Очікує на перевірку

Льовочкін Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Льовочкін Сергій)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Льовочкін Сергій Володимирович
Прапор
Прапор
 11-й Глава Адміністрації Президента України[1]
25 лютого 2010 — 17 січня 2014
Президент: Янукович Віктор Федорович
Попередник: Ульянченко Віра Іванівна, як Глава Секретаріату Президента
Наступник: Клюєв Андрій Петрович
 
Народження: 17 липня 1972(1972-07-17) (52 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна: СРСР і Україна
Освіта: Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Ступінь: доктор економічних наук[d]
Партія: Народна партія
Партія регіонів (2007—2014)
Опозиційний блок (2014—2019)
Опозиційна платформа — За життя (з 2019)
Батько: Льовочкін Володимир Анатолійович
Мати: Льовочніка Євгенія Олександрівна
Шлюб: Лихачова Зінаїда Олександрівна[2]
Діти: Олена, Володимир, Олексій
Нагороди:
Орден святого рівноапостольного князя Володимира 1 ступеня (УПЦ МП)
Орден святого рівноапостольного князя Володимира 1 ступеня (УПЦ МП)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Льовочкін.
Україна Народний депутат України
8-го скл.
«Опозиційний блок» 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019
Україна Народний депутат України
9-го скл.
«Опозиційна платформа — За життя» 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Сергі́й Володими́рович Льо́вочкін (17 липня 1972(1972-07-17), Київ) — український проросійський політичний та державний діяч, бізнесмен; екс-голова Адміністрації Президента України (2010—2014)[3][4], народний депутат України; доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ. Власник українського проросійського[5][6] телеканалу «Інтер» (2013—2022). З 25 лютого 2010 по 17 січня 2014 — на думку журналу «Корреспондент» посідав 3-тє місце в рейтингу ста найвпливовіших українців[7]. Один із фундаторів Партії розвитку України. Член та один з керівників проросійської фракції ОПЗЖ у Верховній раді.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Має молодшу сестру Юлію.

Освіта

[ред. | ред. код]
  • Київський економічний університет (1989—1993) за фахом «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності».
  • Українська академія зовнішньої торгівлі (1999—2002), магістр міжнародного права, фах «Міжнародне право».
  • Аспірантура кафедри фінансів Київського національного економічного університету (1993—1997).
  • Кандидатська дисертація «Державний борг США» (Київський національний економічний університет, 1997).
  • Докторська дисертація «Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання» (Київський національний економічний університет, 2004).
  • Автор понад 30 наукових праць, зокрема 2 монографій.
  • Державний службовець 1-го рангу.
  • Володіє англійською мовою.

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

1996—1999 — займався бізнесом, працював виконавчим директором Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

1998 — кандидат у народні депутати України, виборчий округ № 46, Донецька область (посів 2 місце). На час виборів обіймав посаду виконавчого директора Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

Березень 1999 — березень 2000 — науковий консультант, 2000–2001 — референт, 2001–2002 — помічник Президента України.

Член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні (2000–2005), Ради Національного банку України (2003–2005), Державної комісії з питань стратегії економічного і соціального розвитку (2001–2005), Комісії з перевірки використання міжнародної технічної допомоги (2000–2001), Комісії державних нагород та геральдики (2003–2005).

Червень 2002 — січень 2005 — перший помічник Президента України.

2005–2006 — радник Голови Верховної Ради України.

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 13 у списку. На час виборів обіймав посаду радника Голови Верховної Ради України.

Вересень — жовтень 2006 — керівник Служби Прем'єр-міністра України, жовтень 2006 — листопад 2007 — керівник Апарату Прем'єр-міністра України.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 від Партії регіонів, № 7 в списку. На час виборів: керівник Апарату Прем'єр-міністра України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007), заступник голови фракції (з грудня 2007). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 12 березня 2010.

25 лютого 2010 призначений Віктором Януковичем главою Адміністрації Президента України[3].

30 листопада 2013 інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило про те, що за даними його джерела Сергій Льовочкін подав у відставку з посади глави адміністрації президента, імовірно, через незгоду із силовим розгоном Євромайдану в Києві[8], але в самому повідомленні вказано, що інформація неперевірена. Згодом з'являлися повідомлення, що Льовочкін сам підтвердив цю інформацію але заявляв, що Янукович тоді не прийняв його відставку.[9]

17 січня 2014 року Сергія Льовочкіна було звільнено з посади глави Адміністрації Президента.[4] В цей же день його було призначено радником Президента України Януковича[10]. Пізніше з'являлися повідомлення, що Льовочкін стверджував, що з часу подачі у відставку з Януковичем не контактував і його не бачив[9].

24 лютого 2014 року указом в. о. Президента Турчинова звільнено з посади радника Президента України[11].

На дострокових парламентських виборах 2014 року посідає 12-те місце у виборчому списку Опозиційного блоку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими рф територіями Донецької та Луганської областей[12].

За даними «Слово і діло», Льовочкін на посаді народного депутата VIII скл., виконав 19 % обіцянок[13].

23 березня 2023 року ВРУ виключила Льовочкіна з Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки[14].

Бізнес

[ред. | ред. код]

Власник акцій кіпрської фірми Oskaro Investments на суму 10 тисяч доларів та 100 акцій «Укртелекому» на номінальну суму 25 гривень[15].

1 лютого 2013 року придбав 20 % акцій медіагрупи «Інтер». Заявлена вартість Inter Media Group Limited становить близько 2,5 млрд доларів США[16].

У листопаді 2013 року в рейтингу найбагатших українців за версією журналу «Кореспондент» зайняв 29 місце[17].

