Київ

Київ
Герб Києва Прапор Києва
Файл:Maidan Nezalezhnosti (Kiev).jpg Майдан Незалежності — головна площа Києва
Основні дані
Інша назва	Мати міст руських, Другий Єрусалим
Країна	Україна
Область	Київ
Район	Київська міська рада
Код КОАТУУ:	8000000000
Засноване	482. Місто з 9 століття
Магдебурзьке право	1494
Поділ міста	10 районів
Населення	2 782 336 (1 грудня 2009)
Агломерація	Київська агломерація
Площа	839 км²
Густота населення	3178 осіб/км²
Поштові індекси	01000—06999
Телефонний код	+380-44
Координати	50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д.
Висота над рівнем моря	179 м
Водойма	р. Дніпро, р. Либідь
Назва мешканців	киянин, киянка, кияни
День міста	остання неділя травня
Номери автомобілів	11, АА
Відстань
Найближча залізнична станція	Київ-Пасажирський
Міська влада
Адреса	01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36
Міський голова	Леонід Черновецький
Київ у Вікісховищі Карта Київ

Ки́їв — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, в північній Наддніпрящині. Провідний політичний, соціально-економічний та науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця в складі України і адміністративний центр Київської області. Населення складає 2 785 131 (1.01.2010), площа — 839 км². Разом з передмістями утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн мешканців.

Етимологія

Назва міста походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, які, згідно з традиційними легендами, вважаються засновниками Києва. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»

«Быша три братья единому имя Кий, а другому Щек, а третьему Хорив и сестра их Лыбедь. Седяше Кий на горе, идеже ныне оувоз Боричев, а Щек седяше на горе, идеже ныне зовется Щековица, а Хорив на третьей горе, от него же прозвася Хоревица, и створиша град, во имя брата своего старейшего и нарекоша имя ему Киев. И бяше около града лес и бор велик, и бяху ловяща зверь, бяху мужи мудры и смыслени, и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне в Киеве и до сего дня».

У слов'янських мовах значно варіюється друга голосна в назві цього міста, що в деяких випадках зумовлено особливостями утворення в даній мові присвійного прикметника від імені Кий. Наприклад, у російській мові Киев, у польській Kijów (читається «кіюв»), у сербській та хорватській Kijev тощо. Щодо неслов'янських мов, то історично склалося так, що назва приходила в ці мови через російську, тому здебільшого маємо там голосний звук, близький до е: англійське Kiev, німецьке Kiew тощо. Проте після здобуття Україною незалежності з'явилася тенденція вживання в назвах українських міст іноземними мовами української основи, а не російської. Особливо це стосується англійської мови, яка реально найбільш використовується як міжнародна. Так слово Kyiv все частіше вживається як англійський еквівалент слова Київ.

Аргументи за збереження традиційної назви Kiev:

• українці не повинні втручатись у норми англійської мови;
• назва Kyiv не зрозуміла для англомовних людей;
• англомовним людям важко зрозуміти, як читається набір літер Kyiv.

Аргументи за впровадження нової назви Kyiv:

• оскільки англійська мова виконує роль міжнародної, то вона повинна миритися з тим, що її норми можуть змінюватися на вимогу не тільки її носіїв;
• напис Kyiv найбільш чітко передає правильну вимову мовою оригіналу, що корисно для взаємного розуміння при незнанні відповідних мов;
• назва Kiev походить від російської назви, чим підкреслює колишню залежність України від Росії, і це принизливо.

Географія

Вид на низинну частину правобережного Києва
На передньму плані — Поділ (ліворуч) та Рибальський острів (праворуч, віддалік), на обрії — Оболонь

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −5,5 °C, липня +19,2 °C. Абсолютний мінімум — −32.2 °C (лютий 1929), абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898). Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку у Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву у лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64% (травень) до 85% (листопад).

Клімат Києва
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	11,1	17,3	22,4	29,1	33,6	35,0	39,4	39,9	33,8	29,5	23,2	14,7	39,9
Середній максимум, °C	−1,5	−0,2	5	13,7	20,4	23,5	24,5	24,1	18,6	12,1	4,5	0,4	12,1
Середня температура, °C	−4,3	−3,3	1,3	8,9	15,1	18,3	19,5	18,9	13,8	7,9	1,8	−2	8,0
Середній мінімум, °C	−6,8	−5,9	−1,7	4,9	10,6	14	15,3	14,6	9,9	4,6	−0,3	−4,2	4,6
Абсолютний мінімум, °C	−31,1	−32,2	−24,9	−10,4	−2,4	2,4	5,8	3,3	−2,9	−17,8	−21,9	−30	−32,2
Норма опадів, мм	38	37	36	49	53	75	85	56	58	37	51	46	621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Екологія

Ліси, парки і сади складають більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 кв. м) Питаннями екології Києва займається Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

Біорізноманіття

У лісопарках міста, особливо в багаторічних лісах, ще гніздиться ряд диких видів птахів, першу чергу хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди летючих мишей. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України.

Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглись види, занесені до Червоної книги — чорний аполон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечорниця. У межах міста ще зустрічаються поселення бобрів, відносно нещодавно ще зустрічалась видра (можливо вона мешкає в межах міста і зараз).

