Серед українців чимало визначних особистостей - піонерів та рекордсменів у світовому чи українському масштабі: Ярослав Мудрий - творець першого зводу законів у Європі та багатьох династійних домів у Європі, княгиня Ольга та Анна Ярославна - перші жінки - правительки у ЄвропіПилип Орлик - автор першої конституції у світі, Євпраксія Мстиславівна - перша жінка-хірург у Європі, Богдан Хмельницький - творець першого державного утворення із сучасною назвою, Данило Галицький - людина, що врятувала Європу від монгольської навали. Юрій Дрогобич - перший діагност чуми - смертельної хвороби для мільйонів, та автор геліоцентричної концепції світу серед європейців, першопечатник, Ілля Мечников - перший українець нобелівський лауреат - автор вчення про фагоцитоз, Гальшка Гулевичівна та Петро Могила - творці перших навчальних закладів в Україні, Михайло Максимович - автор теорії еволюції, Василь Каразин - ініціатор створення мережі метеостанцій у Європі, Микола Стражеско - першодіагност інфаркта міокарда у світі - смертельної хвороби для мільйонів, Іван Пулюй - першовідкривач X-променів та неонівського випромінювання, Володимир Даль та Борис Грінченко - творці перших словників укр. мови, Юрій Вороний - перший трансплантолог у світі, Микола Лобачевський та Микола Гулак - творці неевліклідової геометрії, Йосип Тимченко - творець кінематографу Юрій Кондратюк та Сергій Корольов - піонери космонавтики, Ігор Сікорський - творець гелікоптера, Микола Миклуха Маклай - автор теорії рівності рас, Георгій Гамов - автор Теорії Великого вибуху та концепції генетичного коду тощо, Іван Верхратський - автор перших україномовних навчальних посібників, Соломія Крушельницька та Дмитро Бортнянський - всесвітньо відомі співаки, Микола Леонтович - автор найпопулярнішого різдвяного хіта, Максим Березовський - єдиний українець у Залі слави світової музики, Марко Вовчок та Мілена Рудницька - піонери феміністичного руху в Україні, Павло Попович - перший українець та перший оперний співак у космосі, Юрій Лисянський - перший український капітан, що здійснив навколосвітню подорож, Михайло Грушевський - творець багатомної історії України та перший спікер, Левко Лук'яненко - автор Деклації Незалежності та творець держави Україна, Леонід Кравчук - людина, що зробила це можливим, перший Президент України, Володимир Вернадський - творець вчення про ноосферу, геохімії та біохімії та перший президент ВУАН, Олександр Лейпунський - перший вчений, що зміг домогтися розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками, піонер атомної фізики, Євген Патон - піонер сучасного мостобудуванння, Пантелеймон Куліш - творець сучасної української мови, Данило Заболотний - творець світової епідеміології, що врятував світ від чуми та холери, Степан Тимошенко - творець теорії пружності та основополождник сучасної механіки, Микола Пирогов - піонер дезинфекції під час проведення хірургічних операцій, Степан Рудницький - творець української географії, що вперше окреслив детально етнічні межі України, Енді Ворхол - піонер новітнього образотворчого мистецтва, Микола Кубійович та Микола Бажан - творці перших україномовних багатотомних енциклопедій, Лариса Латиніна - рекордсмена за кількістю медалей серед жінок на олімпіадах, Михайло Волобуєв - автор концепції самостійного розвитку України, Василь Сухомлинський та Антон Макаренко - піонери сучасної педагогіки, Лев Виготський - один з творців психології, Віктор Глушков — піонер комп'ютерної техніки, творець кібернетики, Антон Думанський - один з творців колоїдної хімії, Джек Пеланс та Сергій Бондарчук - перші українці - лауреати "Оскару" як актор та кінорежисер, Руслана - перша переможниця Євробачення, Павло Вірський та Григорій Верьовка - творці легендарного танцювального колективу та хору, Павло Скоропадський, що за рік збільшив територію України без ЗУНР до 650 тис. км2 та відкрив перші україномовні університети та академію наук, Микола Скрипник, що повернув українцям самосвідомість та намагався приєднати до України усі етнічні землі?'Жирний текст--Yasnodark (обговорення) 15:10, 14 березня 2016 (UTC)
Народився в родині донських козаків.[3] Закінчив Першу Санкт-Петербурзьку гімназію (із золотою медаллю), природниче відділення Петербурзького університету (1885). На становлення А. Краснова як ученого вплинули А. М. Бекетов, В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, І. М. Сеченов. Зі студентських років брав активну участь у дослідницьких експедиціях Російською імперією (зокрема Харківською і Полтавською губерніями) та ін. країнами Північної Америки, Східної та Південної Азії (Японія, Китай, Ява, Індія, Цейлон, Тянь-Шань).
