Російсько-українська війна (з 2014)

Російсько-українська війна (з 2014)
Червоним відмічені території під контролем Росії (станом на кінець 2014 р.)
Дата: 20 лютого 2014 — дотепер Місце:  Україна: Крим, Херсонська область, окремі райони Луганської і Донецької областей, проросійські виступи на півдні і сході, диверсії в інших регіонах України  Росія: Вздовж кордону Ростовської області з Україною Результат: конфлікт триває
Сторони
Україна: Збройні сили України ДПС України Нацгвардія СБУ Альфа БТрО ЗС України КРСПОГП МВС України Інші спецпідрозділи охорони громадського порядку в Україні Добровольчі формування: Добровольчий український корпус «ОУН» Українські партизани Іноземні волонтери: Білорусі  «Погоня» Тактична група «Білорусь» Росії Дудаєвці Батальйон імені Джохара Дудаєва Батальйон імені Шейха Мансура Добровольці з Грузії (Грузинський Національний Легіон) Добровольці з Польщі Добровольці зі Швеції Добровольці з Франції Добровольці з Хорватії Добровольці зі США Добровольці зі Словаччини Добровольці з Чехії Постачання зброї:  США Литва  Велика Британія Значні поставки військових засобів  Канада	Росія: Республіка Крим Збройні сили РФ (на Донбасі неофіційно, в Криму офіційно): Сухопутні війська ВМС Росії Чорноморський флот окремі кораблі Балтійського флоту окремі кораблі Північного флоту Повітряно-десантні війська Росії 45 окремий полк спеціального призначення ПДВ ВПС Росії ГРУ ГШ РФ ФСБ РФ Донецька народна республіка: Народне ополчення Донбасу Російська православна армія Батальйон «Оплот» Батальйон «Восток» Батальйон «Восход» Батальйон «Кальміус» НКВД ДНР Луганська народна республіка Армія Південного Сходу Козача національна гвардія Луганська гвардія Батальйон «Призрак» Батальйон «Заря» Бойовики: * Російські козаки Євразійський союз молоді Російська національна єдність Партія «Інша Росія» Добровільний комуністичний загін Кадирівці (Батальйон «Смерть») Бойовики з Сербії Бойовики з Осетії Бойовики з Словаччини Бойовики з Чехії Польська неонацистська орґанізація «Фаланга» Бойовики з Франції Бойовики з Німеччини (понад 100 чоловік) Іспанські комуністи Інші іноземні бойовики
Командувачі
Петро Порошенко (з 7 червня 2014) Олександр Турчинов (до 7 червня) Сергій Гайдук Роман П'ятницький Максим Ємельяненко Степан Полторак (з 14 жовтня 2014) Валерій Гелетей (3 липня-14 жовтня 2014) Михайло Коваль (25 березня—3 липня 2014) Ігор Тенюх (27 лютого—25 березня 2014) Віктор Муженко (з 3 липня 2014) Михайло Куцин (до 3 липня 2014) Арсен Аваков Валентин Наливайченко Олександр Турчинов (з 15 грудня 2014) Андрій Парубій (до 7 серпня) Степан Полторак (до 14 жовтня) Віктор Назаренко (з 6 жовтня) Микола Литвин (до 6 жовтня) Дмитро Ярош	Володимир Путін Сергій Шойгу Олександр Вітко Володимир Шаманов Геннадій Анашкін Володимир Константинов Сергій Аксьонов Олексій Чалий Денис Березовський Микола Козіцин Ігор Гіркін Ігор Безлер Сергій Здрилюк† Денис Пушилін Павло Губарєв В'ячеслав Пономарьов Валерій Болотов† Ігор Плотницький Олексій Мозговий† Олег Царьов
Військові сили
ЗС України в Криму 20,000 Сили АТО: 26,000 (липень 2014) 50,000 (серпень 2014)	ЗС Росії в Криму 30,000 Сили російських і місцевих угрупувань: 20,000 (липень 2014) 35,000 (серпень 2014)
Втрати
Силові структури: Вбито: 2900+ Поранено: 9000+	Сепаратисти: Вбито: 8500+ (із них понад 1600 вбитих і зниклих безвісти військовослужбовців Збройних сил Росії) Російські журналісти Вбито: 4
Цивільне населення: вбито: 3000+ Іноземне цивільне населення: вбито 300 Загальні втрати: вбито: 14000+

Ця стаття є частиною серії з теми
Історія земель сучасної України
Козак Мамай — архетип кобзаря, оповідача історій
Хронологія та періоди
Доісторичний період Кам'яна доба:    Палеоліт 1,5 млн — 11 тис.р. до н.е.    Пізній палеоліт 40—11 тис.р. до н.е.    Мезоліт 11—8 тис.р. до н.е.    Неоліт 8—6 тис.р. до н.е. Початок доби металів:    Мідна доба 7—5 тис.р. до н.е.    Бронзова доба 3 тис.р. — XII до н.е.
Стародавня історія    Кімерійський період ІХ — VII до н.е.    Скіфський період VII — ІІ до н.е.    Антична колонізація VII до н.е. — V    Сарматський період ІІ до н.е. — III    Готський період III—IV    Гунська навала IV    Слов'янські союзи V—VII
Середньовіччя Раннє середньовіччя:    Літописні племена VI—X    Хозарський період VII—X    Легендарний період Русі 839—988    Християнізація Русі 988—XII Високе середньовіччя:    Період розквіту Київської Русі 988—1132    Удільний період 1132—1240    Монгольська навала 1223—1241    Монгольський період 1242—1362 Пізнє середньовіччя:    Литовська доба 1320—1569    Утворення Кримського ханства 1441—1584
Нова історія (модерн) Ранній модерн:    Польська доба 1569—1654    Колонізація Степової України XVI—XVIII    Козацька революція 1648—1676    Період «руїни» 1657—1687    Анексія Київської митрополії 1685—1722    Мазепинська доба 1687—1709    Глухівський період 1708—1784    Ліквідація Гетьманщини 1764—1784 Пізній модерн:    Російська імперія XVIII—XX       Колонізація Півдня XVIII—XIX    Габсбургська монархія 1772—1914    Національне відродження 1791—1917    Перша світова війна 1914—1918
Новітня історія Визвольні змагання 1917—1921    Гетьманський переворот 1918—1918    Отаманщина 1918—1921    Радянська окупація 1917—1922 Міжвоєнний період: 1919—1939    Буковина та Бессарабія 1919—1939    Малопольща 1919—1939    Українська СРР 1921—1939    Молдавська АРСР 1924—1940    Кримська АРСР 1921—1945 Радянський період 1919—1991    Анексія Західної України 1939—1940    Друга світова війна 1938—1945    Повоєнний період 1945—1953    Повоєнний період у Криму 1945—1954    Хрущовська відлига 1953—1964    Період застою 1964—1985    Період перебудови 1985—1991    Демократична революція 1990—1991 Сучасність з 1991    Президентство Кравчука 1991—1994    Президентство Кучми 1994—2005    Міжмайдання 2004—2014       Президентство Ющенка 2005—2010       Президентство Януковича 2010—2014    Президентство Турчинова 2014—2014    Президентство Порошенка 2014—2019    Президентство Зеленського з 2019
Інші статті
Теми Військова історія Економічна історія Політична історія Соціальна історія Тематичні статті: Академія наук Залізниця Євреї Історико-культурні заповідники Історичні мапи Місцеве самоврядування Освіта Преса Промисловість Гірнича справа Нафтогазовидобування Захід України Ювелірна справа Спорт Українська література Українська мова
Історія окремих країв Етнокультурні регіони: Бойківщина Буковина Волинь Галичина Дике Поле Донбас Донеччина Закарпаття Крим Кубань Лемківщина Наддніпрянщина Поділля Полісся Придністров'я Сіверщина Слобожанщина Степове Побужжя Адміністративні одиниці: АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська області
Див. також
Історична наука в Україні Список років
Портал «Україна»

Росі́йська збро́йна агре́сія про́ти Украї́ни (також Росі́йсько-украї́нська війна́, Тре́ті визво́льні змага́ння) — пряме та опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України в наслідок якого народ України станом на лютий 2017 року втратив понад 9,8 тис. осіб убитими, 23 тис. пораненими, майже 1,8 млн чоловік стали вимушеними переселенцями. Росією було захоплено 7,2 % території України.

Складовими російської збройної агресії проти України, що розпочалася 2014 року, є:

• Захоплення Криму Росією у лютому-березні 2014 року;
• Війна на сході України (на Донбасі) з квітня 2014 року.

27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором.

Питання періодизації

Існують різні точки зору щодо дати початку російсько-української війни. Колишній радник російського президента А. Ілларіонов вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014, оскільки саме ця дата викарбувана на медалі «За повернення Криму», і, відповідно, першою силовою акцією — розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ. Подібну точку зору висловлює журналіст Ю. Колесніков.

З перемогою Майдану, що суперечила геополітичним інтересам Росії, пов'язує початок війни також український історик В. Кравченко. На думку дослідника, Євромайдан «дещо сплутав карти кремлівським стратегам», і тому росіянами «був спішно „дістатий із шухляди“ План „Б“».

Український правознавець Володимир Василенко відзначає, що згідно зі ст. 2 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (14 грудня 1974 року), «Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії…» Згідно зі ст. 3 Резолюції для кваліфікації як акту агресії збройного нападу, який першою вчинила одна держава проти другої, юридично не має значення, була війна формально оголошена чи ні. Отож початком російської агресії слід вважати 27 лютого 2014, коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів АРК, а військові частини кримського угруповання Збройних сил України стали об'єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.

Передумови виникнення протистояння

Глобальні передумови та причини протистояння

Основними передумовами виникнення протистояння Росії та України, яке, загалом, переросло у збройну агресію Росії проти України, є системна криза російської державності, яка трансформується російським політикумом у намагання відновити та розширити контроль над частиною світу та утримати за собою світову гегемонію, втрачену з розпадом СРСР та економічним занепадом.

Путінізм

За інформацією російської газети «Коммерсант», ще 2008 року президент Росії Володимир Путін на саміті НАТО у Бухаресті висловив думку Джорджу Бушу, що «Україна — це навіть не держава!», і натякнув, що у випадку вступу України до НАТО, Росія може розпочати відторгнення Криму та Східної України.

Революція гідності

Євромайдан у Києві, 27 листопада 2013

21 листопада 2013 року в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках протестів кінця 2013 року відбувалися, зокрема, мітинги, демонстрації, студентські страйки.

Загалом, ці протести були направлені на збереження законодавчо закріпленого геополітичного курсу України на Європу, що означав для Росії не лише подальший вихід України з-під контролю Росії, але й отримання Україною економічних, політичних, а в перспективі і військових гарантій збереження цього курсу.

Наслідком перемоги Революції стали відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення конституції України 2004 року, скасування диктаторських законів, призначення дострокових президентських виборів. Зміна влади кардинально зменшила силу впливу Росії на Україну.

Підготовка Росії до агресії та складові агресії

Інформаційна війна

Ключовою передумовою конфлікту стала дедалі неприязніша політика путіністської Росії щодо України. Ця політика, з огляду на зміст російської пропаганди у ЗМІ, за останні роки стала просто ворожою, трансформувавшись від антиукраїнської пропаганди до пропаганди війни. Агресивність російської політики стосовно України вилилася у перші жертви з боку останньої ще за часів режиму підконтрольного Росії В. Януковича. Для протидії впливу російській пропаганді Державний комітет телебачення і радіомовлення України з літа 2014 року розпочав боротьбу з матеріалами сепаратистського та антидержавного характеру у ЗМІ.

Складовою інформаційною війни також є російські соціальні мережі (напр., «ВКонтакте»), помічені, зокрема, в підбурюванні до протестів проти української влади. СБУ закликала українців не користуватися цими мережами.

Правова війна

Одним з аспектів підготовки Росії до агресії стало правове протистояння Росії та України. Правове та юридичне забезпечення протистояння з боку Росії здійснювалось на вищому законодавчому рівні шляхом прийняття тих чи інших постанов з питань, які дозволяли найбільш ефективно, з точки зору російського політикуму, сприяти вирішенню задач повернення контролю над Україною. Серед таких питань найбільше розробленими виявились питання юридичного статусу Криму, рівня співробітництва України з НАТО та статусу російської мови в Україні.

Економічна війна

Передумовою до початку збройної агресії проти України стало економічне знекровлення України, яке відбувалось шляхом прямого економічного тиску через торговельні та тарифні протистояння, блокування української торгівлі, відключення газу тощо. При цьому, економічне знекровлення України часто відбувалось за відсутності дієвої протидії або навіть прямої підтримки українського політикуму. Як приклад, підписання вкрай невигідної для України газової угоди Юлією Тимошенко подавалось як значне політичне досягнення очолюваного нею Кабінету Міністрів.

Загалом, економічна війна проти України була спрямована, насамперед, проти економіки сходу та півдня України, які, в силу своїх особливостей, перебували в залежності від Росії: як отримувачі сировини та енергоресурсів з Росії; та як ринок збуту значних обсягів своєї продукції.

Підготовка російських Збройних сил

28 квітня 2013 телеканал Росія-24 у своєму випуску новин повідомив про створення нового російського спецназу для закордону, в задачі якого входять дії на суміжних з Росією територіях. Як зазначено в репортажі метою цих формувань є досягнення політичних і економічних цілей Росії в інших країнах, шляхом створення для країни-жертви серйозних внутрішніх проблем. Крім інших задач ці спецпідрозділи зосереджуються на організації партизанського руху з подальшим навчанням і керівництвом повстанців та фізичному усуненню політичних опонентів. У репортажі детально висвітлюються методи їх роботи.

