Томенко Микола Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:07, 21 січня 2022, створена 193.239.153.153 (обговорення) (замінив незрозумілий лінк на актуальне)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Володимирович Томенко
Микола Володимирович Томенко
Микола Володимирович Томенко
Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
з 11 грудня 2014
Попередник: Ірина Сех
Заступник Голови Верховної Ради України
2 вересня 2008 — 12 грудня 2012
Попередник: Микола Томенко
Наступник: Руслан Кошулинський
Заступник Голови Верховної Ради України
8 лютого 2007 — 14 червня 2007
Президент: Віктор Ющенко
Попередник: Олександр Зінченко
Наступник: Микола Томенко
Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Попередник: Дмитро Табачник
Наступник: В'ячеслав Кириленко
 
Народження: 11 грудня 1964(1964-12-11) (59 років)
с. Малі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Національність: українець
Країна: Україна Україна
Релігія: УПЦ КП
Освіта: Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Ступінь: доктор політичних наук і кандидат історичних наук
Партія: безпартійний
Діти: син: Павло (1989 р.н.)
 
Військова служба
Роки служби: 1983—1985
Звання: Майор
Битви: Війна в Афганістані

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Народний депутат України Україна
4-го скликання
Реформи і порядок (НУ) 14 травня 2002 — 3 березня 2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 — 14 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 — 6 грудня 2012
7-го скликання
безпартійний[1]
(до 2 квітня 2014 р. — ВО «Батьківщина») 		12 грудня 2012 — 27 листопада 2014
8-го скликання
безпартійний, фракція партії «Блок Петра Порошенка» 27 листопада 2014 — 2 лютого 2016
безпартійний, позафракційний депутат 2 лютого 2016 — 26 березня 2016

Картка на сайті Верховної Ради України

Мико́ла Володи́мирович Томе́нко (нар. 11 грудня 1964, село Малі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область) — український політик та громадський діяч, лідер політичної партії Громадський рух «Рідна країна».

Народний депутат IV—VIII скликань, з 11 грудня 2014 до 25 березня 2016 — Голова Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2]

Позаштатний радник Президента Порошенка[3] (з 18 червня 2014 по 13 липня 2015), Заступник голови ВРУ (з 8 лютого до 14 червня 2007 та знову з 2 вересня 2008 до 12 грудня 2012). З 4 лютого до 8 вересня 2005 року — віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань в уряді Тимошенко.

Очолював Комітет ВРУ з питань свободи слова та інформації у ВРУ IV скликання з 2002 по 2005 рік та у ВРУ VII скликання з 2012 по 2014 рр., а також парламентський Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму (2007-2008) у Верховній Раді України VI скликання.

Життєпис

Українець. Батько Володимир Пилипович (1935–2002). Мати Катерина Марківна (1935–2010)[4]. Дружина Валентина Олександрівна (1962) — історик, магістр державного управління, виконавчий директор Інституту політики. Син Павло (1989) магістр економіки і права.

1983–1985— служив у армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. 1988–1989 — секретар комітету комсомолу Київського державного університету ім. Шевченка, з 1989 — секретар Асоціації молодіжних організацій Київського університету ім. Шевченка. 1989 — член оргкомітету з проведення установчого з'їзду Народного Руху України. У 1989 закінчив історичний факультет КНУ, спеціальність — історія КПРС. 1992 — закінчив аспірантуру історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Проблема державності в програмних документах і діяльності сучасних політичних партій України: історико-політичний аналіз».

1992–1993 — голова центру суспільних досліджень Фундації імені В'ячеслава Липинського. 1993–1994 — віце-президент Асоціації молодих українських політологів і політиків.

Серпень 1992 — вересень 1995 — завідувач кафедри політичних наук (координатор програми) інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України. 1993–1994 — заступник начальника інформаційно-аналітітичного управління Міністерства України у справах національностей і міграції. З вересня 1994 — доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», редактор відділу порівняльної політології журналу «Політична думка», віце-президент фонду «Українська перспектива».

1995–1997 роках — віце-президент фонду «Українська перспектива». З листопада 1995 року — директор Інституту посткомуністичного суспільства. З вересня 1997 року — завідувач кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». З квітня 1998 — директор громадської неприбуткової організації Інститут політики[5]. У травні 1998 року був висунутий кандидатом у народні депутати за партійним списком партії «Реформи і порядок» (№ 15), однак партія не подолала 4 % бар'єр. Лютий 2000 — березень 2001 — начальник Головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації.

