Хвороби, що передаються статевим шляхом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвороби, що передаються статевим шляхом
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A64
DiseasesDB 27130
MeSH D012749
CMNS: Хвороби, що передаються статевим шляхом на Вікісховищі

Хвороби / Захво́рювання, що передаю́ться стате́вим шляхо́м (ХПСШ / ЗПСШ) (англ. Sexually Transmitted Diseases (STDs/STD), також Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) (англ. Sexually Transmitted Infections (STIs/STI) — інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки.

Інфекції, які передаються лише статевим шляхом, у вітчизняній медицині виділяють у групу венеричних захворювань. На відміну від венеричних захворювань, ХПСШ передаються й іншими механізмами і шляхами: гемоконтактним (гепатит B), через мікропошкодження шкіри (короста), вертикальним (ВІЛ).

Кожну ХПСШ спричинює певний вид мікроорганізму (зокрема, бактерії, віруси тощо), наприклад: ВІЛ-інфекція — захворювання, яке спричинює вірус імунодефіциту людини; сифіліс породжує бліда спірохета; гонорею (застаріле — трипер) — гонококом; трихомоноз — трихомонада вагінальна (Trichomonas vaginalis) тощо. На відміну від більшості інфекційних захворювань після ХПСШ, як правило, не виникає імунітет і, у разі повторного зараження, хвороба розвивається знову. Видужання не настає само по собі: без лікування людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Епідеміологія[ред. | ред. код]

На сьогодні більше 1 мільйонів випадків захворювань, що передаються статевим шляхом, відбувається щодня у всьому світі. Щорічно 357 мільйонів випадків ЗПСШ припадає на 4 хвороби: урогенітальний хламідіоз, гонорею, сифіліс та трихомоноз. Близько 500 мільйонів людей у світі є зараженими вірусом простого герпесу II типу. Більше 290 мільйонів жінок на планеті заражені папіломавірусами. Для багатьох з цих хвороб характерний малосимптомний перебіг хвороби, що значно утруднює своєчасну діагностику і зменшує можливості профілактики. Частина з цих хвороб призводять при тривалому перебігу до безпліддя та можливості передачі від матері до дитини[1]. За даними МОЗ в Україні щорічно реєструється близько 400 тисяч нових випадків хвороб у такому порядку: сифілісу, гонореї, хламідіозу, герпесу, сечостатевого мікоплазмозу, генітального кандидозу і трихомоніазу. За результатами численних досліджень встановлено, що наявність ІПСШ суттєво підвищує ризик передачі та інфікування ВІЛ статевим шляхом. Зокрема передачі ВІЛ сприяють сифіліс, генітальний герпес, гонорея, хламідіоз, трихомоноз, кандидоз, мікоплазмоз та інші венеричні інфекції. Ерозії та виразки, запалення, пошкодження тканин, що зумовлено ІПСШ, ослаблюють чинники захисту організму від інфікування ВІЛ.[2].

Класифікація[ред. | ред. код]

До ЗПСШ відносять[3]:

Поширеною помилкою є залучення до переліку ЗПСШ таких захворювань, як неспецифічний уретрит і бактеріальний вагіноз, які зумовлює умовно-патогенна мікрофлора.

Шляхи передачі[ред. | ред. код]

Основною особливістю ХПСШ є відносно висока сприйнятливість збудників до умов навколишнього середовища, наслідком чого є необхідність прямого контакту для інфікування збудником.

Група венеричних ХПСШ передається при незахищеному статевому контакті (включаючи орально-генітальні форми). Поцілунки, орально-статевий контакт і використання сексуальних іграшок, зокрема таких, як вібратори, багаторазово підвищує ризик інфікування при захищеному за допомогою презерватива статевому акті.

