Рівне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рівне
Герб Рівного Прапор Рівного
Пам’ятки м.Рівне. За годинниковою стрілкою з верхнього лівого кута: Покровський собор, Пам’ятник Тарасу Шевченку, Органний зал, Воскресенський собор.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон  Рівненська область
Район Рівненський район
Громада Рівненська громада
Код КАТОТТГ UA56060470010041018
Засноване
Перша згадка 1283 (741 рік)
Магдебурзьке право 1492
Статус міста від 1496 року
Населення 264 026[1]
 - повне 264 026[1]
Площа 71 км²[2]
Густота населення 3718 осіб/км²
Поштові індекси 33000–33499
Телефонний код +380-362
Координати 50°37′11″ пн. ш. 26°15′05″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 187 м
Водойма річка Устя, озеро Басів кут
Назва мешканців рівня́нин
рівня́нка
рівня́ни
Міста-побратими Болгарія Відін
Польща Забже
Україна Сєвєродонецьк
Польща Люблін
Словаччина Зволен
Грузія Кобулеті
День міста остання неділя серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Рівне
До Києва
 - фізична 307 км
 - залізницею 391 км
 - автошляхами 318 км
Міська влада
Адреса 33000 Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 12а
Вебсторінка Рівненська міська рада та її виконавчий комітет
Логотип Рівного
Логотип Рівного

CMNS: Рівне у Вікісховищі

Мапа
Рівне. Карта розташування: Україна
Рівне
Рівне
Мапа

Рі́вне (МФА[ˈriŭnɛ] ( прослухати)) — місто в Україні, обласний центр Рівненської області, центр Рівненського району і Рівненської громади. Машинобудування, хімічна (ПАТ «Рівне-Азот»), легка, харчова промисловість, торфова промисловість. Три виші, два театри. Історико-краєзнавчий музей. Успенська дерев'яна церква (XVIII ст.).

Відоме з 1283 року. Магдебурзьке право з 1492 року. Перша письмова згадка про Рівне у статусі міста — 1496 рік, у Волинському короткому літописі[3].

Географія[ред. | ред. код]

Основна характеристика[ред. | ред. код]

Площа Рівного складає 71 км², густота населення — 3913 осіб/км². Знаходиться у північно-західній частині України.

Місто розташоване на річці Устя. Через місто проходять автошляхи Київ — Житомир — Рівне — Дубно — Львів — Чоп (М06, частина E40), Рівне — Луцьк — Устилуг (Н22) і Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь) (Н25).

Клімат[ред. | ред. код]

Місто знаходиться у зоні помірного клімату. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 17,8 °C. Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою −3,9 °С[4].

Клімат Рівного
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний
максимум, °C
11 16 22 23 30 31 38 31 30 23 15 11 38
Середній максимум, °C −1 −1 4 11 18 20 22 22 17 11 3 0 10
Середня температура, °C −3 −3 1 7 13 16 17 17 13 7 2 −1 7
Середній мінімум, °C −6 −6 −1 3 8 11 12 12 9 4 0 −3 3
Абсолютний
мінімум, °C
−31 −26 −21 −5 −1 2 6 2 −2 −10 −16 −22 −31
Норма опадів, мм 20 20 20 30 50 70 70 60 40 30 40 30 560
Джерело: Weatherbase

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Рівного

Заснування та Галицько-Волинське князівство[ред. | ред. код]

Басівкутське городище (Давньоруське)

Археологічні знахідки доводять, що люди жили на сучасній території Рівного ще з давніх часів: свідчення про перші поселення на околицях міста біля сучасного села Бармаки починаються від XIII ст. до н. е.; V ст. до н. е. — поселення найдавніших рільників на правому березі р. Устя біля сучасного Басівкутського водосховища; VIIX століття н. е. — поселення ранніх слов'ян на північ від сучасного села Бармаки; XXII століття — поблизу ріки Устя закладено фортецю Київської Русі. Рівне на східних рубежах свого князівства збудував волинський князь Володимир Василькович, племінник Данила Галицького[a]. Перша писемна згадка про Рівне (1283 рік) як про один із населених пунктів Галицько-Волинського князівства в польській хроніці «Rocznik kapituły krakowskiej». Однак, деякі розкопки можуть свідчити про те, що Рівне є стародавнім українським містом, адже, за твердженням цих дослідників, Рівне на 250 років старше: під час досліджень місцеві науковці відшукали будівлі, керамічний посуд, залишки зброї та будівель, датованих X століттям[5][6].

Велике князівство Литовське, Руське, Жемантійське[ред. | ред. код]

У 1340 році, майже на два століття, місто у складі Волині переходить до складу Великого князівство Литовського, Руського, Жемантійського. Адміністративна територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівного, відійшла до Луцького староства. У 1434 році, відповідно до грамоти литовського князя Свидригайла (Свидригелла) Ольгердовича Рівне передається у володіння луцьких шляхтичів Дичків. У 1461 Івашко Дичко продає Рівне «за 300 кіп широких грошів чеської лічби» князю Семену Васильовичу Несвицькому, представнику русько-литовської династії Ґедиміновичів[7]. У 1479 році, після смерті князя Несвицького Рівне стало власністю його дружини Марії Несвицької, яка стала іменувати себе княгинею Рівненською. У 1481 році на одному з насипних островів річки Усті, княгинею Марією збудовано замок із дубових колод, який обнесено оборонними ровами. У 1492 великий князь литовський Казимир IV Ягеллончик, польський король Сигізмунд I Старий надали містечку магдебурзьке право. 21 грудня (31 грудня) 1500 — в Бересті Олександр Ягелончик для княгині Марії Рівненської надав для замку її Ровноє, привілей на щорічний ярмарок на свято Семена Літопроводця. У липні 1507 року король Сигізмунд І Старий королівською грамотою надає княгині Марії право вічного володіння замком та містом. 1508 року замок зруйновується пожежею, розпочато будівництво нового замку. У 1518 році, після смерті княгині Несвицької Рівне переходить у власність князів Острозьких.