Студент університету
Магістр (тема дисертації: «Опыт истории развития флоры южной части Восточного Тянь-Шаня», 1888), доктор географії (тема дисертації: «Травянистые степи Северного полушария», 1894). Опублікував понад 300 наукових праць.
Екстраординарний (1889), ординарний (1894) професор створеної ним кафедри фізичної географії та антропогеографії Харківського університету, професор ботаніки Харківського ветеринарного інституту. Викладав географію рослин, загальне землезнавство, антропологію, географію частин світу та країн.
Окрім науково-педагогічної, А. Краснов займався просвітницькою діяльністю: читав публічні лекції, керував вечірніми робітничими курсами, брав участь у діяльності місцевої преси, відкрив у Харківському університеті Географічний кабінет (1890) і студентський географічний гурток, створив при міському музеї географічний відділ, організував при Харківському ветеринарному інституті ботаніко-географічний сад (1906), що став прототипом Батумського ботанічного саду.
Заснував і очолював (1912—1915) Батумський ботанічний саду на Зеленому Мисі (с. Мцване-Концхі), надавши його експозиціям ландшафтно-географічної структури. Цей сад мав слугувати дослідною установою для акліматизації нових культур в зоні вологих субтропіків Російської імперії.
Похований у створеному ним Батумському ботанічному саду.
Іменем А. Краснова названо згаслий вулкан у західній частині острова Сахалін.
Первое знакомство съ Малороссіей.— У кн.: Европейская Россія. Иллюстрированный географическій сборникъ, составленный преподавателями географіи А. Кпуберомъ, С. Григорьевымъ, А. Барковым и С. Чефрановым. Издание II, исправленное и дополненное, Т-ва И. Н. Кушнерев и К°.— Москва, 1906.— С. 368—374.
Профессоръ Андрей Николаевичъ Красновъ (1862—1914). Сборникъ под редакціей приватъ-доцента Императорскаго Харьковскаго Университета В. И. Таліева.— Харьковъ: Типографія М. Х. Сергѣева, 1916.— 227 с.
Энциклопедическій словарь Брокгауза и Ефрона. Т. XVIa: Кояловичъ — Кулонъ.— С.-Петербургъ, 1895.— С. 545.
Профессоръ Андрей Николаевичъ Красновъ (1862—1914). Сборникъ под редакціей приватъ-доцента Императорскаго Харьковскаго Университета В. И. Таліева.— Харьковъ: Типографія М. Х. Сергѣева, 1916.— 227 с.
щодо недостатньої кількості діячів науки та культури. Повинні бути виключно піонери та рекордсмени у світовому чи бодай укр. масштабі (а не купка політиків місцевого пошибу, нічим не кращих за Ющенка чи Януковича): Ярослав Мудрий - творець першого зводу законів у Європі та багатьох династійних домів у Європі, княгиня Ольга та Анна Ярославна - перші жінки - правительки у Європі, Марко Вовчок та Мілена Рудницька - піонери , Пилип Орлик - автор першої конституції у світі, Євпраксія Мстиславівна - перша жінка-хірург у Європі, Богдан Хмельницький - творець першого державного утворення із сучасною назвою, Юрій Дрогобич - перший діагност чуми та автор геліоцентричної концепції світу серед європейців, першопечатник, Ілля Мечников - перший українець нобелівський лауреат - автор вчення про фагоцитоз, Гальшка Гулевичівна та Петро Могила - творці перших навчальних закладів в Україні, Михайло Максимович - автор теорії еволюції, Василь Каразин - ініціатор створення мережі метеостанцій у Європі, Павло Попович - перший українець та перший оперний спывак у космосі, Микола Стражеско - першдіагност інфаркта міокарда - смертельної для мільйонів, Іван Пулюй - першовідкривач X-променів та неонівського випромінювання, Володимир Даль та Борис Грінченко - творці перших словників укр. мови, Юрій Вороний - перший трансплантолог у світі, Микола Лобачевський та Микола Гулак - творці неевліклідової геометрії, Йосип Тимченко - творець кінематографу Юрій Кондратюк та Сергій Корольовив -піонери космонавтики, Ігор Сікорський - творець гелікоптера, Микола Миклуха Маклай - автор теорії рівності рас, Георгій Гамов - автор Теорії Великого вибуху та концепції генетичного коду тощо, Іван Верхратський - автор перших україномовних навчальних посібників, Соломія Крушельницька та Дмитро Бортнянський - всесвітньо відомі співаки, Микола Леонтович - автор найпопулярнішого різдвяного хіта, Максим Березовський - єдиний українець у Залі слави світової музики. Юрій Лисянський - перший український капітан, що здійснив навколосвітню подорож, Михайло Грушевський - творець багатомної історії УкраЇни