У лютому 2014 року створив новий український неурядовий аналітичний центр «think tank» — Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна». Інститут займається розробкою і супроводом проєктів у різних сферах: міжнародній і внутрішній політиці, економіці, безпеці, екології, соціології, культурі. Також, в інституті розроблюється окремий медіа-напрям.[18][19]

У вересні 2014 року створив власний фонд «Нова Україна [Архівовано 8 травня 2015 у Wayback Machine.]». Головним напрямком діяльності Фонду є допомога в реалізації проєктів недержавним інституціям і аналітичним центрам, які розробляють програми реформ, а також підтримка громадських ініціатив та проєктів, спрямованих на реформування України.[20] 24 вересня 2014 року стало відомо, що Сергій Льовочкін балотуватиметься у Верховну Раду від «Опозиційного блоку» під номером 12. Він заявив, що у Януковича та його режиму не було політичної волі до реформ, що «привело до того, що був зірваний план реформ України на 2010—2014 роки».

Родина

[ред. | ред. код]

Критика

[ред. | ред. код]

Скандали

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Під час президентства Віктора Ющенка називався Секретаріатом Президента України, а під час президенства Володимира Зеленського називається Офісом Президента України
  2. ↑ 5 канал — 2003.
  3. ↑ а б Указ Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України»
  4. ↑ а б Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 10/2014 «Про звільнення С. Льовочкіна з посади Глави Адміністрації Президента України»
  5. ↑ Хто, крім «каналів Медведчука», продукує проросійський контент в Україні?. ГО «Детектор медіа» (ru-RU) . 11 лютого 2021. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 29 березня 2022.
  6. ↑ Бурковський, Петро (28 лютого 2021). Чи надовго «Інтер» зіскочив із голки «русского міра»? Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у січні 2021 року. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022.
  7. ↑ Top 100 (korrespondent.net) [Архівовано 10 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ Глава администрации президента Украины подал в отставку — источник [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 23/2014 «Про призначення С.Льовочкіна Радником Президента України»
  11. ↑ Указ Президента України від 24 лютого 2014 року № 102/2014 «Про звільнення С.Льовочкіна з посади Радника Президента України»
  12. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  13. ↑ Обіцянки країни чудес. Як працює народний депутат Сергій Льовочкін. Слово і Діло (укр.). Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  14. ↑ Львочкіна виключили з Комітету з питань нацбезпеки. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 березня 2023.
  15. ↑ Льовочкін пояснив, що вивів свої активи на Кіпр через ненадійність Тимошенко. Архів оригіналу за 14 грудня 2011. Процитовано 4 липня 2011.
  16. ↑ Льовочкін став власником 20% медіагрупи «Інтер». «Телекритика». 7 лютого 2013. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 7 лютого 2013.
  17. ↑ Золота сотня: Корреспондент склав новий рейтинг найбагатших українців. Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 14 січня 2014.
  18. ↑ Сергей Левочкин создает институт «Новая Украина». Архів оригіналу за 20 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  19. ↑ Льовочкін стане спонсором «Нової України». Чепак та Єрмолаєв — у команді. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  20. ↑ Льовочкін створив Фонд «Нова Україна»
  21. ↑ Левочкин Сергей Владимирович. Архів оригіналу за 15 лютого 2014. Процитовано 27 лютого 2014.
  22. ↑ Сестра Сергія Льовочкіна захоплює землю, використовуючи схеми старих часів, – експерт. zik.ua (uk-UK) . Процитовано 25 травня 2020.[недоступне посилання]
  23. ↑ Льовочкін вимагав зняти з ефіру сюжет про земельні махінації його сім’ї. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 травня 2020.
  24. ↑ У лісах під Києвом знайшли чергову забудову сім'ї Льовочкіних. Українська правда. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 25 травня 2020.
  25. ↑ Родина Льовочкіних під Києвом приватизувала острів площею більше 3 га | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 25 травня 2020.
  26. ↑ Протягом чотирьох років Нафтогаз оплачував перельоти приватного літака Бойка і Льовочкіна. DT.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
  27. ↑ Бойко та Льовочкін протягом 4 років літали приватним літаком за державні гроші. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
  28. ↑ «Предоставлял инсайдерскую информацию». Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 25 травня 2020.
  29. ↑ CNN: Manafort intended for polling data to go to 2 Ukrainian oligarchs who owed him millions | KyivPost — Ukraine's Global Voice. KyivPost. 10 січня 2019. Процитовано 25 травня 2020.
  30. ↑ CNN, Katelyn Polantz and Evan Perez. Manafort meant for poll data to go to Ukrainian oligarchs who owed him millions. CNN. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  31. ↑ Льовочкін Сергій Володимирович — Державний зрадник України, інформація про зраду | Реєстр Держзрадників і ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Чесно. Процитовано 27 серпня 2023.
  32. ↑ ГПУ долучив матеріали розслідування Лещенко до справи про приватизацію Укртелекому. DT.ua. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 25 травня 2020.
  33. ↑ Кіпріоти, через яких пройшла приватизація «Укртелекому», пов’язані з Льовочкіним. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  34. ↑ Льовочкін причетний до приватизації Укртелекому. texty.org.ua (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  35. ↑ Льовочкіна переписувалась із Манафортом щодо приватизації “Укртелекому” – ЗМІ. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  36. ↑ Zaxid.net. Нардеп-опоблоківець Льовочкін торік позичив у матері ₴5 млн і купив новий Mercedes. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 25 травня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Льовочкін_Сергій_Володимирович&oldid=43732350