Територіально-політична експансія Третього Рейху

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 24 грудня 2014, заснована на цій версії.

Територіально-політична експансія Третього рейху — процес реалізації експансіоністського політичного курсу нацистської Німеччини (Третього рейху), спрямованого на максимальне розширення його території з метою набуття «життєвого простору» (Lebensraum) для етнічних німців за рахунок позбавлення підкорених земель суверенітету, жорсткої економічної експлуатації та знищення народів.

З початком Другої світової війни за підтримки сателітів Третій рейх включав завойовані території як в свій склад, так і створював керовані ним генерал-губернаторства, рейхспротекторати, рейхскомісаріати, колонії, а також маріонеткові держави. Після провалу плану «Барбаросса», битви за Британію, Північноафриканської кампанії, битви за Атлантику та ін. територіально-політична експансія Рейху згодом змінилася зменшенням розмірів та розгромом нацистської Німеччини.

У цій статті в хронологічному порядку представлені всі території світу, які коли-небудь ставали об'єктами територіально-політичної експансії нацистської Німеччини, а також вказані події, пов'язані з їхнім придбанням та втратою .

Передумови

Наслідки Версальського миру

Згідно зі статтями Версальського мирного договору, підписаного капітулювавшою у Першій світовій війні Німеччиною 28 червня 1919 року, який закріпляв переділ світу на користь держав-переможниць та створення Ліги Націй, — Німеччина позбавлялася певних територій:

Ельзас-Лотарингія (в межах 1870 року) — на користь Франції;
округ Мальмеді та Ейпен, а також Мореснет і територія, що примикала до залізниці Венбах — на користь Бельгії;
провінція Позен (нині Познань), Західна Пруссія (частина Помор'я та ін. — так званий «польський коридор»), територія Східної Пруссії, що примикала до східнопрусської залізниці — на користь Польщі;
область Мемельланд (нині Клайпеда) — з лютого 1923 року відійшла до Литви;
Данциг (Гданськ) і його околиці — оголошений «вільним містом»;
Північний Шлезвіг (Південна Ютландія) — з 14 лютого 1920 року належав Данії;
Глучинська область Верхньої Сілезії — з 1921 року належала Чехословаччині;
східна частина Верхньої Сілезії — з 1921 року належала Польщі;

Саарська область перейшла на 15 років під управління Ліги Націй (після чого доля Саара мала вирішитися плебісцитом). Вугільні шахти області були передані у власність Франції;

на лівобережжі Рейну та смузі правого берега шириною в 50 км^[1] була утворена Рейнська демілітаризована зона під фактичним контролем (але не під юрисдикцією) Франції та Бельгії;
Німеччина втрачала всі свої колонії.

Крім того, за договором Німеччина визнавала і зобов'язувалася суворо дотримувати незалежність Австрії, а також визнавала повну незалежність Польщі та Чехословаччини. На частині територій Німеччини, особливо там, де суверенітет центру з різних причин був обмежений, виникали повстання, сепаратистські рухи і навіть короткочасні державні утворення.

Так, в 1919–1921 роках в Сілезії проти німецької влади бунтувала польська більшість, по всій Німеччині не припинялося бродіння правих, ультраправих (наприклад, «Капповський путч», «Кюстрінський путч», «Пивний путч», «Прусський путч») та лівих (Березневе, Рурське, Гамбургське повстання, Баварська Радянська республіка, Ельзасська Радянська республіка), а у напіввідкинутих демілітаризованих областях — сепаратистські Рейнська республіка (1923–1924), Республіка Пфальц (1923), Вільна держава Флашенхальс (Freistaat Flaschenhals) у Гессені (1919–1923).

Крім цього для забезпечення прострочених виплат військових репарацій Німеччини в 1921–1925 роках французькі, бельгійські та британські війська кілька разів окуповували промисловий Рурський регіон, що в 1923 році викликало «Рурський конфлікт».

Унітаризація Рейху

Веймарська конституція встановлювала в Німеччині федеративний устрій, територія країни була розділена на області (землі), які мали власні конституції та органи влади. 30 січня 1933 року Адольф Гітлер став рейхсканцлером, що означало кінець Веймарської республіки та початок існування Третього рейху.

Вже 7 квітня того ж року був прийнятий Другий закон «Про уніфікацію земель з Рейхом» (нім. Zweites Gesetz zur Gleichschaltung der Länder mit dem Reich), за яким вводився інститут імперських намісників у федеральних землях (рейхсштатгальтер, Reichsstatthalter). Завданням намісників було спостереження за діяльністю місцевих органів, для чого їм були надані фактично необмежені повноваження (у тому числі право розпуску ландтагу та відсторонення глави уряду — міністра-президента).

Законом «Про новий устрій Рейху» (Gesetz über den Neuaufbau des Reichs) від 30 січня 1934 року суверенітет земель був ліквідований, ландтаги у всіх землях були розпущені. Рейхсрат (верхня палата німецького парламенту, орган представництва земель по Веймарської конституції) спочатку був практично повністю позбавлений повноважень, а в лютому 1934 року взагалі ліквідований. Саме в 1934 році Адольф Гітлер проголошує «Третю імперію» — Третій рейх.^[2] У січні 1935 року імперські намісники стали постійними представниками уряду в землях. Винятком стала Пруссія, де пост намісника так і не був введений: перший час функції імперського намісника в Пруссії були покладені на рейхсканцлера, а 10 квітня 1933 року Гітлер призначив міністром-президентом Пруссії Германа Герінга.

Паралельно державному існував і набував все більшого значення інший владний контур — партійний (НСДАП). Рейх був розділений на регіональні партійні округи — гау, очолювані гауляйтерами. Третій рейх став унітарною державою.

Хронологія

Легенда

Описи подій, які відбувалися за участі Третього рейха, оформлені як перший рівень.
Опис подій, пов'вязаних з экспансією Третього рейха, а також тих, в яких він безпосередньої участі не приймав, даються з відступом.

Міжвоєнні роки

1933–1937 роки

30 січня 1933 року — до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, призначений рейхсканцлером Німеччини.

15 березня 1933 року федеральний канцлер Австрії Енгельберт Дольфус відмовився від скликання парламенту і встановив режим «клерикально-фашистської» диктатури.
27 березня 1933 року Японія вихоить із Ліги Націй.
28 травня 1933 року у вільному місті Данциг, набравши більшість голосів на виборах до сенату, до влади приходять нацисти.
20 жовтня 1933 року Німеччина виходить з Ліги Націй.
26 жовтня 1934 року Німеччина заключає Договір про ненапад з Польщею, також відомий як пакт Пілсудського-Гітлера.
12-16 лютого 1934 року — громадянська війна у Австрії.
12 березня 1934 року прем'єр-міністр Естонії Костянтин Пятс здійснює державний переворот, ставши «riigihoidja» (державним протектором) країни, а з 24 квітня 1938 року — її першим президентом. Усі політичні партії були заборонені, Рійгікогу (парламент) розпущений, почалася «епоха безмовності».
15 травня 1934 року глава уряду Латвії Карліс Улманіс здійснює державний переворот, розпускає парламент, заарештовує частину депутатів, забороняє всі політичні партії.
19 травня 1934 року відбувся профашистський державний переворот у Болгарії, в результаті якого владу захоплюють військові з угрупування «Ланка» на чолі з Кімоном Георгієвим. Дія конституції припинена, політичні партії заборонені, посилена цензура, введений ряд держмонополій.
25 липня 1934 року — спроба нацистського путчу в Австрії. Підтримувані Німеччиною путчисти вбивають федерального канцлера Енгельберта Дольфуса (затятого супротивника аншлюсу), проте урядовим військам вдається придушити заколот. Новим федеральним канцлером стає Курт Шушніг, що продовжив політику Дольфуса.

2 серпня 1934 року помер президент Німеччини Пауль фон Гінденбург. За результатами плебісциту, проведеного в середині серпня, президентство було скасовано, а Адольф Гітлер був проголошений «фюрером» — одноосібним правителем Німеччини.

9 жовтня 1934 року в Марселі бойовиком ВМРО був убитий король Югославії Олександр I. При затриманні вбивці загинув французький міністр закордонних справ Луї Барту. Регентом при неповнолітньому принці Петрі стає пронімецьки налаштований князь Павло.

Саарська область. Після закінчення відведеного Лігою Націй 15-річного терміну був призначений плебісцит про самовизначення території. Незважаючи на тиск Франції та агітацію місцевої антигітлерівської налаштованої німецької інтелігенції, 13 січня 1935 року 90,3% жителів області проголосували за возз'єднання з Німеччиною. З 1 березня Саар став знову німецьким. 11 березня 1941 року він був перейменований у Вестмарк.

16 березня 1935 року Німеччина відмовляється виконувати положення Версальського договору про демілітаризацію.
18 червня 1935 року Великобританія укладає з Німеччиною Морську угоду, таким чином визнаючи денонсацію обмежувальних положень Версальського миру. На думку Вінстона Черчілля, «уряд його величності зробив це, не проконсультувавшись зі своїм французьким союзником та не довівши до відома Лігу Націй»^[3].

7 березня 1936 року німецькі війська на велосипедах в'їжджають в Рейнську область . Рейнська демілітаризована зона перестає існувати. Єдиним, хто виступив у Лізі Націй з пропозицією застосування до Німеччини санкцій виявився народний комісар закордонних справ СРСР Максим Литвинов.

17 липня 1936 року — військовий путч у Іспанії проти терору, націоналізації підприємств та конфіскації земельних угідь правлячими колами. Початок Громадянської війни в Іспанії.
4 серпня 1936 року — правий переворот в Греції. До влади приходить «Режим 4 серпня» диктатора Іоанніса Метаксаса.

25 листопада 1936 року між Німеччиною та Японською імперією укладений Антикомінтерновсткий пакт. 6 листопада 1937 року до нього приєднується фашистська Італія. 11 грудня 1937 року Італія виходить з Ліги Націй.

1938 рік

Бланк плебісциту 10 квітня 1938 року: «*Чи згоден ти з возз'єднанням Австрії з Німеччиною і чи голосуєш ти за список нашого лідера Адольфа Гітлера?*»

22 лютого 1938 року британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен заявив у парламенті, що Австрія не може розраховувати на захист Ліги Націй.

12 березня 1938 року німецькі війська вступають в Австрію, 13 березня в результаті аншлюсу вона входить до складу рейху під назвою Остмарк. 10 квітня за результатами плебісциту в Німеччині за аншлюс проголосувало 99,08% жителів, в Австрії — 99,75%.

17 березня 1938 року — Польща пред'являє Литві ультиматум, вимагаючи від неї встановлення дипломатичних відносин протягом 48 годин і, таким чином, визнання анексії Польщею Віленського краю. 19 березня Литовська республіка приймає умови ультиматуму.
Судетська криза. 24 квітня 1938 року пронацистська Судетська німецька партія спровокувала значні заворушення у прикордонних областях Чехословаччини, звернувшись до німецького керівництва з проханням про допомогу. Хвилювання були придушені чехословацькими властями. 12 вересня 1938 року в ході Другої судетської кризи в регіоні було введено військовий стан.
23 вересня 1938 року СРСР дипломатичною нотою повідомляє Польщі, що будь-яка спроба останньої окупувати частину Чехословаччини анулює Договір про ненапад між Польщею та Радянським Союзом 1932 року.

29-30 вересня 1938 року — Мюнхенська змова Невілла Чемберлена, французького прем'єр-міністра Едуара Даладьє, Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні з питання про німецьку окупацію Судетської області за умови надання гарантій недоторканності кордонів Чехословаччини. Саму Чехословаччину не запросили.
1-10 жовтня 1938 року — окупація Судетської області та її приєднання до Рейху під назвою Судетенланд. На пройшовших 4 грудня 1938 року виборах у Судетенланді 97,32% дорослого населення області проголосувало за НСДАП.
1-10 жовтня 1938 року — Глучинська область (Hultschiner Ländchen) стає частиною прусської Верхньої Сілезії.

1 жовтня 1938 року Польща, скориставшись розпадом Чехословаччини, окупує і 24 листопада анексує частину Тешинської Сілезії (Заолжя). Менше ніж через рік, 1 вересня 1939 року, ця територія буде приєднана до Рейху в ході анексії всієї Польщі.
26 жовтня 1938 року- Словаччина та Підкарпатська Україна отримали статус автономій у складі Чехословаччини.

2 листопада 1938 року — перший Віденський арбітраж. За рішенням Німеччини та Італії населені переважно етнічними угорцями південні райони Словаччини та південно-західні райони Підкарпатської Русі були передані Угорщині. З 20 листопада угорські війська поступово окуповують ці землі.

1939 рік; січень-серпень

19 січня 1939 року третя німецька антарктична експедиція під керівництвом Альфреда Річера заявила права Німеччини на Нову Швабію — територію Антарктиди між 20 ° східної довготи та 10 ° західної довготи на Землі королеви Мод, на яку за рік до цього пред'являла територіальні претензії Норвегія.
24 лютого 1939 року до Антикомінтернівського пакту приєдналися хортистська Угорщина та Маньчжоу-го, а через місяць, 26 березня, — франкістська Іспанія.

13 березня 1939 року німецькі війська вступають у Прагу та окуповують територію, що залишилася від колишньої Чехословаччини, зустрівши одиничну спробу опору. 15 березня Німеччина оголошує про створення в Чехії Протекторату Богемії і Моравії. 21 березня туди призначається перший рейхспротектор.
14 березня 1939 року Словацька республіка проголошує «незалежність під захистом» Третього рейху. Президент — водца («вождь») Йозеф Тісо.

15 березня 1939 року Карпатська Україна, в умовах угорського вторгнення, проголошує незалежність. Її президент Августин Волошин відразу ж направляє телеграму Адольфу Гітлеру з проханням визнати «проголошення самостійності під охороною Німецького Рейху»^[4]. Звернення ігнорується.
14-18 березня 1939 року Угорщина за підтримки з боку Польщі, зустрівши запеклий опір, окуповує Закарпаття; уряд Карпатської України на чолі з Волошиним біжить, розрізнені частини «Карпатської Січі» йдуть у гори і продовжують партизанську діяльність до січня 1940 року.

23 березня 1939 року, після ультиматуму Третього рейху Литовській республіці, міністрами закордонних справ двох країн Юозасом Урбшісом та Йоахімом фон Ріббентропом було підписано Договір про передання Мемельської області Німеччині. Натомість Німеччина пообіцяла Литві вільну зону в порту Мемель. Так Мемельланд (він же Клайпедський край або «Мала Литва») став німецьким («Heim ins Reich»).

25 березня 1939 року фашистська Італія як «гарант» Албанії за двосторонніми договорами 1926, 1927 і 1936 років пред'явила їй ультиматум, домагаючись згоди на протекторат в обмін на фінансову допомогу. Король Албанії Ахмет Зогу відмовив. 7 квітня італійська армія вторглася в країну, а вже 12 квітня в Тирані між Італією та Албанією була укладена «особиста унія», що означала включення цієї країни до складу Італійського королівства. Зогу втік.

Жовтень 1938 — березень 1939 року — Німеччина намагається добитися від Польщі згоди на приєднання до Рейху населеного переважно німцями Данцига, прокладки екстериторіальної автомобільної дороги та залізниці через «польський коридор» (Помор'я) між Данцигом та Рейхом, а також приєднання Польщі до Антикомінтернівського пакту. Натомість Польщі обіцяні: визнання кордонів, сприяння у розширенні Польщі на схід та південний схід, а також у набутті майбутніх польських колоній. До кінця березня 1939 року переговори залишалися таємними.
26 березня 1939 року уряд Польщі офіційно відповідає Німеччині відмовою. 31 березня Великобританія пропонує Польщі військову допомогу у разі нападу і виступає гарантом її незалежності. Згода Польщі дала Німеччині правові підстави розірвати 28 квітня німецько-польський договір про ненапад від 1934 року. 6 травня Польща підписує в Лондоні угоду про взаємні гарантії з Великобританією, а 19 травня — аналогічний договір з Францією.

28 березня франкісти входять в Мадрид і 1 квітня генерал Франко оголошує про закінчення Громадянської війни в Іспанії. 27 лютого 1939 року Великобританія і Франція визнають режим Франсіско Франко.
23 березня — 4 квітня 1939 року — словацько-угорська війна. Словаччина була змушена поступитися прикордонною смугою у східній частині країни загальною площею близько 1700 км². Незважаючи на договір про захист, Німеччина не приходить на допомогу словакам.
13 квітня 1939 року Франція і Великобританія надають гарантії безпеки Греції та Румунії.
14 квітня 1939 року Угорщина вийшла з Ліги Націй.

28 квітня 1939 року Гітлер оголошує в рейхстазі про денонсацію Морської угоди з Великобританією 1935 року.
19 серпня 1939 року Німеччина та СРСР приймають рішення про розділ багатонаціональної Польщі по лінії річок Тиса, Нарев, Вісла і Сян на сфери інтересів, при цьому значна частина Прибалтики, Фінляндія та румунська Бессарабія також відходять до радянської сфери впливу. У ніч на 24 серпня в Кремлі дві держави укладають Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом з відповідними секретними протоколами.

23 серпня 1939 року гауляйтер Данцига Альберт Форстер був обраний «державним керівником» («Staatsführer») Вільного міста Данциг, сконцентрувавши таким чином всі владні повноваження в своїх руках.

24 серпня 1939 року Німеччина інформує західні демократії про свою угоду з СРСР щодо розділу Східної Європи. У Варшаву, втім, дана інформація так і не надійшла, а польське керівництво до кінця було впевнене в нейтралітеті СРСР. 30-31 серпня — останні спроби Німеччини домогтися від Польщі та її гарантів виконання німецьких вимог, а саме: Польща повинна була погодитися на заняття Данцига німецькими військами, а також на плебісцит нарахунок майбутнього Помор'я. 31 серпня радіостанція «Deutschlandsender» зачитує текст ультиматуму з 16 пунктів і оголошує про їхнє неприйняття польською стороною.

26 серпня 1939 року Німеччина гарантує Бельгії, Данії, Голландії, Люксембургу та Швейцарії дотримання їхнього нейтралітету.
26 серпня 1939 року між урядом Югославії та Хорватською селянською партією підписано угоду Цветковіча — Мачека, за якою у складі Югославії була створена автономна Бановина Хорватія.
В результаті проведених мобілізацій у вересні 1939 року Німеччина мала в наявності армію чисельністю 4,6 млн солдат, Франція — 2670000 чоловік, Великобританія — 1,27 млн осіб.

