Населення Бразилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Бразилії
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 204,259 млн осіб
Густота 24,9 особи/км²
Природний приріст 0,77 ‰
Народжуваність 14,46 ‰
Смертність 6,58 ‰
Середня тривалість життя 73,53 року
 • чоловіків 69,99 року
 • жінок 77,25 року
Смертність немовлят 18,6 ‰
Коефіцієнт міграції 0,14 ‰
Вікова структура
до 14 років 23,27 %
15–64 років 68,93 %
старіші за 65 років 7,80 %
Статева структура
загалом 0,97 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,04 чол./жін.
у віці 15–64 років 0,89 чол./жін.
після 65 років 0,74 чол./жін.
Етнічні групи
Нація бразильці
Мови
Офіційна португальська

Населення Бразилії. Чисельність населення країни 2015 року становила 204,259 млн осіб (6-те місце у світі)[1]. Оцінка кількості населення цієї держави враховує ефекти зайвої смертності через захворювання на СНІД. Чисельність бразильців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 14,46 ‰ (136-те місце у світі), смертність — 6,58 ‰ (144-те місце у світі), природний приріст — 0,77 % (142-ге місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність в Бразилії, станом на 2015 рік, дорівнює 14,46 ‰ (136-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,77 дитини на одну жінку (158-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 80,3 % (станом на 2006 рік)[1].

Смертність в Бразилії 2015 року становила 6,58 ‰ (144-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,77 % (142-ге місце у світі)[1].

Протягом останніх років швидкість зростання населення дещо зменшилася порівняно з максимумом близько 1960 року. Причини зменшення швидкості зростання населення пов'язані з урбанізацією та індустріалізацією, та в результати із зменшенням рівня народжуваності (наприклад, через використання контрацептивів). Хоча рівень смертності різко знизився з 1940 року, рівень народжуваності знизився сильніше.

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Бразилії, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Бразилії становить 31,6 року (104-те місце у світі): для чоловіків — 30,7, для жінок — 32,4 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 73,53 року (129-те місце у світі), для чоловіків — 69,99 року, для жінок — 77,25 року[1]. Розподіл населення за віком нагадує розподіл суброзвинених країн. Діти (до 19 років) складають більш ніж третину повного населення. Разом з невеликим населенням у похилому віці (менш ніж десятою долею), вони складають економічно неактивну частину населення, таким чином економічно активна частина становить близько 55 %.

Вікова структура населення Бразилії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 23,27 % (24 223 817 чоловіків, 23 304 371 жінки);
  • молодь віком 15-24 роки — 16,47 % (17 058 031 чоловік, 16 579 678 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 43,8 % (44 358 524 чоловіка, 45 111 178 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 8,66 % (8 348 783 чоловіка, 9 343 347 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 7,8 % (6 776 742 чоловіка, 9 155 340 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,6; коефіцієнт розлучуваності — 1,4; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 21 (дані за 2009 рік)[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 28 років, жінки — 26 років, загалом — 27 років (дані за 2006 рік)[4].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 24,9 особи/км² (191-ше місце у світі)[1]. Більшість населення країни мешкає на сході поблизу атлантичного узбережжя, особливо на Південномі сході та у прибережній смузі Північного сходу. Інше важливе ядро населення — Південний регіон. Найменш заселені райони знаходяться у Центрально-західному та Північному регіонах.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Бразилії

Бразилія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 85,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,17 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Сан-Паулу — 21,066 млн осіб, Ріо-де-Жанейро — 12,902 млн осіб, Белу-Орізонті — 5,716 млн осіб, Бразиліа (столиця) — 4,155 млн осіб, Форталеза — 3,88 млн осіб, Ресіфі — 3,739 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


Найбільші міські агломерації (Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро і Бразиліа) розміщуються на півдні країни. Бразильський інститут географії та статистики (IBGE) класифікує міські райони у ієрархію згідно з населенням та важливістю міст. Найважливіші міські райони приведені нижче:

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,14 ‰ (116-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Внутрішні[ред.ред. код]

