Австралія

Австралійський Союз англ. Commonwealth of Australia
Прапор Герб
Девіз: відсутній (раніше Advance Australia)
Гімн: «Уперед, прекрасна Австраліє» англ. Advance Australia Fair
Розташування Австралії
Столиця	Канберра
Найбільше місто	Сідней
Офіційні мови	англійська1
Форма правління	конституційна монархія
- монарх	Чарльз III
- генерал-губернатор	Девід Герлі
- прем'єр-міністр	Ентоні Албанізі
Незалежність	від Великої Британії
- Конституційний акт	1 січня 1901
- Австралійський акт	3 березня 1986
Площа
- Загалом	7 688 287 км² (6-те)
- Внутр. води	0,76 %
Населення
- оцінка 2019	25 250 000 (51-ше)
- перепис 2016	23 402 000
- Густота	3,3/км² (236-те)
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	$1.31 трлн (19-те)
- На душу населення	$52 191 (17-те)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	$1.5 трлн (13-те)
- На душу населення	$59 655 (10-те)
ІЛР (2017)	0,939 (дуже високий) (3-тє)
Валюта	Австралійський долар (AUD)
Часовий пояс	декілька2 (UTC+8 — +10,5)
Коди ISO 3166	AU / AUS / 036
Домен	.au
Телефонний код	+61
1Англійська мова «де юре» не має жодного офіційного статусу. 2Існують деякі відхилення від зазначених часових поясів (див. Адміністративний поділ).
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Австралія

Австра́лія, або Австралі́йський Сою́з, (англ. Commonwealth of Australia) — незалежна федеративна держава, розташована у Південній півкулі на однойменному материку, до якої також належать прилеглий великий острів Тасманія на півдні й численні дрібні навколо, серед яких Норфолк і Лорд-Гав у Тихому океані, Кокосові острови в Індійському та інші. Площа країни становить 7 688 287 км², це 6-те місце серед країн світу і перше серед країн Океанії. Австралія на півночі відділена від Папуа Нової Гвінеї водами Торресової протоки, водами Тиморського і Арафурського морів — від Індонезії та Східного Тимору; на сході — водами Коралового моря від Соломонових Островів, Вануату і Нової Каледонії (Франція); на південному сході — Тасмановим морем від Нової Зеландії.

Населення країни становить 25,25 млн осіб. В Австралії багато іммігрантів, які становлять 26 % населення, за цим показником країна посідає 9-те місце у світі. Столиця Австралії — місто Канберра — розташоване у спеціально створеній Австралійській столичній території. Найбільше місто — Сідней. Країна високо урбанізована. Населення розподілене по території країни дуже нерівномірно: більшість мешканців проживає на південному сході, у штатах Вікторія та Новий Південний Уельс. Близько 60 % населення проживає в найбільших містах та їхніх агломераціях: Сідней, Мельбурн, Брисбен, Перт та Аделаїда. Середня густота населення — 3,3 особи на км², це один із найнижчих показників у світі.

За сотню років країна зберегла та стабільно підтримує ліберально-демократичну політичну систему. Австралія — конституційна монархія, яку очолює британський монарх (Карл III), представлений генерал-губернатором (Девід Герлі). Виконавча влада в країні представлена кабінетом міністрів на чолі з прем'єр-міністром (Скотт Моррісон), що призначається двопалатним парламентом. Федерація складається з 6 штатів, які мають власні уряди і парламенти, і 10 окремих територій. Австралія — головна військово-політична сила в регіоні, 13-те місце у світі за військовими витратами. Австралія є членом Організації Об'єднаних Націй (UN), Великої двадцятки (G20), Співдружності Націй, Тихоокеанського пакту безпеки (ANZUS), Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), Форуму тихоокеанських островів (PIF), Світової організації торгівлі (WTO), Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (APEC), механізму АСЕАН +6.

Австралія була заселена корінними австралійцями близько 60 тис. років тому. Австралійські аборигени розмовляли мовами, що становлять 250 окремих груп. Образотворче мистецтво аборигенів, з яким можна ознайомитись на скелях у різних куточках країни, є найстарішим у світі. Уперше європейці з'явились на континенті 1606 року під час голландської експедиції Віллема Янсзона. Східна частина Австралії була досліджена британською експедицією Джеймса Кука наприкінці XVIII століття. 26 січня 1788 року була заснована перша австралійська колонія — Новий Південний Уельс, цього дня відзначається національний день Австралії. 1829 року з утворенням Західної Австралії вся територія Австралії була включена до складу британської корони. До колонії на постійне проживання засилали засуджених, так британці поступово заселили південно-східне узбережжя континенту. На початку 1850-х років у країні розпочалась «золота лихоманка», що збільшила чисельність населення та значно пожвавила економіку. Населення континенту постійно зростало, до 1850-х років більша частина територій була досліджена. Загалом створили 6 самоврядних колоній. 1 січня 1901 року ці колонії об'єдналися, утворивши Австралійський Союз.

Австралія — найстаріший, найпласкіший і найсухіший континент з найменш родючими ґрунтами на планеті. Величезні розміри країни забезпечують різноманіття ландшафтів із пустелями в центрі, тропічними лісами на північному сході й гірськими хребтами на сході. Австралія має багаті, хоча ще не повністю досліджені природні ресурси.

Австралія — країна з високорозвиненою економікою, за цим показником вона посідає 13-те місце серед країн світу. Її економіка забезпечує 13-ту сходинку в рейтингу країн за доходом на особу. Австралія отримує доходи від видобутку й експорту корисних копалин, сільськогосподарської сировини, телекомунікації, банківської діяльності та виробництва. Австралія посідає перші позиції у різноманітних рейтингах країн, як-от якість життя, охорона здоров'я, освіта, тривалість життя, економічна свобода та захист громадських і політичних прав, 3-тє місце серед країн світу за показником людського розвитку та 8-ме за загальним розвитком демократії.

Назва

Офіційна назва — Австралія (англ. Australia; англ. вимова: [əˈstreɪliə]). Згідно з рішенням уряду від січня 1976 року, за межами країни її називають просто Австралія, а уряд — австралійським, усередині країни — Австралійський Союз і уряд Союзу.

Назва країни походить від латинського терміна Terra Australis, що означає «південна земля». Територія була названа так ранніми європейськими дослідниками, що вважали гіпотетичний австралійський материк набагато більшим, таким, що спроможний врівноважити суходіл північних материків. Ще на карті давньогрецького ученого Птолемея на південь від південного тропіка значиться Невідома Південна земля (англ. Terra Australis Inkognita). Уперше топонім «Австралія» англійською мовою використано 1625 року в праці «Нотатка про Південну Землю Святого Духа» (англ. A note of Australia del Espíritu Santo) Річарда Гаклюйта, яку вперше видав Семюель Поур в антології «Hakluytus Posthumus». Це помилкове спотворення оригінального іспанського топоніма островів Вануату.Нідерландською топонім уперше був використаний 1638 року в прислівниковій формі нід. australische для позначення нововідкритих земель на південь від Батавії. Голландські вчені, на відміну від інших європейських, що продовжували користуватись латинською назвою, стали вживати терміни як australisch, так і Нова Голландія (нід. Nieuw Holland), який запропонував Абель Тасман 1644 року. Британський мандрівник Метью Фліндерс, який першим обплив навколо Австралії і склав карту австралійських берегів, вжив термін «Австралія» у своїй роботі «Подорож до Південної Землі» (англ. A Voyage to Terra Australis) як такий, що «більш приємний для вуха й подібний до інших назв континентів». Перше офіційне затвердження топоніма відбулося у квітні 1817 року, коли губернатор Нового Південного Уельсу Лохлен Маккуорі отримав карти Фліндерса від лорда Генрі Батерста. Уже у грудні він рекомендував Колоніальному міністерству офіційно дотримуватись цієї назви в документообігу. 1824 року Британське адміралтейство погодилось на використання топоніму на всіх своїх картах. 1830 року Гідрографічне бюро видало перший офіційний «Довідник Австралії» (англ. The Australia Directory).

З початку XX століття вживають також скорочений розмовний варіант назви країни — Оз, Оззі (англ. Oz; Aussie). Часто щодо мешканців Австралії вживають термін «антиподи», а стосовно країни — «Земля під низом» (англ. Land Down Under) або просто «Під низом» (англ. Down Under). Інші поширені епітети Австралії: «Велика Південна земля» (англ. the Great Southern Land), «Щаслива земля» (англ. the Lucky Country) — через однойменну книгу Дональда Горна 1964 року, «Засмагла країна»(англ. the Sunburnt Country) — через типове палюче сонце в ясному небі, «Темно-коричнева країна» (англ. the Wide Brown Land) — через колір її ґрунтів. Останні два вперше введені в обіг австралійською поетесою Доротеєю Макеллар 1908 року в знаковому патріотичному вірші «Моя країна».

Природа

Австралійський Союз повністю займає однойменний материк із низкою прилеглих островів, найбільший із яких — Тасманія. Австралію часто називають островом-континентом через її розташування на однойменному найменшому з усіх континенті, або найбільшим островом на планеті. Площа країни дорівнює 7 688 287 км², 6-те місце серед країн світу, перше в Океанії. Це трохи більше ніж площа США без Аляски і Гаваїв. Це найбільша держава Південної півкулі та найбільша держава без сухопутних кордонів. Площа власне континенту становить 7 617 930 км² (2 941 300 кв. миль) + 0,1 млн км² прилеглих островів. Переважно рівнинний сухий материк (одну третину материка займають тропічні пустелі). На півночі країна омивається водами Арафурського і Тиморського морів, затоки Карпентарія, на півдні —водами Великої Австралійської затоки, на заході — відкритими водами Індійського океану, на сході — водами Коралового і Тасманового морів, Тихого океану. Довжина берегової лінії Австралії становить 34,2 тис. км (не враховуючи узбережжя островів). Берегова лінія розчленована мало, найбільші півострови — Кейп-Йорк і Арнемленд.

Географічне положення

Територія Австралійського Союзу розташована між 9° і 55° паралелями південної широти та 72° і 167° меридіанами східної довготи. Країна простягається з півночі на південь на 3200 км, із заходу на схід — на 4100 км.

Крайні пункти Австралійського Союзу:

• Крайня північна точка — острів Брамбл-Кей (англ. Bramble Cay) у Торресовій протоці 09°08′00″ пд. ш. 143°52′00″ сх. д.
• Крайня південна точка — острови Бішоп і Клерк (англ. Bishop and Clerk Islets) на південний захід від острова Маккуорі 55°07′ пд. ш. 158°41′ сх. д.
• Крайня західна точка — острови Макдональд (англ. McDonald Islands) 53°02′20″ пд. ш. 72°36′04″ сх. д.
• Крайня східна точка — острів Норфолк (англ. Norfolk Island) 29°02′00″ пд. ш. 167°57′00″ сх. д.

• 
  Морські кордони Австралійського Союзу
• 
  Мис Йорк
• 
  Південно-Східний мис
• 
  Мис Стіп-Пойнт
• 
  Мис Байрон
• 
  Центр Ламберта

Крайні пункти континенту:

• Крайня північна точка — мис Йорк (англ. Cape York) 10°41′00″ пд. ш. 142°32′00″ сх. д.
• Крайня південна точка — мис Південно-Східний (англ. South Point) 39°08′10″ пд. ш. 146°22′30″ сх. д.
• Крайня західна точка — мис Стіп-Пойнт (англ. Steep Point) 26°09′05″ пд. ш. 113°09′20″ сх. д.
• Крайня східна точка — мис Байрон (англ. Cape Byron) 28°38′00″ пд. ш. 153°39′20″ сх. д.
• Географічний центр — центр Ламберта (англ. Lambert Centre) 25°56′50″ пд. ш. 133°12′30″ сх. д.

Час в Австралії: UTC+10 (+8 годин різниці часу з Києвом). Літній час вводиться першої неділі жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в першу неділю квітня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад. Континентальна Австралія лежить у трьох годинних поясах: UTC+8, UTC+9,5, UTC+10; разом із островами зовнішніх територій: від UTC+5 на острові Герд до UTC+11 на острові Норфолк.

Геологія

Австралія — дуже старий континент, що лежить на Індо-Австралійській літосферній плиті. У його основі на заході й у центрі (приблизно 70 % континенту) лежить докембрійський кратон, перекритий масивним осадовим чохлом. Найстаріші гірські породи досягають віком 2,7 млрд років. Центральна частина континенту зазнавала тривалого занурення у минулі геологічні епохи. Пізніші підняття та денудації зробили з Австралії найпласкіший континент із вирівняним та відносно одноманітним рельєфом. Зі східного краю до древнього кратону наприкінці палеозою приєдналась гірська країна (каледонського й герцинського гороутворення), що була зруйнована екзогенними процесами. В пізньому палеозої та в першій половині мезозою платформа була складовою частиною давнього материка — Гондвани. 25—30 млн років тому, під час альпійського орогенезу (неоген — антропоген), ці гори знов піднялися на висоти 800—900 м і утворили середньовисотний Великий Вододільний хребет.

• 
  Геологічна карта Австралії (англ.)
• 
  Австралія як частина Гондвани, 180 млн років тому
• 
  Сейсмічність Австралійської плити, 1990-2000 роки
• 
  Блакитні гори

Старість кристалічної платформи зумовлює відносний сейсмічний спокій у країні. На території Австралії немає діючих вулканів, проте у південній частині Індійського океану в основі острова Герд лежить активний базальтовий стратовулкан — Біг-Бен (найвища вершина — Моусон-Пік), що є верхівкою підводного хребта Кергелен. Скелясті острівці Макдональд поруч також мають вулканіче походження.

Надра Австралії багаті на різноманітні корисні копалини: залізна руда, боксити, марганцеві, нікелеві, мідні, уранові, олов'яно-вольфрамові та поліметалеві руди — у гірських масивах західної Австралії та Великого Вододільного хребта; фосфати, гіпс, кам'яна сіль — у піщаних відкладеннях центральної Австралії, східного та південно-західного узбереж; кам'яне та буре вугілля — у різних регіонах країни; нафтоносні товщі шельфу північного заходу та південного сходу.

Рельєф

Австралія повністю займає найменший плаский сухий материк (40 % в тропіках, ⅓ — пустеля, ⅔ — напівпустелі). Країна не має сухопутних кордонів. Австралія — найбільш рівнинний континент і найнижчий серед материків (майже на половині його поверхні середня висота не перевищує 300 м) з найстарішими родючими ґрунтами. Середні висоти — 330 м над рівнем моря; найнижча точка — уріз води озера Ейр (−15 м); найвища точка — гора Косцюшко (2229 м). Найвища вершина на території Австралії — Моусон-Пік (2745 м), що на острів Херд.

