Добра стаття
Перевірена версія

Населення Алжиру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населення Алжиру M:
Статево-вікова піраміда населення Алжиру станом на 2020 рік
Статево-вікова піраміда населення Алжиру станом на 2020 рік
Чисельність39,542 млн осіб
Густота16,7 особи/км²
Коефіцієнт міграції0,92 ‰
Природний рух
Природний приріст▲1,84 %
Народжуваність23,67 ‰
Фертильність2,78 дітей на 1 жінку
Смертність4,31 ‰
Смертність немовлят20,98 ‰
Вікова структура
 • до 14 років28,75 %
 • 15–64 років65,9 %
 • старіші за 65 років5,35 %
Середня тривалість життя76,59 року
 • чоловіків75,29 року
 • жінок77,96 року
Статева структура
загалом1,036 чол./жін.
при народженні1,05 чол./жін.
до 15 років1,05 чол./жін.
15–64 років1,02 чол./жін.
після 65 років0,86 чол./жін.
Етнічні групи
Націяалжирці
Найбільший етносараби
Нацменшинибербери
Мови
Офіційнаарабська, берберська
Також у побутіфранцузька

Населення Алжиру. Чисельність населення країни 2015 року становила 39,54 млн осіб (34-те місце у світі)[1]. Чисельність алжирців стабільно збільшується, народжуваність в Алжирі 2015 року становила 23,67 ‰ (63-тє місце у світі), смертність — 4,31 ‰ (203-тє місце у світі), природний приріст — 18,4 ‰ (60-те місце у світі) . Історично чисельність населення країни зростала таким чином: 1900 року — 4,6 млн осіб, 1930 — 5,5 млн, 1970 — 13,7 млн, 1987 — 23 млн, 2006 — 32,9 млн . Алжир населяють нащадки арабів і корінних берберських народів з домішкою європейців, головним чином французів . Заселене переважно північне узбережжя, більша частина живе у містах, густота в окремих районах Сахари менш як 1 особа на 1 км² . Офіційна мова — арабська, у вжитку також французька і берберські мови . Алжирці масово сповідують іслам (99 %) . Система освіти в країні залишилась від французьких колоніальних часів . Значною проблемою в країні залишається забезпечення кваліфікованими медичними кадрами . Присутня державна система соціального захисту малозахищених верств населення . Демографічні й соціологічні дослідження в країні ведуться рядом державних і науково-освітніх установ, регулярно проводяться переписи населення .

Природний рух

[ред. | ред. код]
Природний приріст населення Алжиру, 2008 рік

Народжуваність в Алжирі 2015 року становила 23,67 ‰ (63-тє місце у світі)[1]. Особливістю відтворення населення Алжиру є стійке зростання народжуваності, внаслідок поліпшення санітарно-гігієнічних умов, зниження середнього віку вступу до шлюбу при збереженні традиційних норм репродуктивної поведінки. Тільки за період 1920—1970 років народжуваність зросла з 36 ‰ до 50 ‰[2]. Рівень народжуваності в Алжирі в середині 1970-х років був одним з найвищих у світі: потенційний коефіцієнт народжуваності — 7,5, а у жінок, що вступили в шлюб до 18 років — 9,2[2]. Народжуваність 1980 року становила 47,0 ‰, 2006 року — 17,1 ‰[3]. Потенційний коефіцієнт народжуваності 2015 року становив 2,78 дитини на одну жінку, а рівень застосування контрацептивів 61,4 %[1].

Смертність в Алжирі 2015 року становила 4,31 ‰ (203-тє місце у світі)[1]. Високий рівень смертності (30 ‰) був головною причиною повільного і нестійкого зростання чисельності корінного населення. Скорочення смертності, що почалося з кінця 1920-х років, різко посилилося після 1962 року. Середньорічні темпи приросту населення за період 1920—1980-х років збільшилися з 5 ‰ до 17 ‰[2]. Смертність 1980 року становила 13,4 ‰; 2006 року — 4,6 ‰[3].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 18,4 ‰ (60-те місце у світі); 2006 року — 12,5 ‰; 1980 року — 33,6 ‰[1][3].

Важливими віхами в історії населення Алжиру була війна за незалежність і наступні два десятиліття. Під час війни за різними оцінками загинуло від 350 тис. (за французькими джерелами) до 1,5 млн осіб (офіційні алжирські)[4]. Здобуття незалежності країни позначилось двократним ростом чисельності населення за наступні два десятиліття[4].

Зміна чисельності населення країни у XX столітті (млн осіб)
Річні показники природного руху населення Алжиру[5].

Вікова структура

[ред. | ред. код]
Віково-статева піраміда населення Алжиру, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Алжиру становить 27,8 року (133-тє місце у світі): для чоловіків — 27,5, для жінок — 28,1 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 76,59 року (81-ше місце у світі), для чоловіків — 75,29 року, для жінок — 77,96 року; 2006 року — 73,3 року, для чоловіків — 71,7, для жінок — 74,9; 1978 року для чоловіків — 55,8 року, для жінок — 58 років[1][2][3].