У 1521 році Рівне з околицями та ближніми селами відходить до Іллі Острозького. У 1538 році він одружується з позашлюбною донькою короля Сиґізмунда І Старого Беатою Косьцелецькою. У 1539 році після смерті Іллі Острозького Рівне «під заклад» переходить у спадщину Беаті Косьцелецькій. У 1548 княгиня Острозька (Косьцелецька) надає кошти на побудову костелу у Рівному. У 1554 на географічній карті Європи фламандського картографа Герарда Меркатора (1512—1594) серед 29 населених пунктів Волині позначене місто Рівне. У 1556 році у Рівному з'являються перші поселення єврейських родин, які займаються переважно торговельними справами. У 1563 — Рівне згадується у вересневих переговорах московського царя Івана IV (1530—1584) з послами польського короля Сигізмунда-Августа (1520—1572) про повернення Московському царству захоплених Литвою міст. У 1565 році місто переходить у власність Альбрехта Ласького. У 15651575 роках відбувається судова тяганина за право володіння містом; часті пограбування Рівного.

Річ Посполита[ред. | ред. код]

У 1569 році за Люблінською унією Рівне підпорядковується Луцькому повіту. Знищення міста татарами, спалення церкви та костелу. У 1574 році королівською грамотою місто знову проголошене володінням князя Костянтина Острозького. У 1575 році за свідченням німецького історика і географа А. Гушинґа, у місті налічується 543 будинки. У 1583 році з'являється перша згадка про річку Устю (інша назва — Оствиця). У 1606 році Анна Острозька (вдова Олександра Острозького) надає кошти на відбудову костелу. У 1614 році над містом влітку пронеслася велика буря, під час якої, за свідченнями, «людей носило поверх дерев, інших мертвих знаходили у різних місцях». У 16171619 роках відбуваються татарські набіги та спалення замку. У 1620 році як посаг місто переходить до рук князя Томаша Замойського (1594—1638); в Рівному налічується понад 200 будинків. У 1621 році містом володіє донька князя Олександра Острозького Катерина, дружина Т. Замойського. У 1624 році пожежа в Рівному нищить майже все місто. У 1625 відбувається підготовка угоди Речі Посполитої з козаками Запорозької Січі в Рівненському замку Томаша Замойського. У 1629 складено акт із достеменним описом міста, де зафіксовано, що в Рівному є 505 будинків, 10 вулиць (Замкова, Шкільна, Дубенська, Литовська та ін.)[8] і проживає понад 3 тисячі мешканців (у Києві в той час було 18 тисяч мешканців). У 1634 році король надає привілеї місту на проведення ярмарку. У 1636 з'являється перше свідчення про написання у місті літературного твору. Це вірш «Лямент о утрапеню мещан острозких», присвячений українському митрополиту Петру Могилі (1596—1647), підписаний криптонімом «М. Н.». У 1637 проходить облаштування першого в місті шпиталю на кошти Томаша Замойського. У 1640 році відбувається спустошення Рівного татарами. На документах, датованих 15 липня 1642 року, зберігся відтиск печатки міста. 29 листопада 1642 року у місті Красностав було складено лист на дарування маєтків (1/3 спадку від матері Катерини Острозької) Гризельдою Вишневецькою для свого рідного брата Яна Замойського. Серед цих маєтностей була Рівненська волость до якої входило місто Рівне, Рівненський Замок та інші навколишні села та фільварки[9]. У 1648 відбувається козацько-польська війна на Волині та спустошення Рівного загоном Колодки. Влітку 1651 року Рівненщина стає центром визвольної боротьби українців під проводом Богдана Хмельницького. 1666 року Гризельда Вишневецька та Станіслав Конєцпольський віддають Рівне у заставу Олександру Цетнеру за 80 000 злотих[10]. 9 лютого 1667 за Андрусівським миром місто знову переходить під владу Польщі. У 1667 відбувається великий мор у Рівному, загинуло 1600 осіб. У 1680 році відбувається спустошення Рівного загоном українських козаків. 1691 року стається пожежа, внаслідок якої місто було майже повністю знищене.

Успенська Церква та Дзвіниця
Палац Любомирських у Рівному

У 1706 році у ході російсько-шведської війни Рівне було зруйноване та зайняте військами Карла XII, який у червні побував у місті. У 17061707 роках відбувається захоплення міста російськими військами та розквартирування їх у місті та околицях. У 1723 році Рівне переходить у власність польських шляхтичів Любомирських. Володарем Рівного стає Єжи Александр Любомирський. У XVIII ст. князі Любомирські були найбагатшим магнатським родом на Волині, часами всієї Польщі. У 1728 році розпочато будівництво замку коштом Є. А. Любомирського. У 1738 Станіслав Любомирський (бл. 1704—1793) відбудовує в Рівному мурований замок-палац. 1750 року у місті налічується 683 споруди, в тому числі 313 в передмістях, які облаштовуються за національною та соціальною ознакою (були німецька та єврейські вулиці, квартали міських урядників, духівництва, ремісників тощо); працює млин та лісопильне підприємство. У 1755 році ведеться активне будівництво, в місті налічується понад 700 будинків, населення зростає. У 1756 відбувається завершення будівництва та освячення Свято-Успенської (Омелянської) церкви в Рівному. За легендами в цій церкві молився Іван Гонта. У 1760 році варшавський архітектор Тоушер модернізує палац Любомирських у стилі рококо, зводиться перша мурована єврейська синагога. У 1770 році стається епідемія чуми у місті, а також закладення пам'ятника-колони на честь Божої Матері як рятівниці від мору. У 1775 відбувається будівництво мурованого костелу. 1778 року місто отримує привілей короля на чотиритижневий ярмарок. У 1779[11]/1780 — князь Юзеф Любомирський підтверджує права євреїв та дозволяє будівництво дерев'яної синагоги. У 1781 році відбувається будівництво дерев'яного Святовоскресенського собору на місці старенької церкви. 1785 року збудована уніатська каплиця на кладовищі Волі. У 1792 році у Рівному побував національний герой Польщі генерал Тадеуш Косцюшко, який приїздив до тодішньої господині рівненського палацу Людвіки Любомирської — предмету свого юнацького кохання.