та перший спікер, Левко Лук'яненко - автор Деклації Незалежності та творець держави Україна, Леонід Кравчук - людина, що зробила це можливим, перший Президент України, Володимир Вернадський - творець вчення про ноосферу, геохімії та біохімії та перший президент ВУАН, Олександр Лейпунський - перший вчений, що зміг домогтися розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками, піонер атомної фізики, Євген Патон - піонер сучасного містобудуванння, Пантелеймон Куліш - творець сучасної української мови, Данило Заболотний - творець світової епідеміології,що врятував світ від чуми та холери, Микола Пирогов - піонер дезинфекції під час проведення хірургічних операцій, Степан Рудницький - творець української географії, що вперше окреслив детально етнічні межі УкраЇни, Енді Ворхол - піонер новітнього образотворчого мистецтва, Микола Кубійович та Микола Бажан - творці перших україномовних багатотомних енциклопедій, Лариса Латиніна - рекордсмена за кількістю медалей серед жінок на олімпіадах, Михайло Волобуєв - автор концепції самостійного розвитку України, Василь Сухомлинський та Антон Макаренко - піонери сучасної педагогіки, Лев Виготський - один з творців психології, Антон Думанський - один з творців коллоїдної хімії, Джек Пеланс та Сергій Бондарчук - перші українці - лауреати "Оскару" як актор та кінорежисер, Руслана - перша переможниця Євробачення, Павло Вірський та Григорій Верьовка - творці легендарного танцювального колективу та хору тощо. А що зробили Махно, Петлюра та Шухевич - невдахи політичного життя України, що здали Україну більшовикам, полякам та нацистам? А де ж Павло Скоропадський, що за рік збільшив територію України без ЗУНР до 650 тис. км2 та відкрив перші україномовні універитети та академію наук, Микола Скрипник, що повернув українцям самосвідомість та намагався приєднати до України усі етнічні землі?--Yasnodark (обговорення) 14:10, 14 березня 2016 (UTC)
Запит «Український народ» перенаправляє сюди. Про громадян України всіх національностей див. Українське громадянство
Запит «Українка» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
«П'ятибальна» шкала оцінки — дані за всіма показниками нормалізовано таким чином, що результати регіонів коливаються від «відмінно» — 5 балів, до «незадовільно» — 2 бали;
Рейтинг успішності у кожній зі сфер якості життя обчислено для всіх регіонів;
«Індекс якості життя» — композитний показник, у який складаються отримані середні оцінки, відображає відносні результати регіонів;
Максим Бережнюк (*30 серпня 1986) — український музикант-віртуоз, виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст, засновник і лідер гурту «The Doox», учасник гурту стародавньої музики «Хорея Козацька» та ансамблю іспанської стародавньої музики «Тараб Андалусі».
Співпрацював із гуртами «Ляпіс Трубєцкой», ТНМК, «ВВ», «Ле Гранд Оркестр» Олега Скрипки, «Баламути», з репером Ярмаком і співчакою Ілларією.
А також із Сусанною Карпенко та Сергієм Охримчуком у проекті «Візерунчасті пісні». Грав у творчих дуетах із бандуристом Ярославом Джусем і піаністом Максимом Шоренковим.
Максим Бережнюк віртуозно володіє грою на традиційних духових інструментах України та світу, яких опанував понад 50 видів. Колекція ж музиканта налічує більше, ніж 100 відомих і рідкісних народних духових інструментів: сопілка, окарина, телинка, пан-флейта, дримба, кавал, флояра, ріжок, дуда (українська волинка), вірменський дудук тощо.
Музикант неодноразово був лауреатом Всеукраїнських і Міжнародних фестивалів. У якості сольного виконавця відвідав безліч міст України та світу. Серед них: Литва, Чехія, Франція, Німеччина, Болгарія, Канада, Швеція, Росія, Польща тощо.
Творчий шлях Максима Бережнюка розпочинався із традиційної музики Карпат і Волині, завдяки збереженню і відтворенню якої музикант отримав чимало популярності на сучасні українській фольк-сцені.
Із перших і вагомих досягнень духовика варто згадати його діяльність як соліста українського академічного ансамблю народної музики «Дніпро», участь у етно-рок гурті «Камо Грядеши», в альтернативному фольк-рок гурті «Merva», у фольклорному ансамблі «Кросна», також співпраця із SkyTrix, інструментальним колективом «Веселі Вуйки».
Максим Бережнюк народився у м. Рівне 30 серпня 1986 року.
У 2001 р. закінчив клас Дітчука Михайла у Рівненській музичній школі.