Важливу роль в збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут не тільки гніздяться десятки видів птахів, але й відмічаються тисячні скупчення останніх в період перельотів та зимівль. Причому не рідко це рідкісні види. Так, в період весняної міграції, навпроти житлового масиву Оболонь в 1994 році спостерігались скупчення гоголя до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі, декілька років тому, зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх гніздиться не більше 20 пар та зимує до 200 особин). Значну цінність мають малі річки та природні ділянки заплав.

Історія

Середньовіччя

Золоті Ворота, головна брама середньовічного Києва.

Михайлівський золотоверхий собор, символ середньовічного Києва

Київ було засновано, як стверджують археологи, наприкінці V — першій половині VI століттях (останнім часом ці дані піддаються сумніву).

Свідчення про заснування Києва зустрічаються в Велесовій книзі в таких дощечках: 4-г, 73, 15-б, 2-б та ін.

Заснування Києва, як і багатьох інших міст, оспіване поетичними легендами. Археологічні дослідження виявили, що перше міське поселення на території Подолу з'явилося не раніше 880-х років. Згідно традиційної точки зору з 882 р. Київ був столицею Київської Русі. Візантійський імператор Константин Багрянородний, який писав в середині X століття, відмічав, що Київ мав другу назву — Самватас. Ймовірно, вона була або древньою назвою міста, або його позначенням в неслов'янському середовищі. Слово, можливо, походить з хазарської мови і означає «верхні укріплення». Результати деяких археологічних розкопок дають підставу вважати, що вже в VI—VII століттях поселення на правому березі Дніпра можна вважати міськими. Ця концепція, яка підкріплена святкуванням в 1982 р. 1500-ліття Києва, розглядалася як загальноприйнята. Але, протилежно до «ювілейної концепції» частина істориків і археологів вважає, як і попередньо, що заснування Києва як міста відбувалося у VIII—Х столітті. Тільки у кінці цього періоду окремі поселення злилися в єдине поселення міського характеру.

Впродовж VIII—XII ст. Київ був столицею слов'янської держави Русь, яка з IX ст. простягалась від Балтійського до Чорного моря.

Вигідне географічне положення Києва на широкому водному торговельному шляху «з варяг в греки» по Дніпру сприяло його швидкому розвитку. В ІХ і першій половині Х століттях Київ вже вважався найбільшим торговим і культурним центром тогочасної Східної Європи, через нього проходила транзитна торгівля між Сходом і Заходом. Вже в IX столітті тут проживало понад 50 000 мешканців (для порівняння у Парижі — 20 000), було близько 400 церков, 8 базарів, найбільша бібліотека християнського світу. Завдяки династичним шлюбам Київ мав зв'язки з різними країнами Європи.

• 988 року князь Володимир ввів християнство на Русі, після чого Київ став одним з найбільших центрів християнства в тогочасному світі.
• 8 березня (12 березня) 1169 р. Київ був розгромлений і пограбований армією організованою ростово-суздальським князем Андрієм Боголюбським.
• 2 січня 1203 р. Київ було пограбовано князем Рюриком Ростиславичем та Ольговичами разом з половцями.
• 6 грудня 1240 р. Київ захопили і зруйнували війська Батия. Після татарської навали місто було відбудоване.
• У 1363 році Київ був приєднаний до Великого князівства Литовського;
• У 1416 Київ був зруйнований (розграбований і спалений — крім замку) кримськими татарами хана Єдигея.
• У 1494—1497 рр. Київ отримав міські права (Магдебурзьке право)

• У 1596 році на підставі Люблінської унії Київ приєднано до польської корони. У цей період місто стає центром Київського воєводства.
• Внаслідок Хмельниччини Київ в 1667 р. тимчасово (а з 1686 р. вже на постійній основі) входить до складу Московської держави. Він стає резиденцією московського воєводи (згодом російського губернатора), місцем дислокації великого російського гарнізону (для якого на початку XVIII століття споруджено потужну Печерську фортецю), одночасно залишаючись центром козацького Київського полку та козацької Київської сотні.

• Після ліквідації сотенно-полкового устрою та нетривалих територіально-адміністративних експериментів Катерини II Київ з 1797 р. знову стає адміністративним центром Київської губернії у Російській імперії.

Нова і новітня доба

Київ у 1840-х роках.

Карта Києва 1902 р.

• У XIX ст. — торговельний центр (Контрактові ярмарки), осередок українського духовного і політичного життя

• Наприкінці XVIII століття з'явилися дерев'яні будівлі в Хрещатій долині (сучасний Хрещатик), по покритих лісом схилах якої протікав невеликий струмок. З другої половини XIX століття Хрещатик — головна вулиця міста.

У часи визвольних змагань Київ став центром боротьби українського народу за поновлення та захисту державності. Хоча станом на 1917 рік українці складали меншість населення Києва (близько 16,4%), українська інтелігенція розглядала Київ як центр українського культурного життя.

Після падіння царського режиму у Києві одразу завирувала національна політична діяльність. З ініціативи Товариства українських поступовців 3—7 березня 1917 р. у Києві була створена Українська Центральна Рада, головою якої став Михайло Грушевський, а у квітні Всеукраїнський національний конгрес перетворив УЦР на загальноукраїнську організацію.