Свято-Воскресенський собор у Рівному
Костел, 1858

Російська імперія[ред. | ред. код]

23 квітня (4 травня) 1793 внаслідок другого Поділу Речі Посполитої, Рівне переходить до Російської імперії, а до міста входять російські війська під командуванням М. Кречетнікова. 29 серпня (9 вересня) 1793 року Рівне набуває статусу повітового центру в складі новоутвореного Волинського намісництва (з 1797 року — губернії). У 1804 році Рівне та його околиці спустошує нашестя сарани; неврожай і голод у місті. У 1805 починає діяти двокласна початкова школа, заснована Тадеушем Чацьким; пожежа у місті. 1815 — остання, особливо вишукана перебудова палацу Любомирських[12] 1836 року відбувається початок будівництва гімназійного корпусу неподалік від палацу Любомирських. У 1839 із Клеваня до Рівного переведено класичну гімназію за сприяння дідича Фридерика Любомирського — батька Казімєжа[13]. 24 липня розпочинає роботу Рівненська гімназія. У 18441845 роках у Рівненській гімназії старшим викладачем працює видатний історик, письменник і політичний діяч Микола Костомаров. У 1848 споруджено каплицю св. Степана на кладовищі Грабник. Станом на 1849 рік, згідно з переписом населення, в місті проживає близько 3000 мешканців. У 1856 стається епідемія холери в місті; біля пам'ятника-колони на честь Божої Матері вивішено незгасиму лампаду. 1857 року прокладається через Рівне шосе Київ — Берестя. У 1858 починається будівництво мурованого костелу за пожертви князя Казімєжа Любомирського. Після скасування кріпосного права Рівне починає швидко зростати і його населення становить 3294 мешканці. 1862 року у місті відкрито телеграф. У 1863 році відбувається відкриття в Рівному жіночої гімназії та арешт діячів польського повстання. 1865 рік — реформування Рівненської гімназії із класичної в реальну. У 18661871 роках у Рівненській гімназії навчається видатний письменник Володимир Короленко. 11 серпня 1867 у місті перебуває видатний український композитор Микола Лисенко. У 1868 — розпочато будівництво костелу св. Антонія (нині зал органної музики). 1871 року стається смерть, похорони в Рівненському костелі князя Казимира Любомирського; влітку в місті перебуває видатний науковець та політичний діяч Михайло Драгоманов. У 1872 році гімназію перетворено в реальне училище, яке діяло до 1922 року. 12 травня 1873 відкрито залізничне сполучення через місто (КиївБерестя), відкрита залізнична станція Рівне, налагоджено сполучення з прикордонним Радивиловом. 1877 року збудовано та освячено військовий шпиталь. 1880 року Варшаві виходить нарис Тадеуша Стецького «Miasto Równe». 12 червня 1881 відбувається велика пожежа в місті; згоріла соборна Воскресенська церква, 800 дворів, поштамт. 11 серпня (23 серпня) 1887 — купівля земельної ділянки для будівництва військового містечка у Станіслава Любомирського[14]. 18 липня (30 липня) 1887 — початок першого етапу будівництва військового містечка. 30 серпня 1890 розпочато будівництво парафіяльного костелу та Свято-Воскресенського собору (архітектор Дейнека). 1891 року стається пожежа в західній частині міста; згоріло понад 300 будинків. 8 (20) жовтня 1895 — освячення та перше богослужіння в новозбудованому православному соборі. 1896 — спорудження в місті євангельсько-лютеранського молитовного будинку. Станом на 1897 рік, за даними всеросійського перепису населення в Рівному мешкають 24 752 людини, працюють 23 дрібних підприємства.1899 завершується будівництво парафіяльного костелу св. Антонія. 7 жовтня 1900 — освячення костелу св. Антонія. 1905 року відбуваються революційні виступи рівнян. 1906 року засновано перший у Рівному музей. 2 лютого 1908 на місті згорілого театру Л. Зафраном збудовано новий театр на 17 лож, 18 рядів крісел, 2 ряди балкона та 3 ряди галереї. У 1909 році місто відвідує видатний учений Володимир Вернадський; Л. Зафран розпочинає будівництво першої електростанції. У 1910 році розпочинає роботу пивзавод «Берґшльос». Квітень 1911 — відновлення автобусного сполучення (3 пасажирські автобуси та 1 вантажна машина) Рівне — Корець — Новоград-Волинський — Житомир. 1912 — уведена в дію перша електростанція; перший політ моноплана над містом.

Покровський собор
Пам'ятник воїнам-землякам (УПА), м. Рівне, вул. Басівкутська
Знак при в'їзді у місто

Українська революція[ред. | ред. код]

1914 року починається Перша світова війна та мобілізація чоловічого населення Рівного. У жовтні Рівненський військовий шпиталь відвідує Російський імператор Микола II із сестрою — Великою Княжною Ольгою Олександрівною. 1915 стається часткова евакуація міста під час відступу російських військ. У 1916 році перед наступом російських військ місто відвідують імператор Микола II та генерал Брусилов. У 1917 році рівненці разом із військовими вперше вільно відзначили свято 1 травня; підтримка рівнянами Української Центральної Ради. У 1917—1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював І. Коваленко, головою міської управи був Федір Сумневич. У 1918 році в місто входять німецько-австрійськими війська. Станом на 1919 в місті встановлена українська влада. Протягом Другої радянсько-української війни на деякий час Рівне стає столицею УНР. У травні того ж року відбувається відступ українських військ під проводом Петлюри. Спочатку місто захоплюють більшовики, а потім польські війська.