У 2005 р. став випускником Рівненського музичного училища за класом сопілки та пан-флейти, який на той час викладав Іван Федоров.
У 2010 р. Максим Бережнюк закінчив факультет музичного мистецтва за спеціальністю «Фольклор» у Київському національному університеті культури і мистецтв. Клас професора Раїси Гусак — традиційні українські народні духові інструменти. Традиційний спів вивчав у класі Івана Синельникова (ансамбль «Кралиця»).
Добар ден Б. Јанкулоски !
За жал, јас не зборуваат македонски, јас се извинувам за било какви грешки. Вие непотребно се отстранети категорија Категорија:Италијански писатели на фантастика . Сите овие автори, секако, пишува фантастика. Ова е потврдено од страна на авторитетни извори на многу јазици. Ве молам да се врати на категорија.
Unfortunately, I don`t speak Macedonian, I apologize for any errors. You are unnecessarily delated Категорија:Италијански писатели на фантастика. All these writers certainly wrote speculative fiction (science fiction or fantasy). This is confirmed by authoritative sources in many languages.
К сожалению, я не говорю на македонском, извиняюсь за возможные ошибки. Вы необоснованно удалили Категорија:Италијански писатели на фантастика. Все эти авторы бесспорно писали фантастику. Это подтверждается авторитетными источниками на многих языках.
-- Yasnodark (разговор) 16:14, 22 февруари 2016 (CET)
Народився 09.04.1935 року в селі Сосниця Ярославського повіту (з 1945 року Польща). У 1988 році присвятив себе військовій, суспільно-політичній і науковій діяльності. Провідник Української Військової Організації ім.полковника Коновальця. Один із ініціаторів і організаторів Першого з’їзду офіцерів-громадян України. Начальник штабу Республіканської гвардії України у Львівській області. Ветеран Спілки офіцерів України. Український військовий теоретик розбудови регулярної Української Національної Армії. Ветеран військової служби. Підполковник у відставці, дотепер не реабілітований.
Довге обговорення
Ця сторінка користувача в процесі редагування певний час.
Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.
Зміст Кітура Ярослав Іванович
1. Біографічні дані Alma mater – Бакинське вище загальновійськове командне училище
2. Праці Військова Академія ім. М.В.Фрунзе (1977 р.)
3. Примітки Галузь наукових інтересів: Розбудова регулярної Української
4. Джерела Національної Армії.
5. Посилання Зміна політичної системи як унезалежнення від Росії.
6. Ідеї, підтверджені
життям.
Біографічні дані.
Народився 9 квітня 1935 року в селі Сосниця Ярославського повіту, тепер Польща. 1945 року закінчив Сосницьку початкову школу і разом з родиною був депортований комуністичним режимом Польщі до УРСР. Поселившись у покинутому польськими колоністами селі Луковець-Журівський (тепер Івано-Франківська область), опинився з батьками у жахливих умовах радянської колгоспної системи.
1954 року закінчив Вишнівську середню школу і був призваний до Радянської Армії. Під час строкової служби закінчив радіолокаційну школу, служив оператором радіолокаційнорї станції (РЛС П – 8) у безлюдній пустелі Туркменської РСР.
1959 року успішно закінчив Бакинське військове командне училище. Одержавши звання лейтенанта, був скерований у ЗакВО для проходження кадрової офіцерської служби.
1962 року був призначений командиром взводу курсантів Бакинського вищого загальновійськового командного училища. 1966 року був призначений командиром роти курсантів названого училища.
1969 року призначений командиром 1-го батальйону 405 МСП, дислокованого в м. Ахалцихе Грузинської РСР. Упродовж трьох років батальйон підтверджував звання відмінного і займав перше місце по бойовій підготовці ЗакВО.
1973 року призначений начальником штабу 35 гв. МСП, дислокованого в м. Кутаїсі Грузинської РСР. 1974 року призначений заступником командира 35 гв. МСП, де понад 2 роки виконуваав обов’язки командира названого полку.
1977 року (заочно) закінчив Військову Академію ім.М.В.Фрунзе. Командування 31 Армійського корпусу рекомендувало підполковника Кітуру на посаду командира окремої радянської військової частини , дислокованої на території Куби. Однак за вказівкою КДБ відрядження підполковника Кітури за кордон було скасоване – походження із Західної України !
1980 року до Управління ЗакВО надійшов наказ МО СРСР про переведення підполковника Кітуру у Ташкентське вище загальновійськове командне училище. Начальник названого Управління генерал – майор Алєксандров цей наказ приховав. Натомість запропонував йому відбути до Авганістану радником. Пропозицію відхилено у зв’язку з тяжкими сімейними обставинами.