Тим часом під впливом російських соціалістичних партій у березні 1917 р. в Києві виникли організації класового типу — Київська рада робітничих депутатів і Київська рада солдатських депутатів, які на заклик В.Леніна вони почали утворювати збройні формування бойовиків — Червону гвардію. З проголошенням 7 (20) листопада 1917 року III Універсалу Київ стає столицею Української народної республіки. Проте вже у січні 1918 року Київ стає ареною збройної боротьби між українськими та більшовицькими військами.

16 (29) січня вибухнуло збройне повстання робітників заводу «Арсенал». Лише 22 січня (4 лютого) повстання вдалося придушити силами Галицько-Буковинського куреню січових стрільців під керуванням Євгена Коновальця та Гайдамацького кошу Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Проте вже 26 січня (8 лютого) Києвом оволоділи загони Муравйова, вчинили криваву різанину. Проте, за умовами Берестейського миру, укладеного 27 січня (9 лютого) Центральна Рада могла розраховувати на військову підтримку країн Центральних держав, яка врешті змусила більшовицькі війська залишити Київ 1 березня.

29 квітня 1918 р., заручившись підтримкою німецьких військових властей, Павло Скоропадський вчинив державний переворот і усунув УЦР від влади, від цього моменту і до 14 грудня 1918 року Київ стає центром Української Держави. Після остаточної поразки Центральних держав у війні з Антантою, владу Скоропадського було повалено опозиційними до гетьмана українськими силами, і до 14 лютого 1919 у Києві базується Директорія УНР.

Проте з одностороннім скасуванням Берестейського миру і поновленням Українсько-більшовицької війни, у лютому 1918 Київ було взято радянськими військами, Київ стає столицею УСРР. У березні 1919 р. Раднарком УСРР, ВУЦВК і ЦК КП(б)У переїхали з Харкова до Києва. В цей період у Києві споруджуються тимчасові монументи радянського змісту та зносяться пам'ятники «царям та їхнім прислужникам». Разом з тим репресивні органи більшовиків жорстоко переслідували справжніх та уявних опозиціонерів, у їх катівнях загинули видатні постаті української історії, серед них — Володимир Науменко та ін.

30 серпня 1919 р. Київ було відвойовано об'єднанням Української галицької армії та армії УНР, проте вже наступного дня, 31 серпня 1919 Київ був взятий білогвардійськими військами, очолюваними Денікіним. Влада білогвардійців ознаменувалася численними розстрілами, жертвами яких стали члени більшовицького, і, особливо, боротьбистського підпілля, серед яких — колишній нарком освіти УСРР Гнат Михайличенко, поет Василь Чумак, а також єврейськими погромами.

Після поразки денікінців під Москвою, вже у грудні 1919 року Київ був відвойований більшовицькими військами. Проте столицею радянською України було обрано пролетарський Харків, а Київ залишився губернським центром.

За умов радянсько-польського протистояння, Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський уклали союзний договір та розпочали контрнаступ проти більшовиків. 7 травня 1920 року Київ був відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії.

Втім, за чисельністю збройних сил Польща значно поступалася радянській Росії, і вже у червні 1920 року Київ знову, вже остаточно, був узятий більшовиками. Роки тривалої війни призвели до занепаду міського господарства, розірвання економічними взаємин, а багато киян — промисловців і підприємців, діячів науки, культури, мистецтва — опинились в еміграції.

На початку 1920-х рр. було відновлено роботу комунальних мереж, трамвайного сполучення, з 1925 р. запроваджено автобусний рух. Були відбудовані основні київські підприємства: «Арсенал» (тоді — Червонопрапорнийц завод), завод кол. Гретера і Криванека (з 1922 р. — «Більшовик»), машинобудівний завод Млошевського (пізніше — завод Артема), Південноросійський машинобудівний завод (з 1924 р. — «Ленінська кузня»), цукеркова фабрика (пізніше — імені Карла Маркса). За проектом Є. Патона на руїнах Ланцюгового мосту було споруджено міст ім. Євгенії Бош. На суцільно перейменованих на честь комуністичних діячів вулицях і площах Києва споруджувалися нові пам'ятники та обеліски, характерним представником яких став монумент Карла Маркса (ск. Й.Чайков) на Радянському майдані.

1930-ті роки стали кульмінацією масових репресій, що проводилися радянською владою. Зокрема на території Києва проходили масові страти, чинені радянськими службами державної безпеки. В братських могилах в Биківні лежить приблизно 100 тисяч українців, майже половину з яких розстріляно в т.зв. Жовтневому палаці. Органи КДБ «списували» злочин на німців. Лише в кінці 80-х років ХХ ст. стала відома правда про Биківню. Щорічно 21 травня в Биковнянському лісі біля Києва проводиться день пам'яті жертв комуністичних репресій.

1934 року, після повернення столиці до Києва, місто зазнало кардинальної перебудови. Зокрема на Михайлівській площі було знесено Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого збудовано будинок ЦК КП(б)У. Було знищено також Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, барокові Богоявленський (Братський) та Микільський Воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, класицистичні храми Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги, численні церкви середини ХІХ — поч. ХХ ст. Розгром сакральних споруд супроводжувався фізичним винищуванням або засланням служителів культу усіх конфесій. Було знищено та перетворено на парк історичне кладовище на Аскольдовій могилі, зникло чимало інших визначних поховань.