23 лютого 2014 на мітингу в Москві заступник голови Державної Думи Російської Федерації Жириновський Володимир Вольфович, заявив про необхідність розділення України на три частини та направлення в Україну російських добровольців, які стануть основою армії Республіки Малоросії зі столицею в Харкові.

Російська православна церква у війні

Значна частка російськомовного населення на сході України, наявність значного впливу російських ЗМІ та російської церкви, гібридна природа ведення війни Росією проти України призвели до прямого та непрямого залучення російської православної церкви до збройної агресії проти України. Серед непрямого залучення РПЦ до агресії проти України можна відзначити послання Московського патріарха Кирила Константинопольському патріарху Варфоломію, у якому патріарх Кирило заявив, що, починаючи з Майдану, «розкольники» (тобто УПЦ КП) і уніати «відкрито закликали до викорінення Православ'я» на території України, а «з початком бойових дій уніати і розкольники, отримавши в руки зброю, під видом антитерористичної операції стали здійснювати пряму агресію щодо духівництва канонічної Української Православної Церкви на сході країни».

На додаток до непрямого залучення церкви були відзначені факти і прямої її участі до агресії. Так, було виявлено, що окремі терористичні угрупування Росії були зосереджені при церквах, а окремі «святі отці» брали безпосередню участь у бойових діях проти України.

	Якби в Україні була одна церква, війни б не було, тому що Путін не мав би підтримки в Україні. Зараз вона у нього є — це Московський патріархат. Не просто словами, а діями допомагають, духовенство і віруючі Московського патріархату, сепаратистам і агресорам.
— Філарет (Денисенко),

Перші прояви збройної агресії

Інцидент в Азовському морі

17 липня 2013 року в Азовському морі, далеко за межами територіальних вод Росії, катер берегової охорони прикордонної служби РФ влаштував погоню за українським риболовецьким човном, наздогнав його і протаранив, унаслідок чого загинуло четверо з п'яти українських рибалок, а щодо вцілілого і врятованого переслідувачами п'ятого порушили карну справу за «браконьєрство та порушення кордону». Російські прикордонники були без форми, замовчували той факт, що відразу знайшли тіла всіх загиблих, і не віддавали їх, бо хотіли приховати кульові поранення. Вцілілий українець Олександр Федорович, госпіталізований у російському Єйську, стверджував, що російські прикордонники стріляли в українців без попередження і потопили човен.

Частина циклу статей
Кримська криза
Головні теми Хронологія Кримської кризи (2014) Російська збройна агресія проти України (2014—2015) Референдум про статус Криму 2014 Республіка Крим
Пов'язане Історія Криму Депортація кримських татар Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР Президент Республіки Крим Будапештський меморандум Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України Акції протесту проти НАТО у Феодосії (2006) Харківські угоди Євромайдан Протистояння в Україні 18—20 лютого 2014 року

Російська збройна агресія та реакція України

Методи ведення війни проти України

Російська збройна агресія проводиться методами військового, економічного інформаційного та інших видів протидії. Окрім спрямування на досягнення основної мети комплексне застосування цих методів направлене на приховування участі Росії у війні.

«Законодавче забезпечення» агресії

1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ».

Озброєні військові без розпізнавальних знаків на території аеропорту «Сімферополь»

Окупація Криму (22 лютого—18 березня 2014)

23 лютого 2014 року почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). 27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (ймовірно колишні бійці розформованого 25 лютого спецпідрозділу «Беркут», що брали участь у придушенні протестів у Києві, та російські спецпризначенці) захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні. При цьому присутність кворуму є сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ. Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання питання — замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. При цьому, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна було вирішувати лише на національному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.

У ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівлях російські прапори. За словами народного депутата Сергія Куніцина адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, які озброєні автоматами, кулеметами, гранатометами тощо. За повідомленнями ЗМІ центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі, обмежено рух громадського транспорту.

16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77 % жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно із самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

Проросійські виступи на сході та півдні України

Мета та методи виступів

Починаючи з 1 березня 2014 року, відбулася серія акцій проведених за участі російських спецслужб у східних, центральних і південних регіонах України у березні-квітні 2014 року, учасники яких виступали здебільшого за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Росії, проведення референдуму щодо федерального устрою України, надання російській мові статусу другої державної та проти нової української влади. На противагу цим акціям у східних та південних регіонах проукраїнські сили проводять акції на підтримку територіальної цілісності України та її державного устрою.

Мапа проросійських акцій в Україні (березень-квітень 2014)

---

     Проросійські пропагандистські мітинги

     Захоплення державних установ проросійськими незаконними збройними формуваннями

     Тимчасове захоплення обласної державної адміністрації

     Окуповано Росією

Окупація Криму Російською Федерацією та прояви українофобії проросійських мітингувальників на півдні та сході України викликали велике обурення населення в країні, яке в численні дні переросло в масові акції протесту.

Виступи в Донецьку і Луганську

У ході демонстрацій проросійські активісти здійснювали спроби захоплення державних установ (були захоплені будівлі Донецької, Луганської). Між учасниками проросійських та проукраїнських акцій виникали сутички: найбільші з них відбулися у Донецьку, під час яких постраждали десятки осіб та загинули щонайменше 1 особа.

Виступи в Харкові

У ході демонстрацій проросійські активісти здійснювали спроби захоплення та захопили Харківську ОДА. Між учасниками проросійських та проукраїнських акцій виникали сутички: найбільші з них відбулися у Харкові.

Виступи в Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні

Наметове містечко російських націоналістів на Куликовому полі в Одесі

Протистояння в Одесі

2 травня 2014 року відбулися сутички, які переросли у масові заворушення в місті Одеса. Бійка була почата між проукраїнсько налаштованими громадянами, ультрас футбольних клубів „Чорноморець“ та „Металіст“ з одного боку й проросійськими сепаратистськи налаштованими активістами з іншого боку. Протистояння почалися у центрі міста на вулицях Грецькій, Дерибасівській, Грецькій площі, а згодом перейшли у гоніння проросійських активістів по більшій частині центра міста на їх місце дислокації, Куликове поле. Саме там, на Куликовому полі, було найбільше жертв, зокрема, через підпал штабу сепаратистів у Будинку профспілок.

Унаслідок протистоянь загинуло 48 осіб, 247 було поранено, 6 з них загинуло від вогнепальних поранень, інші при пожежі у будинку профспілок..

Процеси в Росії, спрямовані на посилення збройної агресії

Найманська діяльність

У грудні 2014 року Володимир Єфімов, голова „Фонду інвалідів та ветеранів військ спеціального призначення і спецпідрозділів РФ та колишнього СССР“, що діє в Єкатеринбурзі, в інтерв'ю порталу E1.RU поділився подробицями формування загонів російських найманців, які брали участь у збройному захопленні Криму й досі беруть участь у війні на Сході України в лавах терористичних проросійських організацій „ЛНР“ та „ДНР“. Чимало членів цієї організації входили до угруповання так званих „ввічливих людей“ з початком виступів у Криму проросійських так званих „загонів самооборони“. За його словами, він є також організатором загонів російських „добровольців“, яких відправляє воювати у Східну Україну, видаючи їм „путівку добровольця“ з офіційною печаткою зазначеного фонду, щоб у разі виявлення факту найманства намагатися уникати відповідальності перед законом РФ. Вважає, що участь російських „добровольців“ у війні з Україною має бути добре оплачуваною, оскільки такий підхід може заохочувати до військових дій професіоналів. Ще у червні 2014 року В. Єфімов офіційно звертався до офіційної влади Уральского федерального округу з проханням посприяти у створенні організації „Уральської Добровольчої бригади“, яка мала б офіційний рахунок для укладання саме офіційних контрактів з найманцями і, як стверджує він, „займалась відбором кандидатів на гуманітарну службу…і по ходу навчання визначити людині військову спеціальність“. Він також підтверджує причетність російського представництва Міжнародного Червоного Хреста та так званих „гумконвоїв“ до відправлення й транспортування російських найманців на території воєнних дій Луганської та Донецької областей.

Як повідомив сайт 66.RU, півсотні найманців, відправлених 11 березня 2015 року з Єкатеринбурга під егідою вищеназваного „фонду“, після прибуття на Схід України влились до терористичної банди „Призрак“ Олексія Мозгового й були розквартировані в Алчевську. Необхідно зазначити, що активну підтримку та „благословення“ на „бити фашистську мерзоту“ єкатеринбурські найманці отримують також від окремих місцевих „священнослужителів“ Російської православної церкви.

За даними заступника керівника АТО у Донецькій та Луганській областях Валентина Федічева станом на кінець березня 2015 року у цьому регіоні на боці російсько-терористичних військ воює близько 400 найманців зі Свердловської області, центром якої є власне Єкатеринбург.

Незаперечні факти підтвердження найманської діяльності таких „добровольців“ з інших регіонів Росії містяться в матеріалах інших російських ЗМІ, які активно висвілюють їхню участь у війні на Сході.

Один із колишніх провідних ватажків бойовиків „ДНР“, росіянин Олександр Бородай, очолив створену у серпні 2015 року в Москві міжрегіональну організацію „Союз добровольців Донбасу“, до якої, за його словами, можуть увійти ті російські „добровольці“, котрі брали участь у війні на сході України, чисельність яких становить приблизно від 30000 до 50000 осіб. А вже 10 жовтня в Центральному музеї Великої Вітчизняної війни у Москві відкрився перший з'їзд цієї організації. На з'їзді, у якому крім делегатів із різних міст Росії брали участь також представники бойовиків-сепаратистів „ДНР“ та „ЛНР“, її члени обговорили підтримку останніх, встановлення пам'ятника „добровольцям“, прийняття „кодексу честі добровольця“, отримали нагрудні знаки й посвідчення членів даної організації. У планах Союзу, у тому числі, лобіювання змін до законодавства РФ, котрі дозволять надати „добровольцям“ офіційний статус учасників бойових дій. О. Бородай заявив, що наразі „Союз добровольців Донбасу“ налічує понад 1500 членів.

Армія РФ у війні на Донбасі

У листопаді 2015 року, Генштаб ЗСУ повідомив, що внаслідок спроб диверсійно-розвідувальної групи терористичних військ, чисельністю до 20 осіб, проникнути на територію, що перебуває під контролем українських військових, зокрема південно-західніше Калинівки, що на Донеччині, бойовики зазнали поразки й змушені були відступити. Також повідомлялося, що на місці бою українські військовослужбовці знайшли речові докази, які підтверджують, що у складі диверсійно-розвідувальних груп бойовиків перебувають російські громадяни. Зокрема, серед доказів: платіжна карта „Сбербанку Росії“ на ім'я Володимира Горностаєва, перші шість цифр на якій підтверджують, що вона видана на території Росії; номер телефону з кодом 8924667, який використовується оператором „МегаФон“ у Чукотському автономному окрузі; бронеплити бронежилета, виготовлені у Санкт-Петербурзі. До того ж, російські ЗМІ повідомляли про зникнення у Тольятті громадянина 1990 року народження на ім'я Володимир Горностаєв.

Неофіційна діяльність частин російської регулярної армії

28 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив в ефірі Еспресо.TV, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська.

Російські солдати елітної Кантемирівської танкової дивізії з Підмосков'я в інтерв'ю виданню „Рейтер“ підтвердили, що з серпня по вересень 2014 року їхні підрозділи брали участь у бойових діях на сході України. При цьому офіційне російське керівництво повністю заперечувало участь у бойових діях проти України російських військовослужбовців.

»

Пояснення Кремля щодо присутності російських військ в Україні Що стосується тверджень про використання російського спецназу в подіях в Україні, то скажу лише одне - важко шукати чорну кішку в темній кімнаті… це тим більше нерозумно, якщо ця кішка розумна, смілива і ввічлива.  — Сергійко Шойгу, Міністр оборони Російської Федерації 17 квітня 2014 року

»

16 травня 2015 року під час спроби нанесення удару по позиціях ЗСУ у Щасті військовослужбовцями ГРУ ГШ РФ двоє із них отримали поранення й були затримані бійцями батальйону «Айдар». Затримані командир групи спецназу 3-ї бригади з Тольятті капітан Євген Єрофєєв та заступник командира групи сержант Олександр Александров. На відео допиту останній заявив, що група, яка здійснювала напад на українських військовослужбовців складалася з 14 спецназівців, а з Луганська, за його словами, «працює» ще 6-8 груп. Офіційні представники президента РФ відхреститись від полонених росіян, заявивши, що російських військових на Донбасі немає. Водночас колишній російський солдат-строковик 3-ї окремої бригади спецназу з Тольятті впізнав на відео командира Євгенія Єрофеєва й заявив, що той не звільнявся зі служби.

Також у травні місяці російським блогерам вдалося виявити в Росії три могили російських військових ГРУ ГШ РФ, які, ймовірно, загинули 5 травня в Україні. Згодом одного із блогерів викликала військова прокуратура Західного військового округу РФ (Санкт-Петербург).

7 січня 2016 року прес-служба Головного управління розвідки Міноборони України повідомила, що незаконними збройними угрупуванням бойовиків в окупованому Новоазовську Донецької області керує полковник ЗС РФ. Так, за даними української розвідки, командиром «9 окремого мотострілецького полку» виявився Бондарєв Дмитро Євгенович, колишній командир 51-го парашутно-десантного полку 106-ї повітряної дивізії, яка дислокується в Тулі. Відмічається, що російський військовик має досвід бойових дій на території Чеченської Республіки. Як повідомлялося, у березні ГУР МО України встановило факти участі у бойових діях наступних кадрових російських військових офіцерів: генерал-майор ЗС РФ Тимофєєв Ігор Борисович (прізвище прикриття — Соколов) перебуває на посаді «командира 3 отдельной мотострелковой бригады (Горловка) 1 АК (Донецк, Украина) Центра территориальных войск Южного военного округа ВС Российской Федерации»; командувач 1 АК генерал-майор ЗС РФ Асапов Валерій Григорович; «заместитель по работе с личным составом» 1 АК полковник ЗС РФ Чирков Євген Володимирович; командир 2 окремої мотострілецької бригади (Луганськ, Україна) 2 АК полковник ЗС РФ Рузинський Андрій Юрійович. До того ж, ще у січні місяці в сепаратистських пабліках у соціальних мережах повідомлялося про виявлення у Стаханові тіла вбитого майора ЗС РФ, у речах якого було знайдено посвідчення на ім'я Андрюшкін А. А.