Ландшафти Австралії різноманітні. Вони відрізняються добре збереженими рисами давніх геологічних епох. Давні архейські поверхні місцями перекриті потужними латеритними корами, місцями виходять на поверхню у вигляді сильно денудованих масивів або окремими останцями. Унаслідок тропічного розташування більша частина території країни зайнята пустелями, напівпустелями та сухими рідколіссями.

• 
  Супутниковий знімок Австралії
• 
  Гіпсометрична карта Австралії
• 
  Великий Вододільний хребет
• 
  Гора Косцюшко
• 
  Хребет Фліндерс

Західна частина — Західно-Австралійське плоскогір'я, найстаріша частина континенту; середні висоти 400—500 м, найвища вершина — гора Брус (1236 м). Плоскогір'я оточене хребтами і столовими горами Кімберлі, Макдоннелл, Масгрейв, Гамерслі. На висотах 400—600 м лежать кам'янисто-щебенисті та піщані рівнини, оточені невисокими гірськими грядами та ізольованими платоподібними масивами. На сході плоскогір'я переходить у гірські хребти Макдонелл (гора Зіл, 1510 м) та Масгрейв (гора Вудрофф, 1440 м). Гора Аугустус у Західній Австралії вважається найбільшим монолітом у світі.

Центральна низовина з рядом озерних западин пересохлих солоних озер із висотами до 100 м лежить у районі масивного осадового чохла, що перекриває древній кристалічний масив. Найнижча точка континенту, −12 м, знаходиться на березі солоного озера Ейр. Серце країни — ряд великих пустель: Велика Піщана, Гібсона, Велика пустеля Вікторія, Сімпсон із відомою Налларборською рівниною на південному узбережжі. У центральній частині континенту довгі високі піщані гряди тягнуться в напрямку панівних вітрів, переважно південно-східних пасатів. У пустелі Сімпсона їхня довжина сягає 250 км, а висота 60 м (висота Патріаршого собору на Лівому березі у Києві). Між грядами річища пересохлих річок, або озерні западини — сліди минулих гумідних епох. З півдня низовина оточена горами Фліндерс і Лофті.

Східну частину Австралії займає Великий Вододільний хребет, розташований вздовж узбережжя, — низькі пагорби з вершинами переважно до 1600 м над рівнем моря. Це третій найдовший у світі гірський хребет, після Кордильєр і Анд. Він крутими схилами обривається до тихоокеанського узбережжя, та похилими сходами — «даунсами» знижується на заході. Хребет слугує найбільшим вододілом на континенті, на схід течуть річки до Тихого океану, на захід — до Індійського та внутрішніх безстічних областей. Найвищі масиви його концентруються на південному сході — Австралійські Альпи з найвищою вершиною країни, горою Косцюшко (2230 м). Постійні снігові та льодовикові масиви у горах відсутні, але присутні давні льодовикові форми рельєфу. В океані вздовж північно-східного узбережжя Австралії на 2 тис. км простягнувся Великий Бар'єрний риф, найбільший кораловий риф у світі.

Завдяки нетривалій історії освоєння материка європейцями, трохи більше 200 років, та непридатним для сільського господарства факторам, більшість ландшафтів зберегли свій первісний вигляд. Найбільше видозмінені та освоєні людиною ландшафти концентруються на південному сході та південному заході, уздовж східного узбережжя. Приблизно 10 % території країни зайнято селитебними землями (будівлі та споруди у населених пунктах, транспортні магістралі).

Клімат

Кліматичні умови в країні обумовлюються розташуванням переважної частини території в тропічному поясі південної півкулі, зміна пір року відбувається обернено до зміни сезонів в Україні. Спекотне літо припадає на період з листопада по січень, прохолодна зима — на червень-серпень. Проте чітка зміна пір року простежується лише на півночі та на півдні, а виражається вона здебільшого в режимі зволоження. Австралія протягом усього року отримує значну кількість сонячної енергії, для всього материка характерні високі температури повітря, середні літні температури +20…+28 °C, середні зимові +12…+24 °C. Найнижчі зафіксовані температури на рівнинах −4…−6 °C, у горах (Австралійські Альпи) −22 °C. Над материком переважає континентальна тропічна повітряна маса й низхідні рухи повітря, що робить Австралію найсухішим континентом на планеті. Більша частина материка розміщена у широтах, де панує південно-східна пасатна циркуляція. І хоча повітряні маси рухаються з Тихого океану, вони не приносять значних атмосферних опадів у внутрішні райони материка, бо Великий Вододільний хребет перехоплює вологу, рясні опади випадають тільки на навітряних схилах гір у вузькій прибережній смузі. На півночі «сезон дощів» припадає на літо, на півдні — на осінь-зиму, на східному узбережжі дощі випадають відносно рівномірно протягом всього року. Близько 40 % материка дістає 50—250 мм опадів на рік і тільки 10 % — понад 1000 до 2000 мм (східне узбережжя). Крайня посушливість клімату Австралії істотно ускладнює використання земель у господарстві. Кожні 10—15 років в Австралії трапляються великі посухи, що тривають інколи по два-три роки. У цей період 2/3 материка дістає менше 25 мм опадів на рік. Проте справжнім стихійним лихом для Австралії є раптові зливи, з перевищенням місячної норми в 10—17 разів, що завдають величезної шкоди сільському господарству: гинуть урожаї та худоба, змивається ґрунт. На клімат Австралії суттєво впливають океанічні течії, зокрема диполь Індійського океану та Ель-Ніньйо, які корелюються періодичними посухами та сезонними тропічними системами низького тиску, які утворюють циклони у північній Австралії.

• 
  Кліматичні зони континенту
• 
  Морські течії навколо Австралії (англ.)
• 
  Вечірній мусонний шквал у Дарвіні
• 
  Сніг в Австралійських Альпах
• 
  Типове ясне небо над пустелею

Північна частина країни до 20° південної широти лежить у субекваторіальному кліматичному поясі. Улітку переважають вологі екваторіальні повітряні маси, взимку — посушливі тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +28 °C, липні +24 °C. У літньо-осінній період (з листопада по квітень) з морів один-два рази (загалом до 14) надходять руйнівні тропічні циклони, під час яких швидкість вітрів перевищує 30 м/с. Так 1974 року циклоном «Трейсі» майже вщент була зруйнована столиця Північної Території, місто Дарвін. Вдалині від моря взимку може відзначатись сухіший сезон. Поблизу східного узбережжя півострова Кейп-Йорк вологість повітря та кількість опадів значні у всі сезони, з максимумом влітку. Агрокліматичні умови малопридатні для землеробства.

Західна та центральна частина континенту до 30° південної широти лежать у тропічному кліматичному поясі — клімат різко континентальний. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +34 °C, липні +10 °C. Улітку середньодобова може 3—4 місяці не знижуватись нижче 37 °C; абсолютний максимум — 50 °C. Переважають східні пасатні вітри, у теплий сезон з морів та океанів можуть надходити шторми. Південний захід континенту відомий найбільш постійним вітром на планеті, морським бризом, що зветься «доктор Фрімантл». На рівнині Налларбор кліматичні умови подібні до центральноавстралійських, з меншими зимовими температурами та більш м'якими літніми посухами.

На півдні клімат субтропічний. Улітку переважає тропічне повітря з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. На південному заході значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. На південному сході рівномірніший сезонний розподіл опадів, можливе випадіння снігу. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +20 °C, липні +9 °C. Суховії з пустель можуть підвищувати середньодобові температури до +37…+38 °C. Ці частини країни дуже сприятливі до ведення землеробства, садівництва та розведення худоби — пшенично-вівчарський пояс.

Південна частина острова Тасманія лежить у помірному кліматичному поясі. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покрив. Відносно прохолодне літо з більш антициклонічною погодою. Абсолютний мінімум до −6 °C, у горах до −22 °C. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне. На заході вологі вітри з Індійського океану приносять рясні опади цілий рік; на східному узбережжі вітрова тінь, тож спостерігається посушливий сезон.

Внутрішні води

Австралія надзвичайно бідна на поверхневі води країна, лише 10—17 % атмосферних опадів потрапляє до водотоків країни, решта випаровується та просочується в ґрунт. Річкова сітка розвинута мало, майже 60 % території — безстічні області. Більшість річок мають нерівномірний режим стоку; живлення дощове. Річний стік з континенту дорівнює 350 км³ (1 % поверхневого стоку планети). Розподіл поверхневих вод територією країни нерівномірний, половина припадає на малозаселену північну частину, а на найважливіший сільськогосподарський район басейну Муррею (2570 км) — Дарлінгу (2740 км) — лише 14 % (1 млн км²). Повноводні короткі річки стікають із невеликої площі східних схилів Великого Вододільного хребта до Тихого океану; більшість території країни належить до басейну Індійського океану, його річки пересихають у посушливий сезон. Найбільші річки: Фіцрой, Ропер, Фліндерс, Вікторія, Грегорі, Мерчісон, Гаскойн, Ашбертон, Де-Грей. На території західної та центральної Австралії присутні лише крики, що наповнюються водами на короткий період злив. Найгустіша річкова мережа на острові Тасманія, де річки мають переважно мішане дощове й снігове живлення.

Муррей бере початок на західних схилах Австралійських Альп та несе свої води до Великої Австралійської затоки на захід. Через значне випаровування та використання води на іригацію в районі гирла він сильно міліє та пересихає, вихід до затоки перекривають численні піщані коси. Дарлінг, права притока, через посуху може повністю пересихати вже в середній течії на період до 1,5 року. Ліві притоки Муррею, Маррамбіджі та Гоулберн, повноводні, під час повені розливаються на десятки км². Для річкових вод країни характерним є високий природний рівень солоності та замуленість через зростання ерозії ґрунтів. Через зведення лісів та інтенсивне землеробство піднявся рівень засоленості вод. Басейн Муррею-Дарлінгу майже повністю зарегульовано ставами, водосховищами, зрошувальними системами. Система гідроспоруд «Сніжні гори» перекидає води річки Сноуі-Рівер, що тече зі схилів Австралійських Альп на південь, до річкової системи Маррамбіджі на зрошення сільськогосподарських угідь. На водосховищах споруджено гідроелектростанції.

• 
  Муррей у середній течії
• 
  Муррей у нижній течії
• 
  Північна річка Орд
• 
  Озеро Ейр, супутниковий знімок
• 
  Артезіанська свердловина

У центральній частині континенту присутні западини безстічних областей, заповнені пересихаючими солоними озерами: Ейр, Герднер, Торренс, Фром, Дисаппойнтмент, Карнегі, Барлі. З півночі та сходу сюди збирають води довжелезні крики: Ейр-Крик, Даямантіна, Куперс-Крик. Найбільше за площею озеро країни — плейстоценове озеро Ейр, що в наш час здебільшого є солончаком, який наповнюється водою тільки після рясних злив. У тропічній частині країни, на річці Орд створено найбільше водосховище.

Загальна площа артезіанських басейнів країни сягає 3 млн км² (40 % площі країни). У тропічній частині Австралії, на схід від Великого Вододільного хребта в Центральній низовині, є найбільший у світі Великий артезіанський басейн. Більшість його солонуватих теплих вод залягає на значних глибинах (до 2 км); води використовують на потребу скотарства та в гірничій промисловості. Окрім використання артезіанських вод важливим для господарства країни є багаторазовий водообіг, очищення вод, опріснення морської води. Проте такий спосіб забезпечення прісною водою несе в собі небезпеку забруднення навколишнього середовища великою кількістю солей (приблизно 40 тонн на кожну 1 тис. м³ прісної води), що утворюються внаслідок опріснення.

Ґрунти й рослинність

Розміщення ґрунтового покриву в загальних рисах підпорядковане широтній зональності, яка порушується лише в горах. Різкий посушливий тропічний клімат континенту призводить до того, що 3/4 території, від берегів Індійського океану на заході до західних схилів Великого Вододільного хребта на сході, займають пустелі та напівпустелі зі своєрідною рослинністю на пустельних ґрунтах вивітреної озалізненої материнської породи — «аридні червоні землі». Ґрунти кам'янистих поверхонь останців вкриті кременистим щебенем — «гіббер». У центральній частині континенту довгі буро-червоні піщані гряди з куртинами спініфексу розділяють фіолетово-зелені стрічки евкаліптів, акацій та казуарин вздовж сухих криків. На глинястих солончаках пересихаючих озер ростуть ендемічні види лободи та солянок. Унікальною особливістю Австралії є відсутність пустель на західному узбережжі тропічного поясу (аналог Атаками, Намібу), тут їх замінюють напівпустелі. Рослинність напівпустель представлена злаками, полином, солянками, акаціями та евкаліптами маллі-скребу на червоних і бурих щебенистих пустельних ґрунтах. На півночі, сході й півдні напівпустелі замінюють рідколісся з поодинокими евкаліптами, акаціями та казуаринами на червоних, червоно-коричневих, червоно-бурих та реліктових темних багатих гумусом ґрунтах. Останні ґрунти дуже родючі, вони багаті на дефіцитний для континентальних ґрунтів фосфор і не потребують штучних добрив. Рідколісся по річкових вододілах виходять до східного тихоокеанського узбережжя, де підзолисті ґрунти, які переходять у гірські лісові. Густий трав'яний покрив представлений високими (до 1,5 м заввишки) злаками: мітчелова, кенгурова, блакитна (Andropogon) та трава Фліндерса. На півдні у субтропічному поясі через брак зволоження поширюються непрохідні скреби та вересоподібні луки на родючих каштанових, коричневих, сіро-коричневих та реліктових червоно-бурих ґрунтах на південному заході.

Завдяки тривалій ізоляції континенту після розходження колишніх частин Гондвани в мезозойську еру його флора відрізняється багатьма реліктовими формами подібними до африканських, південноазійських, південноамериканських та новозеландських. 3/4 видів вищих рослин країни — ендеміки. Найхарактернішими деревами Австралії виступають 350 видів евкаліптів (до 135 м заввишки) в усіх (окрім кам'янистих пустель) природних ландшафтах континенту, від екваторіальних вологих лісів півночі до помірних вологих лісів Тасманії, загалом 2 % території країни. Евкаліпт представлений на державному гербі. Стійка до шкідників та гниття, різноманітного кольору деревина евкаліптів, яку використовують у суднобудуванні, будівництві, целюлозо-паперовій промисловості, на виготовленні меблів, цінується лісівниками всього світу. Його кора та листя містить до 40 % ефірних олій, які використовують фармацевти. Швидко зростаючі промислові насадження евкаліпту можна зустріти на усіх континентах. Через ефірні випаровування в евкаліптових лісах майже відсутній підлісок. Кущові форми евкаліптів утворюють специфічні рослинні угруповання: маллі-скреб та брігаллоу-скреб. Іншим характерним деревом Австралії виступає акація, що пристосувалась навіть до пустельних умов, де її зарості кущових форм утворюють своєрідний непролазний мальга-скреб на кам'янистих розсипах.

