Одеса

Одеса
Герб Одеси Прапор Одеси
Пам'ятник Дюку, Воронцовський маяк, Міський сад, театр опери та балету, Потьомкінські сходи, Приморський бульвар
Основні дані
Інша назва	Перлина Чорного моря, Південна Пальміра, Південна столиця, Столиця гумору, Одеса-мама
Країна	Україна
Область	Одеська область
Засноване	XVIII століття
Перша згадка	1415
Поділ міста	4 райони
Населення	▲ 1 013 292 осіб (01.01.2019)
Агломерація	Одеська агломерація
Площа	162.42 км²
Густота населення	6228 осіб/км²
Поштові індекси	65000—65480
Телефонний код	+380-48 (2)
Координати	46°29′08.3″ пн. ш. 30°44′36.6″ сх. д.
Висота над рівнем моря	50 м (середня висота) м
Водойма	Чорне море
Назва мешканців	одесит, одеситка, одесити
Міста-побратими	Александрія, Балтимор, Валенсія, Ванкувер, Варна, Генуя, Єреван, Йокогама, Калькута, Кишинів, Констанца, Ліверпуль, Лодзь, Гданськ, Марсель, Нікосія, Оулу, Пірей, Регенсбург, Сегед, Спліт, Стамбул, Хайфа, Циндао
День міста	2 вересня
Номери автомобілів	ВН, НН
Відстань
Найближча залізнична станція	Одеса-Головна
До Києва
- фізична	442 км
- залізницею	654 км
- автошляхами	489 км
Міська влада
Рада	Одеська міська рада
Адреса	65004, Одеса, Думська пл., 1, +38 (048) 725-00-39
Міський голова	Геннадій Труханов
Одеса у Вікісховищі Карта Одеса Одеса

Оде́са (МФА: [ɔˈd̪ɛsɐ] ( прослухати); заст. укр. Аде́с; до XVII століття — Коцюбіїв) — місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України; адміністративний центр Одеської області; культурний, освітньо-науковий, туристичний та торговий осередок країни; найбільший морський торговий порт держави; великий автомобільний та залізничний вузол. За чисельністю населення Одеса є третім в Україні містом після Києва та Харкова (станом на 1 січня 2019 року в Одесі проживало 1 013 292 осіб). В Одесі діють: машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, харчова та легка промисловості. Також налічується 37 закладів вищої освіти, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, музеї, галереї тощо.

Перші поселення на території сучасного міста були засновані близько VII століття до н. е. — III століття н. е. давньогрецькими мореплавцями. Згодом цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася до Золотої орди. Приблизно у 1324 році узбережжя захопило Велике князівство Литовське. Саме у той час було засновано фортецю та селище Коцюбіїв, що згодом було перейменоване на Хаджибей. 14 (25) вересня 1789 року його було завойовано козацько-російськими військами під командуванням Хосе де Рібаса. Саме після захоплення фортеці поселення було перейменоване на Одесу й отримало статус міста. З 1819 року по 1859 рік у місті діяв торговий режим «порто-франко», що сприяв його стрімкому економічному розвитку. Після захоплення більшовиками Української Народної Республіки Одеса перейшла під вплив комуністичної влади. Під час Другої світової війни Одеса була окупована німецько-румунськими військами.

Історичний центр Одеси з 2009 року перебуває в попередньому спискові об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII — XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну тощо. У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів і лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб із довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.

Походження назви

До XVI століття Одеса мала назву Коцюбіїв, а до 1795 року — Хаджибе́й, що з османської — той, що побував у Мецці. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов'язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Точна дата появи поселення невідома, а назви в різний час та в різних джерелах відрізняються, наприклад: Кочубїїв, Качубїїв, Качубий, Качибей, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей тощо. Перша письмова згадка про порт Коцюбіїв (in portu … Kaczubyeiow) Великого князівства Литовського, датується 1415 роком:

Wladislaus antem Poloniae Rex, necessitati corum satagens pia commiseratione succurere, petitam frumenti quantitatem dat et largitur, et in portu suo Regio Kaczubyeiow, per cos recepiendam, consignat, Datis autem Alexandre Moldauiae Voieuedae et suae consorti donis reuersalibus…

Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року. Назва може бути пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с (нині встановлено, що колонія є на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була мода називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa).

Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама», що має відношення до кримінального світу. Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра» (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору» тощо.

Символіка

Логотип міста

Офіційно затвердженими символами Одеси є герб, великий герб, стяг та гімн, опис і порядок використання яких визначаються положенням міської ради «Про міську символіку». Герб міста становить іспанський щит червоного кольору із зображенням у середині білого якоря з чотирма лапами. Щит, на великому гербі, обрамлено декоративним золотим картушем й увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж. Під вежею розташовано зображення Золотої Зірки міста-героя, ограненої золотом та діамантом. Прапор складається з прямокутного полотнища, поділеного на три прямовисні смуги — червону, білу та жовту. У центральній, білій, смузі посередині розташований герб міста. Остання зміна стягу та гербу була затверджена 29 квітня 2011 року. 25 серпня того ж року було затверджено «Статут територіальної громади міста Одеси». Згідно з ним, офіційним гімном міста є «Пісня про Одесу» з оперети Ісака Дунаєвського «Біла акація». Фрагмент мелодії грають куранти на будівлі мерії міста на Приморському бульварі. Крім того, від 5 червня 2012 року місто має свій туристичний логотип.

Географія

Розташування та фізична географія

Автошлях М05, що поєднує Одесу із Києвом

Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Лиманським районами. Місто перебуває у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км². Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою Одеси та прилеглих околиць підприємством Інфоксводоканал, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровому водогіну через водозабір у місті Біляївка. Поблизу міста наявні три великих лимани: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне». Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метра нижче рівня моря).

	Берлін ~1674 км Варшава ~1142 км Львів ~817 км	Гельсінкі ~ 1837 км Могильов ~928 км Київ ~ 489 км	Москва ~1382 км Дніпро ~468 км Харків ~704 км
	Париж ~2627 км Відень ~1439 км	Пн	Маріуполь ~664 км Южне ~45 км
		Зх    Одеса    Сх
		Пд
	Білгород-Дністровський ~82 км Ізмаїл ~237 км Софія ~876 км	Стамбул ~932 км	Тбілісі ~1441 км

Клімат

Загалом, клімат Одеси є помірно континентальним, з м'якою зимою, відносно затяжною весною, теплим і довгим, нерідко дуже спекотним, літом, а також довгою та теплою осінню. Середньорічна температура повітря становить +10,1 °C, найнижча вона у січні (-1,7 °C), найвища — в липні (+21,4 °C). В середньому за рік ув Одесі випадає 464 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні, найбільше — в липні. Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1921 році, максимальна (765 мм) — у 2004 році. Максимальну добову кількість опадів (103 мм) зафіксовано 8 червня 1926 року. У середньому за рік у місті спостерігається 112 днів з опадами; найменше їх (6) у вересні, найбільше (14) — у грудні. Відносна вологість повітря становить в середньому 76 %, найменша вона в серпні (66 %), найбільша — у грудні (84 %). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність у Одесі мають вітри з півночі, найменшу — з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається у січні-лютому, найменша у червні-липні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається у серпні, найменше — у грудні. Упродовж року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця тощо. Зокрема, туман найчастіше спостерігається у січні-березні, гроза — у червні та липні.

Температура води Одеси (дані за 1977-1995 роки)
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	7,6	5,6	9,5	15,4	22,5	26,2	26	26,8	24,4	21,2	13,1	10,3	26,8
Середня температура, °C	2,2	1,3	3	7,8	13,9	17,7	19,1	19,8	17,6	13,9	8,5	4,2	10,9
Абсолютний мінімум, °C	−2	−1,1	−0,9	−0,1	5,5	6	7,6	8	9,1	7,2	−0,4	−0,4	−2
Джерело: ЕСИМ. Температура воды - Одесса - порт - Статистика(рос.)

Клімат Одеси (1981–2010)
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	15,1	18,6	24,1	29,4	33,3	35,6	39,3	38,0	32,4	30,5	26,0	16,3	39,3
Середній максимум, °C	2,2	2,7	6,6	13,0	19,5	24,0	27,0	26,5	21,0	15,0	8,4	3,7	14,1
Середня температура, °C	−0,5	−0,2	3,5	9,4	15,6	20,0	22,6	22,3	17,2	11,6	5,7	1,1	10,7
Середній мінімум, °C	−2,8	−2,6	1,0	6,6	12,1	16,3	18,5	18,2	13,5	8,6	3,2	−1,2	7,6
Абсолютний мінімум, °C	−26,2	−28	−16	−5,9	0,3	5,2	7,5	7,9	−0,8	−13,3	−14,6	−19,6	−28
Норма опадів, мм	34	37	32	27	36	49	47	39	41	35	41	35	453
Кількість сонячних годин	77	80	125	186	265	291	314	302	240	169	77	57	2183
Кількість дощових днів	9	7	10	11	12	13	10	8	9	10	13	10	122
Кількість сніжних днів	11	10	6	0,4	0	0	0	0	0	0,2	4	9	41
Вологість повітря, %	83	81	78	74	71	70	66	65	72	77	82	84	75
Джерело: Pogoda.ru та NOAA (sun 1961—1990)

Екологічний стан

Одеса є великим портом України та має два портові міста-супутники — Чорноморськ (на Сухому лимані) та Южне (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол простягається вздовж Чорноморського узбережжя на 60 кілометрів та створює досить напружені екологічні умови для морської екосистеми регіону. Забруднення морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території. Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу аміаку з аміаковозів і потрапляння його в атмосферу, зона небезпечного для життя ураження охопить увесь берег Одеси, починаючи з міста Южне, включаючи саму Одесу, Крижанівку, Фонтанку, Нову Дофіновку. Після закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 мільйонів тон, з технологічною платформою на відстані 20 кілометрів від берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно-небезпечні території у радіусі 7,5 кілометрів; помірно небезпечний регіон у радіусі 12,5 кілометрів.

Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові об'єкти машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. 75 % сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автомобільний транспорт та, частково, морські судна, особливо влітку. Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод. Практично після кожної зливи одеські пляжі закриваються для купання через небезпечний санітарний стан морського середовища на узбережжі. Річки Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять у море за рік близько 100 тисяч тон фосфатів, до 1 мільйону тон нітратів та понад 2 мільйонів тон органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров'я бактеріальної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні тисяч разів.

З 1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20 мільйонів кубічних метрів прісної води. Унаслідок цього морська вода на узбережжі опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі небезпечно через засівання піску небезпечними бактеріями. В одному літрі морської води було виявлено понад 250 тис. клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій ув одному літрі морської води на популярному пляжі Аркадія досягала 2,4 мільйона клітин.

Історія

Залишки стародавньої грецької колонії «Гавань Істріан» на Приморському бульварі

Ювілейна монета НБУ присвячена 220—річчю міста (реверс)

Ювілейна монета НБУ присвячена 220—річчю міста (аверс)

Ювілейна монета НБУ присвячена 220—річчю міста (срібло, реверс)

Ювілейна монета НБУ присвячена 220—річчю міста (срібло, аверс)

Перші ознаки людей на території сучасної Одеси та її околиць стосуються епохи верхнього палеоліту (58 — 38 століття до нашої ери). У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення, на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. Крім інших, на протилежному березі Одеської затоки було поселення «Гавань Ісіякон». Суперництво між мешканцями цих колоній було зумовлене тим, що між ними проходив кордон грецьких міст-колоній Ольвії (на північному сході зі сторони гавані Ісіякон) та Істрії (на півдні зі сторони гавані Істріан). У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила в конфлікт із сусідніми грецькими колоніями, Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу в цьому регіоні. На той час гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а гавань Ісіякон проіснувала ще два століття. Занепад грецьких колоній також був зумовлений вторгненням союзу кочових племен гунів у 375 році нашої ери. Прихід кочовиків на ці землі повністю розорив місцеве населення та перетворив ці землі у Дике Поле, де населення практично не було.

Близько XIV століття, у місцевому степу панувала Ногайська орда, яка згодом влилася до Золотої Орди. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джінестра», що торгувала з кочовиками. Генуезці купували у Північному Причорномор'ї здебільшого зерно та рабів. У цей же час, за думкою науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного Моря, у результаті чого утворився природний насип — «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, позаяк, у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі. На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське. У 1324 році до литовського панування відійшли всі землі між Дніпром та Дністром, зокрема й територія сучасного міста. У 1399 році після битви на Ворсклі вплив Великого князівства Литовського на Північному Причорномор'я поступово зійшов нанівець. Однак, ще при правлінні Вітовта було засновано фортецю Коцюбіїв і торгову пристань біля неї. Перша згадка про це поселення датується 1415 роком.. 1442 року фортеця була надана польським шляхтичам Бучацьким — тодішнім власникам коронного Поділля. Наприкінці XV століття литовсько-польська влада на цих землях послабилася і вони знову прийшли у запустіння.

1484 року ці землі завоювала Османська імперія, а місцеве населення складали переважно татари. У 1765 році османська влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья» (в перекладі з османської — «Новий Світ»). Вона знаходилась між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького, Петра Калнишевського тощо. 1774 року фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Однак, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором її було віддано туркам.

Файл:Shturm kreposti Hadjebey.JPG

Картина Петра Пархета «Штурм фортеці Хаджибей», 1954 рік, олія на полотні. Експозиція Одеського історико-краєзнавчого музею

Під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Її було взято на світанку між 4 та 5 годиною 14 (25) вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Жозеп де Рібас і Бойонс. Активну участь у битві за Хаджибей брало Чорноморське козацьке військо на чолі з отаманами Захарієм Чепігою та Антіном Головатим.

7 червня (27 травня) 1794 року російська імператриця Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та купецької пристані. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення торгових зв'язків з Європою. Проект розбудови міста було доручено нідерландському військовому інженерові, Францу де Воллану. Будівництво портових споруд та головного собору розпочалося 2 вересня (28 серпня) 1794 року під керівництвом Жозепа де Рібаса. Цей день і досі відзначається в Одесі, як день міста. Нова назва Хаджибея — Одеса, вперше з'явилася у документі, датованому 21 (10) січня 1795 року. Уже з перших років заснування місто стало основним портом, через який постачалося зерно з Російської імперії до інших країн Європи та Передньої Азії. Багато у чому цьому сприяв прихід на посаду генерал-губернатора Новоросії та градоначальника Одеси Армана Емманюеля дю Плессі (герцога де Рішельє). За час його перебування на цих посадах населення припортового міста виросло у п'ятнадцять разів. Також під час управління містом герцогом, тут з'явився перший комерційний банк, біржа, іноземні консульства тощо. За часів управління Луї де Ланжерона, у 1819 році, Одеському порту було дано режим порто-франко, що дозволяло право безмитного ввезення та вивозу товарів. Це дозволило розвинути зовнішню торгівлю та покращити економічні умови в місті. У той же час князь Михайло Воронцов, що у той час обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії та Бессарабії, зумів привернути до міста увагу багатьох аристократів та багатіїв з усієї імперії, завдяки чому місто стало одним з найбільших промислових центрів країни. У 1820 році вийшла перша міська газета, у 1825 році відкрився археологічний музей. Також у ті часи відкрилося багато закладів освіти й прилюдна бібліотека.

1830 року засновано міську публічну бібліотеку (з 1941 р. — Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького). На той час зібрання нараховувало 5 тисяч книг, це була друга в Російській імперії (після імператорської у Санкт-Петербурзі) і перша в Україні публічна бібліотека. З 1907-го по сьогодні бібліотека міститься в будинку, який в 1904-1906 роках було зведено за проектом архітектора Ф. П. Нестурха. В бібліотеці працювало багато визначних особистостей, які в різний час очолювали її. Це історик М. Н. Мурзакевич, професор В. О. Яковлев, літератор М. Ф. Дерібас та його син, краєзнавець О. М. Дерібас, автор книги «Старая Одесса». Особливо важливу роль у розвитку бібліотеки відіграли її директор з 1896 по 1920 рік професор Новоросійського університету М. Г. Попруженко, який створив історичний нарис «Одесская городская публичная библиотека. 1830-1910», та попечитель бібліотеки у 1897-1917 роках почесний громадянин Одеси граф М. М. Толстой. Унікальний фонд найдавнішої книгозбірні України нині нараховує близько 5 мільйонів видань майже 100 мовами світу. Завдяки наявності значної кількості рідкісних документів, матеріалів (понад 200 тис.) та рукописів бібліотека увійшла до світового каталогу «Музей книги и книжного дела» (Museums of Book and Book-making. International Directori. — М., 1987). 1865 року в Одесі на базі Рішельєвського ліцею (першим директором якого був підкарпатський русин Іван Орлай) створено Новоросійський університет (з 1945 р. — Одеський університет ім. 1.1. Мечникова) у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного та юридичного, який тривалий час був єдиним вишем на півдні України. Ініціатива у відкритті університету належить М. І. Пирогову.

У другій половині XIX століття найбільш видатними керівниками міста стали: граф Пауль Деметріус Коцебу, Григорій Маразлі та Микола Новосельський. При керівництві графа Коцебу, проїжджа частина центру Одеси була заміщена бруківкою, замість каганців з'явилися гасові лампи, був побудований перший у місті водогін, відкрита перша залізнична лінія тощо. Також Пауль Деметріус багато уваги приділяв розвиткові освіти та науки. За часів його головування, Рішельєвський ліцей перетворився на Новоросійський університет, а також було засновано багацько шкіл та училищ. На відміну від Коцебу, Григорій Маразлі більше приділяв уваги зовнішньому вигляду міста. Саме тому у часи керівництва грецького міського голови містом, було побудовано Олександрівський парк, пам'ятник-колону Олександру II, відкрито першу конку, введено електричне освітлення, а також побудовано дитячу та очну лікарні, кілька богоділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ у місті та передмісті. До 100-ї річниці свого заснування, 1894 року, Одеса посідала четверте місце в імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербургу, Москви та Варшави.

У 1905 році сталося одна з найвідоміших подій російської революції 1905—1907 років. Матроси панцерника «Князь Потьомкін-Таврійський» зняли повстання. Після захоплення управління панцерника матросами, «Потьомкін» прибув саме до Одеси й у місті почалися масові безлади. Загинуло від 500 до 1 тисячі людей, а збитки склали близько мільйона російських рублів. Під час тієї ж революції в Одесі, як і в багатьох інших містах Російської імперії пройшла хвиля антиєврейських погромів. За даними сучасних ізраїльських істориків в Одесі під час погромів загинуло близько 400 євреїв.

