Демографія Бразилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Демографія Бразилії
Населення 205 716 890 (липень 2012, оцінка)
Вікова структура
0-14 років
15-64 років
від 64 років
(2012, оцінка)
26,2 % (27,2 млн. ч./26,2 млн. ж.)
67 % (67,5 млн. ч./68,8 млн. ж.)
6,7 % (5,8 млн. ч./7,9 млн. ж.)
Медіанний вік
Повний
Жінки
Чоловіки

29,6 років
28,8 років
30,5 років
Приріст населення 1,102 % у рік (2012, оцінка)
Народжуваність 17,48 /1000 чол. (2012, оцінка)
Смертність 6,38 /1000 чол. (2012, оцінка)
Міграція -0,09 /1000 чол. (2012, оцінка)
Співвідн. статей
При народженні
До 15 років
15-64 років
після 64 років
Все населення

1,05 чол./жін.
1,04 чол./жін.
0,98 чол./жін.
0,74 чол./жін.
0,98 чол./жін.
Дит. смертність
Повна
Чоловіків
Жінок

20,5 /1000 народжених
23,9 /1000 народ.
16,93 /1000 народ.
Очік. трив. життя
Повна
Чоловіків
Жінок

72,79 років
69,24 років
76,53 років
Коефіцієнт фертильності 2,16 дітей/жінку (2012, оцінка)
ВІЛ-інфіковані 0,7 % (660 тис., 2003, оцінка)
Етнічні групи
Білі
Мулати
Негри
Інші (японці, араби, ам. індіанці)
Невизначені
(перепис 2000 року)
53,7 %
38,5 %
6,2 %
0,9 %

0,7 %
Релігії
Католики
Протестанти
Спірітуалісти
Банту/Вуду
Інші
Невизначені
Нерелігійні
(перепис 2000 року)
73,6 %
15,4 %
1,3 %
0,3 %
1,8 %
0,2 %
7,4 %
Мови Португальська (офіц.), поширені іспанська, англійська, французька
Грамотність
Визначення

Все населення
Чоловіки
Жінки
(2004, оцінка)
Людина віком 15 років може писати та читати
88,6 %
88,4 %
88,8 %

Приріст населення[ред.ред. код]

Бразилія має близько 186 млн мешканців (оцінка Бразильського інституту географії та статистики IBGE, 2006 рік). Протягом останніх років швидкість зростання населення дещо зменшилася порявняно з максимумом біля 1960 року.

Приріст населення Бразилії
Крива приросту населення
Рік Населення
1940 41 236 315
1950 51 944 397
1960 70 070 457
1970 93 139 037
1980 119 002 706
1991 146 825 475

Причини зменшення швидкості зростання населення пов'язані з урбанізацією та індустріалізацією, та в результати із зменшенням рівня народжуваності (неприклад, через використання контрацептивів). Хоча рівень смертності різко знизився з 1940 року, рівень народжуваності знизився сильніше.

Розподіл населення за віком нагадує розподіл суб-розвинених країн. Діти (до 19 років) складають більш ніж третину повного населення. Разом з невеликим населенням у похилому віці (менш ніж десятою долею), вони складають економічно неактивну частину населення, таким чином економічно активна частина становить біля 55%.

Регіональний розподіл населення[ред.ред. код]

Населення розподілене на території Бразиії дуже неоднорідно, із значною концентрацією у прибережних областях, особливо на Південномі сході та у прибережній смузі Північного сходу. Інше важливе ядро населення — Південний регіон. Найменш заселені райони знаходяться у Центрально-західному та Північному регіонах.

IBGE класифікує міські райони у ієрархію згідно з населенням та важливістю міст. Найважливіші міські райони приведені нижче:


Етнічні групи[ред.ред. код]

Бразильські індіанки

Бразильський народ формувався протягом останніх 5 століть з кількох хвиль іммігрантів, до яких приєдналися численні завезені африканські раби та місцеве населення. Населення складається з трьох основних етнічно-расових груп: американські індіанці, білі та негри. Тубільні народи американських індіанців з'явилися на території Бразилії щонайменш 10 тис. років тому. На час відкриття європейцями, повне населення Бразилії становило близько 5 млн мешканців, розсіяних по всій її території. Білі європейці, представлені португальськими колоністами, активно заселяли прибережну територію протягом 16 століття. До 1822 року тільки португальці мали право іммігрувати до Бразилії, але з отриманням незалежності почалася імміграція представників інших європейських країн, яка продовжувалася протягом 19 і 20 століть. Основний притік був з італійців і португальців, дещо менше з німців, іспанців тощо. Негри прибували у вигляді рабів, з 16 століття до середини 19 століття, та переважно належали до народів банту і йоруба. Дещо менший вклад внесли азіатські іммігранти, особливо японці, та араби.

