Одеса

Одеса
Герб Одеси Прапор Одеси
Основні дані
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Одеська міська рада
Код КОАТУУ:	5110100000
Засноване	1794 рік
Перша згадка	1415 року Коцюбою Якушинським
Статус міста	з 1794 року
Поділ міста	4 райони
Населення	▼ 1 014 563 (1 квітня 2013)
Агломерація	Одеська агломерація
Площа	162,42 км²
Густота населення	6246,54 осіб/км²
Поштові індекси	65000—65480
Телефонний код	+380-48
Координати	46°28′18″ пн. ш. 30°42′37″ сх. д.
Висота над рівнем моря	53 м
Водойма	Чорне море
Міста-побратими	Александрія, Балтимор, Валенсія, Ванкувер, Варна, Генуя, Грозний, Єреван, Йокоґама, Калькута, Кишинів, Констанца, Ліверпуль, Лодзь, Марсель, Нікосія, Оулу, Пірей, Регенсбург, Сегед, Спліт, Стамбул, Таллін, Тріполі, Хайфа, Циндао
День міста	2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Одеса-Головна
До Києва
- фізична	442 км
- залізницею	654 км
- автошляхами	475 км
Міська влада
Адреса	65004, Одеса, Думська пл., 1, 725-00-39
Міський голова	Костусєв Олексій Олексійович
Одеса у Вікісховищі Карта Одеса

Оде́са (МФА: [ɔˈdɛsɑ]) — місто на чорноморському узбережжі України, найбільший морський порт у країні, місто обласного значення, місто-герой, центр Одеської області. Місто є третім у країні за кількістю мешканців після Києва та Харкова (1 014 563 на 1 квітня 2013).

Порт на Чорному морі. Залізничний вузол. Вузол автошляхів E58, E87, E95, E581. Машинобудівна (верстатобудування, виробництво підйомно-транспортного, холодильного, медичного, торгового, поліграфічного та іншого обладнання, обчислювальних машин та ін.), хімічна, нафтопереробна, хіміко-фармацевтична, харчова, легка промисловість. 20 вищих навчальних закладів, 7 театрів. Музеї: археологічний, художній, літературний, нумізматики, східного і західного мистецтв, та інші.

У центральній частині міста — ансамбль будівель епохи класицизму з пам'ятником герцогу де Рішельє і Потьомкінськими сходами. У стилі класицизму палаци Воронцова, Потоцького, Наришкіної, Стара біржа, шпиталь. У стилі вікторіанської готики палац Бжозовського («Шахський палац»). У межах Одеси та її околицях — кліматичні та бальнеологічні курорти.

Одеса — одне з найстаріших міст України, де знаходиться величезна кількість різноманітних історичних пам'яток.

Назва

До 1795 року мало мало назву Кацюбіїв, пізніше — Хаджибе́й (тур. той, що побував у Мецці). Деякі вчені вважають, що назва поселення пов'язана з іменем кримськотатарського хана — Кочуби, інші ж — з іменем польського шляхтича Коцюби Якушинського. В кінці XIV — початку XV століття Північно-Західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського. Вважається, що саме в цей час Коцюба Якушинський заклав біля Хаджибейського лиману поселення, яке отримало його ім'я. Точна дата появи поселення невідома, а назви у різний час та різних джерелах не однакові, наприклад: Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей тощо. Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв датують 1415 роком.

Вперше назва Одеса зустрічається 10 (21) січня 1795 року. Назва пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с. Наприкінці XVIII сторіччя була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Севастополь, Тирасполь, Симферополь тощо). У ті роки передбачалося, що античний Одессос існував неподалік від Одеської затоки (пізніше археологи знайшли цю колонію недалеко від болгарського міста Варна).

Є також інша версія про те, що назва «Одеса» постала від санскритського Godesha (або Godesa).

Назва міста різними мовами звучить так: російською — Одесса (Одєсса), їдиш — אוֹדֵסָה (Гсдуа), грецькою — Οδησσός (Одіссос), англійською — Odesa (Одеса).

Одеса має також багато народних назв. Розповсюдженою є — «Одеса-мама», що має жаргонне походження і скорочена від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра» (у зрівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця України» тощо.

Символіка

Логотип міста

Офіційно затвердженими символами Одеси є герб, прапор, гімн, символи міського голови, опис та порядок використання яких визначається Положенням про міську символіку, яке затверджується міською радою. Крім того місто має свій туристичний логотип.

Герб міста являє собою іспанський щит червоного кольору із зображенням в середині білого якоря з чотирма лапами. Щит обрамлено декоративний золотим картушем і увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж. Під вежею розташовано зображення Золотої Зірки міста-героя, граненої золотом та діамантом. Перший герб міста було затверджено 22 квітня 1798 року. Прапор складається з прямокутного полотнища, поділеного на три вертикальні смуги — червону, білу та жовту. В центральній, білій, смузі в центрі знаходиться герб міста. Остання зміна стягу та гербу була затверджена 29 квітня 2011 року.