У березні 2016 група волонтерів «Груз-200 из Украины в Россию» оприлюднила на своїй сторінці у мережі Facebook список із 2081 особи, де, зокрема, вказані дані про 649 російських військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в окупованих районах Донецької та Луганської областей, а також обставини, при яких вони загинули.

Пропагандистське забезпечення гібридної війни офіційною російською владою

27 лютого 2015 року, у річницю захоплення російськими військовими без розпізнавальних знаків будівлі парламенту та Ради міністрів Криму й вивішення над ними російських прапорів, російський президент В. Путін своїм указом заснував у Росії «День сил спеціальних операцій».

Інші подробиці анексії Криму В. Путін не випадково намагається окреслити саме у день відзначення Міжнародного жіночого дня 8 березня 2015 року в анонсі фільму «Шлях на Батьківщину», який вийшов в ефірі телеканалу «Росія-1», зокрема те, що «ми завершили близько 7 години ранку (в ніч на 24 лютого). І, розлучаючись, я всім колегам сказав: ми змушені почати роботу з повернення Криму до складу Росії».

25 березня 2015 року В. Путін підписав укази про присвоєння гвардійського звання трьом військовим частинам РФ: 11-й, 83-й окремим десантно-штуромовим бригадам ПДВ Росії та 38-му окремому полку зв'язку. Ці укази були розміщені на офіційному інтернет-порталі Державної системи правової інофрмації. Звання присвоєні, як зазначено у фомулюванні трьох указів, «за масовий героїзм та відвагу, стійкість та мужність, виявлені особовим складом у бойових діях із захисту Батьківщини й державних інтересів в умовах збройних конфліктів, і враховуючи заслуги у мирний час». У документах не уточнюється інфромація про місця та дати бойових дій, за участь в яких дані частини отримали гвардійські звання.

Міністр оборони Сергій Шойгу, 30 березня 2015 року, заявив, що наприкінці 2014 року Росія розгорнула в окупованому Криму повноцінне військове угруповання із 96 з'єднань та частин і має намір у майбутньому продовжувати нарощування його бойових можливостей. У лютому 2016 російське видання ТАСС повідомило, що у грудні 2015 року до складу Чономорського флоту РФ в окупованому Криму увійшов новітній малий ракетний корабель «Серпухов», озброєний комплексом крилатих ракет «Калібр», а вже у 2016 році має поповнитись двома сторожовими кораблями та двома підводними човнами.

У Москві у павільйоні «Україна» на ВДНГ 7 квітня 2015 року була відкрита виставка під назвою «Речові докази. Донбас. 365 днів», де демонструвалися фотоекспозиції та, як стверджують організатори, справжні експонати із зони воєнного конфлікту на сході України. Серед експонатів можна було побачити стелу «Дебальцево», яка була привезена до Москви з України тижнем раніше. Необхідно зазначити, що також тижнем раніше власне російський так званий «гуманітарний конвой» фактично вчергове вторгся на окуповані частини Луганської та Донецької областей.

Легітимація діяльності окупаційної влади на територіях «ДНР» і «ЛНР»

2 квітня 2015 року 18-м «випускникам» так званої «Донбаської національної академії будівництва і архітектури» («ДонНАБА»), яка знаходиться у Макіївці, від імені так званої «ДНР» було вручено дипломи магістрів Ростовського державного будівельного університету. Як наголошується в повідомленні на сайті так званої «Ради міністрів і Народної ради ДНР», отримання дипломів російського вишу «студентами» даної «академії» стало можливим завдяки рішенню «спільної акредитаційної комісії» до складу якої входили «російські колеги».

Міністр освіти і науки РФ Дмитро Ліванов у липні 2015 року заявив, що Росія визнає атестати, видані на підконтрольних «ДНР» та «ЛНР» територіях, еквівалентними аналогічним документам, які видаються у школах на території України.

Придушення внутрішньої опозиції війні

В ході придушення внутрішньої опозиції збройній агресії проти України у Росії відбулось декілька гучних та, можливо, показових вбивств.

27 лютого 2015 року в центрі Москви було вбито опозиційного російського політика Бориса Нємцова. Вбивство було скоєне напередодні запланованого на 1 березня антивоєнного, антикризового маршу «Весна». На думку Петра Порошенка, це вбивство було пов'язано із намірами Бориса Нємцова оприлюднити переконливі докази участі російських Збройних сил в Україні.

Відкрите тренування добровольців батальйону Донбас на тренувальній базі Нацгвардії України поблизу Києва, 2 червня 2014

Розгортання ЗСУ з початком російського вторгнення

Стан Збройних сил України на початку 2014 року

Починаючи з 1992 року, Україна провадила політику скорочення чисельності своїх Збройних сил. Цьому були підстави: успадковане від СРСР велетенське армійське угруповання було не під силу економіці країни.

Воно складалося з 21 дивізії , 3 повітряних армій, армії ППО та інших військових частин й з'єднань, та загалом нараховувало 980 тис. військовослужбовців — і для нової країни виявилося надмірним. Україна проголосила політику нейтральності та позаблоковості, головною доктриною застосувань Збройних сил стала участь у миротворчих місіях під егідою міжнародних структур ООН.

Дислокація військових частин Збройних Сил була за інерцією успадкована ще від політики Радянського Союзу щодо «агресивного сусіда» — країн-членів НАТО. Саме на західних теренах України було розташовано найбільшу кількість військових частин та з'єднань Збройних сил України, що мали також відносно непоганий рівень підготовки та боєздатності.

Зокрема, на заході і півночі країни це були такі частини:

• 1 окрема танкова бригада (Гончарівське);
• 24 окрема механізована бригада (Яворів);
• 30 окрема механізована бригада (Новоград-Волинський);
• 51 окрема механізована бригада (Володимир-Волинський);
• 80 окрема аеромобільна бригада (Львів та Чернівці);
• 95 окрема аеромобільна бригада (Житомир);
• 72 окрема механізована бригада (Біла Церква);
• 128 окрема гірсько-піхотна бригада (по факту — механізована, Мукачеве);
• 54 окремий розвідувальний батальйон (Новоград-Волинський);
• 8 окремий полк спеціального призначення (Хмельницький);
• 15 окремий реактивно-артилерійський полк (Дрогобич);
• 27 окремий реактивно-артилерійський полк (Суми);
• 26 окрема артилерійська бригада (Бердичів);
• 39 окремий зенітно-ракетний полк (Володимир-Волинський);
• частини матеріального забезпечення, радіотехнічної розвідки тощо.

У центральній та південній частині України були розташовані такі військові частини:

• 17 окрема танкова бригада, котра перебувала в процесі розформування (Кривий Ріг);
• 28 окрема механізована бригада (Чорноморське);
• 3 окремий полк спеціального призначення (Кіровоград);
• 79 окрема аеромобільна бригада (Миколаїв);
• 107 окремий реактивно-артилерійський полк (Кременчук);
• частини матеріального забезпечення, радіотехнічної розвідки тощо.

У Криму були розташовані такі частини, з яких цілком боєздатними були батальйони морської піхоти:

• 36 окрема бригада берегової охорони (Перевальне);
• 1 окремий батальйон морської піхоти (Феодосія);
• 501 окремий батальйон морської піхоти (Керч);
• допоміжні підрозділи

На східних теренах були розташовані такі частини:

• 25 окрема повітрянодесантна бригада (Дніпропетровська область);
• 93 окрема механізована бригада (Дніпропетровська область);
• 92 окрема механізована бригада (Харківська область);
• 74 окремий розвідувальний батальйон (Дніпропетровська область);
• 55 окрема артилерійська бригада (Запоріжжя);
• частини матеріального забезпечення, радіотехнічної розвідки тощо.

Донецька та Луганська області не мали жодної військової частини Сухопутних чи Високомобільних військ ЗС України. У цих областях були дислоковані тільки частини Внутрішніх військ МВС в Луганську, Донецьку та Маріуполі, а також частина протиповітряної оборони під Донецьком.

Дії ЗСУ після вторгнення Росії до Криму

У 20-х числах лютого 2014 року почалася військова операція російських військ із захоплення Криму.

26 лютого 2014 р. Володимир Путін ініціював раптову перевірку та широкомасштабні військові навчання у західних областях Росії, безпосередньо прилеглих, зокрема, і до кордону з Україною. У цих навчаннях вже у перших числах березня було залучено приблизно 150 тис. військовослужбовців, понад 90 літаків, 120 гелікоптерів, до 880 танків, 1200 одиниць іншої техніки, до 80 кораблів та суден та 38 тисяч особового складу сухопутних військ, морської піхоти та повітряно-десантних військ.

Скориставшись безпорадністю української влади (голови практично всіх силових відомств України після падіння режиму Януковича невдовзі виїхали на територію Росії), Кремль використав війська Збройних сил та Сил спеціальних операцій для захоплення Автономної Республіки Крим та м.Севастополь

В ніч з 26 на 27 лютого російські спецпризначенці взяли під контроль будівлю Верховної Ради Криму, 28 лютого було захоплено міжнародний аеропорт «Сімферополь» та військовий аеропорт «Бельбек» під Севастополем. 1 березня 2014 р. Президент РФ Володимир Путін зробив запит до Ради Федерації, у якому попросив дозволу на використання військ на території України.

Чисельність Збройних Сил України, не кажучи про їхню боєздатність, не дозволяла захистити державу на жодному з можливих напрямків атаки. 11 березня 2014 р. в.о. Міністра оборони України Ігор Тенюх звітував, що із 41 тис. чол. особового складу Сухопутних військ боєздатними є лише 6 тисяч. А напрямків для захисту вистачало: Автономна Республіка Крим, Сумська, Чернігівська, Харківська, Донецька, Луганська та Одеська (зі сторони Придністров'я, де розташований на постійній основі контингент російських військ) області.

17 березня 2014 р., наступного дня після проведеного Росією в Криму «референдуму», Верховна Рада України ухвалила закон про часткову мобілізацію. Розпочалася вона вже наступного дня — 18 березня.

Після початку військового вторгнення до Криму військові частини Збройних сил України були підняті за тривогою.

Насамперед, це були частини спецпризначення та аеромобільні війська, котрі мали найвищу боєздатність.

В цілому, з кожної бригади можна було зібрати максимум 2 боєздатних батальйони, що формували обличчя всіх Збройних сил. В 24 ОМБр це був 1-й механізований батальйон, в 25 ОПДБр — 1-й повітряно-десантний батальйон, котрий регулярно брав участь у навчаннях, в 95 ОАЕМБр — 13-й батальйон, який брав участь в міжнародних навчаннях (1-й батальйон також практично нічим не поступався), в 80 ОАЕМБр — 1-й батальйон, в 30 ОМБр — 1-й батальйон. Також хороші показники мали 54-й та 74-й розвідувальні батальйони. Це й була найбільш боєздатна складова Збройних Сил України на той час — частини, особовий склад яких становили військовослужбовці-контрактники.

Окрім сухопутної компоненти була й авіаційна. Знову ж таки, більшість гелікоптерів АА (армійської авіації), здатних виконувати завдання, перебували в західному регіоні країни, а саме 7 окремий полк та 16 окрема бригада АА (Новий Калинів та Броди відповідно). Брали участь у бойових діях і гелікоптери 11 окремої бригади АА (Чорнобаївка Херсонської області). Сумарна кількість ударних гелікоптерів Мі-24 не перевищувала 15 апаратів. Також у весняних навчаннях і подальших боях були застосовані штурмовики Су-25, з-поміж яких готовими до виконання завдань були не більше 8 одиниць. Аналогічною ситуація була з бомбардувальниками Су-24М, яких було ще менше. Тобто станом на березень–квітень 2014 р. у всіх Збройних силах України налічувалася приблизно така кількість техніки, готової до виконання бойових завдань:

• танки — орієнтовно 235 (до їх живучості в польових умовах виникали великі питання — не вистачало деталей, акумуляторів тощо);
• БМП — орієнтовно 430;
• БТР-80 — орієнтовно 150;
• БМД — бригадний комплект, не менше 60;
• артилерійські системи механізованих, десантної, танкових та артилерійських бригад та полків (САУ та РСЗВ) — 131 САУ та 105 реактивних систем залпового вогню.

Цього було б достатньо, аби протистояти незаконним збройним формуванням, навіть посиленим окремими підрозділами ЗС Росії. Але недостатньо, аби відбити можливий широкомасштабний наступ ЗС РФ.

Із початком активізації російських військ та їхнім розгортанням на кордоні з материковою Україною та безпосередньо на Кримському півострові, одними з перших у Збройних силах України були підняті частини спеціального призначення. На кінець лютого вони були одними з небагатьох боєздатних частин, оскільки були відносно укомплектовані особовим складом. 3-й та 8-й полки отримували різного роду задачі, інформація про більшість з яких є досі засекреченою. Окремі групи полків спеціального призначення виконували завдання в Харківській області (3 опСпП), Сумській (8 опСпП), на адміністративній межі з АРК, де збирали інформацію і стежили за пересуванням і навчаннями ЗС РФ на кордоні з Україною. 8 опСпП займався також вивезенням різного секретного обладнання та супроводженням важливих перевезень з Харківської області. Декілька груп 8-го полку в березні були перекинуті в АРК, але зроблено це було надто пізно: більшість українських частин і військових баз на той час опинилися в руках окупантів. Ці групи перебували в Перевальську, звідки власним ходом вийшли на материкову Україну.

