Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (лютий 2015)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за лютий 2015 року.

Список загиблих за лютий 2015 року[ред. | ред. код]

Світлина Емблема Прізвище, ім'я,
по батькові
Про особу Дата смерті Обставини смерті

Лютий[ред. | ред. код]

2073 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Копиця Олександр Вікторович
(Позивний «Дадді»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-01-1515 січня 1977, Куп'янськ Харківська область. Проживав у м. Харків. Солдат резерву, водій резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». 02015-02-011 лютого 2015 Вранці машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве, було обстріляно, загинули двоє бійців батальйону, «Медок» і «Дадді». Поховали воїна на 15-му міському кладовищі Харкова.[1][2]
2074 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Реута Андрій Олександрович
(Позивний «Медок»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01983-01-033 січня 1983, Суми. Солдат резерву, стрілець-санітар резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Закінчив Сумський державний університет, інженер. У вільний час займався страйкболом, виступав за сумську «збірну Франції». Брат і батько Андрія також пішли до армії. 02015-02-011 лютого 2015 Вранці машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве, було обстріляно. Андрій загинув на місці. Похований на Центральному кладовищі Сум на Алеї Почесних громадян.[1][3]
2075 Дудаэв.jpg Flag of Chechen Republic of Ichkeria.svg Мунаєв Іса Ах'ядович 01965-05-2020 травня 1965, Янді Ачхой-Мартановський район ЧечняЧеченська Республіка Ічкерія. Чеченський доброволець, командир Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Бригадний генерал Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія. Учасник Першої та Другої чеченських воєн, міністр внутрішніх справ Ічкерії, військовий комендант Грозного (1999–2000). З літа перебував в Україні, де створив батальйон добровольців для захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув вранці в бою з російськими збройними формуваннями в районі Чорнухине - Дебальцеве під час проведення бойової операції спільно із батальйоном Донбас.[4][5]
2076 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Римар Павло Андрійович 01980-07-088 липня 1980, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Мав вищу педагогічну освіту. Добровольцем пішов до батальйону тероборони, з липня 2014 року ніс службу на блокпостах на в'їзді у Крим. Залишилася мати. 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових, 11 отримали поранення.[6][7]
2077 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Кулинець Назарій Вікторович 01989-08-1717 серпня 1989, Млинівці (Зборівський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[6][8]
2078 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Наливайчук Юрій Богданович 01977-09-1515 вересня 1977, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися дружина та донька-другокласниця. 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[6][9]
2079 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Вернигора Вадим Васильович 01987-12-044 грудня 1987, Дорофіївка (Підволочиський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Працював на машинобудівному заводі «Мотор Січ». Записався добровольцем у батальйон ще навесні 2014 року, з липня ніс службу на блокпостах на в'їзді у Крим. Залишилися молода дружина та двомісячна донечка. 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[6][10]
2080 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Чухась Руслан Іванович 01971-08-2424 серпня 1971, Новокатеринівка (Красногвардійський район) АР Крим. Проживав в смт Гусятин Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися батьки та троє дітей. 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[6][11]
2081 6-й БТрО ЗСУ «Збруч».png Україна Сикліцкий Назарій Олексійович 01984-10-1717 жовтня 1984, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися брат-близнюк та сестра. 02015-02-011 лютого 2015 На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових, 11 отримали поранення.[6][12]
2082 80-а аеромобільна бригада.svg Україна Невеличук Сергій Васильович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01967-11-066 листопада 1967, Брюховичі (Львів). Старший лейтенант, командир 1-ї гаубичної батареї 80-ї окремої аеромобільної бригади. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Підприємець і громадський діяч, один з лідерів ГО «Я львів'янин». У підприємницькому середовищі мав прізвисько «Генерал». У 2010 році на виборах до Львівської міськради балотувався від партії «Україна соборна». Залишилася дружина, син та донька. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув поблизу села Передільське під Луганськом. Поховають Сергія на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №76.[13]
2083 128-а механізована бригада.svg Україна Ковальчук Микола Михайлович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01995-12-077 грудня 1995, 19 років, Донецьк. Проживав у м. Київ (район Дніпровський). Солдат, стрілець-зенітник 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Проходив військову службу за контрактом. Залишилися батьки та сестра. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув в районі міста Дебальцеве. Похований на Лісовому кладовищі Києва.[14]
2084 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Денисів Ігор Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-10-1717 жовтня 1976, Новоселиця (Долинський район) Івано-Франківська область. Солдат, снайпер, водій 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Після одруження проживав у с. Княжолука. Залишилися дружина та двоє дітей: 14-річний син та 12-річна донька. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув у результаті мінометного обстрілу блокпосту «Хрест» під Дебальцеве.[15]
2085 17-а танкова бригада.svg Україна Головін Дмитро Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-06-099 червня 1981, Володимир-Волинський Волинська область. Старший солдат 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Закінчив Нововолинське профтехучилище, пройшов строкову службу в Збройних силах України. Деякий час працював у ТОВ «Гербор-Холдинг». Був мобілізований влітку 2014 року. Отримав поранення, та пробувши у відпустці всього десять днів, повернувся на передову. Без батька залишилися 12-річний син і 8-річна донька, які мешкають з бабусею. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув у Попаснянському районі Луганської області.[16]
2086 17-а танкова бригада.svg Україна Человський Дмитро Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01980-10-3030 жовтня 1980, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, механік-водій розвідроти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював на шахті «Гвардійська». Залишилася дружина та 7-річна донька. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув у зоні АТО. Похований на кладовищі селища «Веселі Терні» (Кривий Ріг).[17]
2087 17-а танкова бригада.svg Україна Денисюк Василь Захарович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01982-12-1919 грудня 1982, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, старший механік-водій танкової роти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). У сім'ї був молодшим з чотирьох синів. З 2003 року почав працював вантажником у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». У 2007 році став водієм гірничотранспортного цеху гірничого департаменту на цьому ж комбінаті, працював на автомобілі КрАЗ. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Після війни збирався одружитись. Залишилася мати. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області на опорному пункті «Дзига». Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку «Егер» загинув на місці (командир, механік-водій і навідник). Для ідентифікації проводилася експертиза ДНК, але вона не дала результату. Особу встановили через розслідування обставин загибелі. 15 квітня у Кривому Розі воїна провели в останню путь. Похований у селі Трудолюбівка (Широківський район).[18][19]
2088 17-а танкова бригада.svg Україна Ткачук Костянтин В'ячеславович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-09-1818 вересня 1990, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, навідник 3 танкової роти 1 танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював помічником машиніста електровозу на Інгулецькому ГЗК. Мобілізований 31 липня 2014 року. 02015-02-011 лютого 2015 Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку загинув на місці. Тіло воїна було вивезено волонтерами місії «Чорний тюльпан» 11 лютого, ідентифікація проводилась за експертизою ДНК. 19 березня з воїном попрощались в Інгульці (Кривий Ріг).[18][20]
2089 17-а танкова бригада.svg Україна Осташевський Олексій Сергійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-06-011 червня 1991, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир танку 8-ї танкової роти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 02015-02-011 лютого 2015 Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку загинув на місці. Тіло воїна було вивезено волонтерами місії «Чорний тюльпан» 11 лютого, ідентифікація проводилась за експертизою ДНК. 17 квітня 23-річного танкіста поховали у Кривому Розі.[18][21]
2090 Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Україна Дюс Сергій Миколайович 01980-04-1414 квітня 1980, Велика Лінина Старосамбірський район Львівська область. Старший солдат, водій бензовозу 8-го ПОП НГУ, в/ч 3028 (Калинівський полк, колишній «Ягуар»). Військовослужбовець військової служби за контрактом. Двічі у складі миротворчого континенту по півроку служив у Ліберії. Навесні й улітку 2014 проходив службу в Чугуєві на Харківщині, на третю ротацію був відряджений у Сватове. Доставляв паливно-мастильні матеріали до військової техніки. Залишилися мати, дружина та двоє маленьких дітей, 10-річна донька та 6-річний син. 02015-02-022 лютого 2015 Загинув у м. Сватове (Луганська область), від наскрізного вогнепального поранення голови. Похований у Великій Лінині.[22][23]
2091 Kyivska Rus.jpg Україна Гуріч Сергій Миколайович
(Позивний «Йожик»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01987-12-1515 грудня 1987, Кожанка Фастівський район Київська область. Старший солдат 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Захоплювався розведенням голубів. Призваний за мобілізацією у червні 2014 року. Залишилися батьки. 02015-02-022 лютого 2015 Під час транспортування боєприпасів в напрямку Дебальцеве БТР військових було підірвано із засідки.[24][25]
2092 Kyivska Rus.jpg Україна Сабадаш Андрій Васильович
(Позивний «Старшина»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01971-01-2828 січня 1971, Кожанка Фастівський район Київська область. Старшина 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Сім'я Андрія розпалась після того як загинув його син, і колишня дружина з донькою жили окремо. Щоб забезпечувати їх та 78-річну матір, Андрій працював на кількох роботах. Призваний за мобілізацією 11 червня 2014 року, з 20 серпня перебував у зоні АТО, в батальйоні відповідав за тактику бою та справність техніки. Залишилися мати та донька.[26] 02015-02-022 лютого 2015 Під час транспортування боєприпасів в напрямку Дебальцеве БТР військових було підірвано із засідки. Андрій загинув в одному бою із земляком Сергієм Гурічем. Вважався зниклим безвісти, наприкінці лютого був ідентифікований серед загиблих. Поховали воїна 1 березня в смт Кожанка.[27]
2093 Kyivska Rus.jpg Україна Гултур Денис Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01986-05-2020 травня 1986, Сергіївка (Новотроїцький район) Херсонська область. Зі шкільних років проживав у м. Славутич Київська область. Старший солдат, майстер відділення технічного обслуговування автомобільної техніки роти забезпечення 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Закінчив Чернігівське профтехучилище №18, за спеціальністю електрозварник ручного зварювання, монтажник технологічного обладнання і конструкцій. Працював за фахом, служив у Збройних силах. З 2008 року і до мобілізації працював у ВП «Атомремонтсервіс» ДП «НАЕК «Енергоатом» слюсарем 4 розряду в цеху з ремонту тепломеханічного обладнання. Мобілізований у червні 2014 року. 02015-02-022 лютого 2015 Загинув у бою від чисельних осколкових поранень в районі Дебальцеве поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області. Російські бойовики після бою дзвонили рідним з його телефону, через місяць тіло героя було передано українській стороні.[28]
2094 Kyivska Rus.jpg Україна Шайдюк Віталій Вікторович
(Позивний «Куб»)
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01971-12-2020 грудня 1971, Попільня Житомирська область. Проживав у місті Біла Церква Київська область. Майор, військовослужбовець роти матеріального забезпечення 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Закінчив військове училище та військову академію, служив у Збройних Силах України, потім звільнився в запас. Мобілізований влітку 2014 року. Залишилися батьки-пенсіонери, сестра, дружина та донька-студентка. 02015-02-022 лютого 2015 Загинув у бою в районі Дебальцеве. Супроводжуючи вантаж, військові потрапили у засідку поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області. Поховають Віталія 28 лютого у Попільні.[29]
2095 128-а механізована бригада.svg Україна Охмак Іван Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-06-088 червня 1991, Лугове (Дубровицький район) Рівненська область. Старший солдат, водій польового вузла зв'язку 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 02015-02-022 лютого 2015 Виконував бойове завдання з усунення пошкоджень зв'язку в базовому таборі під Дебальцеве. У цей час було здійснено мінометний обстріл, у результаті чого Іван загинув.[30]
2096 79 OAeMBr ZSU.png Україна Шакула Андрій Юрійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01984-01-055 січня 1984, Любоіванівка Арбузинський район Миколаївська область. Солдат 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року. Залишились батько та брат. 02015-02-022 лютого 2015 Загинув від осколкового поранення в районі аеропорту Донецька у результаті обстрілу.[31]
2097 95-оаембр.svg Україна Стельмах Олександр Миколайович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01990-08-088 серпня 1990, Хомутець (Брусилівський район) Житомирська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, випускник 2013 року (Комплекси, прилади та пристрої артилерійської розвідки). Молодший брат Олександра навчається в Національній академії внутрішніх справ. 02015-02-022 лютого 2015 Загинув поблизу селища Піски (Ясинуватський район) в районі Донецького аеропорту.[32]
2098 95-оаембр.svg Україна Непоп Костянтин Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-09-2525 вересня 1979, Хотянівка Вишгородський район Київська область. Сержант, командир відділення 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Брав участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Працював водієм у ТОВ «Автолайн». Депутат Вишгородської районної ради по Хотянівському округу №29, член партії «УДАР». Мобілізований як доброволець у червні 2014 року. У вересні під час бойових дій був поранений та відразу після реабілітації повернувся на фронт. 02015-02-022 лютого 2015 В районі аеропорту Донецька автомобіль, на якому рухалися українські бійці, підірвався на фугасі, внаслідок чого Костянтин загинув.[33]
2099 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Стадник Микола Степанович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01967-09-1111 вересня 1967, Узин Київська область. Старший прапорщик, військовослужбовець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Проходив військову службу в Угорщині, потім в Узині та м. Біла Церква. Звільнившись в запас працював на різних роботах, у тому числі в ЗОШ №1 міста Узин заступником директора з господарської роботи, переймався питанням створення у школі музею першого українського космонавта Поповича.[34] У серпні 2014 року був призваний до військової частини в місто Ужгород та звідти направлений у зону АТО. 02015-02-022 лютого 2015 Отримав важкі поранення в бою 29 січня, був доставлений до Харківського військового шпиталю. Під час операції 2 лютого Микола помер. Похований в Узині.[35]