Для ХПСШ в широкому розумінні цієї групи можливі інші шляхи передачі. Зокрема, заразитися папіломавірусом можливо при тісному побутовому контакті, трихомонада вагінальна може тривалий час зберігати свої інфекційні властивості у вологому середовищі (мокрі рушники, гладкі поверхні). Збудник корости або лобкова воша може передаватися контактно-побутовим шляхом через предмети вжитку. Вертикальний шлях передачі інфекції передбачає інфікування дитини матір'ю або батьком (ВІЛ-інфекція, гепатит В тощо). Можливе зараження гемоконтактно — через застосування медичних (шприці, зубні екстрактори тощо) і немедичних (татуаж, манікюр та педикюр тощо) інструментів, при переливанні кровопрепаратів, як це відбувається при гепатиті В, ВІЛ-інфекції.

Зараження цими інфекційними збудниками, не завжди свідчить про легковажне ставлення до вибору партнерів: і при одному постійному партнерові існує певний ризик захворіти. І тут важливу роль в можливості заразитися на ЗПСШ відіграють такі біологічні фактори, як мутація мікроорганізмів, формування у них стійкості до лікарських препаратів і багато іншого.

Ризик при незахищеному сексі з інфікованою людиною
Неінфікована

людина

Відомі ризики Можливі
Виконання

феляції

Виконання

кунілінгусу

  • Герпес
  • Папіломавірусна інфекція[5]
  • Хламідіоз з ураженням ротоглотки[4]
  • Гонорея з ураженням ротоглотки[4]
Отримання

феляції

  • Хламідіоз
  • Гонорея[4]
  • Простий герпес
  • Сифіліс[4] (1 %)[6]
  • Папіломавірусна інфекція
Отримання

кунілінгусу

  • Простий герпес
Вагінальний секс

(чоловіки)

  • Гепатит C
Вагінальний секс

(жінки)

  • Хламідіоз (30–50 %)[7]
  • Лобкові воші
  • Короста
  • Гонорея (47 %)[22]
  • Гепатит B (50–70 %)
  • Простий герпес
  • ВІЛ-інфекція (0.1 %)[8]
  • Папіломавірусна інфекція (високий ризик;[7] біля 40-50 %)[11]
  • Урогенітальний мікоплазмоз[12][13][16]
  • Сифіліс
  • Трихомоноз
  • Уреаплазмоз[20][21][16]
  • Гепатит C
Анальний секс

(активний партнер)

  • Хламідіоз
  • Лрбкові воші
  • Короста (40 %)
  • Гонорея
  • Гепатит B
  • Простий герпес
  • ВІЛ-інфекція (0.62 %)[23]
  • Папіломавірусна інфекція
  • Сифіліс (14 %)[6]
  • Гепатит С
Анальний секс

(приймаючий партнер

/ партнерка)

  • Хламідіоз
  • Лобкові воші
  • Короста
  • Гонорея
  • Гепатит B
  • Простий герпес
  • ВІЛ-інфекція (1.7 %)[23]
  • Папіломавірусна інфекція
  • Сифіліс (1.4 %)[6]
  • Гепатит С
Анілінгус
  • Папіломавірусна інфекція (1 %)

Профілактика та боротьба[ред. | ред. код]

Всесвітньою організацією охорони здоров'я в «Глобальній стратегії профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та боротьби з ними на 2006—2016 роки» виділяє поняття «безпечна статева поведінка» (безпечний секс), що включає в себе:

  • Правильне і систематичне використання чоловічих і жіночих презервативів;
  • Правильне застосування місцевих бактерицидних засобів, антисептиків, які значно знижують, але повністю не усувають ризик зараження;[27][28][29]
  • Періодичне обстеження за допомогою клінічної та лабораторної діагностики;
  • У разі діагностування інфекції (або підозри на її наявність) спеціалізоване лікування;
  • Статева стриманість;
  • Обов'язкове повідомлення статевих партнерів;
  • Вакцинація проти онкогенних вірусів гепатиту B і папіломавірусів людини.

Застосування презерватива під час статевого акту значно зменшує ризик зараження ЗПСШ. Для цього презерватив необхідно правильно одягати до початку статевого контакту і звертати увагу, щоб виділення з статевих органів одного партнера не могли попасти на статеві органи другого партнера до початку та після закінчення статевого акту; презерватив необхідно одягнути до початку статевих контактів і не торкатися статевих органів партнера до початку натягування презерватива.