Вступ Червоної армії до Одеси, квітень 1920 року

Після проголошення Української Народної Республіки, 30 листопада (12 грудня) — 1 грудня (13 грудня) 1917 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке завершилося перемогою українських військ. У січні 1918 року у місті владу зайняли більшовики, створивши 18 (31) січня 1918 року Одеську радянську Республіку, однак, ця псевдодержава проіснувала лише до 13 березня того ж року, себто до приходу австро-німецьких військ. Згодом із міста почали вивозити продукти та устаткування. Однак, після початку Листопадової революції в Німеччині, війська Троїстого союзу були змушені полишити Одесу. Незабаром у місті висадилися британсько-французькі війська для підтримки «Добровольчої армії» Антона Денікіна, що прибувала з Катеринограду. Того ж року, у грудні до Одеси підійшла армія української Директорії. Таким чином у різних частинах міста перебували три різні влади: Антанта, «Білі» та Директорія. На початку наступного року, за допомогою партизанів та розповсюдження в іноземних військах більшовицької пропаганди, місто зайняли «червоні», однак це не допомогло подолати масовий голод та безробіття. За допомогою військ Антанти, що залишилися, «денікінцям» вдалося знову встановити свою владу у місті. Остаточно радянська влада була встановлена в Одесі ​​з 7 лютого 1920 року. У перші роки після багатьох воєнних протистоянь, що відбувалися в Одесі, місто опинилося у занепаді. Багато у чому цьому сприяла політика влади, через яку інтелігенція міста масово почала виїжджати за кордон. Також на початку 1920-х років у місті діяло декілька підпільних антирадянських партизанських груп. Так, зокрема, 5 червня 1920 р. радянська преса повідомила про виявлення одеською ЧК підпільної «петлюрівської організації» на чолі з колишнім командиром Дроздовського полку Добровольчої армії Гусаком-Гусаченком. Під приводом боротьби з Ю.Тютюнником Гусаченко готував перехід своїх вояків на бік останнього. Чекісти заарештували брата Ю. Тютюнника Георгія, капітана Москвина, Чижевську-Волзьку та інших осіб.

Румунські війська на Польському узвозі, 1942 рік.

Від початку Німецько-радянської війни Одеса опинилася біля фронту. Оборона міста тривала понад два місяці, з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року, що її проводив генерал-лейтенант Приморської армії Георгій Софронов. Увесь цей час місто зазнавало бомбардувань по 12-15 разів на день, однак місцеві підприємства, попри це, працювали на підтримку армії, виробляючи техніку та зброю. Евакуацію міста вдалося завершити 15 жовтня, і вже наступного дня нацистські війська ввійшли до міста. Велику кількість радянських військ вдалося евакуювати до Севастополя. Радянські війська третього Українського фронту, під командуванням уродженця Одеси, Родіона Малиновського, знов увійшли до міста через три з половиною роки, 10 квітня 1944 року. Упродовж наступних років у місті проводилася робота з відновлення зруйнованих у часи війни, споруд.

Наступні роки в історії Одеси, починаючи з 1950-х, багато у чому були пов'язані з розвитком будівельної справи. 1968 року на «Новому молу» було побудовано сучасний морський порт. Також у той час виникли нові міські райони: Південний, Південно-Західний, Північно-Східний та Таїровський. Однак, поряд із розвитком промисловості та будівництва Одеса втратила своє значення, яке вона мала за імперських часів. Місто отримало неофіційний статус провінційного. Окрім того, якщо у місті будувалися нові мікрорайони, то історичний центр майже не відновлювався, що призвело до занепаду багатьох пам'яток архітектури. Те ж саме відбувалося і з комунікаціями.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, щодо проголошення незалежності України. За результатами референдуму по всій Одеській області з 1 412 228 опитаних (75,01 %) за проголошення незалежності проголосували — 1 205 755 осіб (85,38 %). За роки незалежності України центр Одеси зазнав істотних змін. В історичному плані багатьом центральним вулицям було повернуто дореволюційні назви. Одеса — одне з небагатьох міст на півдні та сході України, де від проголошення Незалежності топоніми радянських часів поступово усувалися міською владою (хоча сліди комуністичного минулого ще частково залишилися). У 2010 році міською радою була прийнята «Програма збереження і розвитку російської мови», яка передбачає можливість документообігу російською мовою, переклад російською мовою фільмів в кінопрокаті, засобах масової інформації та сферу освіти. А ще раніше, мер Одеси Олексій Костусєв на першому засіданні нового виконавчого комітету Одеської міськради заборонив депутатам звертатися до нього українською мовою. Такими темпами, в Одесі залишилася лише одна суто українська школа. Звідси, дії тодішнього мера класифікуються як спекулювання на темі з мовами в Україні й перешкода всебічному розвиткові української мови в державі Україна.

Населення

Одеса — центр Одеської агломерації з населенням до 1,5 мільйонів осіб. Станом на 1 січня 2019 року населення Одеси становило 1 013 292 особи. Під час останнього перепису населення, який відбувся 2001 року, населення Одеси становило 1 010 тисяч осіб; під час передостаннього радянського перепису, у 1989 році, — 1 115 тисяч осіб.

За національним складом, згідно з переписом 2001 року, більшість населення міста становлять українці — 61,6 %, значну частку становлять росіяни — 29 %, а всі інші національності становлять не більше двох відсотків населення: болгари — 1,7 %, євреї — 1,2 %, молдовани — 0,7 %, білоруси — 0,6 %, вірмени — 0,4 % тощо. Порівнюючи з попередніми роками частка євреїв значно скоротилася, у 1926 році — вона становила 36,7 %, а у 1959 році вже 16,2 %, тоді як українців було відповідно 17,6 % та 41,5 %, росіян 39,0 % та 37,1 %.

Щодо статевого складу населення, то згідно з переписом населення 2001 року, у місті проживає 470 353 чоловіків та 539 945 жінок, у відсотках відповідно 46,6 % та 53,4 %. Станом на той же рік діти до 16 років становлять 14,6 %, а пенсіонери, себто чоловіки старше 59 та жінки старше 54 років, становлять 22,5 %, що вказує на старіння населення міста. Відсоток осіб працездатного віку ж становить 63,1 %. У той же час за тим же переписом 64,75 % жителів міста називають своєю рідною мовою — російську, 30,41 % — українську, інші мови не так сильно розповсюджені. Однак, серед інших мов, які існують в Одесі, можна відзначити білоруську, болгарську, вірменську, румунську тощо.

Адміністрація

Устрій

Фракція	Кіл-ть
«Доверяй делам»	27
«БПП „Солідарність“»	14
«Опозиційний блок»	12
«УМП С. Ківалова»	6
«Самопоміч»	5

До складу Одеської міської ради входять 64 депутати, що обираються громадою міста строком на 5 років. За результатами місцевих виборів 2015 року, міська рада поділяється на такі депутатські групи та фракції: «Доверяй делам» (27 депутатів), Блок Петра Порошенка «Солідарність» (14), Політична партія «Опозиційний блок» (12), «Українська морська партія Сергія Ківалова» (6) і Партія «Об'єднання „Самопоміч“» (5). Виконавчу владу в місті очолює міський голова та виконавчий комітет. Останньому підпорядковані 24 департаменти, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну політику, фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру тощо. У ході місцевих виборів 2014 року міським головою Одеси було обрано Геннадія Труханова, якого в 2015 році було переобрано на цю ж посаду. Великий політичний вплив в Одесі має Одеська обласна державна адміністрація та, зокрема, її голова. Він, як представник Президента України керує виконавчою владою не тільки на рівні Одеси, а й на території всієї області. 30 травня 2015 року на цю посаду було призначено третього президента Грузії Міхеіла Саакашвілі. Єдиного загальноміського органу судової влади в Одесі немає, натомість існує 4 районних суди, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста.

Адміністративний поділ

Адміністративно Одеса поділяється на 4 райони: історичний центр та схід — Приморський район, південь — Київський район, захід — Малиновський район та північ — Суворовський район. До 1 січня 2003 року у місті, окрім нинішніх районів, було ще чотири: Жовтневий, Іллічівський, Ленінський та Центральний (до 21.05.1958 Ворошиловський). До того ж, серед мешканців міста багато хто вживає історичні назви місцевостей Одеси: 1-а Застава, 2-а Застава, Аркадія, Більшовик, Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Відрада, Дальні Млини, Дерібасівка, Крива Балка, Куяльник, Ленпосьолок, Лиманчик, Лузанівка, Люстдорф, Малий Фонтан, Молдаванка, Пересип, Сахалінчик, Селище Котовського, Селище Таїрова, Середній Фонтан, Слобідка, Суднобудівник, Черемушки, Чубаївка. Деякі з них відображені сьогодні у назвах вулиць.

Економіка та промисловість

Одеський морський торговельний порт

«Телекарт-Прилад»

Одеса — один з головних економічних центрів України, що поєднує в собі найбільший морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, транспортну, фінансову та соціальну інфраструктуру. Основними господарськими функціями, які виконує Одеса на рівні міжнародного поділу праці, є транспортна та зовнішньоторговельна. Місто є єдиним повністю сформованим в українському Причорномор'ї місцевим територіально-виробничим комплексом. Місто забезпечене висококваліфікованою робочою силою, що володіє іноземними мовами. Це дозволяє розвивати в Одесі бізнес з високими стандартами та вимогами до трудових ресурсів. Станом на 1 жовтня 2013 року в економіку Одеси було інвестовано 756,2 мільйона доларів США, що становить 44,7 % від загального обсягу інвестицій в Одеську область. Загальний обсяг доходів міського бюджету Одеси, станом на 2013 рік, встановлено у розмірі ₴2 632 408. У серпні 2013 року середня заробітна плата по місту становила ₴3381. 1 жовтня 2014 року зареєстроване безробіття становило 0,46 %.