Польська республіка[ред. | ред. код]

У 1922 році польська влада дає дозвіл на відновлення діяльності Рівненської повітової «Просвіти». У 19231940 роках ведеться діяльність у місті відомого польського вченого та освітянина Якуба Гофмана (зокрема редагував збірку «Річник Волинський»). У 1927 році стається пожежа в замку Любомирських. Продовження руйнації пам'яток старовинної архітектури. Реставрація костелу св. Антонія. 30 квітня 1929 стається офіційна ліквідація Рівненської «Просвіти». 11 березня 1930 польська поліція проводить репресії проти учасників Шевченківської академії в театрі Зафрана. 1933 — з'їзд преси в Рівному. Українське населення збирає пожертви для допомоги голодуючим окупованої більшовиками України. Закладено новий Міський парк на Грабнику. 31 жовтня 1933 надається розпорядженням міністра внутрішніх справ територія міста Рівне розширена і включено до міста фільварок Гірка, частини сіл Двірець, Тюткевичі та Золотіїв, селище Цегельня, землі залізниці, Сухарівка, територія армійських казарм, Кавказ, Пекарівщина, державний маєток Грабник та всі сільські території, які опинилися в означених межах міста[15].

Радянський період[ред. | ред. код]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

17 вересня 1939, протягом Другої світової війни, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа західноукраїнські землі анексуються СРСР; до міста входять частини Червоної армії. У 19391941 роках знищено та депортовано до Сибіру близько 150 тис. рівнян та мешканців навколишніх сіл. 4 грудня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР утворено Рівенську область у складі Української РСР із центром у місті Рівному. 1939 року засновано музично-драматичний театр імені Миколи Островського. 28 червня 1941 відбувається бомбардування та окупація міста німецькими військами[16][17]. 3 липня 1941 — створення міської управи, головою міської управи став фармацевт Полікарп Бульба, професора гімназії Івана Сав'юка було призначено другим посадником, правника Сергія Іллюка — першим членом управи, Назара Шевчука — другим. 20 серпня 1941 значну частину українських земель було включено до складу Райхскомісаріату «Україна» з центром у Рівному, комісаром України призначено гауляйтера й оберпрезидента Еріха Коха. 1 вересня 1941 року місто стало адміністративним центром однойменної округи, утвореної у складі генеральної округи Волинь-Поділля. 10 березня 1942 німецькою адміністрацією спільно з фірмою Центрального емісійного банку України було випущено для грошового обігу «окупаційні гроші» — вісім банкнот номіналом в 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 карбованців; в анотації був текст: «Рівне 10 березня 1942. Центральний емісійний банк Україна». 19411942 німці винищують близько 90 тис. рівнян. 1943 року стаються вбивства німецьких офіцерів радянським диверсантом НКВС Миколою Кузнецовим, внаслідок яких гітлерівці стратили 700 невинних рівнян, керівництво рівненської ОУН. 2 лютого 1944 Рівне повертається під контроль Радянської армії. 1945 року співробітники НКВС у січні влаштовують публічну страту вояків Української повстанської армії.

Післявоєнна доба[ред. | ред. код]

Узимку 1947 зруйновано пам'ятник Сталіну в Рівному (район нинішньої Театральної площі). 22 квітня 1952 зруйновано пам'ятник-колону на честь Божої Матері. 1954 року із Києва до Рівного переведено меліоративний інститут (Український інститут інженерів водного господарства). У 1957 відбувається уведення в дію Рівненського заводу високовольтної апаратури. У 1958 рівняни отримали можливість переглянути першу телепрограму (регулярне телемовлення розпочалось у 1967 році). 1959 — відкриття погруддя на могилі учасника громадянської війни Олеко Дундича. Відкриття малої (дитячої) Рівненської залізниці. У 1960 році завершується будівництво Рівненського обласного музично-драматичного театру ім. Миколи Островського. У 1962 році закривається Свято-Воскресенський собор; закінчення будівництва газопроводу. 1963 року введено в дію Рівненський льонокомбінат — гігант легкої промисловості, а в 1967 закінчено будівництво кінотеатру «Жовтень» (сучасна назва — Кінопалац «Україна»). 1969 року уведено в дію першу чергу заводу мінеральних добрив (сучасний ВАТ «Рівнеазот»). 24 грудня 1974 відкрито тролейбусний рух по місту. 1977 року у Рівному відкрито аеровокзал міжнародного класу. 1980 закінчується будівництво першого в місті 14-поверхового будинку по вулиці Київській, 17. 1983 відбувається урочисте відзначення 700-річного ювілею міста. У 1985 році відкривається Монументу Слави, а у 1986 завершується будівництво міського гідропарку. 1990 — перші демократичні вибори до міської Ради. Розпочато будівництво Покровського собору методом народної будови.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

Кінець XX — початок XXI століття[ред. | ред. код]

Постанова Президії Верховної Ради УРСР «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»

11 червня 1991 — ухвалено Постанову Президії Верховної Ради УРСР «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису», згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область — Рівненська[18]. Відразу ж після провалу путчу 25 серпня 1991 року в місті було демонтовано пам'ятник Леніну. 17 травня 1994 перенесено на вулицю Ясну пам'ятник партизану-розвіднику Миколі Кузнецову, який стояв перед адмінбудинком міської ради. На постаменті цього пам'ятника було встановлено пам'ятний знак «Загиблим за Україну». Демонтовано пам'ятник командиру партизанського загону Д. Медведєву. 22 травня 1999 — на майдані Незалежності відбулося урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку. На площі Короленка відкрито пам'ятник «Загиблим у збройних конфліктах». У 2001 році, за результатами Всеукраїнського перепису населення, в Рівному проживають 248 813 тис. осіб (228 тис. осіб у 1989 році). Населення області становить 1173 тис. осіб (зокрема 555 тис. чоловіків та 618 тис. жінок). 25 серпня 2003 місто святкує своє 720-річчя. Відкрито колону Божої Матері. Оновлено фасади більшості будинків на центральних вулицях міста. 11 травня 2014 започатковано створення Алеї кованих скульптур[19].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Обстріли Рівного

У 2022 році, з початком російського вторгнення в Україну, місто почало страждати від обстрілів. 25 лютого 2022 року було завдано ракетного удару по аеропорту «Рівне»[20]. 14 березня 2022, під час Рівне вперше постраждало від ракетного удару, а саме: ворог влучив у телевежу. За словами голови Рівненської ОДА Віталія Коваля загинуло 20 людей[21]. Хоча російські війська і використовували територію Білорусі для наземної атаки на Україну, кордон з Рівненською областю вони не перетинали.