У цей же час було споруджено ряд адміністративних будівель, серед яких будинок Верховної Ради та будинок РНК УРСР (тепер — будинок уряду). Споруджувалися також багатоповерхові будинки з центральним опаленням, гарячим водопостачанням, ліфтами. 1935 року в Києві було запущено перший тролейбус та введено в дію першу АТС.

Київ з Софійської дзвіниці, історичного центру міста

Друга світова війна обернулася для Києва низкою трагічних подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками. Вже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було взяте. При цьому у полон потрапило понад 665 тисяч бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо.

24 вересня органами НКВС було здійснено ряд вибухів, почалася пожежа Хрещатика та прилеглих кварталів. 29 та 30 вересня відбулося знищення євреїв у Бабиному яру, протягом цих днів загинуло понад 33 тисячі людей. 3 листопада було підірвано Успенський собор Києво-Печерської Успенської лаври (згідно однієї з версій — заздалегідь закладеними радянськими радіокерованими фугасами). На території міста було створено Дарницький та Сирецький концтабори, де загинули відповідно 68 та 25 тисяч полонених. На примусові роботи до Німеччини з Києва було відправлено понад 100 тисяч молоді. До кінця 1943 року населення міста скоротилось до 180 тисяч.

6 листопада Київ був відвойований радянськими військами. При цьому прагнення встигнути до «ювілейної» річниці жовтневого перевороту призвело до величезних людських втрат: здобуття Києва коштувало життя 417 тисячам бійців і командирів Червоної армії. На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто.

Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн. кв. м., 1 742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн. кв. м., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона кв. м; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство.

Перші повоєнні роки поначені інтенсивною відбудовою зруйнованого міста. У січні 1944 р. до столиці УРСР повернулися керівні державні і партійні установи, протягом 1943—1945 рр. було відбудовано 552 тис. кв. м. житла. Повністю було оновлено вулицю Хрещатик. 1948 року було завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, у 1949 році — споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім. Є.Патона, розпочалося будівництво метрополітену. Розвивався промисловий і науковий потенціал міста, саме в Києві 1950 року була створена перша в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 р. розпочав віщання перший в Україні телевізійний центр.

Київ залишався центром розвитку української національної культури. Проте вже 1946 року московська влада почала нову хвилю ідеологічних чисток, що знайшла відгук у Постановах ЦК КПУ «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», "Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про репертуар державних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» тощо.

Смерть Сталіна (1953) і прихід до влади Хрущова позначився послабленням диктатури. На хвилі ракетно-ядерної гонки і хімізації народного господарства у місті стрімко розвивалися науково-дослідні інститути АН УРСР. У 1957 році було засновано Обчислювальний центр АН УРСР, у 1960 р. в Інституті фізики було запущено атомний реактор. Того ж року в Києві пущена до ладу перша ділянка метрополітену, а населення міста перевищило мільйон жителів.

Послаблення ідеологічного пресингу викликало посилену творчу активність багатьох представниківтворчої інтелігенції. У Києві дебютували письменники — Іван Драч, Віталій Коротич, Ліна Костенко, композитори Валентин Сильвестров і Леонід Грабовський, на кіностудії ім. О. Довженка було створено легендарні кінострічки «За двома зайцями» (Віктор Іванов, 1961), «Тіні забутих предків» (Сергій Параджанов, 1964). Провідні київські художні колективи отримали можливість виступити за кордоном.

У той же час чергова атеїстична кампанія призвела до закриття ряду храмів, що відновили діяльність під час війни, знесення кількох культових споруд, було сплюндровано чимало історичних поховань, розгромлено Лук'янівське єврейське та караїмське кладовище площею понад 25 га. Нехлюйське ставлення до технологічних вимог призвело до масштабної Куренівської трагедії, тривалий час замовуваної владою. За нез'ясованих до кінця обставин у 1964 р. було знищено пожежею унікальні матеріали з фондів Державної публічної бібліотеки АН УРСР.

У 1960-ті років різко прискорилися урбанізаційні процеси, завдяки чому з 1959 по 1979 рр. загальна кількість постійних жителів Києва зросла з 1,09 до 2,12 млн. чоловік. В ці роки були зведені нові житлові масиви на лівому березі Дніпра — Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лівобережний, Комсомольський, Лісовий, Райдужний, пізніше — Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Осокорки та Позняки, споруджено також ряд багатоповерхових готелів — «Либідь» (17 поверхів, 1971 р.), «Славутич» (16 поверхів, 1972 р.), «Київ» (20 поверхів, 1973 р.), «Русь» (21 поверх, 1979 р.)., «Турист» (1980-ті, 26 поверхів).

Паралельно поширювалася мережа вищих навчальних закладів, створювалися нові культурні осередки (зокрема, Театр драми і комедії та Молодіжний театр), музеї, серед яких Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни з 62-метровою статуєю Батьківщини-матері.

Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. 1965 року відбулися перші масові арешти українських дисидентів (Б. і М. Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, А.Шевчук та ін.), наступні хвилі арештів прокотилися 1972 (В.Чорновіл, З.Антонюк, І.Дзюба, В.Стус) та на межі 1970-х-80-х років. Українська інтелігенція протестувала як проти репресій проти українців, так і проти вторгнення СРСР в Чехословаччину (1968), вимагали відновлення справедливості щодо кримськотатарського народу, боронили права віруючих. Безпрецедентними актом стало встановлення 1966 року Г.Москаленком та В.Куксою вночі на даху Київського інституту народного господарства українського національний прапору. В 1976 у Києві заснована Українська Гельсінкська Група, що сприяла захисту прав ув'язнених згідно Гельсінкських угод.