У 20-х числах лютого розвідувальна рота 25-ї повітряно-десантної бригади під командуванням підполковника Миколи Паласа вирушила в Крим на навчання, що відбувалися в районі Перевального. Рота змогла зі зброєю і технікою повернутися на материк вже після анексії Криму.

Неповний 1-й батальйон 25 ОПДБр, в котрому значна частина військовослужбовців були контрактниками, посилений батареєю САУ 2С9 «Нона», в квітні вирушив на кордон з РФ в Донецькій області в район Амвросіївки, і вже безпосередньо там доукомплектовувався резервістами. Батальйон перебував на кордоні з РФ до червня. Сформувавши батальйонно-тактичну групу на основі 2-го батальйону, частину її направили в Херсонську область, а частину — на полігон «Широкий Лан» під Миколаєвом. Формування 3 ПДБ, окрім командної ланки батальйону, відбувалося винятково за рахунок мобілізованих бійців. Цей батальйон, за підтримки самохідної артилерійської батареї, одразу після появи угруповання Ігоря Гіркіна у Слов'янську, орієнтовно 12-13 квітня висунувся з ППД під Слов'янськ.

79-та окрема аеромобільна бригада була піднята за тривогою 2 березня: точніше, не вся бригада, а лише частина 1-го батальйону, де, як і в розвідувальній роті, служили контрактники. Сформований підрозділ був направлений в Херсонську область, на перешийок до Криму, під Чаплинку. Існував план перекинути ці підрозділи на територію самого Криму і закріпитися там у кількох населених пунктах на півночі. Один з офіцерів бригади, майор Дмитро Марченко, на цивільному автомобілі їздив до Армянська оцінити ситуацію. Розвідка показала, що у місті головну трасу вже контролювали бронетранспортери російських військ вторгнення. План скасували, підрозділ залишився на перешийку. Згодом відбулася ротація в лавах самого батальйону. В 20-х числах березня формувався вже 2-й батальйон з числа мобілізованих. Станом на 18 квітня вже повністю боєздатні 1-й та 2-й батальйони були в Херсонській області, 18 травня направилися в Запорізьку область, а в червні — в Донецьку. Ще один батальйон бригади, 88-й окремий, перебував в Одеській області і був кадрованим, участі у бойових діях не брав через некомплект як техніки, так і військовослужбовців.

95-та окрема аеромобільна бригада також у березні була піднята за тривогою, частину її перекинули в Херсонську область: хоча тут був кадрований другий батальйон, одразу залучити можна було лише 1-й та 13-й батальйони 95 ОАЕМБр. Ця бригада по праву вважається однією з найкращих. Після маневрів під Кримом дані батальйони перекинули в Донецьку область. Лише в кінці квітня — на початку травня в зоні бойових дій на Донбасі з'явився другий батальйон, котрий був укомплектований мобілізованими.

80-та окрема аеромобільна бригада складалася на весну-літо з 1-го (Львів) та 3-го (Чернівці) батальйонів. Перший батальйон 80-ї бригади переважно складався з контрактників і був боєздатною бойовою одиницею. Щоправда, замість 30 штатних бронетранспортерів в батальйоні їх було трохи більше ніж 20 одиниць. 8 квітня, здійснивши марш своїм ходом через Україну, львівські десантники зайняли Луганський аеропорт. Після появи угруповання Гіркіна частину з них перекинули під Слов'янськ.

Дана бригада була дещо своєрідною: аеромобільні бригади мали свої дивізіони гаубиць Д-30 (18 гаубиць), а у 80 ОАЕМБр їх було близько 30. 3-й батальйон вважався окремим і мав свій власний дивізіон, розвідувальну роту, роту підтримки. Лише в травні вдалося укомплектувати батальйон бійцями і відправити його в Луганську область. 2-й батальйон, котрий також дислокувався у Львові, був кадрованим і участі у літніх боях переважно не брав, виїхавши до зони бойових дій тільки в кінці серпня.

З реактивних полків одразу змогли висунути по одному дивізіону (в подальшому ця кількість збільшувалася), а 26-та артилерійська бригада направила в березні-квітні на полігон по дивізіону САУ 2С5 та 2С19, де вони проходили злагодження разом з іншими бригадами. Через недотримання техніки безпеки згоріли дві САУ.

107-й реактивний артилерійський полк, що мав на озброєнні смертоносні крупнокаліберні системи залпового вогню БМ-30 «Смерч», був також піднятий за тривогою у перший тиждень березня і підсилював різні угруповання вздовж кордону з РФ, а потім вирушив на навчання під Крим.

27-й реактивний артилерійський полк, озброєний БМ-27 «Ураган», дислокувався у Сумах. Через близькість до кордону з РФ (лише 34 км) полк вже 1 березня у повному складі вивели у Миргород, на Полтавщину. В процесі розгортання українських сил він згодом посилював механізовані та танкові частини на кордоні.

55-та окрема артилерійська бригада змогла виставити лише дві батареї. Одна з них була на морально застарілих гаубицях Д-20, інша — на гаубицях Мста-Б. Обидві батареї поїхали в прикордонну смугу. Наприкінці червня силами бригади було поставлено у стрій ще одну батарею Мста-Б.

На тлі розгортання частин швидкого реагування відбувалося формування батальйонно-тактичних груп (далі — БТГр) механізованих та танкових бригад з числа мобілізованих, на що пішло доволі багато часу.

У 24-й окремій механізованій бригаді ще в лютому — на початку березня була сформована БТГр зі складу 1-го батальйону, в котрому служили багато контрактників. Батальйон був повністю укомплектований штатною технікою та підсилений 4 САУ 2С3 «Акація», 6 БМ-21 «Град», мінометною батареєю 120-го калібру, танковою ротою (10 машин), розвідувальною ротою (на БТР-80 та БРМ-1К), інженерними підрозділами та підрозділами тилового забезпечення. Дану БТГр цілком можна назвати боєздатною і спроможною вести наступальні та оборонні дії, що вона і продемонструвала під час літньої кампанії. Орієнтовно 7–8 березня ця БТГр ешелоном вирушила в Чернігівську область, а звідти — в Сумську, де разом із 27-м реактивним артилерійським полком та 1 ОТБр зайняла позиції, щоб закрити від можливого вторгнення росіян небезпечну ділянку кордону. Звідти 24-та мехбригада вирушила в Полтавську область, а згодом — на північ Луганської, де, виставивши блокпости, пробула понад місяць. Звідти була перекинута під Слов'янськ після початку бойових дій. Хоч 2 БТГр 24 ОМБр і була штатно сформована в квітні 2014-го, вона, судячи зі всього, перебувала в резерві і лише в червні була перекинута у прикордонну смугу. 3 БТГр даної бригади потрапили у зону бойових дій на Донбасі лише 10 липня.

У березні відбулося формування БТГр 1-ї окремої танкової бригади з-поміж мобілізованих. Вдалося зібрати два танкових батальйони, механізований батальйон, розвідувальну роту, батарею САУ 2С3 «Акація», батарею «Градів». Слід зазначити, що згідно з організаційно-штатною структурою, в артилерійських дивізіонах має бути по 18 машин, але через брак особового складу, котрий міг працювати на цій техніці, максимум, що вдавалося зібрати за 10 днів, — це батарея (6 машин). У квітні-травні відбулося доукомплектування особовим складом, і в дивізіонах стало по 12–14 машин замість 18 (і то далеко не у всіх). 1 ОТБр, як зазначалося вище, перебувала в Чернігівській та Сумській областях, де вони проходили навчання і захищали ділянку можливого фронту. Звідти вирушили на північ Луганської області у повному складі. З огляду на те, що практично весь особовий склад складався з мобілізованих, боєздатність бригади перебувала на рівні нижче середнього, що підтвердилося в подальших боях.

1 березня 2014 р. 30-та окрема механізована бригада була піднята за тривогою. 8–9 березня всі три батальйони висунулися з ППД на два тижні на полігони в Рівненській області та полігон «Широкий Лан» в Миколаївській області. В цілому, кількість особового складу бригади та наявність техніки робило її однією з найбільших на той момент — орієнтовно 4 тис. бійців. Щоправда, лише 1-й механізований батальйон був укомплектований переважно контрактниками, а решта два — мобілізованими. В серпневих боях 1 МБ проявив себе з найкращого боку. Після злагодження на полігонах з іншими бригадами 1-й та 3-й батальйони відправилися на межу з АРК — в Херсонську область, а 2-й батальйон — у Луганську область.

8 березня за бойовою тривогою підняли 72-гу окрему механізовану бригаду і протягом березня-квітня сформували 2 БТГр. 20 березня в Запорізьку область прибула 1 БТГр, а 10 квітня — ще один ешелон цієї бригади. У квітні-травні вони тримали оборону неподалік Маріуполя, звідки згодом були перекинуті в прикордонну смугу. 72 ОМБр була третьою за чисельністю бригадою в ЗСУ, але знову ж таки, левову частку особового складу становили мобілізовані.

128-ма окрема гірсько-піхотна бригада була піднята за тривогою 2 березня і направлена на полігон. У її складі був 15-й гірсько-піхотний батальйон та механізований батальйон. Ця бригада також перебувала в процесі реформування: раніше вона мала на озброєнні танковий батальйон та дивізіон САУ 2С3 «Акація». Через скорочення штату було сформовано дві БТГр, танкову роту та неповну батарею (4 САУ) «Акацій», які 18 березня ешелонами направили до Сумської області. Спочатку вони перебували в Конотопі, а через два тижні їх перекинули під Батурин у Чернігівській області. На початку квітня їх знову перекинули на полігон 1 ОТБр, а в травні вони вирушили в Луганську область.

У березні-квітні формуються одразу 3 батальйонно-тактичні групи 51-ї окремої механізованої бригади. Ця бригада була кадрованою: тобто на постійній основі в пункті дислокації перебуває невелика кількість особового складу та цивільного персоналу, який повинен підготувати техніку та умови для бійців в разі війни. В бригаді до мобілізації було близько 500 солдатів та офіцерів і цивільного персоналу. Завдяки мобілізації вдалося сформувати батальйони, і вже 12 березня 51 ОМБр висунулася на полігон, де до квітня проходила навчання і доукомплектування. Бригада завдяки мобілізованим стала найбільшою в Збройних силах України, і була згодом розкидана по двом областям, де вела запеклі бойові дії. Це було єдине військове з'єднання, у складі якого зберігався дивізіон САУ 2С1 «Гвоздика» (ці САУ знімалися з озброєння механізованих бригад ЗСУ). В травні висунулася на Донбас, де виставила лінію з 9 блокпостів в районі Курахове — Вугледар — Волноваха. Хоча бригада й була чисельно найбільшою, але 85 % її особового складу становили мобілізовані, що вплинуло на її боєздатність.

17-та окрема танкова бригада, котра мала б бути ударним кулаком армії, перебувала в стадії розформування. Для цієї бригади було нереально навіть за місяць зібрати хоча б один танковий батальйон. На початку березня виїхала на полігон незначними силами. 20 березня в пункті постійної дислокації сталася надзвичайна пригода — пожежа. Згоріли 6 танків, що суттєво знизило боєздатність бригади — вона не могла сформувати навіть РТГр (ротно-тактичну групу). В період з 10 по 17 квітня під Ізюм відправили кілька танків та БМП-2 даної бригади. До червня вона змогла виставити лише 10 танків, декілька БМП-2 та батарею САУ 2С3 «Акація».

28-ма окрема механізована бригада в березні змогла сформувати першу і єдину за все літо БТГр. 10 березня під час навчань на «Широкому Лані» згоріла одна БМП-2 даної бригади і було пошкоджено через неналежне ставлення до техніки ще 24 БМП-2 та 5 САУ 2С3 «Акація». По факту, щойно сформована БТГр одразу ж вийшла з ладу. Загалом, від 28 ОМБр не змогли сформувати більше ніж одну БТГр з приданою батареєю САУ та танковою ротою, і потрапила ця група на фронт лише 7 липня, в прикордонну смугу.

Попри найменшу кількість військових частин у східних областях, дислоковані саме там бригади проявили себе в боях із найкращого боку.

93-тя окрема механізована бригада в березні відправилася в Харківську область, і деяка частина — на північ Луганської області. 15 березня ешелон з технікою перебував біля Станиці Луганської, частина була в Алчевську. 17 березня окремі підрозділи перебували в Харківській області, через місяць, 17 квітня — на кордоні з РФ в Луганській області, у травні вже виставили БП в Донецькій області на лінії Красноармійськ — Добропілля — Краматорськ. В цілому, 93 ОМБр була однією з найкращих в ЗСУ за якістю особового складу, укомплектованістю та матеріальним станом техніки.

В 92-й окремій механізованій бригаді не змогли сформувати боєздатної одиниці, і в боях на Донбасі підрозділи бригади участі не брали. Невелику кількість особового складу і відносно боєздатної техніки, які були у бригаді, тримали на кордоні з РФ в Харківській області. Лише наприкінці серпня під час запеклих боїв за Іловайськ ротно-тактична група зі складу бригади була залучена вже як останній резерв.

Мобілізація, формування добровольчих батальонів і батальонів територіальної оборони

17 березня 2014 р., наступного дня після проведеного Росією в Криму «референдуму», Верховна Рада України ухвалила закон про часткову мобілізацію, яка розпочалася вона вже наступного дня — 18 березня.

Мобілізація виявилася доволі великою проблемою для України — її не могли провести на належному рівні через зруйновану систему військкоматів. Занепад системи проявлявся також через тотальну забюрократизованість — практично спільною історією для українських добровольців в подальшому виявиться така: люди прийшли під військкомат, проте той не зміг їх оформити з тих чи інших причин у регулярні військові частини. Найбільш мотивовані приставали до ледь не стихійно утворених добровольчих формувань, які будуть повноцінно включені до державних структур лише згодом.