2100 UA army main.jpg Україна Сніжок Ігор Сергійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01973-12-066 грудня 1973, Куликівка Чернігівська область. Проживав у м. Чернігів. Підполковник, начальник Служби військових сполучень тилу Командування Сухопутних військ Збройних сил України. У 1997 році закінчив Київське вище військове інженерне училище зв'язку. Служив на різних посадах в Кадровому центрі Сухопутних військ, з червня 2012 року обіймав посаду начальника Служби військових сполучень тилу, нагороджений медалями та відзнаками. Залишилися дружина, донька та син. 02015-02-033 лютого 2015 Загинув поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу.[36]
2101 UA army main.jpg Україна Янченко Дмитро Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-09-3030 вересня 1989, Бровари Київська область. Солдат 15-ї бригади мобільного вузла зв'язку сектора «С». Батько Дмитра помер, і він став опорою для матері, у якої був єдиною дитиною. Почав працювати ще в старших класах школи, підробляв на «Сапсані». У 2007 році пішов в армію, потім працював монтажником метало-пластикових вікон. Грав у футбол в броварській ФК «Юніон», допомагав дитячому будинку. Був активним учасником Революції Гідності у Києві, чергував на броварському блокпосту, патрулював місто та захищав вулиці від «тітушок». Пішов до військкомату добровольцем, мобілізований влітку 2014 року до військової частини зв'язку у Семиполках. Залишилася мати. 02015-02-033 лютого 2015 Близько 8:00 під час масованого мінометного обстрілу позицій вузла зв'язку 15 бригади під Дебальцеве міна розірвалася за кілька метрів від групи військових. Дмитро загинув, ще кілька солдат отримали поранення.[37]
2102 17-а танкова бригада.svg Україна Мажуга Микола Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-06-2525 червня 1981, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, снайпер 2-го взводу окремої роти снайперів 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 02015-02-033 лютого 2015 Загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО.[38]
2103 17-а танкова бригада.svg Україна Селищев Олексій Сергійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01992-08-2727 серпня 1992, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир танку 2 танкової роти 1 танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 02015-02-033 лютого 2015 Загинув під час несення служби на взводному опорному пункті «Станіслав» в районі Дебальцеве у результаті мінометного обстрілу. 1 березня з Олексієм попрощались у Кривому Розі.[39]
2104 20-й батальон территориальной обороны Днепропетровской области.jpg Україна Токмаков Сергій Юрійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01966-01-1212 січня 1966, Дніпропетровськ. Народився у Донецькій області, проживав у Дніпропетровську. Солдат 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області). Залишилися батько, дружина та донька. 02015-02-033 лютого 2015 Загинув в районі м. Авдіївка Донецької області під час мінометного обстрілу.[40]
За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 4 військовослужбовця, ще 25 отримали поранення.[41]
2105 17-а танкова бригада.svg Україна Слюсаренко Артем Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01984-11-2525 листопада 1984, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, майстер-гранатометник взводу технічного забезпечення 1-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). До мобілізації працював гірником на шахті «Гвардійська». 02015-02-044 лютого 2015 Помер у Харківському шпиталі, куди був доправлений із зони АТО.[38][42]
2106 3 бат 79 ОАеМБр.png Україна Гавеля Богдан Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01974-09-055 вересня 1974, Кременчук Полтавська область. Сержант, гранатометник 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). На фронт пішов добровольцем. Залишилися батьки, донька. 02015-02-044 лютого 2015 Близько 11:00 в Широкине (Новоазовський район Донецька область) з протитанкової та стрілецької зброї було обстріляно патруль ЗСУ, загинули двоє військових, ще двоє отримали поранення.[43][44]
2107 3 бат 79 ОАеМБр.png Україна Зайченко Олександр Михайлович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01975-10-033 жовтня 1975, Київ (район Оболонь). Солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Залишилися дружина та двоє дітей. 02015-02-044 лютого 2015 В Широкине (Новоазовський район Донецька область) з протитанкової та стрілецької зброї було обстріляно патруль ЗСУ, загинули двоє військових, ще двоє отримали поранення.[43][45]
2108 17-а танкова бригада.svg Україна Іткалюк Юрій Герасимович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01966-04-2323 квітня 1966, Рудливе Млинівський район Рівненська область. Прапорщик, механік-водій танку 3-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг), в/ч пп В3675. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилась дружина та двоє синів. 02015-02-044 лютого 2015 Загинув під час виконання бойового завдання у зоні АТО внаслідок підриву танка. Екіпаж танку відбивав наступ російських збройних формувань, прикриваючи українські підрозділи.[46]
2109 93-я механізована бригада.png Україна Гунько Юліан Олександрович
(Позивний «Конь»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-08-1616 серпня 1990, Благовіщенка (Дніпропетровський район) Дніпропетровська область. Старший солдат, механік-водій танкового взводу 93-ї окремої механізованої бригади. Мобілізований у квітні 2014 року. 02015-02-044 лютого 2015 Після успішного виконання бойового завдання з розмінування мінного поля під час відходу танк підірвался на фугасі. Юліан загинув, ще двоє членів екіпажу отримали контузію.[47]
2110 Azov Batallion logo.jpg Україна Криворученко Степан Гаврилович
(Позивний «Вуж»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-10-1818 жовтня 1969, Сарни Рівненська область. Мешкав у м. Феодосія АР Крим. Капітан, командир розвідгрупи Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. З 12 років мешкав у Криму. Служив в радянській армії у підрозділі спецпризначення. По тому служив в апараті управління МВС України в АР Крим в Сімферополі, був одним із тих, хто створював кримський підрозділ "Беркут". Звільнився у званні капітана міліції. Займався самбо, брав участь у міжнародних змаганнях, бронзовий призер чемпіонату в Європі, відкрив школу дзюдо в Феодосії. У березні 2014 виступив проти російських окупантів, допомагав українським військовим, захищав феодосійський батальйон морської піхоти, чергував біля військової частини. Після окупації Криму російськими військами залишив квартиру у Феодосії та переїхав з дружиною до м. Бориспіль (Київська область). У серпні 2014 записався до добровольчого батальйону МВС "Золоті ворота", 11.11.2014 зі своєю групою перейшов у полк «Азов». За два місяці інтенсивних занять зробив зі своєї групи злагоджений бойовий підрозділ. З 25.01.2015 виконував завдання в обороні Маріуполя. Залишились мати, дружина та донька. 02015-02-055 лютого 2015 Розвідгрупа полку «Азов» під час виконання бойового завдання на північній околиці села Дзержинське (Новоазовський район) поблизу міста Маріуполь потрапила у мінну засідку. Боєць, який йшов попереду зачепив «розтяжку». Капітан Криворученко йшов другим, більшість осколків вразили саме його. Поховали воїна на Рогозівському кладовищі Борисполя.[48]
2111 92-а механізована бригада.svg Україна Зерній Євген Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-04-2626 квітня 1977, Зміївський район Харківська область. Сержант, заступник командира гранатометного взводу 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією 7 серпня 2014 року. Залишилася дружина та син. 02015-02-055 лютого 2015 Загинув поблизу міста Дебальцеве від осколкових поранень не сумісних із життям. Похований 8 лютого 2015 року в Зміївському районі.[49]
2112 Kyivska Rus.jpg Україна Кравчук Вадим Анатолійович
(Позивний «Бача»)
01962-06-2626 червня 1962, Київ. Солдат, навідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Залишилися троє дорослих синів. 02015-02-055 лютого 2015 Загинув під час артилерійського обстрілу польового складу БК в районі села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве. Тіло не знайдене. Визнаний загиблим за показами свідків та рішенням суду.[50][51][52]
2113 128-а механізована бригада.svg Україна Орляк Олександр Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-09-066 вересня 1990, Тернопіль. Молодший сержант, командир гармати протитанкового взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 2009 року закінчив Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж за спеціальністю «кухар-кондитер». Працював у закладах громадського харчування Тернополя, хотів стати підприємцем і відкрити власну справу. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися мати, брат. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув в результаті поранення осколком гранати під час виконання бойового завдання поблизу Дебальцеве. Поховали Олександра на Микулинецькому цвинтарі.[53]
2114 128-а механізована бригада.svg Україна Вергай Віталій Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-11-2121 листопада 1969, Черкаси. Сержант, старший розвідник розвідвзводу механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Закінчив профтехучилище, де отримав фах бджоляра. Після строкової служби в армії працював за спеціальністю, потім їздив у Москву на заробітки. Під час Революції Гідності був у самообороні. Після початку війни одним із перших пішов на фронт. Нагороджений Відзнакою за заслуги перед Черкащиною (посмертно). Залишилися дружина, дві доньки та син. Нещодавно Віталій став дідом. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув в бою від розриву міни, захищаючи опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в районі Дебальцеве. 12 лютого бійця провели в останню путь на Соборній площі Черкас; похований на кладовищі села Благодатне[54].
2115 128-а механізована бригада.svg Україна Слонський Анатолій Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01975-02-2020 лютого 1975, Умань Черкаська область. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією у вересні 2014 року. Залишилися дружина та донька. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув у районі Дебальцеве, відбиваючи танкову атаку на блокпосту №3 поблизу села Троїцьке (Попаснянський район). Поховання на кладовищі «Нова Умань».[55]
2116 128-а механізована бригада.svg Україна Полупанов Володимир Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-04-077 квітня 1976, Липовець Вінницька область. Старшина розвідроти, командир-розвідник 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Виріс в багатодітній родині. Закінчив профтехучилище, де отримав фах механізатора. Після строкової служби в армії був миротворцем в Іраку. Служив у «Французькому легіоні». Побудував собі будинок, придбав трактор та займався сільським господарством. Призваний за мобілізацією 31 липня 2014 року. Залишилися дружина та двоє маленьких синів, старшому 5 років, а молодший народився в серпні 2014 року. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув у бою в районі Дебальцеве.[56]
2117 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Капуш Олександр Васильович
Герой України
01991-07-2727 липня 1991, Ужгород Закарпатська область. Старший солдат, старший механік-водій гірсько-піхотного взводу гірсько-піхотної роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Служив за контрактом. Залишилися мати й молодша сестра.
Герой України (посмертно).
02015-02-066 лютого 2015 Загинув у бою в районі смт Чорнухине, зазнавши поранення осколком від гранати у скроню. Прикрив собою товариша, а сам загинув на місці. Похований в Ужгороді на Пагорбі Слави кладовища Кальварія.[57][58]
2118 24-а окрема механізована бригада.jpg Україна Ткаченко Василь Антонович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01968-01-011 січня 1968, Воронівка (Городищенський район) Черкаська область. Старший прапорщик, командир танку 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Навчався в Гарбузинському профтехучилищі. Проходив військову службу за кордоном, зокрема, в Угорщині. Потім одружився і жив у Донецьку. Останнім часом жив у рідній Воронівці. На захист Батьківщини пішов добровольцем 7 серпня 2014 року. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув о 8-ї годині ранку в результаті мінометного обстрілу в районі села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області.[59]
2119 30-а механізована бригада.png Україна Микитюк Микола Петрович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01992-05-1212 травня 1992, Ізяслав, Хмельницька область. Лейтенант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 2014 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м.Львів). 02015-02-066 лютого 2015 Загинув в районі Дебальцеве під час артилерійського обстрілу поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район). Поховали Миколу в Ізяславі на кладовищі по вул.Незалежності на Алеї почесних поховань.[60][61]
2120 30-а механізована бригада.png Україна Новак Ігор Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01983-05-1616 травня 1983, Оріховець (Підволочиський район) Тернопільська область. Солдат, механік-водій 2 взводу 2 роти 1 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Батько загинув, мати поїхала на заробітки в Іспанію. Ігор був старшим з трьох братів, отримав технічну освіту. Не одружений. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув в районі Дебальцеве від кулі снайпера, військові потрапили у засідку в селищі Рідкодуб (Шахтарський район). В березні тіло воїна упізнали в Дніпропетровському морзі. Похорон відбудеться 21 березня в рідному селі Оріховець.[62]
2121 30-а механізована бригада.png Україна Буслаєв Олексій Георгійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-12-3030 грудня 1976, Київ. Старший солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). До війни Олексій був бізнесменом. На війну пішов, щойно надійшла повістка. Залишилася дружина та двоє дітей. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув при штурмі оточеного ворогом селища Рідкодуб (Шахтарський район) на Донеччині, в ході його деблокади. Це сталося ще 6 лютого, але усі ці три місяці рідні Олексія вважали, що він у полоні.[63]
2122 30-а механізована бригада.png Україна Нищик Руслан Петрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-06-2424 червня 1991, Аврамівка (Монастирищенський район) Черкаська область. Молодший сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Здобув середню освіту, професію електрозварювальника та водія, займався боксом. У 2009-2010 роках проходив строкову армійську службу. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. 02015-02-066 лютого 2015
орієнтовно
Загинув в районі Дебальцеве.[60][64]
2123 30-а механізована бригада.png Україна Печунка Михайло Сергійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-10-2828 жовтня 1977, Хуст Закарпатська область. Сержант, кулеметник-розвідник 4-го взводу 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Активний учасник Революції Гідності. В зону АТО пішов добровольцем від Києво-Святошинського військкомату. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув в смт Станиця Луганська Луганської області. Поховали воїна на місцевому кладовищі Хуста.[60][65]
2124 30-а механізована бригада.png Україна Вербецький Роман Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-06-1212 червня 1977, Курячівка (Старобільський район) Луганська область. Старший солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 02015-02-066 лютого 2015 Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу селищ ЧорнухинеРідкодуб на дебальцівському плацдармі. Був у списку загиблих, вивезених волонтерами із зони АТО. Також названий серед загиблих прес-секретарем 30-ї бригади.[60][66][67]
2125 Kyivska Rus.jpg Україна Грицай Олександр Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01978-07-044 липня 1978, Семиполки Київська область. Кулеметник, розвідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Працював старшим інспектором з кадрів служби соціального забезпечення Київського метрополітену. На фронт пішов добровольцем 7 червня 2014 року. Залишилась дружина та 10-річна донька.