• 
  Карта рослинного покриву (англ.)
• 
  Евкаліптові ліси
• 
  Червонозем Квінсленду
• 
  Скреб після пожежі
• 
  Напівпустельна рослинність
• 
  Вологі вічнозелені ліси Тасманії

Ліси Австралії займають лише 5 % території країни. Історично їхньому поширенню заважали тверді латеритні кірки вивітрювання в екваторіальній зоні та природні й антропогенні пожежі. Головні лісові масиви сконцентровані на червоно- і жовтоземах східного узбережжя — евкаліпт королівський (Eucalyptus regnans); на південно-західному узбережжі та на острові Тасманія на опідзолених бурих лісових ґрунтах — евкаліпт каррі (E. diversicolor). Незначні масиви евкаліптових лісів північного узбережжя досить далеко заходять по долинах криків на південь, безпосередньо в пустельну зону. Під пологом евкаліптів ростуть пальми, пандануси, деревоподібна папороть, трав'яні дерева, ліани з великими квітками обвивають стовбури. Уздовж річок та по заболочених низовинах східного узбережжя збереглися реліктові вологі тропічні ліси з фікусів, горіхових, рожевих та жовтих дерев, пальм, хвойних (у субтропіках — араукарії). Ці ліси у позаминулому столітті зазнали значного знищення через цінні породи деревини. До 1930-х років залишилось лише 38,5 млн га первісних лісів, усі інші були замінені вторинними. Тасманійські ліси представлені евкаліптами, південним буком, деревоподібними папоротями, південними хвойними породами. Часто вони з повністю непрохідними заростями у підліску. Через брак м'якої деревини хвойних порід в Австралії штучно висаджують великі масиви субтропічних видів із Середземномор'я та Північної Америки.

Тваринний світ

Завдяки тривалій ізоляції континенту його фауна відрізняється реліктовими формами, що давно щезли, були замінені іншими, або ніколи не з'являлись на інших континентах — 90 % видів тварин ендемічні. У той самий час ця фауна є 10 % від усього біорізноманіття планети. Австралія — «країна живих викопних», тут збереглися представники древньої сумчастої фауни планети. На континенті відсутні такі широко представлені на інших материках такі групи тварин, як копитні та примати. Хижі представлені собакою динго, що з'явилась в Австралії разом із людиною досить недавно, 12—35 тис. років тому. Проти динго на межі штатів Квінсленд (району інтенсивного скотарства) та Південна Австралія спорудили довжелезний тин — найдовшу штучну споруду на планеті. Найбільшого різноманіття на континенті сягнули представники сумчастих: кенгуру, коала (сумчастий ведмідь), вомбати, кускуси, посуми, сумчастий диявол (ендемік Тасманії). Найбільший представник цієї групи, кенгуру, представлений на державному гербі. Руді та сірі кенгуру сягають 1,5 м зросту, тоді як група «валабі» представлена невеличкими тваринами, що живуть на скелях, деревах та займають екологічну нішу «ремигаючих» гризунів. Під час посухи їхні величезні стада масово виздихають. Великі кенгуру становлять конкуренцію сільськогосподарській худобі, тому щорічно їх мільйонами відстрілюють. М'ясо в'ялиться, йде на корм домашнім тваринам, шкури йдуть на заготівлю. 4 види кенгуру вимерли внаслідок людського винищення. Найпримітивніші звірі, однопрохідні, представлені ендеміками континенту, реліктами мезозойської епохи: єхидною, що мешкає повсюдно на континенті, та качкодзьобом, що населяє водойми південного сходу.

• «Австралійська п'ятірка»
• 
  Великий рудий кенгуру
• 
  Страус ему
• 
  Коала
• 
  Качкодзьоб
• 
  Єхидна

З Європи були інтродуковані на потребу мисливства: лисиці, олені та кролі. Останні через декілька десятиліть так розповсюдились штатом Вікторія, що майже вщент вигризали рослинність на певних ділянках, а під час посухи забивали висихаючі водойми своїми тільцями. Жодні спроби вплинути на їхню чисельність не давали результату, поки 1950 року епідемія міксоматозу не викосила значне поголів'я.

Найбільший представник орнітофауни континенту — страус ему, птах, що зображений на державному гербі. Він трохи поступається за розмірами своєму африканському родичеві й сягає ваги в 60 кг. У північних вологих лісах мешкає інший птах, що не літає — казуар. Самець цього птаха сягає 1,5 м заввишки й має яскраве своєрідно забарвлене пір'я. У лісах водяться різноманітні папуги, птах-пересмішник — лірохвіст, яскраво забарвлені райські птахи, рибалочка, медососи, сміттєві кури нагрібають величезні купи сміття — своєрідні інкубатори для яєць. На водоймах плавають ендемічні чорні лебеді. З Європи були завезені міські горобці та шпаки.

Плазуни представлені плащоносною ящіркою, ящіркою-молохом; у водоймах звичайні крокодили. З іхтіофауни цікавий представник дводишних риб, релікт мезозойської епохи — цератод (Ceratodus), що має одну легеню й здатний впадати в анабіоз у мулі під час посухи. Континент населяють численні види метеликів, москітів, термітів.

Стихійні лиха та екологічні проблеми

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища та стихійні лиха.

• На півночі: руйнівні циклони вздовж узбережжя; ерозія ґрунтів від надмірного випасу; Великий бар'єрний риф біля північно-східного узбережжя під загрозою від надмірного туризму та судноплавства.
• У центральній частині: суворі посухи, опустелювання.
• На сході й південному сході: лісові пожежі; ерозія ґрунтів від надмірного випасу; зведення лісів; процеси урбанізації; підвищення солоності ґрунту за рахунок використання води низької якості; обмеженість водних ресурсів.
• У навколишніх водах зменшення морських біоресурсів через перевилов та забруднення вод.
• Вулканічна діяльність на віддалених островах Герд і Макдональд.

Охорона природи

Уперше на державному рівні питання охорони лісів порушили 1860 року. Головною проблемою лісівництва на континенті завжди були пожежі, під час яких вигорало більше лісу, ніж заготовлялось (в окремі роки до 5 % усіх лісових масивів континенту). Перед Другою світовою війною, коли під час пожежі на південному сході знищено 100 тис. га лісів, створили національну протипожежну службу, заборонили розводити багаття в лісах, почали контролювати скотарів, нарізали «пожежні шляхи», почали практикувати контрольовані підпала опаду, в тому числі із застосуванням пожежної авіації.

Фауна континенту досить вразлива як до безконтрольного полювання, так і до пресингу інтродукованих видів, свійських тварин (насамперед хижих кішок і собак, травоїдних овець). До «чорної книги» континенту занесено сумчастого вовка, що зник у середині XX століття. Іншої долі зазнав коала, що також міг зникнути в 1930-х роках, проти його флегматична миловидість дозволила провести успішну PR-кампанію зі збереження і розселення цього австралійського ендеміка.

• Національні парки
• 
  Гремпіанс
• 
  Нулларбор
• 
  Какаду
• 
  Великий Бар'єрний риф
• 
  Пурнулулу

1973 року створено міністерство охорони природи Австралії. Згодом законодавчі органи штатів ухвалили закони щодо збереження природи, природокористування надрами й водами, охорони родючості ґрунтів, чистоти повітря. Загальна площа охоронюваних земель не перевищує 2 % території країни. Здебільшого це національні парки, що поєднують функцію як захисту природи, так і рекреаційну. Парками керує федеральне агентство Парки Австралії (англ. Parks Australia), створене 1999 року під керівництвом міністерства екології. Більшість із них знаходяться поблизу міст і слугують місцем відпочинку містян. М'який режим заповідності дозволяє в них проводити видобуток корисних копалин, заготівлю деревини і обмежений випас худоби. Найстаріші та найвідоміші національні парки: Костюшко, Вайперфілд, Вїлсонс-Промонторі, Еунгелла, Сенктуері. Також широко відомі національні парки Улуру-Ката-Тьюта, Какаду, Пурнулулу, Південно-Західний національний парк та область озер Уїлландра, які входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Величезні території були узяті під охорону також у пустельних місцевостях — Грейт-Вікторіа-Дезерт, Палм-Веллі, Сімпсон-Дезерт. Гострою проблемою постала розвідка нафтових полів на шельфі Коралового моря у другій треті XX століття, що становила пряму загрозу збереженню Великого Бар'єрного рифу. Поблизу міста Кернс створили морський національний парк для збереження коралового рифу.

Історія

Перші люди заселили Австралію 60 тис. років тому. Вони переправились через Торресову протоку і східним узбережжям дістались до острова Тасманія на півдні. До XVIII століття аборигени Австралії жили в умовах первісного ладу і не знали землеробства.

Гіпотези про існування загадкової Невідомої Південної землі (лат. Terra Incognita Australis) висували ще античні географи й космографи, через умовну потребу врівноважити земну кулю чимось масивним «знизу». Перші звістки про північні береги австралійського континенту до Європи у XVI столітті привезли португальці, що переказали малайські оповідання, почуті ними на Молуккських островах. 1606 року голландський мореплавець Віллем Янсзон на судні «Дейфкен» переплив Торресову протоку й пройшов уздовж узбережжя півострова Кейп-Йорк. 1642 року Абель Тасман із південного заходу підійшов до берегів острова Тасманія. Голландці дали ім'я нововідкритим землям — Нова Голландія (нід. Nieuw-Holland). 1688 року береги континенту досліджував британський мореплавець Вільям Дампір. 1770 року британський капітан Джеймс Кук на кораблі «Індевор» підійшов до східного узбережжя континенту. 1797 року англійський мореплавець Метью Фліндерс відкрив Бассову протоку, впродовж 1801—1803 років обійшов навколо материка, дослідив південні, східні та північні береги й запропонував назвати новий нововідкритий континент — Австралією.

• 
  Перше європейське поселення на острові Західний Валлабі, 1629 рік
• 
  Нова Голландія на глобусі Вінченцо Коронеллі, 1683 рік
• 
  Дослідження Австралії до 1812 року
• 
  Висадка капітана Кука в Ботанічній затоці
• 
  Артур Філіп, перший губернатор Нового Південного Уельсу
• 
  Процес творення Австралійського Союзу

Колонізація

26 січня 1788 року — національний день Австралії, того дня була заснована перша колонія — місто Сідней. Адміністрація колонії та військові чини захоплювали найкращі землі південно-східної Австралії, а тубільців, що за рівнем свого розвитку не могли бути використані як об'єкт експлуатації, витісняли в пустелі й фізично винищували. З кінця XVIII століття Австралія стала місцем заслання для британських правопорушників, діячів чартистського руху. Найбільшим місцем перебування засланих був Порт-Артур на тихоокеанському узбережжі острова Тасманія. 1813 року відбулася перша спроба потрапити в центральні райони материка, колоністи пройшли крізь долини Блакитних гір та відкрили безмежні простори пасовищ внутрішньої частини — почалась землеробська лихоманка скватерів. 1824 року засновано колонію Новий Південний Уельс, столицею якої став Сідней. 1829 року з утворенням Західної Австралії вся територія Австралії була включена до складу британської корони. З XIX століття починається планомірне винищення місцевого населення, витіснення його на неродючі пустельні землі. У 1820-х роках була заснована колонія Земля Ван-Дімена на острові Тасманія, а 1843 року всі внутрішні райони острова були нанесені на карту. Розпочалося планомірне полювання на місцевих мешканців, так звана Чорна війна. Остання аборигенка-тасманійка померла 1876 року. 1840 року Павел Стшелецький відкрив найвищу вершину Австралії та дав їй ім'я польського національного героя — Тадеуша Косцюшка. Чарлз Стерт уперше відкрив річку Дарлінг, пустелю Сімпсона. Томас Мітчелл дослідив незвідані райони південного сходу, Джордж Грей — Західної Австралії. Людвіг Лейхгард успішно пройшов від хребта Дарлінг до північного узбережжя, але його експедиція з намірами пройти від східного до західного узбережжя зазнала невдачі й загубилась у пісках Центральної Австралії. Роберт Берк та Вільям Уїлс уперше в 1860—1861 роках пройшли від південного узбережжя (Мельбурн) до берегів затоки Карпентарія, але загинули в пустелі на зворотному шляху. Десятки експедицій були спрямовані вглиб західної та центральної частини країни задля дослідження незвіданих куточків. Джон Макдуал Стюарт декілька разів пройшов континентом з півдня на північ та назад.

З середини XIX століття до початку XX всі придатні до землеробства та скотарства землі на континенті були захоплені скватерами. Відкриття величезних пасовищ і розвиток вівчарства спричинили приплив британського капіталу. Фермери на півдні збирали два врожаї на рік (пшениці й кукурудзи); на півночі були закладені плантації цукрової тростини; в центральних районах випасались величезні стада худоби (вівці, рогата худоба). У середині XIX століття в штатах Вікторія та Новий Південний Уельс, а пізніше й у Західній Австралії відкрили поклади золота — розпочинається «золота лихоманка». 1854 року відбувається Еврикське повстання золотошукачів, після спроб жорстокого придушення колоніальний уряд надав колоніям певні права самоврядування. Розвиток вівчарства та відкриття золотих родовищ створили велику потребу в робочій силі, величезний потік переселенців спрямував на континент. Відбувається стрімке зростання населення, економічного розвитку країни. Якщо 1851 року в Австралії проживало 438 тис., то 1861 року — вже 1,17 млн осіб. У першій половині XIX століття Австралія поставляла на світовий ринок лише вовну і шкіру. З появою рефрижераторного транспорту в другій половині XIX століття країна почала вивозити багато м'яса і масла, що стимулювало розвиток тваринництва. 1890 року в Брокен-Гілл штату Новий Південний Уельс відбувся перший страйк гірників та робітників-стригалів, пізніше утворено профспілку.