Розвинена мережа автодоріг, розташування міста поблизу річок Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро, а також великі морські порти Одеса, Чорноморськ та Южне — у поєднанні з міжнародним аеропортом «Одеса» та залізницею створюють сприятливі умови для приймання, обробки, зберігання і транспортування вантажів, а також обробки потужних пасажиропотоків. Одеса є найбільшим морським портом України, в якому перевантажують зерно, нафтопродукти, метали тощо. У ній працюють понад 460 спільних підприємств з іноземним капіталом. Їхня кількість неухильно зростає. Загальний обсяг реалізованої продукції містом становив: за 2008 рік — ₴15,6 мільярда, за 2010 рік — ₴14,6 мільярда. Нині беззаперечними лідерами у своїх галузях промисловості є такі підприємства: «Нафтопереробний завод», Стальканат, Телекарт-Прилад тощо,Одеський машинобудівний завод.

Міжнародна співпраця

Ще з часів Української Народної Республіки Одеса стала одним з центрів міжнародної співпраці України. На початку XX століття у місті налічувалося три генеральних консульства: Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії, Австро-Угорської та Німецької імперій, а також консульства Сполучених Штатів Америки, Королівства Іспанії та Третьої французької республіки.

Нині в Одесі налічується 23 міст-побратимів та 16 міст-партнерів. На честь деяких із міст-побратимів названо навіть вулиці «Південної столиці», зокрема, вулиці Варненська, Генуезька, Марсельська, Сегедська, Ліверпульський провулок тощо. У той же час, в угорському місті Сеґед на честь Одеси названо мікрорайон. Також у місті налічується дев'ять генеральних консульств: Республіки Білорусь, Республіки Болгарії, Республіки Вірменія, Грецької Республіки, Китайської Народної Республіки, Речі Посполитої Польської, Російської Федерації, Румунії та Турецької Республіки і дев'ять почесних консульств: Республіки Австрія, Республіки Казахстан, Республіки Кіпр, Литовської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Південно-Африканської Республіки, Сирійської Арабської республіки, Словацької Республіки та Республіки Словенія. Окрім того, у місті працюють консульства Грузії, Республіки Молдова та консульське представництво Посольства Італійської Республіки, а також Арабський, Вірменський, Єврейський, Польський та Французький культурні центри та Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні. 22 травня 2012 року у місті також було відкрито перший ув Україні дипломатичний клуб, що має допомогти дипломатам та представника інших країн, що живуть в Одесі, проводити зустрічі та вирішувати найважливіші політичні та дипломатичні питання. Також Одеса є членом організацій: «Eurocities» та «League of Historical Cities».

Міста-побратими

Ліверпуль — 1957 Оулу — 1957 Сеґед — 1961 Спліт — 1964 Йокоґама — 1965 Александрія — 1968

Марсель — 5 травня 1972 Генуя — 29 жовтня 1972 Ванкувер — 28 серпня 1973 Балтимор — 17 вересня 1975 Валенсія — 13 травня 1982 Колката — 1986

Регенсбург — 4 листопада 1990 Констанца — 3 квітня 1991 Хайфа — 1992 Варна — 1958 Пірей — 25 березня 1993 Циндао — 29 квітня 1993

Лодзь — 7 травня 1993 Кишинів — 23 грудня 1994 Єреван — 29 листопада 1995 Нікосія — 2 лютого 1996 Стамбул — 2 листопада 1997

Міста-партнери

Берестя Вальпараїсо Варшава Відень

Волгоград Гданськ Клайпеда Ларнака

Любляна Мінськ Москва Ростов-на-Дону

Санкт-Петербург Таганрог Таллінн Тбілісі

Інфраструктура

Комунальне господарство

Міським монополістом із послуг водопостачання та водовідведення є комунальне підприємство «Інфоксводоканал», що у грудні 2003 року міською владою було передано в оренду на 49 років іншому підприємству — ООО «Інфокс». Вода для Одеси передається із річки Дністер, що є за 41 кілометр від міста, міські водогінні мережі мають довжину 1,3 тисячі кілометрів.

Ресторан «Бульваръ» на Приморському бульварі

Вуличне освітлення здійснюється в Одесі комунальним підприємством «Одесміськсвітло». Постачання електроенергії міським споживачам здійснює ВАТ «Одесаобленерго» — найбільша енергопостачальна компанія на півдні України. Постачання теплової енергії здійснюють комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси». А постачанням газу до осель жителів міста займається ПАТ «Одесагаз». Вивіз сміття, здійснюється у місті трьома компаніями компанією: «Экоград», «Эко-Ренессанс» та «Союз».

Сфера послуг

Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інших готелів. У місті велика кількість ресторацій. Станом на 2010 рік в Одесі наявні 648 об'єктів ресторанного бізнесу: ресторанів, кав'ярень, барів тощо. Найвідоміші з них: кафе «Fanconi 1872», «Печескаго», ресторани «Бульваръ», «Кав'ярня-книгарня» тощо. Також представлені такі мережі харчування: McDonald's, Пузата хата, Піца Челентано тощо.

У місті розвинена інфраструктура роздрібної торгівлі. Мережа роздрібної торгівлі становить 14 670 об'єктів. У місті присутні як деякі європейські, так і багато національних мереж супермаркетів; великою популярністю користуються мережі: «Auchan», «METRO», «Сільпо», «Таврія В», «Фуршет». Найвідоміші міські базари — «Ринок Привоз», «Новий ринок».

У місті розвинена соціальна інфраструктура. Діє 10 театрів, 9 кінотеатрів. У місті функціюють 126 загальноосвітніх навчальних закладів комунальної власності. До послуг жителів близько 1,5 тисячі спортивних споруд: тенісні корти, футбольні поля, спортивні зали, басейни, тири тощо. В Одесі знаходиться 168 АЗС. Як українські так й іноземні банки мають у місті близько 655 відділень та 858 банкоматів. Міська система охорони здоров'я представлена 61 лікувально-профілактичним закладом.

2011 року за версією журналу «Фокус» Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.

Транспорт

Одеський залізничний вокзал

Одеса є одним з найважливіших транспортних вузлів України й має розвинену транспортну інфраструктуру. Розвинені такі види транспорту: морський, повітряний, залізничний та автомобільний. Через місто проходять міжнародні автошляхи М05, М14, М15, М16, М22, E58, E87, E95, E581 та національний Н04, завдяки чому місто з'єднане з Санкт-Петербургом, Кишиневом, Віднем, Ростовом-на-Дону та багатьма іншими іноземними та українськими містами. Через місто також проходять три міжнародні транспортні коридори — Європейський коридор № 9, транспортний потік Гданськ — Одеса, «TRACECA». Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем.

Одеський фунікулер

Вони спричинені передусім автомобільними заторами, погодними умовами та незадовільним станом дорожнього покриття. Проблемою міського транспорту Одеси також є те, що система громадського транспорту міста недостатньо розвинена та перебуває у неналежному стані. Серед причин, що до цього призвели є недосконала законодавча система, а також відсутність будь-яких електронних систем, що могли б полегшити всю систему пасажирських перевезень. Також у місті повністю відсутній розклад руху громадського транспорту, що також спричиняє проблеми у внутрішньоміських громадських перевезеннях. В Одесі працюють трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі, таксі, фунікулер та катери.

Одеський морський торговельний порт — найбільший торговельний порт ув Україні. Технічні можливості порту дозволяють переробляти до 21 мільйон тонн сухих і 25 мільйонів тонн наливних вантажів щороку. Він пов'язаний з більш ніж 600 портами зі 100 країн світу. Пасажирський комплекс здатний обслужити до 4 мільйони туристів на рік. Також у порту діють дві поромні переправи — одна до Туреччини, а саме Стамбула, інша — до Греції. У центрі міста, розташовано залізничний вокзал. Одеська залізниця — головна транспортна мережа на півдні Україні, яка щомісяця обслуговує близько 700 тисяч пасажирів і відправляє понад 2 мільйони тонн вантажів. З місцевого вокзалу без пересадок можна доїхати найпівнічніше до Москви, найсхідніше до Костянтинівки, найпівденніше до Ізмаїла та найзахідніше до Ужгорода. На південно-західній околиці, за 7,5 кілометрів від центра міста, є Міжнародний аеропорт «Одеса». Це летовище займає третє місце в Україні за обсягом пасажирських перевезень. Повітряними лініями аеропорт пов'язаний більш як з 60 містами світу та обслуговує 111 регулярних рейсів на тиждень. Авіалініями місто пов'язане з великими містами Європи та Азії, курортами Середземномор'я та Близького Сходу.

Освіта і наука

Одеська національна академія зв'язку імені О. С. Попова

Станом на 2011 рік охоплення дошкільною освітою становить 70 % серед усіх дітей (минулого року — 60 %). Зокрема, серед дітей 5-річного віку ця цифра становить майже 100 % (минулого року — 89 %). За тими ж даними, станом на 2010 рік, у місті працюють 152 дошкільних закладів, де навчаються 26 247 дітей. Однак, місць у дитячих садках Одеси на усіх охочих місця не вистачає, через що батькам доводиться ставати у чергу, для того, що б їх дитина отримала освіту. Одеса — великий центр вищої освіти й академічної та галузевої науки.

У місті також діють 136 середні навчальні заклади, 18 ЗВО I-II рівнів акредитації та 19 ЗВО III—IV рівнів акредитації, 9 з них мають статус національних. У всіх ЗВО навчаються близько 130 тисяч студентів. Серед найвідоміших ЗВО міста є Одеський національний університет імені І. І. Мечникова та Одеський національний політехнічний університет, кожний з яких охоплює багато спеціальностей та працює у сферах гуманітарних та технічних наук відповідно. Одним із провідних закладів вищої освіти України в галузі юриспруденції є Національний університет «Одеська юридична академія». У 2017 році у рейтингу ТОП-200 вишів України було представлено 15 одеських вишів з 19-ти.