25 серпня 2011 року був затверджений «Статут територіальної громади міста Одеси» , 7 жовтня 2011 року зареєстрований органами юстиції. Згідно 2-му зразку 1-му пункту 5-ї статті офіційним гімном міста є «Пісня про Одесу» з оперети Ісаака Дунаєвського «Біла акація».

19 жовтня 2011 було затверджено в якості офіційних символів Одеського міського голови Штандарт міського голови і «Знак міського голови». Штандарт являє собою квадратне двостороннє із золотою бахромою полотнище, розділене на три частини - червону, білу і золотисто-жовту, в центрі - герб міста Одеса. «Знак міського голови» має форму орденського ланцюга, що складається з медальйона-підвіски з гербом міста Одеси та декоративних ланок, розташованих у відповідній послідовності. Згідно з рішенням, офіційні символи міського голови вручаються новообраному міському голові попереднім міським головою або головою міської виборчої комісії з виборів депутатів Одеської міської ради та міського голови, як правило, на початку пленарного засідання першої сесії міської ради чергового скликання після оголошення вищевказаної комісією рішення про обрання міського голови.

5 червня 2012 року дизайнерською студією Артемія Лебєдєва було представлено брендбук «Фірмовий стиль Одеси», в який, зокрема, увійшов логотип, який був прийнятий як «туристичний символ».

Географія

Розташування

Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Комінтернівським районами. Більша частина міста знаходиться на рівнині, на рівні 50 м над рівнем моря. Мінімальна висота складає 4,2 м нижче рівня моря (Куяльницький лиман), а максимальна — 65 м (Жевахова гора). Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км², густота населення — 6246,54 осіб/км². Джерела питної води на території міста в даний час - бюветні комплекси, основне постачання водою Одеси та прилеглих околиць здійснюється з річки Дністер по сорококілометровому водопровіду через водозабір в районі Біляївки. Поблизу міста знаходяться три великих лимани: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Клімат

Кліматограма Одеси
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
42     1 −4	41     1 −4	31     5 0	34     12 6	39     19 12	42     24 16	49     26 18	34     26 17	36     21 13	26     15 8	42     8 3	48     4 −1
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 464 мм. Джерело:

Загалом, клімат Одеси є помірно континентальним, з м'якою зимою, відносно затяжною весною і теплим, і довгим, нерідко дуже спекотним, літом і довгою і теплою осінню. Середньорічна температура повітря становить +10,1 °C, найнижча вона у січні (-1,7 °C), найвища — в липні (+21,4 °C). В останні 100–120 років температура повітря в Одесі, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на +1 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік; Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік в Одесі випадає 464 мм атмосферних опадів, найменше – в жовтні, найбільше – в липні. Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1921 р., максимальна (765 мм) – в 2004 році. Максимальну добову кількість опадів (103 мм) зафіксовано 8 червня 1926 року. У середньому за рік у місті спостерігається 112 днів з опадами; найменше їх (6) у вересні, найбільше (14) – у грудні. Відносна вологість повітря становить в середньому 76%, найменша вона в серпні (66%), найбільша – у грудні (84%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша – у грудні.

Найбільшу повторюваність в Одесі мають вітри з півночі, найменшу – з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається в січні–лютому, найменша у червні–липні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні – 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається в серпні, найменше – у грудні. Протягом року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця та ін. Зокрема туман найчастіше спостерігається у січні–березні, гроза – у червні та липні.

Температура води Одеси (дані за 1977-1995 роки)
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	7,6	5,6	9,5	15,4	22,5	26,2	26	26,8	24,4	21,2	13,1	10,3	26,8
Середня температура, °C	2,2	1,3	3	7,8	13,9	17,7	19,1	19,8	17,6	13,9	8,5	4,2	10,9
Абсолютний мінімум, °C	−2	−1,1	−0,9	−0,1	5,5	6	7,6	8	9,1	7,2	−0,4	−0,4	−2
Джерело: ЕСИМ. Температура воды - Одесса - порт - Статистика(рос.)

Екологічний стан

Діяльністю щодо екологічної інспекції та охорони довкілля в Одесі, які і в усій Україні займається Державна екологічна інспекція. Згідно з положенням про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (надалі-Положення про Інспекцію), затвердженим наказом Міністерством охорони навколишнього середовища від 6 грудня 2006 року №528 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 січня 2007 року №40/13307, поширюється на територію від початку української частини ріки Дунай до її гирла, що обмежується урізом води річки Дунай, і далі від гирлової її частини на територію завширшки сто метрів від урізу води вздовж Чорного моря, навколо його заток та лиманів, до адміністративної межі території АР Крим з Херсонською областю (Каланчацький район).

