Голубов Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голубов Дмитро Іванович
Народився16 жовтня 1983(1983-10-16) (41 рік)
Одеса, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанняОдеса
Діяльністьполітик
Відомий завдякихакер, політик
Alma materОдеський університет ім. Мечникова
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання
ПосадаНародний депутат України
ПартіяІнтернет партія України

Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка «Солідарність» 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Дмитро́ Іва́нович Го́лубов (нар. 16 жовтня 1983, Одеса) — український політик[1], кіберзлочинець, колишній кардер[2]. Голова «Інтернет партії України». Підозрювався правоохоронними органами кількох країн в організації кіберзлочинів у банківській сфері[3].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Батько — Іван Васильович Голубов, музикант, голова обласного відділення Спілки композиторів України. Мати — стоматолог.

Освіта

[ред. | ред. код]

Навчався в школі ім. Столярського, в гімназії № 2, в школі № 27, а також в економічному ліцеї при школі № 27.

2001 року вступив до Одеського університету ім. Мечникова на економіко-правовий факультет за спеціальністю «облік і аудит».

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

Свої перші гроші заробив у 7 років, продаючи туристам листівки із зображеннями пам'яток Одеси. 1991 року працював у пекарні, де молов бринзу. У старшому віці мив автомобілі.

1999 року разом з групою товаришів створив фірму, яка надавала послуги набору тексту на комп'ютері, ремонту комп'ютерів, налаштування програмного забезпечення.

Громадсько-політична діяльність

[ред. | ред. код]

2007 — вирішив створити «Інтернет партію України».

2008 — зареєстрував Всеукраїнську громадську організацію «Інтернет Парламент», яка об'єднала соціально активних молодих людей, що стало фундаментом для створення партії. Засновник і власник «Інтернет партії України», зареєстрованої Мін'юстом 26 березня 2010 року.

Станом на вересень 2014 року безпартійний і балотувався від партії «Блок Петра Порошенка»[1]. 2014 року обраний нардепом, Одеса, округ № 136.

  • Член Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя
  • Член міжпарламентської асамблеї ВРУ та Сейму Литви
  • Член групи з міжпарламентських зв'язків з Угорщиною
  • Член групи з міжпарламентських зв'язків з Китаєм[4]

Кандидат у народні депутати на парламентських виборах 2019 року (виборчий округ № 136, частина Малиновського, частина Суворовського районів м. Одеси)[5]. Програв кандидату від партії «Слуга народу» Олександру Горенюку[6][7].

Кіберзлочинність

[ред. | ред. код]

Сайт Carderplanet.com було створено 2001 або 2003 року та зареєстровано на Мадагаскарі. Навколо цього сайту утворилося злочинне угруповання з виробництва підроблених карток міжнародних платіжних систем MasterCard та Visa. Як визнав згодом український хакер Neron, угрупування об'єднувало близько 7 тисяч кардерів — злочинців, які займаються махінаціями з використанням банківських карток[8]. Шахраї були переважно росіянами або представниками інших східноєвропейських країн[9].

На сайті було надано широкий спектр послуг: де купити обладнання для підробки карток і де — готові картки. Вважають, що саме через цю організацію російський «Райффайзенбанк» у березні 2005 року призупинив приймання своїх карток на території України[10]. Carderplanet діяла на території близько 20 країн. Поліція Великої Британії вважає, що протягом 2003—2006 років за допомогою цього сайту в банках різних країн вкрадено понад 11,4 млн $, хоча також називають у кілька разів більші цифри.

Керівників злочинного угруповання допомагали вистежували поліції багатьох країн, спецслужби, представники ФБР та Міністерства фінансів США[11]. 7 липня 2005 року Голубова затримано вдома в Одесі.