Під час перебування у короткій відпустці Олександр дав інтерв'ю газеті «Вечірній Київ».
02015-02-066 лютого 2015 Загинув від кулі снайпера на дебальцевському напрямку під селищем Рідкодуб (Шахтарський район), прикриваючи відхід заблокованих терористами побратимів. 10 лютого односельці провели бійця в останню путь.[68]
2126 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Карнаухов Микола Миколайович
(Позивний «Нежурись»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01965-07-2020 липня 1965, Кокшетау Казахстан. Мешкав у с. Бугрин Гощанський район Рівненська область. Останні роки жив і працював у м. Рівне. Старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Кандидат технічних наук, доцент кафедри автомобілів та автомобільного господарства НУВГП (Рівне). У 1982 році вступив на механічний факультет Українського інституту інженерів водно господарства, який закінчив у 1989 році і отримав кваліфікацію інженера-механіка. У 1983–1985 роках проходив строкову службу у Військово-повітряних Силах. Займався науковою та викладацькою діяльністю. У 1999 році захистив дисертацію. З 2005 року — доцент кафедри ААГ і ТМ. Автор понад 50 наукових і навчально-методичних праць, має 4 авторських свідоцтва і патента на винаходи.[69] Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року. Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. Залишилася сім'я. 02015-02-066 лютого 2015 Зник безвісти після бою поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». Була інформація, що поранений. На початку березня було підтверджено смерть Миколи.[70][71] 10 березня у кафедральному Свято-Покровському соборі міста Рівного відбувся молебень по загиблому воїну. Похований на Алеї Героїв.[72]
2127 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Шверненко Євген Валерійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-05-2727 травня 1990, Рівне (Новоукраїнський район) Кіровоградська область. Солдат, військовослужбовець інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. 02015-02-066 лютого 2015 Зник безвісти після бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». 5 березня з Євгеном попрощалися у с.Рівне.[70][73]
2128 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Іскандаров Віталій Нуралійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01978-12-1313 грудня 1978, Свердлівка (Світловодський район) Кіровоградська область. Старший солдат, старший сапер-гранатометник інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. 02015-02-066 лютого 2015 Зник безвісти після бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій».[70][74]
2129 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Мокляк Олександр Сергійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01986-08-2121 серпня 1986, Нові Санжари Полтавська область. Солдат, механік лісопильного відділення інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. Олександр рано втратив батьків та став сиротою ще у дитинстві. Призваний за мобілізацією. Залишилася дружина та 6-річний син. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув у бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». Від танкового снаряду Олександру рознесло голову. Тіло опинилося у сепаратистів. При цьому, російський пропагандиський канал «Лайф Ньюз» та сепаратисти на своїх сайтах розповсюджували брехню, що бійці йшли здаватись, і їх застрелили «заградотряди Нацгвардії». Після довгих перемовин у березні вдалося забрати тіло воїна, 11 березня Олександра поховали у рідній землі.[70][75]
2130 17-а танкова бригада.svg Україна Вакульчук Олексій Олексійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01971-01-1212 січня 1971, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший лейтенант, заступник командира 2-ї танкової роти по роботі з особовим складом 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 1993 року закінчив Криворізький гірничорудний інститут за будівельною спеціальністю. З 2002 року працював на Інгулецькому ГЗК інженером-конструктором, з 2007 року був начальником проектно-конструкторського відділу. Потім працював в ТОВ «Майнінг Інжинірінг Центр» головним інженером проектів. Мобілізований 2 серпня 2014 року. Залишилася дружина та двоє дітей. 02015-02-066 лютого 2015 Загинув під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО. Після ідентифікації тіла, Олексія 3 квітня поховали на кладовищі «Візирка» в мікрорайоні Інгулець.[76]
2131 Звіробій.png Україна Олійник Олександр Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01970-10-1010 жовтня 1970, Романівка (Попільнянський район) Житомирська область. Старшина, старший механік-водій 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Працював завгоспом у Романівській загальноосвітній школі. У вільний від роботи час ремонтував техніку. Мобілізований 4 вересня 2014 року. Залишилися батьки-пенсіонери, дружина та двоє синів-студентів. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув у танку, виконуючи бойове завдання поблизу міста Авдіївка (Донецька область) в районі аеропорту Донецька. Танк потрапив у засідку, двоє членів екіпажу змогли евакуюватись, а водій танку загинув. Наступного дня, під час спроби евакуювати танк і тіло, загинули ще двоє бійців батальйону. Тіло Олександра було упізнане за експертизою ДНК і доправлене на Житомирщину у серпні 2015 року.[77][78]
2132 128-а механізована бригада.svg Україна Мартиненко Олександр Євгенович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-03-2121 березня 1989, Маріуполь Донецька область. Солдат, командир гранатометного відділення 2 роти механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). З 6-го класу школи займався волейболом в ДК «Маркохім». Випускник Харківського Національного юридичного університету. Грав у волейбол за команду «Юракадемія». До зони АТО поїхав у вересні 2014 року. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув близько 16:00 в районі Дебальцеве поблизу села Новоорлівка (Шахтарський район Донецька область). У 4 метрах від бійця розірвалася міна.[79]
2133 128-а механізована бригада.svg Україна Кравченко Віталій Олегович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-03-1313 березня 1990, Жашків Черкаська область. Старший солдат, гранатометник 2 механізованої роти механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Проходив військову службу в роті почесної варти Президентського полку. На захист Батьківщини пішов добровольцем в липні 2014 року, був поранений, але повернувся на передову. Батько Віталія також боронить Україну. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув у ніч з 7 на 8 лютого в районі Дебальцеве від прямого влучення снаряду під час обстрілу. Похований у селі Тетерівка Жашківського району, де проживає його бабуся.[80]
2134 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Рябко Максим Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01992-08-1414 серпня 1992, Воронинці (Оржицький район) Полтавська область. Молодший сержант, стрілець – помічник гранатометника гірсько-піхотної роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув в районі Дебальцеве поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в результаті мінометного обстрілу.[81]
2135 Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Україна Дідушко Олег Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01972-03-1717 березня 1972, Київ. Солдат Національної гвардії України, військова частина 3002. Призваний за мобілізацією, з серпня 2014 року захищав Батьківщину. Олег (у фанатів – Олег Беркут) з 80-х років ХХ століття підтримував київські команди та збірну України з хокею. У свої 42 роки він завжди перебував на фан-секторі. Після побиття студентів на Майдані у 2013 року вийшов на захист свободи свого народу[82]. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув під Дебальцевим під час обстрілу з установки БМ-21 «Град». 10 лютого бійця провели в останню путь.[83]
2136 Герб 101-ї окремої бригади охорони.png Україна Клочан Олександр Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01992-12-2929 грудня 1992, Поташ (Маньківський район) Черкаська область. Старший солдат, водій 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). Призваний за мобілізацією у травні 2014 року. Батько Олександра також на фронті. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув під час обстрілу з БМ-21 «Град» базового табору в районі м. Дебальцеве. Похований у с. Поташ.[84]
2137 Герб 101-ї окремої бригади охорони.png Україна Добрань Андрій Дмитрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01994-10-2929 жовтня 1994, Гонорівка (Піщанський район) Вінницька область. Старший солдат, командир машини відділення БТР 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). У 2013 році закінчив Заболотнянське вище професійно-технічне училище. Проходив строкову військову службу в бригаді охорони Генштабу. В жовтні 2014 року призваний за мобілізацією. 02015-02-077 лютого 2015 Під час артобстрілу в районі Дебальцеве один із осколків потрапив у намет, де був Андрій та ще четверо бiйцiв. Двоє загинули.[85][86]
2138 Герб 101-ї окремої бригади охорони.png Україна Законов Василь Ігорович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01992-05-099 травня 1992, Свердловськ (нині Довжанськ) Луганська область. З п'яти років проживав у смт Великі Коровинці Чуднівський район Житомирська область. Молодший сержант, командир відділення 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). В 1997 році сім'я Законових переїхала на Житомирщину, де Василь закінчив школу у 2008 році. Навчався в Бердичівському коледжі промисловості. В травні 2013 року був призваний на строкову військову службу та залишився служити за контрактом. З 1 грудня 2014 року перебував у зоні АТО. Залишилися батьки та дві сестри. 02015-02-077 лютого 2015 Отримав смертельне поранення під Дебальцеве. Похований у Великих Коровинцях.[87]
2139 17-а танкова бригада.svg Україна Рубцов Вадим Костянтинович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-11-1111 листопада 1991, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, командир танку 3-го танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Служив у Збройних силах за контрактом. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу.[88]
2140 17-а танкова бригада.svg Україна Голубєв Денис Григорович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01983-03-1212 березня 1983, Вільногірськ Дніпропетровська область. Прапорщик, командир відділення зв'язку 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Закінчив військово-морський коледж у м.Севастополь. З 2004 року працював слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики дільниці експлуатації КВПтаА гірничо-транспортного виробництва філії «Вільногірський ГМК» ПрАТ «Кримський Титан». Пішов захищати Батьківщину за мобілізацією у серпні 2014 року, залишивши вдома вагітну дружину. 02015-02-077 лютого 2015 Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. 12 лютого бійця провели в останню путь.[89]
2141 17-а танкова бригада.svg Україна Чіндяскін Євген Валерійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01980-08-2929 серпня 1980, Дніпропетровськ. Молодший сержант, старший розвідник-далекомірник 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 02015-02-077 лютого 2015 Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. Похований на Лівобережному кладовищі Дніпропетровська.[90]
Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Україна Військовослужбовець (-вці). 02015-02-077 лютого 2015 За повідомленням речника штабу АТО Андрія Лисенка, за минулу добу в зоні АТО загинули 12 військовослужбовців, ще 24 отримали поранення.[91]
За повідомленням ДПСУ, з 12:40 до 13:10 було здійснено обстріли двома танками та з 13:40 до 14:15 обстріл мінометами контрольного поста «Фащівка» (Луганська область) в районі Дебальцеве. У результаті обстрілу один військовий ЗСУ загинув, ще 3 отримали поранення. Втрат серед прикордонників немає.[92]
2142 93-я механізована бригада.png Україна Панченко Едуард Андрійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01992-07-044 липня 1992, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Солдат, механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Закінчив училище в Дніпродзержинську, грав у баскетбольній команді. Строкову службу проходив у 25-ї десантній бригаді. Мобілізований 4 квітня 2014 року. Залишилась вагітна дружина, 17 квітня 2015 року у героя народився син. 02015-02-088 лютого 2015 18 січня поблизу села Тоненьке під Донецьком під машиною Едуарда вибухнув снаряд — праву ногу хлопцеві практично повністю розірвало, а друга була сильно поранена. Його витягнув з лінії вогню командир роти Максим Пресняков ціною власного життя. Едуард був доставлений до лікарні Дніпропетровська, потім відправлений до Києва. Дорогою почалася гангрена, одну ногу довелося ампутувати майже по стегно. Однак це не допомогло, через тиждень після другої операції боєць пішов з життя.[93]
2143 Звіробій.png Україна Шемчук Петро Михайлович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01991-07-1010 липня 1991, Чепелівка Красилівський район Хмельницька область. Лейтенант, командир взводу 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). З 2008 по 2013 рік навчався у ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» за спеціальністю «Механізація сільського господарства». 02015-02-088 лютого 2015 Загинув під мінометним обстрілом поблизу міста Авдіївка (Донецька область), намагаючись врятувати танк та витягнути свого загиблого товариша Олександра Олійника.[77][94]
2144 Звіробій.png Україна Арабський Віктор Романович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-06-2525 червня 1969, Воронівка (Городищенський район) Черкаська область. Старший сержант, механік-водій 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Навчався в Шевченківському гідромеліоративному технікумі, два роки служив у «Десні». Мав золоті руки, тримав велике господарство. Призваний за мобілізацією 3 вересня 2014 року. Залишилися мати, дружина, діти, сестра і брат. 02015-02-088 лютого 2015 Загинув під мінометним обстрілом поблизу міста Авдіївка (Донецька область), намагаючись врятувати танк та витягнути свого загиблого товариша Олександра Олійника.[77][95]
2146 23-й БТрО ЗСУ «Хортиця».png Україна Левківський Віктор Сергійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01965-10-1313 жовтня 1965, Возничі Овруцький район Житомирська область. Проживав у с. Новоданилівка (Якимівський район) Запорізька область. Старший лейтенант, заступник командира роти з технічної частини 23-го окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця» 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 23 БТО «Хортиця»]]). Призваний за мобілізацією 25 квітня 2014 року. Залишилися мати і сестра на Житомирщшині, дружина та двоє дітей на Запоріжжі. 02015-02-088 лютого 2015 Близько 1-ї години ночі, в секторі «Маріуполь», поблизу села Новоселівка (Волноваський район) Донецької області, ворожа міна потрапила в бліндаж, де перебував офіцер з чотирма військовослужбовцями. Віктор загинув, інші військові отримали поранення. Похований у Новоданилівці.[96]
2147 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Чумак Віталій Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-08-2424 серпня 1990, Єрки Катеринопільський район Черкаська область. Молодший сержант, старший стрілець, командир танку 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Мобілізований 31 липня 2014 року. 02015-02-088 лютого 2015 Під час відводу підрозділу із селища Рідкодуб (Шахтарський район) під Дебальцеве військові потрапили під мінометний обстріл, Віталій загинув у бою.[97]
2148 15-й гірсько-піхотний батальйон.png Україна Палай Андрій Йосипович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01985-11-1111 листопада 1985, Ужгород Закарпатська область. Солдат, навідник — командир зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. 02015-02-088 лютого 2015 Загинув у районі Дебальцеве в результаті артилерійського та гранатометного обстрілу опорного пункту «Лама».[57]
2149 39-й БТрО ЗСУ.png Україна Пономаренко Євген Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01986-12-3131 грудня 1986, Юр'ївка (Юр'ївський район) Дніпропетровська область. Солдат 39-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 39-й БТО «Дніпро-2»). Пішов захищати Батьківщину добровольцем ще навесні. Двічі був поранений в зоні АТО. Після війни хотів працювати в міліції. 02015-02-088 лютого 2015 Не уточнено. Загинув на Донбасі.[98]
За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 9 військовослужбовців, ще 26 отримали поранення.[99]
2150 30-а механізована бригада.png Україна Харитонюк Віталій Ігорович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01995-02-022 лютого 1995, 19 років, Ківерцівський район Волинська область. Старший солдат, навідник 1 взводу 1 роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), Указ Президента №108/2015 від 26 лютого 2015 року. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув у бою в районі Дебальцеве поблизу села Логвинове, де танк потрапив у засідку. Російські бойовики з «ДНР» прикопали останки українського танкіста і поставили табличку. Тіло вивезли волонтери місії «Чорний тюльпан», в травні його доставили на Волинь.[100]
2151 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Козлов Юрій Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01973-06-2323 червня 1973, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, навідник-оператор 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). На війні був поранений, пройшов полон. Після звільнення повернувся на передову. 02015-02-099 лютого 2015 Отримав тяжке поранення в бою під Дебальцеве. Юрія евакуювали до Артемівська, потім переправили у військовий шпиталь м. Харків. Лікарі до останнього боролися за його життя, але серце воїна зупинилося. Помер в нейрохірургії.[101]
2152 10-й БТрО ЗСУ.png Україна Ковтун Сергій Леонтійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01971-07-1212 липня 1971, Бистрик (Бердичівський район), Житомирська область. Молодший сержант, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Мобілізований 2 вересня 2014 року. Залишилось двоє дорослих синів. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув під час мінометного обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого з бійцем попрощались у Бердичеві; похований в рідному селі[102][103].