• 
  Заснування Перта, 1829 рік
• 
  Поселення золотошукачів у Форест-Крік, 1852 рік
• 
  Еврикське повстання, 1854 рік
• 
  Відкриття австралійського парламенту
• 
  Перший і другий прем'єр-міністри країни

Австралійський Союз

У 1870-х роках на континенті існувало вже 6 окремих британських колоній, які з 1873 по 1883 роки вели перемовини про утворення федерації. Велика Британія підтримала цю ідею, сподіваючись використати її в своїх інтересах у районі Тихого океану. 1889 року запропоновано проєкт конституції такої федерації. 1 січня 1906 року проголошено федерацію 6 штатів — Австралійський Союз. Федерація у складі 6 штатів, колишніх колоній, дістала статус домініону. Був створений федеральний уряд на чолі з генерал-губернатором. 1908 року утворено окрему столичну територію для розміщення столиці країни — міста Канберри. Країна була домініоном британської Співдружності націй до 1931 року, коли за Вестмінстерським актом отримала повну незалежність від Великої Британії. Але ще довгі роки її зовнішня політика перебувала в фарватері британської. Австралія забезпечувала колишню метрополію вовною, бараниною, мінеральною сировиною. У 1890-х роках виникла лейбористська партія, яка мала значний вплив і 1904 року вперше сформувала уряд. У 1911—1912 років, на противагу поміркованим лейбористам, створюються революційні робітничі організації, одним із їх організаторів був росіянин Артем (Сергєєв Ф. А.).

Під час Першої світової війни австралійський корпус брав участь у боях у складі британських військ у Франції та на Близькому Сході. По закінченню війни Австралія, спільно з Великою Британією та Новою Зеландією, отримала від Ліги Націй мандат на управління колишніми німецькими океанійськими колоніями. Австралія з 1906 року керувала британською колонією Папуа (південно-східна частина острова Нова Гвінея), з 1919 року підопічною територією Нова Гвінея (північно-східна частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка, північна частина групи Соломонових островів) та, за угодою з Великою Британією і Новою Зеландією, островом Науру. 1920 року була заснована комуністична партія. Впродовж 1919—1921, у 1927, 1929—1933 роках відбулись великі робітничі страйки. Світова економічна криза 1929—1933 років завдала тяжкого удару економіці країни, що орієнтувалася значною мірою на зовнішні ринки, до 30 % працездатного населення залишились без роботи.

Під час Другої світової війни Австралійський Союз входив до антифашистської коаліції держав, австралійські війська воювали на тихоокеанському театрі бойових дій разом з американцями проти японських військ. Остання впритул наблизилась до континенту, здійснивши бомбардування порту Дарвін на півночі. 1942 року Австралійський Союз отримав автономію від Великої Британії у внутрішніх справах і зовнішніх відносинах, виступав у ролі активного союзника Великої Британії і США азійських операціях. Інженерні війська США допомогли австралійцям прокласти тисячі км транспортних магістралей, збудували десятки аеродромів, морських причалів.

• 
  Австралійський корпус у Єгипті, 1914 рік
• 
  Австралійські солдати у Папуа, 1941 рік
• 
  Бомбардування Дарвіна, 1942 рік
• 
  Голландські мігранти на пароплаві, 1954 рік
• 
  Австралійські солдати у В'єтнамі, 1964 рік

Післявоєнний період з 1944 по 1972 рік ознаменувався правлінням Ліберальної партії Австралії, що виражала інтереси промисловців, в коаліції з Аграрною партією — «ера Мензіса», уряди Холта і Гортона. Швидке економічне зростання підживлювалось міграційними потоками, величезними іноземними інвестиціями в гірничу промисловість. Війська Австралії брали участь у війні в Малаї (1948—1960). Країна 1951 року виступила ініціатором створення тристороннього військового блоку АНЗЮС (разом із Новою Зеландією та США). 1954 року Австралія вступила до політичного блоку південноазійських країн СЕАТО (розпущений 1977 року). Уряд Австралійського Союзу погодився на випробування британської атомної і водневої зброї на території країни. 1962 року підписано договір про військову співпрацю з американським урядом, на території країни розпочалося будівництво військових баз США. 1967 року аборигенам були надані всі громадянські права. 1970 року разом із Новою Зеландією, Великою Британією, Малайзією та Сінгапуром створено оборонний блок АНЗЮК. Австралія брала участь у миротворчій місії на Корейському півострові (1950—1953), пізніше у В'єтнамі.

1973 року до влади прийшла Лейбористська партія, яка переглянула текст конституції, надала внутрішнє самоврядування Папуа — Новій Гвінеї, а пізніше, 1975 року, незалежність.

Після перемоги на виборах 1993 року прем'єр-міністр Пол Кітінг підтвердив своє бажання бачити Австралію республікою до 2000 року. 1999 року на референдумі не була підтримана ідея переходу від конституційної монархії до республіки.

Політична система

Австралія
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Австралії
Конституція Правова система Вестмінстерський статут Права людини
Глава держави Королева (список) Єлизавета II Генерал-губернатор Девід Герлі
Виконавча влада Виконавча рада Прем'єр-міністр (список) Ентоні Албаніз Віцепрем'єр-міністр Річард Марлес Уряди штатів: Столична територія Новий Південний Уельс Північна Територія Квінсленд Південна Австралія Тасманія Вікторія Західна Австралія Кокосові Острови Острів Норфолк Острів Різдва
Законодавча влада Сенат Президент Сенату Слейд Брокман Палата представників Спікер Палати представників Ендрю Воллес Лідер опозиції Скотт Моррісон Парламенти штатів: Новий Південний Уельс Північна Територія Квінсленд Південна Австралія Тасманія Вікторія Західна Австралія
Судова влада Високий суд
Вибори Виборчі системи Федеральні: 2019 • 2016 Політичні партії: Зелені Лейбористська Аграрна ліберальна партія Ліберально-національна коаліція Ліберальна Національна
Адміністративний поділ Місцеве самоврядування
Міжнародні відносини Міжнародні організації Міністерство закордонних справ Міністр (список) Пенні Вонґ Посольства: іноземні власні в Україні Паспорт
Категорія • Інші країни

Австралійський Союз — парламентська монархія, королівство Співдружності, зі збереженням конституційно-правових зв'язків із колишньою метрополією, Великою Британією. Австралія входить до складу Співдружності націй. За формою державного устрою Австралія є федерацією. Законодавчу владу в штатах здійснюють місцеві парламенти, виконавчу — місцеві уряди. В кожному штаті є власний губернатор, який представляє британського монарха і формально очолює виконавчу гілку влади. Державне управління територіями здійснює федеральний уряд. Територія штатів поділена на графства і муніципалітети, їхнє населення обирає представницькі органи місцевого самоврядування — ради, які, в свою чергу, створюють власні виконавчі органи. Право на громадянство за місцем народження (jus soli) не визнається; лише за походженням (jus sanguinis) — принаймні один із батьків повинен бути громадянином, або постійно проживати в Австралії; подвійне громадянство визнається. Кваліфікаційний період для натуралізації (постійне проживання на території держави) становить 4 роки.

Конституція

Конституційний акт

Державний лад Австралії визначений конституцією, що була прийнята 9 липня 1900 року й набула чинності 1 січня 1901 року. Прийняття першого конституційного закону засвідчило об'єднання 6 колишніх британських колоній і створення єдиної союзної держави. Поправки до конституції вносились декілька разів, останній раз 1977 року. Поправки до конституції пропонуються в парламенті й виносяться на загальнонаціональний референдум, закон про який повинен набрати абсолютну більшість голосів в обох палатах. Поправки затверджуються на референдумі більшістю виборців мінімум у 4 штатах і територіях та королівською згодою. Зміни кордонів штатів та зменшення представництва у парламенті потребують згоди британського монарха. Федеральна конституція встановила принципи розмежування компетенції у справах управління між федерацією і штатами. В усіх штатах утверджено власні конституції, в деяких ще до введення федеральної. 2017 року заплановано провести референдум щодо поправок до конституції, які б закріпили особливий статус аборигенів у державі.

Голова держави

Австралію очолює монарх, від 8 вересня 2022 року — король Карл III (англ. Charles III). У країні монарха представляє генерал-губернатор (англ. Governor-General), від з 28 березня 2014 року сер Пітер Косгроув, якого призначає монарх на термін 5 років за згодою австралійського парламенту. 5 вересня 2008 року на посаду генерал-губернатора, після виходу на пенсію Майкла Джеффері, вперше в історії була призначена жінка — Квентін Брайс. Формально генерал-губернатор наділений широкими повноваженнями, але практично всі його рішення мають бути контрасигновані урядом. Останнє правило іноді порушувалося, і генерал-губернатор діяв самостійно, наприклад, стосовно розпуску палат парламенту. Генерал-губернатор очолює федеральну виконавчу раду, яка має допомагати йому в управлінні державними справами. Раду складають усі міністри уряду країни та інші особи, призначувані генерал-губернатором — розширений склад кабінету міністрів.

• 
  Король Австралії, Карл III
• 
  Генерал-губернатор Девід Герлі
• 
  Резиденція генерал-губернатора, Канберра

Виконавча влада

Виконавча влада належить генерал-губернатору та уряду. Уряд очолює прем'єр-міністр, від 23 травня 2022 року Ентоні Албанізі. Конституцією формально не визначено порядок формування уряду. Встановлено, що міністри повинні бути водночас і членами однієї з палат парламенту. Формування уряду за британською традицією регулюється конституційними угодами, тобто політичними нормами неписаного характеру. Прем'єр-міністр є лідером парламентської більшості, на посаді його затверджує генерал-губернатор. Склад кабінету міністрів пропонується прем'єр-міністром із членів парламенту і затверджується генерал-губернатором.

• 
  Прем'єр-міністр, Ентоні Албанізі
• 
  Віцепрем'єр-міністр, Річард Марлес
• 
  Лодж, резиденція прем’єр-міністра
• 
  Кіррібіллі-Гаус, резиденція прем’єра в Сіднеї
• 
  Урядовий квартал (ліворуч за ставом)

Кабінет міністрів складається з профільних міністерств:

• Внутрішніх справ (англ. Home Affairs).
• Гуманітарних служб і цифрової трансформації (англ. Human Services and Digital Transformation).
• Екології (англ. Environment).
• Енергетики (англ. Environment).
• Закордонних справ (англ. Foreign Affairs).
• Зв'язку і мистецтв (англ. Communications and the Arts).
• Малого і сімейного бізнесу, професійної та вечірньої освіти (англ. Small and Family Business, Skills and Vocational Education).
• Імміграції, громадянства і мультикультуралізму (англ. Immigration, Citizenship and Multicultural Affairs).
• Інфраструктури, транспорту і регіонального розвитку (англ. Infrastructure, Transport and Regional Development).
• Міст, міської інфраструктури і населення (англ. Cities, Urban Infrastructure and Population).
• Оборони (англ. Minister for Defence).
• Оборонного персоналу (англ. Defence Personnel).
• Оборонної промисловості (англ. Defence Industry).
• Освіти (англ. Education).
• Охорони здоров'я (англ. Health).
• Охорони здоров'я аборигенів (англ. Indigenous Health).
• Праці та відносин у промисловості (англ. Jobs and Industrial Relations).
• Промисловості, інновацій та науки (англ. Industry, Science and Technology).
• Регіональних служб, місцевої влади та децентралізації (англ. Regional Services, Sport, Local Government and Decentralisation).
• Ресурсів і Північної Території (англ. Resources and Northern Australia).
• Сільського господарства і водних ресурсів (англ. Agriculture and Water Resources).
• Сім'ї і соціальних служб (англ. Families and Social Services).
• Торгівлі, туризму та інвестицій (англ. Trade, Tourism and Investment).
• У справах аборигенів (англ. Indigenous Affairs).
• У справах ветеранів (англ. Veterans' Affairs).
• У справах жінок (англ. Women).
• У справах людей похилого віку (англ. Senior Australians and Aged Care).
• Фінансів (англ. Treasurer).
• Фінансів і державної служби (англ. Finance and the Public Service).

Штати Австралійського Союзу мають свої конституції, парламенти і губернаторів. Місцевими справами відають органи самоврядування — виборні ради, які перебувають під наглядом урядових органів.

Парламент

Найвища законодавча влада належить двопалатному федеральному парламентові (англ. Commonwealth Parliament), до складу якого входять монарх, призначений генерал-губернатор, що представляє монарха і дві палати: верхньої — Сенат (англ. Senate) і нижньої — Палата представників (англ. House of Representatives). Президент Сенату — Скотт Раян (англ. Scott Ryan); спікер нижньої палати — Тоні Сміт (англ. Tony Smith). Склад обох палат формується за результатами загальних прямих виборів. Вибори до палати представників проводяться за мажоритарною (мажоритарно-преференційною) кожні 3 роки обирається 150 депутатів, а до сенату — за пропорційною системою, від кожного з 6 штатів по 2 сенатори і по 2 від двох територій, усього 76 сенаторів, на термін 6 років, з переобранням половини складу палати через кожні 3 роки. Віковий ценз для виборчого права для обох палат однаковий, для активного 18 років, а пасивного — 21 рік. Палати парламенту загалом рівноправні. Разом із тим усі фінансові законопроєкти спочатку вносяться на розгляд нижньої палати. Сенат може відхилити їх у цілому, але не наділений правом робити поправки. Уряд звітує перед нижньою палатою, палатою представників.

• 
  Стара (попереду) і нова (позаду) будівлі парламенту
• 
  Зала засідань Сенату
• 
  Президент Сенату, Скотт Раян
• 
  Зала засідань Палати представників
• 
  Спікер нижньої палати, Тоні Сміт

Політичні партії

В австралійському політичному житті домінують три політичні партії, дві з яких складають правоцентристську ліберально-національну коаліцію. Ліберально-національна коаліція перебувала при владі з 1996 по 2007 роки, однак на парламентських виборах 2007 року перемогу здобули лейбористи, на виборах 2010 року вони повторили свій успіх. Останні парламентські вибори відбулися 2 липня 2016 року, наступні заплановані на 2020 рік. Представництво жінок у сенаті — 36,8 %, у палаті представників — 28,7 %, загалом — 31,4 %. На парламентських виборах до парламенту пройшли наступні політичні партії:

• Націонал-ліберальна коаліція, загалом 76 місць (51 %):
  • Ліберальна партія (англ. Liberal Party of Australia, Lib.), лідер — Скотт Моррісон (англ. Scott Morrison) — 45 місць (30 %). Ліберально-консервативна партія правого центру, що представляє інтереси ділових кіл, середнього класу і деяких груп сільського населення. Утворена 1931 року, до 1944 року мала назву Об'єднана партія Австралії.
  • Національна партія (англ. National Party of Australia, NP), лідер — Майкл Маккормак (англ. Michael McCormack) — 10 місць (7 %). Колишня аграрна партія (англ. Country Party), заснована 1916 року — правоцентристська сільсько-консервативна партія, що представляє інтереси сільського населення і взагалі жителів сировинних районів.
  • Ліберал-національна партія Квінсленду (англ. Liberal National Party (Queensland), LNP), лідер — Деб Фреклінгтон (англ. Deb Frecklington) — 21-ше місце (14 %). Молодший партнер ліберально-національної коаліції, що представляє її в штаті. Виникла 2008 року і стала впливовою силою не тільки в регіоні (після перемоги на виборах у Законодавчі збори штату 2012 року сформувала уряд штату), але й у федеральному парламенті.
• Лейбористська партія (англ. Australian Labor Party, ALP), лідер — Білл Шортен (англ. Bill Shorten) — 69 місць (46 %). Соціал-демократична партія, тісно пов'язана з профспілками. Заснована 1891 року, як партія робітничої аристократії.