За час повномасштабного вторгнення, станом на 3 червня, Рівненщина прийняла 53 000 людей з небезпечних регіонів, що були вимушені покинути свої домівки внаслідок бойових дій.[22]. Також, до міста переїхали різноманітні заклади, зокрема Луганський державний медичний університет,[23] Луганський обласний онкодиспансер,[24] мерія Кремінної (Луганська область)[25] та інші.

Адміністрація[ред. | ред. код]

Керівники міста[ред. | ред. код]

Перші секретарі міського комітету КП(б)У[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Місто чітко поділене на кілька умовних територій. Загалом, у Рівному зараз є кілька мікрорайонів: центр, Ювілейний, Басів Кут, Золотіїв, Боярка, Тинне, Північний, Льонокомбінат, Новий Двір. Тютьковичі, Цегельня, Дворець, Басівщина, Золотіїв, Кавказ, Юридика Заров'є, Гармонія.[28]

Устрій[ред. | ред. код]

Перелік рівненських урбанонімів[ред. | ред. код]

Докладніше: Вулиці Рівного

13 липня 2022 року депутати на сесії Рівненської міської ради розглянули пропозиції, які затвердила комісія в рамках дерадянізації й дерусифікації та затвердили нові назви для 50 вулиць громади[29]. Окрім того, у місті з'явилися і 10 нових вулиць, які розташовані у мікрорайоні «Гармонія»[30].

Населення[ред. | ред. код]

Докладніше: Населення Рівного

За даними Всеукраїнського перепису населення у 2001 р. в м. Рівному проживало 248,8 тис. осіб, з них 115,3 тис. — чоловіки (46 %) і 133,5 тис. жінки (54 %). Серед жителів міста 224,6 тис. складали українці (91,6 %), 16,6 тис. (6,8 %) — росіяни, 1,4 тис. (0,6 %) — білоруси. Станом на 1 січня 2024 року — 264 026 особи.

Історична динаміка населення Рівного[31]:

Рік Населення
1858 5 054
1897 24 573
1921 30 000
1939 43 000
1959 59 598
1967 100 000
1970 115 541
1979 178 956
1989 227 925
2001 248 813
2007 248 229
2012 250 174
2013 250 222
2021 253 289
2022 252 318
2024 264 026

Історична динаміка національного складу:

1959[32] 1989[33] 2001[33]
Українці 66,7 84,2 92,6
Росіяни 26,0 13,1 0,1
Білоруси 1,6 1,0 0,6
Поляки 1,8 0,5 2,4
Євреї 2,3 0,5 0,2

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[34][35]:

Мова Відсоток
українська 92,08 %
російська 7,48 %
інші/не вказали 0,44 %

Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2023-го року, українською вдома розмовляли 96 % населення міста, російською — 3 %.[36]

Економіка[ред. | ред. код]

В 1939 році в місті працювало 5 цегелень, 2 ковбасні й 2 цукеркові фабрики, пивзавод, 5 хлібопекарень, 1 миловарня, 2 щиткові фабрики та декілька інших дрібних кустарних підприємств. Кондитерська фабрика у 1938 році випустила 145,5 тонни продукції, а за 1940 рік — майже 400 тонн. Валянкова фабрика, що стане центром підпільної міської організації під час німецької окупації.

З 1951 р. по 1955 р. на спорудження житла було витрачено понад 11 мільйонів карбованців, введено в дію 8800 м² жилої площі. За цей час на благоустрій міста і капітальний ремонт житлового фонду було витрачено понад 15 мільйонів карбованців. А ще за рік — 1956 року — було збудовано в 3,2 раза більше житла проти 1950 року.

Швейна фабрика, завод залізобетонних конструкцій, овочесушильний завод, потужний комбікормовий цех млинзаводу № 2, авторемонтні майстерні, автогосподарства та інші підприємства, виросли в місті за післявоєнні роки. У новоспоруджених будівлях розмістились виробничі цехи промартілей «17 вересня» і «Прогрес», ательє мод артілі «8 березня» і багато інших підприємств побутового обслуговування.

З 1946 по 1956 рік на будівництво та реконструкцію промислових підприємств капітальні вкладення становлять один мільярд карбованців. У 1956 році, в порівнянні з 1940 роком, продуктивність праці зросла приблизно вдвічі, при скороченні тривалості робочого дня.

Металофурнітурний завод і молокозавод, завод високовольтної апаратури, м'ясокомбінат — будови вже подальших років. Електроенергію місто одержує з Добротвірської ДРЕС через рівненську електропідстанцію.

В 1950 році було продано товарів на суму 163,111 млн карбованців.

Починаючи з 2020 року йдуть активні дискусії щодо приєднання до міста сусіднього смт Квасилів.

Освіта і наука[ред. | ред. код]

Національний університет водного господарства та природокористування (4 корпус)

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Телеканали[ред. | ред. код]

Радіостанції[ред. | ред. код]

Мовлення з Рівненської телевежі веде 16 радіостанцій[38][39][40][41]. На початку дев'яностих років на Рівненщині було чотири радіомовних передавачі, два з яких працювали у режимі стерео. У листопаді 1996 року виходить в ефір перша в регіоні комерційна радіостанція «Радіо Трек», з 1997 року використовується передавач потужністю 2 кВт на частоті 106,4 FM[42]. На середину 2015 року в регіоні транслюють понад десять радіостанцій, використовуючи частотну модуляцію (FM) в УКХ діапазоні.