Площа зелених насаджень міста становить 17%.

Одеса є великим портом України та має два портові міста-супутники — Іллічівськ (на березі Сухого лиману) та Южне (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол простягнувся вздовж Чорноморського узбережжя на 60 км та створює досить напружену екологічну обстановку для морської екосистемі даного регіону. Забруднення морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території.

Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу [аміак]]у з аміаковозів і попадання його в атмосферу зона небезпечного для життя ураження охопить весь берег Одеси, починаючи з Чорноморки, включаючи саму Одесу, Крижанівку, Фонтанку, Нову Дофіновку та місто Южне. Після закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 млн. тон, з технологічною платформою на відстані 20 км від берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно-небезпечні території в радіусі 7,5 км; помірно небезпечний регіон у радіусі 12,5 км. Однак Одеський термінал, який призначений для прийому та подальшого транспортування азербайджанської нафти, частково ліквідує односторонню залежність України від поставок російської нафти.

Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові об'єкти машинобудування, хімії і нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. 75% сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автотранспорт та частково морські судна, особливо в літній період. Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод. У місті постійно існує проблема нестачі питної води. Єдиним джерелом водопостачання є водозабір з річки Дністер. Практично щороку закриваються для купання одеські пляжі через небезпечний санітарний стан морського середовища на узбережжі. Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять у море за рік близько 100 тис. тон фосфатів, до 1 млн. тон нітратів та більше 2 млн. тон органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров'я бактеріальної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні тисяч разів.

З 1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20 млн. м3 прісної води. Внаслідок цього морська вода на узбережжі опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі небезпечно через обсіменіння піску небезпечними бактеріями. В одному літрі морської води було виявлено більше 250 тис. клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій в одному літрі морської води на популярному пляжі Аркадія досягала 2,4 млн. клітин.

Історія

Тут було дві давньогрецьких поселення-колонії, що занепали після приходу на ці землі готів.

Цитата:

..між Тірасом і Борістеном (Дніпром) була колонія Одес чи Ордес, трохи на схід од теперішньої Одеси...

— М. Аркас «Історія України-Русі»

За часів Золотої Орди тут з'являється генуезька факторія Джинестра, що торгувала з кочовиками. Того часу у степу сиділа Ногайська Орда. Приблизно 1300 року хан Ногай був тут убитий у битві при Куяльнику, а ногайські землі відійшли до Золотої Орди.

Після приєднання Північного Причорномор'я до Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського при Вітовті (1392–1430) з'являється Кичибейський замок (фортеця). Після битви на Ворсклі (1399 рік) вплив Великого князівства Литовського на Північне Причорномор'я поступово сходить нанівець.

У другій половині XIV століття Золота Орда розпадається. На території узбережжя Одеської затоки тепер розташовується Перекопська орда на чолі з беком Хаджі (що ймовірно, здійснив хадж в Мекку або Медину), іменований Хаджибей або, русами, Кичибей-Качибей (українське — Кочубій). Цей бек брав участь у битві на Синіх Водах (Синюха) 1362 року й був розбитий Великим князем литовським Ольгердом. «Повість про Поділля» називає Хаджибея в числі «отчічей» і «дедічей», спадкових володарів Поділля, що вказувалось у ярликах кримських ханів до середини XV століття. В 1442 році надана Бучацьким - тодішнім власникам коронного Поділля.

Коли султан Баязід завоював Аккерман (1484), один багатий чоловік, на ім'я Ходжа, прозваний Бай (багатий), отримавши дозвіл султана, побудував на цьому місці, на скелі міцний замок і розмістив у ньому загін воїнів. Він став володарем п'яти стад по 1500 овець, і після довгого і щасливого життя його стали кликати Ходжабай. Досі побудови цієї фортеці збереглися й добре видно на березі Чорного моря, на кручі.

— Пише турецький Евлія Челебі 1656 року

1578 року посланець Речі Посполитої в Кримське ханство Мартин Броневський бачив руїни «Кичибеєва городища, як обпавшої землі, що омивається широким озером, яке розташоване біля моря».

1709 року камергер шведського короля Карла XII, що втік з-під Полтави в Османську імперію, бачить «презренне татарське село поблизу Куяльницького Пересипу».

1765 року поруч з Кичибеєм турки будують кам'яну фортецю Єні-Дунья (в перекладі з тур. Новий Світ), розташований між сучасними Потьомкінськими сходами і Воронцовським палацом на Приморському бульварі.

Під час Російсько-турецької війни 1787–1791 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Фортецю було взято на світанку 13 вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Хосе де Рібас. Активну участь у битві за Хаджибей брало Військо Чорноморських козаків на чолі з отаманом Антоном Головатим (йому в Одесі поставлено пам'ятник в Старобазарному сквері).