• 
  Деб Фреклінгтон
• 
  Білл Шортен
• 
  Ричард ді Наталі
• 
  Боб Каттер

Інші впливові політичні партії:

• Австралійська партія зелених (англ. Australian Greens Party, AGP); лідер — Ричард ді Наталі (англ. Richard Di Natale).
• Аграрна ліберальна партія (англ. Country Liberal Party, CLP); лідер — Адам Джилс (англ. Adam Giles).
• Родина передусім (англ. Family First Party, FFP); лідер — Боб Дей (англ. Bob Day).
• Австралійська партія Каттера (англ. Katter's Australian Party, KAP); лідер — Боб Каттер (англ. Bob Katter).
• Об'єднана партія Палмера (англ. Palmer United Party, PUP); лідер — Клів Палмер (англ. Clive Palmer).
• Соціалістична партія, утворена 1920 року. До 1972 року комуністична партія. Після того як посварилася з КПРС, утворено нову «справжню марксистсько-ленінську» соціалістичну партію.
• Демократична лейбористська партія сформована впродовж 1955—1958 років крайніми правими, що вийшли або були виключені з лейбористської партії.
• Австралійська партія заснована 1969 року групою колишніх членів ліберальної партії.

Інші групи політичного впливу: різного рівня бізнесові (ротарі клуби та інші), природоохоронні та соціальні групи, профспілки. Профспілки в Австралійському Союзі виникли у 1850-х роках. 1956 року вони налічували близько 1,7 млн членів. Австралійська рада профспілок, заснована у 1927 році, входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок, охоплює понад 300 професійних союзів, що об'єднують більш як половину робітників країни. Австралійський робітничий союз створено реформістами.

Судова влада

Будівля Високого суду Австралії

Правова система в державі базується на моделі англійського загального права. Австралійська судова система складається з федеральних судів, судів штатів, а також кількох спеціалізованих судів з обмеженою юрисдикцією. Серед федеральних судів найвищими повноваженнями володіє Високий суд (англ. High Court of Australia) з 7 суддів, який має право тлумачити конституцію і здійснювати конституційний контроль за діяльністю державних органів. У кожному штаті, 2 материкових територіях та на острові Норфолк присутні власні верховні суди. Судді верховних судів призначаються радою при генерал-губернаторі безстроково до віку у 70 років.

Держава визнає юрисдикцію Міжнародного суду із застереженнями, визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Австралія бере участь у функціонуванні міжнародної кримінальної поліції Інтерпол (ICPO) з вересня 1948 року.

Міжнародні відносини

Австралія і Східний Тимор 2007 року в договорі про Тиморське море погодилися відкласти на 50 років вирішення суперечки про ділянку спільного кордону і порівну ділити доходи від видобутку вуглеводнів. Через те, що Індонезія не ратифікувала остаточно положення договору про морський кордон з Австралією від 1997 року, деякі політичні кола оскаржують права Австралії на острови Ашмор і Картьє, особливо через те, що уряд Австралії закрив деякі ділянки утвореного на островах заповідника для традиційного індонезійського рибальства і ввів обмеження на ловлю риби і морепродуктів. Деякі сусідні країни висловлюють занепокоєння з приводу оголошення Австралією 2004 року морської дослідницької зони завширшки 1 000 морських миль від лінії узбережжя. Австралія заявила про зону інтересів у Антарктиді загальною площею 3,37 млн км². 2004 року Австралія подала заявку до Комісії ООН з визначення меж континентального шельфу (CLCS) на розширення власної шельфової зони на 3,37 млн км² (приблизно 30 % площі її виключної економічної зони). Від 2003 року збройні сили Австралії очолюють Регіональну місію з допомоги Соломоновим Островам (RANSI), яка покликана підтримувати громадський і політичний порядок, а також зміцнювати безпеку в регіоні.

Посол Австралії в США, з 28 січня 2016 року — Джозеф Бенедікт Хокей (англ. Joseph Benedict Hockey). Будівля амбасади знаходиться за адресою: 1601 Massachusetts Avenue NW, Washington DC, 20036. Генеральні консульства відкриті у містах Атланта, Чикаго, Гонолулу, Х'юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Сан-Франциско. Посол США в Австралії, з 25 вересня 2013 року — Моррел Джон Беррі (англ. Morrell John Berry). Будівля американської амбасади знаходиться в місті Канберра, за адресою: Moonah Place, Yarralumla, Canberra, Australian Capital Territory 2600. Генеральні консульства відкриті у містах Мельбурн, Перт, Сідней.

Членство в міжнародних організаціях

Австралія входить до складу низки регіональних і глобальних міжнародних організацій:

• Тихоокеанського пакту безпеки (ANZUS),
• Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC),
• Регіонального форуму АСЕАН (AMF),
• партнер по діалогу Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN),
• Австралійської групи (AG),
• Співдружності націй (Commonwealth of Nations),
• Спільноти демократій (CD),
• Плану Коломбо (CP),
• Саміту країн Східної Азії (EAC),
• Великої двадцятки (G-20),
• Міжнародного агентства з атомної енергії (IAEA),
• Міжпарламентського союзу (IPU),
• Агентства з ядерної енергії (NEA),
• Групи ядерних постачальників (NSG),
• Організації із заборони хімічної зброї (OPCW),
• країна-партнер Організації з безпеки і співробітництва в Європі (OSCE),
• спостерігач Тихоокеанського альянсу (Pacific Alliance),
• Паризького клубу (Paris Club),
• Постійної палати третейського суду (PCA),
• Форуму тихоокеанських островів (PIF),
• спостерігач Системи центральноамериканської інтеграції (SICA),
• Секретаріату Тихоокеанської спільноти (SPC),
• ООН (UN) з 1945, постійний представник при ООН — Джилліан Елізабет Берд (англ. Gillian Elizabeth Bird),
• Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (UNESCO),
• Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR),
• Місії ООН в Південному Судані (UNMISS),
• Об'єднаної місії ООН в Східному Тиморі (UNMIT),
• БАПОР (UNRWA),
• Організації ООН зі спостереження за перемир'ям (UNTSO),
• Всесвітньої туристичної організації (UNWTO),
• Всесвітнього поштового союзу (UPU),
• Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO),
• Комітету Цангера (ZC).

Українсько-австралійські відносини

Дипломатичні відносини України з Австралією встановлено 26 грудня 1991 року.

Державна символіка

Національний символ країни: сузір'я Південний хрест (п'ять зірок), кенгуру, ему. Національні кольори: зелений, золотавий.

Прапор

Державний прапор Австралії, затверджений 1901 року, є прямокутним полотнищем синього кольору з прапором Великої Британії у верхньому квадранті біля древка, великою білою семикутною зіркою (Зірка Федерації) в нижньому квадранті біля древка, чотирма білими семикутними і однією п'ятикутною зіркою у вигляді сузір'я Південний Хрест у правій половині полотнища. Промені зірки Федерації означають суб'єкти австралійської федерації.

Гімн

Державним гімном Австралії є пісня «Розвивайся, прекрасна Австраліє» (англ. «Advance Australia Fair»), слова і мелодію до якої 1878 року написав Пітер Доддс Маккормік. Гімн офіційно затверджено 1984 року. На додаток до національного гімну і на рівні з ним у країні використовують британський гімн «Боже, бережи короля».

Адміністративно-територіальний поділ

У адміністративному плані територія Австралії поділяється на 6 штатів (англ. state), 2 території (англ. territory), 1 столичну федеральну територію і 6 зовнішніх територій (англ. external territory). Штати розділено на 700 з гаком районів місцевого самоврядування (англ. Local Government Area).

Штати і території (англ.)

Хронологія державотворення Австралійського Союзу (англ.)

	Суб'єкт федерації	Адміністративний центр
Штати
1	Вікторія (Victoria)	Мельбурн (Melbourne)
2	Західна Австралія (Western Australia)	Перт (Perth)
3	Квінсленд (Queensland)	Брисбен (Brisbane)
4	Новий Південний Уельс (New South Wales)	Сідней (Sydney)
5	Південна Австралія (South Australia)	Аделаїда (Adelaide)
6	Тасманія (Tasmania)	Гобарт (Hobart)
Території
1	Австралійська столична територія (Australian Capital Territory)	Канберра (Canberra)
2	Джервіс-Бей (Jervis Bay Territory)	Джервіс-Бей (Jervis Bay Village)
3	Північна Територія (Northern Territory)	Дарвін (Darwin)
Зовнішні території
1	Ашмор і Картьє (Ashmore and Cartier Islands)	—
2	Герд і Макдональд (Heard Island and McDonald Islands)	Атлас-Коув (Atlas Cove)
3	Кокосові Острови (Cocos (Keeling) Islands)	Західний острів (West Island)
4	Острови Коралового моря (Coral Sea Islands)	острів Вілліс (Willis Island)
5	Норфолк (Norfolk Island)	Кінгстон (Kingston)
6	Острів Різдва (Christmas Island)	Флаїнг-Фіш-Коув (Flying Fish Cove)
Невизнані претензії в Антарктиці
1	Австралійська антарктична територія (Australian Antarctic Territory)	Дейвіс (Davis Station)

Політико-адміністративний устрій штатів копіює федеральний устрій, в усіх штатах; окрім Квінсленду, двопалатні парламенти. Власні однопалатні парламенти мають також материкові території, окрім Джервіс-Бею. Нижні палати парламентів — законодавчі зібрання (англ. Legislative assembly), у Південній Австралії — палата зібрань (англ. House of Assembly). Верхні палати парламентів штатів — законодавчі ради (англ. Legislative Council). Згідно з конституцією держави, легіслатури штатів не обмежені у власних повноваження щодо законодавчого регулювання будь-яких питань власного життя, тоді як права федерального парламенту чітко перелічені у розділі 51 конституції. Наприклад, тільки парламенти штатів мають право приймати місцеві закони щодо освіти, кримінального права поліції, охорона здоров'я, транспорту та місцеве самоврядування, а федеральний парламент не має жодних спеціальних повноважень щодо регулювання цих сфер місцевого життя. Проте закони Союзу мають перевагу над місцевими законами у випадку правових колізій. У федеральному віданні питання оподаткування прибутків. У більшості випадків материкові території мають ті самі повноваження, що й штати, за винятком того, що федеральний парламент має право змінювати або скасовувати будь-які законодавчі акти, прийняті парламентами території. Виконавча влада у штатах представлена місцевими урядами на чолі з місцевими прем'єр-міністрами (англ. Premier), у територіях — головними міністрами (англ. Chief Minister). Король у штатах представлений губернаторами (англ. Governor), у Північній Території — адміністратором (англ. Administrator of the Northern Territory). Федеральний парламент має право безпосередньо адмініструвати зовнішні території та територію Джервіс-Бей. Острів Норфолк з 1979 по 2015 рік мав значну автономію. Відповідно до «Закону про острів Норфолк» від 1979 року мав власну законодавчу асамблею та представника короля. 2015 року федеральний парламент скасував самоврядування острова, синхронізував податкове та соціальне законодавство, замінив місцеву законодавчу асамблею консультативною радою. Острів Маккуорі адмініструється урядом Тасманії, острів Лорд-Гов — урядом Нового Південного Уельсу.

Збройні сили

Збройні сили Австралії (англ. Australian Defense Force; ADF) складаються з сухопутних військ (англ. Australian Army), військово-повітряних сил (англ. Royal Australian Air Force; RAAF), військово-морських сил (англ. Royal Australian Navy; RAN) та Командування об'єднаних операцій (англ. Joint Operations Command; JOC). Номінальним головнокомандувачем військ виступає генерал-губернатор, який призначає начальника сил оборони (англ. Chief of the Defence Force) за згодою парламенту, з 6 липня 2018 року — генерал Енгус Кемпбелл. Повсякденними справами війська займається начальник, за міністром оборони залишається формування оборонної політики й адміністрування забезпечення армії. Станом на листопад 2015 року загальна чисельність військових країни дорівнювала 81,2 тис. осіб, з яких 57,9 тис. особовий склад, а 23,2 тис. — резервісти. Мінімальний вік для добровільної військової служби за згодою батьків — 17 років. Станом на 2012 рік, призов на строкову військову службу відсутній. Для жінок існують обмеження лише на службу в силах спецпризначення. Щорічні витрати на оборону станом на 2017 рік складають 2 % від ВВП держави (12-те місце у світі), 2012 року — 1,71 % від ВВП.

• 
  Австралійські військові на навчаннях
• 
  Вертольотоносець HMAS Canberra
• 
  F-35 у складі ВПС Австралії
• 
  Расселл-офіс — штаб сил оборони країни
• 
  Військова академія в Канберрі

Австралія брала участь у миротворчих операціях ООН та регіональних організацій, підтримці населення при стихійних лихах та збройних конфліктах, включно з вторгненням до Афганістану 2001 року й Іраку 2003 року. Станом на 2017 рік 2241 австралійський військовий бере участь у 12 міжнародних операціях у районах.

Економіка

Австралійський Союз — одна з економічно найрозвиненіших індустріально-аграрних країн світу. На світовому ринку вона виступає як один з основних постачальників мінеральної та сільськогосподарської сировини. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Австралії 2019 року за паритетом купівельної спроможності становив 1,143 трлн доларів США; 2018 року — 1,121 трлн доларів США. За офіційним обмінним курсом — 1,39 трлн (станом на 2019 рік); у розрахунку на душу населення — 62,75 тис. доларів США (15-те місце у світі). Зростання ВВП 2019 року становило 1,84 % (146-те місце у світі), 2018 року ВВП зріс на 2,77 %.