2153 10-й БТрО ЗСУ.png Україна Панасюк Юрій Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01984-02-2424 лютого 1984, Гальчин (Бердичівський район), Житомирська область. Старший сержант, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Мобілізований 10 червня 2014 року. Залишилася 3-річна донька. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув під час мінометного обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого з бійцем попрощались у Бердичеві; похований в рідному селі[102][103].
2154 10-й БТрО ЗСУ.png Україна Фролов Сергій Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01985-10-055 жовтня 1985, Іршанськ, (Володарськ-Волинський район) Житомирська область. Солдат, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Відслужив в армії, працював на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Закінчив заочно Житомирський державний технологічний університет, отримав фах інженера-механіка. Одним з перших записався добровольцем до лав ЗСУ, охороняв Батьківщину на Чонгарі на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, а після ротації і короткого відпочинку вирушив на схід. Залишилася дружина та донька 2014 року народження. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув під час обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого похований в Іршанську.[102][104][105]
2155 24-а окрема механізована бригада.jpg Україна Руснак Дмитро Григорович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01993-09-3030 вересня 1993, Чернівці. Солдат, танкіст 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Змалку виховувався в родині тітки, бо мама Дмитра померла, а батько мав іншу родину. Закінчив Чернівецький спортивно-військовий ліцей. У 2012 році пішов на строкову армійську службу, служив у Дніпропетровську. З початком АТО продовжив службу за контрактом. На захисті Батьківщини був із самого початку бойових дій. Залишилися тітка, двоюрідний брат та батько. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув близько 20-ї години під час артилерійського обстрілу 34-го блокпосту поблизу села Світличне Нижнянської селищної ради (Попаснянський район Луганська область).[106]
2156 Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Україна Кончевич Тарас Григорович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-10-2828 жовтня 1979, Щирець Пустомитівський район Львівська область. Капітан медичної служби, лікар 7 батальйону військової частини 3002 (Львів) Національної гвардії України. Закінчив Львівський медичний університет імені Данила Галицького. Працював головним лікарем Звенигородської лікарні. Заступник голови Щирецької первинної організації партії «УДАР». У вересні 2014 року добровольцем вирушив у зону АТО, повернувся з пораненням. На початку січня поїхав на фронт вдруге. Залишилися батьки, дружина, син і донька. 02015-02-099 лютого 2015 Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Тарас пішов на допомогу, але потрапив під обстріл. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[107][108][109]
2157 1medRotaNGU.png Україна Задорожний Василь Богданович
(Позивний «Кавказ»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01965-10-1111 жовтня 1965, Львів. Солдат резерву, водій-санітар 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Був активним учасником Революції Гідності, до того як пішов в АТО, постійно допомагав військовим. З літа 2014 року їздив у зону АТО як волонтер, потім в Артемівську утворили медичну роту Нацгвардії і Василь став водієм «швидкої». Виховував своїх двох дітей і допомагав 12 прийомним дітям сестри. 02015-02-099 лютого 2015 Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Василь отримав поранення обидвох ніг і травми грудної клітки. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[107][108][110]
2158 1medRotaNGU.png Україна Лагунов Дмитро Анатолійович
(позивний «Кащей»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-03-066 березня 1976, Львів. Солдат резерву 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Залишилась сім'я. 02015-02-099 лютого 2015 Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Дмитро отримав травму, несумісну із життям. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[107][108]
2159 1medRotaNGU.png Україна Овчарук Максим Валерійович
(позивний «Тарпан»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-05-1919 травня 1976, Львів. Солдат резерву, водій санітарного автомобіля 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Активний учасник Революції Гідності, входив до «Автомобільної сотні». Тривалий час був волонтером ГО «Рабів до раю не пускають», згодом разом зі своїм другом дитинства Дмитром Лагуновим поїхав до зони АТО, де перебував з 20 січня. Залишилося двоє синів, 12 та 6 років. 02015-02-099 лютого 2015 Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок, на двох машинах, медичному джипі і медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Тіла чотирьох загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого, трьох упізнали. Максима ідентифікували у березні. Похований на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань №76.[107][111]
2160 UA army main.jpg Україна Суліма Анатолій Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-06-022 червня 1976, Хмельницький. Старший солдат, військовий санітар-водій 7-ї Хмельницької автомобільної санітарної роти (базується у Сватове). Вирушив на фронт добровольцем 3 липня 2014 року, вивозив поранених з поля бою. До того працював водієм у Хмельницькому. Залишилася дружина та дві маленькі доньки. 02015-02-099 лютого 2015 Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. 23 лютого зі Сватова повідомили, що знайдені тіла двох санітарів-добровольців. Поховали Анатолія на «Алеї Слави» кладовища у мікрорайоні Ракове.[112][113]
Тіла медиків вивезли з-під Логвинове 21 лютого.[108]
2161 UA army main.jpg Україна Балюк Михайло Борисович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-09-1818 вересня 1989, Микулин (Полонський район) Хмельницька область. Солдат, військовий санітар 7-ї Хмельницької автомобільної санітарної роти. Останнім часом Михайло жив і працював у місті Славута. Влітку 2014 року добровольцем вирушив на фронт, вивозив поранених з поля бою. 02015-02-099 лютого 2015 Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. 23 лютого зі Сватова повідомили, що знайдені тіла двох санітарів-добровольців.[112]
Тіла медиків вивезли з-під Логвинове 21 лютого.[108]
2162 1medRotaNGU.png Україна Кацабін Сергій Борисович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01983-04-2222 квітня 1983, Липовецький район Вінницька область. Проживав у Козятині. Солдат, фельдшер-фармацевт відділення медичного постачання 1-ї окремої медичної роти імені Пирогова Північного ТУ Національної гвардії України, в/ч 3001. В дитинстві був покинутий рідною матір'ю та усиновлений сімейною парою з Козятина. Мав фельдшерську освіту, працював у лікарні швидкої допомоги фельдшером, крім того, продовжував навчання в Національному Медичному Університеті ім. О.О. Богомольця на фармацевтичному факультеті. Учасник Революції Гідності. На початку війни був волонтером, співпрацював з медиками 2-го добровольчого батальйону НГУ, в кінці червня 2014 року чергував з ними на блокпосту №3 у Слов'янську, у серпні-вересні допомагав медикам батальйону Кульчицького на Дебальцівському «Хресті». У червні 2014 року був нагороджених Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної Ради як лікар-волонтер. Відразу після заснування Медичної роти Пирогова, записався добровольцем. Залишилися батьки. 02015-02-099 лютого 2015 Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. Сергій вважався безвісти зниклим, пошук тіла ускладнювало те, що його рідна матір, яка перебуває в Ізраїлі, навідріз відмовилася здати аналіз ДНК. 21 грудня 2015 року рішенням Козятинського міськрайонного суду визнаний загиблим. На початку квітня 2016 року за експертизою ДНК було ідентифіковане тіло загиблого серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. Перепоховання пройшло 22 квітня у Козятині.[114]
2163 30-а механізована бригада.png Україна Кравченко Олександр Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01964-08-1010 серпня 1964, 50 років, Миколаїв. Молодший сержант, командир 3 відділення 3 взводу 1 роти 1 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Працював пожежником, вийшов на пенсію. На фронт пішов добровольцем, мобілізований у вересні 2014 року. Залишилася дружина та двоє дітей. 02015-02-099 лютого 2015 Олександр дістав поранення під час обстрілу в Чорнухине. Під час евакуації поранених, серед яких був і Олександр, з Дебальцеве до Артемівська машина «швидкої допомоги» потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований серед загиблих. Поховали воїна через рік, 13 лютого 2016 року, в Миколаєві.[115]
2164 30-а механізована бригада.png Україна Сухенко Сергій Михайлович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01973-12-1616 грудня 1973, Київ (Шевченківський район). Сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Мобілізований 22 серпня 2014 року. Залишилася дружина та дві доньки, 1997 і 2010 р.н. 02015-02-099 лютого 2015 Дві машини бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область). З того часу зв'язок з бійцями був втрачений. Тіло воїна було упізнано серед загиблих. Поховали Сергія 25 лютого в селі Мотижин Київської області.[116]
2165 30-а механізована бригада.png Україна Лялевич Сергій Францович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-09-1515 вересня 1981, Романів Житомирська область. Сержант 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією навесні 2014 року. Залишилися батьки, дружина та син-першокласник. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув поблизу села Логвинове на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область). Зв'язок із Сергієм втратили 9 лютого. Тіло воїна було упізнано серед загиблих. Похований 1 березня 2015 року в смт Романів.[117]
2166 30-а механізована бригада.png Україна Романчук Сергій Михайлович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01974-04-2020 квітня 1974, Коростень Житомирська область. Старший лейтенант, заступник командира по роботі з особовим складом 8 роти 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Після закінчення школи вступив до Ленінградського вищого військового інженерного училища зв'язку, яке закінчив у 1996 році. З 1996 по 1998 рік служив на командних посадах в військах ППО Збройних Сил РФ, але вирішив звільнитись та повернутися на Батьківщину. Працював на різних підприємствах міста Коростень. Останнє місце роботи – відділення ВОХОР, що здійснює охорону військової частини в селі Ушомир. Під час першої хвилі мобілізації 19 березня 2014 року за власним бажанням був призваний до Збройних Сил України. Залишилася дружина, малолітня донька та двоє дітей дружини, яких Сергій виховував як рідних. 02015-02-099 лютого 2015 Загинув поблизу села Логвинове на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) в результаті артилерійського обстрілу. В останнє виходив на зв'язок вранці 9 лютого. У березні ідентифікований серед загиблих. 26 березня Сергія поховали на центральному кладовищі Коростеня поряд із батьком.[118]
2167 30-а механізована бригада.png Україна Бердес Олександр Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-09-1616 вересня 1979, Жашків Черкаська область. Молодший сержант 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався у Жашківському ПТУ №38. 1997 року проходив строкову армійську службу, потім працював у Жашкові. Призваний за мобілізацією 21 серпня 2014 року. До мобілізації працював на цегельному заводі. Залишились батьки, дружина та двоє синів, 6 і 12 років. 02015-02-099 лютого 2015 Дві машини бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Олександр потрапив у полон і був розстріляний російськими бойовиками. Волонтери знайшли тіла бійців неподалік Логвинове, де терористи їх прикопали. 9 квітня воїна поховали у Жашкові.[119][120]
2168 30-а механізована бригада.png Україна Демчук Василь Гервасійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01972-01-1515 січня 1972, Матейки Маневицький район Волинська область. Сержант, командир БМП 8 роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс у багатодітній родині, у 10-річному віці став напівсиротою, залишившись без матері, виховувався батьком, братами та сестрами. Закінчив Колківське СПТУ, здобув професію тракториста. Строкову службу проходив у танкових військах. Останнім часом жив у старшого брата в селі Забороль (Луцький район), займався будівництвом і ремонтом квартир у Луцьку. Мобілізований у серпні 2014 року, проходив підготовку у Старичах та на Миколаївському полігоні, обороняв адміністративний кордон з Кримом. Після відпустки у січні 2015 року був направлений під Маріуполь, а потім на оборону дебальцівського плацдарму. Залишилися батько, брати, сестри, племінники та кохана жінка, з якою Василь планував одружитися після демобілізації. 02015-02-099 лютого 2015 Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Василь був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками. Бойовики живим знімали його на відео, а через деякий час він опинився у донецькому морзі з понівеченою головою без вуха. Похований у квітні в селі Матейки.[119][121]
2169 30-а механізована бригада.png Україна Плацинський Павло Янович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01978-02-088 лютого 1978, Радомишль Житомирська область. Старший сержант, механік-водій мінометної роти 3-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 02015-02-099 лютого 2015 Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Павло був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками. В квітні у Радомишлі відбулося прощання з воїном на Меморіалі Слави.[119][122]
2170 30-а механізована бригада.png Україна Корота Євген Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-09-1616 вересня 1969, Кіровськ Луганська область. Останні 10 років проживав у с. Варівськ Іванківський район Київська область. Сержант, водій 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У вересні 2014 року добровольцем прийшов до військкомату, щоб захищати рідну землю. За тиждень до загибелі Євгена поранило осколком від міни, але він залишився на передовій. Залишилися дружина та син. 02015-02-099 лютого 2015 Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Євген був за кермом ЗІЛу, з того часу зв'язок із ним втрачено. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, 3 березня 2015 року воїна поховали в с. Гатне Києво-Святошинського району.[123]
2171 128-а механізована бригада.svg Україна Білак Василь В'ячеславович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01993-09-1717 вересня 1993, Дротинці Виноградівський район Закарпатська область. Старший лейтенант, командир артилерійської батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Обрав професію військового та після навчання служив у ЗСУ. Залишилися батьки. 02015-02-099 лютого 2015 Військовослужбовці їхали на вантажівці з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл. Згодом вантажівку було знайдено, а про військових відомостей не було. Наприкінці лютого тіло військовослужбовця знайшли серед загиблих, вивезених до Дніпропетровська. 3 березня Василя поховали у рідному селі.[124]