На сьогодні у розвинених країнах створено всі необхідні умови для успішної боротьби із захворюваннями, що передаються статевим шляхом. Здійснюють заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим надається безкоштовна медична допомога[джерело?].

Фактори, що ускладнюють боротьбу із ЗПСШ[ред. | ред. код]

Попри наявність усіх сучасних методів і засобів діагностики й лікування ЗПСШ хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу із хворобами.

Щодо захворювань, що передаються статевим шляхом, існує немало забобонів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись ЗПСШ можна тільки після настання певного віку. Проте зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна й нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження підвищується у стані сп'яніння.

Сприяє поширенню захворювань, що передаються статевим шляхом, часті випадки їх безсимптомного перебігу протягом тривалого часу. Хворі звертаються до лікаря і отримують інформацію про наявність у себе ХПСШ лише після проявів їх під час загострення хвороби. Ускладнює лікування часто наявність у хворого одночасно декількох збудників захворювань, що передаються статевим шляхом, зокрема, наявність трихомоніазу, оскільки без попереднього вилікування його нерідко складно вилікувати деякі інші захворювання, що передаються статевим шляхом. Хоча захворюваність на трихомоніаз на сьогодні й зменшилась, наприклад, у Російській Федерації з 1995 року з 343,9 до 111,4 на 100 тисяч населення на 2011 рік, ця хвороба продовжує залишатися проблемою серед ЗПСШ[30].

Боротьба із ЗПСШ в Україні[ред. | ред. код]

В Україні працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов'язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів тощо, оскільки їх захворювання може завдати оточуючим особливо великої шкоди. Лікують хворих на ЗПСШ як в амбулаторних умовах диспансеру, так і в його стаціонарі. До останнього направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що здійснюється в диспансері.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку.