Найвизначнішими академічними інститутами Одеси є: Фізико-хімічний інститут імені О. В. Богатського НАН України та Інститут проблем ринку й економіко-екологічних досліджень. Серед інших наукових установ міста слід також відзначити: Інститут морської біології; Одеський археологічний музей відділення гідроакустики севастопольського Морського Гідрофізичного інституту; радіоастрономічну обсерваторію «Уран-4» Радіоастрономічного інституту тощо. Також у місті та на його околицях існує багато науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів та інші організації, що працюють у різних галузях науки. Серед відомих науковців, що працювали, народилися або вчилися в Одесі багато видатних постатей: Ераст Андрієвський, Олександр Богомолець, Микола Гамалія, Джордж Гамов, Валентин Глушко, Микола Зелінський, Дмитро Знойко, Петро Каришковський, Сергій Корольов, Олександр Ляпунов, Леонід Мандельштам, Петре Мелікішвілі, Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Микола Пирогов, Іван Сєченов, Василь Таїров, Ігор Тамм, Костянтин Ушинський, Володимир Філатов тощо.

Медіа

Друковані видання

• «Вечерняя Одесса»
• «Время Ч»
• «Одеський вісник»
• «Одесская жизнь»
• «Одесские известия»
• «Порто-Франко»
• «Таймер»
• «Час пик»
• «Чорноморські новини»
• «Шквал»
• «Металеві Дні»
• «Літературний Жовтень»
• «Юг»

Телеканали

• ТРК «Академія»
• Глас
• Град
• Думская TV
• Здоровье
• Круг
• ООДТРК «ОДТ» — регіональний телеканал Одеської області
• Первый городской
• PLUS
• Репортер
• 7-й канал
• Третий цифровой

FM-радіостанції

87,5 МГц — «Перше Радіо FM1» 87,9 МГц — «Ера FM» 88,5 МГц — «Ретро FM» 89,0 МГц — «Мелодія FM» 89,7 МГц — «Просто Рок» 90,2 МГц — «Радіо РОКС Україна» 90,6 МГц — «Улюблене радіо» 91,0 МГц — «Країна ФМ» 91,4 МГц — «NRJ» 91,8 МГц — «Шансон» 100,4 МГц — «Авторадіо-Одеса» 101,0 МГц — «Хіт FM» 101,4 МГц — «Радіо П'ятниця»

101,8 МГц — «Kiss FM» 102,2 МГц — «Feel» 102,7 МГц — «Гармония мира» 103,2 МГц — «Народне радіо» 103,8 МГц — «Град FM» 104,3 МГц — «Люкс FM» 104,9 МГц — «Русское Радио Україна» 105,3 МГц — «Просто Раді.О» 106,0 МГц — «Одеса-мама» 106,6 МГц — «Глас» 107,0 МГц — «Шлягер» 107,4 МГц — «Радіо Максимум» 107,9 МГц — «Наше радіо»

Культура

Театри та музика

Одеський національний академічний театр опери та балету

Одеська обласна філармонія

Арабський культурний центр

Одеса — один з українських культурних центрів. У цьому місті є безліч театрів та музеїв, які мають багаторічну історію. В Одесі також народилося та виросло багацько діячів культури — піаністи Еміль Гілельс та Святослав Ріхтер, скрипаль Давид Ойстрах, співаки Леонід Утьосов та Валерій Ободзинський, композитор Оскар Фельцман, актори, письменники, художники. Помітне місце в культурному житті міста займає театральне мистецтво. Найвизначнішим та найвідомішим театром Одеси є Національний академічний театр опери та балету. У ньому бував видатний композитор Петро Чайковський, на його сцені виступали відомі співаки: Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Леонід Собінов, танцювала Ісідора Дункан тощо. У 1920-х роках було засновано Український музично-драматичний театр імені В. Василька. Нині там ставляться вистави за п'єсами найкращих українських та світових драматургів — Пантелеймона Куліша, Григорія Квітка-Основ'яненка, Івана Котляревського, Мольєра, Бертольта Брехта, тощо. На противагу українському театру в Одесі також існує обласний академічний російський драматичний театр, що був заснований 1874 року і є найстарішим на півдні України театром. Тут виступали такі видатні особистості, як Сара Бернар, Елеонора Дузе, Бенуа Коклен, а також українські майстри — Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький тощо. Існують також інші театри, зокрема, Театр юного глядача імені М. Островського було засновано, як пересувний театр і довший час він так і працював. Лише через десять років після заснування ця театральна установа отримала приміщення і, наразі є в сусідній будівлі до російського драматичного театру. Однак, спектаклі, попри назву, ставляться не лише для дітей, а й для молоді та дорослих. Що важливо, при цьому театрі було засновано Обласний театр ляльок, який згодом став самостійною установою. Наймолодшим з одеських театрів є Академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, який було переведено до Одеси зі Львова. Першим успіхом музкомедії стала оперета «Біла акація», написана Ісааком Дунаєвським. Лідером театру був Михайло Водяной, який згодом отримав його ім'я. Нині в репертуарі одеської музкомедії є спектаклі всіх напрямів: оперети, мюзикли, рок-опери тощо. Також у місті працює «Залізний цирк», що був заснований 1894 року. Особливе місце у культурному житті міста займає філармонія, яка перебуває в будівлі колишньої Нової біржі. З приходом радянської влади, задля подолання «буржуазного націоналізму» будівля стала основним місцем проведення концертів міського оркестру. За час існування на сцені філармонії виступали видатні музичні особистості: Володимир Висоцький, Олександр Гольденвейзер, Микола Малько, Давид Ойстрах, Леонід Утьосов, Дмитро Шостакович тощо.

Кіно

Віра Холодна

Першим одеським кінооператором був Мирон Гроссман, який у 1906 році заснував перше одеське кіноательє. За період 1907—1915 рр. зняв близько 50-ти документальних сюжетів для кіножурналів. У 1912 році заснував першу кіностудію «Мирограф», яка випустила кілька комедій, пригодницьких стрічок та фільмів на єврейську тематику. На «Мирографі» зняті останні кадри з участю великої акторки, зірки німого кіно Віри Холодної. Усі міські кіноательє за радянської влади були об'єднані у кіностудію. В Одесі розпочав свою режисерську кар'єру Олександр Довженко. Його фільми «Звенигора», «Арсенал» є класикою світового кінематографа Серед найпопулярніших фільмів Одеської кіностудії є: «Весна на Зарічній вулиці» Фелікса Миронера та Марлена Хуцієва, «Десять негренят», «Небезпечні гастролі», «Зелений фургон» Олександра Павловського та ін. У 1927 році В'ячеславом Левандовським створено перший український анімаційний фільм (мультфільм) «Казка про солом'яного бичка». Також у місті функціонує місцева студія мультиплікації, яка є одною з найбільших анімаційних студій в Україні. За 20 років існування ця анімаційна студія випустила 2 повнометражних анімаційних фільми, більш ніж 50 мультикліпів та більш ніж 1000 рекламних роликів для телеканалів і телепередач. Серед постатей з Одеси у кінематографі прославилися такі люди, як Віктор Добровольський, Марко Донськой, Михайло Разумний, Андрій Сова, Леонід Трауберг, Леонід Утьосов та інші.

Також в Одесі досить розвинена система кінотеатрів. Нині у місті працюють дев'ять кінотеатрів: «Cinema City», «Москва», «Родина», «Золотий Дюк», «Зоряний», «U-Cinema», «Маскі» і два кінотеатри «Планета кіно». До недавнього часу на головній вулиці міста існував найстаріший кінотеатр Одеси, «Кіно-Уточкіно», однак через брак коштів його було вирішено перебудувати у ресторан та нічний клуб. Кінотеатри «Зоряний», «Родина» та «Москва» входять до мережі кінотеатрів «Одеса-Кіно», власник якої, медіамагнат Артем Вознюк проводить проросійську та українофобську політику, чинячи опір впровадженню українського дубляжу в кінотеатрах. Також у місті є представник найбільшого оператора багатокомплексних кінотеатрів у Центральній та Східній Європі, а також в Ізраїлі, «Cinema City International». Кінотеатр «Cinema City» має найбільшу кількість залів серед усіх своїх конкурентів — сім.

Музеї

Одна із зал державного літературного музею

В Одесі працюють близько 30-ти музеїв. Серед найвідоміших: археологічний — найстаріший в Україні, що також працює, як науково-дослідний інститут НАН України; художній — один з найбільш розвинених художніх музеїв в Україні та має у своїх фондах майже всі види художнього мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво і містить витвори російських і українських майстрів іконопису від XVI століття до сучасності, нараховуючи понад 10 тисяч оригінальних робіт; західного та східного мистецтва — один з найкращих музеїв такого виду в Україні; «Філікі Етерія» — музей національно-визвольного руху Греції, що почався в Одесі із заснування однойменної таємної організації. У місті також працює низка історичних музеїв різного ґатунку: військово-історичний, «Стара Одеса», музей оборони Одеси, музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим», історико-краєзнавчий та інші музеї. Також у місті є декілька музеїв на морську тематику: морського флоту України й Одеського морського порту імені Ф. де Воллана. Також діють декілька будинків-музеїв та музеїв, присвячених особам: Олександра Пушкіна, Костянтина Паустовського, Миколи Реріха, Василя Таїрова та Володимира Філатова. А також декілька галузевих музеїв, як, кіно, футболу та анатомії людини.