Біля третини бразильців не живуть там, де вони народились. За зміну місця жительства відповідає внутрішня міграція, яка розподіляється на дві базові категорії: переміщення з сільської місцевості до міста — викликане нестачею можливостей роботи (часто через об'єднання господарств) та низькою якістю послуг у сільській місцевості — та регіональна міграція, найбільшими прикладами якої є:

  • міграція від прибережних областей до віддалених районів штату Мінас-Жерайс у XVIII столітті через розвиток гірничої промисловості;
  • потік рабів з північного сходу та кавові плантації штатів Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро наприкінці XIX століття;
  • гумова міграція в Амазонію, наприкінці XIX століття та на початку XX, яка привернула багато мешканців північного сходу;
  • заснування і заселення міста Бразиліа, яке привернуло чиновників та багато робочих, переважно з півночі та північного сходу;
  • індустріальний розвиток Південного сходу (головним чином штатів Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро і Мінас-Жерайс), який привернув багато мешканців північного сходу.

Протягом останніх років найбільший потік мігрантів йде з північного сходу до півдня та південного сходу, в пошуках роботи у промислових та торгових галузях і обслуговуванні, та переміщення селян з півдня та південного сходу на центральний захід та північ через розширення територій, зайнятих під сільське господарство.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

У країні перебуває 54 особи без громадянства[1].

Бразилія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2010 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
білі
  
47.7%
мулати
  
43.1%
темношкірі
  
7.6%
азіати
  
1.1%
індіанці
  
0.4%
Докладніше: Народи Бразилії

Головні етноси країни: білі — 47,7 %, мулати — 43,1 %, темношкірі — 7,6 %, азіати — 1,1 %, індіанці — 0,4 % населення (приблизні дані за 2010 рік)[1].

Бразильський народ формувався протягом останніх 5 століть з кількох хвиль іммігрантів, до яких приєдналися численні завезені африканські раби та місцеве населення. Населення складається з трьох основних етнічно-расових груп: американські індіанці, білі та негри. Тубільні народи американських індіанців з'явилися на території Бразилії щонайменш 10 тис. років тому. На час відкриття європейцями, повне населення Бразилії становило близько 5 млн мешканців, розсіяних по всій її території. Білі європейці, представлені португальськими колоністами, активно заселяли прибережну територію протягом 16 століття. До 1822 року тільки португальці мали право іммігрувати до Бразилії, але з отриманням незалежності почалася імміграція представників інших європейських країн, яка продовжувалася протягом XIX і XX століть. Основний притік був з італійців і португальців, дещо менше з німців, іспанців тощо. Негри прибували у вигляді рабів, з 16 століття до середини XIX століття, та переважно належали до народів банту і йоруба. Дещо менший вклад внесли азіатські іммігранти, особливо японці, та араби. У результаті вищенаведеної картини, Бразильський інститут географії та статистики класифікує населення під час переписів до 5 основних категорій, заснованих на расі та кольорі шкіри:

Етнічні групи Бразилії згідно з переписом 2006 року
Група Пояснення Відсоток Кількість
Білі (порт. Brancos) Європейці та інші 53,7 % 96 млн
Коричневі (порт. Pardu) Суміш рас 38,5 % 70 млн
Чорні (порт. Pretos) Негри 6,2 % 11 млн
Жовті (порт. Amarelos) Азіати 0,5 % 1 млн
Індіанці (порт. Índios) Тубільні народи 0,4 % 700 тис.

Білі[ред.ред. код]

На останньому переписі білими себе назвали 53,7 % бразильського населення, або близько 96 млн чоловік. Вони мешкають по всій території країни, хоча найбільше сконцентровані на Півдні та Південному сході Бразилії. Білими себе вважають як нащадки європейців, так і нащадки деяких інших народів з білим кольором шкіри. Існує також етнічна група бразигвайців — білі бразильці або їх нащадки, що мешкають на прикордонних з Бразилією територіях Парагваю.