В результаті, IBGE класифікує населення під час переписів до 5 основних категорій, заснованих на расі та кольорі шкіри: індіанці, білі, чорні, жовті та коричневі:

Етнічні групи Бразилії згідно з переписом 2006 року
Група згідно з IBGE Переклад Пояснення Відсоток Число
Índios Індіанці Тубільні народи 0,4% 700 тис.
Brancos Білі Європейці та інші 53,7% 96 млн.
Pretos Чорні Негри 6,2% 11 млн.
Amarelos Жовті Азіати 0,5% 1 млн.
Парду Коричневі Суміш рас 38,5% 70 млн.

Індіанці[ред.ред. код]

Бразильський індіанець

Зараз індіанці становлять 0,4% (за самовизначенням) бразильського населення, або близько 700 тис. чоловік. Індіанцями вважаються представники всіх тубільних народів Бразилії. Вони можуть бути знайдені по всій території Бразилії, хоча більше середнього зконцентровані у Північному та Центрально-західному регіонах.

Хоча мільйони бразильців є нащадками індіанців, тільки 0,4% населення вважають себе ними. Це походить через інтенсивне змішування представників різних народів, втрату національної самосвідомості індіанців протягом століть, та через традиційно упереджене відношення до індіанців та негрів, через що багато індіанців намагаються вказувати себе «білими» або «коричневими» (тобто, змішаними).

Коли перші португальці прибули до Бразилії в 1500 році, тубільне населення становило близько 5 млн чоловік [1]. У середені 19 століття ця цифра зменшилася до 100 тис., та наприкінці 20 століття становила біля 300 тис. Знищення тубільного населення Америки було найжахливішим прикладом геноциду в історії людства, та складалося з трьох факторів: ефекту занесених до Америки європейських хвороб, прямого знищення індіанців для звільнення території і використання їх у якості рабів, та асиміляції з європейцями.

Нещодавно проведені генетичні дослідження підтвердили, що мільйони бразильців є нащадками тубільних народів, більшість з яких і не здогадуються про своє індіанське походження.

Протягом останніх років вперше за п'ять століть спостерігається зростання індіанського населення Бразилії, проте, багато з них живуть в умовах країньої бідності та поступово втрачають свою культуру.

Білі[ред.ред. код]

В Шрьодері, як і в багатьох інших містах штату Санта-Катаріна, багато нащадків німецьких іммігрантів зберігають традиції своїх предків

На останньому переписі білими себе назвали 53,7% бразильського населення, або біля 96 млн чоловік. Вони мешкають по всій території країни, хоча найбільше сконцентровані на Півдні та Південному сході Бразилії. Білими себе вважають як нащадки європейців, так і нащадки деяких інших народів з білим кольором шкіри. Існує також етнічна група бразигвайців — білі бразильці або їх нащадки, що мешкають на прикордонних з Бразилією територіях Парагваю.

До 1800 року до Бразилії іммігрувало лише 1 млн європейців, майже виключно португальців. Бум імміграції наступив пізніше, у 19 та 20 століттях, коли до Бразилії приїхало біля 6 мільйонів європейців. Сьогодні, мешканці, які визначають себе білими, складають найбільшу етнічно-расову групу країни, сформовану протягом п'ятьох століть іммігрантами переважно з Європи. Хоча у середині 19 століття біле населення було португальського походження, пізніша імміграція складалася з представників різних країн. Таким чином, бразильські білі є нащадками багатьох різних народів, перш за все романомовних (португальців, італійців, іспанців), германців (німців) та слов'ян (поляків, українців). Крім європейців, до білих також відносять нащадків арабських іммігрантів (ліванців та сирійців).