Вікова структура населення Алжиру, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 28,75 % (5 820 027 чоловіків, 5 547 573 жінки);
  • молодь віком 15—24 роки — 16,64 % (3 368 415 чоловіків, 3 213 185 жінок);
  • дорослі віком 25—54 роки — 42,84 % (8 569 397 чоловіків, 8 369 078 жінок);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 6,42 % (1 289 595 чоловіків, 1 248 385 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,35 % (977 744 чоловіки, 1 138 767 жінок)[1].

Медіанний вік населення Алжиру становить 27,5 року (133-те місце у світі), чоловіків — 27,2, жінок — 27,8[1].

Вікова структура населення в 1980-х роках виглядала таким чином (частка жінок становила 50,8 %):

  • діти віком до 14 років — 47,1 %;
  • дорослі (15—64 роки) — 49,6 %;
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,3 %[2].

Шлюбність — розлучуваність

[ред. | ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 10,1; коефіцієнт розлучуваності — 1,5; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 15 (дані за 2011 рік)[6][7]. Шлюбність 1967 року становила 4,6 ‰; показник розлучуваності 1963 року — 0,4 ‰[2].

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 33,5 року, жінки — 29,8 року, загалом — 31,7 року (дані за 2006 рік)[8].

Розселення

[ред. | ред. код]
Густота населення на півночі Алжиру

Густота населення країни 2015 року становила 16,7 особи/км² (206-те місце у світі), 2006 року — 12,9 особи/км², 1981 року — 8 осіб/км²[1].

Населення розміщене вкрай нерівномірно. Найбільш густо заселена північ Алжиру (96 % населення), це приблизно лише 1/6 частина площі країни. Населення зосереджено головним чином у вузькій прибережній смузі Середземного моря і горах Кабілії, де щільність досягає 300 осіб/км²[2][9]. Найменш населена частина країни — Алжирська Сахара, де на величезних теренах пустелі живе не більш як 2 млн осіб, а густота там не перевищує 1 особу на 1 км²[2]. Менша кількість пустельного населення зосереджена в оазах, а близько 1,5 млн осіб залишаються повними або частковими кочовиками.

Урбанізація

[ред. | ред. код]
Докладніше: Міста Алжиру

Алжир високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 70,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,77 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення 1950 року в країні становило лише 21 % загальної кількості, а вже 1978 року більшість його проживала в містах (61 %)[2]. Головний етап урбанізації припав на середину XX століття, коли лише за період 1954—1966 років частка міського населення збільшилась з ¼ до ⅓.

Головні міста держави: Алжир (столиця) — 2,594 млн осіб, Оран — 858,0 тис. осіб, Константіна — 448 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].


 
№ Назва Вілаєт Населення № Назва Вілаєт Населення
Алжир
Алжир
Оран
Оран 		1 Алжир Алжир 2 364 230 11 Тебесса Тебесса 194 460 Константіна
Константіна
Аннаба
Аннаба
2 Оран Оран 803 330 12 Ель-Уед Ель-Уед 186 525
3 Константіна Константіна 448 030 13 Скікда Скікда 182 900
4 Аннаба Аннаба 342 700 14 Тіарет Тіарет 178 915
5 Бліда Бліда 331 780 15 Беджая Беджая 176 150
6 Батна Батна 289 500 16 Тлемсен Тлемсен 173 530
7 Джельфа Джельфа 265 830 17 Уаргла Уаргла 169 950
8 Сетіф Сетіф 252 127 18 Бешар Бешар 165 255
9 Сіді-Бель-Аббес Сіді-Бель-Аббес 210 145 19 Мостаганем Мостаганем 162 885
10 Біскра Біскра 204 660 20 Бордж-Бу-Арреридж Бордж-Бу-Арреридж 158 849

Міграції

[ред. | ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,92 ‰ (148-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Внутрішня міграція населення країни в колоніальний період була пов'язана, головним чином, з витісненням корінного населення з родючих ґрунтів рівнин в посушливі гірські райони. Під час національно-визвольної війни 1954—1962 років відбувалось насильницьке виселення «неблагонадійних» (близько 2,5 млн осіб), масова еміграція до сусідніх Марокко і Тунісу (0,5 млн осіб)[2]. Після 1962 року відбувається інтенсивний відтік сільського населення рівнин, пустельних оаз і гірських районів до великих прибережних міст. Населення тільки Алжира наприкінці 1980-х років щорічно зростало на 6—7 %[2].

Сезонні міграції між гірськими областями, з пустельних районів до прибережної зони здійснюють напівкочові берберські племена і араби-бедуїни[2].

Через інтенсивне зростання населення країни і відсутність якісних економічних реформ зберігається високий рівень безробіття. Трудова еміграція корінного населення до Європи (Франція) почалася під час Першої світової війни 1914-1918 років і постійно розширювалася. За межами Алжиру живе близько 1 млн алжирців, в тому числі понад 800 тис. у Франції[2]. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,92 ‰ (148-ме місце у світі)[1]. Держава заохочує трудову еміграцію, особливо в арабські країни Близького Сходу.

Проблема біженців негативно впливає на соціальний стан суспільства, оскільки постійно в країні перебувають більш як 95 тис. біженців та шукачів притулку (90 тис. осіб з Марокко, і понад 4 тис. з колишньої Палестини).

Алжир — член Міжнародної організації з міграції (IOM)[10].