Пів року відсидів у Лук'янівському СІЗО в Києві. Голубова звинуватили за чотирма статтями Кримінального кодексу України — йому загрожувало позбавлення волі до 12 років. 22 грудня 2005 року на попередньому слуханні в Солом'янському районному суді Києва суддя Володимир Скорик ухвалив рішення звільнити Голубова з-під арешту і передати на поруки народним депутатам із фракції Партії регіонів Володимирові Демьохіну та Володимирові Макеєнку. Вони внесли по 50 тисяч гривень застави. Суддя відмовив представникам MasterCard та Visa виступати на суді цивільними позивачами. Уникнути суду Голубову також допоміг віцепрезидент Спілки адвокатів України Петро Бойко[2]. Вину Голубов досі не визнає[12].

Після чотирьох років судових розглядів Голубова повністю виправдав Солом'янський суд Києва за статтями 200 ч. 2, 255 ч. 1, 190 ч. 4 у зв'язку з «відсутністю складу злочину»[13].

Депутатська діяльність

[ред. | ред. код]

Не голосував за проєкт постанови про «Заяву ВРУ з приводу невизнання Україною легітимності виборів до Держдуми Федеральних Зборів РФ сьомого скликання»[14].

У лютому 2018 року взяв на поруки мера Одеси Труханова, якому висунули підозри у злочинній діяльності (зокрема, у привласненні держмайна) під час роботи на посту голови міста[15]. Це дозволило Труханову вийти з-під варти без застави[16].

Не голосував за зняття арешту з фігурантів справ НАБУ нардепів Борислава Розенблата, Максима Полякова, Олександра Онищенка, а також був проти надання дозволу на зняття недоторканості з нардепів Євгена Дейдея та Вадима Лозового[17].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Має сина.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Основні відомості про кандидатів у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 136. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.
  2. ↑ а б Сергій Павлович, «Як я вкрав мільйон. Сповідь кардера», епілог.
  3. ↑ Security Fix - The Curious Case of Dmitry Golubov. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 2 березня 2018.
  4. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 16 липня 2017.
  5. ↑ Відомості про кандидата в народні депутати України [Архівовано 10 серпня 2019 у Wayback Machine.] cvk.gov.ua
  6. ↑ В Одесі криптомільйонер Голубов програв урбаністу зі «Слуги народу» [Архівовано 24 липня 2019 у Wayback Machine.] Укрінформ (23.07.2019)
  7. ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців в одномандатному виборчому окрузі № 136 [Архівовано 10 серпня 2019 у Wayback Machine.] cvk.gov.ua
  8. ↑ Як закінчилася кар'єра українського хакера Neron'а. «На початку 2003-го на мене працювали восьмеро новачків, а доходи зросли з $3 до $5-7 тис. на місяць» (Контракти, 12 травня 2008). Архів оригіналу за 29 серпня 2008. Процитовано 26 лютого 2012.
  9. ↑ Арештовано «гакера», від якого постраждали десятки банків світу (Свобода, 22 липня 2005)
  10. ↑ Кардера, укравшего десятки миллионов долларов, выпустили на свободу (securitylab.ru, 3 квітня 2006) [Архівовано 12 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. ↑ Computer crime: credit card criminal ring exposed (Computer Crime Research Center, 22 липня 2005) [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. ↑ Подозреваемый в мошенничестве: Депутаты Макеенко и Демехин, взявшие меня на поруки, — это знакомые моего адвоката (Дело, 12 червня 2009) [Архівовано 26 березня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ 174-ю політичною партією, зареєстрованою в Україні, стала Інтернет партія, яку очолив відомий хакер. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 19 листопада 2013.
  14. ↑ Поіменне голосування про проєкт Постанови про Заяву Верховної Ради України з приводу невизнання Україною легітимності виборів до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації сьомого скликання, їх результатів та правових наслідків, та відповідно, складу, повноважень, актів та рішень Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації сьомого скликання (№ 5135) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 21 вересня 2016.
  15. ↑ Труханов – людина 90-х, пов'язана з криміналітетом, – Бердинських - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 17 лютого 2018. Процитовано 16 лютого 2018.
  16. ↑ Труханов та Голубов входять до одного угруповання, яке контролює Одесу, – Лещенко - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 16 лютого 2018.
  17. ↑ Голубов Дмитро Іванович | Серпом по рейтингу. Серпом по рейтингу (укр.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голубов_Дмитро_Іванович&oldid=39903035