Хоча більшість населення і відносить себе до білих, генетичні дослідження показали, що «білі» насправді також є сумішшю рас, більш ніж 86% населення мають негрів та індіанців серед своїх предків.

Чорні[ред.ред. код]

Барабанщики групи Олодум у штаті Баїя
Капоейра на вулиці міста

Чорними або неграми себе називають 6,2% бразильського населення, або біля 11 млн чоловік. Хоча вони також разповсюджені по всій території країни, їх найбільша концентрація у Північно-східному регіоні. Неграми себе вважають всі нащадки африканських народів, перевезених до Бразилії в якості рабів.

Рабство в Бразилії існувало протягом біля 350 років, коли до Бразилії за офіційними даними було завезено біля 3 млн рабів (контрабандні перепезення відповідають приблизно за два мільйони з цього числа). Нещодавні дослідження показують, що 86% мають понад 10% генетичних маркерів, характерних до африканців. Невелике число негрів у переписі (6,2%) є результатом традиційно упередженого відношення до негрів та індіанців у суспільстві, тому багато негрів намагаються вказувати себе як «коричневі» або користуються неофіційними категоріями «мулати» (mulatos) або morenos, які вказують на змішане походження. Проте, протягом останніх років культура бразильських негрів стає все більш популярною та самосвідомість негрів зростає.

Коричневі[ред.ред. код]

Термін «Коричневі» (pardos) або «парду» не завжди мав своє сучасне значення. Він був вперше введений під час перепису 1872 року з єдиною ціллю розрізнити вільних негрів (як чистокровних, так і змішаних, будь-якого кольору шкіри) від рабів (знову будь-якого походження і кольору шкіри).

З відміною рабства термін втратив своє початкове значення, але продовжував використовуватися як «залишкова» категорія для позначення мешканців, які не включали себе до жодної з запропонованих у переписі категорій, у такому значенні термін використовувався у 7 з 11 проведених переписів (за виключенням перепису 1890, який використовував термін «метиси» (mestiços) та переписів 1900, 1920 і 1970, які не застосовували категорію «колір»). Тільки з 1950 року мешканці отримали можливість само-класифікувати себе до цієї групи, яка була чітко включена до опцій у переписі.

Коричневі становлять 38,5% бразильського населення, або біля 70 млн чоловік, та розповсюджені по всій території країни. Коричневими вважаються як всі змішані мешканці (які самостійно вважають себе такими) так і всі мешканці, які не відносяться до жодної з решти категорій.

Хоча IBGE і зараховує всіх коричневих до нащадків африканців, багато дослідників з цим незгодні, переконуючи, що до 8% населення є переважно сумішшю білих з індіанцями, (відомими за неофіційними термінами «кабоклу» і «мамелюку»), та невелка частина — білих з азіатами (жовтими). Невпевненість також зростає тому, що деякий відсоток негрів класифікує себе як коричневі, а коричневих — як білі.

Жовті[ред.ред. код]

Жовті (amarelos) становлять 0,5% бразильського населення, або біля 1 млн чоловік. Вони переважно зконцентровані у двох штатах: Сан-Паулу і Парана. Жовтими себе вважають нащадки більшості іммігрантів з Азії.

Більшість бразильських жовтих є нащадками японців, які іммігрували до Бразилії між 1908 і 1960 роками, переважно через економічні проблеми. Бразилія зараз містить найбільше японське населення за межами Японії. Інші групи включають незначну кількість китайців та корейців.

Регіональний розподіл етнічно-расових груп[ред.ред. код]

У Південному регіоні Бразилії домінує європейський елемент — починаючи з португальських колоністів 17-18 століть, до великих хвиль імміграції німців, італійців та слов'ян протягом 19-20 століть.

У Південно-східному регіоні також предомінує європейський елемент — переважно португальські, італійські, іспанські та німецькі іммігранти 19-20 століть. Хоча африканські та індіанські елементи тут також помітні, а у штаті Сан-Паулу — і азіатський.

У Північно-східному регіоні предомінує африканський та європейський елементи (переважно португальці), хочя є і деякий внесок індіанців.

У Північному та Центрально-західному регіонах предомінує індіанський елемент, хоча із значним європейським та африканським внеском.