2172 128-а механізована бригада.svg Україна Совлич Роман Йосипович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01993-11-055 листопада 1993, Фанчиково Виноградівський район Закарпатська область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 02015-02-099 лютого 2015 Військовослужбовці їхали на вантажівці «ЗИЛ» з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл. Згодом вантажівку було знайдено, а про військових відомостей не було. На початку березня тіло воїна було ідентифікуване серед загиблих. 5 березня Романа поховали на кладовищі у Фанчикові.[125]
2173 128-а механізована бригада.svg Україна Гуртов Олексій Анатолійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01977-10-099 жовтня 1977, Балаклія Харківська область. Проживав у м. Мукачеве Закарпатська область. Майор, командир зенітно-ракетної батареї ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Батько, Анатолій Гуртов, був вертолітником, загинув у 1988 році в Афганістані. Закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ та артилерії. Залишилися мати, дружина та двоє дітей. 02015-02-099 лютого 2015 Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Тіла загиблих наприкінці лютого були передані українській стороні[126][127].
2174 128-а механізована бригада.svg Україна Чорнобай Роман Богданович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-12-2121 грудня 1981, Броди Львівська область. Сержант, водій ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Строкову службу проходив у Мукачевому, та й залишився за контрактом. Шість місяців перебував у зоні бойових дій, після півторамісячної відпустки знову повернувся на схід. Залишилася дружина та 5-річний син. 02015-02-099 лютого 2015 Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Тіла загиблих наприкінці лютого були передані українській стороні. Поховали воїна 3 березня у селі Пониква Бродівського району, звідки родом його батьки.[126][128]
2175 General Staff of the Ukrainian Armed Forces.svg Україна Музика Артур Сергійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01978-05-1313 травня 1978, Ульяновка Кіровоградська область. Підполковник відділу організації зв'язку головного управління Генерального штабу ЗСУ. Родина Артура тривалий час жила в Грузії, там він навчався у школі. По закінченню школи вирішив стати військовим, здобув освіту в Полтавському військовому інституті. У званні лейтенанта розпочав службу в гарнізонах Одеської, Дніпропетровської, Харківської областей. Залишилися батьки, сестри, дружина та 7-річний син. 02015-02-099 лютого 2015 Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Була інформація, що в машині загинули двоє військових, а Артура було поранено. Перебував у списках зниклих безвісти. 4 березня в Кіровоградській ОДА підтвердили смерть підполковника. 5 березня воїна провели в останню путь у рідній Ульянівці.[129]
2176 General Staff of the Ukrainian Armed Forces.svg Україна Циганок Сергій Анатолійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01974-12-3030 грудня 1974, Круті Горби Таращанський район Київська область. Полковник 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168. Брав участь у бойових діях на сході з жовтня 2014 року. Залишилася мати, брат, сестри, дружина та двоє синів, 10 і 14 років. 02015-02-099 лютого 2015 Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Тіло полковника вдалося забрати у терористів майже через місяць. 9 березня Сергія поховали в рідній землі.[130]
Прим. Рідні дізнались про загибель Сергія з відео, що виклали терористи на своїх сайтах, де вони показали документи полковника Циганка, та документи ще одного полковника - Ігора Павлова.
2177 General Staff of the Ukrainian Armed Forces.svg Україна Василенко Святослав Вікторович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01982-04-2626 квітня 1982, Донецьк. Проживав у м. Київ. Майор, заступник начальника вузла з виховної роботи 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168. 2004 року закінчив Полтавський військовий інститут зв'язку. Служив у 330 ЦВФПЗ на посадах від командира взводу до заступника начальника (з 2012 року). Залишилися син і донька. 02015-02-099 лютого 2015 Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Довгий час був у списках зниклих. За даними Книги пам'яті, упізнаний серед загиблих, похований у Києві.[131]
2178 General Staff of the Ukrainian Armed Forces.svg Україна Макаренко Антон Миколайович 01990-05-1717 травня 1990, Калита Броварський район Київська область. Молодший сержант, командир відділення 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168. 02015-02-099 лютого 2015 Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Довгий час був у списках зниклих. За даними Книги пам'яті, ідентифікований за ДНК та визнаний загиблим.[132]
2179 Эмблема ВИТИ НТУУ.png Україна Павлов Ігор Миколайович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01968-05-2828 травня 1968, Мензелінськ Свердловська область РРФСР. Проживав у м. Київ (район Дарниця). Полковник, фахівець у сфері зв'язку. Кандидат технічних наук, доцент, начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Рано втративши батьків, виховувався у будинку малюка та в школах-інтернатах. З 17 років почав працювати на Богословському алюмінієвому заводі у м. Краснотурьїнськ (РРФСР). Військову освіту отримав у Київському вищому зенітному ракетному училищі та залишився в Україні. 1993 року прийняв присягу на вірність Українському Народові, проходив службу на посаді курсового офіцера та начальника курсу факультету спеціального зв'язку Київського військового інституту управління та зв'язку. У 1999-2001 роках – слухач факультету підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України. З 2001 року викладав на кафедрі тактико-спеціальної підготовки Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Після закінчення ад'юнктури був призначений на посаду заступника начальника кафедри, з 2008 року - начальник кафедри. Захистив дисертацію, автор наукових праць. Залишилась донька. 02015-02-099 лютого 2015 На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Похований у Києві.[133]
Прим. Разом із полковником Павловим в УАЗі були підполковник А. Музика, полковник С. Циганок, майор С. Василенко, молодший сержант А. Макаренко.
2180 Герб 101-ї окремої бригади охорони.png Україна Недоводієв Микита Олександрович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01981-03-099 березня 1981, Київ. Підполковник (посмертно), начальник бронетанкової служби 101-ї окремої бригади охорони ГШ, в/ч А0139 (Київ). Залишилися батьки, сестра та дружина. 02015-02-099 лютого 2015 О 8-й годині виїхав на КАМАЗі з міста Дебальцеве до Харкова. До місця призначення не доїхав. У червні ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, офіцер загинув від вибухової травми в районі с. Логвинове. 21 червня з воїном попрощалися на території 101-ї бригади. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі міста Києва.[134] Прим. Разом з майором Недоводієвим зник безвісти солдат Федорченко Вадим Олександрович, 26.12.1994 р.н.[135]
2181 Емблема РПСМОП «Свята Марія».png Росія Гейнц Кирило Іванович
(Позивний «Німець»)
01986-04-1212 квітня 1986, Росія. Російський доброволець Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія». Етнічний німець. Був талановитим електриком. Вступив до лав батальйону у вересні 2014 року, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бою за Павлопіль на півдні Донецької області від кульового поранення. Бійці батальйону виконували функції розвідки в даному районі, тому вранці саме «Німець» заводив першу розвідгрупу Нацгвардії до міста. Сили АТО розбили російсько-терористичні угрупування навколо Маріуполя та встановили контроль над кількома населеними пунктами.[136] Після прощання в Маріуполі та у Києві воїна поховали на Софіївсько-Борщагівському кладовищі.[137]
2182 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Гаспарян Ігіт Сагателович
(Позивний «Армані»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01986-03-088 березня 1986, Бобринець Кіровоградська область. Старший матрос, боєць 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Етнічний вірменин, друзі звали його Ігорем. Займався спортом, брав активну участь у художній самодіяльності. Із квітня 2014 року долучився до 17-го батальйону. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув на блокпості поблизу міста Горлівка (Донецька область) під час атаки російських збройних формувань. У бою Ігіт відстрілювався, захищаючи блокпост, і був смертельно поранений пострілом із гранатомета.[138][139]
2183 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Харті Вадим Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01987-02-2929 лютого 1987, Ульяновка Кіровоградська область. Сержант, боєць 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Залишилася мати, дружина та двоє маленьких синів, 4 і 5 років. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бою на блокпості поблизу селища Майорськ під містом Горлівка (Донецька область). Під час атаки на блокпост Вадим знищив командира диверсійно-розвідувальної групи противника.[138][140]
2184 Геральдичний знак - емблема МВС України.svg Україна Терновий Дмитро Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-05-1717 травня 1969, Чернігів. Полковник міліції, начальник відділу внутрішньої безпеки на Донецькій залізниці Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. Працював у Державній податковій службі України та в міліції. 18 травня 2012 року був призначений заступником начальника відділу внутрішньої безпеки в Чернігівській області. 28 серпня 2014 року був призначений начальником відділу внутрішньої безпеки на Південно-Західній залізниці ДВБ МВС України. Захоплювався рибальством. Залишилася дружина та донька. 02015-02-1010 лютого 2015 О 15:00 поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) група офіцерів МВС, які їхали на двох автомобілях, підірвалася на фугасі та потрапила у засідку. Від вибуху Дмитро загинув, інші офіцери отримали поранення, але прийняли бій та кілька годин тримали оборону, очікуючи на підмогу. В результаті військової спецоперації їх вдалося врятувати. Тіло полковника 21 лютого сепаратисти передали українській стороні. Поховали Дмитра 26 лютого у Чернігові.[141]
2185 Геральдичний знак - емблема МВС України.svg Україна Юханов Євген Георгійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-10-2828 жовтня 1976, Донецьк. Полковник міліції, начальник міського відділу міліції в місті Дебальцеве УМВС України в Донецькій області. Почав службу в міліції у 1997 році на посаді міліціонера - водія полку ППСМ Донецького МУ. З 1999 працював на різних посадах від дільничного інспектора Будьоннівського райвідділу до начальника управління громадської безпеки ГУМВС України в Донецькій області. В листопаді 2014 року був відправлений на відповідальну ділянку - в Дебальцеве. Особисто займався питаннями гуманітарної допомоги та евакуації мешканців, вивезенням дітей з Дебальцевого до безпечного Дніпропетровська. Залишились дружина та двоє маленьких дітей. 02015-02-1010 лютого 2015 Диверсійно-розвідувальна група російських бойовиків здійснила спробу захоплення міськвідділу міліції міста Дебальцеве. Співробітники відділу та бійці батальйону «Артемівськ» відбили атаку, Євген загинув у бою з диверсантами. Похований у селищі Мангуш під Маріуполем.[142]
2186 Геральдичний знак - емблема МВС України.svg Україна Жембровський Денис Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01981-11-055 листопада 1981, Вінниця. Майор міліції, старший інспектор з особливих доручень відділу дільничних інспекторів УМВС України у Вінницькій області. В зоні АТО перебував у складі зведеного загону вінницької міліції. У 2002 році закінчив Одеський юридичний інститут. Починав працювати дільничним інспектором у м. Вінниця, згодом на різних посадах міліції громадської безпеки. У травні 2014 року у числі перших міліціонерів вирушив на схід захищати Україну, ніс службу на блокпостах поблизу захопленого бойовиками Слов'янська. У друге своє відрядження до зони АТО поїхав у січні. Одружений. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. Денис загинув внаслідок прямого влучання снаряду на територію дислокації зведеного загону вінницької міліції. Ще двоє вінницьких міліціонерів отримали поранення.[143][144]
2187 8-й окремий полк спеціального призначення.svg Україна Бушнін Євген Валерійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-07-1919 липня 1976, Чернігів. Солдат, розвідник 8-го окремого полку спеціального призначення (Хмельницький). Вищу освіту здобув на історичному факультеті Чернігівського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка. Захоплювався археологією, був учасником рок-групи «Кущі». Влітку 2014 року добровольцем пішов на фронт. Залишилися дружина та донька. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення, серед цивільного населення 7 загиблих, 35 поранених, в тому числі 8 дітей. Поховали загиблого на кладовищі Яцево в Чернігові.[143][145]
2188 Emblem of the Ukrainian Air Force.svg Україна Глубоков Володимир Петрович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01978-07-2323 липня 1978, проживав у м. Хмельницький. Майор, військовослужбовець окремого полку дистанційно-керованих літальних апаратів (Хмельницький). Закінчив авіаційне училище, у Збройних Силах України служив з 1995 року. Залишилась мати на Житомирщині, дружина та 7-річна донька. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення. Поховали Володимира у с. Вишевичі на Житомирщині, звідки родом його батьки.[105][143][146]
2189 Emblem of the Ukrainian Air Force.svg Україна Шмерецький Сергій Васильович
(Позивний «Змій»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01984-02-1616 лютого 1984, Старокостянтинів Хмельницька область. Сержант, старший механік-водій окремого полку дистанційно-керованих літальних апаратів (Хмельницький). Після строкової служби в армії залишився на контрактній службі. В зоні АТО перебував з липня 2014 року. Залишилась мати, вітчим, сестра, дружина та 13-річна донька. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення.[143][146][147]
2190 11aar.jpg Україна Дев'яткін Віктор Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01988-05-033 травня 1988, Шовкове (Бердянськ) Запорізька область. Солдат 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України. У 2006 році закінчив Бердянський машинобудівний професійний ліцей (колишнє училище №19), служив строкову армійську службу. З 2010 працював під Києвом в ЖЕКу слюсарем-покрівельником. Пішов добровольцем захищати Батьківщину, 7 серпня 2014 року був направлений до 169-го навчального центру у Десні на навчання, потім зарахований до вертолітної 11-ї бригади. Залишились батьки та дві сестри. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення.[143][148]
2191 1-а радіотехнічна бригада.jpg Україна Ілляшук Михайло Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-07-1010 липня 1979, Свійчів Володимир-Волинський район Волинська область. Старший сержант 1-ї радіотехнічної бригади. Служив за контрактом. Залишилися батьки, дружина та син п'ятикласник. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор.[143][149]