За останні роки до старих музеїв додалися також більш сучасні та цікаві музеї, що також мають попит у жителів міста та туристів: музей нумізматики, музей футбольного клубу «Чорноморець», музей сучасного мистецтва Одеси, музей воскових фігур «У Баби Уті», музей коньячної справи Шустова тощо.

Література

Одеса — це один з українських літературних центрів. Однак, на відміну від іншого літературного осередку України, Львова, що славиться книговидавництвом, Одеса — це місце, де частіше книги писалися, а не видавалися. На початку XIX століття місто також відвідало багато літераторів тодішньої Російської імперії: Костянтин Батюшков, Микола Гнідич, Павло Морозов, Михайло Розенберг, Павло Свіньїн, Олімпіада Шишкіна тощо. Одеса багато у чому пов'язана з ім'ям видатного російського поета, драматурга та прозаїка, реформатора та творця сучасної російської літературної мови, Олександра Сергійовича Пушкіна, який перебував на засланні в Одесі 13 місяців — з 3 липня 1823 року по 31 липня 1824 року. Саме тут Пушкін написав три розділи одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин», поему «Бахчисарайский фонтан» та розпочав поему «Цигани», а також написав близько 30-ти ліричних віршів. Після того як Пушкін написав свої вірші про Одесу ця тема стала популярною у колах російської інтелігенції. Такими стали Володимир Бенедиктов, Іван Бороздна, Андрій Подолинський, Семен Раїч, Василь Туманський. У лютому 1825 року до міста приїхав видатний польський поет Адам Міцкевич. Саме в Одесі поляк написав близько 50-ти поетичних творів, серед яких «Sonety krymskie», а також почав писати поему «Konrad Wallenrod». У 1885 році в Одесі лікувався у санаторії відомий румунський поет Міхай Емінеску. Одесу двічі відвідував видатний український письменник, класик російської літератури, Микола Васильович Гоголь. В Одесі Гоголь готував нове видання чотиритомного зібрання своїх творів, а також працював над другим томом «Мертвих душ». Саме під час перебування Миколи Васильовича в Одесі у місцевому театрі було поставлено його п'єсу «Ревізор». На початку 1920-х років в одеській газеті «Моряк» працювало багацько у майбутньому відомих радянських письменників. Зокрема, Ісак Бабель, Едуард Багрицький, Валентин Катаєв, Юрій Олеша та Костянтин Паустовський.

«Південна Пальміра» стала малою батьківщиною для багатьох різнопланових у майбутньому письменників, що у ній народилися, зокрема, Ганни Горенко (у майбутньому Ахматова), Алена Боске, Івана Бриля (відомого також, як Янка Бриль), Володимира Жаботинського, Ієхієла-Лейба Файнзільберга (відомого також, як Ілля Ільф), Євгена Катаєва (відомого також, як Євген Петров) тощо. У різні роки в Одесі бувало багацько іноземних літераторів. Зокрема, Іван Бунін, що прожив багато років ув Одесі, Іван Вазов, Максим Горький, що згодом описав цей період життя у майбутньому в оповіданні «Челкаш», Олександр Грін, який саме в Одесі вперше побачив море, Теодор Драйзер, Аветік Ісаакян, Олександр Купрін, Володимир Маяковський, який згадав Одесу у поемі «Облако в штанах», Олександр Мовсісян (також відомий, як Олександр Ширванзаде), що під враженням перебування у місті написав повість «Артист» та розпочав іншу — «Меланія», Менделе Мойхер-Сфорім, Олександр Островський, Яків Полонський, який пізніше описав своє перебування в Одесі у напів-автобіографічному романі «Дешевый город», Марк Твен, Лев та Олексій Толсті, що побували у місті за часів Кримської війни, Антон Чехов, Корній Чуковський, Шолом-Алейхем, що писав у газети «Одесские новости» та «Одесский листок», а також вітчизняні: Людмила Василевська-Березіна (також відома, як Дніпрова Чайка), Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Іван та Юрій Липи, Іван Нечуй-Левицький, що описав життя української інтелігенції в Одесі кінця століття у повісті «Над Чорним морем», Петро Ніщинський (також відомий, як Петро Байда), тричі приїжджала українська письменниця Леся Українка, Іван Франко тощо. Серед відомих сучасних одеських літераторів можна відзначити поетів Бориса Барського, Бориса Херсонського та Ганну Яблонську, сатирика Михайла Жванецького тощо. У місті існує міжнародна книжкова виставка «Зелена хвиля» і фестивалі української книги. Місто Одеса описано у низці романів написаних різними мовами.

Традиції

Файл:Babel photo01.jpg

Ісак Бабель

Хоч у наш час більшу частину населення міста складають українці, росіяни ж — лише третину, місто Одеса століттями було багатонаціональним містом. Поєднання десятків різноманітних культур у місті створило свою унікальну, так звану, «одеську мову». Однак, за думкою деяких дослідників одеська мова являє собою поєднання декількох різних мов, насамперед російської, української та їдиш. Інші ж дослідники вважають цю мову «російською мовою євреїв». В останні роки, кількість людей, які розмовляють одеською мовою, невпинно зменшується. Позаяк, на це вплинула велика кількість емігрантів до США та Ізраїлю. Одними з найвідоміших популяризаторів цього діалекту були: літератори Ісак Бабель, Ілля Ільф, Євген Петров, співак і кіноактор Леонід Утьосов, а також сатирики Михайло Жванецький, Роман Карцев тощо. У XIX столітті — на початку XX століття в Одесі існувала така професія, як биндюжник. Зазвичай, так називали портових вантажників, або ж людину, яка править кіньми у найманому екіпажі. Ця професія і люди, які працювали биндюжниками стали героями багатьох літературних творів, кінофільмів тощо. Багато у чому у культурі одеські биндюжники висвітлені приблизно, як львівські батяри. Але, на відміну від батярів, які вважалися нестандартними людьми, авантюристами, биндюжниками позначали неосвічених людей, які займаються важкою працею.

Вважається, також, що Одеса — це столиця гумору. Багато у чому, цей стереотип живе завдяки таким гумористам, як Михайло Жванецький, Віктор Ільченко, Роман Карцев, які стали відомими завдяки відомому гумористу Аркадію Райкіну. Окрім того, в Одесі існує щорічний гумористичний фестиваль — «Гуморина». Одеса, від початку свого існування у Російській імперії, була місцем поєднання не тільки російської та європейської культур, а й політичних еліт. Так із цим містом пов'язана доля таких відомих політичних постатей, як Сергій Вітте, Михайло Воронцов, Герман Пинтя, Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє, Міхеїл Саакашвілі тощо, а також багато відомих українських політиків, як-от: Олександр Боровик, Олексій Гончаренко, Едуард Гурвіц, Валентин Симоненко тощо.

Фестивалі

Показ фільму «Вогні великого міста» на Одеському міжнародному кінофестивалі

У радянські часи Одеса організовувала два значних фестивалі. Найвідоміший, наймасштабніший та один з найстаріших у країні фестиваль, це «Гуморина», щорічний фестиваль гумору та сатири, який проводиться 1 квітня у день сміху, починаючи з 1973 року. Перелякана влада Української РСР та Одеси після виходу фестивалю на всесоюзний та міжнародний рівень у 1976 році забороняє «Гуморину». Її відродили під час Перебудови в 1987 році. У 2013 році організатори цього фестивалю відсвяткувати 40-річчя «Гуморини». У 1988, 1990 та 1994 роках проводився кінофестиваль Золотий Дюк (в 1987 році проходив пробний кінофестиваль «Одеська альтернатива»). Головний приз фестивалю статуетка «Золотий Дюк» роботи одеського скульптора Михайла Реви є також головним призом Одеського міжнародного кінофестивалю (2010 — дотепер).

У 1990-х роках почали з'являтися нові фестивалі. Серед тих, що були засновані ще у 90-тих й досі тривають це: Міжнародний рок-фестиваль «Пікейні жилети» на честь фундатора Одеського рок-клубу, гітариста та засновника рок-гурту «Бастіон» Ігоря Ганькевича, автора пісні «Прогулянка Одесою» (1991), «Два дні й дві ночі нової музики» (1995), музичний фестиваль експериментальної музики українських та іноземних авторів, а також байкерський фестиваль рок-музики «Гоблін Шоу».

З 2001 по 2011 роки проводився міжнародний «Джаз-карнавал в Одесі». З 2011 року, після зміни концепції, він проходить як Odessa JazzFest.

2010 року в Одесі з'явилося одразу декілька фестивалів нового покоління — камерний, але самобутній фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», проведений просто неба на причалі Морського вокзалу, а також масштабний Одеський міжнародний кінофестиваль, який відразу ж викликав великий інтерес серед кінолюбителів та резонанс як в Україні, так і за кордоном. Якщо «Німі ночі» спеціалізуються більше на німому кіно, то ОМКФ зарекомендував себе, як фестиваль арт-мейнстріму: кіно високого художнього рівня, розраховане на широкий загал. Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами». Кожного року цей фестиваль проводить, як платні покази, так і безплатні, а також ретроспективи та прем'єри фільмів. Окрім того, на ОМКФ діють одразу декілька конкурсних програм, для українського, російського, короткометражного кінематографа, а також головний приз, «Золотий Дюк», за найкращий фільм.

