Мустафа Найєм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Найєм Мустафа)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мустафа Найєм
пушту نعیم‎ مصطفى
Мустафа Найєм.jpg
Народився 28 червня 1981(1981-06-28) (37 років)
Кабул, Демократична Республіка Афганістан
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Національність Пуштуни
Діяльність журналіст, політик
Відомий журналіст
політичний діяч
Alma mater Київський політехнічний інститут
Посада Народний депутат України
Партія Демократичний альянс
Конфесія іслам
Діти син

Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014

Мустафа Найєм на сайті Верховної Ради України

Мустафа-Масі Найєм[1] (пушту نعیم‎ مصطفى‎‎‎; 28 червня 1981(19810628), Кабул, Афганістан) — український політичний діяч, народний депутат 8-го скликання, член Політичної партії «ДемАльянс». За професією — журналіст, один із засновників і головний редактор Громадського телебачення, раніше — працівник газети «Коммерсантъ Украина», редактор інформаційного порталу «Українська правда», активіст журналістського руху «Стоп цензурі!».

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Мустафа Найєм народився 28 червня 1981 року в Кабулі. Етнічний пуштун, рідна мова — дарі.

Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістану у 1976 році.

Мати — Латіфа Роза, викладач математики. Померла в грудні 1984 року після пологів молодшого сина — Масі-Мустафи Найєма .

У 1986 році батько Мухаммад Наїм переїхав до Москви, де написав дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук в Академії психологічних наук Національної Академії Наук СРСР. Там він зустрів свою українку Валентину Колечко з якою одружився в 1990 році.

У 1989 році батько забрав до Москви Мустафу, де  той провчився два роки в московській школі.

1991 року разом з батьком Мустафа переїхав до Києва, де проживала прийомна мати Валентина Колечко.

Освіта[ред. | ред. код]

  • 1991—1994 — навчався в середній загальноосвітнійній школі № 61 Києва.
  • 1998 — закінчив Технічний ліцей Шевченківського району Києва.
  • 2004 — одержав диплом інженера з інформаційно-вимірювальної техніки, закінчивши факультет авіаційних і космічних систем Київського політехнічного інституту.
  • 2013 — випускник Міжнародної академії журналітики Intajour (Німеччина, Гамбург)
  • У липні 2014 — учасник Програми літніх стипендіатів Дрейпер Гілз (Draper Hills Summer Fellows), яка щорічно проводиться в Центрі демократії, розвитку та верховенства закону.
  • 2016 — вступив до Інституту післядипломної освіти Київського Національного університету ім. Шевченка на юридичний факультет за спеціальністю «Правознавство».

Кар'єра[ред. | ред. код]

Після закінчення КПІ Мустафа деякий час був ударником у групі, яка виступала в київських кафе, потім грав у театрі «Чорний квадрат». У вересні 2004 року почав журналістську кар'єру, ставши кореспондентом відділу політики в інформаційному агентстві «Контекст Медіа». З липня 2005 року до червня 2007 року працював кореспондентом російськомовної української версії газети  «Коммерсантъ». З січня 2006 року є кореспондентом і автором журналістських розслідувань інтернет-видання «Українська правда».

З червня 2007 року — редактор-спецкореспондент програми «Свобода Савіка Шустера» на телеканалі «Інтер», яка в 2008 році переїхала на телеканал «Україна» і змінила назву на «Шустер LIVE». Згодом Савік Шустер заснував компанію «Савік Шустер Студія» (Savik Shuster's Studio), яка займається виробництвом аналітичних ток-шоу; Найєм став одним з працівників (редактором) у цій фірмі.

Веде блог на «Українській правді».

У листопаді 2009 року «Савік Шустер Студія» разом з каналом ТВі, розпочала спільний проект — програму «Чорне та біле», ведучим якого став Найєм. Вийшло близько 40 випусків.

22 грудня 2010 оголошує про розірвання всіх угод з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія», в тому числі агентської угоди та договору із «Шустер LIVE», зазначивши, що це відбулося за обопільною згодою, без конфліктів і з перспективою на майбутнє співробітництво.[2]

У січні 2011 року продовжив співпрацю з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія» на гонорарній основі і став ведучим і автором нової програми «After live» на «Першому національному» про політичне ток-шоу «Шустер LIVE» за лаштунками.[3]У лютому покинув проект через те, що з програми вирізали синхрон Савіка Шустера про розмову з Сергієм Льовочкіним про перехід Шустера на «Перший національний».[4] Сам Шустер пояснив заяву Найєма пошуками «ворогів з високим рейтингом» і запевнив, що «After live» залишиться в ефірі, але з іншим ведучим — Георгієм Тихим.[5]