Карикатура Evening Standard (20 вересня 1939 року)
Гітлер: «*Покидьок людства, якщо я не помиляюся?*»
Сталін: «*Кривавий вбивця робітників, я гадаю?*»

Початок Другої світової війни

1939 рік, вересень-грудень

1 вересня 1939 року — вторгнення та окупація західної частини Польщі військами Третього рейху (Операція «Вайс») та союзної Словаччини. Уряд Польщі втікає.
1 вересня Альберт Форстер, «державний керівник» вільного міста Данцига, виступив із заявою про приєднання Данцига до Рейху. 2 вересня територія колишнього вільного міста увійшла до складу рейхсгау Данциг — Західна Пруссія.
3 вересня 1939 року Великобританія та Франція оголосили Німеччині війну і ультиматум — негайно вивести вермахт з території Польщі та Данцига. З 3 вересня 1939 року по 10 травня 1940 року — «Дивна війна» Британії та Франції з Третім рейхом. Бойові дії майже не відбувались, за винятком бойових зіткнень на морі.
13 вересня 1939 року Франція зайняла два невеликих виступа німецької території в Саарі — участок «Варндт» західніше Саарбрюккена та виступ кордону між Саарбрюккеном і Пфальцським Лісом. Коли передислокація німецьких з'єднань, що звільнилися після війни з Польщею, стала помітною, французи, починаючи з 3 жовтня, відійшли назад до державного кордону, а в деяких місцях і навіть за його межі.

17 вересня послу Польщі в СРСР В. Гжибовському була зачитана нота про те, що "… польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це означає, що Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Цим самим припинябть свою дію угоди, укладені між СРСР та Польщею "^[5]. З 17 вересня по 5 жовтня РСЧА встановила контроль над східними територіями Польщі — Західною Білоруссю, Західною Україною (включаючи Галичину), Віленським краєм, Білостокською та Перемишльською областями.

Уряд Польщі в ніч з 17 на 18 вересня 1939 року таємно переходить польсько-румунський кордон. 28 вересня 1939 року німецькі війська вступають до Варшави, останні частини польської армії припинили опір 5-6 жовтня.
22 вересня 1939 року — урочиста передача зайнятого 19-м моторизованим корпусом вермахту Бреста (14 вересня було зайняте місто, 17 вересня — фортеця) військам РСЧА згідно радянсько-німецьким домовленостям.
За підсумками польської кампанії 28 вересня 1939 року Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною доповнювався Договором про дружбу та кордон, за яким захоплені частини Польщі, що були набагато більшими відпередбачених лімітів (Люблінське та східна частина Варшавського воєводства) Гітлер «обмінює» на Литву, визнавши її радянською сферою впливу.

28 вересня — 10 жовтня 1939 року — укладання договорів про взаємодопомогу між СРСР та Естонією, Латвією і Литвою. Радянський Союз розміщує в Прибалтиці мережу військових баз.

8 жовтня 1939 року особливим декретом Гітлер засновує в західних областях колишньої Польщі та Данцигу два нових рейхсгау: Позен (Познань-Позен, Лодзь-Ліцманштадт) та Західна Пруссія (основна частина Померанії, Гданськ-Данциг). Решта земель увійшли до вже існувавших рейхсгау Верхня Сілезія (Катовіце-Каттовіц та ін.) та Східна Пруссія (Цеханув-Ціхенау, пізніше — ще Білосток), а також створене 26 жовтня територіальне формування з особливим підлеглим статусом, що не ввійшло до Рейнху, — Генерал-губернаторство (Варшава, Краків, Люблін, Радом, пізніше — та Львів-Лемберг). Невеликі прикордонні території були віддані Словаччині. 29 січня 1940 року, рейхсгау Позен перейменовується у Вартеланд, а Західна Пруссія — у Данциг-Західна Пруссія.

10 жовтня 1939 року в Москві підписано «Договір про передачу Литовській Республіці міста Вільно та Віленської області і про взаємодопомогу між Радянським Союзом та Литвою». 1-2 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР приймає Західну Україну та Західну Білорусь в склад СРСР, — відповідно, до складу УРСР та БРСР.
29 листопада 1939 року СРСР розриває дипломатичні відносини з Фінляндією, а 30 листопада радянські війська переходять радянсько-фінський кордон, що означає початок радянсько-фінської війни. 14 грудня за агресію проти Фінляндії СРСР виключають з Ліги Націй^[6]..

1940 рік

Січень 1940 року — на Північному Кавказі розгорілося антирадянське повстання під проводом Хасана Ісраїлова.
12 березня 1940 року СРСР укладає з Фінляндією мирний договір. За підсумками війни до Радянського Союзу відходять Карельський перешийок, Північне Приладожьє, Печенга та ряд інших територій. СРСР орендує півострів Ханко (Гангут) на 30 років під базу ВМФ.

9 квітня 1940 року Німеччина відправляє владам Норвегії та Данії однакові за змістом дипломатичні ноти, інформуючи про намір мирно окупувати ці країни з метою запобігання їх окупації Великобританією та Францією. Початок операцій «Везерюбунг-Зюйд» (Данія) та «Везерюбунг-Норд» (Норвегія). Оборона Данії тривала з 4:20 до 6:00 ранку, після чого король Крістіан X підписав капітуляцію.

З 11 квітня 1940 року Великобританія окупує датські Фарерські острови («операція Валентин») з метою запобігання їх захоплення гітлерівцями та використання як бази для вторгнення в Британію.

9-22 квітня 1940 року вермахтом була окупована південна частина Норвегії, однак 14-19 квітня союзники висадили у відповідь десант на півночі і повели звідти наступ на Тронхейм. Їхня операція в цілому не мала успіху, хоча на деякий час вдалося звільнити Нарвік. 3-8 червня франко-британські війська евакуйовуються з Норвегії. Король Норвегії Хокон VII та уряд тікають разом з ними в Лондон. 2-10 червня — капітуляція норвезьких військ. До 16 червня вся країна вже була окупованою. 9 квітня лідер фашистської партії «Національна згода» Відкун Квислінг намагається організувати власний уряд Норвегії, але через п'ять днів німецька влада розпускає його.
10 травня 1940 року Німеччина вимагає від нейтральних Нідерландів згоди на встановлення протекторату і вторгається на її територію, а також в Бельгію, Люксембург і Францію, з якою більш ніж півроку формально вже йшла війна. З початком реалізації плану «Гельб» «дивна війна» перестає бути дивною.
Ввечері 10 травня 1940 року Німеччина окуповує Люксембург. Монарша династія втікає до Франції, Португалії, а потім до Великобританії. У серпні 1942 року територія колишнього великого герцогства анексовується Рейхом і стає частиною гау Мозельланд.

14-15 травня 1940 року німецькі війська вступають в Амстердам та окуповують усі Нідерланди, за винятком Зеландії. До 17 травня Німеччина завершує окупацію. Підписана повна капітуляція, королева Вільгельміна, двір і уряд рятуються втечею, втікаючи до Великобританії, де засновують у Лондоні уряд у екзилі.
17 травня 1940 року Брюссель зайнятий гітлерівцями. 18 травня Гітлер підписує декрет про приєднання бельгійської території до Німеччини. *28 травня король Бельгії Леопольд III підписує акт про капітуляцію і залишається в країні, а пізніше депортується до Німеччини. 4 червня 1940 року завершується процес окупації Бельгії Третім Рейхом. Уряд рятується втечею, втікаючи в Париж і, пізніше, в Лондон.
10 червня 1940 року Італія оголошує війну Великобританії та Франції і приступає до бойових дій в Східній та Північній Африці, а також у південно-східній Франції.
11 червня 1940 року — перші нальоти італійських ВПС на Мальту. Початок битви за Мальту.
14 червня 1940 року німецькі війська вступають в Париж. 17 червня Франція відхиляє пропозицію Черчілля про «непорушний союз» та необхідність боротися до кінця. 22 червня в Комп'єнському лісі, в тому ж вагоні, в якому було підписано перемир'я 1918 року, був підписаний акт про капітуляцію. Офіційно військові дії закінчилися 25 червня. Згідно з умовами капітуляції 3/5 території Франції були віддані під контроль Німеччини. Зокрема, уздовж узбережжя з метою запобігання десанту союзників був споруджений атлантичний вал. Італія отримувала територію площею в 832 км². У центральній та південній Франції був створений маріонетковий режим Віші. США та СРСР спочатку визнали цей режим та акредитували при ньому своїх послів (ці відносини були розірвані після нападу Німеччини на СРСР у 1941 році).

14 червня 1940 року СРСР пред'являє прибалтійським диктаторам ультиматуми про організацію вільних виборів та введення додаткових військових контингентів в Литву, 16 червня — в Латвію та Естонію. Умови були прийняті. 15 червня радянські війська входять до Литви, 17 червня — в Естонію та Латвію. Литовський президент Антанас Сметона, що зіткнувся з неприйняттям уряду своїх ідей щодо організації опору, втікає до Німеччини. Балтійська Антанта припиняє своє існування.

17-19 червня 1940 року у Лондоні про себе заявляє польський уряд у вигнанні. Формується віртуальна «Польська підпільна держава» (пол. Polskie Państwo Podziemne). 19 червня прем'єр-міністр Владислав Сікорський звертається по радіо до польських солдатів із закликом прибути до Великобританії. Третина колишніх збройних сил Польщі виконує цей наказ. На основі підписаного 5 серпня польсько-британського військового договору формується армія (з 14 лютого 1942 року — Армія Крайова).

У ніч на 28 червня 1940 року Коронна рада Румунії, враховуючи рекомендацію Німеччини, погоджується з ультиматумом В'ячеслава Молотова про передачу СРСР Бессарабії та Північної Буковини. 28 червня — 3 липня радянські війська окуповують та анексовують ці території. Приєднані землі приєднуються до Української РСР, а 2 серпня входивша до неї Молдавська АРСР перетвориться на повноцінну РСР. 7 серпня в Буджаку була утворена Акерманська область (з грудня — Ізмаїльська), а в Північній Буковині — Чернівецька область.

30 червня — 4 липня 1940 року — окупація та анексія Німеччиною британських Нормандських островів (коронних земель Гернсі і Джерсі).
10 липня 1940 року — початок битви за Британію. 16 липня виходить директива Гітлера № 16 про підготовку операції щодо висадки у Англії. 1 серпня — директива № 17 про проведення повітряної війни проти Англії.

14 липня в трьох прибалтійських державах проходять парламентські вибори, перемогу на яких при явці виборців 84-95% здобувають прокомуністичні Блоки (Спілки) трудового народу — єдині виборчі списки, допущені до виборів: в Естонії за них було віддано 92,8% голосів, в Литві — 99,19%, в Латвії — 97,8% голосів. Знову обрані парламенти 21-22 липня проголосили створення Естонської, Латвійської та Литовської РСР. 3-6 серпня республіки увійшли в Радянський Союз.
30 серпня 1940 року — другий Віденський арбітраж. За рішенням Німеччини та Італії Румунія передає Угорщині Північну Трансільванію, в якій проживала значна кількість угорського населення. Угорщина окуповує територію, відбуваються антирумунські погроми.
7 вересня 1940 року в якості додатка до рішень другого Віденського арбітражу по Крайовському договору Румунія поступається Болгарії Південною Добруджою та проводить обмін населенням за етнічною ознакою. 6 вересня румунський король Кароль II був змушений зректися престолу на користь сина Міхая та покинути країну під тиском громадської думки, обуреної територіальними втратами. З 15 вересня в країні встановлюється фашистський режим на чолі з Іоном Антонеску.

27 вересня 1940 року — укладення Берлінського пакту між Третім рейхом, Італією та Японською імперією.
8-12 жовтня 1940 року Німеччина окуповує Румунію з метою охорони нафтових промислів та підтримки режиму кондукетора («вождя») Іона Антонеску проти «Залізної гвардії», яка пізніше влаштувала невдалий переворот 21-23 січня 1941 року.

У ніч на 28 жовтня 1940 року Італія ставить ультиматум Греції, вимагаючи дозволу на введення своїх військ з метою заняття неназваних «стратегічних точок» на грецькій території. Відповідь диктатора Греції Іоанніса Метаксаса, як стверджують, була лаконічною: όχι, тобто «ні» . Вранці 28 жовтня грецьке населення вийшло на вулиці, скандуючи «охи»^[7]. Італія вторгається з Албанії в грецьку Західну Македонію та Епір, зустрічаючи запеклий опір.
1 листопада 1940 року британські війська окуповують острів Крит.
20 листопада 1940 року до Берлінського пакту приєднується хортистська Угорщина, 23 листопада — Румунія, 24 листопада — Словаччина.

1941, січень-червень

10 січня 1941 року СРСР придбало у Німеччини для Литовської РСР східну частину Сувальського повіту та Вилкавишкіс, за 35 млн рейхсмарок золотом^[8].

1 березня 1941 року Болгарія приєднується до Берлінського пакту і дає дозвіл на використання частини своєї території німецькими військами як плацдарму для нападу на Югославію та Грецію.

25 березня 1941 року до Берлінського пакту приєднується королівство Югославія на чолі з урядом Драгіша Цветковіча), проте вже 27 березня відбувся державний переворот, в результаті якого його скинули. До влади приходить Петро II, який укладає договір про ненапад з СРСР.

31 березня 1941 року «Африканський корпус» Роммеля завдає удару британським збройним силам у Лівії. 4 квітня без бою був зайняте Бенгазі, 10 квітня оточений Тобрук.
6-17 квітня 1941 року Німеччина, Італія, Угорщина, Болгарія та маріонеткова Албанія захоплюють («Квітнева війна») і розчленовують Югославію. 13 квітня вермахт входить в Бєлград. Король втікає до Афін, а потім в Каїр та Лондон. Німеччина анексує Нижню Штирію та Нижню Каринтію, Угорщина — Баранью і Бачку, а з 10 липня Прекмур'я, Болгарія — Македонію та південно-східні частини Сербії, Італія — Далмацію і, спільно з Албанією, Метохію, Косово, західну частину колишньої югославської Македонії та Котор (Каттаро, італ. Provincia di Cattaro).
6 квітня 1941 року Німеччина з території Болгарії вторгається в Грецію («Операція Маріта»), цим самим надаючи допомогу Італії. 27 квітня німецькі війська вступають до Афін. Король Георг II втікає на Крит. Греція поділяється на окупаційні зони — німецьку (Центральна Македонія, Афіни, Східна Фракія, Афон, Лемнос, Хіос, Лесбос, Мелос та ін.), болгарську (Східна Македонія і Фракія) та італійську (решта грецьких територій). 30 квітня формується спільний німецько-італійський протекторат «Грецька держава» (прем'єр-міністр Георгіос Цолакоглу).

11 квітня 1941 року на території Хорватії, Славонії, Боснії і Герцеговини проголошується маріонеткова Незалежна держава Хорватія (НДХ). 17 квітня з Італії в Загреб прибуває поглавник (вождь) Анте Павелич. Номінально державу з 18 травня під тронним ім'ям Томіслава II очолював герцог Аостський Аймон Маргарита Марія Джузеппе ді Торіно, принц італійського королівського дому, проте він жодного разу так і не побував у НГХ, а 31 липня 1943 року зрікся престолу. 15 червня НГХ приєднується до Берлінського, а 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня вона оголошує війну Великобританії та США. Через активний партизанський рух Югославії НГХ за весь час свого існування жодного дня не контролювала всю заявлену територію.

29 квітня 1941 року Гітлером затверджується план Ольденбург. Згідно з планом, територія європейської частини СРСР ділилася на чотири економічних інспекторати (Ленінград, Москва, Київ, Баку) та 23 економічних комендатури, а також 12 бюро. Пізніше передбачалося розбити цю територію на сім економічно залежних від Німеччини держав.

3 травня 1941 року на територіях Словенії (Крайна та невелика частина Істрії), що залишилися після інкорпорування інших її частин у Рейх та Угорщину, Італією засновується Провінція Любляна (італ. Provincia di Lubiana).

9 травня 1941 року Альфред Розенберг робить доповідь фюреру про план розчленування СРСР та створення місцевих органів управління. На території СРСР передбачалося формування п'яти рейхскомісаріатів, які поділялися на генеральні комісаріати, а ті, в свою чергу, на райони. План був прийнятий, щоправда з низкою поправок.

10 травня 1941 року заступник фюрера по партії обергрупенфюрер СС і СА Рудольф Гесс здійснює, за офіційною версією, потайки від нацистського керівництва переліт до Шотландії з метою запропонувати британському уряду укласти мир та спільно брати участь у війні проти СРСР. Від імені Гітлера Гесс виклав умови: Великобританія повністю зберігає Британську імперію, але повертає Німеччині її колишні колонії і виводить свої війська з Іраку; британський уряд підписує мир з Муссоліні; Черчілль повинен подати у відставку. Пропозиції були відкинуті, а сам Гесс до 6 жовтня 1945 року був поміщений у в'язницю лондонського Тауера. Міністерство пропаганди Рейху випустило прес-реліз про те, що Гесс збожеволів.
13 травня 1941 року формується сербський монархічний рух четників, які спочатку орієнтувалися на Петра II. Після зіткнення з окупантами вони розділилися: одні (лідер — Драголюб «Дража» Михайлович) стали боротися проти німців і — з кінця 1941 року — проти партизан Тіто, тоді як інші (лідер — Коста Печанац) за підтримки окупаційної влади зосередилися на боротьбі з комуністичними партизанами .

18 травня 1941 року у Римі Муссоліні та Павеліч укладають угоду про передачу НГХ Італії практично всієї Далмації, включаючи Хорватське примор'я та Горскі Котар, а також домовлюються про розміщення італійських військових баз на території НГХ. Північна частина Хорватії, Славонія та Східний Срем (нім. Ostsyrmien) потрапляють у «німецьку зону впливу» під окупацію вермахту.
У травні 1941 року^[9] на колишніх югославських та грецьких територіях Епіру, Західної Македонії та частини Фессалії проголошено Піндсько-Мегленське князівство — італійсько-болгарський маріонетковий режим з аромунським, мегленорумунським та македонським населенням.

Травень 1941 року — згортання Третім рейхом битви за Британію у зв'язку з підготовкою агресії проти СРСР. До червня 1944 року на Західному фронті значущих сухопутних операцій не буде, хоча будуть тривати активні військові дії на морі.
20 травня — 1 червня Німеччиною та Італією був захоплений острів Крит (операція «Меркурій»). 24 травня Георг II евакуюється в Єгипет.
22 червня 1941 року — початок вторгнення Третього рейху в СРСР (Українська РСР, Білоруська РСР, Молдавська РСР, Литовська РСР, Латвійська РСР, Естонська РСР, області РРФСР: Псковська, Смоленська, Курська, Орловська, Білгородська). Початок Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років.

Після вторгнення в СРСР

1941, червень-грудень

22 червня 1941 війну СРСР оголошують Румунія та Італія (італійські війська почали бойові дії з 20 липня); 23 червня — Словаччина, 25 червня — Фінляндія, 27 червня — Угорщина.
22 червня армія Фінляндії порушуючи Аландську конвенцію 1921 року окуповує Аландські острови.