2192 Emblem of the Defence Intelligence of Ukraine.svg Україна Довганюк Володимир Леонідович 01967-01-1717 січня 1967, Бердянськ Запорізька область. Проживав у м. Київ. Полковник ГУР МО. Закінчив Краснодарське вище військове училище, проходив військову службу на офіцерських посадах в Семипалатинську в Казахстані, в Броварах і Києві. Брав участь у миротворчих місіях ООН в Югославії, Ліберії, Сьєрра-Леоне. Мав відзнаки та нагороди Міноборони. Влітку 2014 року поновився на військовій службі. Залишилася дружина. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. Похований у Києві.[143][150]
2193 Emblem of the Defence Intelligence of Ukraine.svg Україна Шевченко Ігор Станіславович 01981-08-044 серпня 1981, Київ. Полковник (посмертно) ГУР МО. 02015-02-1010 лютого 2015 Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення, серед цивільного населення 7 загиблих, 35 поранених, в тому числі 8 дітей. Похований у Києві на Лісовому військовому кладовищі.[143][151]
2194 95-оаембр.svg Україна Хаустович Сергій Олегович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01980-04-088 квітня 1980, Куйбишев РРФСР. Зі шкільних років проживав у м. Радомишль Житомирська область. Старший солдат, водій-електрик 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Виріс у сім'ї військового. Став, як і батько, військовослужбовцем. Залишилася дружина та дві доньки. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області. Похований у Радомишлі.[152][153]
Прим.За повідомленням Житомирської ОДА, загинув під Краматорськом.[105]
2195 13oamb.png Україна Порозінський Сергій Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01985-09-066 вересня 1985, Небіж Володарськ-Волинський район Житомирська область. Старшина 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив гірничо-екологічний факультет Житомирського державного технологічного університету. Проходив службу за контрактом у територіальному управлінні прикордонної служби у званні старшини. Був призваний до 95-ї аеромобільної бригади. Залишилася дружина та маленька дитина. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[152][154][155]
2196 13oamb.png Україна Рудницький Іван Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01995-02-077 лютого 1995, Чуднів Житомирська область. Солдат, навідник 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Після закінчення школи у квітні 2013 року пішов на військову службу за контрактом. Восени 2014 року 19-річний воїн був поранений, але після лікування повернувся на передову. Залишилися мати і сестра. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[152][154][156]
2197 13oamb.png Україна Назарчук Микола Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01982-03-2626 березня 1982, Радомишль Житомирська область. Сержант, сержант з маттехзабезпечення 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Залишилися дружина та дві доньки 8 та 11 років. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[152][154]
2198 13oamb.png Україна Ущапівський Андрій Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01993-10-022 жовтня 1993, Васьковичі Коростенський район Житомирська область. Солдат, оператор 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Козятинське вище професійно-технічного училище залізничного транспорту. У 2012 році розпочав військову службу за контрактом. В зоні АТО перебував з травня 2014 року. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[152][154]
2199 13oamb.png Україна Саєнко Олександр Віталійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-04-2626 квітня 1991, Білогородка (Києво-Святошинський район) Київська область. Солдат 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Був єдиною дитиною у сім'ї. Залишилися батьки. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[157]
2200 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Місків Артур Валерійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01983-04-2323 квітня 1983, Березнуватівка Солонянський район Дніпропетровська область. Старший лейтенант, заступник командира роти з технічної частини та озброєння 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»). 2006 року закінчив Дніпропетровський державний аграрний університет (агрономія), 2008 року — Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (державне управління). Працював в Дніпропетровській ОДА, потім у групі компаній «Кернел» агрономом, заступником керівника з виробництва. До останнього приховував від батьків, що перебуває на передовій. Не одружений, залишилися батьки та брат. 02015-02-1010 лютого 2015 Загинув під час обстрілу взводного опорного пункту під Дебальцевим. Довгий час вивезти тіло загиблого не вдавалося через постійні обстріли. 14 березня в рідному селі Артура провели в останню путь[158].
2201 30-а механізована бригада.png Україна Мельник Валерій Павлович 01970-03-2323 березня 1970, Сутиски Тиврівський район Вінницька область. Старшина, сапер 9 роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією 13 серпня 2014 року. Ніс службу на блокпостах на адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом. Залишилася дружина та прийомний син, який служить в Нацгвардії в зоні АТО. 02015-02-1010 лютого 2015 Під час несення служби на блокпостах без належного лікування у Валерія розвинулись хвороби, 4 грудня був госпіталізований, спочатку у Новоград-Волинський, а потім у Київський військовий шпиталь з діагнозом двостороння пневмонія та рак шлунку. Помер у Києві після тривалого лікування. Поховали захисника 13 лютого у рідному селищі.[85][159]
2202 30-а механізована бригада.png Україна Грушко Роман Миколайович
(Позивний «Лісник»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01985-05-1818 травня 1985, Липовець Вінницька область. Старший солдат, оператор-навідник БМП розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався за спеціальністю «Лісове господарство». Працював лісівником, був керівником підрозділу з лісових насаджень на залізниці станції «Погребище». Призваний за мобілізацією 14 серпня 2014 року. Залишились батьки, молодший брат, дружина та донька 2012 р.н. Батько Романа, Микола Терентійович Грушко – полковник запасу, громадський діяч, голова районної організації ветеранів війни, праці та ЗСУ, викладає у Липовецькій школі предмет «Захист Вітчизни». 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув під час танкового обстрілу в районі Дебальцеве. 20 лютого воїна провели в останню путь, похований на міському кладовищі Липовця.[60][160]
2203 57-а мотопіхотна бригада.png Україна Мельник Микола Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01982-12-1616 грудня 1982, Цибулівка (Тростянецький район) Вінницька область. Солдат 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Після закінчення школи служив у військовій частині ППО в Євпаторії. Працював механізатором, потім слюсарем, їздив разом з братом на заробітки у Київ, там працював на будівництві. Підробляв роботами по господарству у селі. Призваний за мобілізацією 13 серпня 2014 року. Залишилися батьки та троє братів. 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув від осколкового поранення у голову під час обстрілу в районі Дзержинська поблизу міста Горлівка (Донецька область).[85][161]
2204 UA army main.jpg Україна Покрищенко Микола Миколайович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-03-1515 березня 1990, Мартинівка (Новоархангельський район) Кіровоградська область. Солдат 55-го окремого автомобільного батальйону «Чорний ліс» (Біляївка, Кіровоградська область). Залишилися мати, дружина, 4-річна донька та 2-річний син. 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув у районі Дебальцеве в результаті обстрілу базового табору з РСЗВ «Град». 7 березня луганські сепаратисти передали тіло Миколи українській стороні разом із 8 іншими загиблими.[162]
2205 Azov Batallion logo.jpg Україна Коряк Дмитро Володимирович
(Позивний «Брат»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-04-2525 квітня 1989, Миргород, Полтавська область. Боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником Революції Гідності з перших її днів, входив до Свободівської сотні Самооборони Майдану у Жовтневому палаці. Потім організовував Самооборону на Полтавщині.[163] В серпні 2014 року приєднався до батальйону «Азов». За кілька днів до останнього бою Дмитра документалісти проекту «Вавилон'13» записали з ним інтерв'ю. 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув від осколкових поранень вночі під час штурму ворожого блокпоста поблизу села Саханка (Новоазовський район Донецька область) — поруч з бійцем розірвалася міна.[164][165]
2206 128-а механізована бригада.svg Україна Коваль Олег Миколайович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01972-01-3030 січня 1972, Лисянка Черкаська область. Проживав у місті Чоп Закарпатська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Вступив до вищого військово-будівельного училища в Нижньому Новгороді. В серпні 1992 року був переведений у Сімферопольське вище військово-будівельне училище, яке закінчив у 1994 році. З липня 1994 по грудень 2002 року проходив військову службу у в/ч А0474 м. Чоп на посаді заступника командира роти з виховної роботи. З 2004 до 2010 року працював начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чопської міської ради та заступником Головного архітектора. З 2010 року — начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородського району. Призваний за мобілізацією у липні 2014 року. Залишилася дружина, двоє дітей та онук. 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув у районі міста Дебальцеве під час обстрілу з РСЗВ «Град» та мінометів базового табору бригади.[166]
2207 128-а механізована бригада.svg Україна Військовослужбовцi 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 02015-02-1111 лютого 2015 За неофіційною інформацією з посиланням на бійців 128-ї бригади, у середу, 11 лютого, станом на 20:00 2 вантажівки з пораненими бійцями 128-ї бригади змогли прорвати кільце з Дебальцева через село Логвинове. Одній з вантажівок вдалося дістатися до Артемвіська, а в іншу влучив снаряд терористів. У результаті загинуло 13 бійців (11 поранених і 2 супроводжуючих) 128-ї бригади.[167]

Офіційно цю інформацію підтвердив заступник командира 128-ї гірсько-піхотної бригади Бондар Євген Петрович.[168]

2208 UA army main.jpg Україна Шелупець Дмитро Вікторович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-02-044 лютого 1989, Ріпки Чернігівська область. Старший солдат, водій-електрик 2-го зведеного польового гвардійського вузла зв'язку Генерального штабу Збройних Сил України. Навчався у Чернігівському будівельному ліцеї. Призваний на контрактну військову службу 20 жовтня 2008 року до полку зв'язку у Чернігові, в/ч А0870. Після розформування частини продовжив військову службу у селищі Семиполки (Броварський район Київська область). 02015-02-1111 лютого 2015 У районі міста Дебальцеве Донецької області внаслідок обстрілу бойових позицій артилерією ворога був тяжко поранений. Від отриманих ран помер по дорозі до лікарні міста Артемівська Донецької області.[169]
2209 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Зозуля Максим Петрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01976-08-022 серпня 1976, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, механік-водій мотопіхотного відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Закінчив Криворізький автотранспортний технікум, де отримав спеціальність технік-електромеханік, водій. У 1995-1996 роках проходив строкову військову службу водієм у Києві. Мобілізований 15 травня 2014 року. За заслуги у боях зі звільнення Іловайська 16 серпня 2014 був нагороджений знаком «Мужність, честь, закон». 02015-02-1111 лютого 2015 Загинув під Дебальцеве. Був поранений у плече, та під час медичної евакуації машина потрапила під обстріл і Максим отримав поранення у голову. Тіло було передано луганськими сепаратистами волонтерам 7 березня. Похований 25 квітня на Центральному кладовищі Кривого Рогу.[170]
2210 UA 12 Engineer Regiment New.png Україна Шельмук Анатолій Володимирович 01975-01-1111 січня 1975, Середи Ємільчинський район Житомирська область. Прапорщик 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський). У 1992 році його призвали на строкову службу, яку проходив в м. Хуст Закарпатської області. Служив в десантних військах. Після строкової служби в армії з 1994-1997 роки працював міліціонером в м. Києві. Згодом він перевівся служити в Ємільчинську військову частину – прапорщиком. Після розформування частини у 2000 році його переводять служити в частину А-3814 м. Новоград-Волинського. У 2002-2003 роках був миротворцем в Лівані. Після перебування в Лівані продовжував службу в тій самій частині. У 2014 році був відряджений в Херсонську область на кордон з Кримом. Залишилася дружина, син і донька. 02015-02-1111 лютого 2015 29 січня 2015 року отримав травму, після чого його відправили до лікарні в м. Чаплинку Херсонської області, а згодом перевели у військовий шпиталь міста Одеса. 11 лютого 2015 року від отриманих травм помер.[171]
2211 UA 12 Engineer Regiment New.png Україна Штильов Сергій Степанович 01986-08-2323 серпня 1986, Калита Броварський район Київська область. Солдат, підсобний робітник 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський). 2004 року закінчив Київський професійний ліцей «АВІАНТ» за фахом «слюсар з ремонту автомобілів». Строкову службу проходив у військовій розвідці в складі 72 ОМБр. Працював за наймом. Мобілізований 22 серпня 2014 року. Учасник АТО. Залишилися мати і старший брат. 02015-02-1111 лютого 2015 Виїхав із зони АТО на ротацію, помер у розташуванні військової частини. Похований в смт Калита.[172]
2212 28-а механізована бригада.png Україна Гранда Руслан Володимирович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01971-11-1717 листопада 1971, Львів. Проживав у c. Крива Балка (Миколаївський район) Миколаївська область. Старшина, командир мінометного розрахунку 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Мобілізований у серпені 2014 року як доброволець. Залишилася донька і брат. 02015-02-1111 лютого 2015 4 лютого на блок-посту поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) отримав осколкові поранення під час обстрілу. Помер у Дніпропетровському шпиталі. Похований у селі Крива Балка.[173]
2213 30-а механізована бригада.png Україна Трепко Владислав Віталійович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01986-06-066 червня 1986, Чернівці. Лейтенант медичної служби, лікар-хірург 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс в сім'ї вчителів. Навчався у Буковинському медичному університеті. На час АТО закінчував інтернатуру хірургічного відділення Чернівецької обласної лікарні, звідки в березні 2014 року добровольцем поїхав на схід. В зоні АТО пробув 200 днів, оперував поранених. Під час короткої відпустки до дому провів зустріч зі школярами, навчав їх надавати першу медичну допомогу. Перед поверненням на схід Владислав поспілкувався з буковинськими журналістами (відео «Чернівецький Промінь»). Залишилися батьки. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у ніч на 12 лютого під час артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве, коли намагався вивезти поранених. 16 лютого сотні мешканців Чернівців прийшли провести бійця в останню путь.[60][174]