Питання зрадництва «силовиків» і коллаборації з ворогом на початковому етапі війни

Станом на кінець лютого 2014 р. Україна постала перед фактом практично повного паралічу найвищої ланки військово-політичної влади. Всі керівники та командувачі силових відомств знайшли притулок у Росії: Президент та Головнокомандувач ЗСУ Віктор Янукович; Міністр оборони Павло Лебедєв (котрий мав, до речі, російське громадянство); Голова СБУ Олександр Якименко; Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко; Командувач Внутрішніх військ МВС Станіслав Шуляк. Саботував накази керівництва колишній командувач Військово-Морських Сил України Юрій Ільїн, котрий у лютому 2014 р. був призначений Януковичем Начальником Генштабу ЗСУ. В травні 2014 р. покинув місце служби і виїхав до вже окупованого на той час Росією Криму.

Новопризначений 1 березня 2014 р. на пост командувача ВМСУ Денис Березовський вже наступного дня, 2 березня, відкрито перейшов на бік Росії, і почав агітувати українських офіцерів зробити так само.

Оголошення в Україні «Особливого періоду»

Протягом квітня — червня 2014 року з метою недопущення військової диверсії на всій території України була посилена охорона стратегічних об'єктів (головним чином, небезпечних у радіаційному, хімічному, біологічному відношенні), об'єктів соціальної інфраструктури, органів державної влади, державного кордону, вузлів комунікацій, залізничних та автомобільних шляхів (блок-пости на дорогах при в'їзді у міста), а також приведено правоохоронну систему, органи державної безпеки, збройні сили та інші установи України у повну бойову готовність на випадок прямої військової агресії з боку Російської Федерації.

13 березня 2014 року рішенням Верховної Ради України було відновлена Національна гвардія України, як військове формування з правоохоронними та службово-бойовими функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

17 березня наказом виконуючого обов'язки Президента України Олександром Турчиновим було розпочато першу хвилю мобілізації на особливий період тривалістю 45 днів, в ході якої було здійснено призов військовозобов'язаних та резервістів до Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань України.

18 квітня 2014 року головою Міністерства внутрішніх справ України Арсеном Аваковим було прийнято рішення про створення Корпусу регіональних спецпідрозділів з охорони громадського порядку МВС України, підпорядкованого відповідним управлінням МВС України в областях — полків, батальйонів та рот патрульної служби міліції особливого призначення. До середини червня було створено 30 підрозділів особливого призначення.

30 квітня 2014 року в областях України розпочато формування структурних військових підрозділів територіальної оборони Збройних сил України при відповідних обласних державних адміністраціях — батальйонів територіальної оборони України. На кінець квітня було створено 7 батальйонів територіальної оборони.

6 травня 2014 року наказом в.о. Президента України Олександром Турчиновим розпочато другу хвилю часткової мобілізації тривалістю 45 днів, в ході якої було приведено у бойовий стан 53 військові частини Збройних Сил України та 18 частин інших військових формувань.

16 червня Міністерством внутрішніх справ України розпочато укомплектування та спеціальна військова підготовка Корпусу резервних підрозділів оперативного та спеціального призначення Національної гвардії України. На середину червня 2014 року було сформовано 3 і почалося формування 4-го батальйону.

Громадський опір сепаратизму на півдні та сході України

Запоріжжя

Зовнішні відеофайли
	Звернення самооборони Запоріжжя

Самооборона Запоріжжя оголосила на неділю мобілізацію своїх сил у місті. Народна самооборона завадила в'їзду у місто чотирьох мікроавтобусів з молодиками. Разом з тим самооборонівці поскаржились, що заявлена даівцями співпраця з протидії в'їзду провокаторів у Запоріжжя — не підтверджується, бо у водіїв автобусів та мікроавтобусів часто навіть не перевіряють документи.

Зовнішні відеофайли
	Тисячі запорожців проводять сепаратистів коридором ганьби в УБОЗ.

За повідомленням інформаційного агентства Інтерфакс-Україна, 13 квітня 2014 р. понад 5 тисяч (не підтверджено) запорожців утворили кілометровий «коридор ганьби» і під крики «Ганьба», «Слава Україні» і «Сепаратизм не пройде» супроводили групу проросійських активістів від Алеї Слави до будівлі УБОЗу.

Служба безпеки України оприлюднила запис перехопленої телефонної розмови співробітників Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Росії про інструктаж диверсійних груп у Донецькій області щодо знищення українських військовослужбовців, які не бажають здаватися російським диверсійним терористичним групам.

За інформацію журналіста Олександра Моторного російські спецпризначенці станом на 18 квітня 2014 року контролюють автомобільні та інші ґрунтові шляхи в районі Слов'янська, зокрема, у напрямку до Харківської області.

Партизанський рух

Питання дії партизанського руху на окупованому Донбасі та в Криму досі погано досліджено. З відкритих джерел відомо як про одиночні дії партизан, так і про структурні партизанські організації. Так вболівальники ФК «Зоря» з ультрас регулярно вчиняли патріотичні акції, з розповсюдження листівок, стікерів, вивішування українських прапорів в публічних місцях. Протягом 2015-2017 рр. на окупованій території регулярно підривали пам'ятники бойовикам, та їх символи. Після звільнення з полону стало відомо про партизана Жемчугова, який здійснив десятки акцій проти російських окупантів.

Тренування націоналістів-партизан

Озброєні лутугінці з міністром АПК Ігорем Швайкою

Найбільшою з відомих на сьогодні організованих партизанських груп є Націоналістичне підпілля Луганщини яке було сформоване на основі місцевої організації ВО "Свобода". Підпільна організація складалась з 300-500 осіб.

Першою операцією організації стала «Стаханівська», що проводилась на прикінці березня 2014-го, ще до початку активних військових дій.

14 червня 2014-го партизани допомогли спецпризначенцям з пошуком в глибокому тилу та подальшою евакуацією екіпажу збитого українського літака АН-26.

В ніч з 8 на 9 липня 2014 року Михайло Гаврилюк разом зі своїми волонтерами помилково потрапив в окупований Сєвєродонецьк. Завдяки діям партизан-націоналістів з Сєвєродонецька його було знайдено і вивезено з захоплених бойовиками територій.

Антитерористична операція

Початок антитерористичної операції (13 квітня—20 червня 2014)

17 березня в Україні вперше оголошена мобілізація указом в.о. Президента України О. В. Турчинова.

У період з 12 по 14 квітня терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Лиман, Дружківка, Єнакієво, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське.

Терористи у Слов'янську

15 квітня українські війська увійшли в Слов'янськ і Краматорськ, взяли під контроль аеропорти даних міст. З 16 квітня по 1 травня терористами ДНР були захоплені адмінбудівлі міст: Новоазовськ, Сіверськ, Комсомольське, Червоноармійськ, Родинське. 28 квітня в Луганську сепаратисти оголосили про створення ЛНР, і почали захоплювати адміністративні будівлі Луганської області. За період 28 квітня — 2 травня були захоплені: Станиця Луганська, Луганськ, Красний Луч, Первомайськ, Алчевськ, Антрацит, Свердловськ, Стаханов.

11 травня було проведено псевдореферендуми що до незалежності ДНР і ЛНР. За даними яких, за незалежність проголосувало 89,07 % і 96,2 % відповідно.

22 травня відбувся напад на табір сил антитерористичної операції (АТО) під Волновахою, сепаратисти вночі завдали неочікуваного удару українській армії, 18 військслужбовців було вбито.

26 травня відбувся бій за Донецький аеропорт, це була перша масштабна успішна операція сил АТО, за допомогою авіації та десанту, було знищено до 300 сепаратистів, при цьому українська армія не понесла жодних втрат.

4 червня сили антитерористичної операції повністю звільнили Лиман Донецької області від терористів.

13 червня українські війська звільнили Маріуполь. 14 червня сепаратисти збили Іл-76 Збройних сил України, що доправляв військових у Луганський аеропорт, унаслідок якого загинуло 49 осіб, включаючи екіпаж літака. Того ж дня були здійснені численні напади терористів на блокпости сил АТО, під час яких було вбито 6 військслужбовців. Загалом за день втрати силовиків склали 55 чоловік, що є найбільшою військовою втратою України за часи незалежності.

19 червня була розпочата підготовка до перемир'я, основні сили АТО були кинуті на взяття під контроль державного кордону Донбасу, що було фактично зроблено до вечора.

Хід звільнення території від терористів з 1 липня

Пересування військової техніки України, березень 2015

Одностороннє припинення вогню (20-30 червня 2014 року)

20 червня Петро Порошенко віддав наказ про припинення бойових дій на окупованих терористами територіях, перемир'я було оголошене з 22:00 20 червня по 10:00 27 червня 2014 року. В представленому плані «припинення вогню» було 15 обов'язкових пунктів щодо його виконання.

За час перемир'я загинули 27 і було поранено 69 українських силовиків. Загальна кількість нападів сепаратистів на позиції АТО — 108 разів, зокрема терористи обстрілювали позиції українських військових на висоті Карачун, Краматорську, Амвросіївці та Рубіжне, бойовиками ДНР була захоплена військова частина ЗСУ 3004, що розташована в Донецьку., а також збили Мі-8, у результаті чого загинуло 9 українських військових, у тому числі 3 члени екіпажу.

Під час одностороннього перемир'я відбувся обмін 10 заручників.

Після наради РНБО, Петром Порошенком було вирішено продовжити одностороннє перемир'я з 27 по 30 червня. Рішення викликало широке обурення в суспільстві, армії та добровольчих батальйонах.

Поновлення антитерористичної операції

Рішенням РНБО АТО було відновлено, в перші години 1 липня 2014 року українськими військовими було нанесено авіаційні та артилерійські удари по позиціях терористів у Слов'янську, Краматорську, Луганську та іншим точках, загалом були атаковані 120 розвіданих раніше, скупченнях терористів.

Олександр Лукашенко і «Нормандська четвірка» в Мінську. 11 лютого 2015 року

Протягом 1 липня поблизу Карлівки та Донецька відбулися танкові бої, в Донецьку був здійснений напад на Донецьке облуправління міліції, що раніше перейшло на бік ДНР, а також мінометним обстрілом терористами позицій українських військ поблизу Слов'янська було знищено Слов'янську телевежу на горі Карачун.

Вранці 2 липня сили АТО увійшли в Луганськ, почалась битва за місто. Багато сепаратистів здалися українським військовим. Бойовикам ЛНР з Росії було поставлено 20 танків і 122 одиниці бронетехніки, також було відомо про передачу 10 установок БМ-21 «Град».

У боях поблизу Слов'янська, та Миколаївки, 3 липня було знищено 6 опорних пунктів терористів, втрати — не менше 150 чоловік, зі сторони українських військових — 2 вбитих і 4 поранених.

5 липня, після поразки в Миколаївці терористи відступили з Слов'янська, українські війська зайняли місто, підняли прапор України. Колони сепаратистів відступили і з Краматорська, близько 1 тисячі бойовиків, разом з Гіркіним колоною рушили до Донецька. Того ж дня від терористів було звільнено Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку. Всі сили сепаратисти кинули на оборону Донецька, Луганська, Горлівки, покидаючи при цьому інші населені пункти

6 липня українські війська зайняли Артемівськ, під контролем терористів залишилось 7 великих міст Донбасу: Донецьк, Горлівка, Луганськ, Сніжне, Антрацит, Краснодон і Сєвєродонецьк.

10 липня сили АТО нанесли ряд успішних авіаційних ударів по позиціям терористів, було знищено близько 100 бойовиків, 2 танки й установку «Град», в ході наступу звільнили Сіверськ. Основними епіцентрами боїв стали Донецьк і Луганськ.

11 липня відбувся обстріл з установок БМ-21 «Град» проросійськими сепаратистами табору сил антитерористичної операції неподалік села Зеленопілля Луганської області. Внаслідок атаки загинуло 19 українських військовослужбовців, 93 були поранені.У відповідь українськими військовими було нанесено серії авіаударів, було знищено численні бази і колони терористів. Всього протягом доби виконано 16 вильотів, було знищено близько 1000 бойовиків.

15 липня поблизу селища Ізварине сили АТО були обстріляні з гранатометів, унаслідок чого 8 осіб загинуло. Російським авіаударом знищений будинок у місті Сніжне Донецької області. В результаті удару загинуло 11 осіб.

16 липня російським винищувачем МіГ-29 був збитий український штурмовик.

17 липня росіські сили ППО з установки ЗРК «Бук-М» збили пасажирський Боїнг-777 рейсу МН17 Амстердам-Куала-Лумпур, в результаті чого загинули всі 298 осіб, які були на борту. Збиття Боїнга спричинило нову хвилю міжнародних санкцій західних держав проти Російської Федерації.

У серпні 2014 року Російська Федерація задіяла під Луганськом сили кількох батальйонно-тактичних груп для прориву українського оточення навколо міста. Батальйонно-тактичні групи були сформовані на основі десантно-штурмових полків 104 ДШП та 234 ДШП псковської 76-ї десантно-штурмової дивізії, мотострілецьких бригад 15 ОМСБр, 18 ОМСБр, 74 ОМСБр, 136 ОМСБр та 200 ОМБСр, а також підрозділів 61-ї бригади морської піхоти. Мотострілецькі підрозділи 200-ї бригади використовували танки Т-72Б3, а 136-ї бригади — Т-90А.