Радіостанції верхнього піддіапазону УКХ ЧМ у місті Рівне[ред. | ред. код]

№п/п Назва Частота, МГц Потужність Адреса вежі Передавач
1 87,8 Українське радіо / Українське радіо. Рівне 1 вул. Київська 12 РФКРРТ
2 88,5 Шлягер FM 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
3 89,5 FM Галичина 0,25 вул. Київська 12 РФКРРТ
4 90,0 Радіо Максимум 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
5 90,4 Радіо П'ятниця 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
6 90,9 Люкс FM/Ритм FM 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
7 99,2 Радіо Культура 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
8 100,7 Наше радіо 1 вул. Київська 12 РФКРРТ
9 101,4 Радіо Релакс 1 вул. Київська 12 РФКРРТ
10 102,2 Radio ROKS 0,25 вул. Київська 12 РФКРРТ
11 103,0 Радіо Промінь 1 вул. Київська 12 РФКРРТ
12 103,7 Хіт FM 1 вул. Київська 12 РФКРРТ
13 105,1 Радіо НВ 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
14 105,7 Армія FM 0,5 вул. Київська 12 РФКРРТ
15 106,4 Радіо Трек 1 вул. Київська 12 РФКРРТ

Радіостанції нижнього піддіапазону УКХ ЧМ у м. Рівне[ред. | ред. код]

№п/п Частота, МГц Назва Потужність Адреса вежі Передавач
1 68,24 Радіо Марія 4 вул. Київська 12 РФКРРТ

Культура[ред. | ред. код]

Див. також: Пам'ятки Рівного

Рівне є значним осередком культури держави — тут працюють театри (обласний муздрамтеатр, ляльковий і декілька театрів-студій), філармонія, зал камерної та органної музики, низка музеїв, палаців і будинків культури, кінотеатрів, численні бібліотеки; у місті є декілька парків та зоопарк.

Театри, музика, кіно, проєкти[ред. | ред. код]

Рівненський музично-драматичний театр
Кінопалац «Україна»
Кінопалац «Україна»

Рівненські театральні й музичні установи:

Палаци та будинки культури, інші осередки культури Рівного:

У Рівному в наш час функціонує 1 кінотеатр:

Проєкти:

  • З листопада 2011 до серпня 2017 року діяла Молодіжна громадська організація «Література. РВ».
  • Після сумновідомого жарту Путіна, художник Костянтин Качановський створив мурал «Красуня з цим не мириться»[43].

Галереї[ред. | ред. код]

  • Євро-Арт (Галерея європейського живопису)
  • Артгалерея Купчинського (Фотоклуб «White Rabit» та фотогалерея)
  • Виставкова зала обласної національної спілки художників України
  • Час (Фотоклуб та фотогалерея)
  • Щілина (Галерея сучасного мистецтва)

Музеї[ред. | ред. код]

Перший музей у Рівному створив 1906 року професор римського права В. Океницький. Історія головного і найбільшого рівненського музею — обласного краєзнавчого бере свій початок від 1940 року.

Рівненський краєзнавчий музей
Державна обласна бібліотека
див. докладніше: Початки музейної справи в Рівному.

Сучасні рівненські музеї:

  • Рівненський обласний краєзнавчий музей — головне і найбільше (бл. 140 000 музейних експонатів, 2006) зібрання матеріалів і предметів матеріальної та духовної культури Рівненщини;
  • Музей українського мистецтва;
  • Музей бойової слави 13-го Армійського корпусу;
  • Бурштиновий музей — наймолодший музейний заклад міста (відкритий улітку 2010 року), в основі якого — дві бурштинові кімнати, де представлено ювелірні вироби та картини, унікальні злитки бурштину, знайдені на Рівненщині, а також одяг та взуття, прикрашені цим каменем. Ідея влаштувати Бурштиновий музей належить Рівненській обласній державній адміністрації, оформлення 2 «бурштинових кімнат» здійснено жителькою села Каноничі Дубровицького району Галиною Лемець[44].

Бібліотеки[ред. | ред. код]

У Рівному діє розгалужена мережа обласних, комунальних і відомчих бібліотек:

Парки[ред. | ред. код]

Рівне справляє враження зеленого міста, адже на одній із центральних і військових вулиць міста Соборній відразу декілька великих парків, крім того, в середмісті центральний Парк ім. Т. Г. Шевченка фактично «переходить» у Парк молоді. У парку «Молоді», відомому як «Лебединка[45]», біля спортивного майданчика у 2020 році розпочали конструювати сцену та лавки. Там організовують локацію проєкту «Вулична майстерня міста Рівне».

У парку Молоді з вулиці Драгоманова.
Пам'ятник Климу Савуру
Перехрестя вулиць В'ячеслава Чорновола та Степана Бандери

Головні парки Рівного[46]:

На околиці міста зі сторони виїзду на Житомир працює Рівненський зоопарк, який вважається одним із найкращих в Україні.

Рівне у літературі[ред. | ред. код]

Рівне описано у творах Короленка «Історія мого сучасника» та «У поганому товаристві».

Американський письменник Джон Рід змалював Рівне у нарисі «Оптимістичне паломництво». Він перебував у місті у 1915 році як військовий журналіст.[48]

Рівному присвячена книга Ірванця «Рівне/Ровно».

Також в місті Рівне проходять події книги "Діти підземелля"

Сер Мартін Гілберт[en], відомий британський історик-архівіст, згадує місто Рівне у розділі 6, книги «Перша Світова війна» (The First World War).

Спорт[ред. | ред. код]

Найпопулярнішими командними видами спорту серед містян є спідвей, футбол (ФК Верес) та мініфутбол. Також тут користуються популярністю футзал (МФК «Кардинал-Рівне»[49]), баскетбол (раніше БК-93 «Пульсар», з 2017 БК «Рівне»[50]), волейбол («Регіна-МЕГУ»), регбі (РК «Рівне»), бейсбол («Західний вогонь»), хокей (ХК «Фаворит») тощо.[джерело?]