23 червня 1941 року на території Литви легалізовується «Тимчасовий уряд Литви», підпільно створений Литовським фронтом активістів (ЛФА) 22 квітня. Незважаючи на те, що більшість членів організації встигли заарештувати органи НКВД, з відходом Червоної Армії активісти, які залишилися на волі, (літ. Tautinio Darbo Apsaugos Batalionas) зайняли Каунас, Вільнюс та кілька інших міст, де очікували свого визнання в якості національної литовської влади від наступаючих німецьких нацистів, займаючись етнічними чистками євреїв і циган. Однак глава організації Казіс Шкірпа, будучи послом Литви в Німеччині, був заарештований німцями, а «уряд» 5 серпня було розпущено. Після того як 20 вересня ЛФА звернувся до Німеччини з меморандумом протесту проти окупації Литви цю організація 26 вересня заборонили, більша частина його членів потрапила до концтаборів, а ті, хто проявив лояльність, були найняті на службу у шуцманшафт.
27 червня 1941 року був захоплений Білосток, 28 червня — Мінськ.
28 червня 1941 року — початок німецько-фінської операції «Зільберфукс» по оволодінню Мурманськом. (22 вересня вона закінчилася невдачею, прорвати оборону РСЧА не вдалося).

30 червня 1941 року після відходу радянських військ зі Львова ОУН (б) на чолі зі Степаном Бандерою проголосила відновлення Української держави. Головою уряду — «Українського державного правління» — було обрано Ярослава Стецька. Пізніше, після окупації вермахтом Києва, конкурувавша ОУН (м) Андрія Мельника проголосила створення Української національної ради. Проте влада Третього рейху не визнала жодне з новопроголошених ОУН (б) та ОУН (м) урядів. Їхніх членів по черзі кілька разів заарештовували, а згодом відправили у концтабори (до вересня 1944 року).
4 липня 1941 року Головний штаб партизанського руху Югославії Йосипа Броза Тіто оголошує про початок антифашистського опору в окупованій Югославії.

6 липня 1941 року впала Рига, 9 липня — Псков, 10 липня — Тернопіль, Вінниця, Житомир. 11 липня був захоплений Вітебськ.

12 липня 1941 року Італія засновує на території окупованої Чорногорії маріонетковий протекторат Королівство Чорногорія. Щоправда, кандидат на престол принц Михайло Петрович-Негош, навіть будучи поміщеним під арешт, так і не погодився його зайняти; відмовилися від чорногорського престолу також представники дому Романових Роман Петрович та Микола Романович. У результаті королівством почав управляти прем'єр-міністр Секула Дрлевіч.
12 липня 1941 року в Москві було підписано угоду «Про спільні дії уряду СРСР та Великобританії у війні проти Німеччини», що поклало початок юридичного оформлення антигітлерівської коаліції.

16 липня 1941 року були захоплені Смоленськ, Полоцьк та Кишинів.
17 липня 1941 року на підставі декрету Гітлера «Про громадянське управління в окупованих східних областях» було створено Імперське міністерство окупованих східних територій (нім. Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete (RMfdbO)), яке очолив Альфред Розенберг. У цей ж день були засновані дві адміністративні одиниці Великонімецького рейху — рейхскомісаріат Остланд, що включав у себе Прибалтику та Західну Білорусь та поділявся на чотири генеральних округа (нім. Generalbezirke), Estland, Lettland, Litauen і Weißruthenien, і рейхскомісаріат Московія, який повинен був включити всю європейську частину Росії, за винятком півдня та західних областей (Псков та ін.), що увійшли до Остланду. До цього моменту територія останнього була майже повністю захоплена, за винятком північної частини Естонії.

18 липня 1941 року Сталін направляє Черчіллю послання з пропозицією про відкриття другого фронту проти Німеччини на півночі Франції та на півночі Норвегії у 1941 році. 21 липня Черчілль пише, що це неможливо.

19 липня 1941 року частинами РСЧА залишені Єльня та Великі Луки. 23 липня 1941 була захоплена Брестська фортеця.
26 липня 1941 року — остаточна окупація МРСР румунсько-німецькими військами.

28 липня 1941 року на території більшої частини західної Сербії югославськими партизанами створюється Ужицька Республіка.

Файл:Flag of District Galitia.png 1 серпня 1941 року на території відвойованої Галичини був утворений дистрикт Галичина (центр — Львів), який, на відміну від решти України, включений до складу Генерал-губернаторства. Того ж дня був утворений бецірк (округ) Білосток — особливий район, приєднаний і управлявшийся з гау Східна Пруссія.
8 серпня був припинений опір Червоної Армії під Уманню, 9 серпня нею залишена Стара Русса.

14 серпня 1941 року на військово-морській базі Ардженто в Ньюфаундленді між Вінстоном Черчіллес та Франкліном Рузвельтом була укладена Атлантична хартія. Пізніше, 24 вересня, в Лондоні, до хартії приєдналися представники урядів СРСР, Бельгії (в еміграції), Чехословаччини (в еміграції), Греції (в еміграції), Люксембургу (в еміграції), Нідерландів (в еміграції), Норвегії (в еміграції), Польщі (в еміграції), Югославії (в еміграції), а також «Вільної Франції». Антигітлерівська коаліція оформилася.

15 серпня 1941 року РСЧА був залишений Кривий Ріг, 16 серпня — Кінгісепп, 17 серпня — Миколаїв та Нарва, 19 серпня — Новгород та Херсон.

20 серпня 1941 року декретом Гітлера був заснований рейхскомісаріат Україна як адміністративна одиниця Великонімецького рейху. Він містив у собі захоплені українські території за виключенням дистрикту Галичина (що передавався під контроль Генерал-губернаторства), Трансністрії (Задністров'я) та Північної Буковини, які відходили Румунії, а, пізніше, ще й Таврії (Криму), анексованої Німеччиною під майбутню німецьку колонію Готенгау. Крім того рейхскомісаріат Україна повинен був пізніше охопити ще й деякі російські області: Курську, Воронезьку, Орловську, Ростовську, Тамбовську, Саратовську та Царицинську.

23 серпня 1941 року Фінляндія завершує окупацію Північного Приладож'я, 9 вересня — Карельського перешийка.

25 серпня 1941 року вермахтом були окуповані Великі Луки. 28 серпня був також взятий Таллінн. 5 вересня континентальна територія Остланду виявилася повністю захопленою.
29 серпня 1941 року Німеччина після невдалої спроби створення Громадянського комісаріату формує на території окупованої Сербії Уряд національного порятунку під керівництвом генерала Мілана Недіча та військовою адміністрацією Третього рейху (нім. Militärverwaltung in Serbien). Формально включений до складу Сербії західний Банат при цьому де-факто знаходився в руках місцевої етнічної німецької меншини.
30 серпня 1941 року в Бендерах був підписаний німецько-румунський договір про приєднання захопленої Трансністрії до Румунії.

Вересень 1941 року — I конференція ОУН (б) винесла рішення про визнання Третього рейху ворогом України нарівні з СРСР.
3 вересня 1941 року Сталін констатував у листі Черчиллю: "Радянський Союз втратив більше половини України і, крім того, ворог опинився біля воріт Ленінграда. […] Німці вважають небезпеку на Заході блефом і безкарно перекидають із Заходу всі свої сили на Схід, будучи переконаними, що ніякого другого фронту на Заході немає і не буде ".
З 4 вересня — захоплення Східної Карелії Фінляндією. 2 жовтня 1941 року був захоплений Петрозаводськ. На початку грудня був перерізаний Біломорсько-Балтійський канал. До літа 1944 року радянсько-фінська лінія фронту стабілізувалася.

8 вересня 1941 року замкнуто німецько-фінське кільце навколо Ленінграда. Початок блокади міста. 19 вересня радянськими війстками був залишений Київ.
3 жовтня 1941 року німецькими військами без бою був захоплений Орел. 6 жовтня припинив оборону Брянськ, 11 жовтня — Мценськ, 12 жовтня — Калуга, 14 жовтня — Калінін (Твер) і Ржев, 16 жовтня — Одеса, 17 жовтня — Таганрог, 18 жовтня — Малоярославець та Можайськ. 21 жовтня захоплена західна половина Наро-Фомінська (відбито 26 грудня).

22 жовтня 1941 року німецькими збройними силами був захоплений Моонзундський архіпелаг (він використовувався Червоною Армією як база для бомбардувань Берліна та підтримки Балтійського флоту).
24 жовтня 1941 року був захоплений Харків. 2 листопада — вермахтом занятий Крим і блокований Севастополь. 3 листопада зайнятий Курськ, 8 листопада — Тихвін.
Жовтень-листопад 1941 року — в кількох селах під Полоцьком утворюється «республіка Зуєва» («республіка старовірів»).
15 листопада 1941 року німецькими властями офіційно оформляється автономне Локотське самоврядування, яке пізніше поширилося на ряд окупованих районів Орловської та Курської областей.
16 листопада 1941 року німецькими військами був захоплений Керч (відбита 30 грудня 1941 року, після того знову захоплювалася ще тричі), 20 листопада — Ростов-на-Дону (відбитий 28 листопада 1941 року). 20 листопада був занятий Сталіногорськ (Новомосковськ).
18 листопада 1941 року у Північній Африці британські війська зняли облогу з Тобрука та відкинули німецько-італійські сили в Тріполітанію, заволодівши Кіренаїкою.

25 листопада 1941 року Антикоминтернівський пакт продовжується ще на п'ять років. До нього приєднуються Фінляндія, Румунія, Болгарія, Данія, Словаччина та прояпонський нанкінський уряд Китаю Ван Цзінвея.

1 грудня 1941 року — падіння Ужицької Республіки югославських партизанів у Сербії. Територія знову була захоплена гітлерівцями.
2 грудня 1941 року після більш ніж чотирьохмісячної облоги РСЧА залишає військово-морську базу СРСР у Фінляндії на півострові Ханко (Гангут). 4 грудня 1941 року був захоплений Єлець.
5 грудня 1941 року — початок контрнаступу Червоної Армії під Москвою.
7 грудня 1941 року Японська імперія здійснює напад на Перл-Харбор на Гавайських островах. 8 грудня США оголошують Японії війну.

9 грудня 1941 року військами РСЧА були звільнені Тихвін та Єлець.
11 грудня 1941 року Німеччина та Італія оголосили війну США.
16 грудня 1941 року радянськими військами був звільнений Калінін (Твер), 22 грудня — Волоколамськ, 26 грудня — Наро-Фомінськ, 30 грудня — Калуга.
26 грудня відбулася висадка десанту РСЧА та захоплення Керчі, а 30 грудня — Феодосії. До 2 січня 1942 року радянські війська повністю займають Керченський півострів.

1942 рік

2 січня 1942 року РСЧА звільнений Малоярославець, 14 січня — Мединь, 20 січня — Можайськ.
21 січня 1942 року війська Роммеля розгромили основні сили британських військ і 7 лютого вийшли на рубіж Ель-Газала — Бір-Хакейм.
29 січня 1942 року Червоною Армією звільнені були Сухиничі. 14 лютого партизани Дятьковского району Орловської (нині Брянської) області зайняли місто Дятьково та утворили «Дятьковську Радянську республіку», відновивши радянську владу. 15 лютого група партизанських загонів («Ураган», «Дідусь» та інші) звільнила Дорогобуж Смоленської області.
1 лютого 1942 року рейхскомісар Норвегії Йозеф Тербовен оголошує дію монархії призупиненою та призначає на посаду міністра-президента Відкуна Квіслінга з титулом фьорера («вождя»).

Квітень 1942 року — на II конференції ОУН (б) було вказано на «швидку можливість збройної боротьби за українську державність у підходящий час», коли СРСР зазнає поразки, або Німеччина виснажить свої сили у війні. Збройна боротьба проти німецьких окупантів відкладалася на невизначений термін, до часу настання виснаження сил німців. Основними завданнями ставилася боротьба проти «московсько-більшовицьких впливів», «пропаганди партизанщини», «опортуністів» з ОУН (м) та інших українських політичних течій.

20 квітня 1942 року була завершена Ржевсько-Вяземська операція. Радянськими військами були повністю звільнені Московська і Тульська області, багато районів Калінінської та Смоленської областей.
18 травня 1942 року провал Керченсько-Феодосійської операції РСЧА, Крим залишений в руках німців. 4 липня був захоплений Севастополь, 6 липня — правобережна частина Воронежа, 8 липня — Старий Оскол.
27 травня війська Роммеля, витісняючи британські сили, вступили в Єгипет і до кінця червня обложили Ель-Аламейн пербуваючи у безпосередній близькості до Суецького каналу.
17 липня 1942 року вермахтом був захоплений Ворошиловград, 24 липня — Ростов-на-Дону (повторно), 27 липня — смт Шотово Ворошиловградської області, останній утримуваний радянськими військами населений пункт на території УРСР^[10]. Початок Сталінградської битви.

Початок Битви за Кавказ. 27 липня був захоплений Новочеркаськ, 6 серпня — Армавір, 9 серпня — Краснодар, 10 серпня — Майкоп, 12 серпня — Еліста.
19 серпня 1942 року британсько-канадські війська атакують французьке місто Дьєп. Атака відбита, союзникам нанесені важкі втрати.
21 серпня 1942 року загін альпіністів 1-ї гірськострілецької дивізії «Едельвейс» встановив на західній вершині Ельбрусу прапори вермахту та своєї дивізії. 25 серпня був захоплений Моздок, 31 серпня — Анапа, 11 вересня — Новоросійськ.
9 вересня 1942 року був утворений Білоруський штаб партизанського руху (БШПР). З кінця 1941 року в Білорусі почали утворюватися партизанські краї та зони, повністю очищені від нацистів. Так, у березні 1942 року був повністю звільнений Кличевський район Могильовської області разом з райцентром. Великі території були звільнені в 1942 році у білоруському Поліссі, Вітебської, Мінської, Барановицькій, Вілейської областях.
23 жовтня 1942 року — початок британського контрнаступу при Ель-Аламейні. 13 листопада німцями був залишений Тобрук. 20 листопада — відхід німецьких військ з Бенгазі.
28 жовтня 1942 року був захоплений Нальчик.
8 листопада 1942 року — початок висадки американо-англійських військ у Алжирі та Марокко, до кінця листопада територія цих колоній була повністю звільнена від сил вішістської Франції.
10-11 листопада 1942 року німецькі та італійські війська, незважаючи на протести режиму Віші, повністю окуповують контролювавші нею території Франції (операція «Антон») з метою запобігання раптової висадки союзних військ. Відтепер Франція була розділена на Північну та Південну зону окупації.

11 листопада 1942 року — італійські війська окуповують Монако.

13 грудня Адольф Гітлер проголосив Антона Адріан Мюссерта лейдером («вождем») нідерландського народу. Однак реальна влада залишалася в руках рейхскомісара Артура Зейсс-Інкварта.
22 грудня 1942 року була сформована перша регулярна військова частина Народно-визвольної армії Югославії — 1-а пролетарська бригада.

1943 рік, січень-серпень

1 січня 1943 року Сталінградський фронт перейменовується в Південний. Початок контрнаступу радянських військ на Кавказі. 1 січня військами РСЧА була занята Еліста, 3 січня — Моздок, 4 січня — Нальчик, 10 січня — Кисловодськ, * 11 січня — Єсентуки, П'ятигорськ, Мінеральні Води. 17 січня були звільнені Великі Луки.
18 січня 1943 року — прорив блокади Ленінграда. Війська Ленінградського та Волховського фронтів з'єдналися в районі Робітничих селищ № 1 і 5. У цей ж день був звільнений Шліссельбург та очищено від гітлерівців все південне узбережжя Ладозького озера.
21 січня 1943 року військами РСЧА був звільнений Ставрополь.
23 січня 1943 року британцями було захоплене Тріполі. На початку лютого вони витіснили німецько-італійські війська з Лівії до Тунісу.
25 січня 1943 року Червоною Армією був звільнений Воронеж, велика частина Воронезької та Курської областей, Армавір, 30 січня — Майкоп.
2 лютого 1943 року — завершення Сталінградської битви. Один з її підсумків — криза профашистських режимів в Італії, Румунії, Угорщині, Словаччині, невступ у війну Туреччини.
4 лютого 1943 року — завершення Північно-Кавказької операції. Радянськими військами було звільнені Чечено-Інгушська, Північно-Осетинська та Кабардино-Балкарська АРСР, Ставропольський край, частина Ростовської області та Краснодарського краю. 7 лютого вермахт покидає Азов, 8 лютого — Курськ, 9 лютого — Білгород (18 березня зайнятий знову), 12 лютого — Краснодар, 13 лютого — Новочеркаськ, 14 лютого — Ростов-на-Дону і Ворошиловград, 16 лютого — Харків (зайнятий знову 14 березня).
16 лютого 1943 року радянські альпіністи почали сходження на Ельбрус, з вершини якого зняли нацистські прапори та підняли державний прапор СРСР. 3 березня військами РСЧА був звільнений Ржев, 12 березня — Вязьма.

17-23 лютого 1943 року — рішенням III конференції ОУН (б) УПА почала бойові дії проти країн Осі.

21 березня 1943 року — початок наступу англо-американських військ в Тунісі.
13 травня 1943 року — капітуляція італо-німецьких військ (250 тис. Осіб) у Північній Африці.
Початок червня 1943 року — Великобританія та США сповіщають Радянський Союз про своє рішення не створювати другий фронт у Західній Європі у 1943 році, а зосередитися на Північній Африці та підготовці висадки в Сицилії.

1 липня 1943 року, Манштейн сказав: "Гітлер заявив, що тепер не можна давати обіцянки окремим народам Радянського Союзу зважаючи на поганий вплив цього на наших солдатів. Наші солдати повинні знати, за що вони борються, а саме — за життєвий простір для своїх дітей та онуків … "^[11]

5 липня 1943 року відбувся німецький наступ на Курській дузі. Початок Курської битви. 12-23 липня — битва під Прохоровкою, найбільший в історії зустрічний танковий бій та вирішальна подія битви на Курській дузі.

10 липня 1943 року — початок висадки союзників в Сицилії (операція «Хаскі»). Манштейн: "Нарада 13 липня почалося заявою Гітлера про те, що положення на Сицилії, де західні держави висадилися 10 липня, стало серйозним. Італійці взагалі не воювали. Ймовірно, ми втратимо острів ".^[11]
25 липня 1943 року — антифашистський переворот в Італії, арешт Беніто Муссоліні на аудієнції у короля Віктора Еммануїла III. 27 липня — розпуск Національної фашистської партії Італії.