Згідно з опитуванням, проведеним УНІАН (Українським Національним Інформаційним Агентством) Миколу Томенка визнано найкращим політичним аналітиком (політологом) 1998 та 1999 років.

У 2002 році обраний нардепом від блоку Ющенка «Наша Україна» (№ 62). Очолював Комітет з питань свободи слова та інформації, виступав проти тиску президентської влади на ЗМІ.

Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану. Член Комітету національного порятунку.

З 4 лютого до 8 вересня 2005 року віце-прем'єр України з гуманітарних та соціальних питань в уряді Тимошенко. Йдучи у відставку, виступив зі скандальними викриттями фактів корупції в найближчому оточенні президента Ющенка.

У листопаді 2005 року покинув партію «Реформи і порядок» та вступив до партії Батьківщина. На парламентських виборах 2006 року балотувався за списком «Блоку Тимошенко» (№ 3). На регіональних виборах того ж року очолював партійний список БЮТ в Київраді.

Заступник голови партії ВО «Батьківщина». Після виборів — заступник голови фракції БЮТ у Верховній Раді, голова парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. У лютому 2007 року обраний заступником голови Верховної ради, перебував на цій посаді до червня того ж року.

З Арсенієм Яценюком

На позачергових парламентських виборах 2007 року знову отримав депутатський мандат за списком БЮТ (№ 3). У вересні 2008 року вдруге обраний заступником голови Верховної ради. 4 липня 2012 подав у відставку після прийняття Верховною радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики»[6], однак вона не була прийнята.[7]

З грудня 2012 року по листопад 2014 року — народний депутат України VII скликання від партії Батьківщина (№ 10 у списку). Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.[8]. У цій якості активно виступав за прийняття Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»[9].

У квітні 2014 як голова фонду «Рідна країна», підтримав Порошенка у виборах президента, а також уклав з ним угоду про розроблення та реалізацію «Гуманітарної стратегії України» та став його довіреною особою на виборах.[10][11]

З 27 листопада 2014 — народний депутат України VIIІ скликання від партії «Блок Порошенка» (№ 8 у списку). Заступник голови депутатської фракції партії «Блок Порошенка» (по 2 грудня 2016).

З 11 грудня 2014 — Голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2]

24 грудня 2015 оголошує рішення про вихід з фракції «Блок Порошенка» та проурядової коаліції на знак протесту проти ухвалення антисоціального та антигуманітарного Державного бюджету на 2016 рік та низки т. зв. «бюджетних» законів[12]. Однак, попри публічні вимоги депутата та попередження про звернення до суду[13], відповідна заява офіційно оголошена Головою Верховної Ради України лише 3 лютого 2016.[14]

29 березня 2016 року Голова ВРУ Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень пана Томенка на підставі рішення з'їзду «Блока Петра Порошенка» від 25 березня 2016 року[15]. 2 квітня 2016 року Томенко подав позов до Вищого адмінсуду України щодо позбавлення його мандату, де він вимагав скасування рішення про дострокове припинення його повноважень народного депутата.[16] 28 липня суд визнав рішення про позбавлення депутатського мандату законним. Микола Томенко пройшов до парламенту за списком партії «Блок Петра Порошенка Солідарність», але вийшов зі складу фракції у Верховній Раді[17].

Наукова і літературна діяльність

Автор кількох наукових монографій, серед яких «Історія української Конституції»[18][19] (1993, 2009), «Конституційний процес як пошук стратегічних пріоритетів України»[20] (2010), «Україна: історія Конституції»[21] (2016), «Абетка української політики»[22], «Основи теорії політики»[23], «Теорія українського кохання»[24], «Український романтик Микола Гоголь»[25] та інші, а також близько ста статей та досліджень.

Автор сленгового неологізму Біг-морди.[26]

Громадська діяльність

Ініціатор та організатор загальнонаціональних акцій Сім чудес України, Сім природних чудес України, Сім чудес України: замки, фортеці, палаци та Сім чудес Києва.[27]. Ініціатор просвітницької акції «Твій Шевченко»[28] та проекту «Рідна країна» — культурологічного світоглядного веб-порталу[29].