Припинення репресій та повернення політв'язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Наш час

У 1991 році Київ став столицею незалежної України, проте в місті досить важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. В цей час було добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

Файл:2025191.jpg

Вид на Мінтранс (2006 рік)

Ще у 1980-х, з розвитком комерційних відносин, з'явилися нові організовані бандитські угруповання — так званий рекет. Після цього у місті почали відбуватися перестрілки через розподіл сфер впливу. Така форма організованої злочинності масово існувала до середини 1990-х.
З 1991 року в Києві розпочала діяльність релігійна організація «Біле братство». Широко використовуючи друковану продукцію та психологічний вплив, її керівництво залучало до своїх лав сотні прихильників і нагнітало напругу у суспільстві. 10 листопада 1993 року представники секти захопили Софійський собор і намагалися здійснити самоспалення, але їм перешкодила міліція.

Влада та місцеве самоврядування

Центральні органи влади

У Києві розміщуються усі центральні органи влади України: Секретаріат Президента, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністерства, Конституційний та Верховний суди.

Місцева влада

Місцевим органом самоврядування є Київська міська рада. За результатами останніх виборів 25 травня 2008 року до ради потрапили представники блоку Леоніда Черновецького, блоку Юлії Тимошенко, блоку Віталія Кличка, блоку Литвина, Громадського активу Києва, партії Регіонів та блоку Миколи Катеринчука. Тоді ж міським головою було переобрано Леоніда Черновецького.
Функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади виконує Київська міська державна адміністрація. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

Адміністративний поділ

Файл:Райони Києва.png

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

Район	Населення[3]	Площа км2
Правий берег Дніпра:
Голосіївський район	228 тис.	156
Печерський район	134 тис.	201
Подільський район	186 тис.	34
Оболонський район	311 тис.	11
Святошинський район	326 тис.	101
Солом'янський район	305 тис.	40
Шевченківський район	223 тис.	27
Лівий берег Дніпра:
Дарницький район	302 тис.	133
Деснянський район	351 тис.	148
Дніпровський район	343 тис.	67

Дані про площу подані згідно Офіційного порталу Київської міської влади
1 — в різних джерелах дані різняться від 1,9 тис. га до 3,7 тис га)

Історичні місцевості

Правий берег Дніпра: Академмістечко Аскольдова могила Батиєва Гора Берковець Бессарабка Біличе Поле Біличі Борщагівка Братська Борщагівка Видубичі Виноградар Відрадний Вітряні гори Голосіїв Гончарі-Кожум'яки Грушки Ґалаґани Деміївка (Сталінка) Дорогожичі Жуляни Забайков'я Залізнична Колонія Звіринець Казенні Дачі Караваєві дачі Кинь-Ґрусть Китаїв Клов Конча-Заспа Кудрявець Куренівка Козине болото Корчувате Липки Лук'янівка

Микільська Борщагівка Михайлівська Борщагівка Мишоловка Мінський масив Мостицький масив Нивки Нова Забудова Новобіличі Оболонь Олександрівська Слобідка Паньківщина Петрівка Печерськ Пирогів Південна Борщагівка Поділ Пріорка Пуща-Водиця Рибальський острів Саперна Слобідка Саперне Поле Святошин Сирець Совки Солдатська Слобідка Солом`янка Софіївська Борщагівка Старе Місто Татарка Теличка Теремки Феофанія Чапаєвка Черепанова Гора Чоколівка Шполянка Шулявка

Лівий берег Дніпра: Березняки Биківня Бортничі Виґурівщина Вигурівщина-Троєщина Воскресенка Дарниця ДВРЗ Кухмістерська Слобідка Лівобережний масив Лісовий Микільська Слобідка Осокорки Передмостова Слобідка Позняки Райдужний масив Рембаза Русанівка (Київ) Село Шевченка Соцмістечко Стара Дарниця Троєщина Труханів острів Харківський масив Червоний Хутір

Демографія

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
поч. XII ст	30 000−35 000	—
1481	5000	+-35083.3%
1552	6000	+20.0%
1571	12 000	+100.0%
1742	15 000	+25.0%
1770	20 000	+33.3%
1771	17 000	−15.0%
1806	27 200	+60.0%
1811	23 300	−14.3%
1840	44 700	+91.8%
1863	68 400	+53.0%
1865	71 365	+4.3%
1874	116 774	+63.6%
1897	247 723	+112.1%
1905	333 000	+34.4%
1913	595 000	+78.7%
1919	544 369	−8.5%
1923	422 975	−22.3%
1926	512 088	+21.1%
1931	586 000	+14.4%
1933	608 000	+3.8%
1937	775 850	+27.6%
1939	846 724	+9.1%
1943	180 000	−78.7%
1959	1 104 334	+513.5%
1964	1 292 000	+17.0%
1970	1 631 908	+26.3%
1979	2 143 855	+31.4%
1981	2 248 000	+4.9%
1989	2 587 945	+15.1%
2001	2 611 327	+0.9%
2008	2 740 233	+4.9%
2014	2 868 702	+4.7%
2019	2 966 278	+3.4%