Біженці й вимушені переселенці

[ред. | ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні, поблизу міста Тіндуф, постійно перебуває 90,0 тис. біженців із Західної Сахари[1]. У той самий час у країні присутні внутрішні мігранти, через громадянську війну 1990-х років.

Етнічний склад

[ред. | ред. код]
Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
араби і бербери
  
 99%
європейці
  
 1%
Докладніше: Народи Алжиру[en]

Головні етноси, що складають алжирську націю: араби і бербери (кабіли, шавія, бербери оаз, туареги) — 99 %, французи — 1 %[2].

З давніх часів територію сучасного Алжиру населяли різні етнічні групи, вона входила до різних держав, імперій. За часів Давнього Єгипту темношкірих мешканців пустелі на захід від долини Нілу називали загальною назвою — «лівійці». В античні часи на теренах північної Сахари відома потужна держава нумідійців — Гарамантида, у той час як на узбережжі панували фінікійці[11]. Після падіння Карфагену внаслідок Пунічних війн, Північна Африка була залучена в орбіту могутньої Римської імперії. На цей час припадає розквіт цього краю, бо він слугував важливою житницею для Риму. Завоювання краю германськими племенами вандалів, що переправились з Піренейського півострова через Гібралтарську протоку поклало край Західній Римській імперії[11]. Недовгий час країна була залучена в орбіту Візантійської імперії.

Арабомовне населення Алжиру походить від розпочатого в VII—VIII століттях перемішування корінних берберських народів з арабськими прибульцями, які асимілювали більшу частину берберів, насадили арабську мову й іслам. До кінця XV століття в багатьох містах Алжиру осіло багато біженців-маврів, що були вигнані з Піренейського півострова під час Реконкісти[12]. Маври з Андалузії та Кастилії довгий час користувались іспанською, а з Каталонії — каталонською мовами, ще у XVII столітті остання була у вжитку серед мешканців Гріш-ель-Веду[13].

У XVI столітті Алжир був підпорядкований Османській імперії. Станом на 2008 рік в країні проживало від 600 тис. до 2 млн нащадків алжирських турків (араб. أتراك الجزائر‎), османських чиновників, солдатів та інших, що свого часу прибули зі східних регіонів імперії й одружились з місцевими алжирськими жінками[14]. Таких нащадків змішаних шлюбів називають «кулугліс» (Kouloughlis)[15][16].

З середини XIX століття Алжир завоювала Франція. У цей час його колонізують французи, іспанці та італійці. Усі європейці Алжиру відомі під збірною назвою «пьє-нуар». Перед початком війни за незалежність вони становили 10 % населення країни, майже всі залишили Алжир під час, або відразу по закінченню війни[17][18].

  • Народи Алжиру, 1891 рік
    Народи Алжиру, 1891 рік
  • Алжирські жінки в традиційному вбранні
    Алжирські жінки в традиційному вбранні
  • Алжирці грають у шахи, 1899 рік
    Алжирці грають у шахи, 1899 рік
  • Алжирський бедуїн
    Алжирський бедуїн
  • Родина гнауа
    Родина гнауа

Генетичні дослідження Y-хромосомних гаплогрупи останніх років довели більшу подібність генетики місцевих алжирських берберів і арабомовних алжирців, ніж це вважалось донедавна[19]. Це доводить давню автохтонність берберського населення Магрибу і його пізнішу арабізацію вихідцями з Близького Сходу. Гаплогрупа J, що є маркером для близькосхідного населення, зустрічається в популяціях півночі Алжиру у 30 % досліджених і є найпоширенішою, поряд із гаплогрупою E1b1b серед алжирців. Недавні дослідження вказують, що перші носії гаплогрупи J1 Y-хромосоми прибули до Північної Африки приблизно 10 тис. років тому, в неоліті, а гаплогрупа M81/E3b2 є специфічною для даного регіону приблизно від тих самих часів. Це вказує на неолітичну дифузію скотарів з Близького Сходу[20].

Популяція Nb E1a E1b1a E1b1b1a E1b1b1b E1b1b1c F K J1 J2 R1a R1b Q Дослідження
1 Оран 102 0 7,,85 % 5,90 % 45,10 % 0 0 0 22,50 % 4,90 % 1 % 11,80 % 1 % Робіно, 2008[21]
2 Алжир 35 2,85 % 0 11,40 % 42,85 % 0 11,80 % 2,85 % 22,85 % 5,70 % 0 0 0 Барбара Арреді, 2004[22]
3 Тізі-Узу 19 0 0 0 47,35 % 10,50 % 10,50 % 0 15,80 % 0 0 15,80 % 0 Барбара Арреді, 2004[22]
Загалом 156 0,65 % 5,10 % 6,40 % 44,90 % 1,30 % 9,58 % 0,65 % 21,80 % 4,50 % 0,65 % 9,60 % 0,65 %

Бербери

[ред. | ред. код]

Значна частина алжирців за своїм походженням є не арабами (близько 72,7 %), а берберами (самоназва — амазігхи; слово «бербер» — арабського походження) — кабіли (10,3 %), шавія (3,5 %)[23][24]. Самоідентифікація алжирців як арабів відбувалась на хвилі арабського націоналізму початку XX століття[25][26]. Групи, які ідентифікують себе як бербери, живуть переважно в гірських районах Кабілії, на схід від міста Алжир[1]. Вони, як і більшість арабів, мусульмани. Бербери робили безуспішні спроби отримати автономію, проте алжирське керівництво вирішило субсидувати лише вивчення берберських мов у школах[1].