Внутрішня міграція[ред.ред. код]

Біля третини бразильців не живуть там, де вони народились. За зміну місця жительства відповідає внутрішня міграція, яка розподіляється на дві базові категорії: переміщення з сільської місцевості до міста — викликане нестачею можливостей роботи (часто через об'єднання господарств) та низькою якістю послуг у сільській місцевості — та регіональна міграція, найбільшими прикладами якої є:

  • міграція від прибережних областей до віддаленних районів штату Мінас-Жерайс у 18 столітті через розвиток гірничої промисловості;
  • потік рабів з Північного сходу та кофейні плантації штатів Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро наприкінці 19 століття;
  • гумова міграція в Амазонію, наприкінці 19 століття та на початку 20-го, яка привернула багато мешканців Північного сходу;
  • заснування і заселення міста Бразиліа, яке привернуло чиновників та багато робочих, переважно з Півночі та Північного сходу;
  • індустріальний розвиток Південного сходу (головним чином штатів Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро і Мінас-Жерайс), який привернув багато машканців Північного сходу.

Протягом останніх років найбільший потік мігрантів йде з Північного сходу до Півдня та Південного сходу, в пошуках роботи у промислових та торгових галузях і обслугованні, та переміщення селян з Півдня та Південного сходу на Центральний захід та Північ через розширення територій, зайнятих під сільське господарство.

Релігії[ред.ред. код]

Статуя Христа-Спасителя на горі Корковаду висотою 38 м в Ріо-де-Жанейро, одна з найвизначніших пам'яток Бразилії
Релігії Бразилії
Релігія Відсоток
Католики 73,6%
Протестанти 15,4%
Атеїсти 7,4%
Спрітуалісти 1,3%
Африканські релігії 0,3%
Інші Всього 1,8%
Мормони 0,45%
Свідки Єгови 0,30%
юдаїсти 0,12%
Буддисти 0,11%
Сейсо-но-іє 0,08%
мусульмани 0,01%

Не всі бразильці вважають себе членами тої чи іншої релігії, організованої чи ні. У Бразилії діє свобода віросповідання, згідно з конституцією, участь громадян у будь-яких релігійних діях у країні є правом кожного мешканця, яке не може буди відняте або обмежене. Ніяка релігія відповідно до закону не вважається національною.

Біля трьох чвертей бразильського населення відносять себе до членів Римо-католицької церкви, що робить Бразилію країною з найбільшим числов католиків у світі. Також існує невелике число прихільників Бразильської апостольської католицької церкви. Протестантами є 15% населення (більшою частиною євангелісти), 1% — спірітуалісти, 0,5% — Свідки Єгови та біля 7% не релігійні. Серед інших релігій, які представлені невеликим числом членів, слід відзначити релігії африканського походження (що частіше практикуються у формі синкретизму з католицизмом), такі як умбанда і кондомбле. Юдаїзм, буддизм, іслам та індуїзм (здебільшого кришнаїти) мають дуже мале число прихільників у Бразилії, здебільшого у невеликих іммігрантських суспільствах Півдня та Південного сходу.

Мови[ред.ред. код]

Estação da Luz, будівля Музею португальської мови в Сан-Паулу.

Португальська мова — єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною португаломовною країною в Америці, що робить мову частиною бразильської національної самосвідомості. Бразильська португальська мова розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, якою розмовляють в Португалії. Тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильську португальську мову, але не мову, якою розмовляють в Португалії зараз, і що його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильську португальську мову також мали деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілька помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей.

За оцінками, біля 180 індіанських мов ще існують в тубільних суспільствах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато з них мають істотні контакти з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчення рідних мов. Деякі іноземні мови використовуються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських суспільствах в Південній Бразилії. Найголовніші з них — бразильські німецькі діалекти, наприклад Riograndenser Hunsrückisch, померанська і італійська мова, заснована на італійському венеціанському діалекті. У місті Сан-Паулу японська мова також існує в районах переселенців, таких як Лібердад.

Англійська мова — частина офіційного шкільного навчального плану, але дуже мало бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до певної міри самими носіями португальської мови завдяки великій схожості між двома мовами.

Посилання[ред.ред. код]