Розподіл ВВП за секторами економіки (станом на 2017 рік):

• агровиробництво — 3,6 %,
• промисловість — 25,3 %,
• сфера послуг — 71,2 %.

Розподіл ВВП за кінцевими споживачами (станом на 2017 рік):

• споживання домогосподарств — 56,9 %,
• державне споживання — 18,4 %,
• інвестиції в основний капітал — 24,1 %,
• інвестиції в товарно-матеріальні запаси — 0,1 %,
• експорт товарів і послуг — 21,5 %,
• імпорт товарів і послуг — −21 %.

Прямі іноземні інвестиції в економіку Австралії на 31 грудня 2015 року дорівнювали 642,2 млрд доларів США (15-те місце у світі). Інвестиції компаній і населення Австралії в закордонні економіки на 31 грудня 2015 року дорівнювали 475,7 млрд доларів США (18-те місце у світі). Валове національне заощадження 2013 року становило 24,2 % від ВВП; 2015 року — 22,20 % від ВВП (66-те місце у світі). Нерівність розподілу сімейного доходу (коефіцієнт Джині) 2008 року дорівнював 30,3 (119-те місце у світі), 1994 року дорівнював 35,2.

Характерною рисою австралійської економіки є високий рівень концентрації та централізації виробництва, загалом це 50 найбільших компаній — BHP Group Limited, найбільша у світі гірничодобувна компанія; Wesfarmers; Woolworths Limited; які разом із Commonwealth Bank, найбільшим банком Південної півкулі, та National Australia Bank, найбільшим банком Австралії, увійшли до списку Fortune Global 500 2017 року. У другій половині XX століття світової ваги досягали підприємства «Остреліан ойл енд газ корпорейшн», вуглеводні; «Колоніел шугар рифайнінг», цукрова галузь, та ін. Держава фінансує різноманітні науково-дослідні розроби, створено федеральну Організацію з наукових і промислових досліджень, планує розміщення промислових підприємств, фінансує перспективні напрямки розвитку певних регіонів, готує спеціалістів для затребуваних галузей економіки. Великі концерни, тісно зв'язані з монополіями США і Великої Британії, майже повністю контролюють економіку. 2018 року країна посіла 18-те місце в рейтингу «Doing Business» від Світового банку. Для Австралії важливим є близькість до південно- та східноазійських ринків збуту сировини і продукції. За сторіччя своєї незалежності вона змогла увійти до 20 найбільших економік світу (G20), 15—16 листопада 2014 року в виставковому центрі міста Брисбен пройшов 9-й саміт голів країн Великої двадцятки. Факторами такого стрімкого росту слугували багаті природні ресурси, капіталістичний курс розвитку від самого початку незалежності, залучення технологій, капіталу, ринків збуту своєї метрополії — Великої Британії. Приток висококваліфікованих кадрів та капіталу з метрополії, скватерство відразу великих площ сільгоспугідь дозволило швидко розвиватись агропромисловому комплексу, а пізніше гірництву. Під час Другої світової війни завдяки американським інженерним військам країна значно покращила власну транспортну інфраструктуру морських портів, шосейних доріг, аеродромів.

• 
  Саміт G20 у Брисбені
• 
  Джордж-стріт, головна ділова вулиця Сіднея
• 
  Штаб-квартира Wesfarmers
• 
  Штаб-квартира Woolworths Limited

На період з 1960-х років припадає економічний бум освоєння природних ресурсів країни, переважно корисних копалин. Їхня розробка перетворила Австралію на одного з провідних постачальників мінеральної сировини на світові ринки. Слідом за гірничою промисловістю швидко підтягнулись автомобільна, верстатобудівна, радіоелектронна, виготовлення сільськогосподарських машин. Разом із тим країна зуміла зберегти за собою роль провідного постачальника таких сільськогосподарських товарів на світові ринки, як вовна та пшениця. Під час енергетичної кризи 1970-х років японські, американські та європейські інвестори заново «відкрили» для себе Австралію. Відбувалась так звана «битва мільярдів» за можливість інвестувати в розробку природних ресурсів континенту. Таким чином залучили близько 10 млрд доларів. У цей період частка британських інвестицій знизилась з половини до 10 %, на перше місце вийшов американський та японський капітал. За період 1973—1978 років ВВП країни подвоївся. На початку 1980-х років у країні розпочалася «нова золота лихоманка», коли на старі вироблені золотоносні райони Західної Австралії та штату Вікторія через зростання цін на жовтий метал знов звернули увагу. У той самий час висока автоматизація та механізація індустрії, закордонні гастарбайтери значно підвищили долю безробітних.

Фінанси

Фіскальний рік в Австралії починається 1 липня і закінчується 30 червня. Рівень інфляції в країні 2019 року становив 1,6 %, 2018 року вона дорівнювала 2,77 % (146-те місце у світі). Резерви іноземної валюти і дорогоцінних металів на 31 грудня 2017 року становили еквівалент 66,58 млрд доларів США, на 31 грудня 2016 року — 55,07 млрд (33-тє місце у світі). Зовнішній борг країни 2017 року дорівнював 1,714 трлн доларів США, на 31 грудня 2016 року становив 1,547 трлн (11-те місце у світі).

Національною валютою Австралії слугує австралійський долар (AUD). За 1 долар США (USD) 2020 року давали 1,34 австралійського долара; 2019 року — 1,464. Розмінною грошовою одиницею (1⁄100) слугує цент. Емісійним центром виступає Резервний банк Австралії. До 1966 року був у вжитку австралійський фунт стерлінгів (1,25 австралійського фунта стерлінгів дорівнювали 1 британському фунту стерлінгів).

Резервний банк Австралії (англ. Reserve Bank of Australia) — центральний банк країни, голова — Гленн Роберт Стівенс (англ. Glenn Robert Stevens). Облікова ставка центрального банку 28 лютого 2013 року становила 3,00 % річних (106-те місце у світі). Основна ставка кредитування комерційними банками країни на 31 грудня 2014 року становила 5,95 % річних; на 31 грудня 2015 року — 5,60 % річних (135-те місце у світі). Загальний обсяг внутрішнього кредитування банками небанківських установ 2014 року становив 2,097 трлн доларів США, 31 грудня 2015 року — 1,932 трлн (12-те місце у світі).

• 
  Резервний банк Австралії
• 
  Союзний банк Австралії
• 
  Національний банк Австралії
• 
  Сіднейська фондова біржа

Загальна ринкова вартість акцій підприємств на фондовому ринку країни, станом на 31 грудня 2012 року, дорівнювала 1,286 трлн доларів США (10-те місце у світі), а 2010 року — 1,455 трлн.

Надходження до державного бюджету Австралії 2015 року становили 425,7 млрд, витрати — 451,4 млрд доларів США, дефіцит бюджету склав 2,1 % від ВВП (76-те місце у світі). Надходження усіх видів до державного бюджету 2015 року дорівнювали 34,3 % ВВП (65-те місце у світі). Державний борг, станом на 2015 рік, дорівнював 44,30 % річного ВВП (104-те місце у світі); 2014 - 42,4 % ВВП. Запас грошової маси на 31 грудня 2013 року дорівнював 1,661 трлн доларів США за обмінним курсом (11-те місце у світі). Загальна маса готівкової національної валюти в обігу + депозити до запитання на 31 грудня 2015 року була еквівалентна 222,3 млрд доларів США за тогочасним обмінним курсом (19-те місце у світі).

Промисловість

Майже усі промислові центри сконцентровані по узбережжю країни (більша її частина зосереджена на південному сході), виконуючи роль переробки сировини й експорту виготовленої продукції морськими портами. Вони пов'язані залізницями та шосейними дорогами з внутрішніми районами видобутку, вирощування та заготівлі сировини. Головними галузями промисловості виступають також машинобудування, хімічна, легка, харчова. Річні темпи зростання промислового виробництва 2015 року становили 2,70 % (95-те місце у світі.

Головною галуззю переробної промисловості країни довгий час була металургія. Чорна металургія історично сконцентрована на південному сході, де присутня сировина у вигляді залізної руди та коксівного вугілля — Ньюкасл, Порт-Кембл, Літгоу, а також на південному заході (Куїнана) та півдні (Вайалла). 1958 року виплавили 2,3 млн тонн чавуну й 3,2 млн тонн сталі. Розвинена також кольорова металургія на місцевій сировині: поліметали — цинк (Рідстон), свинець (Порт-Пірі); нікель, мідь (Таунсвілл), олово. Під час енергетичної кризи 1970-х років країна переорієнтувалась з експорту бокситів на виплавку алюмінію на дешевій місцевій електроенергії вугільних ТЕС, зменшивши собівартість його виплавки вчетверо. 1980 року обсяги виробництва алюмінію зросли до 280 тис. тонн.

Головні промислові центри сконцентровані на південному сході, східному узбережжі та на південному заході. Машинобудування в країні представлене автомобілебудуванням (переважно з частин, що імпортуються з США і Великої Британії), автобуси (Голд-Кост, Брисбен), вантажівки (Данденонг, Престон); електротехнікою (Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брисбен), виготовленням сільськогосподарських машин, транспортною галуззю, приладобудуванням. Така важлива галузь переробної промисловості, як суднобудування була майже згорнута у період до 1980-х років (Сідней, Мельбурн, Вайалла, Брисбен).

Хімічна промисловість виготовляє мінеральні добрива на потребу сільського господарства, переробляє сиру нафту, виготовляє засоби захисту рослин, сірчану кислоту, мінеральні добрива, вибухові речовини. В Австралії розвинена фармацевтична галузь, великі інвестиції від британських та американських компаній. На Тасманії виробляється 40 % світової сировини наркотичних матеріалів, частково вони переробляються на кодеїн та інші лікарські засоби компанією Tasmanian Alkaloids, що належить Johnson & Johnson. Компанія GlaxoSmithKline вирощує опійний мак у штаті Вікторія.

У текстильній промисловості провідне місце займало виробництво вовни у штатах Вікторія і Новий Південний Уельс.

• 
  Відвантаження вугілля в порту Ньюкасл, 1891 рік
• 
  Металургійне підприємство Вайалли
• 
  Суднобудівне підприємство Forgacs shipyard, Ньюкасл
• 
  Автобус компанії Bustech
• 
  Консервний завод компанії SPC Ardmona у Шеппартоні

Харчова галузь представлена підприємствами з виготовлення борошна, пива, м'яса, молока, цукру, консервів, переробки фруктів. Харчова промисловість експортоорієнтована, на вивіз йде більше 70 % продукції. Виділяються м'ясокомбінати, зосереджені в містах штатів Квінсленд, Вікторія і Новий Південний Уельс. Підприємства борошномельної, маслоробної, цукрової, пивоварної промисловості розміщені більш рівномірно в портах і внутрішніх районах.

Гірнича промисловість

У країні розвинута гірнича промисловість. Гірництво у другій половині XX століття слугувало локомотивом економічного зростання Австралії і давало 5 % ВВП. Австралія має величезні запаси енергетичної сировини. Розвідані запаси кам'яного вугілля становлять 200 млрд тонн; головні райони видобутку — поблизу Ньюкасла та Порт-Кембла (Сіднейський вугільний басейн), на сході Квінсленду (Блер-Атолл, Колліновілл). Більша частина його йде на експорт, де країна займає перші позиції з цієї сировини — 29 % світового експорту. Буре вугілля штату Вікторія (Моруелл) використовують для ТЕС. За запасами уранових руд країна в світових лідерах. На півночі країни компанія «Енергетичні ресурси Австралії» веде розробку родовищ Рейнджер та Набарлек. На кінець XX століття розвідані запаси природного газу становили 7 млрд тонн. Головні родовища: північно-західний шельф континенту, басейн Куперс-Крик (Південна Австралія). Розвідані 1964 року шельфові родовища нафти в Бассовій протоці змогли до кінця століття повністю забезпечити внутрішні потреби на цей вид сировини. Великі запаси нафти розвідані на острові Барроу; 2 млрд тонн сланцевої нафти родовища Рандл на сході Квінсленду.

Австралія славиться власним видобутком багатих залізних руд відкритим способом. Головний центр видобутку — масив Гамерслі, поблизу міста Пілбара на північному заході (90 % видобутку країни). Руда йде на експорт через порти Дампір і Порт-Гедленд. Для місцевих потреб металургії залізні руди видобувають на південному сході. 1957 року видобуток (за вмістом металу) залізної руди склав 2,5 млн тонн, головним чином у Південній Австралії, район Айрон-Ноб.

Марганцеві руди видобувають на острові Грут-Айленд. У Маунт-Айза розробляють мідні, срібні, цинкові та свинцеві родовища. Найбільші родовища міді розробляють у Теннант-Крик, Маунт-Айза, Рим-Джангл, Кобар; поліметалів — Брокен-Гілл; нікелю та кобальту— Камбалда, Грінвейл; вольфраму — Вольфрам-Кемп; золота — Калгурлі, Норсмен; срібла — Маунт-Айза, Роузбері; олова — Пілбара, Россарден. 1958 року в країні видобуто 318 тис. свинцевої руди; 250 тис. тонн цинкової. У невеликих розмірах видобувають молібден, вольфрам, марганець, кобальт.

За обсягами видобутку таких руд, як залізна (85 млн тонн), боксити (26 млн тонн), цинкова (45 тис. тонн) та свинцева (35 тис. тонн) Австралія перебуває у світових лідерах. Австралійський Союз займає перше місце у світі з виробництва цирконію і рутилу. Боксити розробляють переважно на півночі (Вейпа, Гов, Мітчелл-плато) та на південному заході (хребет Дарлінг).

• 
  Відсоток населення зайнятого в гірничій галузі
• 
  Маунт-Айза
• 
  Золотоносне родовище Калгурлі
• 
  Меморіал гірникам у Брокен-Гілл
• 
  Арджайл — найбільша у світі копальня алмазів

У надрах Австралії зберігається 20 % світових запасів алмазів — плато Кімберлі (Арджал-Пайп), півострів Арнемленд. Окрім алмазів надра країни багаті на гіпс (солоні озера), блакитний азбест, фосфати (Гілл).