  • Карта Малої і Великої Кабілії (фр.)
    Карта Малої і Великої Кабілії (фр.)
  • Жінки кабілки
    Жінки кабілки
  • Діти шавія (шауйя)
    Діти шавія (шауйя)
  • Туареги
    Туареги
  • Туареги
    Туареги

Європейці

[ред. | ред. код]

Європейці становлять менш як 1 % населення і мешкають виключно в найбільших міських районах[27]. Однак протягом колоніального періоду, ця цифра була значно більшою (15,2 % 1962 року). З 1830 року розпочинається французька колонізація Алжиру, яка тривала до середини XX століття. Європейське населення складається в основному із французів, іспанців у західній частині країни, італійців та мальтійців на сході та інших європейців у ще меншій кількості. Європейські колоністи, відомі як пьє-нуар, були зосереджені на узбережжі та становили більшість населення Орану (60 %) і, в значних пропорціях, інших великих міст, як Алжир чи Аннаба. Майже всі вони залишили країну під час або відразу ж після здобуття Алжиром незалежності від Франції. На початку 1980-х років у країні проживало близько 150 тис. французів[2].

  • Франкоалжирці, 1905 рік
    Франкоалжирці, 1905 рік
  • Альбер Камю — франкоалжирець
    Альбер Камю — франкоалжирець
  • Алжирський єврей, 1902 рік
    Алжирський єврей, 1902 рік
  • Алжирський єврей, 1892 рік
    Алжирський єврей, 1892 рік

Євреї

[ред. | ред. код]

Значна єврейська громада (140 тис. осіб), після здобуття Алжиром незалежності й прийняття дискримінаційних законів щодо громадянства емігрувала до Франції (90 %) і Ізраїлю (10 %)[28][29]. На початку 1980-х років у країні проживало близько 10 тис. євреїв-сефардів, а на середину 1990-х років — лише 50 осіб[2][30].

Мови

[ред. | ред. код]
Мови Алжиру (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
арабська
  
 75%
французька
  
 70%
берберські
  
 33%
Докладніше: Мови Алжиру

Державна мова[31]: арабська і берберська, що закріплено в Конституції держави[9][32][33]. У користуванні також французька та інші берберські (амазігхські) мови, які належать до хамітської групи мов. 75 % населення країни розуміє арабську мову, 70 % — французьку, 33 % — берберську, 15 % — англійську, 0,01 % — мову кваранджі (південь країни). Загалом населення країни в побуті широко використовує суміш арабської, берберської і французької мов.

  • Берберські мови Алжиру (англ.)
    Берберські мови Алжиру (англ.)
  • Поширення північних берберських діалектів (укр.)
    Поширення північних берберських діалектів (укр.)
  • Тримовний дорожній знак
    Тримовний дорожній знак

Арабська мова

[ред. | ред. код]

Арабською користуються, як рідною мовою 69 % населення, з них понад 65 % говорять на алжирському діалекті і близько 11 % на діалекті хасанія. Арабська мова використовується як друга мова в багатьох берберів Алжиру. Разом з тим, в засобах масової інформації та на офіційних заходах використовується завжди арабська літературна.

Усі алжирські діалекти є насправді арабсько-берберською сумішшю, при цьому ніхто не говорить чистою арабською або чисто берберською мовами, але це зовсім не відображає реальне походження алжирців, які в основному також змішаного походження, берберів із різним європейським та близькосхідним населенням, яке вторгалося чи переселялося до північно-західної частини Африки в різні періоди історії і змішувались з попередніми мешканцями. До цих груп входять єгиптяни, фінікійці, греки, римляни, вандали, араби, турки, тому алжирська мова не має ніяких ознак однотипно-морфологічного походження тих, хто говорить на ній.

Берберські мови

[ред. | ред. код]

Бербери говорять на різних діалектах амазігхту, яким володіють приблизно 45 % населення країни. Мова амазігхт була визнана як національна мова нарівні з арабською[1]. До цієї групи мов відносяться також кабільська, шавія, шенуа, мзаб, тамахак.

Французька мова

[ред. | ред. код]

Алжир є другою франкофонною країною світу за кількістю носіїв мови, хоча сама мова не має офіційного статусу[34][35]. Станом на 2008 рік 11,2 млн алжирців здатні писати й читати французькою[36]. Французьку, як і раніше, найбільш широко вивчають як іноземну мову в країні, багато алжирців вільно розмовляють нею, хоча, як правило, не використовують виключно її в побуті. З часу незалежності уряд Алжиру проводить політику мовної арабізації освіти й бюрократії, з деяким успіхом, хоча у багатьох університетах продовжують навчання французькою мовою. Останнім часом у школах почали включати французьку до навчальних програм початкової школи, її починають викладати, як тільки діти опановують арабську мову. Французьку мову також використовують у засобах масової інформації, в урядових організаціях та торгівлі.