Київ — найбільше місто в Україні за кількістю жителів. Станом на грудень 2009 року за офіційними даними наявне населення Києва становить 2 782 тис. осіб. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом з незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб. Разом з навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням 5,2 млн. мешканців.^{[джерело?]}

Окрім українців, які складають більшість населення (близько 83%), в Києві проживають представники близько 130 національностей. Серед них — росіяни — 337,300 (13.1%), євреї — 17,900 (0.7%), білоруси — 16,500 (0.6%), поляки — 6,900 (0.3%), вірмени — 4,900 (0.2%), азербайджанці — 2,600 (0.1%), татари — 2,500 (0.1%), грузини — 2,400 (0.1%), молдавани — 1,900 (0.1%). Проте локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

За мовною ознакою, в 2002 р. 67% киян вважали рідною мовою українську, проте лише 18% спілкуються винятково українською, в той час як 48% спілкуються винятково російською та 34% спілкуються обома мовами в залежності від обставин.

За релігійною ознакою, в 2006 році 64% мешканців Києва назвали себе віруючими. Основну масу віруючих жителів Києва становлять православні, які є парафіянами Київського (67% віруючих) або Московського (18%) Патріархату. Порівняно невелика частина віруючих або відноситься до яких-небудь інших конфесій (3%), або взагалі утрудняється ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12%).

Економіка

У 2005 році ВРП склав 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — 12000$; Середня заробітна плата — 280$.

Зростання ВРП у 2006 році — 5.3%. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 2.7 мільярди доларів, експорт — 4.13 мільярдів доларів.

На Київ припадає 5,6% населення України, 20% ВВП, 30% прямих іноземних інвестицій. ВРП на душу населення на 75% вищий за середній по країні (6800$).

У 2004 році 1,35 мільйонів мали роботу, із них 884 тисяч (65.6%) на великих та середніх підприємствах. 79% працюють в сфері послуг, із них 23% — у сфері торгівлі, 15% — у сфері нерухомості. Лише 21% зайнято у промисловому виробництві. Сфера послуг надає понад 82% ВРП міста, та понад 30% обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5%.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси.

Промисловість

Київ — один з найбільших індустріальних центрів України. У 2008 році обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 35 496,1 млн. гривень (близько 4% від загальноукраїнського обсягу). В структурі реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-жовтень 2009 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (24,4%) та на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (22,1%). У Києві, зокрема, розміщені заводи харчових компаній Оболонь, Росинка, Славутич, Рошен (Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса), Олком (Київський маргариновий завод), а також відомий у світі АНТК імені Антонова та фармацевтична фірма Дарниця.

Заробітна плата

Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата — 1886 грн. на місяць. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві — 1 673 грн., у транспорті та зв'язку — 2256 грн., в торгівлі — 1784,88 грн., у промисловості — 1693 грн., в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги — 859 грн., в освіті — 1237 грн., в державному управлінні — 3012 грн., в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг — 1 730 грн.

Транспорт

Київ є значним транспортним вузлом України. До числа транспортних магістралей міста Києва відносяться автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають мости через р. Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер.

Аеропорти

Київ обслуговують три аеропорти: міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований у 29 км на схід від Київа; міжнародний аеропорт «Жуляни», на південно-західній околиці міста; вантажний аеропорт «Гостомель», розташований 12 км на на північний-захід від Київа.

Залізниця

Залізничний вокзал «Київ-пасажирський»

Київ — потужний залізничний вузол. В Києві розташовано головне управління Південно-Західної залізниці. Головна станція — Київ-Пасажирський.

Залізничні маршрути розходяться від Києва у п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростеньскому (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінковському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також по Києву проходить т.зв. «Північне Кільце», що проходить від ст. Київ-Волинський і ст. Святошин через ст. Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський до ст. Дарниця. Всі магістральні залізниці електрифіковані. Крім магістральних, існує відомча неелекрифікована гілка від ст. Київ-Петрівка до Вишгороду та місцеві залізничні колії промислового призначення.

В вересні 2009 відкрито першу чергу міської електрички, в перспективі планується організація кільцевої лінії, що з'єднає радіуси метрополітену.

Річковий транспорт

Швидкісний теплохід «Хвиля» біля київського причалу

Київський річковий порт був заснований в липні 1897 року по завершенню будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Поштової площі до станції метро «Дніпро». В радянські часи по Дніпру регулярно виконувались як вантажні перевозки, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. В сучасності рейси по Дніпру вважаються нерентабельними — виконуються в основному прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

В Києві значно розвинута система метрополітену. З 1960 року побудовано 3 лінії загальною довжиною 59,9 км, що налічують 46 станцій, які обслуговують приблизно 1,4 млн. пасажирів щодня (станом на 2009). Багато станцій метрополітену є пам'ятниками історії та культури. Сьогодні станції метро вщент заклеєні рекламою. На даний час проводиться спорудження четвертої та проектування п'ятої лінії метро.

Трамвай

Трамвай марки Т3СУ-5848 у Києві

Київ був першим містом Російської імперії та одним із перших в Європі, в якому було відкрито рух трамваїв. Перший трамвай було запущено в червні 1892 р. на лінії 1,5 км по Олександрівському узвозу (тепер — Володимирський узвіз). В 1948 р. в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамваю від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка.