27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення зв'язків та торгівлі з Європою. Проект будівлі міста, порту і нової фортеці (на місці якої пізніше був розбитий Олександрівський парк) імператриця доручила голландському військовому інженерові Францу де Воллану, який сповна втілив при цьому принципи давньоримського містобудування. Будівництво портових споруд і головного собору міста розпочалося 28 серпня (2 вересня) 1794 року.

Нова назва Хаджибея — Одеса вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року.

Монета НБУ — Місто-герой Одеса

Вдало розташована географічно, Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення, а на початку 19 століття стала прихистком для багатьох греків, переслідуваних на батьківщині османською владою. 1814 року вони створили тут таємну організацію «Філікі Етерія», яка фактично підготувала Грецьку національно-визвольну війну.

До 100-ї річниці свого заснування (1894 р.) Одеса посідала 4-е місце в Російській імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербурга, Москви і Варшави.

Не в останню чергу своєму швидкому розвиткові Одеса зобов'язана мудрому і далекоглядному керівництву «батьків» міста, зокрема, праці таких талановитих адміністраторів як: Хосе де Рібас, Дюк де Рішельє, граф Олександр Ланжерон, граф Михайло Воронцов, Григорій Маразлі та інші.

Після проголошення Української Народної Республіки, 30 листопада (12 грудня) — 1 грудня (13 грудня) 1917 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке закінчилося перемогою українських військ. Радянська влада була встановлена в Одесі ​​з 7 лютого 1920 р.

31 січня 1989 р. було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР про генеральний план розвитку Одеси. Генеральним планом розвитку м. Одеси передбачався подальший розвиток міста як одного з найбільших промислових, наукових, культурних центрів країни, адміністративного центру Одеської області, важливого вузла залізничних,морських, автомобільних і повітряних сполучень, центру групи курортів загальносоюзного значення з чисельністю населення на 2005 р. у 1,3 млн. осіб.

Населення

Демографія

Національний склад

	1897(мова)	1926	1959	1989	2001
українці	9,4%	17,6%	41,5%	48,9%	61,6%
росіяни	49,1%	39,0%	37,1%	39,4%	29,0%
євреї	30,8%	36,7%	16,2%	5,9%	1,2%
болгари	0,1%	0,3%	1,1%	1,5%	1,3%
молдавани	0,1%	0,3%	0,7%	1,0%	0,7%
білоруси	0,3%	0,6%	0,8%	1,1%	0,6%
поляки	4,3%	2,4%	0,9%	0,5%	0,2%

Мовний склад

Етномовний склад населення міста (рідні мови за переписом 2001 р.)

	російська	українська	болгарська	молдовська	вірменська	білоруська	гагаузька	циганська	єврейська
м. ОДЕСА	64,75	30,41	0,36	0,25	0,18	0,09	0,05	0,04	0,04
ЖОВТНЕВИЙ район	76,26	20,82	0,23	0,20	0,25	0,07	0,04	0,01	0,15
ЦЕНТРАЛЬНИЙ район	71,89	23,5	0,48	0,17	0,15	0,05	0,05		0,05
МАЛИНІВСЬКИЙ район	68,43	24,49	0,36	0,24	0,21	0,09	0,06	0,02	0,02
КИЇВСЬКИЙ район	66,58	31,33	0,27	0,16	0,18	0,09	0,04		0,04
СУВОРІВСЬКИЙ район	64,78	33,89	0,29	0,18	0,19	0,11	0,04	0,06	0,01
ПРИМОРСЬКИЙ район	59,25	25,20	0,60	0,36	0,12	0,09	0,09	0,03	0,04
ЛЕНІНСЬКИЙ район	55,74	41,61	0,33	0,29	0,25	0,09	0,05	0,13	0,04
ІЛЛІЧІВСЬКИЙ район	55,49	41,95	0,38	0,60	0,16	0,09	0,08	0,17	0,08

В Одесі розмовляють переважно російською мовою, яка, однак, має особливості, що пов'язані з впливом інших мов, перш за все їдиш, української, грецької, італійської й іспанської. За рахунок значних втрат населення під час Другої світової війни, а також виїзду за кордон, різко зменшилась роль мови їдиш, якою колись розмовляли цілі райони міста. Однак, за рахунок притоку за радянських часів україномовних сільських мешканців на заводи та фабрики Одеси та завдяки їх намаганням акліматизуватись у переважно російськомовному середовищі, досить велика кількість осіб, які розмовляють українською. Значною мірою це люди старшого покоління, їхні діти здебільшого розмовляють російською мовою. Інші мови в Одесі менш поширені, і їхні носії володіють або російською мовою, яку й уживають як мову міжетнічного спілкування.