Релігії

[ред. | ред. код]
Докладніше: Релігія в Алжирі
Релігії в Алжирі (2010, Pew Research Center)[37]
віросповідання відсоток
мусульмани
  
 98%
християни
  
 1%
інші
  
 0.4%

Головні релігії держави: іслам сунітського толку — 99 % населення, католицизм і протестантизм — 1 %[1]. Територія сучасного північного Алжиру була важливою християнською землею 2 тис. років тому, за часів Римської імперії. Під час переселення германських племен на північ Африки (вандали), християнство не зазнало занепаду, оскільки останні були послідовниками віри Христової. Ненадовго, у VI—VII століттях ці землі входили до орбіти впливу Візантійської імперії, після чого були завойовані арабами, увійшли до Арабського халіфату і підпали під вплив ісламу. Значного відродження католицька церква в Алжирі зазнала через тисячу років, за часів французької колоніальної експансії XIX століття. До початку арабських завоювань бербери гір і пустель дотримувались власних місцевих вірувань і звичаїв.

  • Мечеть паші в Орані
    Мечеть паші в Орані
  • Мечеть Кетшава в Алжирі
    Мечеть Кетшава в Алжирі
  • Католицький собор Африканської Богоматері в Алжирі
    Католицький собор Африканської Богоматері в Алжирі
  • Католицький собор Святого Августина в Аннабі
    Католицький собор Святого Августина в Аннабі
  • Колишня Велика синагога в Орані
    Колишня Велика синагога в Орані

Іслам

[ред. | ред. код]

Майже всі мусульмани належать до сунітської гілки ісламу, за винятком близько 150—200 тис. ібадитів в оазі Мзаб в регіоні Гардая[9][38][39]. Присутні також, у незначній кількості, шиїти.

Християнство

[ред. | ред. код]

У Алжирі проживають близько 200—250 тис. християн, в тому числі 45 тис. католиків та 150—200 тис. протестантів, переважно п'ятидесятників[4]. Дослідження 2015 року стверджують, що приблизно 380 тис. мусульман в країні було звернено до християнства[40].

Юдаїзм

[ред. | ред. код]

Доволі значною була єврейська громада, 140 тис. осіб. Після здобуття Алжиром незалежності й ухвалення 1963 року нового закону про громадянство, згідно з яким громадянство набувають тільки особи, батько або дід яких сповідували іслам[28]. Більша частина юдеїв з 130 тис. громади емігрувала до Франції (90 %) та Ізраїлю (10 %), де вони отримали громадянство. Марокканські євреї, євреї долини Мзаб та міста Константіна через утиски, підвищені податки й перетворення синагог на мечеті, з часом теж емігрували до Ізраїлю[29]. До 1969 року в країні залишалось приблизно 1 тис. євреїв, а на середину 1990-х років — лише 50 осіб[30].

Освіта

[ред. | ред. код]
Докладніше: Освіта в Алжирі

Рівень письменності 2015 року становив 80,2 %, 87,2 % — серед чоловіків, 73,1 % — серед жінок[1]. Грамотність 2003 року становила 70 %: 79 % — серед чоловіків, 61 % — серед жінок[3]. 1976 року неписьменні становили 60 % корінного населення Алжиру, цього ж року запроваджено обов'язкову 9-річну освіту для дітей у віці від 6 до 15 років[2]. Витрати на освіту 2008 року становили 4,3 % ВВП країни (97-ме місце у світі)[1]. 1997 року рівень витрат на освіту становив 5,7 % національного ВВП та 27 % в структурі громадських видатків державного бюджету. Попри виділення значних державних коштів, перенаселення і серйозний брак вчителів чинять сильний тиск на освітню систему. Протягом 1990-х років у країні прокотилась хвиля терористичних актів, спрямованих на державні секуляризовані заклади освіти. 2000 року уряд держави почав серйозний перегляд системи освіти.

Освітня система Алжиру схожа з французькою (це пов'язане колишньою французькою окупацією країни), але з часом потреба кваліфікованої робочої сили змусила колонізаторів запровадити систему освіти для місцевого населення. Із здобуттям незалежності алжирці продовжили (навіть наростили) свої здобутки в культурній сфері й особливо в освіті. Тепер в алжирських школах вивчають як арабську, так і французьку мови, при цьому вивчення державної арабської мови є обов'язковим.

Середня тривалість освіти становить 14 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2011 рік).

Середня і професійна

[ред. | ред. код]

Алжирський шкільна система складається з основної, загальної середньої і професійної середньої освіти:

  • Основна-фундаментальна школа (фр. Ecole fondamentale School) для дітей віком від 6 до 15 років. Тривалість програми: 9 років. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: грамота «Енсігмент мойен БЕМ» (фр. Certificate Brevet d'Enseignement Moyen BEM).
  • Загальна-середня освіта — школа Генерального викладання (фр. Lycée d'Enseignement général-School of General Teaching), школа-ліцей загального призначення (фр. lycées polyvalents) для підлітків віком від 15 до 18 років. Тривалість програми: 3 роки. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: ступінь бакалавра середньої школи (фр. Baccalauréat de l'Enseignement secondaire — Bachelor's Degree of Secondary School).
  • Професійна освіта — Технічна школа (фр. Lycées d'Enseignement technique — Technical School). Тривалість програми: 3 роки. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: ступінь бакалавра з техніки (фр. Baccalauréat technique — Technical Bachelor's Degree).
  • Заняття в алжирській школі
    Заняття в алжирській школі
  • Шкільний ґанок
    Шкільний ґанок
  • Спортивний майданчик
    Спортивний майданчик

1995 року всі алжирські діти вчилися в державних початкових школах, а 62 % дітей відповідного віку — в системі загальної середньої освіти.