До 1800 року до Бразилії іммігрувало лише 1 млн європейців, майже виключно португальців. Бум імміграції наступив пізніше, у 19 та 20 століттях, коли до Бразилії приїхало біля 6 мільйонів європейців. Сьогодні, мешканці, які визначають себе білими, складають найбільшу етнічно-расову групу країни, сформовану протягом п'ятьох століть іммігрантами переважно з Європи. Хоча у середині XIX століття біле населення було португальського походження, пізніша імміграція складалася з представників різних країн. Таким чином, бразильські білі є нащадками багатьох різних народів, перш за все романомовних (португальців, італійців, іспанців), германців (німців) та слов'ян (поляків, українців). Крім європейців, до білих також відносять нащадків арабських іммігрантів (ліванців та сирійців).

Хоча більшість населення і відносить себе до білих, генетичні дослідження показали, що «білі» насправді також є сумішшю рас, більш ніж 86 % населення мають негрів та індіанців серед своїх предків.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Бразилії

Коричневі[ред.ред. код]

Термін «Коричневі» (pardos) або «парду» не завжди мав своє сучасне значення. Він був вперше введений під час перепису 1872 року з єдиною ціллю розрізнити вільних негрів (як чистокровних, так і змішаних, будь-якого кольору шкіри) від рабів (знову будь-якого походження і кольору шкіри).

З відміною рабства термін втратив своє початкове значення, але продовжував використовуватися як «залишкова» категорія для позначення мешканців, які не включали себе до жодної з запропонованих у переписі категорій, у такому значенні термін використовувався у 7 з 11 проведених переписів (за винятком перепису 1890, який використовував термін «метиси» (mestiços) та переписів 1900, 1920 і 1970, які не застосовували категорію «колір»). Тільки з 1950 року мешканці отримали можливість само-класифікувати себе до цієї групи, яка була чітко включена до опцій у переписі.

Коричневі становлять 38,5 % бразильського населення, або близько 70 млн чоловік, та розповсюджені по всій території країни. Коричневими вважаються як всі змішані мешканці (які самостійно вважають себе такими) так і всі мешканці, які не відносяться до жодної з решти категорій.

Хоча Бразильський інститут географії та статистики і зараховує всіх коричневих до нащадків африканців, багато дослідників з цим незгодні, переконуючи, що до 8 % населення є переважно сумішшю білих з індіанцями, (відомими за неофіційними термінами «кабоклу» і «мамелюку»), та невелка частина — білих з азіатами (жовтими). Невпевненість також зростає тому, що деякий відсоток негрів класифікує себе як коричневі, а коричневих — як білі.

Чорні[ред.ред. код]

Чорними або неграми себе називають 6,2 % бразильського населення, або близько 11 млн чоловік. Хоча вони також розповсюджені по всій території країни, їх найбільша концентрація у Північно-східному регіоні. Неграми себе вважають всі нащадки африканських народів, перевезених до Бразилії як раби.

Рабство в Бразилії існувало протягом біля 350 років, коли до Бразилії за офіційними даними було завезено біля 3 млн рабів (контрабандні перевезення відповідають приблизно за два мільйони з цього числа). Нещодавні дослідження показують, що 86 % мають понад 10 % генетичних маркерів, характерних до африканців. Невелике число негрів у переписі (6,2 %) є результатом традиційно упередженого відношення до негрів та індіанців у суспільстві, тому багато негрів намагаються вказувати себе як «коричневі» або користуються неофіційними категоріями «мулати» (mulatos, morenos), які вказують на змішане походження. Проте, протягом останніх років культура бразильських негрів стає все більш популярною та самосвідомість негрів зростає.

Жовті[ред.ред. код]

Жовті (amarelos) становлять 0,5 % бразильського населення, або близько 1 млн чоловік. Вони переважно сконцентровані у двох штатах: Сан-Паулу і Парана. Жовтими себе вважають нащадки більшості іммігрантів з Азії.

Більшість бразильських жовтих є нащадками японців, які іммігрували до Бразилії між 1908 і 1960 роками, переважно через економічні проблеми. Бразилія зараз містить найбільше японське населення за межами Японії. Інші групи включають незначну кількість китайців та корейців.