Адміністрація

Політична партія	Кількість депутатів
«Партія Регіонів»	69
«РОДИНА»	15
«Сильна Україна»	12
«Батьківщина»	4
«КПУ»	4
«Партія Зелених України»	3
«Народна Партія»	2
«Партія «Справедливість»»	1

Файл:KostusevOO.jpeg

Костусєв Олексій Олексійович — Міський голова Одеси

Одеський муніципалітет має діяти у двох напрямках: туризм та транспорт. Цей факт є давно відомим тому на даний момент в Одесі вже діють числені програми. Проте важливого значення набуває факт ефективності реалізації цих програм. Для цього відповідно до Законів України, підтримуючи ініціативу органів самоорганізації населення в місті Одесі з подальшого розширення їх участі в вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку міста, Одеська міська рада вирішила затвердити Програму розвитку органів самоорганізації населення в місті.

До складу міської ради входить 120 депутатів, що обираються громадою міста строком на 5 років. Після виборів у міську раду 2012 року Депутатські групи та фракції: Партія регіонів (69), Партія «РОДИНА» (15), Сильна Україна (12), Фронт змін (11), Комуністична партія України (4), Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (4), Партія Зелених України (3), Народна Партія (1), Партія «Справедливість».

Виконавчу владу у місті очолює міський голова та виконавчій комітет. Міським головою сьогодні є Олексій Костусєв, представник Партії регіонів.

Адміністративний поділ

Мапа Одеси, датована 1892 роком

Адміністративно Одеса поділяється на 4 райони: історичний центр та схід — Приморський район, південь — Київський район, захід — Малиновський район та північ — Суворовський район. До 2003 року у місті, окрім сьогодні існуючих районі було ще чотири: Жовтневий, Іллічівський, Ленінський та Центральний. До того ж, серед мешканців міста багато хто вживає історичні назви районів: 1-а Застава, 2-а Застава, Аркадія, Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Дальні Млини, Дерибасівка, Крива Балка, Куяльник, Ланжерон, Малий Фонтан, Молдаванка, Пересип, Ленпосьолок, Лиманчик, Лузанівка, Сахалінчик, Селище Котовського, Середній Фонтан, Слобідка, Таїрово, Черьомушки, Чорноморка, Чубаївка.

До 1 січня 2003 року також існували Жовтневий, Іллічівський, Ленінський і Центральний райони.

Економіка і промисловість

Розвинена мережа автодоріг, розташування міста в близькості від річок Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро, а також великі морські порти Одеса, Іллічівськ та Південний - у поєднанні з Одеським міжнародним Аеропортом і залізницею створюють сприятливі унікальні передумови для прийому, обробки, зберігання і транспортування вантажів, а також обробки потужних пасажиропотоків. Одеса є найбільшим морським портом України, в якому перевантажують зерно, цукор, вугілля, нафтопродукти, цемент, метали, джут, деревину, продукцію машинобудівної промисловості. Великий залізничний вузол.

Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2008 рік — 15,6 млрд грн., за 2010 рік — 14,6 млрд грн.

2008 рік

основні галузі переробної промисловості(14,2 млрд грн);

переробка нафти-46,6 %, Лукойл — Одеський нафтопереробний завод,

харчова і алкогольна промисловість-16,4 %,

машинобудування-10.3 %

Промтоварний ринок «Авангард» (неофіційно «7-й кілометр») поблизу Одеси є одним з найбільших торгових комплексів у Східній Європі.

Панорама Одеського порту

Міжнародна співпраця

Міста-побратими:

1956 — Оулу, Фінляндія 1958 — Триполі, Лівія 1957 — Генуя, Італія 1957 — Ліверпуль, Великобританія 1958 — Варна, Болгарія

1961 — Сеґед, Угорщина 1963 — Александрія, Єгипет 1964 — Спліт, Хорватія 1965 — Йокогама, Японія 1971 — Ванкувер, Канада

1972 — Марсель, Франція 1974 — Констанца, Румунія 1975 — Балтимор, США 1981 — Валенсія, Іспанія 1986 — Колката, Індія

1990 — Регенсбург, Німеччина 1992 — Стамбул, Туреччина 1992 — Хайфа, Ізраїль 1993 — Лодзь, Польща 1993 — Пірей, Греція

1993 — Циндао, Китай 1994 — Кишинів, Молдова 1995 — Єреван, Вірменія 1996 — Нікосія, Кіпр 1997 — Грозний, Росія 1997 — Таллінн, Естонія

Міста-партнери:

Берестя, Білорусь Вальпараїсо, Чилі Варшава, Польща Відень, Австрія

Волгоград, Росія Гданськ, Польща Клайпеда, Литва Ларнака, Кіпр

Мінськ, Білорусь Москва, Росія Ростов-на-Дону, Росія Санкт-Петербург, Росія

Тбілісі, Грузія Таганрог, Росія Таллінн, Естонія Любляна, Словенія

Інфраструктура

Транспорт

Міський транспорт

Одеський трамвай

В Одесі є трамвай, тролейбус, автобус, маршрутні таксі, таксі, фунікулер й катер та планується легке метро.