Віце-президент Національного олімпійського комітету України (з жовтня 2014)[30].

Почесний президент Федерації біатлону України (з листопада 2014)[31].

Примітки

  1. ↑ Микола Томенко: Оскільки «Батьківщина» реалізувала свої головні завдання, можу дозволити собі стати позапартійним. Персональний сайт Миколи Томенка. 02 квітня 2014. Процитовано 30 травня 2014.
  2. ↑ а б Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
  3. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 539/2014. Адміністрація Президента України. 18 червня 2014. Архів оригіналу за 19 червня 2014. Процитовано 18 червня 2014.
  4. ↑ http://gazeta.ua/articles/politics/_uliya-timoshenko-priyihala-poproschatis-z-matiryu-tomenka-foto/339291
  5. ↑ «Інституту політики»
  6. ↑ ЛИТВИН ОГОЛОСИВ ПРО ВІДСТАВКУ
  7. ↑ Томенка лишили у підвішеному стані
  8. ↑ Комітет з питань свободи слова та інформації
  9. ↑ Остання редакція закону про суспільне мовлення, що може бути прийнята 17 квітня / Суспільне Detector.media, 16 квітня 2014
  10. ↑ Томенко підтримав Порошенка та став його довіреною особою
  11. ↑ Микола Томенко: Нова гуманітарна стратегія України повинна ставити в основу якість життя людини
  12. ↑ Краще зберегти свої переконання і втратити фракцію, аніж залишитись у фракції, втративши переконання! - Микола Томенко. Микола Томенко (укр.). Процитовано 3 лютого 2016.
  13. ↑ Томенко звертатиметься до Вищого адмінсуду, якщо не зачитають його заяву про вихід із БПП - Микола Томенко. Микола Томенко (укр.). Процитовано 3 лютого 2016.
  14. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. iportal.rada.gov.ua. Процитовано 3 лютого 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |Назва документу= (довідка)
  15. ↑ Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень Томенка й Фірсова. ukranews.com. Українські новини. 29 березня 2016.
  16. ↑ Екс-депутат Ради Томенко подав у суд щодо позбавлення мандату. ukranews.com. Українські новини. 2 квітня 2016.
  17. ↑ Вищий адмінсуд визнав законним позбавлення Томенка депутатського мандату. ukranews.com. Українські новини. 28 липня 2016.
  18. ↑ Історія Української Конституції (Слюсаренко А. Г., Томенко М. В.) України, 1993.— 187 с. www.lib.ua-ru.net. Процитовано 12 лютого 2016.
  19. ↑ Історія української Конституції - Микола Томенко. Микола Томенко (укр.). Процитовано 12 лютого 2016.
  20. ↑ Історія українського конституціоналізму: від суспільно-політичних ідеалів до створення ефективних інститутів - Журнал Віче. www.viche.info. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016.
  21. ↑ NewsOne (20 січня 2016), Томенко о собственной книге "Украина: история Конституции" 20.01.16, процитовано 12 лютого 2016
  22. ↑ Пошук та замовлення літератури -Абетка української політики: довідникЕлектронний каталог. liber.onu.edu.ua. Процитовано 12 лютого 2016.
  23. ↑ Зведений електронний каталог - Рябов,%20С.%20Г. e-catalog.mk.ua. Процитовано 12 лютого 2016.[недоступне посилання з липня 2019]
  24. ↑ Микола Томенко «Теорія українського кохання»: неполітична любов - Микола Томенко. Микола Томенко (укр.). Процитовано 12 лютого 2016.
  25. ↑ Український романтик Микола Гоголь - Микола Томенко. Микола Томенко (укр.). Процитовано 12 лютого 2016.
  26. ↑ http://cun.org.ua/ukr/content/view/77/36/
  27. ↑ Сайт «Семи чудес України»
  28. ↑ Твій Шевченко — відео
  29. ↑ М.Томенко презентував культурологічний портал «Рідна країна» «День» № 187-188, п'ятниця, 15 жовтня 2010
  30. ↑ http://noc-ukr.org/persons/tomenko_mikola_volodimirovich/
  31. ↑ http://www.biathlon.com.ua/team.php

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Томенко Микола Володимирович
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Томенко Микола Володимирович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Томенко_Микола_Володимирович&oldid=34361482