Індіанці[ред.ред. код]

Зараз індіанці становлять 0,4 % (за самовизначенням) бразильського населення, або близько 700 тис. чоловік. Індіанцями вважаються представники всіх тубільних народів Бразилії. Вони можуть бути знайдені по всій території Бразилії, хоча більше середнього зконцентровані у Північному та Центрально-західному регіонах.

Хоча мільйони бразильців є нащадками індіанців, тільки 0,4 % населення вважають себе ними. Це походить через інтенсивне змішування представників різних народів, втрату національної самосвідомості індіанців протягом століть, та через традиційно упереджене відношення до індіанців та негрів, через що багато індіанців намагаються вказувати себе «білими» або «коричневими» (тобто, змішаними).

Коли перші португальці прибули до Бразилії в 1500 році, тубільне населення становило близько 5 млн чоловік[6]. У середині XIX століття ця цифра зменшилася до 100 тис., та наприкінці XX століття становила близько 300 тис. Знищення тубільного населення Америки було найжахливішим прикладом геноциду в історії людства, та складалося з трьох факторів: ефекту занесених до Америки європейських хвороб, прямого знищення індіанців для звільнення території і використання їх як рабів, та асиміляції з європейцями.

Нещодавно проведені генетичні дослідження підтвердили, що мільйони бразильців є нащадками тубільних народів, більшість з яких і не здогадуються про своє індіанське походження.

Протягом останніх років вперше за п'ять століть спостерігається зростання індіанського населення Бразилії, проте, багато з них живуть в умовах крайньої бідності та поступово втрачають свою культуру.

Регіональний розподіл етнічно-расових груп[ред.ред. код]

У Південному регіоні Бразилії домінує європейський елемент — починаючи з португальських колоністів 17—18 століть, до великих хвиль імміграції німців, італійців та слов'ян протягом XIX—XX століть.

У Південно-східному регіоні також домінує європейський елемент — переважно португальські, італійські, іспанські та німецькі іммігранти XIX—XX століть. Хоча африканські та індіанські елементи тут також помітні, а у штаті Сан-Паулу — і азійський.

У Північно-східному регіоні домінує африканський та європейський елементи (переважно португальці), хоча є і деякий внесок індіанців.

У Північному та Центрально-західному регіонах домінує індіанський елемент, хоча із значним європейським та африканським внеском.

Мови[ред.ред. код]

Мови Бразилії (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
португальська
  
%
іспанська
  
%
німецька
  
%
італійська
  
%
японська
  
%
англійська
  
%
Докладніше: Мови Бразилії

Офіційна мова[7]: португальська. Інші поширені мови: іспанська (поширена у прикордонних регіонах і провінціях), німецька, італійська, японська, англійська, велика кількість індіанських мов.

Португальська мова — єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною португаломовною країною в Америці, що робить мову частиною бразильської національної самосвідомості. Бразильська португальська мова розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, якою розмовляють в Португалії. Тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильську португальську мову, але не мову, якою розмовляють в Португалії зараз, і що його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильську португальську мову також мали деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілька помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей.

За оцінками, біля 180 індіанських мов ще існують в тубільних суспільствах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато з них мають істотні контакти з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчення рідних мов. Деякі іноземні мови використовуються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських суспільствах в Південній Бразилії. Найголовніші з них — бразильські німецькі діалекти, наприклад Riograndenser Hunsrückisch, померанська і італійська мова, заснована на італійському венеціанському діалекті. У місті Сан-Паулу японська мова також існує в районах переселенців, таких як Лібердад.

Англійська мова — частина офіційного шкільного навчального плану, але дуже мало бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до певної міри самими носіями португальської мови завдяки великій схожості між двома мовами.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Бразилії (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
католики
  
65%
протестанти
  
22.2%
християни
  
2.7%
інші
  
1.4%
атеїсти
  
8%
агностики
  
0.4%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво — 64,6 %, інші гілки католицтва — 0,4 %, протестантизм — 22,2 % (адвентизм — 6,5 %, Асамблея Бога — 2,0 %, християнська конгрегація Бразилії — 1,2 %, Царство Боже — 1,0 %, інші — 11,5 %), інші течії християнства — 0,7 %, спіритизм — 2,2 %, інші — 1,4 %, не сповідують жодної — 8 %, не визначились — 0,4 % (станом на 2010 рік)[1].