У вересні 2011 року Мустафа став ведучим власної щоденної програми «Сьогодні. Про головне» на каналі «ТВі», в якій брав інтерв'ю на теми дня.[6]

У грудні 2011 року відкрив фотовиставку «Один суд часів Віктора Януковича», де були представлені чорно-білі фотографії, відзняті Мустафою на телефон під час судових засідань в Печерському суді у справі проти екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Роботи були виставлені в Києві і в Парижі.[7]

У травні 2012 року став ведучим на каналі «ТВі» ток-шоу «Сегодня о главном» разом з Ілоною Довгань.[8]

Випадок із затриманням[ред. | ред. код]

13 грудня 2010 року Мустафу Найєма затримали співробітники підрозділу «Беркут», під приводом, нібито він — «особа кавказької національності».[9] У той же день його відпустили з Подільського райвідділу міліції.[10] 14 грудня він написав статтю «Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності» з описом подій і вимогою звільнити співробітника, який його затримав і не побажав перепросити.[11] 16 грудня завершилося службове розслідування, яке встановило, що міліціонер у спілкуванні з журналістом дозволив собі некоректні висловлювання на його адресу, за що пізніше дістав сувору догану.[12]

Перші онлайн-марафони[ред. | ред. код]

У лютому 2012 року став ініціатором і продюсером проведення перших в Україні онлайн інтернет-марафонів. В онлайн-режимі журналісти, письменники, художники і музиканти підводили альтернативні підсумки президентства Віктора Януковича. Проект був ініційований творчим об'єднанням «Четверта Студія».

Перший онлайн інтернет-марафон мав назву «Віктор Янукович. Рік перший». Його модераторами стали журналісти Сакен Аймурзаєв, Валерій Калниш, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Наталія Соколенко, Олександр Чаленко. Гостями проекту були письменники брати Капранови, Оксана Забужко, Ірена Карпа, журналісти Євген Кисельов, Олександр Мартиненко, Савік Шустер, блогер Володимир Нестеренко і дизайнер Віктор Анісімов. Також спеціальним гостем став колишній президент Віктор Ющенко.

Ще одним онлайн інтернет-марафоном став «Революція. 7 років потому», де обговорювали події Помаранчевої революції і аналізували її наслідки.

У третьому онлайн-марафоні «Віктор Янукович. Два роки умовно.» журналісти провідних українських ЗМІ підсумовували результати дворічного перебування Віктора Януковича на посаді президента України".

Заключним став онлайн-марафон «Віктор Янукович. Рік третій. Покращення.», де журналісти, експерти, а також громадські діячі підводили неофіційний підсумок чергового року часів Президента Віктора Януковича.

Конфлікт та звільнення з телеканалу «ТВі»[ред. | ред. код]

У квітня 2013 року інвестора каналу Костянтина Кагаловського прес-служба ТВі поставила до відома, що він більше не пов'язаний з каналом. Новим власником став Олександр Альтман. Також був звільнено генерального директора ТВі Наталю Катеринчук, її посаду зайняв Артем Шевченко.

Нове керівництво заявило, що попередній власник планував продати канал бізнесменам, пов'язаним з владою. Однак сам Кагаловський називав це рейдерським захопленням і мав намір повернути собі контроль над каналом.

У цей час Найєм очолив профспілку журналістів телеканалу ТВі. У відповідь на факти цензури та втручання у професійну діяльність журналістів з боку нового керівника телеканалу в особі Артема Шевченка колективом ТВі був розпочатий страйк задля можливих переговорів з новим керівництвом каналу та вирішення конфліктної ситуації.

Можливість переговорів була зірвана втручанням керівника ТОВ «Інтерпрофіт» Олегом Радченком, який письмово поставив ультиматум із забороною виходу в ефір Мустафи Найєма під загрозою звільнення. Співробітники каналу сприйняли ці погрози як тиск на весь колетив, після чого ними було прийнято рішення звільнитися.

Таким чином, у квітні 2013 року у зв'язку з приходом лояльного до Януковича менеджера каналу Найєм покинув редакцію разом з більшою частиною співробітників.

У травні 2013 року він став одним з ініціаторів створення інтернет-телеканалу «Громадське телебачення», який вже через шість місяців — 22 листопада 2013 року — вийшов у перший ефір.

У червні 2014 року спільно з журналістом і оператором Богданом Кутєповим став автором і продюсером циклу документальних фільмів «Схід» про події на фронті і документального фільму «Контакт» про обмін полоненими і життя людей в окупованому Донецьку.

Євромайдан[ред. | ред. код]

За однією з поширених версій, Мустафа був одним з перших, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності в листопаді 2013 року на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС.