У Рівному із 4 по 18 вересня 2011 р. проходив Чемпіонат світу із шашок — серед 100 жінок. У змаганнях взяли участь спортсменки з України, Росії, Нідерландів, Білорусі, Латвії, Китаю, Литви, Польщі, США та Узбекистану. Специфікою змагань було те, що учасниці грали на сучасних електронних шашкових дошках, що дало можливість транслювати змагання в онлайн режимі[51].

Варто зауважити, що у 1997 році Рівне приймало Чемпіонат світу з шашок—64 серед чоловіків.

Релігія[ред. | ред. код]

Докладніше: Храми Рівного

Християнство[ред. | ред. код]

Українська православна церква (Московський патріархат)[52]

  • Церква всіх Волинських святих
  • Церква святого Пантелеймона
  • Церква Миколая Чудотворця
  • Церква Успіння Богородиці
  • Храм святих первоверховних апостолів Петра і Павла
  • Свято-Георгіївське подвір'я Свято-Миколаївського Городоцького жіночого монастиря

Православна церква України

Українська греко-католицька церква

У Рівному діє Собор Святого Миколая Чудотворця.

Римо-католицька церква

Протестантизм

Баптизм

  • Церква «Преображення»
  • Перша Рівненська церква
  • Церква «Благодать»

П'ятидесятники

  • Церква «Світанкова зоря»
  • Церква «Добрий самарянин»
  • Церква «Божого Спасіння»

Транспорт[ред. | ред. код]

У Рівному, на центральній вулиці у 2014 можна було побачити тролейбуси давнішніх моделей —Škoda 9Tr; станом на липень 2020 року їх експлуатація триває.
Станція та залізничний вокзал Рівне

Рівненський тролейбус відкрито 24 грудня 1974 року[55]. Тепер наявні 12 маршрутів, у тролейбусному парку перебуває 78 машин. У 2011 році тролейбусами міста було перевезено 27 371 тис. осіб, що на 8 % менше ніж у 2010 році, коли було перевезено 29 761 тис. пасажирів. У грудні 2016 придбано перший дуобус[56]. У січні 2020 року, в місті запустили перші 5 екоавтобуси (місткістю 84 людини)[57].

Автобусне сполучення забезпечують автовокзал «Рівне» та «Чайка» (здебільшого здійснюються рейси в Сарненському напрямку). Міський аеропорт розташований на відстані 8 км від центру Рівного, практично в межах міста. Біля аеропорту проходять автомобільні магістралі (зокрема E40), що дає можливість за лічені хвилини дістатись до залізничного вокзалу, автовокзалу та центру міста. Через місто проходять автошляхи:

Рівне — пасажирська та вантажна залізнична станція, що підпорядкована Рівненській дирекції Львівській залізниці. Рух нею було відкрито 23 липня 1873 року. Станція Рівне розміщена на лінії Здолбунів — Ковель. На станції зупиняються усі потяги далекого сполучення, що проходять через неї та приміські потяги. До станції курсують також регіональні електропотяги з Києва та Львова та регіональний потяг локомотивної тяги Ковель — Тернопіль (через Луцьк, Здолбунів — Красне).

Відомі люди, пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

У Рівного 10 партнерських міст.

Угоду про партнерство підписано з:

Протокол намірів про співпрацю підписано з:

Меморандум про співробітництво підписаний з:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Галицько-Волинський літопис повідомляє, що Володимир інтенсивно будував нові міста і зміцнював старі, особливо на окраїнах князівства.


Виноски[ред. | ред. код]