Інтерактивна схема громадського транспорту Одеси на карті міста

Міжміське та міжнародне сполучення

На колишній околиці, а нині практично в центрі міста, розташовано залізничний вокзал. Залізницею з Одеси безпересадочно можна доїхати найпівнічніше до Санкт-Петербурга, найсхідніше до Челябінська, найпівденніше до Баку та найзахідніше до Берліна.

На південно-західній околиці, поблизу ринку «7-й кілометр», знаходиться Міжнародний аеропорт «Одеса». Авіалініями місто пов'язане з великими містами Європи та Азії, курортами Середземномор'я та Близького Сходу.

Також у місті є автовокзал та декілька автостанцій.

Залізничний вокзал

Освіта та наука

Одеса — місто академічної та галузевої науки. Найвизначнішими академічними інститутами Одеси є Фізико-хімічний інститут імені О. В. Богатського НАН України (директор — академік НАНУ С. А. Андронаті) та Інститут проблем ринку та економіко-екологічних проблем НАН України (директор академік НАНУ Б. В. Буркинський). В місті працюють:

• Одеський філіал Інституту біології південних морів НАН України — керівник філіалу доктор біологічних наук Б. Г. Александров,
• Відділ археології Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології НАН України (Київ) — директор кандидат історичних наук Т Л. Самойлова,
• археологічний музей НАНУ — директор І. В. Бруяко,
• відділення гідроакустики Морського Гідрофізичного інституту НАНУ(Севастополь)та його виробничо-науковий центр «Орбіта» (директор — кандидат технічних наук М. І. Скипа),
• радіоастрономічна обсерваторія «Уран-4» Радіоастрономічного інституту НАНУ,
• Одеська філія Центру гуманітарної освіти НАН України — завідувач доктор філософських наук, професор О. С. Кирилюк.

В Одесі функціонують галузеві науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські та інші організації. Серед них:

• ВАТ «Одескабель», директор кандидат технічних наук Д. В. Іоргачов;
• Державне підприємство «Одеський регіональний центр стандартизації метрології та сертифікації» — директор В. М. Царюк;
• Державне підприємство «Одеський центр південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства і океанографії» — директор кандидат біологічних наук С. Г. Бушуєв;
• Державний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Консервпромкомплекс» — директор доктор економічних наук Ю. Д. Пилипенко;
• Інноваційно-інвестиційний центр (ІНВАЦ) — директор кандидат економічних наук В. М. Небрат;
• Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова АМН України — директор доктор медичних наук, професор Н. В. Пасєчнікова;
• Інститут стоматології АМН України — директор член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор К. Д. Косенко;
• Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом Міністерства транспорту та зв'язку України — директор кандидат технічних наук О. С. Лесник;
• ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова» УААН — директор кандидат сільськогосподарських наук В. В. Власов;
• Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Української академії аграрних наук — директор кандидат сільськогосподарських наук В. М. Соколов;
• Український науковий центр екології моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України — директор доктор географічних наук, професор І. Д. Лоєва;
• Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України — директор доктор медичних наук, професор К. Д. Бабов.

Університети:

• Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
• Одеський національний політехнічний університет
• Національний університет «Одеська юридична академія»
• Одеський національний економічний університет
• Одеський національний морський університет
• Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського
• Одеський єврейський університет
• Одеський державний аграрний університет
• Одеський державний екологічний університет
• Одеський державний університет внутрішніх справ

Академії:

• Одеська національна академія зв'язку імені Олександра Попова
• Одеська національна академія харчових технологій
• Одеська національна морська академія
• Військова академія
• Одеська національна музична академія імені Антоніни Нежданової

Культура

Музика, театри та кіно

Оперний театр

Філармонія

Одеський археологічний музей

Показ фільму «Вогні великого міста» на Одеському міжнародному кінофестивалі

Помітне місце в культурному житті міста займає Одеський національний академічний театр опери та балету. Його будівля, зведена у 1884–1887 роках, є однією з найкрасивіших у Європі архітектурних споруд. Його портал прикрашають скульптурні групи, що алегорично зображують Комедію та Трагедію. Відвідування цього театру залишає незабутнє враження. Театр є відомим своєю історією. У ньому бували видатні письменники і композитори, на його сцені виступали великі співаки Шаляпін, Карузо, Собінов, танцювала Ісадора Дункан.

Також в Одесі є театри:

• музичної комедії,
• Одеський академічний російський драматичний театр імені А. Іванова,
• Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька,
• Одеська обласна філармонія,
• «Дім клоунів»,
• Театр ляльок та інші.