Здебільшого відкрите видобування корисних копалин у країні сильно впливає на стан навколишнього середовища — знищується рослинний та ґрунтовий покрив, токсичні сполуки забруднюють поверхневі води, порушується водний режим, природні ландшафти змінюються техногенними (кар'єри, відвали, терикони, тераси, виїмки). У XX столітті рекультивація земель відбувалась дуже повільними темпами, а відведенню земель під гірничі розробки надавався пріоритет, навіть за рахунок природоохоронних територій. Англійський письменник Ентоні Троллоп так змалював закинуті золотоносні поля Гімпі у Квінсленді: «Мабуть, саме так буде виглядати земля після Страшного суду, коли усі мертві облишать свої могили».

Енергетика

Основу енергетики Австралійського Союзу становить викопне паливо: кам'яне і буре вугілля. 1958 року видобуто кам'яного вугілля 20,7 млн тонн (переважно штати Новий Південний Уельс і Квінсленд), бурого — близько 11 млн тонн (район Мельбурна). Загальна потужність електростанцій Австралії, станом на 2012 рік, дорівнювала 63,25 ГВт (16-те місце у світі). Частка електрогенеруючих потужностей 2017 року, що працюють на:

• викопному паливі — 72 % (101-ше місце у світі);
• атомній енергії — 0 %;
• гідроенергії — 11 % (113-те місце у світі);
• інших відновлювальних ресурсах — 17 % (49-те місце у світі).

1958 року вироблено 20 млрд кВт·год електроенергії, з яких 4/5 на вугільних теплоелектростанціях. За 2012 рік вироблено 235,2 млрд кВт·год електроенергії (20-те місце у світі); загальний обсяг спожитої — 222,6 млрд кВт·год (18-те місце у світі). Станом на 2016 рік уся країна була електрифікована і все населення мало доступ до електромереж. Електроенергія, внаслідок географічної віддаленості, не експортується і не імпортується. Викиди двоокису вуглецю під час спалювання викопного палива в процесі виробництва і споживання енергії за 2012 рік дорівнювали 420,6×10¹² тонн (17-те місце у світі).

• 
  Відсоток населення зайнятого в енергетиці
• 
  Карта підприємств відновлювальної енергетики (англ.)
• 
  ТЕС Яллурн працює на бурому вугіллі
• 
  ГЕС Тумут-3 у Снігових горах
• 
  СЕС Брокен-Гілл

Країна досить бідна на гідроенергетичні ресурси, майже всі вони освоєні. Це гідровузли Сніжних гір на південному сході та північного заходу Тасманії. У Снігових горах споруджено великий гідрокомплекс: 7 водосховищ, 8 ГЕС (4,7 МВт), 90 км комплексу тунелів, що сполучають у єдину систему річки Маррамбіджі, Муррей, Тамет та Сноуі-Рівер. 1911 року розпочато будівництво гідроенергетичного вузла на північному заході Тасманії, в районі озера Грейт-Лейк та басейні річки Деруент.

Нафтогазова промисловість

Рівень видобутку сирої нафти 2014 року дорівнював 354,3 тис. барелів на добу (31-ше місце у світі). Річний обсяг експорту сирої нафти за 2013 рік становив 235,4 тис. барелів на добу (29-те місце у світі); імпорт — 461,9 тис. барелів на добу (20-те місце у світі). Загальні доведені запаси нафти в надрах країни, станом на 1 січня 2015 року, дорівнювали 1,193 млрд барелів (40-ве місце у світі).

Рівень видобутку природного газу 2014 року становив 62,72 млрд м³ (15-те місце у світі); споживання того ж року склало 38,79 млрд м³ (24-те місце у світі). Річний обсяг експорту природного газу за 2014 рік становив 31,62 млрд м³ (11-те місце у світі); імпорт — 6,937 млрд м³ (30-те місце у світі). Загальні доведені запаси природного газу в надрах країни, станом на 1 січня 2014 року, дорівнювали 1,219 трлн м³ (24-те місце у світі).

2013 року країна експортувала 53,6 тис. барелів на добу різних нафтопродуктів (55-те місце у світі);

Виробництво нафтопродуктів на нафтопереробних підприємствах 2013 року дорівнювало 630,6 тис. барелів на добу (28-ме місце у світі); споживання 2014 року — 1,082 млн барелів на добу (21-ше місце у світі). Потужність заводів 1958 року становила 8,6 млн тонн сирої нафти на рік. Австралія 2014 року імпортувала 424,0 тис. барелів сирої нафти на добу (17-те місце у світі).

• 
  Запаси найбільших родовищ природного газу
• 
  Карта нафтогазових родовищ Австралії
• 
  Газопровід у Західній Австралії

Аграрний сектор

Австралія займає одне з провідних місць на ринку сільськогосподарської продукції. Її сільське господарство інтенсифіковане, високомеханізоване, фермерського укладу, відзначається високою товарністю. Продукція агровиробництва (пшениця, вовна, м'ясо, фрукти та ін.) завжди давало до 1/3 вартості експорту країни. Експорт сконцентрований у руках великих компаній: Australian Agricultural Company, Dalgety plc та ін. Держава залишає за собою сильні позиції в галузі: вона займається виділенням і розподілом субсидій, контролює якість продукції, займається організацією зберігання експортних культур, іригацією земель. Робітники висококваліфіковані, отже великої чисельності робочих рук галузь не потребує, окрім як сезонно, під час стрижки овець або збору фруктів.

Регіонально виділяються 4 сільськогосподарські масиви:

1. Вирощування пшениці, м'ясо-вовняного тваринництва (ВРХ, вівці) — південний захід, південь, південний схід, схід Тасманії.
2. Пасовищного вовняного тваринництва (вівці) — захід, басейн Дарлінгу, Великий артезіанський басейн, район центральних озер.
3. Пасовищного м'ясного тваринництва (ВРХ) — східне узбережжя, Квінсленд, північ.
4. Земель, що не використовуються — внутрішні райони, заболочене північне узбережжя, центральна частина південного узбережжя, захід Тасманії.

Земельні ресурси Австралії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 53,4 %,
  • орні землі — 6,2 %,
  • багаторічні насадження — 0,1 %,
  • землі, які постійно використовують під пасовища — 47,1 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 19,3 %;
• інше — 27,3 %.

Австралійський Союз — країна великого землеволодіння. Найкращі землі захопили британські аристократи, лендлорди і скваттери. 1950 року на господарства, що мали понад 1 тис. га (11 % від загальної кількості ферм) припадало 89,6 % землі, а на господарства дрібних фермерів (28 % від загальної кількості ферм) — лише 0,3 % землі. Під ріллею зайнято трохи більше 1 % всієї площі країни. Скотарство і землеробство (крім прибережних районів) мають екстенсивний напрям. На більшій частині території країни землеробство можливе лише за штучного зрошення. Станом на 2012 рік у країні налічувалось 25,5 тис. км² зрошуваних земель.

• 
  Відсоток населення зайнятого в аграрному секторі
• 
  Виставка продукції компанії Dalgety у Рокгемптоні, 1907 рік
• 
  Стрижка овець
• 
  Посіви соняшнику у Квінсленді
• 
  Виноградники у штаті Вікторія

Тваринництво — провідна галузь сільського господарства країни, що дає близько 2/3 вартості сільськогосподарської продукції. Пасовищне тваринництво стало чинником утворення великих за площею господарств. Середня площа ферми в Австралії 2,3 тис. га, тоді як у Канаді — 0,2 тис. га, в США — 0,18 тис. га. Одна від одної ферми віддалені на десятки, сотні км. Під пасовищами зайнято 90 % фермерських угідь. Проте у другій половині XX століття розпочався процес укрупнення господарств, коли за період 1970-х років кількість фермерів зменшилась з 300 тис. до 175 тис.. Австралія — значний виробник м'ясо-молочних продуктів, мороженого м'яса, масла, сиру, консервованого молока.

Вівчарство зосереджене на південному сході країни, Новий Південний Уельс (46 % поголів'я), Вікторія (18 %). За поголів'ям овець (149,3 млн голів 1958 року; 120 млн голів 1980 року) Австралія посідає перше місце у світі. Австралія є головним постачальником вовни на світові ринки (30 %), це високоякісна сировина (мериносні вівці). Перші вівці на континент були завезені наприкінці XVIII століття з Південної Африки, з яких була виведена чудова місцева порода австралійського мериноса, що дає з однієї голови 9—21 кг чудової вовни за сезон. Увесь рік вівці перебувають на пасовищі, стрижуть їх двічі на рік. Настриг вовни у сезон 1958/59 років склав 662 тис. тонн. Внутрішня переробка вовни слабко розвинена. Концентрація вівчарства в руках великих власників винятково висока, 1950 року лише 1,6 % всіх господарств концентрували близько 1/3 всього поголів'я (від 100 тис. голів кожне).

Окрім вівчарства, в країні займаються експортним м'ясним скотарством, переважно на півночі. У напівпустелях, де можливо дістатись артезіанських вод, також займаються пасовищним скотарством. Худоба живиться свіжим листям спініфексу та опалим листям акацій. Найважливіші райони молочного тваринництва — південно-східне узбережжя, м'ясного — Квінсленд. Поголів'я великої рогатої худоби 1958 року становило 16,9 млн голів. Поширене також свинарство, поблизу великих міст; конярство, заради перегонів; бджолярство; у пустелях розводять верблюдів.

Австралія є одним із найбільших у світі виробників і експортерів зернових. Найбільше значення серед зернових культур має пшениця. «Пшеничний пояс» Австралії починається у Квінсленді й тягнеться вздовж східного узбережжя на південь до штату Вікторія; окремий пшеничний регіон на південному заході материка. Посівна площа пшениці в середньому коливається від 11,1 до 13,4 млн га. На її частку припадає понад половина всіх посівних площ, переважно в штатах Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія і Західна Австралія (94 % посівних площ). Врожайність пшениці різниться за роками залежно від погодних умов і становить від 0,9 до 2,1 тонн/га. Переважно це озима пшениця, яка вельми чутлива до посух. У середньому експорт пшениці становить від 7,5 до 18,0 млн тонн; імпорт — 0,1—0,3 млн тонн. Споживання усередині країни — 5,3—6,5 млн тонн. Перехідні запаси — 3,2—9,6 млн тонн. Посівна площа під ячменем становить 3,5—4,6 млн га. Середня врожайність 1,0—2,3 тонн/га. Виробництво коливається в рамках 3,9—10,4 млн тонн. Експорт — 1,9—6,4 млн тонн, залежно від світової кон'юнктури. Споживання всередині країни становить 2,2—3,8 млн тонн. Перехідні запаси — 0,6—2,7 млн тонн. Серед інших зернових культур виділяються кукурудза, яку використовують загалом на фураж (Квінсленд); сорго, яке вирощують на зерно і на фураж; тритикале (гібрид жита і пшениці).

З олійних культур поширені земляний горіх, соняшник, сафлор, ріпак, канола, соя. Невеликі площі зайняті посівами рису, тютюну, бавовнику. У субекваторіальному поясі Квінсленду вирощують цукрову тростину, банани, ананаси, манго, папаю. З площі 0,3 млн га у Квінсленді щорічно збирають 3 млн тонн цукру. Найбільша компанія «Колоніел шугар рифайнінг». На південному сході вирощують цитрусові, кісточкові, яблука, виноград; на півдні — виноград, цитрусові, яблука; на Тасманії експортний фрукт — яблука. Приміські ферми південного сходу забезпечують країну овочами та зеленню. У якості кормових трав для поголів'я м'ясо-молочної худоби використовують конюшину та люпин.

Транспорт

Транспорт у житті країни з великою територією та віддаленим географічним положенням відіграє дуже важливу роль. Уряд держави розвиває транспортну інфраструктуру значними фінансовими інвестиціями, запроваджує проєкти з розвитку сполучення віддалених і слабко освоєних регіонів, будує транспортні комплекси заради перспективного розвитку окремих місцевостей, або пожвавлення розвитку певних галузей економіки.

У здійсненні міжрайонних зв'язків провідна роль належить залізничному транспорту. Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2015 рік, становить 33 343 км (8-ме місце у світі), з яких 3 247 км широкої 1600-мм колії (372 км із них електрифіковано), 17 446 км стандартної 1435-мм колії (650 км із них електрифіковано), 12 318 км вузької 1067-мм колії (2076 км із них електрифіковано). Більшість залізниць перебувають у державній власності. Найзабезпеченіші залізницями південний схід і частково південно-західні райони Австралії. Ширина колії різних штатів не узгоджена між собою. Єдиної мережі залізниці на континенті довгий час не представляли. Залізниці здебільшого неелектрифіковані, їх використовують для вантажних перевезень, це маршрути підвозу мінеральної та сільськогосподарської сировини до морських портів. Залізниці поєднують промислові центри східного узбережжя, міста південного сходу та заходу (Перт — Сідней). Північне та південне узбережжя сполучені залізницею Аделаїда — Дарвін, від Дарвіна йде гілка до Ларрими, далі на південь до Аліс-Спрингса шосейна дорога, від якої вузькоколійка до Порт-Огасти.

Загальна довжина автошляхів в Австралії, станом на 2011 рік, дорівнює 823 217 км, з яких 356 343 км із твердим покриттям і 466 874 км без нього (9-те місце у світі). Переважна більшість автошляхів зосереджена у південно-східній частині країни. Їх інтенсивно використовують у господарстві, 3/4 вантажно-пасажирських перевезень відбувається автомобільним транспортом. Головний період буму будівництва шосейних доріг, особливо стратегічного значення, припав на часи Другої світової війни. Більшість із них виконувалось інженерними військами США. Шосе від Аліс-Спрингса до Ларрими, що сполучило північне та південне узбережжя; трансконтинентальне шосе Калгурлі — Порт-Огаста.

• 
  Карта основних транспортних магістралей Австралії
• 
  Залізниця в Перті
• 
  Сіднейський порт — головні морські ворота країни
• 
  Сіднейський пором
• 
  Мельбурнський аеропорт

У країні розвинений морський транспорт. Національні компанії виконують вантажне та пасажирське каботажне сполучення, іноземні займаються експортно-імпортними операціями. Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 41 морського судна з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (75-те місце у світі). Найбільші за вантажообігом морські порти Австралії: Дампір і Порт-Гедленд, знаходяться на північному заході і їх використовують для експорту залізної руди з Пілбари. Найбільші морські порти сходу — Сідней, Ньюкасл, Брисбен; півдня — Мельбурн, Аделаїда. На південно-західному узбережжі найважливіший морський порт — Перт, це також найбільша військово-морська база держави. Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден із дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 2 тис. км.