Боротьба із ЗПСШ у країнах, що розвиваються[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. WHO Media centre. Sexually transmitted infections (STIs). Fact sheet N°110. Updated August 2016 [1] (англ.)
  2. ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України». Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). 2017 [2]
  3. ВОЗ. Глобальная стратегия профилактики инфекций, передаваемых половым путем, и борьбы с ними, 2006-2015 гг. — 2007. — С. 6—7. — ISBN 978-92-4-456347-2. (рос.)
  4. а б в г д е ж и к Edwards, S; Carne, C (1998). Oral sex and transmission of non-viral STIs. Sexually Transmitted Infections 74 (2): 95–100. PMC 1758102. PMID 9634339. doi:10.1136/sti.74.2.95. 
  5. а б Maura Gillisons (2007). HPV Infection Linked to Throat Cancers. Johns Hopkins Medicine. Архів оригіналу за 2013-09-06. 
  6. а б в г Hoare A (2010). models of HIV epidemics in Australia and Southeast Asia Архівовано 2012-04-19 у en:Wayback Machine.
  7. а б в г Australasian contact tracing manual. Specific infections where contact tracing is generally recommended Архівовано 2011-03-01 у en:Wayback Machine.
  8. а б в Varghese, Beena; Maher, Julie E; Peterman, Thomas A; Branson, Bernard M; Steketee, Richard W (2002). Reducing the Risk of Sexual HIV Transmission. Sexually Transmitted Diseases 29 (1): 38–43. PMID 11773877. doi:10.1097/00007435-200201000-00007. 
  9. Holmes, King K; Johnson, David W; Trostle, Henry J (1970). An Estimate of the Risk of Men Acquiring Gonorrhea by Sexual Contact with Infected Females1. American Journal of Epidemiology 91 (2): 170–4. PMID 5416250. doi:10.1093/oxfordjournals.aje.a121125. 
  10. а б Mahiane, Séverin-Guy; Legeai, Camille; Taljaard, Dirk; Latouche, Aurélien; Puren, Adrian; Peillon, Aurélie; Bretagnolle, Jean; Lissouba, Pascale; Nguéma, Eugène-Patrice Ndong; Gassiat, Elisabeth; Auvert, Bertran (January 2009). Transmission probabilities of HIV and herpes simplex virus type 2, effect of male circumcision and interaction: a longitudinal study in a township of South Africa. AIDS 23 (3): 377–383. PMC 2831044. PMID 19198042. doi:10.1097/QAD.0b013e32831c5497. 
  11. а б Burchell, Ann N; Richardson, Harriet; Mahmud, Salaheddin M; Trottier, Helen; Tellier, Pierre P; Hanley, James; Coutlée, François; Franco, Eduardo L (2006). Modeling the Sexual Transmissibility of Human Papillomavirus Infection using Stochastic Computer Simulation and Empirical Data from a Cohort Study of Young Women in Montreal, Canada. American Journal of Epidemiology 163 (6): 534–43. PMID 16421235. doi:10.1093/aje/kwj077. 
  12. а б Caini, Saverio; Gandini, Sara; Dudas, Maria; Bremer, Viviane; Severi, Ettore; Gherasim, Alin (2014). Sexually transmitted infections and prostate cancer risk: A systematic review and meta-analysis. Cancer Epidemiology 38 (4): 329–38. PMID 24986642. doi:10.1016/j.canep.2014.06.002. 
  13. а б в Ljubin-Sternak, Sunčanica; Meštrović, Tomislav (2014). Chlamydia trachomatisand Genital Mycoplasmas: Pathogens with an Impact on Human Reproductive Health. Journal of Pathogens 2014: 183167. PMC 4295611. PMID 25614838. doi:10.1155/2014/183167. 
  14. а б Schlicht, M. J; Lovrich, S. D; Sartin, J. S; Karpinsky, P; Callister, S. M; Agger, W. A (2004). High Prevalence of Genital Mycoplasmas among Sexually Active Young Adults with Urethritis or Cervicitis Symptoms in La Crosse, Wisconsin. Journal of Clinical Microbiology 42 (10): 4636–40. PMC 522307. PMID 15472322. doi:10.1128/JCM.42.10.4636-4640.2004. 
  15. а б McIver, C. J; Rismanto, N; Smith, C; Naing, Z. W; Rayner, B; Lusk, M. J; Konecny, P; White, P. A та ін. (2009). Multiplex PCR Testing Detection of Higher-than-Expected Rates of Cervical Mycoplasma, Ureaplasma, and Trichomonas and Viral Agent Infections in Sexually Active Australian Women. Journal of Clinical Microbiology 47 (5): 1358–63. PMC 2681846. PMID 19261782. doi:10.1128/JCM.01873-08. 
  16. а б в г д Mycoplasma Infections. WebMD (en-US). Архів оригіналу за 2017-07-30. Процитовано 2017-06-29. 
  17. Diseases Characterized by Urethritis and Cervicitis - 2015 STD Treatment Guidelines. www.cdc.gov. Процитовано 8 December 2017. 