5 серпня почався контрнаступ радянських військ. РСЧА заняла Орел та Бєлгород. У Москві був влаштований перший салют перемоги. 23 серпня Червоною армією звільнений Харків, закінчилася Курська битва. На думку Еріха фон Манштейна, "вона була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її невдачею, рівнозначною провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони ".^[12]

Після битви на Курській дузі

1943 рік, серпень-грудень

13 серпня 1943 року сином першого президента Латвії Костянтином Чаксте була утворена Латвійська центральна рада, що проголосила незалежну Латвійську республіку. Навесні 1944 року керівництво ради було репресоване гітлерівцями, останні осередки прихильників ЛЦС були придушені до листопада того ж року.
17 серпня 1943 року американські війська захопилиМессіну. Таким чином, вся Сицилія опинилася в руках союзних військ.

28 серпня 1943 року після зустрічі з Гітлером у Східній Пруссії та свого повернення в Софію раптово помер цар Болгарії Борис III, за офіційною версією від інфаркту. З'явилися версії його отруєння через розбіжності з фюрером (зокрема, Борис так і не оголосив війну СРСР). Наступником Бориса став його 6-річний син Симеон II.
30 серпня 1943 року військами РСЧА була звільнена Єльня, 1 вересня — Дорогобуж, 25 вересня — Смоленськ та Рославль, було ліквідоване Локотське самоврядування, завершилася Смоленська операція.

30 серпня 1943 року в ході Донбаської операції Червоною Армією був звільнений Таганрог, 2 вересня — Суми, * 6 вересня — Конотоп, 8 вересня — Сталіно (Донецьк), 10 вересня — Маріуполь.
3 вересня 1943 року Італією було підписане перемир'я з союзниками. У той ж день відбувся початок англо-американської висадки у материковій Італії. 8 вересня країна офіційно виходить з війни.
3-8 вересня 1943 року Німеччина окуповує північну та центральну частину Італії. 10 вересня на окупованій Німеччиною території утворюються дві військові зони — Передальпійська оперативна зона (нім. Operationszone Alpenvorland) та Оперативна зона Адріатичного узережжя(нім. Operationszone Adriatisches Küstenland). Крім цього, Німеччина анексовує італійський Південний Тіроль. Муссоліні визволяє есесівський спецназ на чолі з Отто Скорцені та доставляється в зону окупації. 23 вересня Муссоліні оголошує, що спрямований проти нього державний переворот зазнав невдачі, і режим продовжується у вигляді Італійської соціальної республіки.
8 вересня 1943 року Німеччина окуповує Монако.

З 9 вересня по 4 жовтня 1943 року партизани та частини руху «Вільна Франція» звільняють Корсику.

З 10 вересня 1943 року вермахт окуповує Албанію, Чорногорію, Македонію, Грецію замість італійців.
Після падіння режиму Муссоліні британські війська спробували закріпитися на Додеканеських островах (володіння Італії з 1912 року), проте в період з 8 вересня по 22 листопада 1943 року вони були вибиті звідти гітлерівцями до завершення війни.
Скориставшись падінням режиму Муссоліні, Незалежна держава Хорватія анексовує італійські території в Чорногорії (Котор) та Далмації, окрім Зари (Задара).
16 вересня 1943 року Червона Армія звільняє Новоросійськ та Новгород-Сіверський, 17 вересня — Брянськ, 21 вересня — Чернігів та Анапу, 23 вересня — Полтаву, 25 вересня — Смоленськ і Рославль, 29 вересня — Кременчук.

17 вересня 1943 року американський десант окупуовує острів Сардинія.

1 жовтня 1943 року союзні війська вступають в Неаполь. За добу до цього народним повстанням звідти були вигнані німці. До весни 1944 року кордоном просування союзних військ в Італії було «Лінія Вольтурно», що знаходилася південніше Риму.
7 жовтня 1943 року військами РСЧА була занята Тамань, 14 жовтня — Запоріжжя, 23 жовтня звільнений Мелітополь, 25 жовтня — Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ. 6 листопада був звільнений Київ, 13 листопада — Житомир (знову залишений 18 листопада), 26 листопада — Гомель.

25 жовтня 1943 року був утворений прозахідний Верховний комітет визволення Литви, формально проіснувавший до 1990 року.

28 листопада — 1 грудня 1943 року — Тегеранська конференція керівників СРСР, США та Великобританії. Одним з її підсумків було закріплення за Радянським Союзом після перемоги всіх його надбань 1939–1940 років (включаючи підсумки фінської війни), частини Східної Пруссії, а також західної межі Польщі по Одеру та Нейсе. Відкриття другого фронту було заплановане на травень 1944 року.

29 листопада 1943 року у місті Яйце (Боснія) в ході другої сесії Антифашистського віче народного визволення Югославії на звільнених від гітлерівців територіях проголошений Національний комітет по звільненню Югославії — провісник Демократичної Федеративної Югославії. Цей день вважається днем утворення федеративної республіки. Королю Петру II Карагеоргієвичу було заборонено повертатися в країну до закінчення війни, була засуджена діяльність лондонського емігрантського монархічного уряду.

Станом на грудень 1943 року радянські партизани контролюють близько 60% формально окупованої німцями території Білорусі^[13]. 14 грудня 1943 грудня РСЧА заняла Черкаси, до середини — кінця місяця Червоною Армією була звільнена вся Лівобережна Україна.

21 грудня 1943 року в Мінську була проголошена та визнана німецькою адміністрацією Білоруська центральна рада на чолі з президентом Радославом Островським. Незважаючи на те, що БЦР підкорявся ряд збройних формувань (БНС, БКО) — її повноваження були сильно обмеженими.

1944 рік, січень-травень

1 січня 1944 року була утворена Крайова Рада Народова — вищий представницький підпільний орган майбутньої ПНР. Декретом Крайової Ради Народової створена Армія Людова.

8 січня 1944 року Червоною Армією був звільнений Кіровоград, 14 січня — Мозир, 20 січня — Новгород, 24 січня — Пушкін (Царське село) та Павловськ, 26 січня — Гатчина. До середини січня РСЧА перейшла старий (до 1939 року) західний кордон СРСР з Польщею.
1 лютого 1944 року радянськими військами був звільнений Кінгісепп, 3 лютого почалося звільнення Естонської РСР, 4 лютого вони вступають у звільнений до того часу партизанами Гдов, 5 лютого — в Луцьк і, за сприяння партизанів, Рівне, 8 лютого — Нікополь, 14 лютого — Корсунь-Шевченківський, 18 лютого — Стара Русса, 22 лютого — Кривий Ріг.

Березень 1944 року — за сприяння окупаційних німецьких властей (обергрупенфюрер СС Карл Ліцман) був утворений Національний комітет Естонії з метою домагатися автономії Естонії. Надалі рішенням комітету президентом Естонії був визнаний Юрі Улуотс, призначено підпільний уряд на чолі з Отто Тііфом. 14 вересня 1944 року була зроблена невдала спроба сформувати національний уряд під головуванням Тііфа.

10 березня 1944 року РСЧА звільнена Умань, 13 березня — Херсон, 17 березня — Ямпіль, 19 березня — Сороки (почалося звільнення Молдавської РСР), 20 березня — Вінниця.
20 березня 1944 року вермахт повністю окуповує Угорщину, запобігаючи її виходу з війни (операція «Маргарита»). За спогадами німецьких солдатів, це був останній раз, коли населення зустрічало їх квітами.
26 березня 1944 РСЧА вийшла до річки Прут на державний кордон СРСР з Румунією, в цей ж день нею були взяті Бєльці, 28 березня — Миколаїв, 29 березня — Чернівці, 31 березня — Очаків.
2 квітня 1944 року уряд СРСР розповсюдив заяву про те, що, вступаючи на територію Румунії, Радянський Союз не переслідує мети придбання будь-якої частини її території^[14]. 4 квітня був звільнений Хотин. 8 квітня Червона Армія вийшла на кордон СРСР з Чехословаччиною. 10 квітня була взята Одеса, 11 квітня — Джанкой та Керч, 12 квітня — Тирасполь та Дубоссари.

Румунський уряд запросив умови перемир'я. 12 квітня СРСР направив відповідь, в якій були викладені умови припинення бойових дій: а) приєднання до антигітлерівської коаліції та оголошення війни Німеччині, б) відновлення радянсько-румунського кордону за договором 1940 року, в) відшкодування збитків, заподіяних Радянському Союзу військовими діями та окупацією, г) повернення військовополонених та інтернованих, д) забезпечення та сприяння радянським військам у вільному пересуванні по румунській території, е) СРСР згоден на анулювання віденського арбітражу по Трансільванії. Уряд Антонеску відкинув ці умови.

13 квітня 1944 року РСЧА звільнені Феодосія, Сімферополь та Євпаторія, 14 квітня — Тернопіль, Судак та Алушта, 15 квітня — Ялта, 9 травня — Севастополь. Станом на12 травня вермахт повністю залишив Крим.

21 квітня 1944 року формується перший уряд Національної єдності в Італії.

13 травня 1944 року — спільна заява урядів Радянського Союзу, Великобританії та США, адресована сателітам гітлерівської Німеччини — Угорщини, Румунії, Болгарії та Фінляндії. У заяві говорилося про неминучість поразки фашистського блоку та висувалися вимоги: припинити згубну співпрацю з Німеччиною, вступити в боротьбу з нею і тим самим наблизити завершення війни, зменшити втрати своїх країн, свою відповідальність за злочинну війну^[14].

2 червня 1944 року Шарль де Голль утворює в Лондоні тимчасовий уряд Французької Республіки (фр. France Libre).З серпня 1944 року він набуває владу у звільненій Франції. 23 жовтня цей уряд визнається союзниками законним.

4 червня 1944 року після прориву чотирьохмісячної оборони Монте-Кассіно союзні війська без бою входять до Риму. Останній був оголошений «відкритим містом»: всі німецькі війська покинули його та відступили на північ.
6 червня 1944 року — початок висадки союзників у Нормандії (північна Франція). Відкрито «Другий фронт».

Після відкриття другого фронту

1944 рік, червень-серпень

17 червня 1944 року Ісландія, яка знаходилася під американською окупацією, припиняє свою унію з Данією, проголошує незалежність та стає республікою.

20-21 червня 1944 року РСЧА був звільнений Виборг, 28 червня — Петрозаводськ.
22 червня 1944 року — початок операції «Багратіон», в ході якої була звільнена Білорусь, більша частина Литви та майже повністю розгромлена німецька група армій «Центр». 26 червня звільнений Вітебськ, 27 червня — Орша.

22 червня — 5 липня 1944 року — хвиля антинацистських народних виступів у Копенгагені та інших містах окупованії Данії.

29 червня 1944 року союзники оволоділи портом Шербур.

Становище воюючих сторін станом на 15 серпня 1944 року

3 липня 1944 року у передальпійському регіоні Веркор групами партизанів-макі (maquis) проголошується антинацистська Вільна Республіка Веркор, проте до кінця місяця гітлерівці ліквідовують заколот.
3 липня 1944 року Червона Армія захоплює Мінськ, 13 липня — Вільнюс. 3 липня ліквідована маріонеткова адміністрація Білоруської центральної ради. 17 липня РСЧА вступає на територію Генерал-губернаторства (Польщі), 22 липня РСЧА звільнений Холм, 23 липня — Псков, 24 липня — Люблін.

15 липня 1944 року було проголошено утворення націоналістичної Української головної визвольної ради — «верховного органу українського народу в його революційно-визвольній боротьбі». Він формально проіснував аж до розпаду Радянського Союзу.
20 липня 1944 року — невдалий замах на Адольфа Гітлера у головній ставці фюрера в Растенбурзі (Східна Пруссія) у результаті змови офіцерів вермахту. У Берліні одночасно відбулася спроба державного перевороту. У ході розслідування було заарештовано кілька тисяч чоловік^[15] та близько двухсот страчено^[16].

До 21 липня 1944 року американці заняли Сен-Ло, англо-канадські війська — Кан. 27 червня американцями звільнений Шербур.

21 липня 1944 року був сформований Польський комітет національного визволення. Ця дата надалі стала вважатися днем проголошення ПНР.

26 липня 1944 року частинами РСЧА була звільнена Нарва, 27 липня нею були взяті Львів, Станіславів та Перемишль, а також Білосток та Шяуляй, 28 липня — Брест. У ці ж дні РСЧА форсувала Віслу. 1 серпня вона взяла Каунас, 5 серпня — Стрий, 6 серпня — Дрогобич. 2-6 серпня 1944 року Червона Армія вийшла до кордону Третього рейху у Східній Пруссії. 15 серпня нею був звільнений Сандомир. Україна була очищена від гітлерівців.
30-31 липня 1944 року вермахт окуповує Сан-Марино^[17].

1 серпня 1944 року — початок Варшавського повстання.
2 серпня 1944 року Туреччина розриває дипломатичні та економічні відносини з Німеччиною.
2 серпня 1944 року — створено Антифашистські збори по народному визволенню Македонії — «верховного, законодавчого, представницького та виконавчого найвищого органу державної влади Демократичної Македонії».

4 серпня під натиском повставших італійців гітлерівцями була залишена Флоренція і 13 серпня її зайняли союзні війська. 15 серпня 1944 року війська союзників вторгаються в південну Францію між Тулоном та Каннами. 17 серпня були звільнені Фалез та Орлеан. 19 серпня німецькі війська почали відходити з території південної Франції. На окупованих гітлерівцями територіях активізувалися французькі партизани. 19 серпня — початок народного повстання в Парижі.
21 серпня 1944 року Червоною Армією були звільнені Ясси, 22 серпня — Аккерман, 24 серпня — Кишинів. До 26 серпня вся територія Молдавії була очищена від німецьких військ.

22 серпня 1944 року союзні війська вступають до звільненого партизанами Греноблю, 25 серпня союзники за підтримки партизан звільняють Париж, 28 серпня — Марсель і Тулон, 29 серпня — Бордо.

23 серпня в Бухаресті спалахнуло антифашистське повстання та відбувся державний переворот. Король Румунії Міхай I, що став на боці повсталих, наказав заарештувати Антонеску та пронацистських генералів. Було сформовано новий уряд, який оголосив про вихід Румунії з війни на боці Німеччини. 23 серпня Румунія оголосила війну Німеччині і прийняла умови миру, запропоновані союзниками. Вранці 24 серпня німецька авіація бомбардувала Бухарест і німецькі війська спробували придушити опір, проте вже до 27-28 серпня вони були ліквідовані.
29 серпня 1944 — початок Словацького національного повстання. Значна частина словацької армії саботує накази влади або відкрито переходить на бік народу. 31 серпня повстанці звертаються за допомогою до СРСР.

29 серпня під натиском РСЧА припинила опір Констанца, 30 серпня — Плоєшті, 31 серпня війська 2-го Українського фронту вступили в Бухарест, занятий румунськими повстанцями.
30 серпня 1944 року канадські війська вступають в Руан, американські — в Реймс.

1944 рік, вересень-грудень

1 вересня 1944 року союзники і партизани звільняють Верден та Дьєп, 2 вересня — Ліон, 3 вересня — Брюссель, відбулося збройне повстання в Антверпені. 4 вересня британські війська вступають в місто, звільнене повстанцями.
2 вересня 1944 року президент Фінляндії Карл Маннергейм направив лист Гітлеру з офіційним попередженням про вихід Фінляндії з війни. 4 вересня уряд Фінляндії робить заяву про розрив відносин з Німеччиною, в цей ж день закінчилися бойові дії між радянськими та фінськими військами. 15 вересня Німеччина зажадала у Фінляндії здати острів Готланд, а після відмови спробувала захопити його. Таким чином, розпочалася німецько-фінська Лапландська війна. 19 вересня в Москві Фінляндія підписала угоду про перемир'я з СРСР.

5 вересня 1944 року — уряди Бельгії, Нідерландів та Люксембургу підписують договір про створення Бенілюксу.
6 вересня 1944 року війська союзників звільняють Монако.

Становище воюючих сторін станом на 15 жовтня 1944 року

7 вересня 1944 року режим Віші, перебуваючи перед загрозою з боку наступаючих союзних військ, евакуюється з Франції у південну Німеччину і засновує в Зігмарінгені уряд у вигнанні.

8 вересня 1944 року на засіданні Латвійської центральної ради в Ризі була прийнята Декларація про відновлення незалежної Латвійської республіки. Латвійська центральна рада оголошувалася тимчасовим урядом латвійської держави. Проте, зважаючи на наступ радянських військ, вже наступного дня Латвійська центральна рада відправилася у вигнання, де і продовжувала свою діяльність аж до розпаду Радянського Союзу.
8 вересня 1944 року Болгарія приєднується до антигітлерівської коаліції. 9 вересня в Софії почалося повстання, відбувся державний переворот, пронацистські міністри були заарештовані і в результаті був сформований новий уряд Вітчизняного фронту, 10 вересня Болгарія відкликає свої війська з окупованих Македонії та Фракії і оголошує війну Німеччині та Угорщині. Болгарська армія перепідпорядковується 3-му Українському фронту. 15 вересня РСЧА вступає в Софію.

8 вересня — 28 жовтня 1944 року, незважаючи на передчасність, РСЧА була проведена Східно-Карпатська операція з метою підтримки словаків. Прорватися до повстанців не вдалося, Словаччина була повністю окупована гітлерівцями, заколот придушений. 30 жовтня німці відзначили поразку повстання проведенням параду.

8 вересня 1944 року після виведення болгарських військ з території Македонії її займає вермахт. На цій території проголошується Незалежна республіка Македонія під керівництвом націоналістів Внутрішньої македонської революційної організації (ВМОРО).
11 вересня 1944 року союзниками було реставроване Велике герцогство Люксембург.

12 вересня 1944 року між СРСР, США та Великобританією був підписаний протокол Угоди про окупаційні зони в Німеччині. Цього ж дня в Москві підписано перемир'я Радянського Союзу з Румунією.
12 вересня 1944 року британо-канадські війська захоплюють Гавр. 15 вересня американці звільняють Нансі. 17 вересня 1944 року — початок висадки союзників у Нідерландах та Бельгії з метою обійти укріплену «лінію Зігфрида» з півночі в район Арнема та захоплення нідерландських портів. До 25 вересня це здійснити не вдалося. 21 вересня канадські війська звільняють Булонь.

18 вересня 1944 року в Талліні легалізується підпільний уряд Естонії на чолі з колаборантом Отто Тііфом, який проголошує незалежність (на вежі «Довгий Герман» піднімають два прапори — Естонії та кригсмарине Німеччини^[18]) і кілька днів намагається протистояти відступаючим німецьким та наступаючим радянським військам.
20-24 вересня 1944 року союзні війська відбивають та окуповують Сан-Марино^[17].