  1. Чисельність населення (за оцінкою) по містах обласного значення та районах на 1 липня 2020 року та середня чисельність у січні - червні 2020 року (укр.). Головне управління статистики у Рівненській області. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 7 вересня 2020. 
  2. Рішення РОР від 12 червня 2015 року № 1468 «Про перспективний план формування територій громад Рівненської області»
  3. Старе місто. Рівне історичне. 1496 рік - перша писемна згадка про замок та Рівне у статусі міста в Волинському короткому літописі. Процитовано 18 червня 2022. 
  4. Клімат Рівного. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 6 грудня 2016. 
  5. Історія Рівного. http://travel.rv.ua/ (укр.). travel.rv.ua - туристичний сайт міста Рівне. Архів оригіналу за 14 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019. 
  6. Археологи виявили у Рівному садибу представника місцевої знаті часів Русі. Zaxid.net. 31 жовтня 2023. Архів оригіналу за 5 листопада 2023. Процитовано 7 листопада 2023. 
  7. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. I: 1366—1506 / Pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. — Lwów, 1887. — S. 53—54(ст.-слов.)
  8. Прищепа, Олена (2006). Вулицями Рівного: погляд у минуле. с. 223. ISBN 966-8424-41-7. 
  9. 15 березня 1644 року – випис з луцьких гродських книг екстракту з красноставських гродських книг про відмову Гризельдою Вишневецькою від маєтностей на користь її брата Яна Замойського, третя частина яких дісталась їй у спадок після смерті її матері, Катерини Замойської (Острозької). Історія Рівненщини. Першоджерела. Процитовано 5 грудня 2023. 
  10. 22 лютого 1668 року – запис до луцьких гродських книг екстракту із книг варшавських сеймових, коронних в якому вписане підтвердження заставного запису від 30 жовтня 1666 року, містечок Рівного та Олександрії та сіл Тинного, Басового Кута та Нового Двору від Гризельди Вишневецької та Станіслава Конєцпольского для Олександра Цетнера. Історія Рівненщини. Першоджерела. Процитовано 5 грудня 2023. 
  11. J. Kowiecki. Lubomirski Józef herbu Szreniawa (1751—1817) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XVIII/1, zeszyt 76.— S. 28. (пол.)
  12. Як виглядало Рівне 100 років тому (ФОТО). Радіо ТРЕК. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019. 
  13. Tadeusz Przybylski. Lubomirski Kazimierz (1813—1871) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XVIII/1, zeszyt 76.— S. 30. (пол.)
  14. Старе місто. Рівне історичне - детально про купівлю землі у Станіслава Любомирського для побудови військового містечка. Процитовано 12 червня 2022. 
  15. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 31 października 1933 r. o zmianie granic miasta Równe w powiecie rówieńskim, województwie wołyńskiem. (пол.). Архів оригіналу за 26 грудня 2016. 
  16. Як виглядало Рівне у часи німецької окупації (ФОТО). Радіо ТРЕК. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019. 
  17. Russland, Rowno (нім). 1940/1942. Процитовано 12.12.2019.  {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  18. Постанова Верховної Ради УРСР від 11 червня 1991 року № 1183-XII «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»
  19. Алея кованих металевих скульптур на Лебединці в Рівному. goldenpages.rv.ua (ua). Архів оригіналу за 30 липня 2021. Процитовано 30 липня 2021. 
  20. Російська ракета влучила у Рівненський аеропорт. ТСН (ua). Процитовано 25 лютого 2022. 
  21. Телевежа на Рівненщині: кількість жертв збільшилась, постраждалі - в лікарні (ВІДЕО). Рівненщина. Новини - Новини Рівного. Відео on-line. Все про телекомпанію - Телеканал «Рівне 1». Телевежа на Рівненщині: кількість жертв збільшилась, постраждалі - в лікарні (ВІДЕО). Рівненщина. Новини - Новини Рівного. Відео on-line. Все про телекомпанію - Телеканал «Рівне 1» (укр.). Процитовано 16 березня 2022. 
  22. Скільки переселенців прийняли Рівненщина. Офіційні дані. Рівненська обласна державна адміністрація (укр.). 03 червня 2022. Процитовано 3 червня 2022. 
  23. До Рівного переїхали викладачі та студенти Луганського університету (укр.). Процитовано 15 липня 2022. 
  24. До Рівного переїхав Луганський обласний онкодиспансер (укр.). Процитовано 17 квітня 2022. 
  25. Дві мерії у Рівному: до міста переїхав персонал військової адміністрації містечка Кремінна (укр.). 
  26. Офіційний сайт міського голови Рівного Володимира Хомка. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. 
  27. З історії міського самоврядування м. Рівне. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 27 липня 2016. 
  28. Як називаються райони міста Рівного? | ОГО. ogo.ua. Процитовано 22 червня 2023. 
  29. Депутати Рівненської міської ради затвердили нові назви для 50 вулиць нашої громади. rivne1.tv. 13 липня 2022. 
  30. Комфортне містечко «Гармонія». harmony.rv.ua. 
  31. Cities & towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 11 грудня 2021. 
  32. В. М. Кабузан — Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века — 1989 год. [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.]
  33. а б Про кількість та склад населення Рівненської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 3 травня 2015. 
  34. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  35. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  36. Восьме всеукраїнське муніципальне опитування (Квітень – Травень 2023) – соціологічна група «Рейтинг»
  37. Рівненський природничо-математичний ліцей "ЕЛІТАР". http://www.elitar.rv.ua/.  {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  38. Українське ефірне радіомовлення | ProRadio.Org.Ua. www.proradio.org.ua. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 11 грудня 2021. 
  39. Ефірне радіомовлення в Україні. Архів оригіналу за 3 жовтня 2013. Процитовано 3 вересня 2015. 
  40. Радіостанції України. www.chicagua.com. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 11 грудня 2021. 
  41. Ukraine-fm.com. ukraine-fm.com. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 11 грудня 2021. 
  42. «Рівненська Філія Концерну РРТ». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 вересня 2015. 
  43. "Красавіца терпіти не буде": патріотичний мурал у Рівному (uk-UA). Процитовано 25 травня 2022. 
  44. У Рівному відкрито Бурштиновий музей. ua.korrespondent.net (рос.). Архів оригіналу за 26 серпня 2010. Процитовано 25 травня 2022. 
  45. На Лебединці у Рівному створюють нову локацію. rivne-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 31 серпня 2020. 
  46. Пам'ятки природи на софіційному сайті Рівненської обласної державної адміністрації. Архів оригіналу за 4 червня 2010. 
  47. [ttp://wikimapia.org/188134/uk/Парк-ім-Шевченко Центральний міський парк імені Т. Г. Шевченка - Рівне | рослинність, зелені насадження, споруда 1939 року]. wikimapia.org (укр.). Процитовано 25 травня 2022. 
  48. Сербін, Г. П. (1980). Ровенщина туристська: Путівник. Львів: Каменяр. с. 166. 
  49. Кардинал – Рівне – Футзальний клуб Рівного (укр.). Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 2 липня 2020. 
  50. Про БК “Рівне”. Баскетбольний клуб "Рівне" (укр.). 12 грудня 2017. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 2 липня 2020. 
  51. Учасниці чемпіонату світу з шашок грають на спецдошках. Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 5 вересня 2011. 
  52. Рівненська міськрада припинила право на користування земельними ділянками для УПЦ МП
  53. Рівненська облрада проголосувала за заборону діяльності УПЦ (МП)
  54. У Рівному перша парафія перейшла до ПЦУ
  55. Уривок кінохроніки: пуск першого тролейбуса в м. Рівне. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 20 січня 2014. 
  56. Перший дуобус у Рівному: що, куди й навіщо (ФОТО). РОДТРК. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. 
  57. Рівне планує закупити нові низькопідлогові тролейбуси. Час-Дій. Інтернет-видання "Час-Дій". 21 травня 2020. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 22 травня 2020. 
  58. Артист Ярослав Евдокимов рассказал «ОГ» о своих корнях: Культура: Облгазета. www.oblgazeta.ru (рос.). Архів оригіналу за 3 травня 2015. Процитовано 25 травня 2022. 
  59. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 244 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  60. Маркарова Оксана Сергіївна. Вікіпедія (укр.). 22 червня 2022. Процитовано 26 червня 2022. 
  61. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. Генерал-поручник Людовика XV (1742—1759) [Архівовано 13 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — Ню-Йорк : Восьмий курінь УПС ім Григора Орлика, 1972. — 1972. — С. 19.
  62. Указ президента України 71/2020. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 19 липня 2020. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Цикл програм «Так було» про історію Рівного[ред. | ред. код]