Не всі бразильці вважають себе членами тої чи іншої релігії, організованої чи ні. У Бразилії діє свобода віросповідання, згідно з конституцією, участь громадян у будь-яких релігійних діях у країні є правом кожного мешканця, яке не може буди відняте або обмежене. Ніяка релігія відповідно до закону не вважається національною.

Біля трьох чвертей бразильського населення відносять себе до членів Римо-католицької церкви, що робить Бразилію країною з найбільшим числом католиків у світі. Також існує невелике число прихильників Бразильської апостольської католицької церкви. Серед інших релігій, які представлені невеликим числом членів, слід відзначити релігії африканського походження (що частіше практикуються у формі синкретизму з католицизмом), такі як умбанда і кондомбле. Юдаїзм, буддизм, іслам та індуїзм (здебільшого крішнаїти) мають дуже мале число прихильників у Бразилії, здебільшого у невеликих іммігрантських суспільствах півдня та південного сходу.

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Бразилії

Рівень письменності 2015 року становив 92,6 % дорослого населення (віком від 15 років): 92,2 % — серед чоловіків, 92,9 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту складають 5,9 % від ВВП країни, станом на 2012 рік (49-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 1,89 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 2,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 8,3 % від ВВП країни (31-ше місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 18,6 ‰ (95-те місце у світі); хлопчиків — 21,8 ‰, дівчаток — 15,23 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 44 випадків на 100 тис. народжень (103-тє місце у світі)[1].

Бразилія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, гарячка денге, малярія, шистосомози. Станом на серпень 2016 року в країні були зареєстровані випадки зараження вірусом Зіка через укуси комарів Aedes, переливання крові, статевим шляхом, під час вагітності[1]. 2013 року було зареєстровано 726,0 тис. хворих на СНІД (13-те місце в світі), це 0,55 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (62-ге місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 15,8 тис. осіб (17-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 20,1 % (102-ге місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 2,2 % (оцінка на 2007 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 87 % в сільській місцевості; загалом 98,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 88 %, в сільській місцевості — 51,5 %, загалом по країні — 82,8 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 44,7 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 33,3 %; частка осіб похилого віку — 11,3 %, або 8,8 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2009 року перебувало 21,4 % населення країни, а 4 % за межею країньої бідності[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 109,2 млн осіб (6-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 15,7 %; промисловість і будівництво — 13,3 %; сфера послуг — 71 % (станом на 2011 рік)[1]. 959,94 тис. дітей у віці від 5 до 12 років (3 % від загальної кількості) 2009 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 6,4 % працездатного населення, 2014 року — 4,8 % (73-тє місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 15 %, серед юнаків — 12,3 %, серед дівчат — 18,7 % (76-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Бразилія виступає другим найбільшим в світі споживачем кокаїну; нелегальне вирощування марихуани з яким бореться федеральний уряд; невеликі обсяги вирощування коки для внутрішнього споживання; споживач і транзитний пункт на шляху наркотрафіку кокаїну з Болівії, Перу, Колумбії до Європи; значне відмивання грошей в зоні кордону з Парагваєм і Аргентиною (оцінка ситуації 2008 року)[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Бразилії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[8][9].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,89 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,74 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Бразилії
Рік Населення Зміна
1940 41 236 315
1950 51 944 397 +26.0%
1960 70 070 457 +34.9%
1970 93 139 037 +32.9%
1980 119 002 706 +27.8%
1991 146 825 475 +23.4%

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат (англ.) Brazil‎ // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  3. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  4. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  5. (англ.) International Organization for Migration.
  6. (ісп.) Índios chegaram há 40 mil anos — BBC World Service, 20 квітня 2000 року.
  7. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  8. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  9. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]