22 вересня 1944 року РСЧА захоплює Таллінн, 23 вересня — Пернов (Пярну), 24 вересня — Хаапсалу. Станом на 26 вересня була звільнена вся континентальна Естонія.
З 24 вересня 1944 року відбувалися бої Червоної Армії в західній Румунії проти німецьких та угорських військ. В кінці вересня — на початку жовтня радянські війська виходять на румуно-угорський кордон та територію Югославії.
28 вересня 1944 року німці почали відступати з території північної Франції на укріплену лінію Зігфріда. 30 вересня союзники займають Кале. До середини жовтня вся Франція, окрім Ельзасу та Лотарингії, та частина Бельгії опиняються в руках союзних військ.
2 жовтня 1944 року Варшавське повстання було придушене гітлерівцями.
3 жовтня 1944 року — наказ німецького верховного командування про відступ вермахту з Греції. На наступний день була розпочата висадка та окупація Греції британськими військами.
9 жовтня 1944 року на четвертій Московській конференції Черчилль і Сталін домовляються про поділ сфер впливу двох великих держав на Балканах (так звана «Угода про відсотки»). За цією угодою СРСР отримував 90% впливу в Румунії, 75% в Болгарії, Великобританія — 90% у Греції. Вплив Радянського Союзу та Великобританії в Угорщині та Югославії, згідно першої пропозиції Черчилля, повинен був стати паритетним, по 50%. Сталін з цим не погодився і в наступні два дні за підсумками переговорів міністрів закордонних справ Ентоні Ідена та В'ячеслава Молотова відсоток радянського впливу у двох країнах був підвищений до 80%.

10 жовтня 1944 року на невеликій території П'ємонту у північній Італії, захопленій повставшими проти гітлерівців та фашистського режиму Муссоліні італійцями, була проголошена Республіка Альба (названа по імені наполеонівської маріонеткової Республіки Альба 1796–1801 років). 2 листопада бунтівна республіка була ліквідована фашистами .

8 жовтня 1944 року зі звільненням радянськими військами села Лавочне Дрогобицької області Українська РСР була повністю відновлена в межах 1941 року.
12 жовтня 1944 року радянсько-болгарські війська та югославські партизани захоплюють Лєсковац, Ніш та ряд інших міст південної Сербії. У цей ж день грецькі повстанці звільняють Афіни та Пірей. 13 жовтня 1944 року Червона Армія захоплює Ригу.

13 жовтня 1944 року британські війська вступають в Афіни. До цього моменту практично вся територія континентальної Греції була залишена німцями та звільнена місцевим Опором. 18 жовтня створюється пробританський уряд на чолі з Георгіосом Папандреу (старшим).
15 жовтня регент Угорського королівства Міклош Хорті оголосив про перемир'я з Радянським Союзом, однак угорські війська не припинили ведення бойових дій. В результаті операції «Панцерфауст» загоном СС був викрадений син Хорті, що змусило його анулювати перемир'я та передати владу пронімецькому диктатору Ференцу Салаші. 16 жовтня була утворена «Угорська держава».

15 жовтня РСЧА була занята Печенга. Станом на 22 жовтня більша частина Латвії, за винятком «Курляндського котла», була очищена від гітлерівців. 25 жовтня радянські війська перетнули норвезький кордон та звільнили Кіркенес. 2-8 жовтня були звільнені острова Хіюмаа та Сааремаа.
20 жовтня 1944 року радянські війська звільнили Дебрецен і разом з югославськими партизанами заняли Белград, 21 жовтня — Кралево. Станом на грудень партизани НВАЮ контролювали всю східну частину Югославії — територію Сербії, Македонії, Чорногорії та більшу частину узбережжя Далмації.

20 жовтня 1944 року в Бераті був створений Тимчасовий демократичний уряд Албанії, майбутньої Народної Соціалістичної Республіки Албанія.

21 жовтня 1944 року американці звільнили Ахен.

Станом на 22 жовтня РСЧА в результаті Мемельської операції від німецьких військ була звільнена велика частина північного берега Німану. 25 жовтня завершилося визволення Румунії. 26-27 жовтня були заняті Мукачево та Ужгород, * 28 жовтня Закарпаття було повністю очищене. 2 листопада Червона Армія вийшла на ближні підступи до Будапешту, контролюючи до цього періоду південний схід Угорщини.

30 жовтня 1944 року бійці грецького Опору звільняють Салоніки. 1 листопада в місто входять британські війська.
13 листопада 194 року з відходом німців з Македонії під натиском НВАЮ та радянсько-болгарських військ Незалежна республіка Македонія припиняє своє існування.

14 листопада 1944 року в Празі був утворений коллабораціоністський Комітет визволення народів Росії генерала Власова. Він мав у своєму розпорядженні особливі збройні сили (124 000 чоловік), проте встановити свою владу на будь-якій території йому вже не вдалося.

17 листопада 1944 року Народно-визвольна армія Албанії займає Тирану. 29 листопада завершується звільнення Албанії від гітлерівців.
22 листопада 1944 року американо-французькі війська займають Мец, 23 листопада — Страсбург.

Становище воюючих сторін станом на 15 грудня 1944 року

Станом на 23 листопада 1944 року РСЧА завершує звільнення Моонзундського архіпелагу.
Станом на листопад-грудень 1944 року з Німеччиною підтримували дипломатичні відносини лише дев'ять держав світу.

3 грудня 1944 року під час більш ніж стотисячної демонстрації в Афінах, організованої грецькими комуністами, поліція пробританського режиму Папандреу відкрила вогонь по натовпу. Більше 28 осіб було вбито, 148 поранено. До цього всі міністри-комуністи покинули місцевий уряд національної єдності. Громадянська війна в Греції перейшла в гарячу фазу, що отримала назву «Декемвріана» («грудневі події»). Станом на 12 грудня повстанці (ЕЛАС) тримали під своїм контролем здебільшого Афіни та Пірей. Британські окупаційні сили, які спочатку намагались зберігати нейтральність, застосовували артилерію проти комуністичних сил і за допомогою підкріплень, перекинутих з південної Італії, придушували заколот. Сталін, дотримуючись умов укладеної з Черчиллем «Угоди про відсотки», не втручався у ці події. Громадянська війна в країні закінчилася лише в 1949 році перемогою антикомуністів.

8 грудня 1944 року на частині території, відведеної Військовій адміністрації в Бельгії та Північній Франції (нім. Militärverwaltung in Belgien und Nordfrankreich), з центром у Льєжі був утворений новий рейхсгау Третього рейху — Валлонія (Wallonien).
15 грудня 1944 року на інших частинах території, відведеної Військовій адміністрації в Бельгії та Північній Франції, були утворені рейхсгау Фландрія (Flandern) з центром в Антверпені і дистрикт Брюссель (Brüssel). Щоправда, до цього моменту вся Бельгія та частина Нідерландів були вже в руках союзних військ.

15 грудня 1944 року — радянські війська завершили придушення антирадянського повстання на Північному Кавказі.

16 грудня 1944 року — початок наступу гітлерівців в Арденнах з метою розгрому англо-американських сил в Бельгії та Нідерландах. Станом на 25 грудня вермахту вдалося захопити частину Валлонії.

22 грудня 1944 року був утворений Тимчасовий уряд Угорщини на чолі з Білою Міклошем. 28 грудня рухнув режим Салаші. Міклош негайно відправив уряд Салаші у відставку. Червона Армія завершила оточення Будапешта 29 грудня 1944 року та розпочала його облогу, що тривала до лютого 1945 року.

1945 рік

1 січня ПКНВ був перетворений на Тимчасовий уряд Польської Республіки. У червні 1945 року за згодою великих держав було сформовано коаліційний Тимчасовий уряд національної єдності, який складалося з представників як лондонського, так і люблінського польських урядів. У подальшому комуністи отримали в ньому більшість.

6 січня 1945 року Черчилль просить Сталіна про допомогу у зв'язку з Арденнським нуступом гітлерівців. 12 січня Червона Армія на два тижні раніше запланованого приступає до Вісло-Одерської операції в Польщі та Східній Пруссії. 15 січня радянськими військами було звільнене Кельце, 16 січня — Радом, 17 січня — Варшава. Цього ж дня передові частини РСЧА, переслідуючи супротивника, вступають на власне німецьку територію у Верхній Сілезії.
9 січня 1945 року Червона Армія займає Краків, Тільзит, Лодзь, Кошице та Млаву, 21 січня — Гумбіннен і Танненберг. 22 січня — Інстербург та Алленштейн, 28 січня — Катовіце і Клайпеду (завершення визволення Литви).
20 січня 1945 року тимчасовий уряд Угорщини підписує в Москві угоду про припинення військових дій.
Станом на 25 січня 1945 року союзні війська ліквідовують наслідки прориву гітлерівців в Арденнах та відновлюють грудневу лінію фронту по лінії Зігфріда, тобто по західному кордоні Рейху. 2 лютого французькі війська звільняють Кольмар. 9 лютого американо-французьким військам вдається ліквідувати «кольмарський мішок» в Ельзасі та відкинути вермахт за Рейн.

Становище воюючих сторін станом на 1 травня 1945 року

4 лютого 1945 року розпочинається Ялтинська конференція глав великих держав. Серед обговорюваних питань беззастережна капітуляція Німеччини, наступний її розділ, Австрії та їх столиць (Берліна і Відня) на чотири зони окупації, межі майбутньої Польщі по лінії Керзона на сході та Одер-Нейсе на заході, проведення першої конференції ООН в Сан-Франциско, США . Була підписана Декларація про звільнену Європу, що визначила принцип відновлення суверенних прав європейських народів, тобто (у більшості випадків) довоєнні кордони держав.
13 лютого 1945 року після кровопролитних боїв Будапешт капітулював перед Червоною Армією. 23 лютого РСЧА звільняє Познань.
8-24 лютого 1945 року американо-британські війська виходять за Рейн, 1 березня вони займають Трір.
6-15 березня 1945 року — наступ гітлерівських військ в районі озера Балатон. Відбивши німецький натиск, частини 3-го Українського фронту перейшли в наступ на Відень.
6 березня 1945 року американські війська займають Кельн, 7 березня — Бонн, 19 березня — Кобленц та Вормс. Станом на 21 березня союзні війська захоплюють Рейнську область. 25 березня американці вступають в Дармштадт, 28 березня — у Франкфурт-на-Майні.

7 березня в результаті переговорів НКОЮ з емігрантським урядом Югославії було сформовано єдиний Тимчасовий уряд Демократичної Федеративної Югославії на чолі з Йосипом Брозом Тіто.

18 березня 1945 року РСЧА та Військо Польське звільняють Кольберг, 22 березня Червона Армія займає Секешфехервар, 23 березня — Веспрем, 25 березня — Банська-Бистрицю, 28 березня — Гдиню, Дьйор, Комаром, Капувар та * * * * Сомбатхей, 30 березня — Данциг.
30 березня — 8 квітня 1945 року — битва на Лієвченому полі (Battle on Lijevča field) неподалік від Баня-Луки в Боснії між сербськими четниками та хорватськими усташами. Було знищене та взяте в полон практично все керівництво четників.
1 квітня 1945 року Червона Армія займає Глогау, Трнаву та Шопрон, 3 квітня — Кремницю.
3 квітня 1945 року британські війська вступають в Мюнстер, французькі війська — в Карлсруе. 6 квітня союзники захоплюють Лінген, Айзенах та Вюрцбург.
4 квітня 1945 року — завершення визволення Угорщини від нацистів.

4 квітня 1945 року радянські війська вступають у Братиславу, пронімецька Словацька республіка припиняє своє існування. У Кошице формується уряд Національного фронту чехів та словаків, попередник ЧССР.

6 квітня 1945 року НВАЮ звільняє Сараєво.
9 квітня 1945 року РСЧА повністю займає Кенігсберг, 13 квітня Червона Армія захоплює Відень. 16 квітня — початок Берлінської операції.

12 квітня 1945 року американські війська займають Ерфурт та Веймар, 14 квітня британо-канадськими військами звільнений Арнем . 18 квітня британо-американські війська захоплюють Магдебург та Дюссельдорф, в цей ж день оточене рурське угруповання вермахту припиняє опір. 19 квітня американці займають Лейпциг, 20 квітня французькі війська вступають уШтутгарт.
21 квітня 1945 року союзні війська увійшли в звільнену партизанами Болонью. 25 квітня у всій північній Італії спалахує загальнонародне повстання. Через кілька наступних днів повстанці звільняють від гітлерівців Геную, Мілан, Падую і Турин. У Генуї партизани захоплюють в полон командувача армією «Лігурія» Родольфо Граціані, 28 квітня партизанами був схоплений та страчений Беніто Муссоліні. 29 квітня повстанці за допомоги союзних військ захопили Венецію і після цього союзниками була підписана спільна капітуляція німецьких військ в Італії і де-факто на всьому Середземноморському театрі військових дій.
25 квітня 1945 року неподалік від міста Торгау на Ельбі війська 1-го Українського фронту зустрілися з військами 1-ї армії США. Ця подія увійшла в історію як зустріч на Ельбі. В результаті зустрічі військ союзників залишки збройних сил Німеччини виявилися розколотими на дві частини — північну та південну.
26 квітня 1945 року Червона Армія займає Штеттін та Брно, 27 квітня — Потсдам. Американо-британські війська вступають в Бремен, 28 квітня — в Аугсбург.

27 квітня 1945 року на першому засіданні Тимчасового уряду Австрії була проголошена незалежність цієї країни.

30 квітня 1945 року американські війська вступають в Мюнхен.
30 квітня 1945 року — самогубство Адольфа Гітлера. У своєму заповіті він призначив адмірала Карла Деніца рейхспрезидентом (ця посада була раніше скасована самим Гітлером), а Йозефа Геббельса — канцлером (так званий «Фленсбурзький уряд» — за назвою його резиденції в місті Фленсбург поблизу Кіль).
1 травня 1945 року НВАЮ звільняє Рієку, а в наступні два дні — Істрію і Трієст, 8 травня — Загреб. Самогубство канцлера Йозефа Геббельса; уряд у званні «провідного міністра» очолює граф Шверін фон Крозіг.
1 травня 1945 року радянські воїни піднімають Прапор Перемоги над Рейхстагом в Берліні. 2 травня 1945 року гарнізон Берліна капітулює перед Червоною Армією.
2 травня 1945 року британські війська займають Любек, 3 травня — Гамбург.

4 травня 1945 року відбулося підписання акту про капітуляцію німецьких збройних сил в північно-західній Німеччині, Голландії, Шлезвіг-Гольштейні та Данії. 5 травня — підписання акту про капітуляцію на південній ділянці західного фронту, в Баварії та західній частині Австрії.
5 травня 1945 року — початок народного повстання в Празі. 6 травня РККА займає Бреслау.
Опівночі 8 травня 1945 року Друга світова війна в Європі завершилася беззастережною капітуляцією збройних сил Німеччини, підписаної представником фленсбургського уряду.

Повідомлення радянського радіо про капітуляцію Німеччини. Текст читає Ю. Левітан^ⓘ

8 травня 1945 року радянські війська займають Дрезден, 9 травня 1945 року Червона Армія штурмом бере Прагу, очищає острів Борнхольм та приймає капітуляцію гітлерівців у «Курляндському казані», а також на південному сході від Данцига та на косі Хель. Бої в околицях Праги тривали до 12 травня.
9 травня 1945 року НВАЮ звільняє Любляну. 14-15 травня 1945 року — Полянська битва в північній Словенії проти залишків вермахту, четників, усташів та словенського домобранства, остання битва Другої світової війни в Європі. Перемога НВАЮ.
23 травня 1945 року уряд у Фленсбургу був розпущений союзниками, всі його члени заарештовані американцями. Деніц був перепроваджений в Нюрнберг, де постав перед трибуналом.

Адміністративно-територіальний устрій

Рейх

Історично сформована адміністративна структура, що дісталася Третьому рейху в спадок від Веймарської республіки, — поділ країни на землі — не була ліквідована і формально продовжувала існувати аж до краху Рейху в 1945 році, незважаючи на плани нацистів провести адміністративно-територіальну реформу (нім. Reichsreform). Проте все більшого значення набував паралельний владний контур — партійний (НСДАП).

У 1926 році країна була розділена на партійні округи, гау. Після приходу нацистів до влади було прийнято ряд законодавчих актів, які все більше обмежували владу земель і, навпаки, що встановлювали переміщення центру реальної влади від міністрів-президентів (глав земель) до гауляйтерів (главам гау), які призначалися безпосередньо Гітлером. Втім, втручання в діяльність останніх зверху було відносно нечастим явищем.^[19] Нерідко одна і та ж людина поєднула державну посаду імперського намісника та партійну посаду гауляйтера.

Герби гау Рейху станом на жовтень 1939 року

Території, включені до складу Рейху в ході територіальної експансії та населені переважно етнічними німцями, мали статус рейхсгау — імперських округів. Від «звичайних» гау Старого Рейху вони, втім, не відрізнялися нічим, окрім походження. Рейхсгау, утворені на території колишньої Австрії після її аншлюсу, сукупно називалися Остмарк (Східна марка або Альпійські та дунайські рейхсгау) — Ostmarkgesetz. Межі округів залишалися як правило незмінними, за винятком збільшень за рахунок завойованих та анексованих територій.^[20] Станом на 1934 рік Рейх складався з 32 гау. До 1945 року їхня кількість зросла до 42.^[21] У грудні 1944 року на території Військової адміністрації в Бельгії та Північної Франції (див. Нижче) були утворені, але фактично не встигші втілитися в реальність ще два рейхсгау та один дистрикт:(англ.)п</ref>

Валлонія (нім. Wallonien) — з 8 грудня 1944 року центр в Льєжі.
Фландрія (нім. Flandern) — з 15 грудня 1944 року центр в Антверпені.
Дистрикт Брюссель (нім. Brüssel).

Крім того, у міру заселення колоністами колишніх польських та радянських земель планувалося перетворювати східні рейхскомісаріати в марки. У ближній перспективі передбачалося створити три таких вогнища колонізації — Інгерманландія, Готенгау (Крим та прилеглі райони Новоросії) та Мемель-Нарев (Білосток і Литва).^[22]

Окуповані території

Докладніше: Життєвий простір на Сході

Цивільні адміністрації

На етнічно ненімецьких завойованих землях були створені або перебували в процесі створення цивільні адміністрації. При цьому ці утворення не можна кваліфікувати ані як колонії, оскільки вони не були інкорпоровані в Рейх, ані як маріонеткові держави, оскільки їхні органи управління (окрім нижнього, муніципального) цілком складалися з німців, безпосередньо призначуваних з Берліна.

Єдиними цілями подібних режимів було максимально можлива експлуатація економічних та людських ресурсів в інтересах імперії, а також підготовка відповідних територій до майбутнього заселення німецькими колоністами, онімечення та фізичне знищення основної маси колишнього населення.