При відвідуванні Одеси варто відвідати музеї:

• Одеський археологічний музей,
• Музей західного і східного мистецтва (Одеса),
• Державний літературний музей (Одеса),
• Історико-краєзнавчий музей,
• Одеський художній музей,
• Одеський музей О. С. Пушкіна,
• Одеському музеї нумізматики та інші.
• Муніципальний музей приватних колекцій імені О. Блещунова
• Школа інтернат імені Столярського

Фестивалі

1988 року в Одесі відбувся резонансний кінофестиваль «Золотий Дюк», організований Станіславом Говорухіним, який того часу працював на Одеській кіностудії. Після фестивалю його засновник переїхав працювати з Одеси до Москви, і «Золотому Дюку», на жаль, не вдалося стати постійною подією: після декількох невдалих спроб відродження він зник.

2010 року в Одесі з'явилося відразу декілька фестивалів нового покоління — камерний, але самобутній Фестиваль німого кіно і сучасної музики «Німі ночі: Українське німе», проведений open-air на причалі Морського вокзалу, фестиваль аматорського кіно «Дух часу: нові горизонти» і масштабний Одеський міжнародний кінофестиваль, який відразу ж викликав великий інтерес серед кіноманів та резонанс в Одесі і в Україні.

Література

У Одесі працює Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. С. Грушевського, якій близько 125 років.

Релігія

Спасо-Преображенський собор (Кафедральний собор УПЦ МП в Одесі)	Кафедральний собор Різдва Христового (Кафедральний собор УПЦ КП в Одесі)	Костел Успіння пресвятої Богородиці (Кафедральний костел РКЦ в Одесі)	Вірменська церква Св. Георгія	Собор Святого Павла (Центральний лютеранський собор України)	Одеська баптистська церква

Архітектура та пам'ятки

Потьомкінські сходи

Зразок вживання досталинського Харківського правопису. Шильда на Потемкинських сходах: "Споруджено 1837-1841 рр за проєктом арх. Ф. Боффо. Реставровано 1933 р."

Споруди

В Одесі знаходяться славнозвісні Потьомкінські сходи, що мають 192 сходинки. Вони були збудовані графом Воронцовим, генерал-губернатором Новоросії, Бесарабії та Кавказу, який зробив великий внесок у розвиток міста. Сходи коштували йому 800 тис. карбованців та були подарунком на день народження його дружині, Єлизаветі Ксавер'ївні, на той час — першій красуні міста. У радянські часи сходи були перейменовані у пам'ять повстання на панцернику «Потьомкін» 1905 року (до революції сходи називалися Рішельєвськими). Будівництво цих величних сходів тривало з 1837 до 1841 року. Автором проекту був архітектор Франц Боффо, який ретельно розробив пропорції споруди.

Приїхавши до порту та піднявшись Потьомкінськими сходами, ви вийдете на Приморський бульвар — найкрасивіший у місті. Звідси добре видно панораму порту. Уздовж всього бульвару тягнуться прекрасні архітектурні ансамблі. Там знаходиться пам'ятник російському поетові О. С. Пушкіну. Приморський бульвар — це улюблене місце прогулянок мешканців міста і гостей. Великий масив займає Центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка, колишній Олександрівський парк. У парку споруджено пам'ятник Невідомому матросові. Біля його підніжжя знаходиться Вічний вогонь.

Не меншою визначною пам'яткою міста є вулиця Дерибасівська, названа так на честь засновника міста Осипа Дерібаса (Хосе де Рібас), а також Грецька площа, що прилягає до неї. Зараз більша частина вулиці і площі — пішохідні, і разом із прилеглим Міським Садом є одними з найулюбленіших місць відпочинку і прогулянок мешканців і гостей міста. Там розташовані численні кафе, бари, крамниці та готелі. Життя на цій вулиці рідко завмирає навіть вночі.

Панорама Приморського бульвару на розі з вулицею Катериненською зі сторони Потьомкінських сходів (в середині знаходиться пам'ятник Дюку де Рішельє)

• Циркульний корпус інфекційної лікарні
• Потьомкінські сходи
• Сабанські казарми

Пам'ятники

• Пам'ятник засновникам Одеси
• Пам'ятник Дюку Рішельє
• Пам'ятник Іванові Франку
• Монумент апельсину тощо.

Спорт

Збірна ОБАК, 1914 рік

Стадіон Чорноморець

Туризм

Курорт «Куяльник», 1905 рік

Готель «Лондонська»

Одеський клімат вирізняється м'якістю та великою кількістю сонячних днів. Влітку, завдяки бризам, навіть у спекотні дні тут комфортніше, ніж у прилеглих степах. Цілющі грязі лиманів і мінеральні джерела приваблюють до Одеси багато охочих відпочити.