Наприкінці серпня добровольчі підрозділи і загони ЗСУ загальною чисельністю близько 1500 осіб зробили спробу пробитися до важливого вузла Іловайська, але Росія застосувала свої регулярні війська, внаслідок чого була оточена, загинула і потрапила до ворожого полону значна кількість (від 229 до 459 загинуло за різними оцінками) захисників України

Скориставшись поразкою ЗСУ під Іловайськом, російські підрозділи просулунись на захід і, зокрема, захопили Тельманівський район з узбережжям Азовського моря до Маріуполя.

Зазначені події невдовзі стали однією з причин укладання 5 вересня 2014 р. Мінських угод щодо тимчасового припиненя вогню на фронті і початку політичного врегулювання.

Військові дії і події у 2018 році. Перехід до формату ООС

14 лютого 2018 року окупаційні війська РФ в Криму зняли блокпости на пунктах пропуску.

15 лютого 2018 року, під час проведення тренувань з протиповітряної оборони Збройних Сил України силами та засобами Повітряних Сил ЗС України було зафіксовано активізацію дій повітряної компоненти Повітряно-Космічних Сил Російської Федерації, вздовж східного повітряного кордону України.

Винищувальна та бомбардувальна авіації країни агресора здійснювала вильоти з аеродромів Курськ, Міллерово, Гвардійське та Саки з максимальним наближенням до державного кордону України та лінії розмежування. Окрім того, група стратегічних бомбардувальників-ракетоносців Ту-95 у супроводі пари винищувачів Су-30 РФ проліт в повітряному просторі АР Крим та відпрацював умовні пуски крилатих ракет у напрямку материкової частини України.

Вдень 22 березня 2018 року сили і засоби української ППО привели в бойову готовність після провокації авіації Росії в районі Чорного моря. Вдруге за місяць було зафіксовано провокативні дії з боку повітряної компоненти повітряно-космічних сил Російської Федерації, вздовж східного та південного повітряного кордону України. Виявивши загрозу зі сторони країни агресора усі визначені сили та засоби протиповітряної оборони були приведені в бойову готовність, задля відсічі у разі застосування авіації повітряно-космічних сил Російської Федерації. Винищувальна та бомбардувальна авіація Росії здійснювала вильоти з аеродромів Шайковка, Кримськ та Бельбек з максимальним наближенням до державного кордону України, лінії розмежування між материковою частиною України та АР Крим, а також з наближенням, до 40 кілометрів, до берегової лінії зі сторони Чорного моря з подальшим польотом вздовж узбережжя Румунії, Республіки Болгарії та Республіки Туреччини. Окрім того, група дальніх стратегічних бомбардувальників-ракетоносців Ту-22, з повним боєкомплектом, у супроводі пари винищувачів Су-30 РФ здійснили політ у повітряному просторі АР Крим, Азовського та Чорного морів із відпрацювань певних умовних завдань з нанесення ударів. За повідомленням, такі дії авіації Російської Федерації викликані передусім реакцією на проведення чергового етапу командно штабних тренувань у повітряних силах ЗСУ та з метою умовного відпрацювання блокади протоки Босфор. Надвечір рівень бойової готовності було знижено до постійного чергування.

30 квітня — згідно закону України замість АТО на Донбасі впроваджено Операцію об'єднаних сил (ООС), загальне командування перейшло від СБУ до Об'єднаного штабу ЗСУ; командувачем призначено генерал-лейтенанта Сергія Наєва

Морське протистояння

25 лютого 2018 року відбувся Бій біля Керченської протоки у якому МБАКи «Бердянськ», «Нікополь» та рейдовий буксир «Яни Капу» здійснювали плановий перехід з порту Одеси до порту Маріуполь Азовського моря. Бускир «Яни Капу» зазнав тарану з боку російського прикордонногго корабля «Дон». Потім коли вони вийшли з 12-мильної зони катери ПС ФСБ РФ відкрили вогонь по корабельній групі Військово-Морських Сил ЗС України.

Інші засоби опору агресії

Проект «Стіна»

З метою підвищення рівня безпеки на суходільному кордоні між Україною та Російською Федерацією 3 вересня 2014 року Прем'єр-міністром України Арсенієм Яценюком презентований фортифікаційний проект «Стіна» (Європейський вал). 10 вересня проект було затверджено Президентом України Петром Порошенко та розпочато спорудження фортифікаційних укріплень. Проектом передбачено будівництво 2 оборонних рубежів, близько 1500 кілометрів траншей і ходів сполучення, понад 8 тисяч окопів для техніки, понад 4000 бліндажів та 60-кілометрове невибухове загородження. У зв'язку з контролем частини прикордонної території України незаконними збройними проросійськими формуваннями та російськими військами, реалізація проекту здійснюється в два етапи: на першому етапі будівництво укріплень на ділянці українсько-російського кордону в Чернігівській, Сумській та Харківській областях; на другому — в Луганській і Донецькій областях. Станом на 1 жовтня, за повідомленням Державної прикордонної служби України, виконується реалізація першого етапу проекту «Стіна».

Задіяні у конфлікті збройні сили та інші озброєні формування

З боку України

• Збройні сили України
• Добровольчі формування, батальйони територіальної оборони (2014—2015 рр.)
• Державна прикордонна служба України
• СБУ
• МВС України
• Національна гвардія України
• підрозділи інших силових структур України

З боку Російської Федерації

• Збройні сили Російської Федерації
  • сили Чоромрського флоту РФ (Крим)
  • 8 армія Південного ВО РФ (Донбас)
  • частини спецпризначення
  • різноманітні військові частини і підрозділи майже зі всієї Росії.
• озброєні терористичні підрозділи, формально підпорядковані керівництву «ДНР» та «ЛНР» (у тому числі т. зв. 1-й і 2-й армійські корпуси, фактично під командуванням російських генералів і офіцерів)
• парамілітарні козачі загони
• різноманітні бандформування на кшталт «Спарти», «П'ятнашки», «Сомалі», «Рим», які активно діяли у 2014—2015 р., після чого були примусово введені до складу «штатних» 1-го і 2-го корпусів «ДНР» та «ЛНР».

12 червня 2018 р. Міністр внутрішніх справ України А.Аваков оприлюднив в ЗМІ інформацію щодо російських збройних сил на окупованому Донбасі:

• 35 000 особового складу (кадрових військових ЗС РФ, російських найманців і місцевих зрадників-колаборантів) у складі 2-х армійських корпусів (реально — 8-ї армії Південного ВО РФ)
• 478 танків (більше, чим в армії Великої Британії)
• 848 бронемашин
• 750 артилерійських систем і мінометів,
• 208 реактивних систем залпового вогню,
• 363 протитанкових засобів,
• 419 засобів протиповітряної оборони

Допомога армії та силам правопорядку

Безпілотний літальний апарат PD-1, створений в Україні за допомогою волонтерів

Волонтерський рух в Україні

З початком війни проявилося погане забезпечення української армії, якій не вистачало навіть їжі та обмундирування. У зв'язку з цим в Україні виник потужний волонтерський рух, що став надавати військовим різноманітну допомогу — від продуктів і ліків до дорогої техніки (тепловізори, приціли, безпілотні літальні апарати, протикумулятивні екрани тощо). Інші волонтери займаються медичною допомогою потерпілим, підтримкою переселенців, пошуком зниклих безвісти та роботою зі звільнення полонених. Зазвичай великі волонтерські групи працюють на основі краудфандингу, і деякі з них досягли стандартів прозорості, що значно перевищили державні. Волонтерські організації діють у всіх підконтрольних Україні великих містах та багатьох інших населених пунктах; значну підтримку надає й українська діаспора.

Міжнародна гуманітарна допомога Україні

• США передали Україні 330 000 комплектів сухпайків власного виробництва.
• Норвегія передала Україні 77 592 комплектів сухпайків власного виробництва, а загальна гуманітарна допомога на соціальні програми для України на середину листопада 2014 року склала 300 млн. норвезьких крон (понад 44,2 млн доларів США).
• США передали 2 000 бронежилетів та 1 500 наборів медичної допомоги.

Донецький краєзнавчий музей після обстрілу

Наслідки російської агресії

Геополітичні наслідки

Російський філософ та мовознавець Михайло Епштейн визначає, що те, що колись називалось Росією, розкололось в результаті російської агресії на дві частини: Київську Русь, яка відходить на Захід, і Ординську Русь, яка занурюється у глибину допетрівської Московії.

Людські жертви

В доповіді моніторингової місії Управління верховного комісара ООН з прав людини повідомляється, що за період бойових дій на Сході України (до травня 2015 р.), загинуло принаймні 6 тис. 417 людей. З них — понад 600 жінок та дівчат. Ще 15 тис. 962 людини отримали поранення. Крім того, багато людей зникли безвісти. За даними ООН, загалом від воєнного конфлікту постраждали вже 5 мільйонів чоловік, а понад 1 мільйон людей переїхали до інших регіонів України.

Економічні наслідки

На 9 липня 2014 року, збитки руйнувань на Донбасі в ході війни становили 8,1 мільярди гривень.

1 місяць АТО коштував Україні 1,5 мільярди гривень.

21 липня на АТО було вирішено додатково виділити 16,931 мільярди гривень.

20 травня 2015 прем'єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні уряду заявив, що Кабінет міністрів України вирішив припинити військово-технічну співпрацю з Російською Федерацією і дію угоди між Україною і Російською Федерацією про військово-технічне співробітництво, яка була підписана 26 травня 1993.

В результаті агресії не працюють такі великі металургійні підприємства, як Алчевський металургійний комбінат (13 % загального виробництва металургійної продукції), Донецький металопрокатний завод, Донецький електрометалургійний завод, Стахановський феросплавний завод.

Втрати металургійних підприємств у 2014 році оцінюються на рівні близько 40 млрд грн., зокрема 25 млрд грн втрачених доходів від недовипущеної продукції і 15 млрд — вартість зруйнованих основних фондів.

Видобуток вугілля в Україні скоротився на 35 %. З 150 вугільних шахт 115 розміщено на тимчасово окупованих територіях.

За попередніми підрахунками, втрати вітчизняних машинобудівних підприємств у 2014 році оцінюються на рівні 10 млрд грн.

Крім того, у Криму Росією захоплено Кримський содовий завод, який обіймає близько 80 % українського ринку кальцинованої соди.

За 10 місяців 2014 року залізницями недоотримано доходів у сумі 4 млрд грн.

У результаті окупації Криму і закриття повітряного простору над Донецькою і Луганською областями, з березня по грудень 2014 року було недоотримано доходів і надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на загальну суму 2 млрд грн.

Наслідки обстрілу Маріуполя реактивними снарядами РСЗВ БМ-21 «Град» (24 січня 2015 р.). Виставка «Докази агресії російських військ на території України» (Київ, лютий 2015)

В Україні пошкоджено терористами, російськими збройними силами, бойовиками 1 тис. 514 об'єктів залізничної інфраструктури, зруйновано 1 тис. 561 кілометр автомобільних доріг, 33 мости, шляхопроводи.

Станом на початок лютого цього року в Донецькій області зруйновано і пошкоджено понад 9 тис. житлових будинків, що фактично становить 12 % житлового фонду. Загальна сума руйнувань перевищує 1 млрд грн.

Російськими терористами зруйновано або пошкоджено 1 тис. 80 енергетичних об'єктів, пошкоджено 2 тис. 772 газопроводи.

Станом на кінець грудня 2014 року 9 тис. 360 абонентів і 6 підприємств в Луганській області залишаються без газопостачання.

Екологічні наслідки

Це найменш досліджувана сьогодні тема. Разом з тим, на території Криму і окупованої частини Донбасу знаходиться понад тисяча джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ).

Характеристика ситуації від Держатомрегулювання: «На території України станом на 2014 р. було 11784 радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання. З них на території Автономної Республіки Крим, до її незаконної анексії Російською Федерацією, знаходилося 296 ДІВ. Внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації та ведення бойових дій на Сході України, в умовах відсутності державного регулюючого контролю ядерної та радіаційної безпеки, на території ОРДЛО опинилися 73 суб'єкти господарювання, які використовували 1192 одиниці закритих радіонуклідних ДІВ. А саме станом на вересень 2014 р.: на окупованій частині Донецької області знаходилося 914 радіонуклідних ДІВ, на території непідконтрольних районів Луганської області знаходилося 278 радіонуклідних ДІВ…».

Зокрема, аналіз показує, що екологічна катастрофа на Донбасі внаслідок затоплення шахти Юний комунар (Юнком) (саме тут у 1979 р. відбулося випробовування застосування ядерного вибуху для вирішення питань вугільної промисловості), спричинена збройною агресією РФ, стане екологічною катастрофою для всієї Європи.

Парадоксальним залишається факт того, що Україна відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 68/262, в якій було визнано суверенітет і територіальну цілісність України, МАГАТЕ продовжує дотримуватися позиції щодо застосування гарантій до всіх ядерних об'єктів і матеріалів в Україні згідно з Угодою між Україною та МАГАТЕ. Отже, Україна несе перед МАГАТЕ відповідальність навіть за ядерні об'єкти, розташовані на незаконно анексованій території АРК та окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Попри відсутність доступу до таких об'єктів.

Крім того, екологічну небезпеку несуть некомпетентні рішення окупаційної адміністрації щодо закриття шахт без врахування небезпеки виходу шахтних вод у водоносні горизонти і вище, ряд сховищ (відвалів) високотоксичних речовин. «До початку військового конфлікту, в Донбасі було 4240 потенційно небезпечних об'єктів (ПНО), у тому числі 227 шахт, 174 гідротехнічні об'єкти, 784 АЗС, 15 кар'єрів, 13 залізничних станцій, 128 мостів і шляхопроводів, 18 магістральних трубопроводів, 4 родовища нафти. 2160 об'єктів мали статусвибухо-, 24 — радіаційно-, 1320 — пожежо-, 176 — гідродинамічно-, 34 — біологічно- та 334хімічно-небезпечних. Сьогодні експертами визначено 176 ПНО, з яких 99 розташовані на непідконтрольній території».