Під час відвертої розмови з генералом Александровим підполковник Кітура висловив свою думку щодо війни в Авганістані і навів приклади соціальної несправедливості, яку відчував на собі впродовж офіцерської служби. Після закінчення розмови підполковник Кітура запитав: «Що мені робити ?» Генерал Алєксандров відповів: «Служі пока нє подохнєш. Ми тєбя нє пєрєвєдьом і нє повисім».
Нестерпний гнів і образа спонукали до того, що «боєвой командір» (так називали його російські генерали) у 1980 році написав рапорт: «У зв’язку з тим, що не маю можливості реалізувати досвід командно-штабної роботи і академічні знання, прошу негайно звільнити мене з кадрової офіцерської служби в запас». Це була друга репресія. Перша – примусове виселення із рідногог краю Закерзоння. Відбулася 1945 року. Так душевно травмований підполковник запасу Кітура з дружиною і двома синами опинився у Львові.
1988 рік. Ярослав Кітура присвятив решту свого життя військовій суспільно-політичній і науковій діяльності.. Разом з однодумцями створив нелегальну громадську Українську військову організацію ім.полковника Коновальця і став її провідником. Слід зазначити, що організацію вдалося легалізувати лише 1992 року після подолання політичних перепонів. Особливу увагу приділено відновленню українській спільноті історичної пам’яті, роз’ясненню політичної ситуації та формуванню громадянської позиції.
Провід організації залучився до активної роботи щодо розгортання військового руху та співпраці з народним рухом. Члени проводу брали участь в роботі усіх демократичних, патріотичних і націоналістичних сил. Варто згадати, що на початку січня 1998 року у Львові було створено обласне об’єднання Українських націоналістів. Головою проводу ЛОО був обраний Ярослав Кітура. До об’єднання влилися: ОУН в Україні, ОУН – Б, ОУН – М, УВО ім.полковника Коновальця, частина УНА-УНСО, частина КУНу, Тризуб ім.Степана Бандери та інші молодіжні організації.
11 січня 1998 року у Зверненні до українського народу голова Проводу ЛОО Українських націоналістів Ярослав Кітура наголосив: «Усвідомлюючи загроженість незалежній Україні, вірні історичному месіонізму українські націоналісти-революціонери заснували у Львові об’єднання Українських націоналістів...
Метою об’єднання Українських націоналістів є злиття усіх націоналістичних організацій в єдиний моноліт під абревіатурою ОУН, вписаної в історію Українського націоналізму кров’ю її засновника і вождя Евгена Коновальця та його вірних послідовників.
Нашим стратегічним завданням є утвердження національно-демократичної Української держави, повне національне визволення, знищення залишків колоніального режиму. Закликаємо всі сили державотворчого демократичного спрямування з’єднатися в єдиний міцний блок та згуртуватися навколо об’єднання Українських націоналістів...»
Ярослав Кітура обговорював принципові засади об’єднання ОУН – М і ОУН – Б в одній модерній структурі з Миколою Плав’юком й Славою Стецько. Пан Плав’юк сприйняв цю ідею із розумінням. Щодо пані Стецько, то вона заявила: «Це питання не на часі».
Цей список включає в себе найбільші міста, що протягом історії знаходились на території сучасної України.
↑Придністров'я (ПМР) де-юре є частиною Молдови, де-факто — самопроголошеною державою, визнаною лише двома частково визнаними державами: Південна Осетія та Абхазія. Перепис населення в Молдові 5—12 жовтня 2004 р. здійснювався без урахування населення ПМР. У ПМР у 2004 р. проводився самостійний перепис населення 11—18 листопада 2004 р.
Свої творчі пориви почала проявляти ще в школі, частенько прикидаючись хворою. Займалася в музичній школі (клас фортепіано), захоплювалася художньою гімнастикою. Частенько міняла школи і любила бути в центрі уваги. До вступу в театральний, довгий час мріяла про кар'єру слідчого. Особливий інтерес у актриси викликають ролі сильних і вольових жінок, але так само і характерні персонажі комедійного жанру. Після закінчення акторського факультету отримала другу освіту (театрознавець). Вільний час любить проводити активно, танцює, пише книгу, яку сподівається таки закінчити.
Національні еліти визначаються як ті, що «мали моральний авторитет, фактично носії і провідники національних цінностей, які хотіли розвивати національні духовні та культурні цінності, для яких укрїнська державність була споконвічною мрією, а в даних умовах — ще і єдиним виходом, способом уникнути повного знищення народу — як народу українського»[1].