Генерал-губернаторство — Кракау

Протекторат Богемії та Моравії —

Праг-Штадт

Богемія — Праг-Штадт
Моравія — Брюнн

Рейхскомісаріати^[23]

Райхскомісаріат Нідерланди (нім. Reichskommissariat Niederlande)
Райхскомісаріат Бельгія — Північна Франція
Райхскомісаріат Норвегія (нім. Reichskommissariat Norwegen)
Райхскомісаріат Остланд
Райхскомісаріат Україна
Райхскомісаріат Московія — був створений, проте не втілений
Райхскомісаріат Дон-Волга (нім. Reichskommissariat Don-Wolga) — планувався
Райхскомісаріат Кавказ — планувався
Райхскомісаріат Туркестан — планувався

Військові адміністрації

Окрім того, паралельно цивільним органам влади, разом з ними або замість них існували військові адміністрації.

Військова адміністрація в Бельгії та Північній Франції (нім. Militärverwaltung in Belgien und Nordfrankreich)
Військова адміністрація в Сербії (нім. Militärverwaltung in Serbien)
Данія — після 29 серпня 1943 року.
Монако — після 1943 року.
У північній Італії з 10 вересня 1943 року:

Без адміністрації

У деяких випадках взагалі не створювалося ніяких управлінських структур:

Лівія і Туніс — з 12 лютого 1941 до 13 травня 1943 року.
Нова Швабія на Антарктиді — територіальні претензії

Гітлерівська коаліція

У розквіті своєї могутності (тобто до битви на Курській дузі та падіння в Італії режиму Беніто Муссоліні) Третій рейх мав безліч країн-союзниць та маріонеткових режимів. Велика частина перших та всі другі були окуповані вермахтом. У деяких випадках нацисти зберігали довоєнні режими, які, однак, був позбавлені реальної влади. У списку нижче перераховані тільки країни, де знаходилися значущі контингенти німецьких збройних сил.

Див. також: en: List of pro-Axis leaders and governments or direct control in occupied territories

Нереалізований експансіонізм Рейха

Операція «Морський лев» (нім. Unternehmen Seelöwe) — вторгнення до Великобританії.
Операція «Ікар» (нім. Unternehmen Ikarus) — вторгнення в Ісландію та на Фарерські острови.
Операція «Фелікс» (нім. Unternehmen Felix) — окупація Гібралтару, Канарських, Азорських островів, островів Зеленого мису та Мадейри.
Операція «Ізабелла» (нім. Unternehmen Isabella) — вторгнення в Португалію, створення мережі військових баз в Іспанії.
Операція «Грюн» (нім. Unternehmen Grün) — вторгнення в Ірландію.
Операція «Танненбаум», «Сосна» (нім. Unternehmen Tannenbaum) — окупація Швейцарії.
Безіменна операція — вторгнення в Туреччину, країни Леванту, захоплення Суецького каналу.

1941–1942 роки

Операція «Блау» (нім. Unternehmen Blau) — окупація Кавказу, розширення операції «Барбаросса».
Операція «Камелія» (нім. Unternehmen Kamelie) — окупація Корсики.
Операція «Геркулес» (нім. Unternehmen Herkules) — вторгнення на Мальту.
Операція «Купфер», «Мідь» (нім. Unternehmen Kupfer) — вторгнення на Кіпр.
Операція «Аїда» (нім. Unternehmen Aida) — допомога Італії в Лівії, вторгнення до Єгипту, захоплення Суецького каналу.
Безіменна операція — вторгнення в Туреччину, Ірак, решта країн Перської затоки (2 травня 1941 року — 31 травня 1941 — англо-іракська війна).

Післявоєнний устрій колишнього Рейху

5 червня 1945 року в Берліні було підписано декларацію про поразку Німеччини та прийняття на себе верховної влади щодо Німеччини урядами СРСР, США, Великобританії та Тимчасовим урядом Французької республіки. 4 липня Європейською консультативною комісією було прийнято Угоду про контрольний механізм в Австрії, а 9 липня 1945 року — Угоду про зони окупації в Австрії та про управління містом Відень.

17 липня відкривається Потсдамська конференція великих держав, закріпивша територіальні зміни в Європі. Серед рішень конференції, що стосуються територіальних питань, приймаються наступні.

Німеччина позбавляється всіх своїх придбань, включаючи Судетську область, Ельзас-Лотарингію, Австрію, західні області Польщі, Чехословаччини, Бельгію, Люксембург та ін. Східним кордоном Німеччини встановлюється лінія Одер — Нейсе (таким чином територія Німеччини в порівнянні з 1937 роком зменшується приблизно на 25%).
Етнічно німецьке населення територій на схід від лінії Одер — Нейсе депортується до Німеччини. Самі території передаються:

Польщі — Сілезія, Західна Пруссія, дві третини Померанії (включаючи Щецин), Данциг (Гданськ), південна частина Східної Пруссії,
Радянському Союзу — північна третина Східної Пруссії (Кенігсбергська, через рік Калінінградська область РРФСР) та Мемельланд (Клайпедський край, Литовська РСР),
Чехословаччині — Судетська область.
Франції повертається Ельзас-Лотарингія.
Бельгії — Ейпен-Мальмеді.
Австрія в перспективі стає незалежною державою у своїх колишніх кордонах (стала в 1955 році).
Файл:Flag of Saar (1947-1956) .svg Саарська область стала протекторатом Франції Саарланд (по референдуму у 1957 році Саар увійшов до ФРН).

Території Німеччини та Австрії поділялися на чотири окупаційні зони — американську, британську, радянську та французьку. Аналогічним чином на чотири сектори поділялися їхні столиці — Берлін та Відень.

Пізніше ці та інші рішення були закріплені на Паризькій мирній конференції 1947 року підписанням мирних договорів з представниками урядів відповідних колишніх союзників Третього рейху — Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією.

Незважаючи на існування низки проектів щодо розчленовування території Німеччини (див. План Моргентау) та відторгнення від неї ряду життєво важливих територій, згідно з офіційним протоколом конференції у Потсдамі в Угоді декларувалася мета збереження єдності країни.

Однак через серйозні протиріччя серед країн-союзниць по антигітлерівській коаліції, що призвели пізніше до холодної війни, Німеччина опинилася розділеною : 1 січня 1947 року США та Великобританія об'єднали свої зони в Бізонію і приступили до створення в ній сепаратних органів влади, 8 квітня 1949 року Франція приєднала свою зону до двох перших, утворивши Тризонію. 23 травня 1949 року в ній була проголошена Федеративна Республіка Німеччина.

У четвертій, радянській, зоні 7 жовтня 1949 року була створена Німецька Демократична Республіка зі столицею у Східному Берліні. Західний Берлін ж став особливим політичним утворенням під контролем західних держав-переможниць. Таке положення тривало до 3 жовтня 1990 року, коли відбулося об'єднання Німеччини.

Альтернативна історія

Перемога країн Осі, насамперед Третього рейху та Японської імперії, у Другій світовій війні, в результаті якої експансія цих держав набула глобального характеру — одна з найпопулярніших концепцій жанру альтернативної історії, іноді постапокаліптичної. На цю тему за післявоєнний час було створено велика кількість як фантастичних творів культури (книг, кінофільмів та ін.), так і документальних книг та статей істориків. Існує й ряд написаних у жанрі антиутопії літературних та публіцистичних праць довоєнного часу, головним чином 1930-х років, коли фашизм і нацизм вже були відомі, проте ще не володіли реальною владою.

Див. також

Примітки

↑ згідно статті 42 Версальського мирного договору
↑ BBC Timeline: Germany
↑ Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Ч. 1.Т.1. гл. 8.
↑ Гай-Ныжнык П. П. Карпатская Украина в 1939 г. как одна из «разменных монет» Мюнхенского договора // Западная Белоруссия и Западная Украина в 1939–1941 гг.: люди, события, документы: Сборник статей. — М.: Институт славяноведения РАН, 2011
↑ Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VII. — М., 1969. — С. 178.
↑ При цьому Ліга порушила свої основні статутні положення: за виключення СРСР проголосувало лише 7 з 15 членів Ради (Великобританія, Франція, Бельгія, Домініканська республіка, Болівія, Єгипет, ПАС), причому останні три країни-члени Ради були обрані за добу до голосування. З цього моменту і до свого формального розпуску у 1946 року Ліга Націй припинила активну діяльність
↑ В дійсності відповіддю прем'єр-міністра Метаксаса була фраза французькою мовою Alors, c'est la guerre («Отже, це війна»).
↑ карта
↑ Kahl, Thede Aromanians in Greece: Minority or Vlach-speaking Greeks? на сайті farsarotul.org(англ.)
↑ Куцаева Т., До питання окупації ворогом і визволення частинами Червоної армії населених пунктів України у роки Великої Вітчизняної війни
↑ ^а ^б Манштейн, Е. Втрачені перемоги. — М., СПб.: ACT; Terra Fantastica. — 1999.
↑ Манштейн, Е. Втрачені перемоги. // Пер. з нім. — М., 1957. — С. 423.
↑ Про партизанський рух у Білорусі
↑ ^а ^б История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945. — Т. 4. — М.: Воениздат МО СССР. — 1961. — С. 82. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «autogenerated1» визначена кілька разів з різним вмістом
↑ По даним гестапо 7000; ср. William L. Shirer Rise and Fall of the Third Reich, ch. 29
↑ Ian Kershaw, Hitler 1936–1945: Nemesis, 693
↑ ^а ^б Fascismo a San Marino. Storiaxxisecolo.it.
↑ Дюков А. «Правительство» Отто Тийфа: что это было?
↑ Die NS-Gaue на сайті Німецького історичного музея.(нім.)п
↑ Gau (NSDAP) — Kontinuität der Gaugliederung nach 1933. — Historisches Lexikon Bayerns.(нім.)п
↑ Übersicht der NSDAP-Gaue, der Gauleiter und der Stellvertretenden Gauleiter 1933 bis 1945 на сайті shoa.de(нім.)п
↑ Первушин, Андрей. Оккультный Гитлер. — М.: Яуза, — 2006.
↑ Карта східних рейхскомісаріатів
↑ Ряд експертів вважає цю країну рівноправним союзником Німеччини

Література

Adamthwaite, Anthony P. (1992). The Making of the Second World War. New York: Routledge. ISBN 0-415-90716-0.
Aksar, Yusuf (2004). Implementing Intnl Humanitaria: From the AD Hoc Tribunals to a Permanent International Criminal Court. London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-7146-5584-0.
Anderson, Irvine H., Jr. (1975). «The 1941 De Facto Embargo on Oil to Japan: A Bureaucratic Reflex». The Pacific Historical Review 44 (2). JSTOR 3638003.
Applebaum, Anne (2003). Gulag: A History of the Soviet Camps. London: Allen Lane. ISBN 978-0-7139-9322-6.

——— (2012). Iron Curtain: The Crushing of Eastern Europe 1944-56. London: Allen Lane. ISBN 978-0-7139-9868-9.

Bacon, Edwin (1992). «Glasnost' and the Gulag: New Information on Soviet Forced Labour around World War II». Soviet Studies 44 (6): 1069–1086. doi:10.1080/09668139208412066. JSTOR 152330.
Badsey, Stephen (1990). Normandy 1944: Allied Landings and Breakout. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-0-85045-921-0.
Balabkins, Nicholas (1964). Germany Under Direct Controls: Economic Aspects of Industrial Disarmament 1945–1948. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-0449-0.
Barber, John; Harrison, Mark (2006). «Patriotic War, 1941–1945». In Ronald Grigor Suny, ed.,' The Cambridge History of Russia, Volume III: The Twentieth Century (pp. 217–242). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81144-6.
Barker, A. J. (1971). The Rape of Ethiopia 1936. New York, NY: Ballantine Books. ISBN 978-0-345-02462-6.
Barrett, David P.; Shyu, Lawrence N. (2001). China in the Anti-Japanese War, 1937–1945: Politics, Culture and Society. New York, NY: Peter Lang. ISBN 978-0-8204-4556-4.
Beevor, Antony (1998). Stalingrad. New York, NY: Viking. ISBN 978-0-670-87095-0.

——— (2006). The Battle for Spain: The Spanish Civil War 1936–1939. London: Weidenfeld & Nicolson. ISBN 978-0-297-84832-5. ——— (2012). The Second World War. London: Weidenfeld & Nicolson. ISBN 978-0-297-84497-6.

Belco, Victoria (2010). War, Massacre, and Recovery in Central Italy: 1943–1948. Toronto: University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-9314-1.
Bellamy, Chris T. (2007). Absolute War: Soviet Russia in the Second World War. New York, NY: Alfred A. Knopf. ISBN 978-0-375-41086-4.
Ben-Horin, Eliahu (1943). The Middle East: Crossroads of History. New York, NY: W. W. Norton & Company.
Berend, Ivan T. (1996). Central and Eastern Europe, 1944–1993: Detour from the Periphery to the Periphery. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-55066-6.
Bernstein, Gail Lee (1991). Recreating Japanese Women, 1600–1945. Berkeley & Los Angeles, CA: University of California Press. ISBN 978-0-520-07017-2.
Bilhartz, Terry D.; Elliott, Alan C. (2007). Currents in American History: A Brief History of the United States. Armonk, NY: M. E. Sharpe. ISBN 978-0-7656-1821-4.
Bilinsky, Yaroslav (1999). Endgame in NATO's Enlargement: The Baltic States and Ukraine. Westport, CT: Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-275-96363-7.
Bix, Herbert P. (2000). Hirohito and the Making of Modern Japan. New York, NY: HarperCollins. ISBN 978-0-06-019314-0.
Black, Jeremy (2003). World War Two: A Military History. Abingdon and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-30534-1.
Blinkhorn, Martin (2006) [1984]. Mussolini and Fascist Italy (3rd ed.). Abingdon and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-26206-4.
Bonner, Kit; Bonner, Carolyn (2001). Warship Boneyards. Osceola, WI: MBI Publishing Company. ISBN 978-0-7603-0870-7.
Borstelmann, Thomas (2005). «The United States, the Cold War, and the color line». In Melvyn P. Leffler and David S. Painter, eds., Origins of the Cold War: An International History (pp. 317–332) (2nd ed.). Abingdon & New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-34109-7.
Brayley, Martin J. (2002). The British Army 1939-45, Volume 3: The Far East. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-238-8.
British Bombing Survey Unit (1998). The Strategic Air War Against Germany, 1939–1945. London and Portland, OR: Frank Cass Publishers. ISBN 978-0-7146-4722-7.
Brody, J. Kenneth (1999). The Avoidable War: Pierre Laval and the Politics of Reality, 1935–1936. New Brunswick, NJ: Transaction Publishers. ISBN 978-0-7658-0622-2.
Brown, David (2004). The Road to Oran: Anglo-French Naval Relations, September 1939 — July 1940. London & New York, NY: Frank Cass. ISBN 978-0-7146-5461-4.
Buchanan, Tom (2006). Europe's Troubled Peace, 1945–2000. Oxford & Malden, MA: Blackwell Publishing. ISBN 978-0-631-22162-3.
Budiansky, Stephen (2001). Battle of Wits: The Complete Story of Codebreaking in World War II. London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-028105-7.

——— (2004). Air Power: The Men, Machines, and Ideas that Revolutionized War, from Kitty Hawk to Gulf War II. London: Viking. ISBN 978-0-670-03285-3.

Bueno de Mesquita, Bruce; Smith, Alastair; Siverson, Randolph M.; Morrow, James D. (2003). The Logic of Political Survival. Cambridge, MA: MIT Press. ISBN 978-0-262-02546-1.
Bull, Martin J.; Newell, James L. (2005). Italian Politics: Adjustment Under Duress. Polity. ISBN 978-0-7456-1298-0.
Bullock, Alan (1990). Hitler: A Study in Tyranny. London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-013564-0.
Burcher, Roy; Rydill, Louis (1995). Concepts in Submarine Design. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-55926-3.
Busky, Donald F. (2002). Communism in History and Theory: Asia, Africa, and the Americas. Westport, CT: Praeger Publishers. ISBN 0-275-97733-1.
Canfora, Luciano (2006) [2004]. Democracy in Europe: A History. Oxford & Malden MA: Blackwell Publishing. ISBN 978-1-4051-1131-7.
Cantril, Hadley (1940). «America Faces the War: A Study in Public Opinion». Public Opinion Quarterly 4 (3): 387–407. doi:10.1086/265420. JSTOR 2745078.
Chaney, Otto Preston (1996). Zhukov (Revised ed.). Norman, OK: University of Oklahoma Press. ISBN 978-0-8061-2807-8.
Chang, Iris (1997). The Rape of Nanking: The Forgotten Holocaust of World War II. New York, NY: Basic Books. ISBN 978-0-465-06835-7.
Christofferson, Thomas R.; Christofferson, Michael S. (2006). France During World War II: From Defeat to Liberation. New York, NY: Fordham University Press. ISBN 978-0-8232-2562-0.
Chubarov, Alexander (2001). Russia's Bitter Path to Modernity: A History of the Soviet and Post-Soviet Eras. London & New York, NY: Continuum. ISBN 978-0-8264-1350-5.
Ch'i, Hsi-Sheng (1992). «The Military Dimension, 1942–1945». In James C. Hsiung and Steven I. Levine, eds., China's Bitter Victory: War with Japan, 1937-45 (pp. 157–184). Armonk, NY: M. E. Sharpe. ISBN 978-1-56324-246-5.
Cienciala, Anna M. (2010). «Another look at the Poles and Poland during World War II». The Polish Review 55 (1): 123–143. JSTOR 25779864.
Clogg, Richard (2002). A Concise History of Greece (2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-80872-9.
Coble, Parks M. (2003). Chinese Capitalists in Japan's New Order: The Occupied Lower Yangzi, 1937–1945. Berkeley & Los Angeles, CA: University of California Press. ISBN 978-0-520-23268-6.
Collier, Paul (2003). The Second World War (4): The Mediterranean 1940–1945. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-539-6.
Collier, Martin; Pedley, Philip (2000). Germany 1919-45. Oxford: Heinemann. ISBN 978-0-435-32721-7.
Commager, Henry Steele (2004). The Story of the Second World War. Brassey's. ISBN 978-1-57488-741-9.
Coogan, Anthony (1993). «The Volunteer Armies of Northeast China». History Today 43. Retrieved 6 May 2012.
Cook, Chris; Bewes, Diccon (1997). What Happened Where: A Guide to Places and Events in Twentieth-Century History. London: UCL Press. ISBN 978-1-85728-532-1.
Coox, Alvin D. (1990). Nomonhan: Japan Against Russia, 1939. Palo Alto, CA: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-1160-9.
Cowley, Robert; Parker, Geoffrey, eds. (2001). Readers Companion Military History. Boston, MA: Houghton Mifflin Company. ISBN 978-0-618-12742-9.
Darwin, John (2007). After Tamerlane: The Rise & Fall of Global Empires 1400–2000. London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-101022-9.
Davidson, Eugene (1999). The Death and Life of Germany: An Account of the American Occupation. University of Missouri Press. ISBN 0-8262-1249-2.
Davies, Norman (2008). No Simple Victory: World War II in Europe, 1939–1945. London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-311409-3.
Dawood, Mary; Mitra, Anu (2012). «Hidden agendas and hidden illness». Diversity and Equality in Health and Care 9 (4): 297–298.
Dear, I. C. B.; Foot, M. R. D., eds. (2001) [1995]. The Oxford Companion to World War II. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-860446-4.
DeLong, J. Bradford; Eichengreen, Barry (1993). «The Marshall Plan: History's Most Successful Structural Adjustment Program». In Rudiger Dornbusch, Wilhelm Nölling and Richard Layard, eds., Postwar Economic Reconstruction and Lessons for the East Today (pp. 189–230). Cambridge, MA: MIT Press. ISBN 978-0-262-04136-2.
Douglas, R. M. (2012). Orderly and Humane: The Expulsion of the Germans After the Second World War. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-16660-6.
Dower, John W. (1986). War Without Mercy: Race and Power in the Pacific War. New York, NY: Pantheon Books. ISBN 978-0-394-50030-0.
Drea, Edward J. (2003). In the Service of the Emperor: Essays on the Imperial Japanese Army. Lincoln, NE: University of Nebraska Press. ISBN 978-0-8032-6638-4.
de Grazia, Victoria; Paggi, Leonardo (1991). «Story of an Ordinary Massacre: Civitella della Chiana, 29 June, 1944». Cardozo Studies in Law and Literature, Vol. 3, No. 2 (Autumn, 1991): 153–169. JSTOR 743479.
Dunn, Dennis J. (1998). Caught Between Roosevelt & Stalin: America's Ambassadors to Moscow. Lexington, KY: University Press of Kentucky. ISBN 978-0-8131-2023-2.
Eastman, Lloyd E. (1986). «Nationalist China during the Sino-Japanese War 1937–1945». In John K. Fairbank and Denis Twitchett, eds., The Cambridge History of China, Volume 13: Republican China 1912–1949, Part 2. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-24338-4.
Ellman, Michael (2002). «Soviet Repression Statistics: Some Comments». Europe-Asia Studies 54 (7): 1151–1172. doi:10.1080/0966813022000017177. JSTOR 826310. Copy

———; Maksudov, S. (1994). «Soviet Deaths in the Great Patriotic War: A Note». Europe-Asia Studies 46 (4): 671–680. doi:10.1080/09668139408412190. JSTOR 152934.