В 1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний об'єм перевозок сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадає, на 2005 рік відповідні показники зменшились до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний об'єм перевозок склав близько 175,6 млн. Після реконструкції мосту Патона в 2005 році трамвайна мережа міста була розірвана на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну.

Фунікулер

Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений з ініціативи і коштом товариства Київської міської залізниці як ефективний спосіб скорочення шляху з Верхнього міста на Поділ та у зворотному напрямку. Введено в дію в травні 1905 р. Довжина шляху склала 193 м. Зазнавав реконструкцій у 1928 (був подовжений на 38 м), 1958 та 1984 роках.

Тролейбус

Тролейбус марки «Škoda» у Києві.
Див. також Фотогалерею.

Роботи по організації тролейбусного руху в Києві були розпочаті у 1934 р. з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала вул. Червоноармійська (зараз В. Васильківська). В повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

З 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського завод електротранспорту (вироблялись в 1991-94), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) та Львівського автомобільного заводу.

На 2000 р. в Києві діяло 35 тролейбусних маршрути. Довжина мережі досягла 324,9 км, парк складає 640 машин, з яких 24% — замортизовані. В травні 2006 р. кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Вперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року. Фактично ж повноцінна робота автобусу розпочалася лише 1925 року. Тоді на єдиному маршруті працювало 2 автобуси. Тепер у Києві діє бл.90 автобусних маршрутів, які охоплюють собою усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Московський міст

Перший капітальний міст через Дніпро був споруджений в 1853 році — так званий Ланцюговий міст. В 1870 році було розпочато будівництва металевого залізничного моста під керівництвом військового інженера А. Е. Струве, другий залізничний міст — Петрівський — споруджений в 1929 році. У районі нинішнього моста Патона існував також т.зв. Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. Під час Великої Вітчизняної Війни всі мости через р. Дніпро були зруйновані. Після звільнення Києва (6.11.1943) були споруджені тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 7 мостів, з них 4 автомобільні — Московський, міст метро, міст Патона та Південний, два залізничних — Дарницький та Петрівський, а також пішохідний міст.

Культура

Київ, Андріївська церква.

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Архітектура

Найбільш давні будови Києва відносяться до XI—XII сторіч, коли Київ був центром потужної європейської держави — Русі. Зберіглися також будинки XVII—XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX століття, та початку ХХ століття, виконані у стилі модерн та конструктивізму. Загалом у місті збереглося бл.3000 споруд 11-поч.20 ст., зокрема понад 70 храмів тих часів. До числа найзначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують наступні:

Золоті ворота Софійський собор (XI ст.) комплекс споруд Києво-Печерської лаври (XI—XVIII ст.) Кловський палац Маріїнський палац Червоний корпус КНУ Будинок з химерами Будівля Національного банку

Видубицький монастир (XI ст.) Михайлівський Золотоверхий собор церква Спаса на Берестові (XII ст.) Воскресенська церква Андріївська церква Набережно-Микільська церква Покровська церква Троїцька церква

В числі пам'яток новітньої епохи:

• Київський метрополітен
• Кабінет міністрів
• Президентський секретаріат
• Висотний будинок «Дружба» на Хрещатику

Пам'ятники та скульптури

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, сульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. Будучи впродовж історії завжди містом мультикультурним, в Києві в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деяке їх число, в тому числі і з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання і/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

Хмарочоси Київа

Місто славиться своїми історичними і сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з'явилися в Київі, ще на початку ХІХ століття: Київський Париж (1901 рік), Хмарочос Гінзбурга (1912 рік). В роки відбудови міста, в Києві збудували такі відомі хмарочоси як: Кінотеатр «Дружба» і Готель «Москва» (з 2001 року — готель «Україна»).

Зараз у Київі знаходиться п'ятірка найвищих хмарочосів України: БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2, будівля Вищого Адміністративного Суду і майже завершений Бізнес центр "Континенталь.

Музика

Театр опери і балету ім. Т.Шевченка.

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є — Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проходять також в Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків..

Концерти розважальної музики проходять у Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeДом та інших залах.. В теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проходять також на Співочому полі.. Популярними музичними осередками міста є також «Джаз Клуб» та клуб "Бабуїн" .

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики — КиївМузикФест, Форум музики молодих, Музичні прем'єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики — Червона Рута, Країна мрій та інші . Визначною музичною подією 2005 року стало проведення у Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невід'ємною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів — пам'яті В.Горовиця, диригентів — ім. С.Турчака, хорових колективів — ім. М.Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М.Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів — Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

Образотворче мистецтво

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені у київських музеях — Національному художньому музеї, Музеї російського мистецтва та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», ряді галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олесандр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках в Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрямки європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 р., коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х рр українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні, зокрема це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Спорт

Файл:Nsk.jpg

Триває реконструкція НСК «Олімпійський»

Найпопулярнішим командним видом спорту у Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» неодноразово ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста. В чемпіонаті країни місто також представляють клуби «Оболонь» та «Арсенал» (останній, щоправда, домашні матчі проводить у Борисполі). Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який зараз разом з БК «Київ» виступає в об'єднаній Українській Суперлізі. В вітчизняному жіночому баскетболі лідируючі позиції займає київська команда ТІМ-СКУФ. Найсильнішою хокейною командою України є клуб «Сокіл» (домашні поєдинки проводить у Броварах). В радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чампіонат країни та європейські клубні трофеї. Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», на якому наразі здійснюється реконструкція, Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь».