Курортна зона Одеси простяглася на десятки кілометрів вздовж берега Чорного моря. Один із найпопулярніших курортно-розважальних районів Одеси — це Аркадія. На його території розташовані санаторії, будинки відпочинку, а також водолікарня, курортна поліклініка, одеська обласна клінічна лікарня, туристична база, готелі і численні ресторани, нічні клуби та інші розважальні заклади, що працюють у теплу пору року цілодобово.

Уздовж всього узбережжя Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Відрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Чорноморка, а також безліч пляжів санаторіїв і будинків відпочинку. Знаменитий пляж «Золотий берег», парк, величезний буковий гай знаходяться в мальовничому районі станцій Великого Фонтана. 4 червня 2005 року поруч з пляжем Ланжерон відкрився найбільший у країні дельфінарій.

Персоналії

Де Рібас

Файл:Михайло Воронцов.jpg

Воронцов

• Йосип Михайлович де Рібас — перший градоначальник Одеси, російський адмірал (1799), каталонець каталонець за походженням.
• Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє — французький і російський державний діяч, градоначальник Одеси (1803-1814), прем'єр-міністр Франції.
• Світліший князь Воронцов Михайло Семенович — новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії (1823–1844), граф, генерал-фельдмаршал. Сприяв господарському розвитку краю, розбудові Одеси та інших міст.
• Боффо Франц Карлович — архітектор, італієць за походженням, що будував в містах Росії і України в складі Російської імперії.
• Ераст Андрієвський — лікар, автор ідеї створення і засновник Куяльницького курорту.
• Маразлі Григорій Григорович — 25-й одеський міський голова, меценат та мільйонер. За походженням грек.
• Таїров Василь Єгорович — вірменський вчений, фахівець з виноградарства та виноробства, засновник Інституту виноградарства і виноробства.
• Врубель Михайло Олександрович — російський художник
• Гамалія Микола Федорович — український і радянський мікробіолог та епідеміолог, почесний академік Академії Наук СРСР (з 1940), заслужений діяч науки (з 1934).
• Філатов Володимир Петрович — лікар-офтальмолог.
• Анатра Артур Антонович — одеський промисловець, засновник авіазаводу «Анатра» (ДП «Одесаавіаремсервіс»).
• Холодна Віра Василівна — українська кіноакторка.
• Ільф Ілля Арнольдович — радянський письменник.
• Жванецький Михайло Михайлович — гуморист, сатирик.

Засоби масової інформації

В Одесі працюють понад 60 друкарських видань ЗМІ, більш 20 радіостанцій та понад 20 телевізійних телеканалів, а також багато кабельних операторів. Серед друкарських ЗМІ більше 11 суспільно-політичних газет (україномовна - «Чорноморські новини»), 8 рекламно-інформаційних газет (Авізо, Маклер, Одеська газета оголошень, Автогород, Трудоустройство, Еволюція ремонту), а також безоплатні газети оголошень. Найпопулярніша суспільно-політична газета «Вечірня Одеса». Поширюється на території Одеси й Одеської області (наклад 50 000 примірників)

Телепрограми Одеси

• Каламбур (тележурнал)
• Джентльмен-шоу
• Автобус сміху
• Маски-шоу

Інше

Визнання

• 1998 року місто отримало «Прапор Честі Ради Європи». Одеса була першим містом серед країн СНД, удостоєних цієї нагороди. Ця нагорода вручається тим містам, що «поширюють європейську ідеологію». Але тільки 28 грудня 2006 року нагороду було передано місцевій владі.

Галерея

• 
• 

Див. також

• Одеська область
• Одеська Радянська Республіка
• Одеське товариство колекціонерів
• 2606 Одеса - астероїд, названий на честь міста.

Ресурси Інтернету

• Офіційний сайт міста Одеса
• Актуальна схема громадського транспорту Одеси на карті міста
• Повний перелік актуальних маршрутів громадського транспорту Одеси
• Офіційний туристичний сайт Одеської області
• Всесвітній одеський портал
• Облікова картка на сайті ВРУ
• Українська Одеса (публікація в газеті «День»)

Література

• Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. — Одеса : Юг, 1994. — 72 с.
• Герлігі, Патриція. Одеса: Історія міста, 1794–1914. — Київ : Критика, 1999. — ISBN 966-7679-04-7.
• Сапожников И.В., Сапожникова Г.В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджи-бее и Одессе (1770—1820-е годы). — Одесса, 1998. — 272 с.(рос.)
• Трусов Юрій Сергійович — Хаджибей (трилогія).
• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. — Лондон : НТШ, 1972. — 944 с.
• К. Саркисьян, М. Ставницер. Улицы рассказывают: Очерки. — 6-е, испр. и доп. — Одесса : Маяк, 1979. — 263 с.(рос.)
• Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. — Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. — 416 с.
• Ситник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. — Киев, 1980.(рос.)
• Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування. — Київ : Знання, 1999. — 36 с.