2214 93-я механізована бригада.png Україна Бойко Олександр В'ячеславович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-01-1515 січня 1977, Клевань Рівненська область. Сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї 93-ї окремої механізованої бригади. Працював у селі Зоря на тепличному комплексі, був електриком і спеціалістом з контрольно-вимірювальних приладів. Захоплювався квітникарством і фотографуванням. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися дружина, син та донька. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув від осколкового поранення під час мінометного обстрілу бойовиками поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком.[175]
2215 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Мельничук Роман Вікторович
(Позивний «Санта»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-08-1616 серпня 1990, Вінниця. Солдат резерву, сапер інженерно-саперного взводу батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Коли Роману виповнилося два роки, помер його батько. Строкову службу служив на флоті, на корветі «Вінниця». Добровольцем пішов на захист Батьківщини, з осені 2014 року перебував у зоні АТО. Залишилися мати, старша сестра і бабуся. 02015-02-1212 лютого 2015 Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. В бою загинули троє бійців (позивні «Вован», «Впевнений», «Санта») та 6 отримали поранення. Ідентифікація проводилася за експертизою ДНК. Поховали Романа на кладовищі села Пирогово, поруч з обласним центром.[176][177] 21 лютого російські бойовики знайшли обгорілі тіла трьох загиблих бійців «Донбасу» та передали їх українській стороні, а також тіла 5 медиків, які загинули 9 лютого в тому ж районі та військових ЗСУ.[108]
2216 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Камінський Андрій Ігорович
(Позивний «Впевнений»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01987-06-1010 червня 1987, Харків. Мешкав у м. Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Солдат, стрілець-гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Отримав військову освіту, але військовим не став. У квітні 2014 року Андрій долучився до руху «Правий сектор», потім пішов у батальйон «Донбас». Брав участь у боях, пройшов школу сержантів. За тиждень мав повернутись у відпустку та одружитись. Батько Андрія теж захищає Батьківщину в зоні АТО. 02015-02-1212 лютого 2015 Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Андрій підбив ворожий БТР, і тут його напарник отримав поранення. Коли Андрій поповз до нього, щоб допомогти, противник відкрив вогонь з танків, добиваючи поранених. Від обстрілу загорілася вантажівка. Тіло Андрія сильно обгоріло. Його вивезли 21 лютого.[108][176][178]
2217 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Самоленко Володимир Іванович
(Позивний «Вован»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01968-12-3131 грудня 1968, Київ. Солдат, стрілець 1 взводу роти охорони батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. У 1990-х роках служив за контрактом в бригаді охорони диппредставництв у Києві. По тому здобув професію системного адміністратора. Залишились мати і донька. 02015-02-1212 лютого 2015 Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. В бою загинули троє бійців батальйону.[176][179] 21 лютого російські бойовики знайшли обгорілі тіла трьох загиблих воїнів «Донбасу» та передали їх українській стороні.[108] Ідентифікований за ДНК серед похованих на Краснопільському цвинтарі. 6 липня 2017 року з Володимиром прощались на Майдані Незалежності у Києві, перепоховання на київському кладовищі[180]
2218 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Поліщук Анатолій Олександрович
(Позивний «Кемел»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01974-08-088 серпня 1974, Родниківка (Уманський район) Черкаська область. Сержант, боєць батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Ще під час Євромайдану стояв на блок-посту, що був неподалік Маньківки, завертав автобуси із тітушками. Із квітня 2014 року подавав заявки у батальйон «Донбас», ходив у військкомат за повісткою, проте скрізь його «футболили» та просили чекати. В серпні його забрали в батальйон, проходив навчання, в зону АТО потрапив у січні. Одружений. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у боях за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область).[181][182]
Прим. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів, «Кемела» і «Араба», і тіло одного військового ЗСУ.[183]
2219 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Панчук Володимир Феліксович
(Позивний «Араб»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01978-01-033 січня 1978, Хмельницький. Сержант, снайпер батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Доброволець ще на початку АТО вирушив на схід. Залишилися дружина та троє дітей, молодшій доньці три роки. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув під час мінометного обстрілу у боях за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область)[181][184]. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів, «Кемела» і «Араба», і тіло одного військового ЗСУ[183]. 24 лютого бійця провели в останню путь: панахида за загиблим відбулася в Свято-Покровському кафедральному соборі, прощання з Героєм — на майдані Незалежності[185].
Примітка: під час прощання з бійцем на хресті була дата смерті 11 лютого[186].
2220 Emblem of the Donbas Battalion.svg Україна Турков Ігор Леонідович
(Позивний «Партизан»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01966-02-077 лютого 1966, Новополоцьк Вітебська область Білоруська РСР. Мешкав у м. Дніпро. Солдат, кулеметник батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Строкову службу проходив у військово-будівельній частині Московського гарнізону. Згодом переїхав до Дніпропетровська. Працював електриком на підприємстві, останнім часом — водієм у Дніпропетровській обласній організації Товариства Червоного Хреста України. Керівник релігійної громади християн віри євангельської «Шлях додому», директор БФ «Воскресіння». Учасник Революції Гідності. Волонтер, збирав допомогу для воїнів АТО. Після розстрілу «зеленого коридору» з Іловайська, 31 серпня 2014 вступив на контракт до НГУ, пройшов підготовку у Навчальному центрі НГУ в м. Золочів і вирушив на Схід. Залишилися мати, двоє старших братів, дружина та троє дітей: дві доньки і неповнолітній син. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув під час боїв за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область). Залишився прикривати з кулемету відхід товаришів, після бою повідомив телефоном, що поранений, і разом з іншими пораненими переховується у підвалі одного з будинків села. З того часу вважався зниклим безвісти, інформація, що Ігор у полоні, не підтвердилась. Упізнаний по фото загиблих, яких привезли до моргу Донецька. У липні 2017 волонтери гуманітарної місії «Евакуація-200» доставили останки до Дніпра, ідентифікований за ДНК. 7 жовтня 2017 перепоховання на Краснопільському цвинтарі[187].
2221 30-а механізована бригада.png Україна Браух Андрій Васильович
(Позивний «Рижий»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-04-2828 квітня 1991, Херсон. Солдат, водій БМП 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний 24 березня 2014 року. Був єдиним сином у батьків. 02015-02-1212 лютого 2015 Отримав смертельне поранення у бою за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область). З 12 лютого був у списку зниклих. 25 лютого з воїном попрощалися у Херсоні.[188]
Прим. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів та тіло одного військового із 30-ї бригади.[183]
2222 30-а механізована бригада.png Україна Сущук Микола Володимирович
(Позивний «Вершниця»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01990-05-1616 травня 1990, Вершниця Новоград-Волинський район Житомирська область. Старший солдат, танкіст 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилися батьки та двоє маленьких дітей. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у бою в районі села Логвинове, що розташоване на трасі ДебальцевеАртемівськ (Донецька область). Танк підірвався на міні. Перед боєм Микола подзвонив батькові. Потім його батько відправився в район Дебальцеве, пішки та повзком пробирався до місця боїв, щоб відшукати сина. У червні 2015 року Миколу ідентифікували за експертизою ДНК серед загиблих. 23 червня поховали на Алеї Слави міського кладовища у Новоград-Волинському[189]
2223 30-а механізована бригада.png Україна Шульга Володимир Олександрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01991-08-1515 серпня 1991, Веселий Поділ (Семенівський район) Полтавська область. Молодший сержант, танкіст 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). З перших днів окупації Криму стояв на кордоні Херсонської області. Із серпня 2014 року захищав Україну в зоні бойових дій. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у боях в районі Дебальцеве, коли танк, в якому був Володимир, підірвався на фугасі. Знайдений серед загиблих за аналізом ДНК. Похований 30.06.2015 року на кладовищі села Тарасівка Семенівського району.[190]
2224 79 OAeMBr ZSU.png Україна Суслик Володимир Михайлович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01980-02-1515 лютого 1980, Монастирчани Богородчанський район Івано-Франківська область. Старший прапорщик, військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією 2 серпня 2014 року. Залишився малолітній син. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув близько 19:00 в районі міста Дебальцеве в результаті танкового обстрілу поблизу села Логвинове. Володимир загинув, надаючи допомогу пораненому товаришу. 20 лютого воїна поховали у рідному селі.[191]
2225 79 OAeMBr ZSU.png Україна Марквас Ігор Йосипович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01967-10-1717 жовтня 1967, Новомиколаївка (Жовтневий район) Миколаївська область. Проживав у м. Снігурівка. Старший лейтенант, командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Закінчив Одеський національний політехнічний університет. Залишилась дружина та доросла донька. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув близько 19:00 в районі міста Дебальцеве в результаті танкового обстрілу поблизу села Логвинове та смт Луганське. Похований у Снігурівці.[192]
2226 30-а механізована бригада.png Україна Комаров Олексій Миколайович
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01973-09-2323 вересня 1973, Пирятин Полтавська область. Капітан інтендантської служби 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс в сім'ї військових і сам майже 25 років віддав службі в армії. Службу проходив у м. Новоград-Волинський Житомирської області, де жив з сім'єю - дружиною і сином. В зоні АТО перебував з травня 2014 року. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув в районі міста Дебальцеве під час масованого обстрілу позицій російськими бойовиками. Поховали Олексія у місті Глухів на Сумщині, де живуть його батьки.[60][193]
2227 169 Desna.jpg Україна Кравченко Олександр Дмитрович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-10-088 жовтня 1979, Королівка (Макарівський район) Київська область. Молодший сержант 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ (Десна). На фронт пішов добровольцем. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у боях за Дебальцеве поблизу смт Луганське. Похований в с. Королівка.[194]
2228 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Лісовенко Дмитро Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01982-12-2525 грудня 1982, Суми. Солдат, командир БМП 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Закінчив Сумський державний університет. Працював старшим майстром механічної дільниці в цеху №22 заводу ВАТ «Сумське МНВО ім.М.В.Фрунзе». На фронті був механіком-водієм, потім командиром БМП. Залишилася дружина та двоє неповнолітніх дітей. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у результаті мінометного обстрілу поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве. 6 березня прощання з воїном та поховання на Алеї Почесних громадян Центрального кладовища Сум.[195]
2229 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Шевченко Олег Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01973-12-066 грудня 1973, Дніпропетровськ. Старшина 3 взводу 1-ї штурмової роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Указом від 4 лютого 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 02015-02-1212 лютого 2015 Зник безвісти після обстрілу поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве.[196]
2230 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Асмолов Андрій Вікторович
(Позивний «Ендрю»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01973-09-1717 вересня 1973, Нікополь Дніпропетровська область. Сержант, начальник автослужби 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). 13 років пропрацював в органах внутрішніх справ, розкривав кримінальні злочини, проводив поліграфічні тестування. Мобілізований з рядів добровольців 17 травня 2014 року. Залишились мама, брат, дружина, донька та син. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у результаті мінометного обстрілу на блокпосту «Зірка» під Дебальцеве (за одними джерелами 17 лютого, за іншими 12 лютого). Перебував у списку зниклих безвісти. 5 березня тіло воїна вивезли до Дніпропетровська, 6 березня поховали у Нікополі.[197][198]
2231 128-а механізована бригада.svg Україна Постолакі Віталій Андрійович
(Позивний «Апостол»)
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
01965-02-2020 лютого 1965, Ужгород Закарпатська область. Майор, командир розвідувального підрозділу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 1989 року закінчив факультет романо-германської філології Ужгородського національного університету, працював на митниці, згодом керував відділом внутрішньої політики спочатку в Ужгородській міськраді, а після помаранчевої революції — аналогічним управлінням Закарпатської ОДА. Громадський діяч, член Ради крайового товариства «Просвіта», голова ГО «Карпатська Батьківщина», обирався депутатом Закарпатської облради 5 скликання. Останні роки займався підприємництвом, тримав у новому районі Ужгорода невеличкий магазин будівельних та господарських матеріалів. Після окупації Криму російськими військами офіцер запасу пішов до військкомату, йому відмовили. Після третьої відмови написав звернення до міністра оборони та начальника Генштабу. Враховуючи послужний список, Віталію доручили очолювати розвідку 128-ї бригади. У серпні 2014 року потрапив на передову у Дебальцеве. Залишилися дві доньки.[199]
Ужгородські кінематографісти відзняли документальну стрічку, яка розповідає про життєвий шлях майора-розвідника «Мовчать слова коли говорять кулі».