У 1913 році на стадіоні Спортивне поле, першому стаціонарному стадіоні Російської імперії, проходили ігри Всеросійської олімпіади.

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України. 2012 року на НСК «Оліпмпійському» заплановано проведення матчів Чемпіонату Європи з футболу 2012.

Парки

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський парк, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк перемоги, Пушкінський парк, Зоопарк.

Найбільш масово кияни та гості міста відвідуть Національний ботанічний сад в пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва та міську виставку квітів, яка більше півстоліття щорічно проводиться на співочому полі у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

Освіта та наука

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Починаючи з 9 ст. Київ був важливим центром інтелектуального процесу в Східній Європі

Починаючи з кінця XVII ст., Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних вчених

У 1834 р. був відкритий перший в історії Києва Університет — Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром

І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр. Тут є 18 вузів:

• Київський національний університет імені Тараса Шевченка
• Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
• Національний медичний університет імені Олександра Богомольця
• Національний університет Києво-Могилянська академія
• Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
• Національна музична академія
• Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
• Національний авіаційний університет
• Київський національний університет будівництва і архітектури (КНУБА)
• Академія архітектури й будівництва
• Національний аграрний університет
• Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова
• Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв
• Київський національний університет культури і мистецтв
• Київський національний торговельно-економічний університет (КНТЕУ)
• Київський міжнародний університет (КиМУ)

а також численні установи Національної академії наук України (НАНУ):

• Український нафтогазовий інститут

Міста-побратими

Місто	Країна	Дата угоди
Тампере	Фінляндія	30 грудня 1954
Лейпциг	Німеччина	7 жовтня 1956
Флоренція	Італія	27 липня 1967
Братислава	Словаччина	3 квітня 1969
Кіото	Японія	7 вересня 1971
Тулуза	Франція	9 червня 1975
Оденсе	Данія	22 квітня 1989
Единбург	Велика Британія	17 липня 1989
Мюнхен	Німеччина	6 жовтня 1989
Ухань	КНР	19 жовтня 1990
Вільнюс	Литва	21 червня 1991
Чикаго	США	17 червня 1991
Торонто	Канада	29 липня 1991
Анкара	Туреччина	10 лютого 1992
Відень	Австрія	26 травня 1992
Париж	Франція	7 листопада 1992
Москва	Росія	22 жовтня 1992
Краків	Польща	19 лютого 1993
Гельсінки	Фінляндія	12 березня 1993
Кишинів	Молдова	1 жовтня 1993
Тсване	ПАР	5 жовтня 1993
Будапешт	Угорщина	19 жовтня 1993
Пекін	КНР	13 грудня 1993
Варшава	Польща	4 лютого 1994
Гавана	Куба	21 лютого 1994
Таллінн	Естонія	7 грудня 1994
Єреван	Вірменія	14 вересня 1995
Афіни	Греція	12 листопада 1996
Мінськ	Білорусь	5 липня 1997
Софія	Болгарія	11 вересня 1997
Баку	Азербайджан	12 вересня 1997
Мехіко	Мексика	25 вересня 1997
Бішкек	Киргизстан	2 жовтня 1997
Брюссель	Бельгія	8 грудня 1997
Ташкент	Узбекистан	16 січня 1998
Рига	Латвія	29 травня 1998
Астана	Казахстан	11 червня 1998
Сантьяго-де-Чилі	Чилі	5 серпня 1998
Стокгольм	Швеція	24 березня 1999
Тбілісі	Грузія	29 травня 1999
Рим	Італія	2 листопада 1999
Єрусалим	Ізраїль	20 лютого 2000
Ріо-де-Жанейро	Бразилія	4 вересня 2000
Бразиліа	Бразилія	5 вересня 2000
Буенос-Айрес	Аргентина	7 вересня 2000
Лісабон	Португалія	26 жовтня 2000
Ашгабат	Туркменістан	14 травня 2001
Тріполі	Лівія	29 травня 2001
Волгоград	Росія	11 липня 2001
Санкт-Петербург	Росія	27 липня 2001
Улан-Уде	Росія	8 жовтня 2001
Республіка Комі	Росія	6 грудня 2001
Белград	Сербія	4 червня 2002
Ошська область	Киргизстан	1 липня 2002
Женева	Швейцарія	29 вересня 2003
Махачкала	Росія	5 березня 2004
Джакарта	Індонезія	30 травня 2005
Сучжоу	КНР	14 червня 2005
Ліма	Перу	14 жовтня 2005

Джерела та література

1. М. О. Рибаков «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва», «Кий», 1997
2. История Киева, в 3 т., 4-х книгах, Киев, «Наукова думка», 1982
3. Дан Берест «ЛІТОЧИСЛЕННЯ КИЄВА з 640 року до н.д.»

Див. також

• Житлово-комунальне господарство Києва

Посилання

• Офіційний веб-портал київської міської влади
• Головне управління статистики у м. Києві
• Енциклопедія Києва
• Проект «Цікавий Київ» (рос.)
• Київський туристичний веб-портал
• Музеї Києва
• Мапа Києва
• Як тебе не любити, Києве мій!
• Фото та об'єкти Києва на мапі
• Офіційний сайт до дня Києва
• Київ 360 - віртуальний Київ (панорами)
• Київський трамвай