Треба констатувати щонайменш тисячолітнє неперервне існування української еліти. Князівська, козацька еліта складали верхівку українських держав минулого — Київської Русі-України, Галицько-Волинського Королівства (князівства), Гетьманщини, Запорізької Січі. Саме еліта українського народу створила ряд відомих літописів всеслов'янського значення, започаткувала своє книгодрукарство в перші десятиріччя після його виникнення в Європі, відкрила перші в Східній Європі Академії в Острозі й Києві, створила Київський Патріархат, ряд мистецьких, художніх творів світового значення, визначні правові акти («Руську правду», Конституцію Пилипа Орлика), зробила значний внесок в розвиток доленосних для людства галузей, зокрема, космонавтики. І саме еліта очолила процес національного і державного відродження в XIX—XX столітті.
Власне і княжий період України доніс до нас, попри великій часовий вимір, імена видатних українців з інтелектуальним потенціалом вселюдського масштабу — Ярослава Мудрого, автора «Руської правди» — збірника законів Київської держави, Володимира Великого — хрестителя Русі-України, Анни — регіни Франції — авторки першої книги рецептів з фітотерапії, дочки Я.Мудрого, Нестора-літописця, автора «Повісті временних літ» та багатьох інших.
Беззаперечні глибокі історичні джерела, тисячолітнє існування української еліти, яка складала інтелектуальну, військову і духовничу основу наших держав від Антського Союзу племен і Київської Руси-України — Галицько-Волинського князівства (королівства) — Козацької держави до XX сторіччя.
Українська еліта періоду визвольних змагань 1917—1921 років[ред. | ред. код]
Українська еліта радянської України та радянського Союзу[ред. | ред. код]
Була сформована планово-командною системою на засадчих принципах партійності, ідей марксизму-ленінізму, домінування Москви у всіх питаннях, починаючи від політики і закінчуючи мовою. Еліта України того періоду не виконувала більшості функцій як національної еліти, Окремі дисиденти не могли скласти інтелектуальне ядро нації, яке б виконувало творчу функцію, хоча й слугували для багатьох духовним взірцем. Частина «непокірних» була винищена фізично, частина — пригнічена морально. В результаті такого своєрідного «відбору», який відбувся, головно, за критеріями вірноподданства Москві, протягом багатьох років, десятиліть радянської влади еліту України складала дуже строката когорта людей, яку умовно можна поділити за принципом «негатив-позитив» (для долі, розвою українського народу).
Негатив складали:
а) відверті пристосуванці як пересічного, так і вище середнього розумового рівня;
б) переважна частина компартійної еліти, відверті і приховані високопоставлені функціонери;
в) малокваліфіковані спеціалісти різних галузей знань (продукт політики «догоним и перегоним Америку» у вищої освіті), які посіли різні ключові посади, зокрема, шляхом «телефонного права»;
г) вчителі і викладачі, агітатори, пропагандисти і т.і., які не володіли правдивою інформацією з історії України («свято заблудші»).
Активний «позитив» складали: д) видатні діячі національної культури, зокрема, письменники, співаки, художні народні колективи. лідери шкіл народно-прикладного мистецтва, відомі спротсмени;
є) наукова інтелігенція, зокрема, технічна і академічна;
ж) діячі правозахисного руху.
Пасивний «позитив» складала:
з) велика когорта працівників розумової праці, керівників різних рівнів, військових, які були жертвами своєрідної «заборони на професії» і мусили в силу свого фаху і посади (журналіст, офіцер, директор заводу тощо) вступити до лав КПУ і цим були обмежені в своїх діях;
і) окремі високопоставлені діячі партії та уряду, які зрозбили відповідну кар'єру все ж залишилися в тій чи іншій мірі національно свідомими патріотами не втратили адаптаційної здатності і орієнтованості на пріоритети власного народу, загальнолюдські цінності.
Зрозуміло, що такий склад еліти радянської України не був повноцінним і тому не міг виконати покладені на нього функції. Про впорядковану, системну підготовку національної української еліти (елітарні національні школи, ВУЗи і т.і.) не було й мови.
З початком «оксамитової революції» в Україні з 1989 року і, навіть, з періоду «Горбачовської відлиги» 1990-тих, спершу повільно, еволюційно, а потім і з певними сплесками-стрибками склад і структура української еліти різко змінилися. Сьогодні процес формування і переформатування української еліти триває. До її складу входять, як і раніше, керівники держави, керівники провідних партій і громадських рухів, відомі науковці, митці, письменники, релігійні діячі, військові, спортсмени.
Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: Монографія / За наук. ред. Е. А. Афоніна. — К.: Вид-во НАДУ при Президентові України, 2006. — 252 с.
Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт. // Сучасність. — 1997. — Ч.3. — С.59-64.
Білецький В. Українська національна еліта XVII—XVIII ст. Феофан Прокопович / В. Білецький // Схід.– 1997.– № 9-10.– С. 53-57.