21 листопада 2013 року в Facebook опублікував пост «Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами „Я готов“. Как только наберется больше тысячи, будем организовываться».

Через годину після публікації, кількість коментарів перевалило за 600, а бажаючих вийти на Майдан в Києві виявилося більше тисячі.

Так, виявили готовність вийти політики Юрій Луценко та Арсен Аваков, журналісти Ольга Мусафірова і Олена Білозерська.

Пізніше, о 20:30, з'явилося повідомлення:

«Встречаемся в 22:30 под монументом Независимости. Одевайтесь тепло, берите зонтики, чай, кофе, хорошее настроение и друзей. Перепост всячески приветствуется!», в якому закликав укрїнців вийти на акцію протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС.[13]

Надалі акція стала масовою, отримавши назву «Євромайдан», а в подальшому — «Революція гідності».

Перші сім днів протесту Мустафа Найєм очолював неформальний координаційний центр Євромайану, до якого також входили Світлана Заліщук, Вікторія Сюмар, Єгор Соболєв та інші.

24 листопада 2013 року виступив з єдиною промовою на Майдані, в якій закликав українців боротися за своє європейське майбутнє і спрогнозував, що майбутнім президентом стане політик, готовий підписати угоду про асоціацію з Європейським союзом.

27 листопада 2013 року оголосив, що надалі залишатиметься на Майдані виключно як журналіст, висвітлюючи події як кореспондент «Громадського телебачення» і «Української правди».

20 березня 2013 року був одним з перших журналістів, які опублікували фотографію снайпера на вул. Інститутській, звідки вівся вогонь по протестуючих на Майдані.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Мустафа на Євромайдані в листопаді 2013 року

У липні 2013 року під час навчання в Стенфорді після спілкування з американським філософом, політологом і політичним економістом Френсісом Фукуямою про досвід країн з перехідною демократією, вирішив зайнятися політичною діяльністю та розпочати політичну кар'єру.

У 2014 році взяв участь у позачергових виборах до ВРУ та став Народним депутатом України VIII скликання. Балатувався під № 20 партійного списку «Блоку Петра Порошенка».

У Парламенті є членом Комітету з питань європейської інтеграціїї, членом партії «Демальянс» та членом фракції «Блок Петра Порошенка».

В Парламенті займається написанням законопроектів, які стосуються антикорупційної діяльності та є автором наступних проектів закону: про охорону громадського порядку і державного кордону, про діяьність Державного бюро розслідувань, про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб'єктами владних повноважень, про перевірку водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння, про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб'єктами владних повноважень, про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України, Про прокуратуру (щодо особливостей функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протягом перехідного періоду), фінансування діяльності центрів надання адміністративних послуг, Про Національну поліцію (щодо ідентифікації поліцейських).

У вересні 2014 року разом із Сергієм Лещенком оголосив про участь у позачергових парламентських виборах, а як наслідок — закінчення журналістської кар'єри. Займав 20 місце у виборчому списку партії Блок Петра Порошенка «Солідарність». Під час передвиборчої кампанії декілька тижнів провів на виборчому окрузі № 102 на Кіровоградщині, агітуючи проти Олеся Довгого. Пройшовши до Верховної ради, став заступником голови фракції «Блоку Петра Порошенка» і членом Комітету з питань європейської інтеграції.

2015 — увійшов до складу членів Колегії МВС України.

У цьому ж році куратор запуску патрульної поліції в Закарпатті, а саме у містах: Ужгороді, Мукачеві, Івано-Франківську, Чернівцях, а також у Краматорську, Славянську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Маріуполі.

3 жовтня 2017 року Мустафа Найєм у рамках круглого столу з питання проведення виборів на Донбасі заявив, що виступає за вибіркове надання права голосу на місцевих виборах переселенцям, бо серед них є прихильники сепаратистів[14].

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[15]

GlobalOffice[ред. | ред. код]

У 2015 році став співзасновником «Global Office» — громадської організації, яка займається сприянням інформаційної, політичної, економічної, культурної та соціальної інтеграції України у світовий простір, а також її внутрішньої інтеграції.

Global Office реалізовує проекти у двох напрямках: GoGlobal (популяризація вивчення іноземних мов, волонтерського руху в Україні, сприяння міжкультурному діалогу та громадянській дипломатії);

GoEast (інформаційна, інфраструктурна та політична інтеграція прифронтових територій Донецької та Луганської областей у всеукраїнський простір).

