]

Поширене на заході України (крім Полісся) — від Закарпаття й Галичини до південної Київщини й Черкащини.

До південно-західного наріччя входять лемківський, надсянський (долівський), закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський і подільський говори.

Північне наріччя[ред. | ред. код]

Характерне для північних територій України: Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київщини, Чернігівщини та північної частини Сумської області.

До північного (поліського) наріччя належать східнополіський (лівобережнополіський), середньополіський (правобережнополіський) і західнополіський говір.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Українська діалектна лексика. Збірник наукових праць. 1987.