Чудово розвинене внутрішнє повітряне сполучення, усі поселення, і навіть великі фермерські господарства мають власні злітно-посадкові смуги. Найбільша державна авіакомпанія Qantas. У країні, станом на 2020 рік, діє 418 аеропортів (19-те місце у світі), з них 349 із твердим покриттям і 131 із ґрунтовим. У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик.

У країні розвинена мережа трубопроводів. Загальна довжина газогонів в Австралії, станом на 2013 рік, становить 30 693 км; трубопроводів зрідженого газу — 240 км; нафтогонів — 3 609 км; інших трубопроводів — 110 км; продуктогонів — 72 км. Трубопроводи доставляють до Брисбена природний газ із родовища Рома та нафту з родовища Муні. Природний газ із родовищ Джиджеалпа та Мумба, що у внутрішніх районах континенту, газогонами доставляється у Сідней та Аделаїду; з родовища Донгара — до Перта. 1996 року споруджено унікальний етанопровід Мумба — Сідней завдовжки 1375 км для транспортування етану з родовищ басейну Купера у штаті Південна Австралія до нафтохімічного комплексу в Сіднеї. У південно-східному та східному регіонах вони доставляють воду для потреб сільського та міського господарств, металургії.

У XIX столітті до північних районів Австралії задля спрощення пересування місцевими пустелями були завезені дромадери. Наразі тут налічується близько 750 тис. чистокровних верблюдів, котрих країна навіть експортує на Близький Схід.

Телекомунікації

Міжнародний телефонний код Австралії — +61. Загальна чисельність абонентів фіксованої телефонної мережі (станом на 2019 рік) — 7,79 млн, що у перерахунку на 100 мешканців становить 31 (20-те місце у світі). У країні діє декілька мереж мобільних операторів. Загальна чисельність абонентів (станом на 2019 рік) — 27,78 млн, що у перерахунку на 100 мешканців становить 110 апаратів (47-те місце у світі).

Національна громадська Австралійська телерадіомовна компанія (англ. Australian Broadcasting Corporation; ABC) веде мовлення на численних теле- і радіоканалах як у межах країни, так і загалом у Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Спеціальна служба мовлення (англ. Special Broadcasting Service; SBS)  — другий найбільший оператор теле- і радіоканалів у країні, веде мовлення різними мовами. У країні, станом на 1998 рік, працювали 607 радіостанцій різних діапазонів: (AM — 262, FM — 345, на коротких хвилях — 1). Дві найбільші радіомережі, ABC і SBS, ведуть мовлення різними мовами в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У країні, станом на 1997 рік, працювали 104 телевізійні станції. Дві найбільші телерадіомережі, ABC і SBS, ведуть мовлення різними мовами в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Широко розповсюджене використання супутникових тарілок і кабельних мереж.

Австралія є членом Міжнародної організації супутникового електрозв'язку (ITSO), Міжнародного союзу електрозв'язку (ITU), Міжнародного поштового союзу (UPU).

Міжнародний інтернет-домен Австралії — .au, присвоєний Адміністрацією адресного простору Інтернет (англ. Internet Assigned Numbers Authority) згідно зі стандартом ISO 3166 Alpha-2. Станом на 2018 рік в Австралії зареєстровано 7,64 млн інтернет-хостів (22-ге місце у світі). Станом на липень 2018 року в Австралії налічувалось 21,419 млн унікальних інтернет-користувачів (35-те місце у світі), що становило 86,55 % від загальної кількості населення країни.

Туризм

Австралійські готелі відрізняються високими стандартами і розраховані на туристів із різними фінансовими можливостями. Спектр засобів розміщення достатньо широкий — від фешенебельних, що входять до міжнародних готельних мереж, до мотелів і окремих приватних квартир, можливе проживання на фермах. Австралія була членом Всесвітньої туристичної організації (UNWTO) з 1979 по 1990 роки, поновила членство 2004 року.

Провідні позиції за кількістю прибуттів у країну займають громадяни США і Нової Зеландії, значні потоки туристів із Європи (особливо Великої Британії) і Азії (Малайзія, Сінгапур, Японія, Китай і Гонконг). Основні потоки туристів з Австралії спрямовані до Нової Зеландії; в Азії до Малайзії, Сінгапуру, Японії і Гонконгу; в Європі до Великої Британії, Італії, Іспанії та Франції.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Економіка Австралії сильно залежить від трендів на світових ринках, бо 3/4 її продукції спрямовується на зовнішні ринки, здебільшого це сировинна продукція, у той час як імпорт складається з машин, обладнання та готової промислової продукції. Австралія в різні часи була одним із головних постачальників на світові ринки мінеральної (залізної руди, бокситів, рутилу, свинцю, вугілля, цинку, міді, марганцю) та аграрної сировини (вовни, тростинного цукру, пшениці, м'яса). Постійними торговими партнерами є Японія, США, Європейський Союз. У середині XX століття 70 % експорту з Австралії припадало на Європу, частка Великої Британії в імпорті з Австралійського Союзу в 1957—1958 роках становила 41,8 %, в експорті — 28,0 %. Але за 30 післявоєнних років країна зуміла позбавитись залежності від колишньої метрополії зменшивши британську долю в експорті до 5 %. Наприкінці XX століття головними торговельними партнерами Австралії стали Японія, США, Китай та Нова Зеландія. Причиною цього стало те, що Австралія першою із західних країн після війни уклала торговельну угоду з Японією від 1957 року, а також зняла ембарго на поставки залізної руди до цієї країни. 1965 року з Новою Зеландією встановлено зону вільної торгівлі.

Австралія входить до складу ряду регіональних і глобальних економічних, торговельних і кредитно-фінансових організацій:

• Азійського банку розвитку (ADB),
• Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC),
• Банку міжнародних розрахунків (BIS),
• Європейського банку реконструкції та розвитку (EBRD),
• Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувній промисловості (EITI),
• Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO),
• Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей (FATF),
• Міжнародного банку реконструкції та розвитку (IBRD),
• Міжнародної асоціації розвитку (IDA),
• Міжнародного енергетичного агентства (IEA),
• Міжнародної фінансової корпорації (IFC),
• Міжнародного валютного фонду (IMF),
• Міжнародної організації зі стандартизації (ISO),
• Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (MIGA),
• Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD),
• Спартека (SPARTECA),
• Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD),
• Всесвітнього митного союзу (WCO),
• Світової організації торгівлі (WTO).

• 
  Розподіл експорту з Австралії до країн світу, в порівнянні з лідером, Японією (100 % = $32,4 млрд), 2006 рік

Сальдо рахунку поточних операцій країни (експорт/імпорт товарів і послуг, чистий дохід від інвестицій і трансфертних платежів) 2014 року склало −43,83 млрд доларів США, 2015 року — −56,2 млрд доларів США (194-те місце у світі).

Держава експортує: вугілля, залізну руду, золото, м'ясо, вовну, алюміній, пшеницю, машини й устаткування, транспортне обладнання. Значна стаття експорту — поліметали; у невеликій кількості вивозяться чорні метали, устаткування. Основними партнерами 2015 року стали: Китай — 32,2 %, Японія — 15,9 %, Південна Корея — 7,1 %, США — 5,4 %, Індія — 4,2 %. Вартість експорту 2014 року становила 240,8 млрд доларів США, 2015 року — 184,4 млрд доларів США (27-ме місце у світі). Необхідно зазначити, що Австралія є одним з основних постачальників залізняку в КНР.

Держава імпортує: машини й устаткування, транспортне обладнання, комп'ютери, офісне і телекомунікаційне обладнання; сиру нафту, нафтопродукти. Основними партнерами 2015 року стали: Китай — 23 %, США — 11,2 %, Японія — 7,4 %, Південна Корея — 5,5 %, Таїланд — 5,1 %, Німеччина — 4,6 %. Вартість імпорту 2014 року становила 240,5 млрд доларів США, 2015 року — 208,4 млрд доларів США (21-ше місце у світі).

Трудові ресурси

Загальні трудові ресурси 2020 року становили 12,568 млн осіб (43-те місце у світі). Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином:

• аграрне, лісове і рибне господарства — 3,6 %;
• промисловість і будівництво — 21,1 %;
• сфера послуг — 75,3 % (станом на 2009 рік).

Безробіття 2019 року дорівнювало 5,16 % працездатного населення, 2018 року — 5,29 % (83-те місце у світі).

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення мало доступ до електромереж. Розподіл доходів домогосподарств у країні виглядає так: нижній дециль — 2 %, верхній дециль — 25,4 % (станом на 1994 рік).

Економічне районування

В Австралії можливо виділити вісім економічних районів.

Сідней — найбільший фінансовий і промисловий центр країни

• Південно-східний регіон найбільш історично освоєний, густо заселений та економічно розвинений. Займає територію штатів Вікторія та Новий Південний Уельс. Загальна площа регіону складає 14 % території країни; населення — більше 60 %; рівень урбанізованості — майже 90 %. Регіон багатий на поклади мінеральної сировини: Сіднейський вугільний басейн (42 тис. км²) бітумінозного та коксівного вугілля (Ньюкасл, Вуллонгонг, Порт-Кембла); буре вугілля (Яллурн, Моруелл); нафта (Лейк-Ентранс, шельф Бассової протоки); мідь (Кобар); поліметалічні руди (Брокен-Гілл); олово (Ардлтан); титан; магнезит; азбест. На місцевому бурому вугіллі працюють найбільші в країні ТЕС. У Сніжних горах споруджено великий гідрокомплекс: 7 водосховищ, 8 ГЕС (4,7 МВт). Важка промисловість, металургія, коксохімія, трубопрокат та машинобудування у містах Ньюкасл, Вуллонгонг, Порт-Кембла; нафтопереробна, електротехнічна (Сідней, Клейтон) та хімічна промисловість; суднобудування (Сідней, Мельбурн, Ньюкасл). Концентруються найбільші підприємства легкої промисловості країни, велика кількість підприємств харчової промисловості. На території регіону концентрується 2/3 поголів'я овець і 1/4 великої рогатої худоби країни. У регіоні вирощують найбільшу частку врожаю пшениці та інших зернових, половину винограду. Долина річки Намой — головний район вирощування бавовнику. Найбільші міста регіону: Сідней, Мельбурн, Вуллонгонг, Порт-Кембла, Джилонг.

Панорама міста Маунт-Айза

• Північно-східний регіон другий за рівнем економічного розвитку. Територіально збігається з більшою частиною штату Квінсленд (20 % території країни). Регіон багатий на мінеральну сировину: боксити (Уейпа); другий за площею кам'яновугільний басейн (Блер-Атолл, Бовен); поліметалічні та уранові руди (Маунт-Айза); олово й кобальт (Маунт-Кобальт); природний газ (Рома); нафта (Муні); фосфорити; монацитові піски східного узбережжя. Основні галузі промисловості: гірнича; кольорова металургія (поліметали, алюміній, рафінування міді); хімічна (мінеральні добрива); транспортне машинобудування (залізничне обладнання, вагонобудування, судноремонт). Морські порти для експорту мінеральної сировини (Уейпа) та сільськогосподарської сировини (Лусінда). Головні сільськогосподарські культури: цукрова тростина, тютюн, кукурудза, сорго, бавовник, кормові трави, пшениця. Також вирощують манго, папаю, ананаси, банани, цитрусові та кісточкові. Регіон займає перше місце в країні з поголів'я великої рогатої худоби та коней (половина поголів'я, 85 % м'ясного експорту), третє — овець (15 %). У портових містах розміщуються м'ясокомбінати. Для потреб деревообробної галузі вирощують сосну. Найбільші міста регіону: Брисбен, Таунсвілл, Рокгемптон, Гладстон, Маунт-Айза, Маунт-Катлін, Рома, Вейпа.
• Південний регіон третій за рівнем економічного розвитку, займає південний схід штату Південна Австралія. Регіон тяжіє до океану, узбережжя Великої Австралійської затоки, заток Спенсер та Сент-Вінсент, де сконцентровано майже все населення регіону. Промисловість регіону представлена металургійними підприємствами міст Вайалла, Порт-Пірі та Порт-Огаста. Кам'яне вугілля видобувається на північ від Аделаїди. Солончаки солоних озер та прибережні лагуни — місце видобутку солі. Головні галузі промисловості: нафтохімічна (Порт-Станвак); машинобудівна та харчова. Головні сільськогосподарські культури: ячмінь, пшениця, овес, кормові, цитрусові. Сади, пасовища й виноградники (перше місце в країні зі збору винограду). Головною проблемою рослинницької галузі регіону є брак прісної води; розвинене крапельне зрошування. Тваринництво представлене мериносними вівцями та великою рогатою худобою. У пустельній частині регіону на північ від півострова Ейр розташований центр космічних досліджень Вумера. Головні міста: Аделаїда, Порт-Огаста, Порт-Пірі, Вайалла, Порт-Станвак.

Сільськогосподарські угіддя поблизу Джералдтона

• Південно-західний регіон четвертий за рівнем економічного розвитку, займає крайній південний захід штату Західна Австралія. Регіон багатий на мінеральні ресурси нафта, природний газ, боксити, залізна руда, титанові піски; продуктивні ліси; сприятливі для ведення сільського господарства природні умови. Промисловість регіону представлена підприємствами харчової (Перт, Джералдтон, Банбері, Олбані), машинобудівної (Перт), хімічної (Банбері, Перт), цементної, електротехнічної (Перт), деревообробної галузей, транспортного машинобудування (Фрімантл), металургії (Куїнана). Агрокліматичні умови ведення землеробства подібні до степової зони України. «Пшеничний пояс» простягається від Саутерн-Кросса до Джералдтона. У невеличких фермерських господарствах вирощують фрукти, овочі, виноград, розводять молочну худобу. На прибережній низовині на штучних пасовищах розводять овець. Олбані — головний центр переробки сільгоспсировини. Найбільші міста регіону: Перт, Куїнана, Олбані, Банбері, Джералдтон, Пінджарра. Головні морські порти: Фрімантл, Куїнана, Банбері, Олбані, Джералдтон.
• Тасманія. Регіон, що займає однойменний великий острів (68 тис. км²) та прилеглі невеличкі острівці. Регіон багатий на мінеральну сировину: мідь, олово, срібло, кобальт, вольфрам, залізну руду, поліметали. Дешева електроенергія від ГЕС у гористій центральній частині острова дозволила швидко розвинутись кольоровій металургії, хімічній та целюлозо-паперовій галузям промисловості. Сільське господарство регіону виконує допоміжну роль в економіці. У водосховищах Центрального нагір'я розводять рибу, береги використовують для рекреації. Найбільші міста регіону: Гобарт,