Віктор Олещенко. Політичні еліти: особливості формування у період незалежності України.— Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 3, 2012.— С. 175—182.
Квасниця Ольга. Національна еліта — духовно-інтелектуальне ядро нації // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. — Львів, 1999. — С. 79-83.
Вовканич Степан. Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика (Львів: ІРД НАН України, 1999)
Вовканич Степан. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея (Львів: ЛБА, 2001)
Вовканич Степан. Українська національна ідея та еліта в духовно-інтелектуальному забезпеченні державотворення (Львів: ІРД НАН України, 2014)
@Oleksandr Tahayev: доброго дня! Хотілося б дізнатися ваше професійне ставлення до вживаання замість слова "Вартовий" суржикового та невластивого українській слова "Страж" у назвах статей Warcraft: Останній Страж. Чи можливо я поляююся?--Yasnodark (обговорення) 13:33, 5 березня 2016 (UTC)
Згоден з Вами. Якщо автор статті не погоджується, то ставте на перейменування.--Oleksandr Tahayev (обговорення) 13:52, 5 березня 2016 (UTC)
Колись намагався - щось в мене не вийшло технічно, буду вдячний якщо ви поставите. А потім дасте посилання, щоб проголосувати, якщо погодитесь. Також було б добре поставити:
Я Вам краще поясню, в Ви самі створюйте і за ними слідкуйте. Ви краще за мене зможете сформулювати причину перейменування.
Заходите на сторінку Вікіпедія:Перейменування статей. Там є такий розділ Щоб додати нову заявку. В білому віконці, яке розташоване над синьою кнопкою "Створити", вписуєте замість "Стара назва" і "Нова назва" відповідні назви статей і натискаєте "створити". Виникає сторінка на якій пояснюєте чому хочете змінити назву.
Повертаєтесь на сторінку Вікіпедія:Перейменування статей і зверху натискаєте "редагувати код". В коді зверху донизу буде йти ряд шаблонів {{Rename|Стара назва|Нова назва}}. В кінець цього ряду додаєте такий самий шаблон з відповідними замінами.
У статтю, назву якої хочете змінити, зверху ставите шаблон {{Ana|Нова назва}}, у який замість "нова назва" вписуєте бажану назву статті.--Oleksandr Tahayev (обговорення) 19:34, 5 березня 2016 (UTC)
До списку включено організаторів процесу кіновиробництва, що мають помітні чи достатньо відомі кінороботи (повнометражні, короткометражні чи телевізійні; як художні, так і документальні) та зарубіжних кінодіячів, що мають безпосереднє відношення до України чи українського кінематографу. За ступенем причетності до останніх кінематографісти об'єднані у 9 груп осіб. До списку можуть бути додані виключно кінематографісти, що згадуються в енциклопедичних виданнях чи довідниках, або мають статті в популярних кінематографічних інтернет-базах.
Українські кінематографісти (кінопродюсери, кінорежисери, кіносценаристи, кінооператори та звукорежисери), що народилися та померли в Україні[ред. | ред. код]
До списку включено українських акторів, що мають достатньо помітні чи відомі повнометражні чи телевізійні кіноролі (або ж ролі у достатньо відомих фільмах) та зарубіжних кіноакторів та кінодіячів, що мають безпосереднє відношення до України чи українського кінематографу. За ступенем причетності до останніх кіноактори об'єднані у 9 груп осіб. До списку можуть бути додані виключно кіноактори, що згадуються в енциклопедичних виданнях чи довідниках, або мають статті в популярних кінематографічних інтернет-базах.
Українські кіноактори, що народилися та померли в Україні[ред. | ред. код]
Анастасія Хаген (Гришай) (біл.Анастасія Грышай, відома також під псевдонімом Wiska; нар.17 жовтня1985(19851017), Гомель, БРСР) — українська порноакторка. Відома переслідуваннями за професійну діяльність з боку народних депутатів України, біженка до Чехії.
За власними словами, 2001 року, у 15 років познайомилася з бізнесменом у галузі виготовлення броньованих дверей Олександром Кондратенком, від якого завагітніла і з ким одружилася. 2002 року народився син Олександр, а подружжя переїхало до Києва. Після школи Анастасія поступила до інституту культури, почала зніматися у якості еротичної моделі. У 2003 році Олександра було заарештовано і засуджено на 5 років. Він вийшов на волю достроково через 3,5 роки.[1]
У 2004 році Гришай запропонували знятися у порнофільмі в Санкт-Петербурзі. Її кар'єра продовжувалася близько 5 років, вона знялася у більше ніж 80 фільмах. Вона стверджує, що припинила зніматися у 2008 році.[1]
2008 року в неї народився другий син Оскар. У 2011 — третій син Іван.