З 2013 року кожного літа проводиться хардкор/панк фестиваль «Маяк Fest», який збирає десятки провідних гуртів і сотні поціновувачів хардкору та панку. На фестивалі можна простежити субкультурну атмосферу, яка виражена у панках, хардкорниках, скінхедах тощо. Кухня фестивалю є веганською.

Релігія

Одеська кірха

Сьогодні місто є центром Одеської єпархії Православної церкви України, єпархії УПЦ МП, екзархату УГКЦ, дієцезії Римо-католицької церкви, а також громади Вірменської апостольської церкви, юдейська месіанського юдаїзму. Крім того, у місті діють протестантські, та мусульманські громади. Серед найвідоміших культових споруд міста є Спасо-Преображенський собор, кафедральний собор Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату; Грецький Свято-Троїцький собор, православний храм, побудований грецькою громадою міста; Одеська кірха, центральний собор лютеран у державі; собор Святого Климента, католицький храм, що його було збудовано місцевим польським населенням; Бродська синагога, також Синагога Ор Самеах — одна з найдавніших діючих синагог України тощо.

З Одесою пов'язані життя та діяльність Кукші Одеського, Платона Городецького, Гавриїла Розанова, Інокентія Херсонського, Онуфрія Гагалюка, Анатолія Грисюка, Лазара Швеця, Шломо Бакшта та інших відомих релігійних діячів.

В Одесі є близько 34 некрополів, але відкритим для поховань є лише п'ять з них. Найвідомішим є Другий Християнський цвинтар, де поховано багато відомих людей. За радянської влади було знищено більшість одеських кладовищ, зокрема культових, як Перший Християнський цвинтар, Перше Єврейське кладовище та інших, де було поховано найвизначніших жителів міста за минулих часів.

Архітектура та пам'ятки

Одеський Пасаж

Файл:Novyi-privoz-3.jpg

Торговий центр «Новий Привоз»

Потьомкінські сходи.

Від захоплення цих земель Російською імперією Одеса активно розвивалася не тільки економічно, але й у містобудуванні. Зокрема, перший план міста було розроблено ще наприкінці XVIII століття відомим інженером Францом де Волланом. План міста, розроблений Волланом, передбачав заснування центральної частини міста з чіткою системою вулиць і кварталами з однаковою довжиною й шириною. З першої половини XIX століття в Одесі почалося масова забудова. У XIX столітті місто пережило кілька архітектурних етапів, що відзначалися різними стилями. Зокрема, класицизмом (Спасо-Преображенський собор, Рішельєвський ліцей, Грецький Свято-Троїцький собор, Циркульний корпус тощо, архітектори — Франческо Боффо, Олександр Дігбі, Тома де Томон, Джованні та Франсіско Фраполлі, Франсуа Шаль), ампіром (Стара біржа, Воронцовський палац, пам'ятник дюку де Рішельє, будинок Маразлі, Потьомкінські сходи, Успенський собор Святоуспенського монастиря, Будинок Фелікса де Рібаса, Сабанські казарми тощо, архітектори — Каетано Даллаква, Джорджо Торрічеллі, Никифор Черкунов, Вільгельм Шмідт), палладіанством (Пале-Рояль, будинки на Театральній площі, будинок Археологічного музею), неоготикою (палац Бжозовського, Бродська синагога, Нова біржа, дача Маразлі, Кірха,Головна одеська синагога, церква Петра і Павла (зруйнована), архітектори — Олександр Бернардацці, Франц Боффо, Фелікс Ґонсьоровський, Йосип Колович, Адольф Мінкус, Франц Моранді, Микола Толвінський) тощо.

На зовнішньому вигляді міста великий вплив позначив клімат. Зокрема це стосується широкого застосування у виді будівельного матеріалу вапнякового каменя, черепашника. Він допомагав жителям від пекучої спеки, також для цього застосовували при будуванні портики, лоджії, криті галереї тощо. Наприкінці століття популярним стало змішання різних стилів, а також необароко, модерн тощо, що зобразилися у Пасажі, готелях «Імперіал» та «Велика Московська», будинках Руссова та Блюмберга, будівлі Оперного театру, будівлі одеської синагоги тощо.

Початок XX століття відзначився шаленим попитом на новий архітектурний стиль, конструктивізм (будівлі інституту холоду, інституту очних хвороб імені В. Філатова та школи-інтернату імені П. Столярського, готель «Лондонський» тощо, архітектори — Олександр Дубінін, Ной Каневський, Файфель Троуп'янський). Багато в чому велика кількість будівель у стилі конструктивізму, а також сталінського ампіру пов'язана із неодноразовим бомбардуванням міста під час Другої світової війни. Зокрема, так було відбудовано залізничний вокзал, побудовано велику кількість «хрущівок». Унаслідок того, що під кінець століття багатьом жителям міста не вистачало квартир було збудовано декілька «спальних» мікрорайонів з однотипних панельних будинків, як-от Селище Котовського, Таїрово, Черьомушки тощо. Також були збудовані готелі «Одеса» та «Чорне море», головна будівля порту. Серед сучасних забудов слід відзначити також житловий комплекс «Чудо-місто», ТЦ «Афіна», будинок «Шах-наме», Арабський культурний центр тощо. Серед сучасних місцевих архітекторів слід зазначити Дмитра та Михайла Повстанюків тощо. За останні два десятиріччя Одеса зазнала значних втрат від забудови історичного центру сучасними житловими будинками та бізнес-центрами. Наприклад, Грецька площа зруйнована практично повністю. Повністю зруйнована Аркадія, інтенсивно забудовується Французький бульвар.

На околицях міста збереглися «печерні будинки», які належали казакам — кам'янарям 18 століття.

Спорт

Футбольна команда ОБАК, 1914 рік

Файл:Shevch4.jpg

Стадіон Чорноморець

Найпопулярнішим командним видом спорту в Одесі є футбол. Найпопулярніший одеський футбольний клуб «Чорноморець» неодноразово здобував спортивні трофеї як у СРСР, так і в Україні, а також брав участь у міжнародних змаганнях найвищого ґатунку. Окрім того «Чорноморець» став спортивним символом міста. Також слід відзначити аматорський футбольний клуб «Рішельє», що здобув багацько перемог у безлічі змагань із футзалу та є дійсним рекордсменом чемпіонату України серед ветеранів. Історія футболу в Одесі починається з 1884 року, коли членами міського атлетичного клубу, вихідцями з Великої Британії було побудоване перше в місті закрите футбольне поле, яке розташовувалось навпроти сучасної кіностудії на Французькому бульварі. Крім ОБАКу варто відзначити й такі спортивні клуби: Местран, Спортинг-Клуб, Шерємєтьєвський гурток спорту, єврейський спортивний клуб «Маккабі» тощо. Уже в 1910 в Одесі була заснована футбольна ліга, яка входила до Всеросійського футбольного союзу. У також популярному виді спорту, баскетболі, місто також має свого вагомого представника в українському чемпіонаті — БК «Одеса», що неодноразово привозив до рідного міста золоті медалі. У жіночому волейболі в Одесі відомий клуб «Джинестра», у рядах якого багато років волейбольні професіоналки беруть участь у змаганнях найвищого рівня.

Головною спортивною спорудою Одеси є стадіон «Чорноморець», що вміщає 34 164 глядачів. Крім того, у місті функціонують стадіони «Спартак», «СКА» тощо.

Також у місті існує іподром, що є найстарішим в Україні. На ньому, окрім кінно-спортивних змагань, також проводилися перші польоти літаків у Російській імперії: льотчики Михайло Єфімов (21 березня 1910 року) та Сергій Уточкін (13 квітня 1910 року). Причорноморське місто також неодноразово дарувало країнам різних епох чудових спортсменів у найрізноманітніших видах спорту. Серед них багато олімпійських чемпіонів України та СРСР. Зокрема — Геннадій Авдєєнко, Микола Авілов, Оксана Баюл, Тетяна Гуцу, Яків Железняк, Євген Лапинський, Микола Мільчев, Віктор Михальчук, Надія Мушта-Олізаренко, Маргарита Ніколаєва, Віктор Петренко, Сергій Петренко, Едуард Сибіряков, Юлія Рябчинська, Юрій Чебан, Ольга Шкурнова. Серед інших:

• Уточкін Сергій Ісайович — один із перших льотчиків-випробувачів у Російській імперії. Популяризатор авіації на початку XX століття, футболіст, велосипедист, тенісист, боксер, борець, учасник вітрильних регат тощо.
• Рибальченко Михайло Іванович — радянський велосипедист 1930-х років, тритазовий чемпіон СРСР, єдина людина чий довоєнний та досі не подоланий спортивний здобуток був занесений до книги рекордів Гіннеса.
• Геллер Юхим Петрович — радянський та російський шахіст, з 1952 року гросмейстер, претендент на світову першість у 1950—1970 роках.
• Бєланов Ігор Іванович — радянський та український футболіст, володар «Золотого м'яча» 1986 року (одна з найпрестижніших футбольних нагород світу), володар Кубку володарів кубків 1986 року, віце-чемпіон Європи 1988 року.