  18. Lis, Rebecca; Rowhani-Rahbar, Ali; Manhart, Lisa E (2015). Mycoplasma genitalium Infection and Female Reproductive Tract Disease: A Meta-analysis. Clinical Infectious Diseases 61 (3): 418–26. PMID 25900174. doi:10.1093/cid/civ312. 
  19. Wiesenfeld, Harold C; Manhart, Lisa E (2017). Mycoplasma genitalium in Women: Current Knowledge and Research Priorities for This Recently Emerged Pathogen. The Journal of Infectious Diseases 216 (suppl_2): S389–S395. PMID 28838078. doi:10.1093/infdis/jix198. 
  20. а б Clark, Natalie; Tal, Reshef; Sharma, Harsha; Segars, James (2014). Microbiota and Pelvic Inflammatory Disease. Seminars in Reproductive Medicine 32 (1): 43–9. PMC 4148456. PMID 24390920. doi:10.1055/s-0033-1361822. 
  21. а б Larsen, Bryan; Hwang, Joseph (2010). Mycoplasma,Ureaplasma, and Adverse Pregnancy Outcomes: A Fresh Look. Infectious Diseases in Obstetrics and Gynecology 2010: 1. PMC 2913664. PMID 20706675. doi:10.1155/2010/521921. 
  22. Platt, R; Rice, P. A; McCormack, W. M (1983). Risk of acquiring gonorrhea and prevalence of abnormal adnexal findings among women recently exposed to gonorrhea. JAMA 250 (23): 3205–9. PMID 6417362. doi:10.1001/jama.250.23.3205. 
  23. а б Jin, Fengyi; Jansson, James; Law, Matthew; Prestage, Garrett P; Zablotska, Iryna; Imrie, John CG; Kippax, Susan C; Kaldor, John M; Grulich, Andrew E; Wilson, David P (2010). Per-contact probability of HIV transmission in homosexual men in Sydney in the era of HAART. AIDS 24 (6): 907–13. PMC 2852627. PMID 20139750. doi:10.1097/QAD.0b013e3283372d90. 
  24. Giardia, Epidemiology & Risk Factors. Center For Disease Control. July 13, 2012. Архів оригіналу за May 2, 2015. Процитовано 2015-07-03. 
  25. Hepatitis A, Division of Viral Hepatitis. Center For Disease Control. May 31, 2015. Архів оригіналу за July 4, 2015. Процитовано 2015-07-03. 
  26. Shigella Infections among Gay & Bisexual Men. Center For Disease Control. April 23, 2015. Архів оригіналу за July 4, 2015. Процитовано 2015-07-03. 
  27. Короткі поради з безпечного сексу — контрацепція.
  28. ЯК УНИКНУТИ НАСЛІДКІВ НЕЗАХИЩЕНОГО СЕКСУ: ПОРАДИ ФАХІВЦІВ
  29. Екстрена профілактика статевих інфекцій
  30. Бутов Ю. С. — Дерматовенерология, Москва. ГЕОТАР-Медия, 2013(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Хоменко Я.С. Хвороби ХХ століття. — Київ, 1999.
  • Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей / Скрипкин Ю. К. — М.: Медицина, 2002 год. — Т. 1. — 576 с. — ISBN 5-225-02856-x. (рос.)
  • Венерические болезни / под ред. Шапошникова О.К. — М., 1980. (рос.)
  • Мавров И.И. Лечение и профилактика гонококковой инфекции. — Киев, 1984. (рос.)
  • Скрипкин Ю.К., Шарапова Г.Я., Селисский Г.Д. Болезни, передающиеся при половых контактах. — Л., 1985. (рос.)
  • Ильин И.И. Негонококковые уретриты у мужчин. — М. : Медицина, 1991. (рос.)
  • Кира Е. Ф. Инфекции и репродуктивное здоровье. — Минск, 1995. (рос.)
  • Кулаков В. И. Инфекции, передаваемые половым путем, — проблема настоящего и будущего // Акушерство и гинекология.. — 2003. — Вип. № 6 (10 грудня). (рос.)
  • Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей / Скрипкин Ю. К. — М.: Медицина, 2002 год. — Т. 1. — 576 с. — ISBN 5-225-02856-x.
  • Евгений Додолев, Марина Леско. Дети сифилиса, или истоки американского благочестия. Статья в ж «Огонёк» М.: 2003. — № 3. — С. 16-18.
  • Коляденко В. Г., Степаненко В. И. Сифилис. История происхождения и распространения в Европе и Российской империи. Заболеваемость и борьба с сифилисом в Советском Союзе и Украине. // Искусство лечения.(Мистецтво лікування.) — К.: 2004. — № 6.
  • С. Е. Данилов, М. Е. Старченко и др. «Инфекции передающиеся преимущественно половым путем.» С. Е. Данилов. — Санкт-Петербург: 2001. — 40 с. — ISBN 5-7243-
  • Справочник по психиатрии (Под ред. А. В. Снежневского). — 2-е изд. М.: Медицина, 1985. (Штернберг Э. Я., Молчанова Е. К. Психические расстройства, обусловленные сифилисом нервной системы.)

Посилання[ред. | ред. код]

Частина серії
Жіноче здоров'я[en]
Логотип жіночого здоров'я складається з рожевого "дзеркала Венери" та синьої символіки медицини
Символ жіночого здоров'я
 
П:  Портал «Фемінізм»