Порушення кримінальної справи в Україні й еміграція[ред. | ред. код]
Анастасія Гришай дала декілька інтерв'ю про свою роботу в порно-бізнесі. Також, за власними словами, збиралася написати книгу під назвою «Життя в Україні — записки порноакторки».
У 2010 році проти Гришай порушили кримінальну справу за розповсюдження порнографії. Ініціаторами стали кримський депутат Верховної Ради Леонід Грач і політолог Володимир Бондаренко.[2][3][4] Її підтримували активістки «Femen». Після цього емігрувала з України до Чехії, де звернулася за політичним притулком, для чого влаштовувала акцію з оголенням біля чеського парламенту.[5] У 2012 році чеська влада відмовилася визнати родину Гришай біженцями, проте актрисі у вересні 2013 року вдалося отримати право на постійне проживання в країні.[6] У 2013 році проживала в містечку Коуніце● в Центральночеському краї, на схід від Праги.[1]
У жовтні 2015 року Гришай-Хаген виступила з доповіддю на конференції з нагородження лауреатів Премії Вацлава Гавела, розповівши про долю біженців.[7][8]
Чоловік Анастасії Олександр Кондратенко-Хаген є громадянином Росії, в Чехії працює таксистом.[9]
У модельному бізнесі від 1999 року. В дитинстві з родиною переїхала до Миколаєва. 2001 у вийшла заміж за молодого вірмена Альберта, з яким розлучилася 2003. 2004 переїхала до сестри до Санкт-Петербурга. Два місяці була учасницею реаліті-шоу «Дім-2». 2005 вийшла заміж за петербурзького бізнесмена Володимира Химченка, з яким розлучилася 2007.
Народився у сім'ї службовців. Після завершення середньої школи працював лаборантом одного з відділів СКБ виробничого об'єднання «Електрон». 1975 р. вступив на інженерно-економічний факультет УПІ ім. І. Федорова, який закінчив 1980 р.
1980 — редактор у філії Всесоюзного інституту патентної інформації в м. Ужгороді,
1982—1983 — інженер відділу інформації Головного науково-дослідного інституту автонавантажувачів у м. Львові,
1984—1989 – редактор редакційно-видавничого відділу, пізніше інженер відділу пропаганди наукових досягнень і передового виробничого досвіду у ЗМІ Львівського центру НТІ.
Був позаштатним кореспондентом Львівського обласного радіо, де підготував близько 30 авторських радіопередач, коментатором із економічних питань Львівського телебачення.
У 1990-х працював редактором у львівських газетах: «Радянський поліграфіст» (1989—1990), «Підзамче»(1990—1991), «Діло» (1991—1992), «Молода Галичина»(1992—1993).
Одним із провідних учасників видання літературного альманаху для української діаспори «Зерна» (як літературний редактор і відповідальний секретар, член редколегії).
Здійснював літературне редагування щорічного видання товариства «Любачівщина» — «Вісник Любачівщини», «Наш край Любачівщина».
В 1993 працював у журналі «Універсум»,
З 1993 — в Українській академії друкарства на кафедрі книгознавства та комерційної діяльності: старший викладач (1993—2007), доцент (з 2007 р.), де працює і нині.
Від 2006 р. викладає також на кафедрі видавничої справи та редагування.
Протягом 1994—2006 рр. одночасно з викладацькою роботою працював головним редактором журналу «Палітра друку», був редактором низки книжкових видань навчального, наукового, науково-популярного, літературно-художнього змісту у видавництвах «Знання», «Універсум», «MultyM», «Палітра друку», «БаК», «Спд Будянов» та ін.
Заснував і редагує інтернет-ресурс «Книгобачення» про проблеми книжкової справи.
Група була утворена в 2014 році, музикантами що раніше пішли з DEATHARYTHMIA і гітаристом Максом Сербовим. Влітку в групу прийшов ще один гітарист Артем Россинський. Спочатку група грала у стилі дезметал, але потім стиль трохи відхилився в сторону deathcore / mosh metal. Назва групи в загальному то жартівливе і означає щось типу того, що у кожного з нас в голові живуть свої таргани і ці власне таргани і перевтілюються в пісеньки.
06 травня відбувся реліз першої пісні "Pray To Your God" за підтримки Extreme Label. 19 вересня 2014 року виходить дебютний EP під назвою "Pray To Your God", але вже під лейблом EXIA Records. Також на листопад цього року даними лейблом був запланований тур під на підтримку альбому разом з групою DAVY JONES з Бердянська.
На даний момент ведуться зйомки кліпу і запис другої частини альбому "Pray To You God"
_%E2%80%94_02.jpg)
.jpg)
_detail.jpg)
_cropped.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=spacer}
.svg){kind=small}
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpeg){kind=link}