Туризм

Краєвид санаторія «Куяльник» і Куяльницького лиману

Готель «Лондонський»

	Про себе скажу, що Бог зберігає, дає силу працювати та трудитися. Ранок постійно проходить у заняттях… Зима тут (в Одесі) цього року особливо сприятлива. Часом сонце гляне так радісно, так по-південному! Так раптом і згадується шматочок Ніцци… Оригінальний текст (рос.) О себе скажу, что Бог хранит, дает силу работать и трудиться. Утро постоянно проходит в занятиях... Зима здесь в этом году особенно благоприятна. Временами солнце глянет так радостно, так по-южному! Так вдруг и напомнится кусочек Ниццы...
— З листа Миколи Гоголя до Олександри Смирнової,

Одеський клімат вирізняється м'якістю та великою кількістю сонячних днів. Улітку, завдяки бризам, навіть у спекотні дні тут комфортніше, ніж у прилеглих степах. Лікувальні грязі лиманів та мінеральні джерела приваблюють до Одеси багато охочих відпочити. Курортна зона Одеси простягнута на десятки кілометрів уздовж берега та лиманів і є однією з найстаріших та найпопулярніших у країні. Популярність має Куяльницький лиман — унікальна природна лабораторія з лікувальною солоною водою та муловими грязями. Куяльник є одним з найстаріших грязьових курортів у країні. У місті безліч різноманітних місць відпочинку: боулінг-клуби, картинги, роллердроми, ковзанки, цирк, зоопарк, яхт-клуби тощо. Одеса має значний туристичний потенціал та передумовами для його розвитку. Уздовж всього узбережжя Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Відрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Люстдорфу, а також безліч пляжів-санаторіїв та будинків відпочинку. На пляжі «Ланжерон» працює найбільший у країні дельфінарій.

Готелі та санаторії

Одеса відома своїми санаторіями, курортами, пансіонатами тощо. Здебільшого такі заклади є в колись малозаселених приморських місцевостях, як Малий, Середній та Великий Фонтани, Аркадія та Люстдорф. Серед відомих санаторіїв можна відзначити такі заклади: санаторій імені Горького, «Одеський», «Одеса», «Біла акація», «Червоні зорі», «Магнолія», імені Чкалова та «Лермонтовський». Серед відомих курортів, що існують у місті або біля нього треба відзначити курорти, що розташовані у селищах Затока, Сергіївка та Чорноморське, у селах Грибівка та Кароліно-Бугаз, а також курорт «Куяльник», що є біля однойменного лиману. В Одесі багацько готелів. Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інший готель. Деякі з них мають столітню історію. Там зупинялися такі відомі особистості, як Роберт Луїс Стівенсон, Іван Айвазовський, Анрі Барбюс, Жорж Сіменон. Серед таких готелів можна відзначити «Брістоль», «Велика Московська», «Імперіал», «Лондонський» тощо. Серед готелів, що були засновані нещодавно, можна насамперед відзначити: «Лондон», «Моцарт», «Одеса» тощо.

Інше

Одеса у мистецтві

Тема «Південної столиці», як називають Одесу, неодноразово потрапляла до робіт різних митців — художників, письменників, архітекторів, музикантів тощо. Так перший вірш про Одесу з однойменною назвою було опубліковано 1806 року у петербурзькому журналі «Лицей». Його автором став невідомий, що підписався як «П. Ф. Б.».

Одним з найперших, хто описав Одесу у літературі, був Олександр Пушкін. Під час заслання у 1823—1824 роках Пушкін жив у місті, де написав три розділи одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин», де яскраво описав Одесу та європейський дух Одеси тих часів. Окрім того письменник написав близько 30-ти ліричних віршів, багато з яких були присвячені місту.

Дія німого художнього фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець „Потьомкін“» (Мосфільм, 1925), який неодноразово в різні роки визнавався найкращим або одним з найкращих фільмів усіх часів і народів за підсумками опитувань критиків, кінорежисерів і публіки, розгортається в Одесі у червні 1905 року, коли на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» команда підняла повстання. Знаменита сцена розстрілу на Потьомкінських сходах стала класикою світового кінематографа. 11 липня 2015 року на Потьомкінських сходах відбулося урочисте відкриття пам'ятного знака Європейської Кіноакадемії (англ. European Film Academy, EFA). Цей знак закріплює за Потьомкінськими сходами звання «Скарб європейської кінокультури» (англ. Treasure of European Film Culture). У прес-релізі Європейської Кіноакадемії зазначено, що «Потьомкінські сходи, безсумнівно, одне з найвідоміших історичних місць у світі кіно». Такі знаки встановлені раніш в чотирьох місцях: в Ліоні (Франція) на будинку, де народилися брати Люм'єр; науково-методичному кабінеті-музеї Сергія Ейзенштейна в Москві; Центрі Бергмана на Форйо (Швеція) і Світі Тоніно Гуерра в Пеннабіллі (Італія).

Наприкінці XIX століття український письменник Іван Нечуй-Левицький описав життя української інтелігенції кінця століття в Одесі у повісті «Над Чорним морем», а у творі «Микола Джеря» подає деталі, які тісно пов'язані із містом. Зокрема, головний герой оповідання — кріпак, що збігає від панщини та перебирається до Чорного моря до місцевих рибалок.

Одеські пейзажі стали провідною темою в роботах Володимира Литвиненко, українського живописця південно-руської художньої школи.

Визнання

• 1 травня 1945 року указом Йосипа Сталіна місту було надано звання «Міста-героя».
• 1998 року Одеса стала першим містом серед країн колишнього Радянського Союзу, яке отримало нагороду «Прапор Честі Ради Європи». Вона вручається тим містам, що «поширюють європейську ідеологію». Але тільки 28 грудня 2006 року нагороду було передано місцевій владі.
• 2009 року Одеса отримала іншу нагороду Ради Європи — «Таблиця Ради Європи», що є другою за важливістю нагородою цієї організації.
• У лютому 2010 року Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста» назвав Одесу найкращим українським містом за якістю життя населення.
• Того ж року, журнал «fDi Magazine» у рейтингу найбільш привабливих європейських міст визнав Одесу четвертою. Обігнали українське місто лише представники ЄС — Амстердам, Рига та Вільнюс.
• 2011 року за версією журналу «Фокус», Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.

Панорами міста

Панорама Одеси з боку моря

Панорама центру Одеси

Нічна панорама оперного театру

Джерела та література

• Я. В. Верменич. Одеса // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 524–533. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Література

• Відродження Одеси: Архітектура повоєнного десятиріччя / Тимофієнко В. І. ІПСМ АМУ. — К.: Музична Україна, 2006. — 484 с.: іл.
• Одеський мистецький простір: до 75-річчя Одес. обл. орг. Нац. спілки художників України: [альб.-довід.] / редкол.: А. Горбенко [та ін.] ; куратор проекту, ред.-упоряд. текстів С. Савченко ; фото: Є. Морозовський, О. Синельников, С. Савченко ; Нац. спілка художників України, Одес. облдержадмін., Упр. культури та туризму, національностей та релігій Одес. облдержадмін. — Одеса: ТЕС, 2013. — 478 с. : іл., кольор. іл., фот., кольор. фот., портр. ; 30х25 см. — Алф. покажч.: с. 448—478. — 480 пр. — ISBN 978-617-7054-37-4
• Odessa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 377. (пол.)
• Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Саркисьян К., Ставницер М. Улицы рассказывают: Очерки. — 6-е, испр. и доп. — Одесса : Маяк, 1979. — 263 с.(рос.)
• Одесса. Путеводитель-справочник / Андриевский Николай Юлианович, Гайворон Аркадий Абрамович, Коляда Иван Митрофанович. — Одесса : «Маяк», 1981. — 144 с. — 100 000 прим. (рос.) (англ.)
• Бачинский А. Д. (ред.-сост.), Добролюбский А. О., Новицкий Е. Ю. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса : Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века. — С. 80. (рос.)
• Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. — Одеса : Юг, 1994. — 72 с.
• Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе (1770—1820-е годы). — Одесса, 1998. — 272 с.(рос.)
• Герлігі П.. Одеса: Історія міста, 1794—1914. — Київ : Критика, 1999. — ISBN 966-7679-04-7.
• Литвиненко Л. Одеса літературна // «День». — 2003. — Вип. №133 (2 серпня).
• Добролюбский А. Одиссея Иосифа де-Рибаса // Октябрь. — 2005. — № 7. (рос.)
• Орловський О. С. Аналітичний звіт за результатами громадського моніторингу дій органів місцевого самоврядування міста Одеси. — Одеса : ХОББІТ ПЛЮС, 2009.
• Семенов В. Є., Ткачук Л. І., Лепьошкін О. В. Стан навколишнього природного середовища в Одеській області / Гаврилова Т.О., Борейко А.О. — Одеса, 2009. — 68 с.
• Бондаренко Н. І., Вовк Л. В., Горбатюк А. І., Закіпна Г. В., Красножон А. В., Мельниченко Л. О., Розенберг Р. М., Суворова Н. А., Тарасенко О. А., Яворська О. Л. Одесознавство. Навчальний посібник. — Одеса, 2010. — 384 с.
• Комплексна програма «Освіта Одещини» на 2011-2014 роки. — Одеса, 2011.
• Штембуляк Д.О., Буслаєва Г.В., Кусик Н.Л. Одеська область, як перспективний регіон України для розвитку туризму та рекреації // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (Економічні науки). — 2012. — Т. 5. — С. 337—348. — (2 (18))

Посилання

• Офіційний сайт Одеської міської ради
• Облікова картка на сайті Верховної Ради України
• Одесса // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Сапожников И. В.Лафитт-Клаве в Хаджибее в 1784 году
• Одесса вчера. Одесса сегодня. Фотогалерея на сайте Prospekt Group
• Одеса на долоні.
• Сайт про політику odessayes.com.ua
• Сайт про тренди odessa-trend.in.ua
• Сайт про відомих людей міста odesskiye.info
• Сайт odesa.one
• Сайт про екологію odesa.name
• Сайт про місто майбутнього odessa-future.com.ua
• Сайт iodessit.com
• Сайт корисних порад для жінок odessitka.info