Міжнародна реакція на російську збройну агресію

Реакція України

27 січня 2015 року Верховна Рада України у своїй постанові звернулася до міжнародних організацій із метою визнання Росії країною-агресором.

Реакція інших країн

Зустріч очільників країн НАТО та України, Ньюпорт

Сили швидкого реагування в Європі та Європейський вал

Трагедія поблизу Іловайська тимчасово паралізувала Антитерористичну операцію в Україні, значно ускладнила і без того не прості українсько-російські відносини та спричинила прийняття країнами Північної Америки і Європи колективних захисних мір проти Росії. З 4 по 5 вересня 2014 року у Ньюпорті Південного Уельсу Великої Британії в ході 26-ї зустрічі глав держав та голів урядів країн-учасниць Північноатлантичного альянсу (НАТО), окрім представників Російської Федерації, було прийнято рішення про створення Сил швидкого реагування на територіях Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі і Румунії та головної бази і командного центру сил у Великій Британії. Система має за мету підвищити бойову готовність країн Європи у випадку порушення суверенітету та територіальної цілісності країн-учасниць Північноатлантичного Альянсу Російською Федерацією .

Економічні наслідки для Росії

Міжнародні санкції проти Росії

Країни, які ввели санкції проти російських і українських громадян та корпорацій

---

     Російська федерація

     Країни, які ввели санкції

     Країни, які ввели санкції та входять до складу

      Європейського союзу

З 28 квітня 2014 року урядами європейських, північноамериканських держав, країн Океанії та міжнародними організаціями було введено додаткові та розширені існуючі санкції проти фізичних та юридичних осіб з Росії і України, безпосередньо причетних до військової агресії проти України, а також посилено економічну блокаду Криму.

Протидія санкціям

Окрім наслідків для економіки та споживчого ринку Росії санкцій з боку США та європейських країн, що на жовтень 2014 року вже мають істотне значення, Росія, на думку російських експертів, має проблеми у сфері постачання газу^{[джерело?]}.

Росія сподівалася чинити економічний та політичний тиск на європейські країни та Україну, шантажуючи їх можливістю обмеження постачання газу або ж повним припиненням постачання. З цією метою В. Путін здійснив візит до Китаю, де, як було оголошено російською стороною, був підписаний контракт на будівництво газопроводу та постачання газу до Китаю^{[джерело?]}.

Але на початок жовтня 2014 року виявилося, що контракт із Китаєм існує лише у пропагандистських виступах керівництва Росії^{[джерело?]}.

На думку російського експерта Михаіла Крутіхіна, Україна може пережити зиму навіть у випадку повного припинення постачання газу Росією. Росія ж не може виконати своїх зобов'язань перед європейськими споживачами без використання підземних газосховищ України.

За матеріалами консалтингової компанії Cushman & Wakefield міжнародні інвестиції в нерухоме майно у Росії скоротились більш ніж на 50 % за рік, починаючи із другого кварталу 2013 року. Внаслідок цього Москва перемістилася з 15-го на 48-ме місце у рейтингу країн за обсягом міжнародних інвестицій. Окрім того, Москва, що раніше входила до топ-20 найбільших інвестиційних ринків, посунулася на 29-те місце. За рік, що завершився другим кварталом 2014 року, обсяг міжнародних інвестицій в Росію склав $6,284 млрд.

Реакція міжнародних організацій

Женевські домовленості та активізація діяльності Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ

17 квітня 2014 року в Женеві за участю вищих дипломатичних представників України, ЄС, США та РФ відбулися Чотиристоронні переговори щодо деескалації збройного конфлікту між Російською федерацією та Україною.

Позиція української сторони вимагала від Росії виконання 5 основних вимог:

1. Припинити підтримку терористів у східних регіонах України;
2. Відкликати своїх диверсантів звідти;
3. Відкликати своїх спецпризначенців;
4. Скасувати рішення Держдуми про дозвіл на використання військ на території Україні;
5. Повернути анексований Крим.

За підсумками шестигодинної зустрічі, сторонами узгоджено ряд дипломатичних домовленостей. Російську Федерацію зобов'язано роззброїти свої незаконні озброєні формування та повернути незаконно захоплене майно законним власникам. В свою чергу українська сторона гарантувала амністію учасникам протестів, за винятком тих, кого буде визнано винним у скоєнні тяжких злочинів; та зобов'язалася забезпечити всеохоплюючий, прозорий і відповідальний конституційний процес в країні. Учасники зустрічі рішуче засудили та відкинули всі прояви екстремізму, расизму та релігійної нетерпимості, включаючи прояви антисемітизму та зобов'язали сторони конфлікту утриматися від будь-яких форм насильства, залякування або провокаційних дій. Питання щодо повернення Автономної Республіки Крим Україні та відведення російських військ на східному українському кордоні не були вирішені.

З метою відстеження імплементації вищезазначених кроків, учасниками переговорів ініційовано створення Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ у складі міжнародних спостерігачів з 57-ми країн, у тому числі і представників Російської Федерації.

Рішення (резолюції) міжнародних організацій

• ООН — Резолюція Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Про підтримку територіальної цілісності України» підтверджує окупацію Росією території Криму. Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь (Україна)» підтверджує окупацію Росією території Криму і порушення Росією прав людей на території Криму.

• ПАРЄ — Резолюції ПАРЄ від 9 та 10 квітня «Про засудження окупації Росією території Криму та санкції проти Росії». Резолюція від 27 січня 2015 року «Про гуманітарну ситуацію в Україні та біженців» ця резолюція підтверджує агресію Росії на Донбасі і всесторонню підтримку Росією бойовиків на території Донбасу, засуджує окупацію Росією території Криму. Резолюція ПАРЄ від 25 червня 2015 року «Про зниклі особи під час конфлікту в Україні» визнає російську агресію в Україні, та повторно підтверджує окупацію Росією Криму.

Рішення Генеральної асамблеї ООН

27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували 11 країн, 58 країн утрималися, решта не брала участі в голосуванні.

Рішення Ради безпеки ООН

Щодо подій на сході України скликалась низка засідань Ради безпеки ООН:

1. 22 серпня 2014 року відбулося екстрене засідання РадБезу ООН щодо загострення ситуації в Україні.
2. 28 серпня 2014 року відбулося екстрене засідання РадБезу ООН, у зв'язку із масовим заходом, 24 серпня 2014 року російських військових на територію України. Екстрене засідання було скликане на прохання України та Литви.
3. 12 листопада 2014 року (щодо загострення подій і активізації бойових дій на Донбасі та засудження псевдовиборів на підконтрольних бойовикам територіях 2 листопада 2014 року. 25 листопада 2014 року, під час телефонної розмови з Президентом України Порошенком П., Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун заявив, що сьогодні весь світ на боці України.

Рішення Парламентської асамблеї ОБСЄ

1 липня 2014 року на 23-й сесії Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва у Європі більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка має назву «Очевидне, грубе і невиправлене порушення Гельсінкських принципів Російською Федерацією». В резолюції серед іншого зазначається, що «…починаючи з лютого 2014 року, Російська Федерація в рамках своїх відносин з Україною порушила всі десять гельсінкських принципів…» і що Росія «продовжує порушувати свої міжнародні зобов'язання з наміром висунути такі ж незаконні домагання на східну частину України, як вона вже чинила раніше і загрожує і надалі чинити стосовно інших держав-учасниць». Тому Парламентська асамблея ОБСЄ вважає: військову агресію і різні форми примусу, які спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду власним інтересам Російської Федерації, неспровокованими і заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах; заявляє про тверду підтримку суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України, як це визначено Конституцією країни і в її міжнародно-визнаних кордонах. Окрім того у зазначеній резолюції міститься заклик до держав-членів ОБСЄ «відмовлятися від визнання насильницької анексії Криму Російською Федерацією» та висловлюється «жаль з приводу збройного втручання, здійснюваного контрольованими Російською Федерацією силами в Україні…»

Рішення Комітету міністрів та Парламентська асамблея Ради Європи

Про це йдеться у переданій УНІАН заяві Міністерства закордонних справ України щодо рішення Комітету міністрів Ради Європи.

У документі МЗС зазначає, що 17 вересня 2014 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв рішення, «головним сигналом якого став наполегливий заклик до Російської Федерації вивести всі свої війська з території України, включаючи незаконно окуповану територію Автономної Республіки Крим, та утриматись від будь-якої подальшої військової інтервенції в Україну».

Також у зовнішньополітичному відомстві України назвали «безпрецедентним» визнання на офіційному рівні того, що в Україні присутні російські війська. «Безпрецедентним є офіційне визнання у рішенні факту наявності російських збройних сил на території України, що Росія досі продовжує заперечувати», — наголосили в МЗС.

2 жовтня 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій визнала, що Росія надіслала в Україну регулярні війська.

Міністр закордонних справ Латвії Едгар Ринкевич визнав факт наявності війни між Україною і Російською Федерацією «Вторгнення Росії в Україну має бути розглянуто Радою безпеки ООН як акт агресії, ООН має відреагувати відповідно, це війна», — зазначив міністр. Раніше, МЗС Литви також засуджує вторгнення РФ в Україні і закликає Росію вивести свої військові сили і озброєння зі сходу України.

Резолюція ПАРЄ від 12 жовтня 2016 року

Резолюція ПАРЄ затверджена переважною більшістю — 87 проти 11 голосів — поклала на Росію повну відповідальність за дотримання або порушення прав людини як в Криму, так і на Донбасі, а також містить декілька інших критично важливих для України пунктів, які раніше не затверджувалися на рівні міжнародних організацій.

• По-перше, Парламентська Асамблея глибоко стурбована ситуацією в сфері прав людини в Криму і в самопроголошених «республіках» Донецька та Луганська («ДНР» і «ЛНР»).
• По-друге, Парламентська Асамблея підтверджує, що анексія Криму Російською Федерацією та військове вторгнення російських збройних сил на сході України порушують міжнародне право та принципи, підтримані Радою Європи.
• По-третє, «ДНР» та «ЛНР», створені, підтримувані та ефективно контрольовані Російською Федерацію, не є легітимними відповідно до українського чи міжнародного права. Підкреслюється, що «це стосується всіх їхніх „органів влади“, включаючи „суди“, встановлені владою де-факто».
• По-четверте, відповідно до міжнародного права, Росія, яка де-факто здійснює контроль над цими територіями, несе відповідальність за захист їхнього населення і «повинна гарантувати дотримання прав людини всім жителям Криму та „ДНР“ і „ЛНР“».
• По-п'яте, констатовано, що стосовно Криму російська військова присутність та ефективний контроль були офіційно визнані російською владою. Стосовно «ДНР» та «ЛНР» ефективний контроль підтверджується добре задокументованою роллю російських військових у взятті під контроль та контролі цих регіонів, попри рішучий опір законної влади України, та повною залежністю «ДНР» і «ЛНР» від матеріально-технічної, фінансової та адміністративної підтримки Росії. ПАРЄ вважає, що «І в Криму, і в зоні конфлікту на Донбасі мали місце і досі мають місце серйозні порушення прав людини, про що свідчать численні доповіді… Ці порушення включають позасудові страти, насильницькі зникнення, тортури та нелюдське і принижуюче гідність поводження, незаконні затримання та надмірні обмеження свободи слова і інформації. Жертви порушень прав людини не мають ефективних національних засобів правового захисту, є свідчення порушень Конвенції щодо неприпустимості расової дискримінації щодо кримських татар в Криму. Сукупний ефект цих репресивних заходів є загрозою для самого існування татарської громади як окремої етнічної, культурної та релігійної групи.»
• По-шосте, жителі зони конфлікту на Донбасі, по обидва боки від лінії зіткнення, щодня страждають від численних порушень режиму припинення вогню, узгодженого в Мінську. Ці порушення щодня документуються Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ в Україні, незважаючи на обмеження доступу, запроваджене більшою мірою владою де-факто «ДНР» та «ЛНР». Жителі також страждають від переважаючої атмосфери безкарності і загального беззаконня через відсутність законних, діючих державних органів, доступу до правосуддя. Вони також зазнають серйозних соціальних труднощів, які ускладнилися внаслідок посилення обмежувальних заходів, введених українською владою щодо виплат пенсій та соціальної допомоги. Гуманітарна ситуація для окремих в'язнів, терміни ув'язнення яких розпочалися до початку конфлікту (а це більше 5000 осіб в одній лише «ЛНР») є неприйнятною: рішення про їх дострокове звільнення ігноруються, цих осіб залучають до примусової праці, а також застосовують до них різні форми нелюдського поводження. Особи, переміщені з «ДНР» та «ЛНР», стикаються з експропріацією майна, яке вони залишили, внаслідок незаконних вимог з перереєстрації, введених владою де-факто.
• По-сьоме, що стосується виборів, передбачених Мінськими угодами, Асамблея вважає, що доти, доки поточна ситуація в «ДНР» та «ЛНР», яка характеризується атмосферою небезпеки, залякування і безкарності та відсутності свободи слова та інформації, залишатиметься незмінною, проведення вільних та справедливих виборів в цих регіонах не є можливим.
• По-восьме, Асамблея вітає дії Спільної групи з розслідування (СГР) та її попередній звіт від 28 вересня 2016 року щодо кримінального розслідування щодо збитого рейсу MH17 на Донбасі. Асамблея бере до уваги висновки СГР щодо того, що MH17 був збитий з території, яка контролювалася проросійськими сепаратистами ракетною системою «Бук», яка була доставлена з РФ та повернута до РФ після запуску ракети. Асамблея закликає всі сторони долучитися до кримінального розслідуванні, щоби привести винних до відповідальності.