02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у бою близько 14:00 на спостережному пункті базового табору 128 бригади в місті Дебальцеве. Разом з Віталієм в бою полягли ще 7 захисників.[200]
Як розповіли військові, під час евакуації тіл загиблих з міста Дебальцеве в автомобіль «Урал» влучив снаряд поблизу села Новогригорівка (Артемівський район). У вантажівці були тіла 12 військових, в тому числі і майора Віталія Постолакі. Після довгих пошуків його літаком доправили до Ужгорода. 12 березня героя-добровольця провели в останню путь.[201]
2232 128-а механізована бригада.svg Україна Бондар Василь Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01973-11-077 листопада 1973, Одеська область. Проживав із сім'єю у м. Київ. Старшина роти матеріального забезпечення 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 5 серпня 2014 року. В зоні АТО займався доставкою паливно-мастильних матеріалів. Залишилася дружина та двоє дітей. 02015-02-1212 лютого 2015 Загинув у боях за Дебальцеве від осколкового поранення у серце. Військові розповіли, що 12 загиблих відправили «Камазом» на Артемівськ (Донецька область), але машина не доїхала. У березні тіло воїна було упізнано в Дніпропетровському морзі. 7 березня Василя поховали на Житомирщині у селі Барвінки, на батьківщині його дружини.[202]
2233
...
2236
128-а механізована бригада.svg Україна Військовослужбовці 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 02015-02-1212 лютого 2015 Близько 14:00 у бою на спостережному пункті базового табору 128 бригади в місті Дебальцеве загинули 8 захисників.[200]
2237 128-а механізована бригада.svg Україна Кость Ярослав Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01974-06-1717 червня 1974, Лавки Мукачівський район Закарпатська область. Солдат, майстер групи регламенту та ремонту ремонтної роти 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією влітку 2014 року. Залишилося 2 дітей, 14-річна донька та 7-річний син. Брат Ярослава воює в тому ж підрозділі. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув під Дебальцеве. Зв'язок з Ярославом обірвався 13 лютого після обстрілу. 7 березня захисника поховали у селі Лавки.[203]
2238 43-й БТрО ЗСУ.png Україна Діхтяр Іван Іванович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01963-11-2727 листопада 1963, 51 рік, Воскресенка (Великоновосілківський район) Донецька область. Проживав у с. Октябрське. Прапорщик, старшина роти 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот» (Дніпропетровськ). 1983 року закінчив Красноармійський педагогічний коледж, сім років перебував на військовій службі. Навчався у Донецькому юридичному інституті МВС України. 1990 року переїхав у селище Октябрське та розпочав роботу в органах внутрішніх справ, від дільничного інспектора до старшого слідчого. З 2008 року працював юрисконсультом. Полковник Українського реєстрового козацтва з 2011 року. Був членом виконкому, головою адміністративної комісії Октябрської сільради. На фронт пішов добровольцем у серпні 2014 року. Залишилися мати, дружина, двоє дітей та онук. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув в районі міста Попасна (Луганська область), керуючи відводом особового складу в укриття під час обстрілу. Похований в с. Воскресенка.[204]
2239 Paradniy.jpg Україна Якубик Ростислав Зенонович
(Позивний «Кубик»)
01979 1979, Ішків Козівський район Тернопільська область. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Під час Революції Гідності був командиром тернопільської «12-ї сотні» Самооборони Майдану. 02015-02-1313 лютого 2015 За інформацією Романа Кузя, військовослужбовця «Айдару», Ростислав помер від зупинки серця під час артилерійського обстрілу міста Щастя під Луганськом[205]. 15 лютого з воїном попрощалися в Києві на Майдані Незалежності.[206]
2240 Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Україна Митрога Ігор Федорович 01970-06-1111 червня 1970, Василівка Запорізька область. Стрілець Національної гвардії України, в/ч В3011 (Кривий Ріг). Призваний за мобілізацією. Дві ротації був у зоні АТО, під Луганськом та під Маріуполем. 02015-02-1313 лютого 2015 Помер у міській лікарні Кривого Рогу, 13 лютого, після 9 днів перебування у комі. Під час конфлікту в кафе у Ігоря стався крововилив у мозок в результаті травми.[207]
2241 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Єлефтеріаді Валерій Степанович
(Позивний «Грек»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-09-2323 вересня 1969, Суханове Бериславський район Херсонська область. Старшина 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Воював в Афганістані та Чечні. У квітні 2014 року пішов добровольцем на фронт захищати рідну землю. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув у бою від кулі снайпера поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) Донецької області в районі Дебальцеве.[208][209]
2242 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Орловський Петро Орестович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-03-022 березня 1989, Муроване (Пустомитівський район) Львівська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). На фронт пішов добровольцем, майже два місяці боронив Вітчизну в зоні АТО. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув від смертельного осколкового поранення у бою під Дебальцеве Донецької області.[210]
2243 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Рясков Микола Васильович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01985-11-2929 листопада 1985, Зіньків Полтавська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). У 2004-2005 роках проходив строкову військову службу в Гайсині Вінницької області і в Полтаві. 2005 року вступив до Харківського інституту радіоелектроніки, одночасно працював охоронником у Зіньківському відділенні АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Мобілізований 22 серпня 2014 року. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув у бою під Дебальцеве Донецької області. Ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 30 липня 2015 року воїна перепоховали у рідному Зінькові.[211]
2244 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Іволга Сергій Олексійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01969-12-2828 грудня 1969, Придніпровське (Нікопольський район) Дніпропетровська область. Солдат, механік-водій 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Працював покрівельником на Нікопольському феросплавному заводі. Залишилися дружина та син 1992 р.н. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув у бою під Дебальцеве Донецької області. Ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 20 липня 2015 року з воїном попрощалися у Придніпровському та перепоховали на центральному кладовищі Нікополя.[212]
2245 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Голік Руслан Валерійович 01977-06-2424 червня 1977, Благодатне (Скадовський район) (колишнє Радгоспне) Херсонська область. Сержант 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади (раніше 40 БТО «Кривбас»), Кривий Ріг. 02015-02-1313 лютого 2015 Зник безвісти у передмісті Дебальцеве (насип у кінці вулиці Серго) на блок-посту. Там було підбито БМП, в якому перевозили поранених, серед яких був Руслан. За даними Книги пам'яті, Ідентифікований по ДНК та визнаний загиблим.[213]
2246 40-й БТрО ЗСУ «Кривбас» (польовий).png Україна Павлюк Олег В'ячеславович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01989-07-2626 липня 1989, Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ) Дніпропетровська область. Старший солдат, оператор-навідник БМП 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади (раніше 40 БТО «Кривбас»), Кривий Ріг. До ЗС України був призваний під час перших хвиль мобілізації в 2014 році. 02015-02-1313 лютого 2015 Зник безвісти разом з Русланом Голіком у передмісті Дебальцеве (насип у кінці вулиці Серго) на блок-посту, де було підбито БМП, в якому перевозили поранених. Навесні 2017 року, за показами свідків, суд визнав його загиблим. Був ідентифікований за ДНК серед загиблих після того, коли попіл, що залишився від військовослужбовця, був знайдений в остові БМП на заводі з перероблення кольорових металів. Перепохований 23.11.2017 у Кам'янському, на Алеї Слави військового кладовища Соцміста.[214]
2247 Kyivska Rus.jpg Україна Сич Тарас Степанович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01966-03-3030 березня 1966, Вінниця. Солдат, кухар 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Працював будівельником, у вільний час безкоштовно ремонтував монастир. Активний учасник Революції Гідності. В батальйон пішов з Майдану, там він також годував людей. Коли формували «Київську Русь» із добровольців з Майдану, Тарас їздив у військкомат брати направлення на перекваліфікацію, бо був прикордонником за спеціальністю. Знайомі розповіли, що Тарас був пацифістом, на фронті куховарив, допомагав пораненим, зброю до рук не брав. Залишилася доросла донька. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув під мінометним вогнем під Дебальцеве, коли снаряд розніс кухарський намет. Тіло загубилось в Артемівську, пошуки вели силами волонтерів, у березні його відшукали у Дніпропетровську. 27 березня з Тарасом попрощаються у Вінниці.[215]
2248 MVS Lviv.png Україна Лехмінко Ігор Ігорович 01973-11-1818 листопада 1973, Яворів Львівська область. Прапорщик міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. В батальйон прийшов добровольцем наприкінці 2014 року. Залишилися батьки, дружина та 13-річний син. 02015-02-1313 лютого 2015 Виїхав на танку на завдання з міста Дебальцеве разом із бійцями батальйону «Артемівськ». Зі слів танкістів, в танк потрапила міна, Ігор був вбитий, його тіло залишилося в районі «Хреста» під Дебальцеве. 28 березня воїна поховали на Новому кладовищі у Яворові.[216]
2249 MVS Lviv.png Україна Домченко Владислав Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01977-11-1515 листопада 1977, Львів. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. Служив у батальйоні з серпня 2014 року. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув під час виконання бойового завдання у м. Дебальцеве. Після артобстрілу вважався зниклим безвісти, ідентифікований серед загиблих у липні 2015 року. Поховання 22 липня на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань №76.[217]
2250 Емблема спецбатальону МВС України «Артемівськ».png Україна Стрєлець Дмитро Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01979-03-2020 березня 1979, Покров Дніпропетровська область. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Без батька залишилося двоє дітей. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув у бою під Дебальцеве. Як розповідали співслужбовці, підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки, разом з Дмитром загинули ще двоє бійців БПСМОП «Артемівськ». 4 березня воїна поховали на центральній алеї міського кладовища Орджонікідзе.[218]
2251 Емблема спецбатальону МВС України «Артемівськ».png Україна Лаговський Віктор Анатолійович
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01964-07-3030 липня 1964, Житомир. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». У зону АТО пішов добровольцем. Залишилися дружина, двоє синів та новонароджена внучка. 02015-02-1313 лютого 2015 Загинув у бою під Дебальцеве. Підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки. Зі слів очевидця, був застрелений в голову, тіло на БТРі вивезено з місця бою і разом з іншими загиблими перевозилося до Артемівська, по дорозі в машину влучила міна. Перебував у списку зниклих, ідентифікований за експертизою ДНК. Поховали воїна-захисника 30 квітня у Житомирі на військовому кладовищі.[219]
2252 Емблема спецбатальону МВС України «Артемівськ».png Україна Карпо Сергій Едуардович
(Позивний «Мальок»)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
01995-06-2424 червня 1995, 19 років, Коровій Яр Краснолиманський район