Цікаві факти[ред. | ред. код]

« Чи Ви можете мені пообіцяти, що ніколи не голосуватимете чужою карткою і не будете її передавати для голосування іншим депутатам? »
  • У зв'язку зі зміною власників телеканалу ТВі, народний депутат ВО «Батьківщини» Микола Княжицький назвав Мустафу Найєма брехуном та провокатором.[16]
  • У травні 2013 року Мустафа Найєм як незалежний член міжнародного журі конкурсу блогів «The Bobs» номінував блог Олени Білозерської. Однак після протестів промосковських і прокомуністичних організацій організатори конкурсу «The Bobs» скасували премію номінації «Найкращий україномовний блог»[17][18]
  • Після інциденту, який стався під час мітингу опозиційних сил в рамках акції «Вставай, Україно!», Мустафа Найєм звинуватив Василя Бойка, голову Білоцерківської організації «Молоді регіони», у організації заворушень.[19] [20]

Книга[ред. | ред. код]

11 вересня 2014 року на Форумі видавців у Львові презентував книгу на основі розповідей Юрія Луценка про його ув'язнення — «По обидва боки колючого дроту». Книга була видана у видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Нагороди[ред. | ред. код]

Дає інтерв'ю після отримання премії ім. Олександра Кривенка
  • 14 травня 2010 Мустафа Найєм отримав премію «За поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка.[22]
  • У жовтні 2014 року в Брюселі був номінований на премію Сахарова «За свободу думки».
  • У 2014 році був визнаний лауреатом премії «Gerd Bucerius Prize Free Press of Eastern Europe» Intajour (Міжнародної академії журналітики — Intajour за прозоре висвітлення інформації про політичні протести в Україні.
  • У 2014 році отримав нагороду «Ion Ratiu Democracy Award» за ідеї, спрямовані на благо Української демократії.
  • У березні 2016 року був названий одним з Young Global Leaders.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістані у 1976 році. Не був членом політичних партій, політикою не займався.
  • Мати — Роза Латіфа, викладач математики. Померла в грудні 1984 року після народження молодшого сина — Найєма Масі-Мустафи.
  • Брат — Масі-Мустафа Найєм (відомий юрист, власник юридичної компанії «Міллер»; під час участі в АТО — командир взводу 122-го батальону 81-ї бригади повітряно-десантних військ ЗСУ).
  • Сестра — художниця Маріам Латіфа.
  • Син — Марк-Міхей Найєм.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Інформація про депутата на сайті ВРУ
  2. Найєм розірвав Договір Із «Савік Шустер Студією», але веде переговори про нові проекти. Телекритика. 2010-12-22. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  3. Мустафа Найєм:«Ми постараємося максимально дистанціюватися від "Шустер live"». Телекритика. 2010-01-27. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  4. Проект After Live закрито?. Телекритика. 2011-02-18. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  5. Шустер: After Live виходитиме без Найєма. Телекритика. 2011-02-18. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  6. Телеведучий – птах перелітний. ua.telekritika.ua. Процитовано 2018-07-09. 
  7. Мустафа Найем: Один суд времен Виктора Януковича. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-07-09. 
  8. «Сегодня о главном» будут вести Илона Довгань и Мустафа Найем. МедиаНяня - таблоид для и про медиа. Процитовано 2018-07-09. 
  9. «Беркут» затримав Мустафу Найєма. Українська правда. 2010-12-13. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2011-04-03. 
  10. Мустафу Найєма відпустили. Українська правда. 2010-12-13. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2011-04-03. 
  11. Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності. Українська правда. 2010-12-14. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  12. Міліціонер отримав догану за образу журналіста. ЛІГАБізнесІнформ. 2010-12-16. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  13. | Страница в Facebook, которая изменила будущее Украины. ФАКТИ. 2016-12-12. Процитовано 2018-06-06. 
  14. Найєм влаштував суперечку з суддею через право переселенців голосувати на виборах. ukranews.com. Українські новини. 2017-10-03. 
  15. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Open Democracy, 06.06.2018
  16. Княжицький назвав Найєма провокатором, і лякає Медведчуком і Хорошковським. Українська правда. 2013-04-24. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2013-04-24. 
  17. нім. Deutsche Welle streicht Publikumspreis «Best Blog Ukrainisch» 2013 15.05.2013
  18. Deutsche Welle позбавила Олену Білозерську призу міжнародного конкурсу блогів The Bobs
  19. Еще один оскал Партии регионов
  20. Я не считаю нужным приносить извинения Партии регионов
  21. | Страница в Facebook, которая изменила будущее Украины. ФАКТИ. 2016-12-12. Процитовано 2018-07-09. 
  22. Журналіст "Української правди" отримав премію Кривенка. Українська правда. 14 мая 2010. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2010-05-15. 

Посилання[ред. | ред. код]