Вища

[ред. | ред. код]

В Алжирі діють 43 вищі навчальні заклади, 10 коледжів і 7 інститутів системи вищої освіти. Університет в Алжирі (заснований 1879 року) налічує близько 26 тис. студентів. Університети діють також в Орані та Константіні, Національна політехнічна школа в Алжирі. За допомогою СРСР свого часу створили ряд інститутів і технікумів для забезпечення кваліфікованими кадрами гірничо- й нафтовидобувної галузі в Бу-Мердасі, машинобудування в Аннабі.

1994—1995 навчального року в університетах країни навчалося понад 107 тисяч студентів. 2006 року в професійних і вищих навчальних закладах навчалось 380 тис. студентів. Невелика кількість алжирських студентів вчитися за кордоном, насамперед у Франції і франкомовних регіонах Канади.

  • Університет Алжиру
    Університет Алжиру
  • Університет у Беджаї
    Університет у Беджаї
  • Вища медична школа
    Вища медична школа
  • Національна бібліотека Алжиру (ліворуч)
    Національна бібліотека Алжиру (ліворуч)
  • Вища школа образотворчих мистецтв
    Вища школа образотворчих мистецтв

У містах Алжир, Тлемсен і Константіна працюють середні духовні мусульманські школи — медресе.

Найбільші бібліотеки — Національна і університетська в Алжирі.

Охорона здоров'я

[ред. | ред. код]
Докладніше: Охорона здоров'я в Алжирі[en]

У країні запроваджено базове безплатне медичне обслуговування[27]. Забезпеченість лікарями 2007 року становила 1,21 лікаря на 1000 осіб[1]. 1977 року число лікарняних ліжок на 1000 осіб становило 2,6, а 1996 року — 2,5; на 1 лікаря припадало 1250 осіб, а 1996 року — 2322 жителі[2][3]. До 2009 року ситуація значно погіршилась (1 лікар на 4836 мешканців), зубних лікарів — 1 на 511 мешканців, акушерок — 1 на 711 мешканців.

1955 року в Алжирі було 158 лікарень на 33 338 ліжок (3,4 ліжка на 1 тис. мешканців): 147 загального профілю (з них 12 військових на 4821 ліжко), 7 тубдиспансерів на 1399 ліжок, 2 дитячі лікарні на 506 ліжок, 1 психіатрична, 1 онкологічна.

Витрати на охорону здоров'я 2013 року становили 6,6 % ВВП країни (135-те місце у світі); 2014 року — 7,2 % ВВП (135-те місце у світі)[1].

  • Шпиталь в Ель-Уеді
    Шпиталь в Ель-Уеді
  • Шпиталь Мусафи-паші
    Шпиталь Мусафи-паші
  • Шпиталь в Тенії
    Шпиталь в Тенії

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 20,98 ‰ (83-тє місце у світі); хлопчиків — 22,7 ‰, дівчаток — 19,18 ‰[1]. Смертність немовлят 1980 року становила 125,0 ‰, 2006 року — 30 ‰ (80-те місце у світі); хлопчиків — 30,86 ‰, дівчаток — 24,45 ‰ (2009)[2][3]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 140 випадків на 100 тис. народжень (75-те місце у світі)[1].

Алжир входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Медичну освіту забезпечує медичний факультет Алжирського університету та його філіали. Традиційно значна частина лікарів країни здобуває освіту у Франції, Росії та Україні.

Захворювання

[ред. | ред. код]

2014 року зареєстровано 10,5 тис. хворих на СНІД (92-ге місце у світі), це 0,04 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (125-те місце у світі); 2001 року 0,1 % населення (113-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 200 осіб (101-ше місце у світі)[1].

За серйозністю інфекційних захворювань — середній ступінь небезпеки. Проблеми з продовольством і водою та захворюваннями пов'язаними з ними: бактеріальна діарея, гепатит А та черевний тиф.

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 23,6 % (116-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 3 % (оцінка на 2013 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія

[ред. | ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 84,3 % населення в містах і 81,8 % в сільській місцевості; загалом 83,6 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 89,8 %, в сільській місцевості — 82,2 %, загалом по країні — 87,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 5,72 км³ на рік, або 182 тонни на одного мешканця на рік: з яких 26 % припадає на побутові, 16 % — на промислові, 58 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціальна політика

[ред. | ред. код]
Алжир 1950 року

Спеціальної демографічної політики в державі не проводиться. Функціонує близько 350 стаціонарних відділень служби охорони материнства і дитинства. П'ятирічні плани економічного розвитку Алжиру передбачають проведення активної політики територіального перерозподілу населення на основі децентралізації промисловості, спеціальних програм розвитку найбільш відсталих районів і будівництва сучасної інфраструктури в селах.

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 52,6 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,6 %; частка осіб похилого віку — 9,1 %, або 11 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2006 року перебувало 23 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні виглядає таким чином: нижній дециль — 2,8 %, верхній дециль — 26,8 % (станом на 1995 рік)[1].