Emadi-Coffin, Barbara (2002). Rethinking International Organization: Deregulation and Global Governance. London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-19540-9.
Erickson, John (2001). «Moskalenko». In Harold Shukman, ed., Stalin's Generals (pp. 137–154). London: Phoenix Press. ISBN 978-1-84212-513-7.

——— (2003). The Road to Stalingrad. London: Cassell Military. ISBN 978-0-304-36541-8.

Evans, David C.; Peattie, Mark R. (2012) [1997]. Kaigun: Strategy, Tactics, and Technology in the Imperial Japanese Navy. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-244-7.
Evans, Richard J. (2008). The Third Reich at War. London: Allen Lane. ISBN 978-0-7139-9742-2.
Fairbank, John King; Goldman, Merle (2006) [1994]. China: A New History (2nd ed.). Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-01828-0.
Farrell, Brian P. (1993). «Yes, Prime Minister: Barbarossa, Whipcord, and the Basis of British Grand Strategy, Autumn 1941». Journal of Military * History 57 (4): 599–625. doi:10.2307/2944096. JSTOR 2944096.
Ferguson, Niall (2006). The War of the World: Twentieth-Century Conflict and the Descent of the West. Penguin. ISBN 978-0-14-311239-6.
Ferraro, Kathleen J. (2008). «Reviews: Taken by Force: Rape and American GIs in Europe during WWII by J. Robert Lilly». Contemporary Sociology 37 (6): 585–586. doi:10.1177/009430610803700640. JSTOR 20444365.
Fitzgerald, Stephanie (2011). Children of the Holocaust. Mankato, MN: Compass Point Books. ISBN 9780756543907.
Forrest, Glen; Evans, Anthony; Gibbons, David (2012). The Illustrated Timeline of Military History. New York: The Rosen Publishing Group. ISBN 9781448847945.
Förster, Stig; Gessler, Myriam (2005). «The Ultimate Horror: Reflections on Total War and Genocide». In Roger Chickering, Stig Förster and Bernd Greiner, eds., A World at Total War: Global Conflict and the Politics of Destruction, 1937–1945 (pp. 53-68). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-83432-2.
Frei, Norbert (2002). Adenauer's Germany and the Nazi Past: The Politics of Amnesty and Integration. New York, NY: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-11882-8.
Gardiner, Robert; Brown, David K., eds. (2004). The Eclipse of the Big Gun: The Warship 1906–1945. London: Conway Maritime Press. ISBN 978-0-85177-953-9.
Garthoff, Raymond L. (1969). «The Soviet Manchurian Campaign, August 1945». Military Affairs 33 (2): 312–336. doi:10.2307/1983926. JSTOR 1983926.
Garver, John W. (1988). Chinese-Soviet Relations, 1937–1945: The Diplomacy of Chinese Nationalism. New York, NY: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-505432-3.
Glantz, David M. (1986). «Soviet Defensive Tactics at Kursk, July 1943». CSI Report No. 11. Combined Arms Research Library. OCLC 278029256. Retrieved 15 July 2013.

——— (1989). Soviet Military Deception in the Second World War. Abingdon and New York, NY: Frank Cass. ISBN 978-0-7146-3347-3. ——— (1998). When Titans Clashed: How the Red Army Stopped Hitler. Lawrence, KS: University Press of Kansas. ISBN 978-0-7006-0899-7. ——— (2001). «The Soviet-German War 1941-45 Myths and Realities: A Survey Essay». Archived from the original on 17 June 2011. ——— (2002). The Battle for Leningrad: 1941–1944. Lawrence, KS: University Press of Kansas. ISBN 978-0-7006-1208-6. ——— (2005). «August Storm: The Soviet Strategic Offensive in Manchuria». Leavenworth Papers. Combined Arms Research Library. OCLC 78918907. Retrieved 15 July 2013.

Goldstein, Margaret J. (2004). World War II: Europe. Minneapolis: Lerner Publications. ISBN 978-0-8225-0139-8.
Gordon, Andrew (2004). «The greatest military armada ever launched». In Jane Penrose, ed., The D-Day Companion (pp. 127–144). Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-779-6.
Gordon, Robert S. C. (2012). The Holocaust in Italian Culture, 1944–2010. Stanford, CA: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-6346-2.
Graham, Helen (2005). The Spanish Civil War: A Very Short Introduction. Oxford & New York, NY: Oxford University Press. ISBN 0-19-280377-8.
Grove, Eric J. (1995). «A Service Vindicated, 1939–1946». In J. R. Hill, ed., The Oxford Illustrated History of the Royal Navy (pp. 348–380). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-211675-8.
Hane, Mikiso (2001). Modern Japan: A Historical Survey (3rd ed.). Boulder, CO: Westview Press. ISBN 978-0-8133-3756-2.
Hanhimäki, Jussi M. (1997). Containing Coexistence: America, Russia, and the «Finnish Solution». Kent, OH: Kent State University Press. ISBN 978-0-87338-558-9.
Harris, Sheldon H. (2002). Factories of Death: Japanese Biological Warfare, 1932–1945, and the American Cover-up (2nd ed.). London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-93214-1.
Harrison, Mark (1998). «The economics of World War II: an overview». In Mark Harrison, ed., The Economics of World War II: Six Great Powers in International Comparison (pp. 1-42). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-62046-8.
Hart, Stephen; Hart, Russell; Hughes, Matthew (2000). The German Soldier in World War II. Osceola, WI: MBI Publishing Company. ISBN 978-1-86227-073-2.
Hatfield, Kenneth K. (2003). Heartland Heroes: Remembering World War II. Columbia, MO: University of Missouri Press. ISBN 978-0-8262-1460-7.
Hauner, Milan (1978). «Did Hitler Want a World Dominion?». Journal of Contemporary History 13 (1): 15-32. doi:10.1177/002200947801300102. JSTOR 260090.
Healy, Mark (1992). Kursk 1943: The Tide Turns in the East. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-85532-211-0.
Hearn, Chester G. (2007). Carriers in Combat: The Air War at Sea. Mechanicsburg, PA: Stackpole Books. ISBN 978-0-8117-3398-4.
Hedgepeth, Sonja; Saidel, Rochelle (2010). Sexual Violence against Jewish Women During the Holocaust. Lebanon, NH: University Press of New England. ISBN 9781584659044.
Hempel, Andrew (2005). Poland in World War II: An Illustrated Military History. New York, NY: Hippocrene Books. ISBN 978-0-7818-1004-3.
Herbert, Ulrich (1994). «Labor as spoils of conquest, 1933–1945». In David F. Crew, ed., Nazism and German Society, 1933–1945 (pp. 219–273). London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-08239-6.
Herf, Jeffrey (2003). «The Nazi Extermination Camps and the Ally to the East. Could the Red Army and Air Force Have Stopped or Slowed the Final Solution?». Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History 4 (4): 913–930. doi:10.1353/kri.2003.0059.
Hill, Alexander (2005). The War Behind The Eastern Front: The Soviet Partisan Movement In North-West Russia 1941–1944. London & New York, NY: Frank Cass. ISBN 978-0-7146-5711-0.
Holland, James (2008). Italy's Sorrow: A Year of War 1944-45. London: HarperPress. ISBN 978-0-00-717645-8.
Hosking, Geoffrey A. (2006). Rulers and Victims: The Russians in the Soviet Union. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-02178-5.
Howard, Joshua H. (2004). Workers at War: Labor in China's Arsenals, 1937–1953. Stanford, CA: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-4896-4.
Hsu, Long-hsuen; Chang, Ming-kai (1971). History of The Sino-Japanese War (1937–1945) 2nd Ed. Chung Wu Publishers. ASIN B00005W210.
Ingram, Norman (2006). «Pacifism». In Lawrence D. Kritzman and Brian J. Reilly, eds., The Columbia History Of Twentieth-Century French Thought (pp. 76-78). New York, NY: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-10791-4.
Iriye, Akira (1981). Power and Culture: The Japanese-American War, 1941–1945. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-69580-1.
Jackson, Ashley (2006). The British Empire and the Second World War. London & New York, NY: Hambledon Continuum. ISBN 978-1-85285-417-1.
Joes, Anthony James (2004). Resisting Rebellion: The History And Politics of Counterinsurgency. Lexington, KE: University Press of Kentucky. ISBN 978-0-8131-2339-4.
Jowett, Philip S. (2001). The Italian Army 1940-45, Volume 2: Africa 1940-43. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-85532-865-5.

———; Andrew, Stephen (2002). The Japanese Army, 1931-45. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-353-8.

Judt, Tony; Snyder, Timothy (2012). Thinking the Twentieth Century: Intellectuals and Politics in the Twentieth Century. London: William Heinemann. ISBN 978-0-434-01742-3.
Jukes, Geoffrey (2001). «Kuznetzov». In Harold Shukman, ed., Stalin's Generals (pp. 109–116). London: Phoenix Press. ISBN 978-1-84212-513-7.
Kantowicz, Edward R. (1999). The Rage of Nations. Grand Rapids, MI: William B. Eerdmans Publishing Company. ISBN 978-0-8028-4455-2.

——— (2000). Coming Apart, Coming Together. Grand Rapids, MI: William B. Eerdmans Publishing Company. ISBN 978-0-8028-4456-9.

Keeble, Curtis (1990). «The historical perspective». In Alex Pravda and Peter J. Duncan, eds., Soviet-British Relations Since the 1970s. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-37494-1.
Keegan, John (1997). The Second World War. London: Pimlico. ISBN 978-0-7126-7348-8.
Kelly, Nigel; Rees, Rosemary; Shuter, Jane (1998). Twentieth Century World. London: Heinemann. ISBN 978-0-435-30983-1.
Kennedy, David M. (2001). Freedom from Fear: The American People in Depression and War, 1929–1945. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-514403-1.
Kennedy-Pipe, Caroline (1995). Stalin's Cold War: Soviet Strategies in Europe, 1943-56. Manchester: Manchester University Press. ISBN 978-0-7190-4201-0.
Kershaw, Ian (2001). Hitler, 1936–1945: Nemesis. New York, NY: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-04994-7.

——— (2007). Fateful Choices: Ten Decisions That Changed the World, 1940–1941. London: Allen Lane. ISBN 978-0-7139-9712-5.

Kitson, Alison (2001). Germany 1858–1990: Hope, Terror, and Revival. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-913417-5.
Klavans, Richard A.; Di Benedetto, C. Anthony; Prudom, Melanie J. (1997). «Understanding Competitive Interactions: The U.S. Commercial Aircraft Market». Journal of Managerial Issues 9 (1): 13-361. JSTOR 40604127.
Kleinfeld, Gerald R. (1983). «Hitler's Strike for Tikhvin». Military Affairs 47 (3): 122–128. doi:10.2307/1988082. JSTOR 1988082.
Koch, H. W. (1983). «Hitler's 'Programme' and the Genesis of Operation 'Barbarossa'». The Historical Journal 26 (4): 891–920. JSTOR 2639289.
Kolko, Gabriel (1990) [1968]. The Politics of War: The World and United States Foreign Policy, 1943–1945. New York, NY: Random House. ISBN 978-0-679-72757-6.
Laurier, Jim (2001). Tobruk 1941: Rommel's Opening Move. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-092-6.
Lee, En-han (2002). «The Nanking Massacre Reassessed: A Study of the Sino-Japanese Controversy over the Factual Number of Massacred Victims». In Robert Sabella, Fei Fei Li and David Liu, eds., Nanking 1937: Memory and Healing (pp. 47-74). Armonk, NY: M. E. Sharpe. ISBN 978-0-7656-0816-1.

Leffler, Melvyn P.; Westad, Odd Arne, eds. (2010). The Cambridge History of the Cold War (3 volumes). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-83938-9.

Levine, Alan J. (1992). The Strategic Bombing of Germany, 1940–1945. Westport, CT: Praeger. ISBN 978-0-275-94319-6.
Lewis, Morton (1953). «Japanese Plans and American Defenses». In Kent Roberts Greenfield, ed., The Fall of the Philippines. Washington, DC: US Government Printing Office. Library of Congress Catalogue Card Number: 53-63678.

Liberman, Peter (1996). Does Conquest Pay?: The Exploitation of Occupied Industrial Societies. Princeton, NJ: Princeton University Pressisbn=978-0-691-02986-3.

Lightbody, Bradley (2004). The Second World War: Ambitions to Nemesis. London & New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-22404-8.
Lilly, J. Robert (2007). Taken by Force: Rape and American GIs in Europe during World War II. New York, NY: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-50647-3.
Lindberg, Michael; Todd, Daniel (2001). Brown-, Green- and Blue-Water Fleets: the Influence of Geography on Naval Warfare, 1861 to the Present. Westport, CT: Praeger. ISBN 978-0-275-96486-3.
Lowe, C. J.; Marzari, F. (2002). Italian Foreign Policy 1870–1940. London: Routledge. ISBN 978-0-415-26681-9.
Lynch, Michael (2010). The Chinese Civil War 1945-49. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-671-3.
Macksey, Kenneth (1997) [1979]. Rommel: Battles and Campaigns. Cambridge, MA: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-80786-2.
Madbox, Robert James (1992). The United States and World War II. Boulder, CO: Westview Press. ISBN 978-0-8133-0437-3.
Maingot, Anthony P. (1994). The United States and the Caribbean: Challenges of an Asymmetrical Relationship. Boulder, CO: Westview Press. ISBN 978-0-8133-2241-4.
Mandelbaum, Michael (1988). The Fate of Nations: The Search for National Security in the Nineteenth and Twentieth Centuries. Cambridge University Press. p. 96. ISBN 0-521-35790-X.
Marston, Daniel (2005). The Pacific War Companion: From Pearl Harbor to Hiroshima. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-882-3.
Masaya, Shiraishi (1990). Japanese Relations with Vietnam, 1951–1987. Ithaca, NY: SEAP Publications. ISBN 978-0-87727-122-2.
May, Ernest R. (1955). «The United States, the Soviet Union, and the Far Eastern War, 1941–1945». Pacific Historical Review 24 (2): 153–174. doi:10.2307/3634575. JSTOR 3634575.
Mazower, Mark (2008). Hitler's Empire: Nazi Rule in Occupied Europe. London: Allen Lane. ISBN 978-1-59420-188-2.
Milner, Marc (1990). «The Battle of the Atlantic». In John Gooch, ed., Decisive Campaigns of the Second World War (pp. 45-66). Abingdon: Frank Cass. ISBN 978-0-7146-3369-5.
Milward, A. S. (1964). «The End of the Blitzkrieg». The Economic History Review 16 (3): 499–518. doi:10.2307/2592851. JSTOR 2592851.

——— (1992) [1977]. War, Economy, and Society, 1939–1945. Berkeley, CA: University of California Press. ISBN 978-0-520-03942-1.

Minford, Patrick (1993). «Reconstruction and the UK Postwar Welfare State: False Start and New Beginning». In Rudiger Dornbusch, Wilhelm Nölling and Richard Layard, eds., Postwar Economic Reconstruction and Lessons for the East Today (pp. 115–138). Cambridge, MA: MIT Press. ISBN 978-0-262-04136-2.
Mingst, Karen A.; Karns, Margaret P. (2007). United Nations in the Twenty-First Century (3rd ed.). Boulder, CO: Westview Press. ISBN 978-0-8133-4346-4.
Miscamble, Wilson D. (2007). From Roosevelt to Truman: Potsdam, Hiroshima, and the Cold War. New York, NY: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-86244-8.
Mitcham, Samuel W. (2007) [1982]. Rommel's Desert War: The Life and Death of the Afrika Korps. Mechanicsburg, PA: Stackpole Books. ISBN 978-0-8117-3413-4.
Molinari, Andrea (2007). Desert Raiders: Axis and Allied Special Forces 1940-43. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-006-2.
Morison, Samuel Eliot (2002). History of United States Naval Operations in World War II, Volume 14: Victory in the Pacific, 1945. Champaign, IL: University of Illinois Press. ISBN 978-0-252-07065-5.
Murray, Williamson (1983). Strategy for Defeat: The Luftwaffe, 1933–1945. Maxwell Air Force Base, AL: Air University Press. ISBN 978-1-4294-9235-5.

———; Millett, Allan Reed (2001). A War to Be Won: Fighting the Second World War. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-00680-5.