• В Резолюції Асамблея закликає Україну і Росію до відповідних дій на підконтрольних їм територіях щодо дотримання прав людини. ПАРЄ закликає міжнародну спільноту продовжувати приділяти увагу ситуації, пов'язаній з дотриманням прав людини і гуманітарним станом осіб, які проживають на територіях України, не підконтрольних українській владі, і утримуватися від висунення вимог до України, виконання яких буде зміцнювати незаконний статус-кво. Асамблея вирішила продовжувати спостереження за ситуацією в сфері прав людини в зоні конфлікту на Донбасі та в Криму в першочерговому порядку.

Рішення НАТО

Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен засудив вторгнення російського «гуманітарного конвою». «Ці події виглядають більш тривожним, оскільки вони збігаються з масштабною ескалацією російської військової залученості в Східній Україні з середини серпня 2014 року, в тому числі з використанням російських військ», — заявив Расмуссен. «Крім того, Росія здійснює артилерійські атаки — як з прикордонної території, так і з території України — в даний час використовується проти українських збройних сил», — йдеться в його заяві.

Генсек НАТО звернув увагу на наявність у бойовиків великої кількості сучасної зброї, «включаючи танки, бронетранспортери і артилерію в сепаратистських груп у Східній Україні».

Крім того 15 серпня 2014 року Генсек НАТО заявив, що минулої ночі НАТО спостерігало порушення українського кордону військової автоколоною.

«Це підтверджує той факт, що ми бачимо постійний приплив зброї та бійців з Росії на Схід України», — заявив Расмуссен.

Генсек НАТО також відзначив, що вторгнення бронетехніки недвозначно демонструє, що Росія продовжує дестабілізувати Східну Україну.

Як відомо, факти обстрілів з боку території Росії підтверджуються також у доповідях місії ОБСЄ, представники якої перебувають на російських КПП на ділянці кордону, контрольованій терористами.

Реакція політиків країн Заходу

•  Польща: Голова Ради міністрів Польщі Дональд Туск, коментуючи початок проведення антитерористичної операції на сході України, заявив що українська держава повинна діяти рішуче, аби показати, що не сприймає розповсюдження терористичних дій на своїй території. Зокрема він зазначив, що Путін зупиниться там, де дозволить Україна. Тому Київ має взяти справи у свої руки і сам вирішувати, коли почне боротися за територіальну цілісність країни і які засоби він використовуватиме.

•  Велика Британія: За повідомленням інформаційного агентства Інтерфакс-Україна міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг заявив 14 квітня, що за подіями на сході України стоїть Росія, яка хоче дестабілізувати країну і зірвати президентські вибори. Зокрема він зазначив: Не може бути жодних сумнівів, що це було заплановано Росією: сили, які в цьому беруть участь, добре озброєні, добре підготовлені, добре екіпіровані та скоординовані, поводяться так само, як і російські військові поводилися в Криму.

•  НАТО: 15 квітня 2014 р. перед початком засідання Ради ЄС на рівні міністрів оборони 28-ми країн-членів ЄС у Люксембурзі Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен звинуватив Росію у причетності до сепаратистських заворушень на сході України. Генеральний секретар НАТО зокрема заявив, що «поведінка Росії та події на місцях говорять самі за себе. Ми принципово не коментуємо дані розвідки, але я вважаю, що є очевидним, що що руки Росії активно причетні до цього».

•  НАТО: 30 червня 2014 року головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Філіп Брідлав визнав, що Росія не лише фінансово і матеріально підтримує сепаратистів, але й використовує проти України вбивць-найманців у той час, коли регулярні російські збройні сили полегшують рух бойовиків, обладнання та фінансів через кордон України:Російські іррегулярні сили дуже активні у східній Україні. Підтримувані Росією сили активні в східній Україні. І російське фінансування дуже активне на сході України.

28 січня 2015 колишній голова литовського Сейму Вітаутас Ландсберґіс у своєму інтерв'ю литовському виданню Delfi виказав невдоволення бездіяльністю Заходу щодо ескалації насильства в Східній Україні, а саме боягузтвом Заходу перед Росією. Політик зазначив:

Лицемірство. Може вийти мільйон і сказати: «Я Шарлі». А де той мільйон, який вийде і скаже: «Я дитячий садок Маріуполя»? Немає. Нехай розвалюють цей дитячий садок, тому що за цим стоїть дядько В. Путін, а ми вклоняємося йому. От і все. То велике лицемірство і слабкість духу.

Реакція видатних діячів

• У 2017 р. Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич висловила свою думку стосовно Російської експансіоністської політики, зокрема ставлення Росії до України і Білорусі, причин Війни Росії проти України: «Це проблема росіян, перш за все, якщо вже на те пішло, що „русский мир“ не розуміє своїх кордонів, він не відчуває своїх кордонів, він не знає, де вони розташовуються. І тому у свідомості росіян Україна, Білорусь — це теж Росія. І тому війна в Україні — це проблема цих російських ідей. Звідси і ця нескінченна експансія»

Допомога Україні від США

5 вересня 2014 сенатор США Джон Маккейн звинуватив адміністрацію Барака Обами у недотриманні Будапештського меморандуму, згідно з яким США погодилися гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України в обмін на її відмову від ядерної зброї. Окрім того, американський сенатор висловив упевненість, що Путін продовжить агресію щодо України.

22 листопада 2014 року речник Пентагону, полковник Стів Уоррен заявив, що військове відомство США поставило в Україну три легких системи з протидії мінометному вогню. Всього Україні має бути надано 20 партій таких систем. С. Уоррен підкреслив, що США не накладає обмежень щодо використання американського озброєння для боротьби у зоні АТО. Радарні системи були надані Україні безкоштовно, в рамках пакету неповоротної допомоги від США обсягом $118 мільйонів.

23 січня 2015 сенатор США Джон Маккейн у черговий раз закликав президента США Барака Обаму надати Україні летальною зброєю.

Для президента настав час, щоб продемонструвати дух рішучості, надавши Україні допомогу летальною зброєю, якої вона потребує для захисту. Недотримання цієї вимоги буде чіткою ознакою слабкості не тільки для Путіна, але і для потенційних агресорів у всьому світі.

Громадянський спротив агресії в Росії

Марш миру в Росії

Перша антивоєнна хода «Марш миру та волі» в м. Москва
Транспарант «Поверніть додому російські війська» Загальний план антивоєнної ходи Загальний план антивоєнної ходи Транспарант «Руки геть від України!»

2 березня антивійськові акції протесту проти агресії влади Росії в Україні відбулися у Москві, Санкт-Петербурзі та Калузі, в ході яких російською владою було затримано 285 учасників, більшості з яких інкриміновано статтю «непокора законному розпорядженню співробітника поліції».

15 березня 2014 року у Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Самарі, Магадані та інших містах Росії відбувся перший антивоєнний «Марш миру та волі», спрямований проти військової агресії президента Російської Федерації Володимира Путіна щодо України, нагнітання ненависті та закриття вільних ЗМІ. Кількість учасників в одній тільки Москві офіційно оцінювалась у близько 50 тисяч осіб.

Війна в культурі та пропаганді

Акція протесту в Тбілісі

Приховування фактів агресії в Росії

Більшість російських ЗМІ заперечують участь Росії у війні на сході України. Проте 5 вересня 2014 Перший канал (Росія) у своєму ефірі показав репортаж з Костроми про похорон з військовими почестями російського десантника, що загинув на Донбасі, як стверджує телеканал у зоні бойових дій він проводив свою відпустку. Також з Московської області де пройшли поминки за колишнім інструктором російського спецназу, який загинув у травні 2014 в Донецьку в боях за аеропорт.

Реакція українців

З початком конфлікту було створено багато карикатур, графіті на країну-агресора та її керівників. Найбільш популярною стала приспівка українських футбольних уболівальників — «Путін — хуйло!», яка стала всесвітньо відомою.

Музика, кінематограф, виставки

Донбаський «ополченець». Кадр з російського фільму «Правда»

Російсько-українська війна стала поштовхом для українських музичних виконавців. Співаки через свою творчість висловлюють підтримку українським військовим. Так гурти ТЕЛЬНЮК: Сестри та Kozak System заспівали пісню на слова Ірини Цілик «Ти повертайся живим», ТІК випустили кліп «Запах війни», який знімали за допомогою волонтерів. Анастасія Приходько та Микита Рубченко записали пісню «Герої не вмирають», присвячену учасникам цих подій. Гурт Тартак виступив з роботою «Висота (Ніхто крім нас)», про повітряно-десантні війська. Гайдамаки записали відео «УКРОП», про захисників України.

Події війни широко висвітлені в українських та іноземних документальних фільмах. Була випущена стрічка «Позывной Диверсант», режисера Клавдії Буквич про події в Криму та окупацію півострова, а також про діяльність активістів, що ризикуючи життям в той час займались постачанням для українських військових. Фільми «Неоголошена війна. Щоденник пам'яті» та «Контакт» розповідають про події війни на сході України. Студія Babylon13 випустила низку документальних фільмів, що висвітлюють конфлікт.

18 грудня 2014 року під Києвом розпочались зйомки художнього серіалу про Національну Гвардію України у якому покажуть і Майдан, і війну на Сході. Перші чотири глядач побачить на телебаченні навесні 2015-го. У Росії, прискореними темпами знімають короткометражний пропагандистський фільм про війну в «Новоросії» під назвою «Правда».

У Львові відкрився фотопроект художників присвячений подіям 2014 року в Криму. Виставка — це співпраця кримських та львівських художників. У столиці Україні відбулась низка заходів. На виставці картин художника Владислава Шерешевського, яка проходила з 3 по 16 квітня 2014 року було представлено більш ніж 25 нових картин, присвячених подіям на Майдані та в Криму. 6 грудня 2014 року в Києві відбулась виставка присвячена подіям на Донбасі.

З 2015 року учнів одинадцятих класів будуть вчити про Євромайдан та російсько-українську війну. Завдання, пов'язані з подіями включені до програми ЗНО з історії України.

В Польщі знятий документальний фільм «Дружба в тіні Кремля».

Вшанування пам'яті загиблих в Україні

У багатьох містах України розпочався процес перейменування вулиць, назва яких пов'язана із країною-агресором. Об'єкти називають на честь героїв, які загинули за Україну. Депутати Кіровоградської міської ради ухвалили рішення про перейменування вулиці П'ятирічки 3-ї на вулицю Юрія Власенка — кіровоградця, добровольця, який загинув на Сході. Також у місті з'являться провулки ‒ Гвардійський, Волонтерський та Героїв АТО. У селі Руська Поляна на честь героїв, які загинули у війні, було названо 8 вулиць. Вулицям дали ім'я прикордонників — Ігоря Момота, Ігоря Петріва, Сергія Єпіфанова, Миколи Зайцева, Володимира Гречаного, Віталія Вінніченка.

Для вшанування пам'яті встановлені Дні жалоби:

• 25 червня 2014 — День жалоби за трагічною загибеллю військовослужбовців 14 червня 2014 року та вшанування учасників антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях
• 15 січня 2015 — День жалоби за загиблими в результаті дій терористів
• 25 січня 2015 — День жалоби за загиблими мирними жителями міста Маріуполя

Див. також

• Російська інтервенція до Криму 2014
• Війна на сході України
• Докази причетності Росії до подій на сході України
• Російсько-українські війни
• Міжнародна коаліція на підтримку України
• Дії українських партизанів на окупованих територіях (2014—2016)
• Вибухи в Україні під час російської збройної агресії (2014-2015)
• Катування та вбивства українських полонених під час війни на сході України
• Російська підривна діяльність в Україні

Джерела

• Операція АТО на Донбасі
• База даних і відеографіка новітнього озброєння ЗС РФ на Донбасі
• Ярослав Потапенко. Чергова українсько-російська війна переростає у Другу «холодну» війну?. — Вісник Переяславщини, 6 червня 2014

Посилання

• Сайт про російську агресію в Україні, створений підрозділом Держдепартаменту США
• Will Russia-Ukraine be Europe's next war? («Чи станеться між Росією та Україною наступна війна в Європі?»). Стаття-прогноз «The Washington Times» за 12 жовтня 2008.
• Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990—2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. — К.: «МП Леся», 2017. — 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1
• Г. Почепцов «Сучасні інформаційні війни». Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія». 2015Про книгу Почепцова.
• Разведцентры ГРУ, работающие против Украины; Части ФСБ, участвующие в боевых действиях против Украины: Российская армия и спецслужбы РФ в войне против Украины, 25.11.2014, сайт «Цензор. НЕТ» (рос.)
• Зброя «кіборгів». Чим воює Україна на сході // Проект ТСН
• Помни о смерти // «Українська правда. Життя», 7 листопада 2014 (рос.)
• Горбулін В. П. Тези до другої річниці російської агресії проти України (20 лютого 2016 р.)
• Олександр Задорожній Анексія Криму — міжнародний злочин: Монографія
• Олександр Задорожній Порушення агресивною війною Російської Федерації проти України основних принципів міжнародного права: Монографія
• How the International Media Enables Russian Aggression in Ukraine // By Peter Dickinson, Atlantic Council, August 3, 2016 (англ.); Як міжнародні ЗМІ сприяють російській агресії в Україні // Переклав на українську мову Гек, informnapalm, on 2016-08-06
• Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас матеріал суспільно-політичного часопису Український тиждень.
• Віктор Трегубов (30 січня 2018). Время странных героев. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Процитовано 30 січня 2018. (рос.)
• Сергій Ільченко (18 січня 2018). Показания Дещицы. Почуму в России сожалеют, что Украина не воевала за Крым в 2014 г. http://www.dsnews.ua/. Ділова столиця. Процитовано 31 січня 2018.
• Україна. 100 днів над прірвою. https://1plus1.ua/. 1+1. 13 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
• Битва за море. Чем Украина может ответить на атаку России в Азовском море