В Алжирі виплачують пенсії за віком (з 60 років), по інвалідності та в разі втрати годувальника. Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується тільки з 4-го дня хвороби. Жінки отримують допомогу по вагітності та пологах. Передбачена допомога багатодітним сім'ям. Страхові внески робітників і службовців становлять 4,5 % заробітку. Запроваджене законодавство про соціальне забезпечення населення, не поширювалось на працівників, зайнятих в сільському господарстві.

Станом на 2016 рік, в країні 400 тис. осіб не має доступу до електромереж; 99 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 100 %, у сільській місцевості — 97 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 15,105 млн унікальних інтернет-користувачів (55-те місце у світі), що становило 38,2 % загальної кількості населення країни[1].

За даними ООН, Алжир має одну з найнижчих ставок у світі за забезпеченням житлової площі, урядові чиновники публічно заявили, що країна має негативне сальдо в розмірі 1,5 млн одиниць житла. Проблема з біженцями лише посилює цю проблему.

Трудові ресурси

[ред. | ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 11,77 млн осіб (48-ме місце у світі)[1]. Частка економічно активного населення 2015 року становила 52,6 % загальної кількості[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 10,8 %; промисловість і будівництво — 30,9 %; сфера послуг — 58,4 % (станом на 2011 рік)[1]. 304,36 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (5 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 11 % працездатного населення, 2014 року — 10,6 % (127-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 25,3 %, серед юнаків — 22,1 %, серед дівчат — 41,4 % (47-ме місце у світі)[1].

У країні працює близько 35 тис. китайських мігрантів (дані 2015 року).

Кримінал

[ред. | ред. код]
Докладніше: Злочинність у Алжирі

Торгівля людьми

[ред. | ред. код]
Докладніше: Торгівля людьми в Алжирі

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Алжиру не докладає зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна перебуває у списку третього рівня[41][42].

  • Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)
    Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)
  • Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)
    Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)

Гендерний стан

[ред. | ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15—24 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25—54 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55—64 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Серед адвокатів жінки становлять 70 %, серед суддів — 60 %, вони домінують і в медицині. Дедалі частіше жінки вносять великий дохід до домашніх господарств, подекуди більший, ніж чоловіки. 60 % студентів університетів становлять жінки (згідно з університетськими дослідженнями).

Демографічні дослідження

[ред. | ред. код]
Населення Алжиру
Рік Населення Зміна
1901 4 739 300 —
1911 5 563 800 +17.4%
1921 5 804 200 +4.3%
1931 6 553 500 +12.9%
1948 8 681 800 +32.5%
1977 17 809 000 +105.1%
2011 36 300 000 +103.8%
2013 37 900 000 +4.4%
Джерело: Національне бюро статистики Алжиру (ONS)[43]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Облік демографічного стану в країні ведеться з 1831 року, закони 1882—1901 років поширили реєстрацію актів цивільного стану на всю територію Алжиру[2]. У колоніальні часи задовільно обчислювалось тільки європейське і єврейське населення Алжиру. У 1964—1971 роках введена система індивідуальних карток обліку руху населення, таким чином вдалося охопити близько 70 % демографічних подій[2].

Переписи

[ред. | ред. код]