Myers, Ramon; Peattie, Mark (1987). The Japanese Colonial Empire, 1895–1945. Princeton, NJ: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-10222-1.
Naimark, Norman (2010). «The Sovietization of Eastern Europe, 1944–1953». In Melvyn P. Leffler and Odd Arne Westad, eds., The Cambridge History of the Cold War, Volume I: Origins (pp. 175–197). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-83719-4.
Neary, Ian (1992). «Japan». In Martin Harrop, ed., Power and Policy in Liberal Democracies (pp. 49-70). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-34579-8.
Neillands, Robin (2005). The Dieppe Raid: The Story of the Disastrous 1942 Expedition. Bloomington, IN: Indiana University Press. ISBN 978-0-253-34781-7.
Newton, Steven H. (2004). Retreat from Leningrad: Army Group North, 1944/1945. Atglen, PA: Schiffer Books. ISBN 978-0-88740-806-9.
Niewyk, Donald L.; Nicosia, Francis (2000). The Columbia Guide to the Holocaust. New York, NY: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-11200-0.
O'Hara, Vincent (2004). The German Fleet at War, 1939–1945. Naval Institute Press. ISBN 9781591146513.
Overy, Richard (1994). War and Economy in the Third Reich. New York, NY: Clarendon Press. ISBN 978-0-19-820290-5.

——— (2004). The Dictators: Hitler's Germany, Stalin's Russia. New York, NY: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-02030-4. ———; Wheatcroft, Andrew (1999). The Road to War (2nd ed.). London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-028530-7.

O'Reilly, Charles T. (2001). Forgotten Battles: Italy's War of Liberation, 1943–1945. Lanham, MD: Lexington Books. ISBN 978-0-7391-0195-7.
Painter, David S. (2012). «Oil and the American Century». The Journal of American History 99 (1): 24-39. doi:10.1093/jahist/jas073.
Padfield, Peter (1998). War Beneath the Sea: Submarine Conflict During World War II. New York, NY: John Wiley. ISBN 978-0-471-24945-0.
Pape, Robert A. (1993). «Why Japan Surrendered». International Security 18 (2): 154–201. doi:10.2307/2539100. JSTOR 2539100.
Parker, Danny S. (2004). Battle of the Bulge: Hitler's Ardennes Offensive, 1944–1945 (New ed.). Cambridge, MA: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-81391-7.
Payne, Stanley G. (2008). Franco and Hitler: Spain, Germany, and World War II. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-12282-4.
Perez, Louis G. (1998). The History of Japan. Westport, CT: Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-313-30296-1.
Petrov, Vladimir (1967). Money and Conquest: Allied Occupation Currencies in World War II. Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-0530-1.
Polley, Martin (2000). An A-Z of Modern Europe Since 1789. London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-18597-4.
Portelli, Alessandro (2003). The Order Has Been Carried Out: History, Memory, and Meaning of a Nazi Massacre in Rome. Basingstoke & New York, NYPalgrave Macmillan978-1403980083.
Preston, P. W. (1998). Pacific Asia in the Global System: An Introduction. Oxford & Malden, MA: Blackwell Publishers. ISBN 978-0-631-20238-7.
Prins, Gwyn (2002). The Heart of War: On Power, Conflict and Obligation in the Twenty-First Century. London & New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-36960-2.
Radtke, K. W. (1997). «'Strategic' concepts underlying the so-called Hirota foreign policy, 1933-7». In Aiko Ikeo, ed., Economic Development in * Twentieth Century East Asia: The International Context (pp. 100–120). London and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-14900-6.
Rahn, Werner (2001). «The War in the Pacific». In Horst Boog, Werner Rahn, Reinhard Stumpf and Bernd Wegner, eds., Germany and the Second World War, Volume VI: The Global War (pp. 191–298). Oxford: Clarendon Press. ISBN 978-0-19-822888-2.
Ratcliff, R. A. (2006). Delusions of Intelligence: Enigma, Ultra, and the End of Secure Ciphers. New York, NY: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-85522-8.
Read, Anthony (2004). The Devil's Disciples: Hitler's Inner Circle. New York, NY: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-04800-1.
Read, Anthony; Fisher, David (2002) [1992]. The Fall Of Berlin. London: Pimlico. ISBN 978-0-7126-0695-0.
Record, Jeffery (2005). Appeasement Reconsidered: Investigating the Mythology of the 1930s (PDF). DIANE Publishing. p. 50. ISBN 1-58487-216-0. * Retrieved 15 November 2009.
Rees, Laurence (2008). World War II Behind Closed Doors: Stalin, the Nazis and the West. London: BBC Books. ISBN 978-0-563-49335-8.
Regan, Geoffrey (2004). The Brassey's Book of Military Blunders. Brassey's. ISBN 978-1-57488-252-0.
Reinhardt, Klaus (1992). Moscow — The Turning Point: The Failure of Hitler's Strategy in the Winter of 1941-42. Oxford: Berg. ISBN 978-0-85496-695-0.
Reynolds, David (2006). From World War to Cold War: Churchill, Roosevelt, and the International History of the 1940s. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-928411-5.
Rich, Norman (1992) [1973]. Hitler's War Aims, Volume I: Ideology, the Nazi State, and the Course of Expansion. New York, NY: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-00802-9.
Ritchie, Ella (1992). «France». In Martin Harrop, ed., Power and Policy in Liberal Democracies (pp. 23-48). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-34579-8.
Roberts, Cynthia A. (1995). «Planning for War: The Red Army and the Catastrophe of 1941». Europe-Asia Studies 47 (8): 1293–1326. doi:10.1080/09668139508412322. JSTOR 153299.
Roberts, Geoffrey (2006). Stalin's Wars: From World War to Cold War, 1939–1953. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-11204-7.
Roberts, J. M. (1997). The Penguin History of Europe. London: Penguin Books. ISBN 978-0-14-026561-3.
Ropp, Theodore (2000). War in the Modern World (Revised ed.). Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-6445-2.
Roskill, S. W. (1954). The War at Sea 1939–1945, Volume 1: The Defensive. History of the Second World War. United Kingdom Military Series. London: HMSO.
Ross, Steven T. (1997). American War Plans, 1941–1945: The Test of Battle. Abingdon and New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-7146-4634-3.
Rottman, Gordon L. (2002). World War II Pacific Island Guide: A Geo-Military Study. Westport, CT: Greenwood Press. ISBN 978-0-313-31395-0.
Rotundo, Louis (1986). «The Creation of Soviet Reserves and the 1941 Campaign». Military Affairs 50 (1): 21-8. doi:10.2307/1988530. JSTOR 1988530.
Salecker, Gene Eric (2001). Fortress Against the Sun: The B-17 Flying Fortress in the Pacific. Conshohocken, PA: Combined Publishing. ISBN 978-1-58097-049-5.
Schain, Martin A., ed. (2001). The Marshall Plan Fifty Years Later. London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-333-92983-4.
Schmitz, David F. (2000). Henry L. Stimson: The First Wise Man. Lanham, MD: Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-8420-2632-1.
Schofield, B. B. (1981). «The Defeat of the U-Boats during World War II». Journal of Contemporary History 16 (1): 119–129. doi:10.1177/002200948101600107. JSTOR 260619.
Sella, Amnon (1978). «„Barbarossa“: Surprise Attack and Communication». Journal of Contemporary History 13 (3): 555–583. doi:10.1177/002200947801300308. JSTOR 260209.

——— (1983). «Khalkhin-Gol: The Forgotten War». Journal of Contemporary History 18 (4): 651–687. JSTOR 260307.

Senn, Alfred Erich (2007). Lithuania 1940: Revolution from Above. Amsterdam & New York, NY: Rodopi. ISBN 978-90-420-2225-6.
Shaw, Anthony (2000). World War II: Day by Day. Osceola, WI: MBI Publishing Company. ISBN 978-0-7603-0939-1.
Shepardson, Donald E. (1998). «The Fall of Berlin and the Rise of a Myth». Journal of Military History 62 (1): 135–154. doi:10.2307/120398. JSTOR 120398.
Shirer, William L. (1990) [1960]. The Rise and Fall of the Third Reich: A History of Nazi Germany. New York, NY: Simon & Schuster. ISBN 0-671-72868-7.
Shore, Zachary (2003). What Hitler Knew: The Battle for Information in Nazi Foreign Policy. New York, NY: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-518261-3.
Slim, William (1956). Defeat into Victory. London: Cassell. ISBN 0-304-29114-5.
Smith, Alan (1993). Russia and the World Economy: Problems of Integration. London: Routledge. ISBN 978-0-415-08924-1.
Smith, J.W. (1994). The World's Wasted Wealth 2: Save Our Wealth, Save Our Environment. Institute for Economic Democracy. ISBN 0-9624423-2-1.
Smith, Peter C. (2002) [1970]. Pedestal: The Convoy That Saved Malta (5th ed.). Manchester: Goodall. ISBN 978-0-907579-19-9.
Smith, David J.; Pabriks, Artis; Purs, Aldis; Lane, Thomas (2002). The Baltic States: Estonia, Latvia and Lithuania. London: Routledge. ISBN 978-0-415-28580-3.
Smith, Winston; Steadman, Ralph (2004). All Riot on the Western Front, Volume 3. Last Gasp. ISBN 978-0-86719-616-0.
Snyder, Timothy (2010). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. London: The Bodley Head. ISBN 978-0-224-08141-2.
Sommerville, Donald (2008). The Complete Illustrated History of World War Two: An Authoritative Account of the Deadliest Conflict in Human History with Analysis of Decisive Encounters and Landmark Engagements. Leicester: Lorenz Books. ISBN 978-0-7548-1898-4.
Spring, D. W. (1986). «The Soviet Decision for War against Finland, 30 November 1939». Soviet Studies 38 (2): 207–226. doi:10.1080/09668138608411636. JSTOR 151203.
Steinberg, Jonathan (1995). «The Third Reich Reflected: German Civil Administration in the Occupied Soviet Union, 1941-4». The English Historical Review 110: 620–651. doi:10.1093/ehr/cx.437.620. JSTOR 578338.
Steury, Donald P. (1987). «Naval Intelligence, the Atlantic Campaign and the Sinking of the Bismarck: A Study in the Integration of Intelligence into the Conduct of Naval Warfare». Journal of Contemporary History 22 (2): 209–233. doi:10.1177/002200948702200202. JSTOR 260931.
Stueck, William (2010). «The Korean War». In Melvyn P. Leffler and Odd Arne Westad, eds., The Cambridge History of the Cold War, Volume I: Origins (pp. 266–287). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-83719-4.
Sumner, Ian; Baker, Alix (2001). The Royal Navy 1939-45. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-195-4.
Swain, Bruce (2001). A Chronology of Australian Armed Forces at War 1939-45. Crows Nest: Allen & Unwin. ISBN 978-1-86508-352-0.
Swain, Geoffrey (1992). «The Cominform: Tito's International?». The Historical Journal 35 (3): 641–663. doi:10.1017/S0018246X00026017.
Tanaka, Yuki (1996). Hidden Horrors: Japanese War Crimes in World War II. Boulder, CO: Westview Press. ISBN 978-0-8133-2717-4.
Taylor, A. J. P. (1961). The Origins of the Second World War. London: Hamish Hamilton.

——— (1979). How Wars Begin. London: Hamish Hamilton. ISBN 978-0-241-10017-2.

Taylor, Jay (2009). The Generalissimo: Chiang Kai-shek and the Struggle for Modern China. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-03338-2.
Thomas, Nigel; Andrew, Stephen (1998). German Army 1939–1945 (2): North Africa & Balkans. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-85532-640-8.
Thompson, John Herd; Randall, Stephen J. (2008). Canada and the United States: Ambivalent Allies (4th ed.). Athens, GA: University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-3113-3.
Trachtenberg, Marc (1999). A Constructed Peace: The Making of the European Settlement, 1945–1963. Princeton, NJ: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-00273-6.
Tucker, Spencer C.; Roberts, Priscilla Mary (2004). Encyclopedia of World War II: A Political, Social, and Military History. ABC-CLIO. ISBN 1-57607-999-6.
Umbreit, Hans (1991). «The Battle for Hegemony in Western Europe». In P. S. Falla, ed., Germany and the Second World War, Volume 2: Germany's Initial Conquests in Europe (pp. 227–326). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-822885-1.
United States Army (1986) [1953]. The German Campaigns in the Balkans (Spring 1941). Washington, DC: Department of the Army.
Waltz, Susan (2002). «Reclaiming and Rebuilding the History of the Universal Declaration of Human Rights». Third World Quarterly 23 (3): 437–448. doi:10.1080/01436590220138378. JSTOR 3993535.
Ward, Thomas A. (2010). Aerospace Propulsion Systems. Singapore: John Wiley & Sons. ISBN 978-0-470-82497-9.
Watson, William E. (2003). Tricolor and Crescent: France and the Islamic World. Westport, CT: Praeger. ISBN 0-275-97470-7.
Weinberg, Gerhard L. (2005). A World at Arms: A Global History of World War II (2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-85316-3.
Wettig, Gerhard (2008). Stalin and the Cold War in Europe: The Emergence and Development of East-West Conflict, 1939–1953. Lanham, MD: Rowman & * Littlefield. ISBN 978-0-7425-5542-6.
Wiest, Andrew; Barbier, M. K. (2002). Strategy and Tactics: Infantry Warfare. St Paul, MN: MBI Publishing Company. ISBN 978-0-7603-1401-2.
Williams, Andrew (2006). Liberalism and War: The Victors and the Vanquished. Abingdon & New York, NY: Routledge. ISBN 978-0-415-35980-1.
Wilt, Alan F. (1981). «Hitler's Late Summer Pause in 1941». Military Affairs 45 (4): 187-91. doi:10.2307/1987464. JSTOR 1987464.
Wohlstetter, Roberta (1962). Pearl Harbor: Warning and Decision. Palo Alto, CA: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0597-4.
Wolf, Holger C. (1993). «The Lucky Miracle: Germany 1945–1951». In Rudiger Dornbusch, Wilhelm Nölling and Richard Layard, eds., Postwar Economic Reconstruction and Lessons for the East Today (pp. 29-56). Cambridge, MA: MIT Press. ISBN 978-0-262-04136-2.
Wood, James B. (2007). Japanese Military Strategy in the Pacific War: Was Defeat Inevitable?. Lanham, MD: Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-7425-5339-2.

Yoder, Amos (1997). The Evolution of the United Nations System (3rd ed.). London & Washington, DC: Taylor & Francis. ISBN 1-56032-546-1.

Zalampas, Michael (1989). Adolf Hitler and the Third Reich in American magazines, 1923–1939. Bowling Green University Popular Press. ISBN 0-87972-462-5.
Zaloga, Steven J. (1996). Bagration 1944: The Destruction of Army Group Centre. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-85532-478-7.

——— (2002). Poland 1939: The Birth of Blitzkrieg. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-408-5.

Zeiler, Thomas W. (2004). Unconditional Defeat: Japan, America, and the End of World War II. Wilmington, DE: Scholarly Resources. ISBN 978-0-8420-2991-9.
Zetterling, Niklas; Tamelander, Michael (2009). Bismarck: The Final Days of Germany's Greatest Battleship. Drexel Hill, PA: Casemate. ISBN 978-1-935149-04-0.
Кошелев, Д. Краткий очерк германского национал-социалистического права (1933–1939). — М. — 2004.
Мюллер, Н. Вермахт и оккупация (1941–1944) // I. Капиталистическая Европа и Советский Союз в экспансионистской программе германского фашистского империализма. — М.: Воениздат, — 1974.
Пыхалов, И. Великая Оболганная война. — М.: Яуза, Эксмо, — 2005.
Самсонов, А. Крах фашистской агрессии 1939–1945. Исторический очерк. — Академия Наук СССР. Отделение истории. Институт Истории СССР. — Москва: Наука, — 1980.
Тихонравов, Ю. Геополитика: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, — 2000. — (Серия «Высшее образование»).
Хильдебрант, К. Война в условиях мира и мир в условиях войны. Проблема легитимности в истории сообщества государств в 1931–1941 гг. // Пер. с нем. — М.: «Весь Мир», — 1997.

Посилання

Хроніка Другої світової війни на hrono.info
Події 1941, 1942, 1943, 1944, 1945 року на hrono.info
Robinson, B. World War Two: Summary Outline of Key Events на сайте bbc.co.uk(англ.)
BBC History — World War Two(англ.)

[1] згідно статті 42 Версальського мирного договору

[2] BBC Timeline: Germany

[3] Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Ч. 1.Т.1. гл. 8.

[Гай-Нижник-4] Гай-Ныжнык П. П. Карпатская Украина в 1939 г. как одна из «разменных монет» Мюнхенского договора // Западная Белоруссия и Западная Украина в 1939–1941 гг.: люди, события, документы: Сборник статей. — М.: Институт славяноведения РАН, 2011

[5] Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VII. — М., 1969. — С. 178.

[6] При цьому Ліга порушила свої основні статутні положення: за виключення СРСР проголосувало лише 7 з 15 членів Ради (Великобританія, Франція, Бельгія, Домініканська республіка, Болівія, Єгипет, ПАС), причому останні три країни-члени Ради були обрані за добу до голосування. З цього моменту і до свого формального розпуску у 1946 року Ліга Націй припинила активну діяльність

[7] В дійсності відповіддю прем'єр-міністра Метаксаса була фраза французькою мовою Alors, c'est la guerre («Отже, це війна»).

[8] карта

[9] Kahl, Thede Aromanians in Greece: Minority or Vlach-speaking Greeks? на сайті farsarotul.org(англ.)

[10] Куцаева Т., До питання окупації ворогом і визволення частинами Червоної армії населених пунктів України у роки Великої Вітчизняної війни

[manstein-11] а ^б Манштейн, Е. Втрачені перемоги. — М., СПб.: ACT; Terra Fantastica. — 1999.

[12] Манштейн, Е. Втрачені перемоги. // Пер. з нім. — М., 1957. — С. 423.

[13] Про партизанський рух у Білорусі

[autogenerated1-14] а ^б История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945. — Т. 4. — М.: Воениздат МО СССР. — 1961. — С. 82. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «autogenerated1» визначена кілька разів з різним вмістом

[15] По даним гестапо 7000; ср. William L. Shirer Rise and Fall of the Third Reich, ch. 29

[16] Ian Kershaw, Hitler 1936–1945: Nemesis, 693

[storiaxxisecolo.it-17] а ^б Fascismo a San Marino. Storiaxxisecolo.it.

[18] Дюков А. «Правительство» Отто Тийфа: что это было?

[19] Die NS-Gaue на сайті Німецького історичного музея.(нім.)п

[20] Gau (NSDAP) — Kontinuität der Gaugliederung nach 1933. — Historisches Lexikon Bayerns.(нім.)п

[21] Übersicht der NSDAP-Gaue, der Gauleiter und der Stellvertretenden Gauleiter 1933 bis 1945 на сайті shoa.de(нім.)п

[22] Первушин, Андрей. Оккультный Гитлер. — М.: Яуза, — 2006.

[23] Карта східних рейхскомісаріатів

[satellites-24] Ряд експертів вважає цю країну рівноправним союзником Німеччини

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]