Переписи населення на території Алжиру французька влада почала проводити з 1906 року, усього проведено 9 таких переписів, а результати опубліковані[2]. За незалежних часів переписи відбулися 1966 і 1977 років.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац (англ.) Algeria [Архівовано 30 вересня 2012 у Wayback Machine.] // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю ДЭС, 1985.
  3. ↑ а б в г д е ж Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ а б в (англ.) Deeb, Mary Jane. «Religious minorities». [Архівовано 13 грудня 2012 у Archive.is] Algeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993.
  5. ↑ (англ.) Demographic and Social Statistics. United Nations Statistics Division. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 9 червня 2015 року.
  6. ↑ ' Marriages and crude marriage rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 16 November. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  7. ↑ ' Divorces and crude divorce rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 16 November. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  8. ↑ ' Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 16 November. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  9. ↑ а б в Африка, 1986.
  10. ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  11. ↑ а б (фр.) Diversité et interculturalité en Algérie. — UNESCO, 2009. p. 9.
  12. ↑ (англ.) Ruedy, John Douglas (2005). Modern Algeria — The Origins and Development of a Nation. [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Indiana University Press. p. 22. ISBN 9780253217820.
  13. ↑ (ісп.) De Epalza, Mikel (2011). El español hablado en Túnez por los moriscos (siglos XVII—XVIII). [Архівовано 7 липня 2016 у Wayback Machine.] Universitat de València. pp. 32–38–39–444. ISBN 9788437084152.
  14. ↑ (тур.) Turkish Embassy in Algeria (2008). Cezayir Ülke Raporu 200. Ministry of Foreign Affairs: 4.
  15. ↑ (англ.) Ruedy, John Douglas (2005). Modern Algeria: The Origins and Development of a Nation. Indiana University Press. p. 22. ISBN 0-253-21782-2.
  16. ↑ (англ.) Stone, Martin (1997). The Agony of Algeria. C. Hurst & Co. Publishers. p. 29. ISBN 1-85065-177-9.
  17. ↑ (італ.) De Azevedo, Raimond Cagiano (1994). Migration and Development Co-Operation. [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Council of Europe. p. 25. ISBN 9789287126115.
  18. ↑ (англ.) Cook, Bernard A. (2001). Europe since 1945: an encyclopedia. New York: Garland. p. 398. ISBN 0-8153-4057-5.
  19. ↑ (англ.) Semino et al. (2004), Origin, Diffusion, and Differentiation of Y-Chromosome Haplogroups E and J.
  20. ↑ (англ.) Myles, S., Bouzekri, N., Haverfield, E. et al. (2005) Genetic evidence in support of a shared Eurasian-North African dairying origin. [Архівовано 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Human Genetics June 2005, Volume 117, Issue 1, pp. 34–42. DOI:10.1007/s00439-005-1266-3
  21. ↑ (англ.) Robino C. et al. (2008), Analysis of Y-chromosomal SNP haplogroups and STR haplotypes in an Algerian population sample. — Int J Legal Med. 2008 May;122(3):251-5. Epub 2007 Oct 2. PMID 17909833 DOI:10.1007/s00414-007-0203-5
  22. ↑ а б (англ.) Arredi, Barbara et al. (2004), A Predominantly Neolithic Origin for Y-Chromosomal DNA Variation in North Africa. [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.] — Am J Hum Genet. 2004 Aug; 75(2): pp. 338—345. DOI:10.1086/423147
  23. ↑ Алжир [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  24. ↑ (англ.) Marion Mill Preminger (1961). The sands of Tamanrasset: the story of Charles de Foucauld. [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Hawthorn Books.
  25. ↑ (англ.) Stokes, Jamie (2009). Encyclopedia of the Peoples of Africa and the Middle East: L to Z. [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Infobase Publishing. p. 21. ISBN 978-1-4381-2676-0.
  26. ↑ (англ.) Oxford Business Group (2011). The Report: Algeria 2011. [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Oxford Business Group. p. 9. ISBN 978-1-907065-37-8.
  27. ↑ а б Алжір [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  28. ↑ а б (англ.) Algerian Nationality Code, Law no. 63-69 of Mar. 27, 1963, section 34.
  29. ↑ а б (англ.) Michael M. Laskier North African Jewry in the Twentieth Century: The Jews of Morocco, Tunisia, and Algeria. [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.] — NYU Press, 1994. — 400 p.
  30. ↑ а б (англ.) Jews of Algeria. [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Jewish Virtual Library.
  31. ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  32. ↑ (фр.) Avant projet de revision de la constitution. [Архівовано 22 травня 2016 у Portugese Web Archive] — Presidence de La Republique, 28 Décembre 2015.
  33. ↑ (фр.) Présentation de l'Algérie. [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Міністерство закордонних справ Франції, 23 жовтня 2012 року.
  34. ↑ (фр.) La mondialisation, une chance pour la francophonie. [Архівовано 2013-05-13 у Wayback Machine.] — Colloque au Sénat les 27 et 28 avril 2006, organisé par francofffonies!
  35. ↑ (англ.) Justin Dargin Algeria's liberation terrorism and Arabization. [Архівовано 10 травня 2013 у Wayback Machine.] — New York Times Blog, 19 листопада 2008 року.
  36. ↑ (фр.) Le dénombrement des francophones. [Архівовано 2013-10-12 у Wayback Machine.] — Organisation internationale de la Francophonie, 2010.
  37. ↑ (англ.) Pew Research Center's Religion & Public Life Project: Algeria. [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Pew Research Center, 2010.
  38. ↑ (англ.) Tore Kjeilen Ibadi [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.] — LookLex Encyclopedia.
  39. ↑ (англ.) Ibadis and Kharijis.
  40. ↑ (англ.) Johnstone, Patrick; Miller, Duane Alexander (2015). «Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census». [Архівовано 28 вересня 2019 у Wayback Machine.] Interdisciplinary Journal of Research on Religion 11: 8. Volume 11. 2015.
  41. ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  42. ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
  43. ↑ (фр.) Population et Démographie [Архівовано 4 червня 2012 у Archive.is] — Office National des Statistiques.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]
  • (англ.) Hadjeres S. Culture, independance et revolution en Algerie 1880—1980. — P., 1981.
  • (англ.) Zahia Ouadah-Bedidi, Jacques Vallin, Ibtihel Bouchoucha. Unexpected developments in Maghrebian fertility // Population Societies. — 2012. — № 486 (February).

Російською

[ред. | ред. код]

Французькою

[ред. | ред. код]
  • (фр.) Breil J. La population algerienne. Etude de demographic quantitative, P., 1957.
  • (фр.) Ageron Ch.-R., Les Algeriens muslimans et la France (1871—1919), t. 1—2, P., 1968.
  • (фр.) Bourdieu P., Sociologie de lAlgerie, 2 ed., P., 1961.
  • (фр.) Despois J., Raunal R., Geographie de L'Afrique du Nord-Ouest., P., 1967.
  • (фр.) Lacherat M., L'Algerie: nation et societe, P., 1965.
  • (фр.) Vatin J.-C., L'Algerie politique: histoire et societe. P., 1974.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Алжиру
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Населення_Алжиру&oldid=43796798